Україна в міжнародній торгівлі діамантами і ювелірними виробами: оптимізація шляхів розвитку - Мікроекономіка - Скачать бесплатно

ЗМІСТ РОБОТИ:

Вступ 3

Основна частина:

1. Сучасний стан світового ринку алмазів, діамантів, ювелірних виробів:

тенденції його трансформації, найбільші світові виробники 5

2. Ринок ювелірних підприємств України. Місце України на світовому

ринку діамантів і ювелірних виробів 16

2.1. Негативні тенденції розвитку і керування ЗЕД українських

підприємств алмазогранильного комплексу як головна причина

занепаду стратегічно важливої галузі 17

2.2. Значення ЗЕД для Вінницького алмазно-ювелірного заводу "Кристал" 22

3. Аналіз існуючої практики ведення ЗЕД на Вінницькому заводі "Кристал".

Нові шляхи розвитку ЗЕД і запровадження заходів для підвищення її

ефективності 24

Висновки 33

Перелік літератури 35

Додатки

ВСТУП

Навіть для поверхового ознайомлення із сучасним станом світового ринку алмазів, діамантів, ювелірних виробів важливо розуміти, що не існує алмазодіамантового комплексу як такого. Існує алмазодобувна промисловість і виробництво діамантів. „Між виробниками алмазів і гранильниками діамантів завжди є антагонізм”, - вважає заступник міністра фінансів, керівник Гохрану РФ (найбільшої в російському алмазному бізнесі структури) Володимир Санько[1]. На відміну від ювелірів, ці компанії зорієнтовані, насамперед, на експорт. „Геніальний винахід DeBeers - Центральна збутова організація (ЦЗО), що захищала алмазовидобудівників від коливань кон'юнктури ринку .Галузь капіталомістка й інерційна, вона повинна мати надійну перспективу . У той же час ринок ювелірних прикрас дуже ризикований. Він надзвичайно чуттєвий до стану економіки. Усі ризики приймають на себе ювеліри й гранильники. Вони можуть розорятися і знову відроджуватися, як це відбувалося, наприклад, з московським заводом "Кристал". Втрати для економіки невеликі. Але якщо два роки простоїть гірничо-збагачувальний комбінат, то для його відродження будуть потрібні капіталовкладення в обсязі, необхідному для будівництва нового .Діамантовий ринок більш диверсифікований, аніж алмазний. Там десятки тисяч покупців і продавців. Це зовсім інший ринок, що нічого спільного з алмазним ринком не має.”

З 1960 по 1990 рік, коли існували всього три алмазовидобувні країни - ПАР, Ботсвана, Росія – і De Beers, зв'язок між цими ринками був дуже міцним. Із середини 90-х років ситуація змінилася. Поява на ринку нових виробників алмазів сприяли виникненню ситуації, у якій збереження колишньої системи для DeBeers втратила сенс. Галузь пережила революцію, коли DeBeers відмовилася від практики регулювання світових цін шляхом поповнення стоків.

Саме при таких умовах, коли постійно з’являються нові можливості та нові труднощі, надзвичайно важливим видається нам створення режиму повного державного сприяння для галузі в Україні, відмова від економічно неефективних для українських підприємств та бюджету рішень та вміле використання власних конкурентних переваг в поєднанні з позитивним зарубіжним досвідом. Ювелірна справа Україні розвинена не менше гранувальної, тому для тих бізнесменів, що захочуть мати подібний повний цикл, Україна дуже зручна країна. Для цього треба піддавати корінним змінам законодавство.

Вінницький завод "Кристал" - одне з найбільших підприємств у світі по обробці алмазів. Його створення було частиною програми розвитку алмазно-брильянтової промисловості СРСР. Завод повинен був стати найбільшим у світі підприємством (зараз там працюють понад 1200 фахівців) по огранюванню дрібних і середніх алмазів. Алмазогранильні підприємства зорієнтовані, насамперед, на експорт. Але сьогодні алмазне виробництво є збитковим для Вінницького заводу, що існує за рахунок ювелірного. Причиною керівництво заводу називає відсутність доступу до сировини і капіталу на її придбання. Для вирішення проблеми в 2003 році "Кристалом" був підписаний протокол про створення спільного підприємства з російсько-бельгійською компанією Smolensk Dіamond N.V для поставки сировини на давальницькій основі. Найперспективнішим напрямком розвитку підприємства вважається "вихід" на обробку середніх і великих каменів, що цінуються в ювелірній промисловості найвище. Клас українських гранівників високо котирується у світі і не поступається бельгійцям та росіянам, що тримають лідерство в переробці великої і середньої алмазної сировини. У групі цих країн свою сировину має тільки Росія. Конкуренція втілилася тут у таку своєрідну форму, як створення гранувальних підприємств на території Росії (головним чином у Москві і Смоленську) з перевагою бельгійського чи ізраїльського капіталу.

