Какая из вечных ценностей самая быстротечная:
Результат
Архив

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов



Союз образовательных сайтов
Главная / Рефераты / Соціологія / Соціально-економiчнi процеси в Україні


Соціально-економiчнi процеси в Україні - Соціологія - Скачать бесплатно


— більшість населення. Щоправда, офіційне» статистика свідчить, що всі ці блага було нагромад­жено ще за часів соціалізму Однак фак­ти реального, життя змушують сумніва­тися в коректності цих даних. Адже як­що все це було придбано за роки "розвинутого соціалізму" та перебудови, то чому з 1994 до 2000 року автомобілів, телевізорів, холодильників, стерео та відео апаратури менше не стало (при тому, по зношення придбаного раніше досягло понад крайніх термінів — в се­редньому 17-22 роки).

Порівняно з 1994 у 2000 році стало менше садових ділянок, швейних машин, спорядження для туризму, мисливства та ри­бальства. Тобто люди і далі актив­но купують все, що потрібно для споживання, і втрачають те, що могло б принести додатковий до­хід (робота на садовій ділянці, по­шиття.

Соціальне самопочуття населення

Звичайно, важливо, що люди думають про суспільство і як вони його оцінюють. Однак головне — наскільки добре чи погано вони почуваються за наявної соціальної ситуації. Саме тому перші запи­тання, яких потребують і медична, і соціальна діагностика: "Як почувається і на що скаржитеся?"

Але коли ставиш пряме запи­тання, отримуєш, як правило, категоричну відповідь, в якій немає місця нюансам і напівтонам само­почуттю людини. У нашому моніто­рингу ми запитували людей про те, наскільки вони задоволені сво­їм становищем у суспільстві.

Вже в перший рік незалежності Укра­їни близько половини населення було незадоволено своїм становищем, а на 1998-й невдоволення висловлювали вже понад три чверті. Відповідно скорочува­лась і невелика частина задоволених. По­зитивні зрушення помітні пише в останні два роки, але вони принципово не змінюють картини масового соціального від­чуження. До того ж невдоволення пере­важає практично в усіх верствах населен­ня, демографічних і професійних групах.

За таких настроїв в Україні зберіга­ється відносна соціальна стабільність. Чи не парадокс це? Чому люди не поспі­шають залишити настільки незручні соціальні позиції і не борються за нечис­ленні "місця під сонцем"? Чи справа лише в безмежній терплячості народу? Чи є соціальні чинники, спроможні компен­сувати це незадоволення? Один з них — побутова забезпеченість. В останнє десятиріччя вона стала ґрунтовнішою та цивілізованішою і, безперечно, стри­мує бурхливі прояви невдоволення. Проте є й інші соціальні блага, які люди цінують не менше, ніж побутовий ком­форт.

Саме як узагальнена оцінка того, наскільки вистачає (чи бракує) людині тих чи інших соціальних благ, розгляда­ється рівень соціального самопочуття. Йдеться і про матеріальні, і про соціаль­ні та духовні блага. 3 1 995 року щороку визначається, якою мірою не вистачає людям соціальних благ в 11 основних сферах життя. Виміри ґрунтуються на тезі: чим більше людина відчуває не­достатність соціальних благ, тим гірше її самопочуття.

У більшості аспектів, пов'язаних зі щоденними матеріальними турботами, роботою, дозвіллям та підтриманням здоров'я, переважає відчуття недостат­ності соціальних благ. 3 1995 до 2000 року з одних пози­цій дефіцит соціальних благ зріс, а з інших — скоротився. Суттєво зросла час­тка людей, яким бракує належної робо­ти, можливості підробляти і працювати з повною віддачею. 3 одного боку, це свідчить про зростання напруженості у сфері зайнятості, загострення проблем безробіття, а з іншого — люди більше налаштовані на інтенсифікацію трудо­вих зусиль, ніж у минулому. Це може стати однією з важливих психологічних передумов подолання соціально-еко­номічної кризи. Важливою є тенденція скорочення дефіциту житла, меблів, не­обхідного одягу. Якщо вона триватиме і далі, то з'являться передумови для по­ліпшення структури і якості харчування, а далі — для зростання заощаджень, що, нарешті, означатиме реальний ус­піх декларованої ринкової реформи.

У недостатньо освічених, малокваліфікованих і незайнятих соціальне самопочуття за останні роки знизилося, тоді як у кваліфікованих працівників і людей з вищою освітою воно дещо зросло. Найгірші показники у працівни­ків сільського господарства, службов­ців з допоміжного персоналу працівни­ків низької кваліфікації, домашніх гос­подарок, непрацюючих пенсіонерів.

