Соціологія освіти - Соціологія - Скачать бесплатно

План

Вступ

Соціологія освіти

Методологічні основи соціології освіти

Тенденції розвитку соціології освіти

Соціологічна освіта в Україні: проблеми та перспективи

Висновок

Використана література

Вступ

Освіта – один з найдавніших соціальних інститутів, що викликана потребами суспільства відтворювати і передавати знання, уміння, навики, готувати нові покоління для життя, готувати суб‘єктів соціальної дії для вирішення економічних, соціальних, культурних проблем, що стоять перед людством. У сучасному світі освіта – складне і багатоманітне суспільне явище, сфера передачі, освоєння і перероблення знань і соціального досвіду. Освіта інтегрує різні види навчальної і виховної діяльності, їх зміст в єдину соціальну систему, орієнтує їх на соціальне замовлення, на соціальні потреби суспільства. Серед соціальних інститутів суспільства сучасної цивілізації освіта займає одну з провідних позицій. Адже благо людини, становище культури та духовності в суспільстві, темпи економічного, науково-технічного, політичного і соціального прогресу саме і залежать від якості і рівня освіти. Навчання, уміння, вивчення, освіта та ін. поняття, терміни використовуються для забезпечення навчального процесу.

Освіта — це цілісна самостійна система, що має інституалізований характер. Це не просто діяльність з навчання і виховання, а особлива організована, структуралізована, ролева діяльність, що опирається на спеціальні установи, регульована спеціальними нормами. Соціологія освіти є самостійна спеціалізована галузь з навчальним предметом якої є система освіти Як соціальний інститут, взаємодія її компонентів, а також взаємодія системи освіти та її компонентів і з суспільством, насамперед, з його соціальною структурою та ін.

Соціологія освіти

Соціологія освіти — одна з наук, що прагне впливати на подолання негативних тенденцій в одержанні знань, шукає нові імпульси впливу на озброєння сучасної людини, яка освоює культуру: Соціологія саме і вивчає освіту як соціокультурний інститут, його розвиток, функціонування, структуру, способи організації, динаміку соціальної структури сфери освіти, її взаємодії іншими соціальними та суспільними інститутами і сферу життя людини. Та й саму навчальну діяльність соціологія освіти подає з позицій соціокультурних умов, життєвих орієнтацій, особливостей способу життя учнів, студентів, потреб виробництва, науки, всієї культури суспільства тощо. Визначаються основні напрямки соціології освіти: місце освіти як соціального інституту в системі суспільного відтворення; взаємовідносини процесу освіти з іншими процесами суспільного життя (економічними, демографічними, політичними); взаємозв'язок системи освіти з соціальною структурою суспільства; соціальне визначення освіти і динаміка змін; соціальне становище і спільна роль учителя і викладача; динаміка взаємовідносин між учням і вчителями та ін.

Освіта — це цілісна самостійна система, що має інституалізований характер. Це не просто діяльність з навчання і виховання, а особлива організована, структуралізована, ролева діяльність, що опирається на спеціальні установи, регульована спеціальними нормами. Соціологія освіти є самостійна спеціалізована галузь знань, предметом якої є система освіти як соціальний інститут, взаємодія її компонентів, а також взаємодія системи освіти та її компонентів з суспільством, насамперед, з його соціальною структурою та ін. Соціологія освіти розглядає освіту як форму та засіб громадянського буття, досліджує загальні соціальні закономірності освіти та виховання як соціальних процесів та їх функції на всіх рівнях взаємодії громадських сил. Об'єкт соціології освіти — це сфера освіти, є саме те соціальне середовище, де розгортається функціонування процесів освіти, де діють певні суб'єкти у формі різноманітних навчальних занять з відповідною системою взаємодії людей, з їх інституціональною та неінституціональною організацією. Найважливіші суттєві оцінки освіти та навчання зумовлені, а інколи безпосередньо визначені впливом інших сфер життя чи способом буття особи. Зміст соціології освіти охоплює безпосередню галузь самого навчання посвіти — культурні цінності, бо з приводу їх засвоєння формується процес навчання як галузь соціокультурної діяльності.

