Поняття інтуїції
Інтуїція – центральне поняття для даної роботи, тому варто зупинитись на аналізі всіх ймовірних її визначень і потім виокремимо загальне.
За Платоном. споглядаючи ідею (прообрази речей чуттєвого світу) існує вид безпосереднього знання, яке приходить наче раптове осяяння, якому передувала довготривала робота розуму.
За Декартом. «Під інтуїцією я розумію не віру в хитке свідчення чуттів і не оманливе судження безладної уяви, але поняття ясного та уважного розуму, породжене лише натуральним світлом розуму та дякуючи своїй простоті більш достовірно, ніж сама дедукція». З допомогою інтуїції істина відкривається розуму людини шляхом прямого вдивляння без використання логічних визначень та доказів як проміжних ланок пізнання.
За Кантом. Інтуїція використовується як первинне поняття по відношенню до усвідомлення речей та є безпосереднім, тому, що не залежит від допомоги понять. Він відрізняв інтуїцію емпіричну; через відчуття; чисту інтуїцію універсалій для пізнання апріорних (який не спирається на досвід, а передує йому) істин, таких невідчутних сутностей, як час та простір.
За Гегелем. інтуїція – пізнання у вигляді чуттєвого споглядання. Вона дає знання як «ясне, як сонце…лише чуттєве», таємниця інтуїтивного пізнання та … «зосереджена в чуттєвості».
За Бергсоном. інтуїція – це інстинкт, вона виникає безпосередньо, без попереднього научіння як визначаючої форми поведінки. Вона не виражається через аналіз чи синтез.
За словником російської мови. інтуїція – стихійне, безпосереднє відчуття, чуття, яке базується на попередньому досвіді та, яке підказує вірне розуміння осягнення істини безпосереднім шляхом, без її аргумернтації.
За словником іноземних мов. інтуїція – це чуття, проникливість, безпосереднє осягнення істини без логічного базису, засноване на попередньому досвіді.
За Оксфордським словником сучасної англійської мови. інтуїція – раптове розуміння чого-небудь без свідомих роздумів та вивчення.
За словником англійської моми Вебстера. інтуїція – акт або процес отримання прямого знання або визначеності без роздумів чи виснвків; одкровення, отримане інсайтом чи природним знанням; раптове розуміння чи пізнання.
За сучасним тлумачним словником української мови. інтуїція – здатність безпосереднього пізнання істини без будь-якого зв`язку з чуттєвим і раціональним пізнанням; має підсвідомий характер, усвідомлюється лише результат; здогад, проникливість, чуття.
З словником філософії і психології. Розрізняюь чуттєву і моторну інтуїцію. Перша – кінцевий етап в осягненні зовнішнього об`єкта, який існує в синтезі елементів у часі та просторі. Друга – готова команда складної дії або ряду дій, незалежно від свідомої підгоовки. В цьому випадку дія розглядається як моторний синтез.
За матеріалами Вікіпедії вільної енциклопедії. інтуїція – (пізньолат. лат. intuitio – споглядання, від лат. intueor – уважно дивлюся, звертаю увагу) – здатність людини у деяких випадках несвідомо, чуттям уловлювати істину, передбачати, вгадувати щось, спираючись на попередній досвід, нання і т. п.; чуття, проникливість, здогад, передчуття, шосте чуття.
З усіх приведених вище визначень видно, що, будучи різними, вони мають дещо спільне. Це, по-перше, підкреслення момента безпосередньості інтуїтивного пізнання. По-друге, впевненість у вірності результата (достовірність, очевидність), не виправдана ніякими умовиводами, і, по-третє, значимсть попереднього накопичення знань (довготривала підготовка розуму, досвід).
Чуттєва безпосередність, незалежність від раціональних суджень, відчуття достовірності, переживання раптовості – все це свідчить про високу зацікавленісь правої півкулі головного мозку.
З іншого боку, в ряді визначень відмічається, що інтуїція, не дивлячись на всю її раптовість опирається на життєвий досвід людини. При цьому не лише згадується роль довготривалої підготовки розуму, але й уточнюється значення синтеза чуттєвої та моторної інфорамції. Відмічені властивості роблять зрозумілим уявлення вчених, які роблять упор на неусвідомленість джерел інтуїції, тобто пов`язують її з правою півкулею. Але такий напрямок думки відображає не всі варіанти розвитку інтуїції, а лише ті, які великою мірою дивували уяву людей.
вирішення жит проблем.
