Правовий статус організацій підприємців у соціально-трудовій сфері - Трудове право України - Скачать бесплатно

Становлення соціального партнерства в Україні, розвиток колективно-договірного регулювання, вирішення колективних трудових спорів пов'язані з появою нових суб'єктів трудового права — організацій роботодавців та їхніх об'єднань. Наймані працівники через профспілки, їхні об'єднання та роботодавці через свої представницькі органі, які трактуються Міжнарод­ною Організацією Праці як "профспілки підприємців", висту­пають активними учасниками соціального партнерства на різних рівнях. Організації роботодавців та їхні об'єднання поряд з профспілками працівників є суб'єктами колектив­них відносин. Вони представляють та захищають інтереси роботодавців на загальнодержавному рівні, на галузевому та територіальному рівнях. Вирішуючи широкий спектр соціаль­но-економічних питань, організації роботодавців та їхні об'єд­нання є суб'єктами не лише трудових, а й цивільних, підпри­ємницьких, господарських, фінансових та інших правовідносин. Отже, необхідно чітко визначити їхню роль у соціально-тру­довій сфері, основні цілі, порядок створення, форми та на­прямки діяльності, принципи взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування, профспілками, їхніми об'єднаннями, іншими об'єднаннями громадян.

До цього часу у вітчизняній юридичній літературі правове становище організацій роботодавців та їхніх об'єднань як суб'єктів трудового права не досліджувалось. Немає й спеціального законодавства про їхню діяльність. Вперше питання ;

про статус об'єднань роботодавців як суб'єктів колективних трудових відносин розглянуто у підручнику "Трудовое право России" 1998 року (Трудовое право России: Учеб. для вузов / Отв. ред. проф. Р.З. Лившиц и проф. Ю.П. Орловский (§ 3 "Представительство в коллективных трудовых отношениях. Участие органов государственной власти и местного само­управления в заключении соглашений" главы VI "Коллек­тивный договор и соглашение" (автор главы — к. ю. н. А.Ф. Нуртдинова)). — М.: Изд. группа "ИНФРА-М — НОР­МА", 1998. — С. 74—76). Об'єднання роботодавців ви­значаються як незалежні від держави, створені на добровільній основі самостійні організації, які можуть мати права юри­дичної особи. Вони виступають як представники роботодавців у діяльності тристоронніх органів, при проведенні колек­тивних переговорів для укладання угод, здійснення контро­лю за виконанням угод, участі у вирішенні колективних тру­дових спорів тощо.

Визначення об'єднань роботодавців, яке дають автори підручника, на нашу думку, є неповним. У ньому не назива­ються цілі, для досягнення яких створюються об'єднання. Крім того, суб'єктами трудового права є не лише об'єднання роботодавців, а й організації роботодавців. Більш вдалим є визначення організації роботодавців та об'єднання організа­цій роботодавців у проекті Закону України "Про організації роботодавців", згідно з яким організація роботодавців — це неприбуткова статутна організація, що об'єднує роботодав­ців на засадах добровільності та рівноправності з метою пред­ставництва і захисту їхніх прав та інтересів. Об'єднання орга­нізацій роботодавців визначається як неприбуткова статут­на організація, яка об'єднує організації роботодавців на заса­дах добровільності та рівноправності з метою представницт­ва і захисту прав та інтересів організацій роботодавців і ро­ботодавців.

Отже, участю у системі соціального партнерства з метою представництва і захисту прав та інтересів роботодавців і визначається становище організацій роботодавців та їхніх об'єднань як колективних суб'єктів трудового права.

Об'єднання роботодавців створюються на засадах добровільності та демократизму окремими підприємствами вна­слідок здійснення роботодавцями одного з найважливіших колективних трудових прав — права на свободу асоціації, реалізації якого МОП приділяє особливу увагу. Слідом за створенням цієї організації у 1919 році через рік у 1920 році була створена перша організація роботодавців — Міжнарод­на організація роботодавців. Саме ці дві впливові організації визначають сьогодні політику соціального партнерства.

Декларація МОП "Про основні принципи та права у світі праці", яка була прийнята на 86-й Міжнародній конфе­ренції праці у липні 1998 p., зобов'язує 174 країни—члени Організації поважати принципи, притаманні семи основним стандартам праці, сприяючи їх загальному використанню. Декларація знову підтверджує обов'язки країн—членів МОП "поважати, сприяти та усвідомлювати" право працівників та роботодавців на свободу об'єднань та ефективне право на колективні переговори, право на ліквідацію всіх форм при­мусової праці, право на скасування дитячої праці й ліквіду­вання дискримінації щодо зайнятості та роботи.