Виходячи з тенденцій розвитку світового ринку алмазів, діамантів, ювелірних виробів та аналізуючи сучасний стан алмазопереробної та ювелірної галузі України, формулюємо ціль та задачі курсової роботи, що були послідовно реалізовані в ході її виконання:

Ціль: пошук нових шляхів розвитку Вінницького алмазно-ювелірного заводу "Кристал".

Задачі: дослідження сучасного стану світового ринку алмазів, діамантів, ювелірних виробів, виявлення тенденцій його трансформації та найбільших світових виробників; визначення місця на ньому України; виділення головних причин занепаду галузі; аналіз ЗЕД Вінницького алмазно-ювелірний заводу "Кристал", запропонування заходів для підвищення її ефективності.

1.СУЧАСНИЙ СТАН СВІТОВОГО РИНКУ АЛМАЗІВ, ДІАМАНТІВ, ЮВЕЛІРНИХ ВИРОБІВ: ТЕНДЕНЦІЇ ЙОГО ТРАНСФОРМАЦІЇ, НАЙБІЛЬШІ СВІТОВІ ВИРОБНИКИ

Виробництво алмазів

Ринок алмазів істотно відрізняється від ринку навіть найрідших дорогоцінних металів таких як золото і платина, хоча спочатку ці ринки розвивалися в схожих умовах. Останнім часом у розвитку глобального діамантового бізнесу почали виникати цікаві процеси. Наприклад, Росія найближчим часом збирається зробити надбанням гласності відомості про запаси і видобуток алмазів. Причому вигідно це буде в першу чергу світовому монополісту зі звучним ім'ям. Та для початку спробуємо проаналізувати специфіку ринку алмазів від самого його зародження.

Історично золото, діаманти й інші дорогоцінні камені цінувалися за свою красу і рідкість: місць, де добувалися алмази, було дуже мало. Найвідомішим з них була Голконда в Південній Індії, звідкіля видобувалося більшість знаменитих великих алмазів середньовіччя. І за кожним з них тягнеться "шлейф" історії, часто кривавої. У процесі свого руху з Індії на Захід і ряду перепродаж алмази все більше піднімалися в ціні. Невипадково в Європі їхня вартість у кілька разів перевищувала первісну ціну на Сході. Колоніальні завоювання європейських держав в Азії мали на меті також і "експропріацію" коштовностей, у першу чергу алмазів. Не стояла на місці і наука. Учені проводили дорогі експерименти з алмазами, намагаючись визначити їхній хімічний склад. І поступово довели, що по своїй суті вони представляють добре знайомий вуглець, що має специфічні кристалічні ґрати (алмаз "горить", і в результаті виділяється той же самий вуглекислий газ, що і при горінні вугілля і графіту). Фахівці вивели цікаву закономірність: алмазні розсипи звичайно знаходили в глині, що заповнює своєрідні порожнини серед вулканічних порід, у так званих "кімберлитових трубках". Принцип кімберлитових трубок допоміг у пошуку нових родовищ природних алмазів: їх знайшли не тільки в Південній, але й у Центральній і Західній Африці. А дослідження області древнього вулканізму в Східному Сибіру уже в роки існування СРСР дозволило радянським ученим знайти найбагатші родовища алмазів у Якутії. Вчені-геологи визначили основний принцип формування алмазних родовищ: у древні часи вони утворилися в умовах високої температури після виверження магматичних порід з вулканів при одночасній наявності високого отиску. Так з'явився науковий базис для алмазного виробництва. [15]

Перші спроби синтезувати алмази в лабораторних умовах не мали успіху. Однак ли одержувати невеликі кристали. Незабаром були створені установки, що дозволяють одержувати невеликі штучні алмази, що нічим не відрізняються від натуральних.

На початку XX століття видобуток алмазів у світі почав різко рости. За логікою, ціни на них повинні були різко впасти. Однак цього не відбулося, оскільки до початку XX століття світовий ринок дорогоцінних каменів був фактично монополізований рядом великих торговців, серед якихв виділялася родина Оппенгеймерів і їхня корпорація De Beers, що контролювала велику частину алмазних родовищ у ПівденнійАфриці. Саме Оппенгеймери почали проводити політику "притримування" виходу на ринок алмазної продукції, щоб не допустити падіння цін. Основні ж алмазні угоди з тих пір проводяться в бельгійському місті Антверпені, що історично спеціалізувався на ювелірній промисловості. Перед воротилами брильянтового бізнесу незабаром виникла проблема набагато більш серйозна, ніж регулювання ринку продажів: стрімкий розвиток світової алмазної промисловості. Однак Оппенгеймери знайшли вихід з ситуації. Практично усі великі виробництва штучних алмазів були викуплені через підставні структури компанією DeBeers. Вона скупила також усі винаходи і патенти на виробництво штучних алмазів.