Інтуїтивні компоненти виявляються у багатьох професіях та різних життєвих ситуаціях. В юриспруденції cудді необхідно знати не лише «букву», але і «дух» закону. Він має виносити вирок не лише у відповідності з зарання написаною кількістю доказів, але й згідно «внутрішнім переконанням», оскільки в законі поруч з однозначною «літерою» присутній і інтуїтивний «дух». В філології інтуїція важлива для розвитку «мовного відчуття». В медицині відомо, що досвідчений лікар відчуває певні загальні тенденції захворювання. Кинувши швидкий погляд на хворого, він може іноді точно поставити діагнох, при цьому не може пояснити на які саме симптоми спирається. Ірле опитав психіатрів про роль інтуїції у їх роботі. Серед опитаних 86% заявили, що можуть з допомогою інтуїції безпомилково діагностувати певні захворювання з першого погляду.
Не тільки юристи, філологи та лікарі опираються на інтуїцію у своїй діяльності. Нерідко вона стає рятівником для робітників «швидкісних» професій. Коли відповідальні, життєво важливі рішення мають прийматися у жорсткому дефіциті часу та інформації, наприклад у льотчиків-випробовувачів, розвинута інтуїція – поістині неоціненне багацтво. Таким чином, в житті кожної людини, незалежно від його професії, зустрічаються ситуації, коли гострий недолік інформації та часу для прийняття відповідального рішення не дозволяє спокійно, методично та раціонально врахувати усі обставини. Тоді інтуїція може його виручити – її вторгнення дозволяє побачити задачу вцілому, переборювати обмеженість відомих підходів до рішення та вийти за рамки звичних, логічних уявлень.
інсайт як інтуїтивний спосіб вирішення людиною жит проблем
Інсайт - (від англ. insight –проникливість в суть) — поняття, введене в гештальтпсихологію в 1925 році В. Келером. Означає раптове бачення суті проблемної ситуації. В дослідженнях Келера з людинообразними мавпами, коли їм пропонувались задачі, які могли бути вирішені лише опосередковано, було показано, що мавпи післе ряду безрезультатних спроб зупиняли активні дії та просто разглядали предмети навколо, після чого могли достатньо швидко прийти до правильного рішення. В подальшому це поняття використовувалось К. Дункером та М. Вертгеймером в якості характеристики людського мислення , при якому рішення доссягається шляхом мисленнєвого осягнення цілого, а не в результаті аналіза.
Здібність до інсайту залежить від минулого досвіду, рівня мотивації та ін. Научіння шляхом інсайту займає проміжне положення між латентним навчанням, так як відбувається інтеграція інформації, яка є в пам`яті, і творчеством, так як має місце раптове знаходження нового, оригінального рішення.
За словами американського психотерапевта Еріка Берна, «інтуїція має на увазі, що ми знаємо про щось, самі не знаючи, як ми дізнались про це».
Психологи погано уявлять, як працює інтуїція, і ще гірше – як її вивчати. Найчастіше користуються терміном «інсайт» - «осяяння»: це слово походить від англійського insight, «осягнення», «осяяння», «проникнення в суть». Цим терміном позначають момент, коли людину раптово осяює нова ідея, в голову приходить рішення задачі, над якою вона довго думала. Інсай називають ще «ага-реакцією», маючи на увазі ті оклики, які ми мимовільно робим, якщо раптово починаємо схвачувати зміст проблемної ситуації, суть, і бачимо вихід з неї. Творче осяяння Архімеда, який вискочив з ванни з окликом: «Еврика!», - класична ілюстрація інсайта.
Тому багато хто із сучасних психологів вважають, що джерелом інтуїції – в несвідомому, точніше, в його злагодженій взаємодії зі свідомістю. Дослідження підтверджують це. Коли проявляється інтуїція, вона працює з передчуттями, архетипами, символами. Невипадково інтуїтивні передбачення нерідко народжуються уві сні, дрімоті або мареннях наяву.
Людина з розвинутою інтуїцією вміє тонко вловлювати підсвідому інформацію – наприклад, за інтонацією, мімікою, жестами, виразу очей здатен зрозуміти багато з того, що його співбесідник не хоче або не може сказати відкрито. Майже вся така інформація не потрапляє у поле нашої уваги і не доступна свідомому контролю, але вона не зникає для нас зовсім, формуючи на рівні несвідомого особливий, інтуїтивний досвід. Інтуїтивний досвід складається не дивлячись на бажання і волю, він не може бути ні мимовільним явищем, ні повторений людиною, хоча суттєво впливає на характер нашої діяльності та поведінки. Інтуїтивний досвід визначає русло, в якому протікає мислення.