У Декларації підкреслюється, що всі країни-члени по­винні поважати сім головних принципів незалежно від того, чи були ратифіковані відповідні конвенції. Йдеться про наступні сім Конвенцій: Конвенція №87 про свободу асоціації та захист права на організацію, 1948 (рат. 122 країни, або 70% членів МОП); Конвенція №98 про застосування принципів права на організацію та на ведення колективних переговорів, 1949 (рат. 138 країн, приблизно 80% членів МОП); Конвен­ція №29 про примусову чи обов'язкову працю, 1930 (рат. 149 країнами-членами — 84%); Конвенція №105 про скасу­вання примусової праці, 1957 (одержала 130 ратифікацій — 75%); Конвенція №100 про рівне винагородження чоловіків і жінок на працю рівної цінності, 1951 (рат. 137 країнами — 79% членів МОП); Конвенція №111 про дискримінацію у галузі праці та занять, 1958 (одержала 130 ратифікацій — 74% країн — членів МОП); Конвенція №138 про мінімальний вік для прийняття на роботу, 1973 (рат. 63 країнами — 36% членів МОП) (86-та Міжнародна конференція праці // Україна: аспекти праці. — 1998. — №6. — С. 49). Таким чином, право на свободу асоціації належить до основних прин­ципів і прав у світі праці.

Згідно із ст. 2 Конвенції МОП №87 про свободу асоціа­ції та захист права на організацію 1948 p. трудівники і підприємці без якої б то не було різниці мають право створюва­ти на свій вибір організації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації з єдиною умовою підлеглості статутам цих останніх (Международная Орга­низация Труда. Конвенции и рекомендации 1919—1956. — T.I. — Женева: Международное Бюро Труда, 1991. — С. 859— 860). З Конвенції МОП №87 випливає, що до організації трудівників та підприємців застосовуються однакові прин­ципи і норми. Йдеться про право виробляти свої статути й адміністративні регламенти, вільно обирати своїх представ­ників, організувати свій апарат і свою діяльність і формулю­вати свою програму дій (ст. 3); організації трудівників і підприємців не підлягають розпускові або тимчасовій забороні в адміністративному порядку (ст. 4); організації трудівни­ків і підприємців мають право створювати федерації та кон­федерації, а також право приєднуватися до них, а кожна така організація, федерація або конфедерація має право вступати до міжнародних організацій трудівників і підприємців (ст. 5);

ці організації можуть набувати прав юридичної особи (ст. 7) таін. У цій Конвенції термін "організація" означає будь-яку організацію трудівників або підприємців, що має за мету за­безпечення і захист інтересів трудівників та підприємців.

МОП визнає необхідність повного дотримання автономії організацій підприємців і трудівників. Конвенція №87 про свободу асоціації та захист права на організацію 1948 p. забо­роняє усяке втручання державних органів влади, здатне об­межити ці права або перешкодити їхньому законному здійсненню (ч. 2 ст. 3), а Конвенція №98 про право на органі­зацію і на ведення колективних переговорів 1949 p. передба­чає, що організації трудівників і підприємців мають належ­ний захист проти будь-яких актів втручання з боку одні одних чи з боку їхніх агентів або членів у створення й діяльність організацій та керування ними (ч. 1 ст. 2); дії, що мають за мету сприяти заснуванню організацій трудівників під пануванням підприємців чи організацій підприємців або підтримувати організації трудівників шляхом фінансуван­ня чи іншим шляхом з метою поставити такі організації під контроль підприємців чи організацій підприємців, розгляда­ються як втручання у зміст цієї статті (Там же. — С. 1010).

МОП високо оцінює роль організацій підприємців і тру­дівників. У Преамбулі Конвенції №150 про регулювання пи­тань праці: роль, функція і організація 1978 p. зазначається, що організації підприємців і трудівників відіграють головну роль у здійсненні цілей економічного, соціального і культур­ного прогресу (Международная Организация Труда. Кон­венции и рекомендации 1957—1990. — Т. П. — Женева:

Международное Бюро Труда, 1991. — С. 1871).