Крім того, на міжнародному рівні були прийняті нормативи, що забов'язують виробників робити великі штучні алмази зі спеціальними вкрапленнями- для того, щоб їх можна було відрізнити від природних. Складніше склалися справи з СРСР, у якому стрімко розвивалися технології виробництва штучних алмазів. Прямо перешкодити цьому компанія DeBeers не могла. Оппенгеймери погодилися укласти взаємовигідну угоду з керівництвом Радянського Союзу, щоб запобігти масовому викиду штучних радянських алмазів на світовий ринок. Суть угоди полягала в тому, що DeBeers погодилася купувати якутські алмази за завищеною ціною за умови, що СРСР не буде поставляти на експорт ювелірні вироби зі штучних алмазів і обмежиться їхнім застосуванням у промисловості і військовій сфері. Тому навіть ті потужності на радянських заводах, що дозволяли виготовляти великі штучні алмази, в основному були не задіяні, або лише час від часу виконували оборонні замовлення.

З розпадом СРСР заводи штучних алмазів у Росії, Україні й інших колишніх союзних республіках були приватизовані. Мало хто знає, але їхніми власниками стали структури, так чи інакше зв'язані з De Beers. Устаткування, що дозволяло виготовляти великі алмази, практично скрізь було законсервовано чи демонтоване.

Зате видобуток і огранювання натуральних каменів зросли. Причому на Україну (а саме - на Київський і Вінницький ювелірні заводи) приходиться 7% світового ринку дрібних алмазів. Частка Росії значно більше - 22% світового видобутку, це друге місце у світі. Так, якщо в нас обробляється алмазів у рік на $40-50 млн., то в Росії тільки добувається на $1,6 млрд., половина з який продається за кордон неопрацьованими. Світова першість по виробництву алмазів належить Ботсвані - 32% всіх алмазів на $2,3 млрд/рік.[2] Росія за 2003 рік виробила 33 мільйона каратів на суму 1,68 мільярда доларів (Ботсвана - тільки 29 мільйонів карат). Африканські алмази на світовому ринку цінуються вище - 60 доларів за карат. По експорту алмазів Росія поступається першістю Європейському союзу, хоча і заробила на ньому 880,4 мільйони доларів. Європа сама алмазів не добуває взагалі, але саме там знаходяться найбільші центри алмазної торгівлі.

Таблиця 1. Середня вартість алмазів у головних родовищах

Тим часом, за результатами 2003 року, видобуток алмазів у світі склав 140 мільйонів каратов, що на 11 відсотків більше показників попереднього року. Обсяг ринку досяг 8,8 мільярда доларів (приріст 12 відсотків)[3].

Таблиця 2. Макроекономічні показники світового алмазного ринку ( по De Beers)

У 2005 р. Ботсвана виробила 31,9 млн кар. алмазів проти 31,1 млн кар. у 2004 р. Про це у своїй доповіді про бюджет заявив міністр фінансів і планування Ботсвани Баледзи Гаолате (Baledzі Gaolathe).[4] За нею йде Росія з $ 2 млрд чи 22% світового видобутку. На третьому місці Канада, що потрапила в п'ятірку лідерів лише за кілька останнього років, - більш $1 млрд, за нею - ПАР і Ангола. Росія і ПАР є основними постачальниками алмазів ювелірної якості. В даний час Китай є другою найкрупнішою у світі базою по обробці алмазів: річний обсяг оброблених алмазів, що йдуть на експорт, перевищує 3 млн. каратів; вартість експортованої продукції - більш 800 млн. дол. США. Найбільшими продуцентами алмазів є також Намібія, Австралія, Заїр. Алмази також добуваються в Бразилії, Гвінеї, Венесуелі, Демократичній Республіці Конго, Гані, Сьерра-Леоне, Ліберії, Центральній Африканській Республіці, Індонезії, Індії, Зімбабве.

Прояви алмазів відомі в 43 країнах світу. У 26 з них, що володіють промислово значимими скупченнями алмазів, виявлені ресурси, що складають більш 5 млрд. каратов. Близько 62% ресурсів алмазів зосереджене в Африці, більше 15% в Америці, близько 10% - в Австралії, і тільки 1.5% - в Азії. У цих регіонах вони розподілені також дуже нерівномірно. У світі нараховується близько 3 тисяч алмазосодержащих родовищ, з них розробляється близько 40. Експерти прогнозують, що в найближчі 5 років видобуток алмазів у світі буде стабільно рости. Річний приріст ринку в середньому буде складати від 3 до 5%. У Намібії і Канаді ці показники будуть трохи вище. [5]