творче мислення.
В 1926 році американський дослідник Грехем Уоллес запропонував відому зараз схему процесу творчого мислення. Він розробив її на основі даних самоспостережень відомих вчених, перш всього німецького фізіолога, фізика та математика Германа Гельмгольца та французького математика Анрі Пуанкаре. Уоллес в цьому процесі виокремив чотири стадії.
Перша стадія – подготовка. Вона включає збір необхідної інформації про проблему, свідомі пошуки її рішення та обдумування.
Філософський досвід говорить про те ж саме, але іншими словами: необхідно мати період, коли нічого не виходить, коли ти думаєш, робиш спроби, але вони до вирішення не приводять.
Друга стадія – інкубація. Виношування проблеми. Період застою. Насправді відбувається глибинна несвідома робота над задачою, причому на рівні свідомості людина може про неї і не думати.
Філософський підхід: коли посадив, полив – необхідно подивись, що вийде. Дати природі зробити необхідні операції.
Третя стадія – просвітлення. Захват, відкриття, інсайт. Настає завжди несподівано, раптово та схожа на певний різкий скачок. Рішення в цей момент народжується у вигляді символу, думки-образу, який важко описати словами.
Четверта стадія – перевірка. Образ виводиться у слова, думки вибудовуються в логічну послідовність, відкриття, чи то рішення певної проблеми пояснюється.
інсайт як спосіб
Момент осяяння (інсайту), народження ідеї є кульмінацією інтуїтивного творчого процесу. І до сих пір він зостається невловимим, таємничим, майже містичним явищем. Якби таємницю осяяння вдалося розгадати і його можна було би використовувати, то великі відкриття відбувалист по бажанню, за інструкціцєю, на замовлення. Легкодоступним стало б і рішення любих життєвих проблем, і добування нових знань про світ, і осягнення глибоких істин – все те, що зазвичай дається людям більшою ціною.
Хоча і психологи, і філософи згодні в головному: шлях, який веде до інсайту, загалом відомий. Необхідно наполегливо та зосереджено трудитись над конкретною проблемою – всебічно досліджувати її, намагаючись отримати максимум інформації, знову і знову роздумувати про неї, пристрасно мріючи знайти рішення, але в той же час не зачіплюватись за це своє бажання. Внутрішнє осяяння є результатом довготривалої несвідомої роботи. Деякий час необхідно жити ідеєю (проблемою), не знаходячи рішення, і, швидше всього, в один чудовий момент воно осяє свідомість, точно удар блискавки, і принесе з собою незвичне по силі переживання розуміння, ясності, злету, прорива, щастя.
Французький математик Анрі пуанкаре про осяяння:
«Те, що вас здивує перш всього, - це видимість внутрішнього осяяння, який являється результатом довготривалої неусвідомленої роботи; роль цієї несвідомої роботи в математичному винаході мені здається безсумнівною.
Часто, коли працюють над складним питанням, з першого разу не вдається нічого хорошого, потім наступає більш чи менш довготривалий період відпочинку, і потім знову приймаються за справу.
Протягом першої півгодини справа знову не рухається, а потім раптом необхідна ідея приходить в голову.
Можна було б сказати, що свідома робота стала більш продуктивною, так як була перервана, і відпочинок повернув йому силу і свіжість. Але більш вірогідно припустити, що цей відпочинок був заповнений несвідомою роботою і, що результат цієї роботи раптово з`явився…
Необхідно сказати, що несвідома робота можлива, або ж просто – продуктивна, лише в тому випадку, коли їй передує і за нею слідує свідома робота. …Раптовий захват відбувається тільки після декількох днів свідомих зусиль, які здавались абсолютно непродуктивними…
Необхідність… періода свідомої роботи після осяяння ще більш зрозуміла. Необхідно використати результати цього осяяння, упорядкувати докази.
Але особливо необхідно їх перевірити…Я вже говорив про почуття абсолютної впевненості, яке супроводжує осяяння, зазвичай воно не буває помилковим, але необхідно побоюватись впевненості».
Німецький фізіолог, фізик та математик Герман Гельмгольц про сяяння:
«Ці щасливі «наития» нерідко вторгуються в голову так тихо, що не зразу помітиш їх значення, іншого разу лиш випадковість вкаже згодом, коли і при яких обставинах вони приходили: з`являється думка в голові, а звідки вона – не знаєш сам. Але в інших випадках думка осяює нас раптово, без зусилля, як захват. Наскільки можу судити за особистим досвідом, вона ніколи не народжується у стомленому мозку і ніколи – за письмовим столом.