Соціокультурний підхід дозволяє простежити динаміку галузі освіти, характер якісної взаємодії освіти з іншими сферами життя суспільства, усвідомити реальний процес становлення та розвитку суб’єкта під впливом освіти. Соціологія освіти є компонентом соціології культури, без її принципів, настанов теорії неможливо здійснити соціологічний аналіз освіти. Соціологія освіти є частиною соціології виховання: навчання як форма виховання орієнтоване на розвиток певних якостей, властивостей культури. Отже, предмет соціології освіти є становище і динаміка соціокультурних процесів в галузі освіти; закони, принципи, механізми та технології навчання, соціокультурна діяльність людини, взаємодія галузі освіти з іншими сферами суспільного життя та співвідношення соціології освіти і соціології культури, науки, виховання.

Методологічні основи соціології освіти

Методологічно соціологія освіти виходить з принципів діалектичної логіки, і насамперед, єдності теорії і практики – основи пізнання. Соціологія освіти має два взаємозв‘язаних рівня — теоретичний та емпіричний (дослідний). Теоретичний рівень передує емпіричному, який завершує теоретичний. Соціологія освіти обґрунтовує закономірності і особливості розвитку освіти, дає теоретичне узагальнення процесів, що відбуваються, визначає напрям емпіричних соціологічних досліджень суспільної думки учнівської молоді, педагогів, адміністрації, громадських організацій. Соціологія освіти висуває гіпотези, які ще потребують перевірки практикою. Без теоретичних передумов ніяке емпіричне дослідження не дає необхідних результатів, а матиме випадковий характер у вигляді набору суджень і фактів. Недосить кваліфіковані дослідники нерідко намагаються обійтись без теоретичних обґрунтувань і дослідження зводять до поверхово відібраних фактів, даних, тощо. В соціологічних дослідженнях освіти нерідко культивується суб'єктивізм, коли бажані відповіді респондентів фіксуються тільки я к позитивні, прикрашувані реальну дійсність, що ігнорує її суперечності. Так, ігнорувався важливіший методологічний принцип – об‘єктивність розгляд суспільних явищ. Емпіричні дослідження систематично ведуться в школах, вищих навчальних закладах і охоплюють широке коло питань — соціально-політичний і моральний образ учня, студента, педагогів, їх ціннісні орієнтації, ставлення до навчання, праці, рівень культури, задоволеність працею, суспільна діяльність та ін. Для анонімного вибіркового опиту учнівської, студентської молоді та педагогів розробляються соціологічні анкети. Одержані емпіричні результати дають факти, дані для узагальнень і аналізу процесів в системі освіти, збагачуючи тим самим теорію соціології. Взаємодія теорії і практики не перетворюється в схоластику і догматизм, набуває здатності творчо розвиватися, даючи працівникам системи освіти нові висновки і практичні рекомендації. В Україні найбільш ефективно і планомірно ведуться соціологічні дослідження проблем освіти в Харкові переважно в державному університеті, в державному педагогічному університеті, а також в галузевих університетах і інститутах — радіотехнічному, політехнічному, інституті сходознавства та міжнародних відносин і ін. В процесі соціального пізнання теорія і практика освіти збагачується, доповнюючи одна одну.

Тенденції розвитку соціології освіти

Діалектична логіка вимагає розгляду сучасної системи освіти і її розвитку та змін, в усіх зв'язках та взаємодіях. Соціологія освіти — означає необхідність враховувати історичні етапи в суспільному розвитку та своєчасно вносити зміни в систему освіти, відкрити для впливу, на неї внутрішніх і зовнішніх умов для впливу на теорію і практику. Діалектична логіка вимагає обліку і аналізу економічних, політичних, науково-технічних, ідеологічних та інших факторів, що впливають на процес освіти, як це свідчить практика в сучасних умовах України. В процесі демократизації освіти в Україні органи народної освіти, середня та вища школа враховують досягнуте, відбирають все прогресивне, відкидаючи все негативне, що завдає шкоди вихованню молоді, підготовці спеціалістів для народного господарства. Зрозуміло, на розвиток системи освіти впливають економічні, політичні, науково-технічні, ідеологічні фактори. В процесі вдосконалення, перебудови системи освіти України враховуються і зміни, що відбуваються у суспільній свідомості працівників освіти і учнівської молоді, в їх ставленні до праці і навчання, у формуванні їх особистих якостей — позитивних та негативних.