Постачання алмазної сировини на світовий ринок контролює транснаціональна корпорація DeBeers, через яку реалізується більш 64 відсотків алмазів, що добуваються у світі. Монополія на світовому алмазному ринку, що ця корпорація утримує понад 60 років, допомагає вберегти алмазний ринок від сильних коливань цін і зберегти високі прибутки. Практично одноосібно скуповуючи алмази, що добуваються у всьому світі, проводячи їхнє пересортовування і перепродаж через ЦСО вузькому колу оптових покупців (сайтхолдерів), DeBeers здійснює поділ виробників алмазної сировини і діамантів. Сьогодні цей список складається з 110 компаній. Скорочення пройде в рамках програми реструктуризації "Обраний постачальник". Більше всього програма скорочення торкнеться клієнтів De Beers - дистрибьюторів і гранильників алмазів з Антверпена, Тель-Авіва і Нью-Йорка. Дилери, що випали з обойми, змушені будуть шукати альтернативні джерела неогранених алмазів, що повинно підвищити світовий попит на них.[6] Концерн зможе активізувати співробітництво з тими клієнтами, що найбільше успішно стимулюють попит і працюють з роздрібним бізнесом. У такий спосіб De Beers планує збільшити продажу діамантів виробникам елітних прикрас. Права клієнтів буде захищати омбудсмен. Крім того, De Beers зобов'язується надавати їм повну інформацію про алмази, що виставляються на продаж. Керуючий директор De Beers Гару Ральф поки не береться прогнозувати, як буде виглядати список клієнтів компанії через кілька років. Однак він упевнений, що нова модель роботи з дистрибьюторами й гранильниками "динамічна" і її впровадження принесе позитивні результати.[10] У зв'язку з заявою De Beers про відмовлення від монополії Росія має намір змінити свою торгову угоду з цією компанією і самостійно вийти на світовий ринок. Про це заявив глава Гохрану Валерій Рудаков. Остання угода, укладена в 1997 році, за його словами, "була для Росії тягарем". "Ми - єдина у світі країна з виробників алмазів, що має власну розвинену гранильну промисловість, і сьогодні ця угода є гальмом для її розвитку. Ми, по суті, віддаємо третину видобутку De Beers, а свої заводи в середньому на 30% не завантажені" - заявив Рудаков. Нова угода з De Beers, що була укладена восени 2001 року, "не носить твердого характеру взаємних зобов'язань по обсягах продажів", сказав він. В даний час обсяг обов'язкових закупівель De Beers у Росії складає не менш 550 млн. дол.

1 січня 2003 року близько 50 країн домовилися ввести глобальну систему контролю за торгівлею алмазами. Кімберлийский процес - міжнародна ініціатива, що перешкоджає залученню до легального обороту алмазів з конфліктних зон (їхній оборот оцінюється в 1-1,5% ринку). Кімберлийский процес одержав свою назву на честь містечка в ПАР, де пройшла перша конференція по конфліктним, або "кривавим", алмазам (ті, що добуваються в гарячих точках Африки, фінансуючи локальні війни на даному континенті). Одним з найважливіших аспектів Кімберлийского процесу є підвищення транспарентності в міжнародній алмазній торгівлі. Сертифікат буде супроводжувати кожну партію алмазів, що йде на чи експорт імпорт і підтверджувати, що дана партія має легальне походження. Видавати його будуть країни-учасниці "Кімберлийского процесу".[11]

Процес уже частково завершений, близько 60 країн оголосило про приєднання до договору. У їхньому числі й Україна. Це означає, що тепер всі алмази, що ввозяться і вивозяться з нашої країни, повинні мати відповідний сертифікат Кімберлийского процесу. 2003 року уряд України прийняв з цього приводу спеціальну постанову ([1]).

Виробники діамантів

Незважаючи на високу вартість світового виробництва діамантів, гранувальна індустрія невелика в порівнянні, наприклад, з харчовою чи автомобільною. Багато десятиліть світ взагалі обходився одним-двома гранувальними центрами. З початку XX століття з всім африканським і бразильським видобутком алмазів справлялися Амстердам і Антверпен, де вироблялося близько 90% усіх діамантів. Після першої світової війни з'явилися гранувальні фабрики в США, ПАР, Франції й Англії, однак обсяги виробництва були невеликі. Конкурували два основних центри: Антверпен і Амстердам. І от у 1925-1926 р. Голландський уряд увів ряд обмежень на гранувальні фірми щодо податків і митних зборів і за кілька днів відбувся перехід гранильників з Амстердаму в Антверпен - останній до 1930 р. став головним виробником діамантів і зберіг своє положення до 50-х років. У 1960-х рр. одержала розвиток гранувальна промисловість Ізраїлю, а в 80-х - гранувальна справа в Індії. [4, с.76]

Як повідомляє газета "Чжунго цинняньбао" ("Китайська молодь"), у міру швидкого удосконалювання технології обробки алмазів і підвищення рівня життя населення Китай стає найбільшим в Азії споживачем діамантів і 5-м найбільшим у світі ринком діамантової продукції. У 2003 році Китай імпортував неопрацьовані алмази загальною вагою в 11,44 млн. каратов. У січні-вересні 2004 року китайський експорт оброблених алмазів досяг 788 млн. дол. США. В 2005 р. цей показник перевищив 1 млрд. дол. США, повідомляє Агентство Синьхуа.