Кожного разу мені приходилось спершу по-всякому перекручувати мою задачу на всі лади, так, щоб усі її вигиби та сплетіння залягли в голові та могли бути знову пройдені напам`ять, без допомоги письма. Дійти до цього майже неможливо без довготривалої роботи. Потім, коли проходила втома, необхідною була годинка повної тілесної свіжості та спокою – і лиш тоді приходили насправді гарні ідеї.
Часто… вони з`являлись зранку, при продудженні, як примічав Гаусс. Особливо з охотою вони приходили… в години неспішного підйому по лісистим горам, у сонячний день. Найменша кількість спиртного напою якби відлякувала їх геть».
розвиток інтуїції
У статті, автором якої є Єлєна Сікірічь, в журналі «Новий Акрополь» зазначені чотири пункти, «щоб розвивати та побуджувати» інтуїцію:
1. Не застрявати надовго у малих, побутових питаннях та проблемах. Кожного дня знаходити час, щоби «возвысить сознание». Відсікати непотрібні думки, емоції та накручування.
2. Навчитись «не думати» у важливі моменти. Інтуїція починає працювати тоді, коли притупляється логічне мислення.
3. відмовлятись від стереотипних підходів. Кожного разу переосмислювати по-новому, що вже знаєш. У любу дію привносити творчість (креативність – ментальний феномен, сутність якого полягає у здатності людини створювати нове, до того невідоме (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-ехнологічні, управлінські чи інші інновації тощо)). Необхідними компонентами творчрсті є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчрсті).
4. Проявляти зусилля та ініціативу. Не перебувати в бездії. Коли виникає любе питання, робити все, щоби знайти на нього відповідь самому.
Наукові відкриття та інтуїція
Зоставатись дитиною. Одного разу грузова машина застряла під путепроводом, тому що кузов був надто високим. Міліція та дорожна служба намагалась проштовхнути його, але нічого не вийшло. Усі вимовляли свої пропозиції, як визволити машину. Спочатку вирішили зняти частину груза, але від цього машина стала легшою, припіднялась на рессорах і ще більше застряла під мостом. Пробували використовувати лом. Коротше кажучи, робили все, що зазвичай роблять в таких випадках, але було лиш гірше.
Раптово підійшов шесирічний хлопчик а запропонував випустити небагато повітря з шин. Проблема зразу ж була вирішена.
Міліція та дорожна служба не змогли звільнити машину тому, що дуже багато знали, і все, що вони знали про звільнення застрявших машин, зводилось, так чи інакше, до використання сили. Тоді, коли нам вдається відволіктись від відомих рішень, ми починаємо дійсно вловлювати суть проблеми.
Відкриття бензольного кільця. Після повного робочого дня над підручником хімії Фрідріх Август Кекуле відчув себе розчарованим. «Все погано, - вирішив хімік, - моя душа зайнята не тим». Кекуле придвинув кресло поблище до камину і почав дивитись на язики вогню. Доволі довго він роздумував про молекулу бензолу, будова якої продовжувала вислизувати від нього. В кінці кінців, як він признався потім, він був у стані дрімоти. Те, що відбулось потім, увійшло в науковий фольклор як найвеличніша хвилина.
Починаючи дрімати, Кекуле раптом побачив серед вогню якісь фантастичні форми. «Я бачив, як атоми проносяться перед моїми очима, - згадує вчений. – Вони рухались довгими рядами, зміями…»
Раптово він побачив якийсь різкий рух. «Що це? Одна зі змій схопила себе за хвіст…і закружилась… Я прокинувся як від спалаху блискавки»
Кекуле зрозумів, що підсвідомість підсказала йому ключ до форми молекули бензолу. Залишок ночі він провів, працюючи над задачою. Згодом після цієї події, в 1865 році, він об`явив, що молекула бензину складається шести атомів вуглецю. Поєднання атомів … нагадувало змію зі сну.
