Ідеї правової держави Б.Кістяківського і сучасність - Соціологія - Скачать бесплатно
Теоретичні розробки українських правників початку ХХ-го століття з проблем правової держави, як найдовершенішої форми існування держави взагалі зберігають свою цінність і сьогодні, і варті серйозної уваги сучасних філософів, політологів, вчених-конституціоналістів.
Одним із таких правників є Богдан Кістяківський (1868 — 1920 рр.), праці якого набули особливо актуального звучання у зв'язку з державотворчими процесами у незалежній Україні.
Б.Кістяківський, говорячи про державу, ототожнює її з «культурним людством, яке живе в культурній спілці». Для вченого культурна людина і держава, то два поняття, що доповнюють одне одного: держава є немислима без культурної людини, як і культурна людина без держави.
До правової держави Б.Кістяківський ставить вищі вимоги, ніж до державних утворень інших типів. Він пише: «Правова держава — вища форма державного буття, яку виробило людство як реальний факт». Сучасні дослідники також стверджують, що правова держава в цілому дуже подібна до конституційної і відрізняється лише певними моментами своєї довершеності і досконалості.
Б.Кістяківський не згадує про конституцію як про одну з найголовніших ознак правової держави. Мислитель моделює останню за принципами, частина з яких є відомими й уживаними в світовій практиці, а частина — і до сьогодні ще не використаними сучасною правовою державою. Особливо тут слід відзначити ідеї правової культури, суспільної правосвідомості, народовладдя, що мають неабияке значення для відродження і розвитку української політико-правової думки.
Характеризуючи правову державу, Б.Кістяківський вказував на таку її найважливішу ознаку, як обмеженість і підзаконність влади та її безособовість. Що ж мав на увазі Б.Кістяківський, вживаючи такі поняття?
На його думку, першочерговим стримуючим фактором влади виступають не закони, які обмежують владу, а — невід'ємні, непорушні, недоторканні права особи. Ці права не надаються державою, а є природними і обов'язково регламентованими. По-друге, пише Б.Кістяківський: «Правова держава — це не лише держава, яка обмежує себе встановленими з власної волі нормами і виконує ці норми. У сучасній правовій державі керують не особи, а загальні правила чи правові норми. Держава, по суті, повинна перетворитись на правове явище, де кожна дія урядового апарату, суду й інших органів скеровуються відповідним законом, узгодженим із конституційним принципом».
Юридичними засобами досягнення вищевикладених думок вчений вважав:
— недоторканність особи (обов'язок держави перед особою);
— реалізацію права народу на народне представництво;
— солідарність влади і солідарність нації: гарантією цієї солідарності є загальне виборче право, що здійснюється шляхом рівного, прямого і таємного голосування;
— участь народу у законотворенні та управлінні державою.
Взагалі, Б. Кістяківський приділяв особливу увагу саме законотворчому, тобто представницькому органу держави. Він вважав, що парламент у першу чергу через народ повинен здійснювати управління державними справами. Тому він розглядав парламент як найбільш важливу гілку серед трьох гілок влади.
Б.Кістяківський вважав, що своє право на управління державними справами громадяни повинні здійснювати залежно від власної правової культури, почуття відповідальності — через політичні партії, громадські організації. Тому в правовій державі повинно бути велике розмаїття недержавних структур. Особливо діяльність партій повинна бути скерована на «соціально утиснені елементи», які могли б з їх допомогою впливати на «державне життя».
У правовій державі законодавство повинно бути цілковито підпорядковане народу. Б.Кістяківський наділяє громадян правової держави всіма політичними правами людини, що записані і у Конституції України 1996 року. Б.Кістяківський писав: «Жодні обмеження виборчого права є недопустимі». Він підтримував прогресивні погляди щодо неприпустимості будь-яких цензів, неправових обмежень права обирати і бути обраним.
«Держава не повинна гнобити особу. Навпаки, особа має право на юридичний захист з боку держави» — писав Б.Кістяківський. Але ні в якому разі вчений не підтримував ідею про пасивну поведінку особи у відносинах з державними органами. Тобто, він виступав проти патерналізму у відносинах особи і держави. Б.Кістяківський пише: «Треба щоб кожна людина домагалася і тільки тоді вона буде і сміти, тобто буде вільною. Мета соціального розвою не в тому, щоб члени суспільства чекали на милосердя і добродійність з боку суспільства, а щоб нікому не треба було чекати добродійності. У правовій державі відповідальність за нормальне функціонування правопорядку лежить на самому народові».
Народ повинен брати участь у створенні та організації державних установ. Люди повинні цікавитись державними справами, адже, як зазначає Б.Кістяківський: «Організація правової держави залежить від самодіяльності і народних мас. Без активного ставлення до правового порядку і державних інтересів, що виходить із надр самого народу, правова держава немислима».