Це природно, оскільки державні допомога вкрай обмежена, а власних зусиль для виживання в нових умовах їм не вистачає через похилий вік, низьку кваліфікацію, втрату роботи тощо.

Менш природним є те, що не підвищується рівень соціального самопочуття у зайнятих у приватному секторі. Як що вони не відчувають змін на краще, то це означає, що економічні реформи не приносять позитивних результатів. У зайнятих в державному секторі само­почуття на тому ж рівні, що й у незайня­того населення. Це — ознака глибокої кризи в державному виробничому сек­торі, який стає дедалі важчим тягарем для економіки країни.

1995 року трохи гірше від молоді та старшого покоління почувалися люди середнього віку, на яких лягла головна відповідальність за виживання сус­пільства.

2000 року соціальне самопочут­тя молоді дещо поліпшилося, а у старшого і середнього поколінь — погіршилося. Напевне, для молоді проблеми соціальної адаптації до нових суспільних умов виявилися не такими складними

Молоді більшою мірою бракує на­лежної роботи, модного одягу, хорошо­го житла, сучасних економічних знань. Людям середнього віку частіше не вис­тачає можливості мати повноцінну від­пустку та дозвілля, працювати з повною віддачею, придбати необхідний одяг. Люди старшого віку насамперед скар­жаться на здоров'я, якість медичної до­помоги, неможливість купувати необ­хідні продукти та харчуватися на свій смак. Кожне покоління відчуває дефіцит соціальних благ у тих сферах, які є най­важливішими для нього: молодь — у сфері професійного самовизначення та зовнішнього вигляду; люди середнього віку — в забезпеченні можливостей для праці і відпочинку; старше покоління — у зміцнені здоров'я, нормальному хар­чуванні та підтримці морального духу за умов трансформації суспільства.

Однак на перші місця за напруже­ністю у всіх вікових категоріях виходять цінності, пов'язані з потребою соціальної стабільності: "державний захист від зниження рівня життя", "стабільність у державі та суспільстві" , "екологічна безпека", "впевненість у тому, що ситуація в країні поліпшуватиметься".

При цьому для всіх вікових катего­рій "державний захист від зниження рівня життя" є найдефіцитнішим соці­альним благом. Усі чекають захисту від держави і не отримують його достат­ньо.

За цих умов відносна соціальна стабільність зберігається завдяки тако­му компенсаторному чиннику, як благо­получність сімейних та між особистісних стосунків.

* * *

Підсумовуючи результати аналізу соціальних процесів в Україні 1994 — 2000 роки, можна зробити такі висновки щодо подальшої соціальної політики в Україні.

Здійснення фінансово-грошової стабілізації супроводжується лише певними позитивними соціальними результатами, пов'язаними із значним зниженням інфляції на споживчому ринку, а погіршенням динаміки головних соціальних індикаторів: середньої заробітної плати, грошових доходів на душу населення, середні та мінімальної пенсії. Виникла-низка соціальних проблем, і потребують для свого розв'язані відповідних коригувань у державній політиці.

Найбільш гострою та масштабною серед них стала проблема затримок виплати заробітної плати, пенсій, грошових допомог, інших соціальних виплат. Хоча на цьому напрямку вже здійснено низку державних заходів, проте необхідне формування цілісної системи законодавчих, організаційних, економічних та правових засад, які б забезпечували узгодженість і цілеспрямованість державної політики щодо ефективного подолання цього небезпечного не лише в соціальному, а й у політичному плані явища. Складовими такої системи повинні бути: визначення реальних джерел фінансування соціальних потреб та недопущення прихованого дефіциту в бюджетах усіх рівнів; скорочення соціальних витрат до обсягів, якого можуть реально забезпечуватися фінансуванням; здійснення суцільного характеру використання бюджетних коштів на соціальні потреби та встановлення безпосередньої відповідальності конкретних посадових осіб за такі порушення; створення організаційного та правового механізму, який би передбачав обов'язковий розгляд справ щодо перевищення встановлених граничних обсягів та строків заборгованості органами виконавчої, законодавчої судової влади.