Соціологія розкриває суперечності у розвитку системи освіти і її вдосконалення, намічає шляхи їх вирішення. Сучасна практика показує: чим вище рівень освіти, тим нижче заробітна плата працівника – це головний показник суспільної нерозвиненості спеціаліста. Прогалини, вади правосвідомості і гідності спеціалістів (тобто кардинальні умови панування некомпетентності та засмічення всіх сфер діяльності) закладаються ще системою гуманітарної освіти, що виховує послушну людину, послушного виконавця. В сучасних умовах в Україні усвідомлюється кардинальний характер змін, необхідних в суспільстві, що вимагають зовсім не просто адаптації або модернізації гуманітарної освіти. Вища школа має випереджати зміни, що відбуваються, готувати студентів до праці і життя в суспільстві, формувати демократичне суспільство. Освіта органічно зв'язана з усіма галузями матеріального виробництва та духовної культури, що забезпечує приємливість і відтворення соціального досвіду, є прогресом культури особливий вид діяльності з вивчення і виховання, є об’єктом дослідження багатьох наук, межі між. якими постійно рухомі. В сучасних умовах важливо зближувати систему вищої освіти спеціалістів України з прогресивними зразками систем освіти, що складаються в країнах ринкової економіки, забезпечити конверційність дипломів вищих навчальних закладів України. Тут розглядаються обидва завдання стосовно до підготовки бакалавра (на Заході – чотири роки навчання після дванадцятирічної школи) в вищих навчальних закладах природничого і технічного профілю. Ураховуючи умови, з яких доведеться працювати майбутнім спеціалістам, організаторам виробництва, необхідно визначити головні особистісні якості, моральні уявлення і гуманітарні; знання, якими має діяти в умовах ринкових відносин та ін.

Соціальна система навчання передбачає задоволення технологічних, економічних, політичних, екологічних та інших потреб суспільства. Найрізноманітні соціальні системи навчання складають систему освіти. Природно, основний зміст освіти — навчання. Адже в процесі навчання, освоєння, усвоєння знань людина оволодіває соціальними призначеннями предметів і методами користування і використання їх в повсякденному житті, моральними основами поведінки і формами спілкування з іншими людьми. Усвоєнню належать всі змістовні компоненти поведінки людини – спонукально-мотиваційні і операціональні. Усвоєння визначення предметів людської матеріальної і духовної культури і методів користування ними становлять основний, внутрішній зміст процесу навчання. Уміння вивчати ті чи інші явища, визначення предметів тощо – індивідуальні показ­ники швидкості і якості усвоєння і освоєння людиною знань, уміння і навиків в процесі навчання.

Відрізняють загальне уміння вивчати ті чи інші життєві явища, події тощо як здібність усвоєння будь-яких знань і спеціальне усвоєння знань як здібність вивчати, освоювати окремі види знань, різ­них наук, мистецтва, видів практичної діяльності. В основі навчання лежить рівень розвитку пізнавальних процесів (сприйняття, уявлення, пам'ять, мислення, увага, мова), мотиваційна — вольової і емоціональної сфери особи, а також розвиток вивідних компонентів навчальної діяльності (з'ясування змісту знань, що освоюються, шляхи і ступінь активного їх впровадження в практику). Навчання визначається не лише рівнем розвитку активного пізнання, тобто тим, що суб'єкт може пізнати і усвоїти самовпливово, але й рівнем «рецептивного» пізнання, тобто тим, що суб'єкт може пізнати і усвоїти з допомогою іншої людини, яка уже володіє відповідними знаннями та умінням. Тому навчання як здібність людини знань і усвоєння їх відрізняється від її здібності до самостійної свідомості і не може бути повністю оцінено одними показниками її розвитку. Рівень розвитку навчання, освоєння людиною знань визначається можливостями самостійного пізнання.

Освіта — певна система навчальних форм діяльності. Освіта інтегрує різні види навчальної діяльності, її зміст, суб'єктів в єдину соціальну систему, орієнтуючи їх на соціальне замовлення, на соціокультурні потреби суспільства. В системі освіти взаємовідносини того, хто навчається і того, хто навчає надається соціально-інституційна форма. Функціонування соціального інституту освіти веде до розгортання спеціальної сфери суспільного життя — сфери освіти. Значно впливає на характер і форму включення в сферу освіти соціальне становище освіти в різних сферах життя, можливості мобільності освіти, культурний ріст тощо.