У країнах з розвинутими ринковими відносинами органі­зації підприємців відіграють активну роль у суспільному житті, співпрацюють з державними органами, профспілка­ми працівників, їхня діяльність спрямована на узгодження державних і корпоративних інтересів, представництво і за­хист соціально-економічних прав та інтересів роботодавців. Наприклад, координацію зусиль підприємців у масштабі на­ціональної економіки здійснюють такі організації, як "Кей-данрен" в Японії, Національна асоціація промисловців та Національна асоціація роботодавців у Франції, Національна асоціація промисловців у США тощо. Структура цих органі­зацій, напрямки діяльності неоднакові. Наприклад, у США, Японії діяльність асоціацій підприємців пов'язана із сферою політики, а у ФРН, Франції, Італії, скандинавських країнах ці організації разом з тим беруть участь у колективно-дого­вірному процесі. В деяких країнах існують організації підприємців двох типів: одні діють лише в економічній сфері, а інші — у соціально-трудовій (наприклад, ФРН, Швейцарія та ін.). У Великобританії, Франції, Італії, Бельгії організації підприємців виконують економічні й соціально-трудові функції (Основные направления и формы деятельности предпринимательских организаций в странах Запада / / Труд за рубежом. — 1991. — №1; Силин А.А. Предприниматель­ские организации: основные задачи, функции, структура // Труд за рубежом. — 1994. — №4). У деяких країнах діяльність організацій підприємців досить повно врегульовано на зако­нодавчому рівні разом з регулюванням діяльності профспілок. Наприклад, британський Консолідований закон про проф­спілки і трудові відносини 1992 p. містить спеціальний розділ (частина II) про організації підприємців.

Відомі й міжнародні організації, такі як Союз промислов­ців ЄС, Союз промислових конфедерацій і конфедерацій під­приємств Європи, Міжнародна організація підприємців, Між­народний конгрес промисловців та підприємців та ін. На галу­зевому рівні створені відповідні асоціації, ліги, спілки робото­давців тощо. Наприклад, асоціація взуттєвиків Італії, яка об'єд­нує понад 1000 фірм, забезпечує виготовлення взуття на суму більш як 9 млрд дол. на рік; у складі Німецького союзу, який об'єднує підприємства, що працюють у галузі спеціальних будівельних робіт, налічується більш як 36 тис. фірм (Іва-щенко M.I., Сменковський А. Громадські об'єднання під­приємців як засіб узгодження державних і корпоративних інтересів // Економіка України. — 1999. — №10. — С. 58;

Жалико Я., Романенко С. Роль об'єднань промисловців і під­приємців у економіці перехідного періоду // Економіка України. - 1997. - №6. - С. 40).

Об'єднання промисловців і підприємців, асоціацій, союзи роботодавців, промислові асоціації та ін. створено в більшості постсоціалістичних країн (Доклад международного совеща­ния "за круглым столом" по вопросу о новой роли органи­зации предпринимателей в странах с переходной экономи­кой. Женева, 29-31 мая 1995 года. - Женева, 1995. - С. 38). Зокрема, у країнах Центральної та Східної Європи продов­жується процес становлення організацій роботодавців, який розпочався наприкінці 80-х — на початку 90-х років XX ст. В Польщі існують дві організації роботодавців. Конфедерація польських роботодавців, яка створена у 1989 році, об'єднує приватних роботодавців, директорів державних підприємців та членів правлінь казенних підприємств. Конфедерації на­лежить провідна роль у представництві усіх роботодавців як за межами країни, у МОП, так і в Польщі. Інша організа­ція роботодавців — Конвенція підприємців, торговців та ви­робників сільськогосподарської продукції об'єднує приватних роботодавців малих і середніх підприємств (Nowy lad w Polsce і w Europe. - Warsava: Wydawnictwo Naukowe SCHOLAR, 1997. - С. 223).

В Угорщині до Національної консультативної ради вхо­дять Федерація споживача, Федерація ремісників, Федерація дрібних виробників та ін. У Болгарії діє Національна три­стороння рада співробітництва. У Румунії в 1991 році було створено Національну конфедерацію румунських роботодавців, Національну раду малих і середніх підприємств, Національну раду румунських роботодавців та ін. (Ibid. — S. 223). У Ро­сійській Федерації діють Російський союз промисловців і підприємців, Асоціація приватних підприємств та підприємств, які приватизуються, Союз лісопромисловців та лісоекспортерів та ін.

У країнах із розвинутою економікою об'єднання роботодавців — юридичних осіб є найбільш поширеними пред­ставниками інтересів роботодавців. В Україні та Російській Федерації об'єднання роботодавців також створюються як об'єднання юридичних осіб. Об'єднання роботодавців створю­ються за галузевою, територіальною або галузево-територіальною ознакою.