Необхідним продовженням фінансово-грошової стабілізації структурна санація підприємств, виробництв та галузей, яка повинна супроводжуватися державними заходами щодо соціального захисту працівників відповідних підприємств. Так, на закриття однієї шахти з урахуванням розв'язання соціальних питань необхідно 5 мільйонів гривень. Порушення строків і необхідних обсягів фінансування може мати непередбачені соціальні та політичні наслідки. Механізм розв'язання відповідних соціальних питань повинен бути розроблений для всіх галузевих та регіональних програм (проектів) структурного оздоровлення економіки.

Потребує чіткішої визначеності державна політика заробітної плати. Вона повинна передбачати не лише пряме, а й опосередковане регулювання заробітної плати в окремих галузях. Динаміці змін абсолютних та відносних рівнів заробітної плати в окремих галузях повинна всебічно аналізуватися в структурах виконавчої влади; мають своєчасно розроблятися необхідні державні заходи недопущення необґрунтованого зростання заробітної плати в окремих галузях унаслідок їхнього монопольного становища або економічних привілеїв; здійснення державного впливу на розвиток галузей з прогресуючим зниженням заробітної плати.

Відповідно до вимог фінансово-грошової стабілізації необхідно внести корективи у політику регулювання заробітної плати у бюд­жетних галузях. Це стосується врахування реальних фінансових можливостей при встановленні посадових окладів, збалансування необхідних пропорцій між оплатою праці в окремих галузях, установах та організаціях бюджетної сфери, а також між оплатою праці бюджетній та виробничій сферах.

Забезпечення достатніх джерел фінансування бюджету, в тому числі й соціальних потреб, визначає необхідність розширення сфери оподаткування. Такі корективи в податковій політиці потребують формування цілеспрямованої політики доходів як одного з найважливіших напрямків соціальної політики.

Доходи населення, що відбиваються державною статистикою, охоплюють дедалі меншу їхню реальну частину. Доходи та інші надходження фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності згідно із статистичною звітністю становлять всього 0,4 відсотка грошових доходів населення України. В Росії питома вага підприємницького доходу, який враховується аналогічною державною статистичною звітністю, вже перевищила третину всіх доходів населення. Без адекватного врахування підприємницьких доходів Україні навряд чи може бути забезпечена обґрунтованість і політики доходів, і вдосконалення системи оподаткування.

Адекватного обліку потребують доходи не лише підприємців, а всіх зайнятих у недержавному секторі економіки.

Дуже важливим напрямком соціальної політики має стати створення системи визначення форм бідності, оцінки та спостереження а сім'ями та громадянами, які мають недостатні для життєдіяльності доходи. Лише на таких засадах можна буде забезпечити адресне надання соціальної допомоги, а отже — підвищити ефективність використання відповідних державних коштів. Засадовим стосовно надання допомоги має бути встановлення реального рівня нужденності громадян, а не лише документальне свідчення про рівень доходів, яке за умов масової не реєстрованої вторинної зайнятості часто-густо не є адекватним реальності.

1996 року визначилася необхідність підтримки реального розміру пенсій, оскільки негативні тенденції щодо цього різновид доходів дуже чисельної соціальної групи виявилися найбільш відчутно. Водночас потрібно адекватно оцінювати реальний рівень достатку громадян, які належать до цієї категорії, забезпечують посилення підтримки тим з них, що дійсно її потребують. Незважаючи на непопулярність таких заходів, як скасування пільг на проїзд у транспорті, оплату житлово-комунальних послуг, споживання електроенергії, подальше затягування з їх реалізацією може лишень ускладнити дійову підтримку нужденних громадян.

Багатоплановість соціальних процесів, глибина та масштаби соціальних утрат, деформацій та руйнувань визначають необхідність всебічного, системного врахування соціальних аспектів державній політиці національної безпеки, потребують формуванню соціальної безпеки як окремого, цілісного її напрямку.

Надзвичайно важливо визначити реальні соціальні інтереси держави та суспільства й забезпечити їхню єдність з іншими національними інтересами.

Якщо в економічній сфері головним національним пріоритетом є створення сучасної ринкової економіки, інтегрованої у міждународну економічну систему, то в соціальній сфері національним пріоритетом такої самої значимості є формування сучасного середнього класу як головної складової реформованого суспільства.

Створення середнього класу, який базується на способі життя притаманному розвиненим країнам, і який охоплюватиме найрізноманітніші верстви населення (в тому числі й вразливі соціальні групи пенсіонерів, інвалідів, багатодітні сімї), можна визначити як стратегічну соціальну мету реформування економіки та суспільства. Саме чисельний середній клас є тією сучасною соціальною формою, я зможе втілити потреби народу України у гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи та способи створення таких умов.

