Матеріальна відповідальність власника за шкоду, заподіяну працівникові - Трудове право України - Скачать бесплатно

Власник зобов'язаний відшкодувати майнову шкоду, за­подіяну працівникові при виконанні ним трудових обов'язків. Така відповідальність наступає:

— при порушенні права працівника на працю (у випад­ках порушення правил прийому на роботу, законодавства про переведення на іншу роботу, незаконного відсторонення від роботи, при порушенні законодавства про підстави і поря­док звільнення працівника);

— за незабезпечення власником здорових і безпечних умов праці (у випадку ушкодження здоров'я працівника при вико­нанні трудових обов'язків, каліцтва, у разі смерті працівника);

— при порушенні обов'язків власника або уповноваже­ного ним органу щодо видачі документів про його працю і заробітну плату (у разі неправильного заповнення, оформ­лення і затримки видачі трудової книжки, документів про працю і заробітну плату);

— при незабезпеченні збереження особистих речей пра­цівника під час роботи (у випадках їх зіпсуття, знищення, крадіжки).

Трудове законодавство закріплює ряд юридичних гарантій, які забезпечують здійснення громадянами свого права на працю. Серед них — передбачений ст. 5-1 КЗпП правовий захист від необгрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння в збереженні роботи. У літературі було висловлену думку, що в законодавстві повинна бути передбачена матеріальна відповідальність влас­ника в зв'язку з незаконною відмовою в прийомі на роботу в тих випадках, коли прийом на роботу є обов'язковим для підприємства внаслідок вказівки закону, відповідного акта або угоди сторін (наприклад, при прийомі на роботу вагіт­ної жінки, жінки, що має дитину у віці до 3 років, при при­бутті молодого фахівця за направленням, при переведенні тощо). У цих випадках відмова в прийомі на роботу є пору­шенням суб'єктивного права громадянина, яке він може оскар­жити до суду. Ненадання у таких випадках роботи поро­джує вимушений прогул і втрату заробітку. Ця обставина створює в свою чергу підставу при незаконності дій власни­ка або уповноваженого ним органу для стягнення на користь працівника заробітку за час вимушеного прогулу, тобто для залучення підприємства до матеріальної відповідальності. Враховуючи ту обставину, що визначити середній заробіток працівника на даному підприємстві за час вимушеного про­гулу неможливо, на користь працівника, на думку П.Р. Стави-ського, доцільно стягнути тарифну ставку або оклад за тією роботою (посадою), на яку він направлений або повинен був бути прийнятий (див. Стависский П.Р. Материальная ответ­ственность предприятия в трудовых отношениях. — Киев-Одесса: Вища школа, 1987. — С. 26).

Слід враховувати, що в сучасних умовах підходи, вислов­лені професором П.Р. Ставиським, можуть бути суттєво роз­ширені. Створено цілу низку правових гарантій щодо забез­печення права людини на працю в Україні, зокрема, ст. 43 Конституції України встановлено, що держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також можливість звернутися до суду за захистом прав і свобод громадян, ст. 22 КЗпП передбачено заборону необ­грунтованої відмови в прийнятті на роботу, а ст. 5-1 КЗпП правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу. Таким чином, необгрунтована відмова роботодавця у прийнятті на роботу не тільки осіб, зазначених у ст. 232 КЗпП, а будь-якої особи, яка має трудову праводієздатність, і якщо така відмова спричинила майнову шкоду особі, є підста­ви порушувати питання про притягнення винного в цьому роботодавця до матеріальної відповідальності перед такою особою. Щоправда, залишається дискусійним питання, про який саме вид майнової відповідальності у такому випадку може йти мова: про матеріальну за трудовим правом чи майнову за цивільним правом, адже трудові відносини ще не виникли? В усякому випадку це питання заслуговує на при­скіпливе наукове обговорення.