Організації роботодавців почали створюватись в Україні на початку 90-х років. Однією з перших організацій підпри­ємців в Україні, що була заснована у 1992 p. з метою захисту прав промисловців і підприємців, став Український союз про­мисловців і підприємців. Це — неурядова неприбуткова гро­мадська організація, яка об'єднує сьогодні 16 тис. членів — промислові, будівельні, транспортні, наукові, комерційні та інші підприємницькі структури, підприємництва різних форм влас­ності (підприємства державні й приватні та змішаної форми власності). УСПП має 29 регіональних відділень; 8 галузевих організацій і декілька відомих громадських, серед яких Спілка юристів, Спілка економістів, Спілка інженерів та ін. На підпри­ємствах, що є безпосередньо членами УСПП, працює близь­ка 7 млн чол. (Український союз промисловців і підприєм­ців — учасник колективних переговорів / / Україна: аспекти праці. - 1998. - №2.- С. 26).

Згідно із Статутом і Програмою УСПП головним завдан­ням союзу є створення умов для нормального функціонування підприємницьких структур, забезпечення процесу відтворення на підприємствах. З цією метою УСПП виступає за тісну взаємодію банківських, комерційних і виробничих структур, сприяє заходам, спрямованим на підвищення кваліфікації про­мисловців та підприємців, надає підприємствам допомогу в проведенні аналізу господарсько-фінансової діяльності й розробці заходів щодо перебудови виробництва (Програма Українського союзу промисловців і підприємців. — К., 1996. — 28 с.; Статут Українського союзу промисловців і підприєм­ців. - К., 1992. - 19с.).

УСИП співпрацює з такими впливовими міжнародни­ми структурами, як Міжнародний конгрес промисловців і підприємців з штаб-квартирою у Москві. У червні 1997 р. на Генеральній раді Міжнародної організації роботодавців, штаб-квартира якої знаходиться у Женеві та яка є складовою Між­народної Організації Праці, УСПП було затверджено чле­ном цієї повноважної організації.

Разом з тим діяльність УСПП не обмежується економічною сферою. Досить активно УСПП діє у соціально-трудовій сфері. Бере участь у розробці проектів законів (так, влітку 1997 р. ним було розроблено і подано до Верховної Ради проект Закону про об'єднання роботодавців). Разом з проф­спілками або представниками об'єднань трудящих висту­пає активним учасником переговорного процесу по укладан­ню Генеральної угоди. Генеральна угода на 1997—1998 рік була підписана між Кабінетом Міністрів, УСПП і профспілко­вими об'єднаннями України. УСПП представляв інтереси роботодавців недержавних форм власності. Наміри УСПП активно впливати на соціально-економічну ситуацію в країні проявились у рішеннях VII надзвичайного з'їзду УСПП, який відбувався 16 лютого 1999 p. Головною метою з'їзду було роз­роблення комплексу першочергових заходів, які дали б змогу кардинально змінити ситуацію на краще. З'їзд затвердив Пер­шочергові антикризові заходи та перелік законодавчих ініціа­тив з актуальних соціально-економічних проблем (VII над­звичайний з'їзд Українського союзу промисловців і підпри­ємців // Україна: аспекти праці. — 1999. — №2. — С. 41).

Спілка підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств вирішує питання захисту інтересів підприємців та лобіювання, проводить семінари, консультації. Створено координаційно-експертний центр, до якого входять 12 об'єд­нань підприємців. Спілка співпрацює з близько 400 регіо­нальними та місцевими об'єднаннями роботодавців.

В проекті Закону "Про організації роботодавців" перед­бачено, що організації роботодавців та їхні об'єднання ство­рюються і діють з метою представництва та захисту інтересів роботодавців у економічній, соціально-трудовій та інших сферах, в тому числі у їхніх відносинах з іншими сторона­ми соціального партнерства. Отже, із проектом передбачено дві основні функції організацій роботодавців та їхніх об'єд­нань — функцію представництва та функцію захисту інте­ресів роботодавців. Видається необхідним відзначити ще одну функцію — функцію контролю за виконанням колективних угод. Професор І.Я. Кисельов виділяє три головні функції організації підприємств: функцію захисту членських органі­зацій; функцію представництва інтересів підприємців; інфор­маційну, освітню й консультативну функцію (Киселев И.Я. Зарубежное трудовое право: Учеб. для вузов. - М:. Изд. груп­па "ИНФРА-М - НОРМА", 1998. - С. 139).