Соціологічна освіта в Україні: проблеми та перспективи

Соціологічна освіта в Україні — це порівняно нова галузь вищої професійної освіти як соціального інституту. Метою соціологічної освіти є створення, онов­лення та поширення соціологічних знань і підготовка кваліфікова­них фахівців. Тривалий період соціологічна освіта в Україні відсутня через ідеологічні причини і лише в 80-х роках створюються перші кафедри соціології. А тому соціологія не багата досвідом такої систе­ми підготовки фахівців, як історики, економісти, філософи та юрис­ти. Але це не означає, що потреба суспільства у них менша, чи менш важливіша. Адже соціологія є і фундаментальною наукою, поклика­ною формувати світоглядну, методологічну та ідеологічну культуру людей. Соціологія є і прикладною наукою, покликаною давати конкретне наукове знання про суспільство, суспільні відносини, ста­новище масової свідомості та суспільних настроїв. Не випадково, в країнах з розвинутою економікою та демократією соціологія, по­ряд з економічними та правовими науками, займає провідне місце в соціально-гуманітарному навчанні молоді в закладах освіти.

В сучасних умовах соціологічна освіта України має певну мережу навчальних та науково-дослідних закладів, що здійснюють соціальну політику держави в системі науки та освіти. Соціологів, готують в шести державних університетах, що мають соціологічні факультети або відділення на інших факультетах — Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Харківський, Дніпропетровський, Львівський, Одеський та Волинський державні університети. Є спеціалізація з соціології у Військовому гуманітарному інституті, Києво-Могилянській академії, в Київському інституті культури, Харківському державному педагогічному університеті та ін. Підготовку з соціологічних знань (переважно прикладних соціологічних предметів) розпочали деякі відомчі та комерційні приватні навчальні заклади. Є випадки створення соціологічних підрозділів у вищих технічних над­ільних закладах. Підготовку спеціалістів вищої кваліфікації через аспірантуру та докторантуру здійснюють Київський, Харківський університети та інститут соціології Національної Академії наук Ук­раїни. На початку 90-х років Міністерство освіти надало соціології статус базового навчального предмету в державних закладах освіти. Поліпшення соціологічної освіти в навчальних закладах України вимагає розв'язання двох основних проблем: проблеми адекватного змісту сучасної соціології викладання її в непрофільних закладах освіти та проблеми якісної на рівні сучасних вимог підготовки фа­хівців з соціології.

Перша проблема. Соціологія викладається в навчальних закладах поряд з філософією, політологією, економікою, історією та деякими іншими гуманітарними науками і здебільшого серед них зв'язана з емпіричним дослідженням соціального життя суспільства. Вивчення соціології має забезпечити молоді одержання системного знання про суспільство, його структуру та розвиток, причини кризового становища, тенденції в основних сферах суспільного життя і спонукати вести пошук нових соціальне значущих цінностей, правильно і оцінювати пройдений, шлях та віднаходити нові шляхи оновлення суспільства, становлення національної самосвідомості, наукового світогляду, бачення перспективи. Цим, насамперед, обумовлюється необхідність загальної соціологічної підготовки студентів у навчальних закладах України. Тим часом вирішення важливого завдання у нав­чальних закладах гальмується рядом організаційних, теоретичних та методичних причин. Державні нормативні документи на викладання соціології в непрофільних вищих навчальних закладах відводять один кредит часу (54 г.). Проте навіть ці обмежені години в реальній практиці, як правило, зменшуються. До того ж навчальні курси за змістом дуже нерівноцінні і неоптимальні, не враховують специфіки вищо­го навчального закладу та рівні: одна з них та, що в більшості ви­щих навчальних закладів викладають соціологію перекваліфіканти. Це не було б проблемою якості викладання, якби існував, як раніше, інститут підвищення кваліфікації викладачів. Проте система підвищення кваліфікації зруйнована. Вкрай рідко відбуваються і науково-практичні конференції та семінари викладачів. Як наслідок – зростає дистанція між рівнем викладання та рівнем розвитку соціології як академічної науки.