Колумбове яйце. При вирішенні якоїсь проблеми необхідно в першу чергу встановити кордрни, в які має вкластись рішення. Після того як ці кордрни приблизно встановлені, шаблонне мислення приступає до вирішення проблеми в цих кордонах. Нерідко, однак, кордони бувають невірно зазначені, а рішення знаходиться за цими кордонами. Візьмемо, до прикладу, апокрифічну історію про колумбове яйце. У відповідь на жарти друзів, які заявляли, що відкриття Америки було, по суті справи, не такою аже і складною задачою, оскільки від Колумба потрібно було лиш дне – тримати курс весь час на захід, він запропонував поставити яйце на попа. Друзі взялись за діло, але, але не дивлячись на усі їх старання, яйце завжди валилось на бік. Тоді Колумб взяв яйце, злегка розплющив з одного кінця і поставив. Друзі, авжеж, запротестували, думаючи, що яйце розбивати не можна, установивши тим самим кордони рішення проблеми, яких фактично не існувало.
історія розвитку концепції інтуїції
Проблема інтуїції має багате філософське минуле. Питання інтуїції часто було предметом гострої боротьби між представниками матеріалізму та ідееалізму.
Існувала безумовна довіра до чуттєвого і перш всього зорового сприймання. Такого роду знання отримало потім найменування «чуттєвої інтуїції». Простота та наочий характер цієї форми знання не тільки не викликали необхідності її включення в систему яких-небудь філософських теорій, але й взагалі позбавляли всякої проблемонсті.
Вперше риси філософської проблематики у питаннях про інтуїцію намітились у вченні Платона та Арістотеля. Але саме тут була відкинута чуттєва природа інтуїтивного пізнання. інтуїція була наче перенесена у фазу абстрактного мислення і як форма теоретичного знання набула статус гносеологічної проблеми.
Але більшу значимість в якості вищої здатності до пізнавальної діяльності інтуїція набуває у філософії нового часу.
Френсіс Бекон (1561-1626) – родоначальник англійського матеріалізму 17 ст. Його теоретична система була перехідним етапом від епохи Відродження до філософії нового часу. З його роботами в науку прийшли невирішені проблеми пізнання та методу (сприймання чи розум, інтуїція чи логіка).
Згідно Бекону Ф. «відчуття …є складником джерела усякого пізнання. Наука … складає собою прийом раціонального методу до чуттєвих даних», - відмічали К. Маркс та Ф. Енгельс.
Розвиток матемаики та природрзнавства потребувало нових меодів в теорії пізнання, які дозволили б визначити джерело необхідності виведених наукою законів. Інтерес до методів наукового дослідження підвищується не тільки у природознавстві, але й у філософії, де з`являються раціоналістичні теорії інтелектуальної інтуїції.
Відправним пунктом раціоналістичної концепції було розмежування знання на опосередковане та безпосереднє, тобто інтуїтивне, яке є необхідним моментом у процесі наукового дослідження.
Істина для раціоналіста – дещо абсолютне, повне, незмінне, не піддається ніким змінам та доповненням, дещо, не залежне від часу. Це пряме бачення істини вийшло в ісоторію філософії як вчення про інтелектуальну інтуїцію – вчення про існування істин особливого роду.
Рене Декарт (1596-1650), чиє ім`я тісно переплітається з відкриттями в математиці та природознавсві того часу, є одним з першовідкривачів філософської проблеми інтуїції. У всякому випадку, його визначення інтуїції можна вважати домынуючим в науцы 17 ст. Декарт казав, що від «самого себе» людина бере набагато більший об`єм знань, ніж від інших. При цьому «тільки з самих простих та найбільш доступних речей мають виводитись…істини». Шлях досягнення цих істин не може бути нічим іншим ніж «інтуїція та необхідна дедукція». «Під інтуїцією я розумію не віру в хитке світчення відчуттів та оманливі роздуми оманливої уяви, але поняття ясного та уважного розуму…воно (поняття) не дає ніякого сумніву в тому, що ми роздумуємо». У цьому визначенні інтуїції чітко прослідковується її інтелектуальний характер. інтуїція – вищий прояв єдиного знання, причому знання інтелектуального, бо в акті інтуїції розум людський одночасно мислить та спостерігає. Декарт тісно пов`язує інтуїцію з логічним процесом, вважаючи, що останній просто не може початись без певних висхідних, ясних положень. При цьому не робиться ніякого протиставлення інтуїтивного, та логічного знання. Ці види знання, за Декартом, не виключають, а доповнюють один одного. Разом з тим інтуїтивне пізнання представляє собою найбільш досконалий вид інтелектуального пізнання.
Пізнавальний процес, на його думку, базується на ідеях трьох типів: вроджених, отриманих в результаті чуттєвого досвіду та мислительної діяльності. Вроджені ідеї дозволяють людині тільки отримувати знання, а інтуїція здійснює усвідомлення цього знання та світчить про її істинність. За Декартом, усе вроджене – інтуїтивне, але не все інтуїтивне – вроджене.