Виникає питання: від кого або чого треба захищатись роботодавцям? Адже роботодавці є сильнішою стороною щодо найманих працівників. Але в умовах кризового стану еконо­міки не можна забувати про те, що інтереси роботодавців також потребують захисту зовсім не менш ніж інтереси найманих працівників. Антиринкова експансія й фіскально-силові засоби управління підприємництвом тільки у 1998 році привели до закриття більш 300 тис. підприємств малого та середнього бізнесу. Це спонукає підприємців звертатися до невідомих до цього часу форм боротьби за свої права. Наприклад, у 1990 році в Ялті відбувся страйк підприємців з вимогою виконання "економічних" указів Президента; та­кож у Криму певні підприємницькі структури під впливом податкового навантаження виступили з пропозицією органі­зації податкового локауту — водночас припинити відраху­вання податкових зборів підприємствам району чи міста. Але у таких спосіб неможливо вирішити важливі економічні й соціальні проблеми сьогодення. Є тільки один шлях, яким ідуть усі цивілізовані країни, — це шлях соціального партнер­ства, соціального діалогу на різних рівнях, починаючи з ви­робничого і закінчуючи загальнонаціональним. У посланні Президента України до Верховної Ради України "Україна:

поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціально­го розвитку на 2000—2004 роки" підкреслюється необхідність подальшого вдосконалення соціально-трудових відносин на всіх рівнях управління, розвитку соціального партнерства, зміцнення співробітництва та взаємодії органів виконавчої влади, роботодавців та профспілок, підвищення ролі та відпо­відальності соціальних партнерів за формування і реаліза­цію соціально-економічної політики (Урядовий кур'єр. — 2000. - №34.- 23 лютого).

У зв'язку з цим можна навести такий приклад. В 1995 році в Ірландії була ситуація, яка близько нагадувала сучас­ну ситуацію в Україні. За основу відродження "кельтського тигра" була обрана стратегія соціального партнерства та су­спільної злагоди. Як наслідок за декілька років економіка країни розквітла, зовнішній борг зменшився з $ 400 млрд до $300 млн. Щотижневе створюється 1000 робочих місць, се­редня заробітна плата у годину складає $ 5 (Работодатель работнику не волк // Office magazine. — 1999. — №6).

Нині через відсутність Закону України "Про організації роботодавців", невизначеність чинним КЗпП статуту цих орга­нізацій як суб'єктів трудового права повноваження організацій роботодавців та їхніх об'єднань у соціально-трудовій сфе­рі визначаються окремими нормативно-правовими актами.

Організації роботодавців та їхні об'єднання в порядку, передбаченому законодавством України та статутами, мають право представляти і захищати свої права й законні інтере­си, а також права й законні інтереси своїх членів у відноси­нах з профспілками, їхніми об'єднаннями та іншими органі­заціями найманих працівників, органами державної влади та місцевого самоврядування з питань регулювання соціаль­но-трудових та економічних відносин.

Організації роботодавців та їхні об'єднання беруть участь у соціальному партнерстві з метою удосконалення соціаль­но-трудових відносин, досягнення взаєморозуміння, ком­промісів між сторонами соціального партнерства, запобіган­ня виникненню та розв'язанню колективних трудових спорів (конфліктів). Представники об'єднань роботодавців входять до складу Національної ради соціального партнерства. Згідно з п. 1 Положення про Національну раду соціального партнер­ства, затвердженого Указом Президента України від 27 квітня 1993 p. №151/93, Національна рада соціального партнерства (далі — Національна рада) є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Президентові України, який створюється з представників Кабінету Міністрів України, об'єднань підприємців та професійних спілок (далі — сто­рони) для узгодження вирішення питань, що виникають у соціально-трудовій сфері. До Національної ради входять по 22 особи від профспілок, об'єднань роботодавців і представ­ників уряду.

Основними завданнями Національної ради є:

— узгодження шляхом тристоронніх консультацій по­зицій сторін у соціально-трудовій сфері з метою забезпечен­ня поєднання інтересів держави, власників та працівників підприємств, установ і організацій, а також пошук компромісів між соціальними партнерами для запобігання конфліктам;

— участь у підготовці висновків щодо проектів законів, інших актів законодавства в галузі соціально-трудових відно­син та пропозицій з питань удосконалення трудового зако­нодавства з урахуванням норм міжнародного права;

— вироблення пропозицій щодо Генеральної угоди та галузевих тарифних угод, організація і проведення консуль­тацій про їх укладанні; аналіз виконання Генеральної угоди, розробка відповідних рекомендацій щодо усунення розбіжностей між сторонами, що виникають з питань її виконання, в разі звернення до Національної ради;

— узгодження позицій сторін щодо ратифікації і денон­сації конвенцій Міжнародної Організації Праці (МОП);

- повідомлення громадськості через засоби масової інформації про результати домовленостей сторін у соціаль­но-трудовій сфері.