Перехід до ринкової, економіки має такі альтернативи: або формування середнього класу як панівної соціальної сили, або утворення соціальне поляризованого суспільства. Надзвичайно складні умови переходу до ринку, що склалися в Україні, визначають небезпеку утворення соціальне поляризованого суспільства, в якому є дві головні соціальні групи: багаті та бідні. Утвердження соціальне поляризованого суспільства на скільки-небудь тривалий термін часу може перекреслити і розвиток демократичних засад державного устрою, і намагання створити соціальне зорієнтовану економіку, і становлення України як стабільної міцної держави.

Стратегічним завданням державної політики має бути збережен­ня соціального підґрунтя середнього класу, здійснення його трансформації відповідно до вимог утвердження середнього класу сучасної демократичної держави.

Надзвичайно важливо, щоб була забезпечена структура середнього класу як зосередження потенціалу продукування матеріальних і духовних цінностей суспільства. Розв'язання такої масштаб­ної проблеми, як збереження і трансформація відповідно до ринкових умов трудового потенціалу країни, має. здійснюватися саме як один з найважливіших напрямків формування середнього класу. Вихід економіки на виший щабель техніко-технологічного розвитку потребує не лише створення сучасної матеріально-технічної бази впровадження новітніх, високопродуктивних технологій, а й наявності висококваліфікованого трудового потенціалу, який за своєю структурою та професійним складом був би спроможний задовольнити потреби виробництва. Причому втрати від руйнування трудового потенціалу, порушення процесу відтворення кваліфікованих фахівців можуть виявитися більш непоправними, ніж суто економічні втрати внаслідок кризи. Завдання ринкової трансформації середнього класу набуває особливо нагального значення для науково-технічної сфери. Її ефективне функціювання, якщо науково-технічні працівники не посідатимуть чільного місця в структурі середнього класу, практично неможливе. Проте суспільний статус науково-технічної діяльності знизився в останні роки поза будь-які припустимі межі. За нею дедалі більше закріплюється суспільна оцінка як сфери не тільки з низькими, а ще і з нерегулярними та негарантованими доходами.

Надзвичайно болючим на теперішньому етапі перетворень є розв'язання питання щодо забезпечення прийнятних доходів уразливих верств населення (пенсіонерів, інвалідів, багатодітних і неповних сімей). Проте без розробки і реалізації довгострокової стратегії створення належних соціально-економічних умов тим соціальним групам, які б забезпечили врешті-решт для більшості їхніх представників належність до середнього класу, навряд чи можна казати про повноцінне утвердження України як цивілізованої демократичної держави. Недопущення остаточного збіднення уразливих верств населення, їхньої соціальної деградації, незважаючи на будь-які труднощі держави, має бути закріплене відповідним законодавчим та організаційним державним механізмом.

Нарешті, об'єктом державної політики мають стати процеси формування тих прошарків середнього класу, життєвий рівень який за умов економічної кризи не тільки не знизився, а навпаки, стати значно вищим. Ці прошарки об'єднують життєво активних людей , індивідуальні особливості та професійні навички яких за умов послаблення регламентації економічних та соціальних процесів змогли реалізуватися та забезпечити їхнім власникам відповідний рівень доходів. За своїм складом "вгаразділі" прошарки середнього класу вельми різноманітні. До них входять підприємці та комерсанти приватних, малих та спільних підприємств, службовці банківських структур, спеціалісти та кваліфіковані робітники певного фаху, які працюють переважно у недержавному секторі економіки. Оскільки "вгаразділі" прошарки середнього класу завдяки здійсненню економічних перетворень підвищили свій життєвий рівень і суспільний статус, вони схильні підтримувати подальше змінення ринкової економіки. Ці прошарки становлять важливу складову поки що не дуже чисельної соціальної бази ринкових реформ;

Водночас у державній політиці необхідно враховувати й те, що паростки "нового" середнього класу виникли в період економічної нестабільності, що зумовило їхню певну деформацію. Фінансово грошова стабілізація може призвести до ускладнення соціально економічного становища значної частини нового середнього класу яка або безпосередньо використовувала особливості економічної нестабільності для забезпечення власного високого добробуту, а була пов'язана з недержавними структурами, які звикли працювати; лише за умов інфляції.

Державна політика повинна адекватно оцінювати це явище перехідного періоду, правильно передбачати його майбутні наслідки і своєчасно розробляти необхідні державні заходи.