Відомо, що в правовій державі найбільший вплив мають середні класи. Б.Кістяківський вважав, що правова держава — це держава заможних людей. Це ще один критерій, що визначає правову державу як державу капіталістичну. Ось що з цього приводу пише сам вчений: «Коли правову державу називають буржуазною, то цим ім'ям визначають не саму державу, а її економічну, соціальну будову, що є підсумком правової держави. Термін «правова держава» слугує для визначення юридичного характеру самої держави даного типу».
Б.Кістяківський виступав за те, щоб «найвищі посади займали представники великого капіталу і велика частина людей мистецтва, науки стала до них на службу». Ця досить незвичайна думка Б.Кістяківського в умовах сучасної української дійсності має право не лише на існування, але й на більш глибоке дослідження.
Отже, правова держава постає за умови високого рівня правосвідомості і наявності у народу розвиненого почуття політичної відповідальності. У своїй роботі «На захист права» Б.Кістяківський аналізує правосвідомість російського суспільства початку ХХ ст. і приходить до висновку, що найбільшим недоліком юридичних норм є те, що вони виражають лише зовнішню форму права і не виражають правових переконань народу, а отже і не стимулюють його до поваги і до виконання закону. Тому, вважав він, криза юриспруденції спричинена кризою правосвідомості суспільства.
Аналізуючи праці Б.Кістяківського, можна вказати на ряд ідей його теорії правової держави:
— по-перше, держава гармонізує відносини між суспільством та особою і ні в якому разі не ускладнює їх;
— по-друге, у кожній державі люди втілюють певну культурну мету як щось життєво необхідне і таке, що їм притаманне;
— по-третє, політична влада повинна позбутися будь-яких проявів насильства і сваволі;
— по-четверте, кожна людина повинна мати можливість забезпечити собі гідне існування не силою соціального милосердя, а силою наявних у неї соціальних, політичних та економічних прав і свобод.
Ідеї правової держави Б.Кістяківського надзвичайно співзвучні сучасній українській політико-правовій практиці.
З прийняттям Конституції України 1996 року і закріпленням у ній таких принципів правової держави, як верховенство права, поділ влади, рівність громадян перед судом і законом, універсальний судовий контроль тощо, українські демократи поклали собі за мету змінити старий бюрократичний тип організації держави на новий, демократичний, який би працював на благо людей і забезпечував би їх природні права і свободи.
Але аналізуючи сучасну політико-правову ситуацію в Україні, ми бачимо, що перші спроби побудувати демократичну, соціально-правову державу не принесли бажаних результатів. Проте це не вина Основного Закону.
Зростаюча роками кількість наукових праць, присвячених темі правової держави, є свідченням актуальності цієї теми, а значить — складності її проблем.
У своїй дисертації «Правова держава в Україні: концепція і механізми реалізації», відомий український теоретик права А.М.Колодій говорить про необхідність переходу української держави від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської, про необхідність посилення легітимації діючої влади (тобто про ширшу підтримку влади народом), про відповідність законів суспільній етиці, необхідність обмеження влади за допомогою як правових, так і позаправових чинників. У зв'язку з цим вчений вважає за доцільне розробити загальнотеоретичну конструкцію «нові структури права і його принципи», що має «служити формуванню нового праворозуміння, яке тільки зароджується в Україні».
На шляху побудови правової держави в Україні, вважає відомий правознавець А.П.Заєць, автор праці «Правова держава в контексті новітнього українського досвіду», необхідно обов'язково обмежити повноваження державної влади. Зокрема, він називає таке обмеження влади у правовій державі «рівнем забезпечення прав і свобод людини, який є яскравою ілюстрацією правового чи неправового характеру державності».
А.П.Заєць звертає увагу на важливість зміни суспільної культури та ідеології народу, засвоєння світового досвіду. Він вважає, що тільки «вільний і освічений народ ...неможливо тримати в «рабстві» за допомогою держави».
Вартою уваги є також його теза про те, що «держава, яка не бажає зростання рівня добробуту громадян, має за мету утримувати їх у поневоленому стані».
Отже, не можна не згадати про тісний зв'язок між формуванням правової держави, соціальними інтересами народу та культурою (в тому числі і правовою) суспільства в цілому.
Процес формування правової держави є важким, насамперед тому, що для досягнення мети потрібно провести в Україні політико-правові реформи.
Оскільки подібні «реформи в Україні проводять не політичні партії чи рухи, а державний апарат, то це й відбивається на філософії реформ в Україні. Фактично реформи розглядаються майже виключно як державна справа, до якої громадські формування мають лише дотичні відношення».
Однак такий підхід позбавляє політико-правові реформи реальної підтримки в народі. А підтримку цю можна здобути лише за наявності двох ключових факторів.
По-перше, в разі усвідомлення народом того факту, що для досягнення поставленої мети — побудови правової держави та добробуту він повинен покладатися тільки на самого себе.