Соціологія як суспільствознавчий науковий предмет ще не замінила у закладах освіти історичний матеріалізм з точки зору формування наукового світогляду, всебічності і повноти розкриття суспільства та законів його розвитку, аналізу сучасного стану України, хоч має всі підстави. А тому постанову Міністерства освіти України про обов'язкове викладання соціології варто доповнити вказівками про канонічне викладання її змісту через призму національної ідеї та світоглядного потенціалу. Ясна річ, у сучасних навчальних програмах має знайти місце історико-соціологічна тематика. Нормативна програма має виходити також з того, що соціологія є і фундаментальною, і прикладною наукою, має і теоретичний, і емпіричний рівні пізнання. А тому, крім вивчення загальносоціологічної теорії суспільства, соціологія повинна орієнтувати і на те, як саме треба науково вивчати суспільство.

Друга проблема. Якість фахової підготовки соціологів. Досі навчальні заклади готували лише викладачів соціології. Перехід на ступеневу підготовку соціологів лише почався. Навчальні плани складені, щоб студент після навчання та успішної атестації міг отримати атестат про закінчення базової вищої освіти — атестат бакалавра. Після п‘ятого року навчання, захисту дипломної роботи і складання державних іспитів випускник, як і раніше, одержує диплом про вищу освіту з присвоєнням, кваліфікації спеціаліста. Принциповим тут є положення, що навчальний процес має відрізнятись не тільки організацією, але й змістом навчання, впровадженням прогресивних навчальних техноло­гій, ефективних форм і методів організації самостійної роботи та кон­тролю знань, умінь і навичок науково-дослідної роботи студентів. Ос­вітньо-професійна програма підготовки спеціаліста передбачає крім нормативних гуманітарних, фундаментальних, соціально-економічних та спеціальних дисциплін вивчення близько 20 спецкурсів та курсів вільного вибору. Спеціалістами вивчається близько 80 навчальних курсів загальним обсягом понад 8 тис. годин. Кожний навчальний заклад, звичайно, має свої особливості і свій потенціал. Сукупність програм окремих навчальних курсів складає п'ять основних блоків приблизної по 300 годин кожний. Це — історія соціології, теорія соціології, методологія. та методика соціологічних досліджень, галузеві соціологічні теорії та спеціальні курси. Останні два блоки навчальних курсів для вивчення бакалаврами дещо скорочені, не передбачають предметів вільного вибору студентом. Відрізняється і зміст практики. Поліпшення соціологічної освіти в Україні справа державної ваги. Вирішення її сприятиме піднесенню загального рівня гуманітарної освіти, поглибить знання молоді про суспільні процеси, її світоглядну культуру.

Висновок

Соціологія вивчає освіту як соціокультурний інститут, його розвиток, функціонування, структуру, способи організації, динаміку соціальної структури сфери освіти, її взаємодії іншими соціальними та суспільними інститутами і сферу життя людини.

Визначають основні напрямки соціології освіти: місце освіти як соціального інституту в системі суспільного відтворення; взаємовідносини процесу освіти з іншими процесами суспільного життя (економічними, демографічними, політичними); взаємозв'язок системи освіти з соціальною структурою суспільства; соціальне визначення освіти і динаміка змін; соціальне становище і спільна роль учителя і викладача; динаміка взаємовідносин між учням і вчителями та ін.

Об'єкт соціології освіти — це сфера освіти, є саме те соціальне середовище, де розгортається функціонування процесів освіти, де діють певні суб'єкти у формі різноманітних навчальних занять з відповідною системою взаємодії людей.

Соціологічна освіта в Україні — це порівняно нова галузь вищої професійної освіти як соціального інституту. Метою соціологічної освіти є створення, онов­лення та поширення соціологічних знань і підготовка кваліфікова­них фахівців. Поліпшення соціологічної освіти в навчальних закладах України вимагає розв'язання двох основних проблем: проблеми адекватного змісту сучасної соціології викладання її в непрофільних закладах освіти та проблеми якісної на рівні сучасних вимог підготовки фа­хівців з соціології.

Використана література

1. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Уклад. В.І. Волович, В.І. Тарасенко, М.В. Захарченко та ін. Під заг. ред. В.І. Воловича. – К.: Укр. центр духовн. культури, 1998. – 736 с.

2. Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. / За редакцією В.Г.Породяненка. – К.: Видавничий центр „Академія”, 1999. – 384 с.

3. Коваль А.Т., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогика / Соціальна робота: Навчальний посібник.- К.: ІЗМН, 1997.-392с.