Найбільшої країною-імпортером діамантів і ювелірних виробів з ними для Ізраїлю за період січень-травень 2003 року були США, у які направлялося 58,1 відсотка від загального обсягу експорту. На другому місці була Великобританія - 12,7 відсотка, на третьому - Швейцарія (9,7 відсотка)[7].

У Бельгії не дуже багато гранильників, там в основному займаються торгівлею алмазами, а от в Ізраїлі їх 20 000, в Індії - цілий мільйон. Але при цьому загальний обсяг робіт у сумарному вираженні в Ізраїлі й Індії приблизно той самий. Тобто висококваліфіковані гранильники-ізраїльтяни в сукупності видають продукцію на ту ж суму, що і їхні індійські колеги, яких у п'ятдесят разів більше і кваліфікація яких значно нижче[8].

В даний час найбільшими центрами виробництва діамантів є Бомбей (Індія), Раман Ган (пригород Тель-Авіва, Ізраїль), Нью-Йорк (США), Москва і Смоленськ (Росія), Антверпен (Бельгія). Усі вони дотримують визначеної спеціалізації. Крім того, в останні роки склалися другорядні центри огранювання в Таїланду, Китаї, Малайзии, В'єтнаму. По спеціалізації гранувальні центри можна розділити на дві групи. До першої відносяться центри в США й Індії, що не мають конкурентів. До другої групи відносяться Ізраїль, Росія, Таїланд, Бельгія, ПАР. Їхній продукти перекриваються в більшому чи меншому ступені, тому тут існує тверда конкуренція за сировину і ринки збуту.[4,с.77]

Коротко розглянемо особливості гранувальних центрів. Нью-Йорк виробляє особливо великі діаманти (2-10 карат) високої вартості. Робітників тут небагато - близько 350, але висока вартість сировини забезпечує високий річний оборот. Ряд фірм, наприклад Lazare Kaplan International та Hafsen Stein мають філії в "дешевому" штаті Пуерто-Ріко.

Нью-Йорк - найдорожче місце в світі по виробничих витратах. Вартість обробки (від $50 до $100 за карат алмаза) викликана високими зарплатами - у середньому $12000 на місяць. До найбільших гранувальних фірм США належать, крім двох згаданих, також RDT(Laub), Schachter Leo, Star, Goldberg Glick.

Антверпен спеціалізується на великих високоякісних діамантах (від 0,5 до 3 каратів). Раніш вироблялася більш широка гамма діамантів, однак конкуренція з боку Ізраїлю, Росії, Таіланду привела до того, що за 20 років виробництво діамантів в Антверпені скоротилося в 4 рази. Зараз там трудиться близько 500 чоловік, зарплата - біля $2000 на місяць. Вартість обробки складає $25-50 за карат алмаза. Роль Антверпена як виробничого центра скоротилася, зате зросла як координатора виробництва (багато бельгійських підприємців організували фабрики в інших країнах, наприклад, в Росії, Таїланді, В'єтнамі) і торгові центри. Найбільші гранувальні фірми Антверпена – Steinmets (Benny and Danny), Rosy Blue, Star Diamond Wechsler, Eurostar, Pluchenik, Arslanian,Evens, Jayam.

Ізраїльський гранувальний центр Рамат-Ган спеціалізується на середніх і дрібних діамантах гарної якості: при 8 тис. робітниках і зарплаті $1-2 тис. на місяць виробляється продукції на $3 млрд. у рік. Вартість обробки складає до $30 за карат алмаза. Останнім часом місцеві підприємства відчувають конкурентний тиск з боку виробників Росії й Індії. Найбільшими ізраїльськими гранувальними фірмами є L.I.D, Schachter & Namdar, Alpha Diamond, Lorenzi Diamond, M. Schnitzer.

Після розпаду СРСР на території Росії залишилося тільки 3 з 7 гранувальних заводів системи "Кристал". З тих пір число реальне працюючих підприємств за рахунок створення фірм зі змішаним капіталом збільшилося до 45. [4, с.78]

В Індії від 500 тис. до 750 тис. робітників переробляють найбільшу кількість сирих алмазів - близько 90 млн.карат у рік, що складає більш половини світового виробництва по вартості і 70% по масі. Великі трудові резерви при низькій зарплаті біля $50 на місяць і вартості обробки біля $10 за карат обумовили спеціалізацію індійських гранильників на дрібних і дешевих діамантах. Індійська гранувальна промисловість пережила свого роду бум на початку 80-х років. Основними факторами цього виявилися: незначні інвестиції (більшість гранильників працює вдома чи в примітивних майстернях), інтенсивний характер праці (10-12 годин на добу), використання дитячої праці, традиційні навички в обробці самоцвітів. Найбільш великі фірми: Suraj Diamonds, B.Vijay Kumar, Suashish Diamonds, Everest Gems. Тенденцією останнього років стало швидке нарощування виробничого потенціалу в секторі середніх діамантів на сучасних підприємствах у містечку Сурат.