І, по-друге, наявності необхідних для здійснення серйозних реформ крупних політичних партій, які здатні формувати уряд і нести політичну відповідальність за стан справ у державі.
Відповідно до ст.5 Конституції України єдиним носієм і джерелом влади є народ України. Керуючись цією нормою, А.М.Колодій пропонує ще більш радикальну форму участі народу у державному управлінні — право народної законодавчої ініціативи. Її суть полягає у праві певної кількості виборців порушувати перед парламентом питання про прийняття конкретного закону, а представницький орган зобов'язаний розглядати це питання. Таке право, зокрема, передбачено законодавствами Австрії, Білорусі, Іспанії, Італії, Латвії, Литви.
Важливим кроком у становленні правової держави в Україні є закріплення в Конституції демократичних прав і свобод людини (вони становлять 2/3 її статей). Закріплені в Основному Законі держави норми про право оскарження рішень і дій державних органів і посадових осіб, про право на відшкодування шкоди, завданої особі публічними установами гарантовані на найвищому юридичному рівні.
Надзвичайно важливу роль у правовій державі відіграє судова влада. У суспільній свідомості українців судові органи далекі від ототожнення з правосуддям. Хоча діяльність саме цієї гілки влади в цілому світі є показником рівня розвинутості держави і наближення її до правової. В європейських країнах, зокрема, в Німеччині, правова держава характеризується перш за все існуванням такого суду, який буде розглядати будь-яке спірне питання, що може виникнути у суспільних відносинах. Тому у цій сфері перед українським суспільством стоїть велика проблема, яку воно мусить позитивно вирішити, якщо прагне прямувати до правової держави.
У правовій державі закони неухильно виконуються усіма учасниками суспільного життя, насамперед державними органами. У нашій же практиці посадові особи держави нерідко приймають нормативні акти, які прямо суперечать Конституції України. На думку деяких громадських кіл, так діяв, наприклад, Президент України, видавши укази № 607/96 «Про порядок розгляду питань, пов'язаних з призначенням на посади голів обласних, Київської та Севастопольської міських та голів районних державних адміністрацій» та №760/96 «Про утворення податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій». Хоча з юридичної точки зору питання щодо їх конституційності залишається відкритим.
Як свідчать фахівці, лише 40 законів України є законами прямої дії і не потребують жодних роз'яснень та інструкцій різних державних органів. Нормативні акти, які не відповідають на запитання «як», «яким способом», «якими засобами можна забезпечити права людини» є декларативними, а отже, «мертвими» законами для захисту і гарантування основних прав і свобод людини. Тому обмеження держави правами громадян в Україні є мінімальним.
На жаль, відносини між державою і особою в Україні не складаються за принципом: «особі дозволено чинити все, що прямо не заборонено законом». Все частіше держава узурпує ті сфери суспільних відносини, які можуть регулюватись і без її втручання або — без надмірного втручання. «При цьому багато говорять про формування громадянського суспільства, але натомість сфера позадержавного регулювання постійно звужується», — пише відомий вчений Т.Андрусяк. Такими є статті Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року, «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року, «Про Державний реєстр фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів» від 2 грудня 1994 р. Одержавлення суспільного життя, посилення контролю з боку держави спричиняє колосальне збільшення апарату держави, виникнення все нових і нових контрольно-наглядових інстанцій, служб і т.д.
Українське суспільство ще не готове бути громадянським суспільством через низьку правову культуру, необізнаність громадян з власними правами і невміння їх відстоювати. Невідповідність між рівнем правової культури громадян та існуючою нормативною базою може звести нанівець усі зусилля законодавців наблизити нашу державу до правової. Такий висновок можна зробити, ознайомившись з проектом нового Закону України «Про вибори народних депутатів України», прийнятим Верховною Радою у 1999 р. у першому читанні. Новелою даного законопроекту є запровадження пропорційної виборчої системи. Дана система є прийнятною для демократичних, розвинених країн. В наших умовах, на мою думку, її використовувати зарано і певною мірою небезпечно. Проблема запровадження цієї правової новели полягає в тому, що «зацікавлені особи» можуть легко стати народними обранцями, потрапивши у виборчий список партії. Викрити «скомпрометовану» партію дуже складно, оскільки кількість їх надто велика.
Конкретними кроками на шляху подолання кризи правової культури громадян є розроблений у 1998 р. членами робочої групи Мінюсту України проект концепції правової просвіти громадян України у 1998-2000 роках, а також діяльність сотень невеликих громадських правозахисних організацій, а головне — покращання діяльності судових органів, запровадження адміністративних судів та інших інститутів, які б покращили захист прав громадян. А все це — умови формування культурної людини, постання якої неможливе без правової держави і, навпаки.
Таким чином, ідеї Б.Кістяківського про правову державу набули не тільки наукової, але й практичної цінності і є важливим стимулом для просування України до свого конституційного ідеалу.
|