Національну раду очолюють три співголови, які призна­чаються Президентом України за пропозицією Кабінету Мі­ністрів України, об'єднань підприємців та професійних спілок.

Організації роботодавців та їхні об'єднання беруть участь у веденні колективних переговорів і укладенні колективних угод, здійсненні контролю за виконанням колективних угод відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди".

Вони беруть участь у формуванні та проведенні держав­ної політики зайнятості населення, їхні представники на пари­тетних засадах з представниками професійних спілок, їхніх об'єднань та інших організацій найманих працівників, дер­жавних органів та органів місцевого самоврядування беруть участь у створенні та діяльності координаційних комітетів сприяння зайнятості.

Організації роботодавців та їхні об'єднання мають право на паритетних засадах брати участь в управлінні фондами соціального страхування. Законом України "Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності" передбачена структура, функції Фонду соціального страхування від нещасних ви­падків на виробництві та професійних захворювань. Фонд соціального страхування — некомерційна самоврядна органі­зація, що діє на підставі статуту, який затверджується її прав­лінням. Управлятимуть Фондом правління і його виконавча дирекція. До складу правління включаються представники держави, застрахованих працівників і роботодавців — по 15 осіб від трьох представницьких сторін. Представників дер­жави призначає Кабінет Міністрів, а представники праців­ників і роботодавців делегуються чи обираються об'єднан­нями профспілок та роботодавців, які мають статус все­українських. Постановою Кабінету Міністрів України від і/ січня 2000 p. №74 "Про питання загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­нили втрату працездатності" рекомендовано об'єднанням профспілок та роботодавців, які мають статус всеукраїнських, повідомити у місячний термін Міністерство праці та соціаль­ної політики про персональний склад своїх представників, що включаються до складу правління і наглядової ради Фонду.

Організації роботодавців та їхні об'єднання можуть ви­ступати стороною колективного трудового спору (конфлік­ту) відповідно до Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

Разом з закріпленням прав необхідно передбачити й обо­в'язки організацій роботодавців та їхніх об'єднань. Видається, що перелік їх у проекті Закону "Про організації робото­давців" є обмеженим.

Організації промисловців і підприємців створювалися перш за все для вирішення своїх корпоративних завдань, захисту власних інтересів та інтересів їхніх членів. З часом вони намагаються брати активну участь у суспільних пере­твореннях, сприяти консолідації інтересів у суспільстві, впли­вати на формування державної політики і починають об'єд­нувати свої зусилля для участі у вирішенні соціально-еко­номічних питань.

5 листопада 1998 року за рішенням Установчого з'їзду об'єднань роботодавців України була створена Конфедера­ція роботодавців України. Згідно зі Статутом Конфедерації основною метою її діяльності є консолідація дій членів Кон­федерації для посилення впливу роботодавців на процеси формування й реалізації соціально-економічної політики України, представництва їхніх інтересів в економічній, соціаль­но-трудовій та інших сферах, захист законних прав та інте­ресів роботодавців. До складу Конфедерації входить 6 все­українських та 3 галузеві об'єднання роботодавців: Україн­ський союз промисловців та підприємців; Спілка орендарів і підприємців України; Українська аграрна конфедерація;

Спілка малих, середніх і приватизованих підприємств Украї­ни; Асоціація роботодавців торгівлі й комерційної сфери економіки України; Спілка юристів України; Українська асо­ціація підприємств чорної металургії; Об'єднання підпри­ємств хімічної промисловості України "Союз хіміків Украї­ни"; Українська корпорація "Порцеляна". Конфедерація від­крита для участі та співпраці усіх громадських об'єднань підприємців. Конфедерація роботодавців України разом з Кабінетом Міністрів України підписала Генеральну угоду на 1999—2000 роки від сторони власників. Отже, сферу дії чинної Генеральної угоди значно поширено порівняно з Ге­неральною угодою на 1997—1998 роки, у якій було представ­лено лише 2 об'єднання.