Крім того, виробництво діамантів налагоджене в Таїланді, ПАР, Бразилії, Ботсвані, Гонконгові й інших дрібних центрах огранювання.

Міжнародні експерти думають, що у виробництві діамантів спостерігається загальносвітова тенденція переливу виробничих потужностей з північно-заходу (европейско-североамериканкая зона) через стик Європи й Азії (Ізраїль, СНД) на південний схід, у країни з дешевою робочою силою (Індія, Таїланд, Філіппіни, Малайзия, В'єтнам). При цьому історичні центри виробництва діамантів набувають нового значення як організатори виробничо-збутового комплексу.

Так, у листопаді 1994 року в 15-ти км від Банкока з ініціативи ведучих представників ювелірної галузі країни був створений Гемополис (Gemopolіs) - місто кольорових дорогоцінних каменів. Для Таїланду він став символом необмежених можливостей своїх ювелірів. Журналісти негайно стали порівнювати його з "алмазною милею" Антверпена. Навряд чи таке порівняння можна вважати правомірним. Гемополіс - це велике місто з розвитий інфраструктурою, де продаються "тайський эксклюзив" - сапфіри і рубіни. Цей величезний ювелірний центр був створений з метою перетворення Таїланду в одноособового регіонального лідера в області ювелірного виробництва і торгівлі. Подібний центр - єдиний не тільки в Південно-Східній Азії, але й у світі. Власне кажучи Гемополіс - це вільна економічна зона, подібна тим, що створюються зараз в Індії і Китаї. Як показує практика, створення таких зон є могутнім стимулом для розвитку ювелірної галузі. Крім експортно-імпортних компаній у Гемополісі працюють 20 великих фабрик, що забезпечують близько 30% експорту. Ще 40 будуть введені в дію у найближчому майбутньому. На території Гемополіса знаходяться новий торговий і виставочний центр (Exhіbіtіon and Trade Center), Біржа кольорових дорогоцінних каменів і Алмазна біржа. Друга стадія розвитку Гемополіса передбачає відкриття 240 більш дрібних підприємств, що крім ювелірних виробів будуть робити устаткування для ювелірної промисловості й устакування. При остаточному введенні в лад на території міста будуть працювати більш 300 великих виробників, 5 тис. ремісників, 700 тис. гранильників, що, за попередніми оцінками фахівців, забезпечать проведення експортних операцій на суму більш $ 1,5 млрд.[15]

Компактність гранувального виробництва дозволяє досить швидко впроваджувати виробничі інновації. Так, за останнє п'ятиліття знайшли широке застосування комп'ютерні системи оптимізації виходу придатного продукту, оптоелектронні системи контролю за обробкою, лазерні розпилювальні машини, роботи для огранювання дрібних алмазів. Оскільки вартість робочої сили росте по усьому світі (особливо в Росії й Індії), починаються зусилля знизити витрати виробництва за допомогою нових розробок.[4, с.80]

Ювелірні виробники

У свій час маркетингові зусилля De Beers кардинально змінили коло споживачів ювелірних виробів з діамантами: діаманти стали бажані і доступні багатомільйонним шарам середнього класу, що інтенсивно формувався після другої світової війни. Та все ж ювелірні вироби з діамантами не є товаром у загальноприйнятому значенні цього слова, а служать упредметненим символом любові, вірності, сімейних цінностей, життєвого успіху.

Ринок ювелірних виробів з діамантами поділяється на два непересічних сегменти:

1. Перший сегмент, що структурно входить у ринок предметів розкоші, це ринок елітних і дорогих ювелірних виробів класу преміум, що продаються під відомими усьому світу брендами. При цьому виробництвом і реалізацією цих виробів займається усього кілька великих компаній, кожна з який має розгалужену по усьому світі могутню збутову мережу. Сумарний обсяг світового ринку ювелірних виробів як частини ринку предметів розкоші, за нашими оцінками, складає приблизно 9,5 - 10 млрд. дол. США. Іншими словами, ринок елітних ювелірних прикрас класу преміум складає приблизно шосту частину світового ринку ювелірних виробів з діамантами.

2. Інша частина цього ринку заповнюється продажами дешевих ювелірних виробів без брендів і торгових марок. Сьогодні їх можна купити в супермаркетах, по Інтернету, по каталогах, на складах і поштою. Така торгівля робить покупку ювелірного виробу з діамантом справою повсякденним. Позбавляє ця подія зв'язаного з ним раніш ореола урочистості. Ці види торгівлі бурхливо розвиваються. У США на них приходиться вже понад 50% усіх покупок.