Узагальнюючи, можна визначити такі найбільш небезпечні соціальні загрози національним інтересам:

руйнування соціальної бази політичної стабільності в державі та спад продукування матеріальних і духовних цінностей суспільства;

занепад кваліфікованого трудового потенціалу країни, знецінення національної робочої сили та порушення необхідних умов для її повноцінного відтворення;

розлад науково-технологічного та інтелектуального потенціалу, порушення процесу відтворення науково-технічних кадрів; зниження суспільного статусу їхньої діяльності; відплив молоді з галузей науки і техніки, освіти і культури;

знецінення мотиваційних стимулів до продуктивної праці, руйнація обґрунтованої міжгалузевої, міжкваліфікаційної, міжпосадової диференціації заробітної плати;

закріплення підприємницької активності переважно у сфері перерозподілу суспільного доходу, а не у сфері збільшення його виробництва;

дестабілізація соціально-трудових взаємовідносин; вихід їх за межі правового поля; прогресуючі затримки виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, інших соціальних виплат; не правові форми розв'язання трудових конфліктів та здійснення актів грома­дянської непокори (блокування автомобільних та залізничних магістралей, порушення нормального функціювання систем виробничого та соціально-побутового життєзабезпечення, підприємств, установ та організацій);

загострення ситуації на ринку праці; зростання офіційного та прихованого безробіття, скорочення попиту на робочу силу кількості вільних робочих місць та вакантних посад); втрата сталого соціально-професійного статусу чисельними соціальними групами;

масове збіднення населення; зниження споживання найважливіших продуктів харчування нижче мінімально допустимих фізіологічних норм; соціально-психологічні наслідки руйнування не злиденного способу життя; розвиток насильства, поширення ;соціальних хвороб суспільства (алкоголізм, наркотики, злочинність), руйнування інституції сім'ї;

соціальне розшарування у суспільстві, протистояння різних соціальних груп (багатих і бідних), посилення на цьому ґрунті діяльності радикальних політичних сил;

соціальні ускладнення в процесі приватизації, конфліктні ситуації між новими власниками та працівниками підприємств;

руйнування галузей соціальної сфери (освіти, охорони здоров'я, культури); соціально-політичні наслідки ускладнення умов щодо задоволення соціальних потреб головними соціальними гру­пами;

поширення корупції та злочинності і, як наслідок, відчуття незахищеності громадян; зрощення кримінальних структур з підприємницькими колами та проникнення їх у різні гілки влади.

Система соціальної безпеки, як і національної безпеки загалом повинна базуватися на взаємодії всіх гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової. Таким чином, необхідна розробка технолого соціальної безпеки, яка б визначила відповідні функції та вимоги щодо її здійснення для всіх суб'єктів забезпечення соціальної безпеки. При цьому слід передбачити механізми, які були б у змозі нейтралізувати деструктивний вплив на соціальну безпеку також самих органів державної влади. Так, на рівні Верховної Ради України повинні бути впроваджені законодавчі та організаційні механізми які стали б на заваді схваленню популістських заходів, не підкріплених реальними можливостями держави.

На рівні Кабінету міністрів України повинні бути чітко визначення реальні розміри соціальних гарантій, відповідальність за підтримки соціальних пропорцій та своєчасність заходів щодо виправлення соціальних деформацій.

Надзвичайно важливо, щоб соціальна безпека була визначена і реалізовувалася як цілісний напрямок діяльності головного спеціалізованого органу в системі національної безпеки — Ради національної безпеки та оборони України. Розробка головних напрямків стратегій та програм щодо забезпечення соціальної безпеки, узагальнюючої оцінки соціальної ситуації та розвитку соціальних процесів в Україні, прогнозування наслідків утілення рішень державної влади у галузі соціальної безпеки, підготовка рекомендацій щодо запобігання виникненню соціальних загроз національній безпеці, а також надзвичайних ситуацій (соціальних конфліктів) — це лише деякі головні питання щодо соціальної безпеки, які потребують свого узгодженого розв'язання у складі відповідного напрямку діяльності Ради національної безпеки та оборони України.

Перелік посилань

1. Головаха Є. Паніна Н. Соціальний портрет сучасної України „Людина і влада – 2000”

2. Макєєв С. Процеси соціальної структуризації в сучасній Україні.

„політична думка – 1998”.

3. Соціально-економічні процеси і пріоритети в Україні.

„Соціальна політика і соціальна робота – 1997”.

назад |  2 | вперед


Назад


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

281311062 © il.lusion,2007г.
Карта сайта