З метою вдосконалення соціального партнерства сторо­ни домовились запроваджувати трипартизм у практику укладення колективних угод, в першу чергу на національно­му рівні (п. 4.2). Це важливе положення, оскільки в проекті Закону "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про колективні договори і угоди" уряд вилучив органи виконавчої влади на національному, територіальному і галу­зевому рівнях як самостійні суб'єкти угод. Профспілки й об'єднання роботодавців наполягають на проведенні колек­тивних переговорів, укладанні колективних угод на тристо­ронній основі. Це відповідає Конвенції МОП №144 про три­сторонні консультації для сприяння застосуванню міжнарод­них трудових норм 1976 р. (рат. 17 грудня 1993 p.) і принци­пу трипартизму. Сьогодні участь Кабінету Міністрів України в укладенні Генеральної угоди як окремої сторони обумов­лена, по-перше, його функціями як вищого органу в системі органів виконавчої влади. Зокрема, Кабінет Міністрів відпо­відно до Конституції України вживає заходів щодо забезпе­чення прав і свобод людини і громадянина (в тому числі соціально-економічних прав і свобод); забезпечує проведен­ня фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;

політики у сферах праці й зайнятості населення, соціально­го захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, еко­логічної безпеки і природокористування; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності та виконує інші функції, ви­значені Конституцією та законами України, актами Прези­дента України. По-друге, на національному рівні держава в особі Кабінету Міністрів залишається найбільшим представ­ником роботодавців.

Готуючи Генеральну угоду, роботодавці наполягали на тому, щоб першим розділом був включений розділ щодо спри­яння розвитку національного виробництва. Генеральна угода на 1999—2000 роки стала першою угодою, до якої внесено розділ І "Сприяння розвитку виробництва, забезпечення продуктивної зайнятості", у якому містяться зобов'язання уряду щодо гарантування сприятливих умов для підприєм­ницької діяльності. Сторони домовились про внесення про­позицій щодо прийняття регулятивного та податкового зако­нодавства за участю об'єднань роботодавців; сумісну роботу над таким важливим актом як Податковий кодекс України, маючи на меті зниження податкового навантаження на това­ровиробників, формування регулятивно-податкової політи­ки, яка б забезпечувала стабілізацію та розвиток виробницт­ва; у межах компетенції соціальних партнерів вживати за­ходів до прийняття Верховною Радою України нормативно-правових актів, спрямованих на зменшення ставки рефінан­сування Національним банком України; сприяти прийняттю Закону України "Про державну підтримку малого підприєм­ництва"; розроблення законопроектів про внесення змін до Закону України "Про підприємства в Україні"; прийняття Програми структурної перебудови економіки України; ви­вчення проблеми наслідків реструктуризації підприємств і доцільності розробки відповідного законопроекту та ін. В цьому плані громадські організації підприємців мають бра­ти активну участь у відновленні політики підтримки підпри­ємництва в Україні.

Лише за умов вдосконалення податкової, кредитно-інвес­тиційної політики, структурної перебудови економіки, під­тримки малого підприємництва роботодавці в змозі створю­вати робочі місця. Нині кількість безробітних майже в 20 разів перевищує кількість вільних робочих місць. Сторони домовились про створення умов для збереження і створення не менше 150 000 робочих місць на рік. Вперше зроблено спробу перейти до формування комплексу завдань щодо збереження і розвитку трудового потенціалу країни в пере­хідний період. Уряд зобов'язався стабілізувати фінансовий стан Державного фонду сприяння зайнятості населення; за участю профспілок та об'єднань роботодавців завершити роз­роблення проекту Державної програми розвитку трудового потенціалу в Україні на 2000—2010 роки.

Передбачаючи вдосконалення чинного законодавства, розробку нових нормативно-правових актів, сторони Гене­ральної угоди вперше визначили порядок розроблення та погодження проектів законів України, актів Президента Украї­ни та Кабінету Міністрів України з питань, що є предметом Генеральної угоди (Додаток 3 до Генеральної угоди на 1990— 2000 роки (Профспілки України. - 1999. - №3. - С. 50-51)). Визначений порядок погодження цих актів з профспілко­вою стороною, з стороною власників, порядок залучення пред­ставників сторін до розроблення проектів законодавчих актів.

Ще раніше Український союз промисловців і підприємців добився права безпосередньо брати участь у формуванні пра­вової бази з питань соціально-економічного розвитку. 25 трав­ня 1999 року в день Об'єднаного з'їзду промисловців, підпри­ємців та роботодавців України був підписаний Указ Прези­дента України, яким передбачено обов'язковість погодження усіх проектів законів, розпоряджень та постанов Кабінету Міністрів України, указів Президента з Конфедерацією робо­тодавців та УСПП. Для реалізації цього було створено Коор­динаційну раду з питань формування соціально-економіч­ної політики.