До недавнього минулого існувала "пропорційна система" розподілу виробничих ювелірних потужностей на основних ринках збуту (США, Європа, Японія). Тобто виробництво розташовувалося в регіонах з високим споживанням.

Однак в останні 10-15 років відбуваються географічні і корпоративні зміни, що призвели до порушення сформований пропорційності.

По-перше, високі зарплати і накладні витрати привели до стійкої тенденції "перетікання" виробництва серійної недорогої продукції в країни Далекого Сходу (Таїланд, Китай, Малайзия, Індонезія, Філіппіни, Тайвань) і Латинську Америку (Домініканська Республіка, Мексика). Власниками капіталу й організаторами виробництва в цих країнах стали великі ювелірні будинки розвинених країн. Материнські фірми в основному переключилися на "щільну" роботу з покупцями, зайнявшись передпродажною підготовкою, консультаційним обслуговуванням, упровадженням технологічних інновацій. З іншого боку, фірми з третього світу, перейнявши деякий досвід сучасного маркетингу, сміливо вторгаються на традиційні ринки як у дешевому, так і в дорогому його секторах. Це підсилює конкуренцію і веде до "видавлювання" виробництва алмазних виробів з багатих країн-споживачів.

По-друге, в останні роки відбуваються істотні корпоративні зміни. Багато дрібних виробників не витримують конкуренції у мінливих умовах. Йдуть процеси злиття й укрупнення фірм. При цьому або сильна фірма поглинає слабкі і "добудовує" відсутні ланки, або реалізуються схеми стратегічного чи партнерства кооперації. Великі ювелірні утворення підключають до себе гранувальні підприємства і постачальників алмазної сировини. [4, с.74]

2. РИНОК АЛМАЗОГРАНИЛЬНИХ І ЮВЕЛІРНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

Місце України на світовому ринку діамантів і ювелірних виробів.

До 1995 року на ринку, як і в часи Союзу, діяли чотири великих ювелірних підприємства, що складають основу галузі - Київський, Львівський, Харківський і Одеський ювелірні заводи. Після прийняття в 1994 році Закону "Про видобуток і переробку дорогоцінних металів і каменів в Україні" у ювелірне виробництво почав приходити приватний капітал. Частина великих підприємств орендували трудові колективи, а потім і приватизували їх. Але спокійному розвитку галузі перешкодила інфляція, що почалася. Заводи були зупинені в основному через різке збідніння населення і падіння попиту.

З 1995 року почався бурхливий розвиток національної ювелірної промисловості. Відповідно до урядової програми приватизації, ювелірні підприємства були виставлені на продаж. Сьогодні практично усі вони - приватні. У державній власності залишалися тільки два стратегічно важливих заводи по огранюванню алмазів - "Кристал" і "Ізумруд", а також Львівський ювелірний завод. Донедавна ці підприємства входили в ДАК "Українські поліметали", створену з ініціативи Кабміну в 1998 році для реалізації державної програми "Золото України". Компанією "Українські поліметали" володіли три акціонери - Мінпромполітики (71,97% акцій), Фонд державного майна (25,95%) і Міністерство фінансів (2,08%). У червні 2004 року Кабінет Міністрів передав функції по керуванню 100% акцій "Українських поліметалів" Мінпромполітики. У компанії були вилучені заводи, що займалися огранюванням каменів - київський "Ізумруд" і вінницький "Кристал", а також Львівський ювелірний завод. Найближчим часом держава планує виставити Львівський ювелірний завод на продаж.

На ювелірному ринку діють близько 800 компаній, ще близько 3 тис. займаються торгівлею ювелірними прикрасами. Місткість ринку перевищує 400 млн. грн. Обсяг виробництва в 2004 році склав 42 тонни. 1,5% (0,6 тонн) зробленої продукції експортується. Структура ринку ювелірних виробів у 2004 р.:

35% - Київський ювелірний завод

15% - продукція іноземних компаній

20% - Вінницький, Харківський, Одеський і Львівський ювелірні заводи

30% - інші виробники.[15]

2.1. Негативні тенденції розвитку і керування ВЭД українських підприємств алмазогранильного комплексу як головна причина занепаду стратегічно важливої галузі

З метою підтримки вітчизняної діамантової галузі урядом був видано указ про створення компанії "Діаманти України". У неї повинні були увійти вінницький "Кристал" і київський "Ізумруд". Однак формальне створення компанії не спричинило реальних результатів.