Матеріальна відповідальність власника або уповнова­женого ним органу за незабезпечення здорових і безпечних умов праці

Значна кількість трудових спорів виникає з приводу відшкодування шкоди внаслідок трудового каліцтва на підприємстві. Матеріальна відповідальність власника у цьо­му випадку регулюється Законом України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р., ст. 173 КЗпП, а також Правила­ми відшкодування власником підприємства, установи, органі­зації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної пра­цівнику ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 p. №472 (із змін. і доп.).

Власник зобов'язаний відшкодувати працівнику шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, а також моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного або психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його провини, а умови праці не були причи­ною матеріальної шкоди.

Доказом вини власника можуть бути: акт про нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання; ви­сновок посадової особи (органу), яка здійснює контроль і нагляд за охороною праці, відносно причин пошкодження здоро­в'я; медичний висновок про професійне захворювання; вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів попереднього слідства; рішення про залучення винних до адмі­ністративної або дисциплінарної відповідальності, рішення органів соціального захисту про відшкодування власником витрат на допомогу працівнику в разі тимчасової непрацездат­ності в зв'язку з ушкодженням здоров'я; свідчення свідків та інші докази.

Відшкодування шкоди потерпілому складається з ви­плати втраченого заробітку (або його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; ви­плати в установлених випадках одноразової допомоги по­терпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого); компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшко­довується також і моральна шкода.

Ступінь втрати працездатності визначається медико-соці-альною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професій­ної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здо­ров'я. МСЕК встановлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, причину, час настання та групу інвалідності в зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.

У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди (отримання частини втраченого заробітку) мають особи, які знаходилися на утриманні потерпілого або мали до дня його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до чинного законодавства утриманцями є: діти, котрі не досяглії 18 років, і діти-вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти — до закінчення навчання, але не більш ніж до досягнення ними 23 років; дружина — старша за 55 років, чоловік — старший за 60 років; члени сім'ї — інваліди на час інвалідності; один з батьків або дружина (чоловік) померлого або інший член сім'ї, якщо він не пра­цює і доглядає за дітьми, братами, сестрами або онуками померлого, які не досягли віку 18 років.

Розмір відшкодування втраченого заробітку встанов­люється у відповідності до ступеня втрати професійної пра­цездатності й середньомісячного заробітку, який працівник мав до ушкодження здоров'я. Розмір середнього заробітку визначається за 12 місяців, що передували ушкодженню здо­ров'я. До заробітку для обчислення розміру відшкодування включаються всі види заробітної плати, на яку нарахову­ються внески на соціальне страхування.

Утрачений заробіток (або відповідна його частина) від­шкодовується працівникові власником у повному розмірі незалежно від одержуваної потерпілим пенсії та інших дохо­дів, якщо відшкодування провадиться за період після введення в дію Закону України "Про охорону праці" (з 24 листопада 1992 p.), а за попередній період — відповідно до чинного на той час законодавства — з урахуванням розміру пенсії та інших доходів (її. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (із змінами і доповненнями, внесеними постанова­ми від 8 липня 1994 p. №7; від ЗО вересня 1994 p. №11; від 25 травня 1998 p. №15 (Відшкодування матеріальної і мо­ральної шкоди та компенсаційні виплати; нормативні акти, роз'яснення, коментарі. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 317— 334; Вісник Верховного Суду України. — 1998. — №3). Об­числений розмір .втраченого заробітку або відповідна його частина залежно від ступеня втрати потерпілим професій­ної працездатності корегуванню в бік зменшення не підлягає.

Розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюєть­ся колективним договором (угодою, трудовим договором). При стійкій втраті працездатності, яка визначається МСЕК, розмір допомоги повинен бути не меншим суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим 5-річного заробітку і, крім того, не меншим 1-річного заробітку на кожного утри­манця, померлого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.

Якщо комісією з розслідування нещасного випадку вста­новлений факт невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшений у порядку, який визначається трудовим ко­лективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на 50%. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією з розслідування.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону праці" відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпі­лого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслі­док фізичного або психічного впливу, що спричинило по­гіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людь­ми, інші негативні наслідки морального характеру.

Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності.

Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого або висновком медичних органів у вигляді одноразової гро­шової виплати, розмір якої визначається в кожному кон­кретному випадку на основі домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого); рішення комісії з трудових спорів або рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат (п.11 Правил в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1100 від 3 жовтня 1997 p.).

Власник відшкодовує потерпілому витрати на медичну і соціальну допомогу (додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний і звичайний догляд, побутове обслуго­вування, протезування, санаторно-курортне лікування, при­дбання спеціальних засобів пересування тощо). При визна­ченні розміру витрат на медичну і соціальну допомогу ступінь вини потерпілого не враховується. Потреба в таких випла­тах визначається висновками МСЕК.

Розмір витрат на догляд за потерпілим визначається МСЕК і не може бути меншим ніж 1,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян — на спеціальний медичний до­гляд (масаж, уколи тощо); 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян — на звичайний догляд; 0,5 неоподаткову­ваного мінімуму доходів громадян — на побутовий догляд (прибирання кімнати, прання білизни тощо).

У разі смерті потерпілого від нещасного випадку витра­ти на його похорони несе власник.

Виплата суми відшкодування шкоди проводиться влас­ником, з вини якого настало ушкодження здоров'я внаслі­док нещасного випадку, професійного захворювання.

При виїзді потерпілого або осіб, що мають право на відшкодування шкоди, на постійне місце проживання за межі України, встановлені суми переказуються власником за їхньою адресою в порядку, передбаченому міжнародними угодами.

Власник зобов'язаний розглянути заяву про відшкодуван­ня шкоди й ухвалити відповідне рішення протягом 10 днів. Рішення оформляється наказом (розпорядженням) власника, копія якого вручається протягом 10 днів зацікавленим особам.

Спори між потерпілим або іншими зацікавленими осо­бами і власником про право на відшкодування шкоди розгля­даються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів (КТС, суд).

Матеріальна відповідальність власника або уповнова­женого ним органу при порушенні обов'язків щодо видачі працівникові документів про його працю і заробітну плату

Власник (уповноважений ним орган) зобов'язаний не тільки відповідним чином оформляти трудові відносини, його обов'язком є видача документів, які мають значення для пра­цівників (трудова книжка, довідка про його роботу на дано­му підприємстві, в установі, організації, довідка про наявність стажу, про заробітну плату тощо) (статті 47, 49 КЗпП).

Матеріальна шкода, заподіяна працівникові при пору­шенні власником цього обов'язку, виражається в неможли­вості працевлаштування через відсутність трудової книжки, в несвоєчасному призначенні пенсії, допомоги, інших виплат. Чинне трудове законодавство не містить норм, що передба­чають пряму матеріальну відповідальність власника в таких ситуаціях. На практиці використовується в субсидіарному порядку ст. 441 ЦК України, що передбачає відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників.

Матеріальна відповідальність підприємства за незабез­печення збереження особистих речей працівника під час роботи

Згідно зі ст. 153 КЗпП, правилами внутрішнього трудо­вого розпорядку на підприємствах повинні створюватися здорові, безпечні умови праці, відповідні умови для нор­мальної роботи. До таких умов відноситься створення на під­приємствах, в установах, організаціях спеціальних місць, де працівники під час роботи можуть залишити свої особисті речі. Незалежно від того, як організовано зберігання особис­тих речей працівників (обладнані спеціальні гардероби, кімна­ти зберігання речей тощо), власник зобов'язаний забезпечи­ти збереження цього майна. Невиконання зазначеного обо­в'язку, що призвело до псування, знищення або розкрадання особистих речей працівника під час роботи, тягне за собою обов'язок відшкодування заподіяної шкоди.

Потрібно відмітити, що питання матеріальної відповідаль­ності за ушкодження здоров'я працівника врегульовано чин­ним трудовим законодавством, у той час як інші випадки матеріальної відповідальності власника або уповноваженого ним органу значною мірою потребують регламентації норма­ми трудового законодавства.