У березні 2000 року на засіданні Координаційної ради Конфедерації роботодавців України у члени Конфедерації було прийнято Асоціацію платників податків (Праця і зар­плата. — 2000. — №10. — Березень). Було розглянуто питан­ня про хід виконання Генеральної угоди між Кабінетом Мі­ністрів і Конфедерацією роботодавців та профспілковими об'єднаннями на 1999—2000 роки. За станом на 1 січня 2000 року з 19 пунктів угоди, що безпосередньо стосуються Кон­федерації роботодавців, виконано три пункти, а 16 перебува­ють на стадії виконання. Триває підготовка до Всеукраїн­ського конкурсу на звання "Кращий роботодавець року", який проводиться згідно з постановою уряду.

Проведення глобальних макроекономічних перетворень практично неможливе без відпрацьованого механізму пере­говорного процесу. Для України, як і для більшості країн Центральної та Східної Європи, властивий розвиток двох рів­нів — загальнодержавного, на якому укладаються угоди між урядом, об'єднанням роботодавців і профспілками, та вироб­ничого — на рівні підприємства. Недостатньо розвинутими залишаються галузевий і регіональні рівні, тобто середній рівень. Отже, необхідно структурувати організації робото­давців, їхні асоціації на рівні галузі. П. 4.3. Генеральної уго­ди передбачено зобов'язання сторін вживати заходів до ство­рення галузевих і регіональних об'єднань роботодавців та залучення їхніх представницьких органів до колективних пе­реговорів з укладанням угод відповідного рівня. В цей час значна частина галузевих і регіональних угод укладається без участі представницьких організацій роботодавців, що звужує сферу їх дії. Кабінет Міністрів України 6 жовтня 1999 року видав доручення міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади завершити організацій­ну роботу зі створення представницьких органів об'єднань роботодавців в галузях економіки і регіонах країни та про­інформувати Кабінет Міністрів про проведену роботу.

Представники МОП називають три головних недоліки у сфері соціально-трудових відносин в Україні: по-перше, відсутність структурованих організацій роботодавців приват­ного сектору, бізнесу; по-друге, недостатньо структурований процес соціального діалогу, його поляризація (він реалізується на загальнодержавному рівні та на підприємстві); по-третє, суперечність у законодавстві не лише з соціально-трудових, а й економічних відносин, що регулює підприємницькі сто­сунки (Проблеми соціально-трудових відносин в Україні у контексті міжнародного досвіду // Україна: аспекти праці. - 1998. - №4. - С. 46).

У цей час відбувається побудова організаційної структу­ри Конфедерації роботодавців України. Поступово створю­ються галузеві організації роботодавців, які взмозі реально впливати на вирішення конкретних соціально-економічних проблем. Такі організації вже створено у хімічній, фарфоро­во-скляній промисловості, найближчим часом будуть ство­рені у дорожньому комплексі, будівництві, зв'язку, вугільній галузі, у сфері ринкової торгівлі (Работодатель работнику не волк // Office magazine. — 1999. —№6).

Таким чином, держава повинна дбати про зростання ролі громадських об'єднань підприємців в сучасній ринковій еко­номіці. Разом з тим самі об'єднання мають активізувати свою роль як учасники соціального партнерства в ім'я досягнен­ня соціальної злагоди. На жаль, не всі організації робото­давців чітко усвідомлюють своє соціальне призначення, пра­ва та обов'язки. Зростанню ролі об'єднань підприємців у со­ціально-трудових відносинах та при реалізації економічної політики в державі сприятиме прийняття Закону України "Про організації роботодавців", більш широке залучення цих об'єднань органами державної влади та органами місцево­го самоврядування до участі у вирішенні важливих соціаль­но-економічних питань у межах їхньої компетенції. Необхід­но доповнити законодавчу регламентацію діяльності проф­спілок відповідною регламентацією діяльності організацій ро­ботодавців та їхніх об'єднань. В новому Трудовому кодексі України також необхідно закріпити правовий статус органі­зацій роботодавців та їхніх об'єднань як суб'єктів трудового права. До речі, в проекті Трудового кодексу Російської Фе­дерації є окрема глава "Представництво інтересів працівників та роботодавців", яка містить дві статті — "Представництво інтересів роботодавців" та "Об'єднання роботодавців".

Саме організації роботодавців мають допомогти товаро­виробникам вийти за вузькі межі індивідуальних інтересів та усвідомити колективні, визначити перешкоди, які є на шляху до ринкових відносин. Тільки сумісними зусиллями органів держави, роботодавців і профспілок можливе розв'я­зання важливих проблем сьогодення.