Улітку 2003 року "Кристалом" був підписаний протокол про створення спільного підприємства з російсько-бельгійською компанією Smolensk Dіamond N.V., що поставляла алмазну сировину для вінницького підприємства. За умовами угоди частка закордонного партнера в СП складе не менш 30% статутного капіталу, українського - не менш 51%. Половина акцій Smolensk Dіamonds N.V. належить найбільшому російському виробнику діамантів - ОАО "Кристал" (Смоленськ). Хто є власником інших 50% акцій компанії, не розголошується. Передбачається, що це російська алмазодобувна компанія "АЛРОСА", представники якої неодноразово заявляли про свої наміри взяти участь у приватизації смоленського, гомельського і вінницького "Кристалів". [13]

Однак не усі фахівці вбачають у подіях навколо вінницького "Кристала" російський слід. Є думка, що за Smolensk Dіamonds N.V. стойть відомий ізраїльський бізнесмен Лев Леваєв, що зв'язаний з компанією "Руіз Даймондс". Виходець з колишнього СРСР є найбільшим російським оператором алмазно-брильянтового ринку і великим гравцем на алмазній біржі в Тель-Авіві, що вважають самим великим ринком неогранених алмазів у світі. Як і у випадку з "Кристалом", партнером українського підприємства може стати хтось з нинішніх постачальників заводу. А на сьогоднішній день співпрацють з "Ізумрудом" ізраїльські фірми, контрольовані Левом Леваєвим. Ізраїльські компанії виявляли цікавість до українських гранувальних підприємств і раніш. У 2003 році найбільший ізраїльський експортер алмазів - компанія LLD Dіamond - виразила зацікавленість у придбанні вінницького "Кристала" і київського "Ізумруду". Ізраїльська сторона запропонувала Міністерству промислової політики України вивести ці підприємства зі складу ДАК для наступної приватизації. Але Мінпромполітики віддало перевагу російської компанії. Тепер же керівництво ДАК "Укрполіметали" має намір наполягати на проведенні прозорого приватизаційного конкурсу з продажу "Ізумруду".

Учасники ринку з недовірою відносяться до зацікавленості російського капіталу у ведучому українському гранувальному підприємстві. Потужності Smolensk Dіamonds N.V. значно перевищують потужності української сторони (10% в обсязі світового ринку проти 4%). У зв'язку з цим висловлювалися припущення, що росіяни бачать кінцевою метою не завантаження підприємства сировиною, а розмивши його активів. Цю версію підтверджує і той факт, що російський "Кристал" почав масштабну програму кооперації із шістьма алмазогранильными заводами Китаю одночасно зі створенням українсько-бельгійського СП. Але товар, одержуваний там, не йде ні в яке порівняння з вітчизняним. І тому, незважаючи на відносно високу зарплату українського гранильника (150-250 доларів), вони воліють ставити своє виробництво тут.

Те, що українське огранювання хоч повільно, але вірно переходить під контроль відомого ізраїльського бізнесмена, може свідчити про погодженість даного питання з українським керівництвом. Дійсно, за словами гендиректора "Кристала", президента Асоціації російських виробників діамантів Юрія Ребрика, питання про постачання алмазів для огранювання на заводи України на давальницькій основі (толлінг) обговорювалося на зустрічі президента Росії Володимира Путіна і російськими бізнесменами з президентом України Леонідом Кучмою і підприємцями України в 2003 році.[9] Про це також свідчить створення режиму повного сприяння для галузі. У березні 2003 року ВР ліквідувала ввізні мита на неопрацьовані і розколоті алмази (до цього вона складала 5% їхньої вартості).[10]

"Після розпаду Союзу в Україну не надійшло жодного алмазу", - заявив генеральний директор Київського ГП "Ізумруд" Віктор Марчук.[11] Спеціальним указом Борис Єльцин заборонив ввіз алмазної сировини в Україну. Пізніше, коли даний документ був відмінний, і сторони підписали Меморандум про спільну діяльність з російським монопольним алмазовидобудівником компанією "Алроса", українські підприємства все рівно залишилися відрізаними від російської сировини. Уникнути зупинки виробництва українським виробникам вдалося лише завдяки співробітництву з компаніями Бельгії й Ізраїлю. "Кристал" і "Ізумруд" на давальницьких умовах стали обробляти дрібні алмази, що поставляються їх бельгійськими й ізраїльськими партнерами. Однак у силу об'єктивних причин українцям стає усе складніше конкурувати з компаніями з Індії і Китаю. Причина: вартість обробки алмазів у цих країнах на 30-40% нижче, ніж в Україні через дешеву робочу силу і створеного місцевою владою податкового режиму. Саме тому в українських виробників, на сьогоднішній день контролюючих 4% світового ринку огранювання алмазів виникають складності з завантаженням заводів. Це, у свою чергу, може спричинити відтік фахівців за кордон. У цьому зв'язку менеджери заводу „Кристал” запропонували в першу чергу перейти на огранювання середніх і великих каменів. По їхніх підрахунках, це підвищить рентабельність виробництва не менш чим на 30%. Далі варто укласти договір з компанією, яка б забезпечила підприємство роботою. „Створюючи СП, ми претендуємо на елітну переробку, тому що клас наших граників високо котирується у світі й у Росії, що на пари з бельгійцями тримає лідерство в переробці великої і середньої алмазної сировини”, -