Бенедикт Спіноза (163201677) – голандський мислитель-матеріаліст 17 ст. запропонував інший варіант раціоналістичного трактування інтуїції.
Декарт прийшов до висновку, що природу матеріальних об`єктів «набагато легше пізнати, бачачи їх поступове виникнення, ніж розглядаючи їх як … готові». Оскільки усвідомлення цих результатів здійснює інтуїція, то вона є вищим родом пізнання. В цьому точка доторку і зі спінозівською трактовкою інтуїції як вищого («третього») роду пізнання самої сутності речей. інтуїція у Спінози вже не пов`язана з вродженими ідеями. Розум не вичерпується тільки різними формами розсудливого пізнання, а включає в себе і інтуїцію. Остання представляє собою найвищий прояв раціональних здібностей людини, засноване на свободі сприйняття. інтуїція у Спінози – це свого роду пришвидшений умовивід. Інтуїтивний акт, за Спінозою, нерозривно пов`язаний з логічним мисленням. Спіноза розвивав визначення інтуїції , дане Декартом, яке було обумовлене застосуванням аксіоматичного (аксіома - незаперечна істина) методу до дослідження філософських проблем знання.
Готфрід Лейбніц (1646-1716) – основоположник ідеалістичного плюралізму (все існуюче складається з мнжини самостійних, рівнозначних сутностей) – він не виходить, на відміну від Спінози, за рамки раціоналістичної трактовки інтуїції, знову звертає свій погляд на теорію вроджених ідей. На відміну від Декарта Г. Лейбніц вважає, що самоочевидність та ясність ідеї в число ознак інтуїції вже не входять. Під інтуїтивним розуміється пізнання речі в сукупності всіх її ознак. Інтуїція – найвищий рівень пізнання, дозволяє усвідомлювати всі раціональні істини.
Г. Лейбніц пішов далі своїх попередників говорячи, що інтуїція – це результат довготривалої попередньої пізнавальної діяльності.
Вищий критерій істинності, за Г. Лейбніцом, - принцип тотожності. Він є інтуїтивним. «Перше чітке, розбірливе поняття ми можемо пізнати тільки інтуїтивно, в той час як складні поняття – по більшій мірі тільки символічно».
Інакше підходять до розгляду питання про особливості інтуїтивного знання матеріадісти-сенсуалісти 17 ст.
Раціоналісти об`явили джерелом необхідності та всезагальності інтуїцію, що вкладалась в рамки раціоналістичної теорії пізнання.
Номіналізм визначив негативне відношення до інтуїції.
Джон Локк (1632-1704) – засновник сенсуалістичної теорії пізнання – вибрав інший варіант рішення проблеми. За Локком, все наше знання виникає з досвіду та існує в спогляданні розумом своїх ідей. Оскільки існують різні способи цього досягнення, оскільки існують і різні способи пізнання, саме ясне та достоверне із яких – інтуїтивне пізнанне, в якому розум осягає відповідність чи невідповідність ідей незалежно від них самих. Інтуїтивне пізнання має бути визнане самим досконалим з усіх видів пізнання. При цьому слід відмітити, що вчення Локка про інтуїцію суттєво відрізняється від декартівського. За Локком, джерелом ідей може бути тільки досвід.
У 17 ст інтуїцію розглядали як один з методів наукового пізнання та намагались приписати їй логічної форми. При цьому цікаво відмітити той факт, що сторонники інтелектуального вчення про інтуїцію не протиставляли інтуїцію пізнанню. Напроти, вони намагались включити її в свою схему пізнавального процесу в формі інтелектуальної першооснови пізнання.
Иммануил Кант (1724-1804) – засновник німецкого класичного іеалізма.
Кант вважав, що право на існування має лиш чуттєва інтуїція. Це було викликано його бажанням обмежити пізнання областю явищ, показати принципіальне непізнання "речей в собі".
Основна ціль кантівської філософії – аналіз здібностей людського розуму. Доступна людині інтуїція існує вже не як безпосереднє споглядання розуму, а як чуттєвість, апріорні (ті, що передують досвіду) форми якої – простір та час. Іншими словами, інтуїція – це пасивна здібність сприймання.
Иоганн Готлиб Фихте (1762-1814) является одним из наиболее последовательных приверженцев субъективного идеализма. В обосновании последнего интуиции принадлежит особая роль. Фихте рассматривает интуицию как метод постижения его философского учения.
Основной категорией фихтевского "Наукоучения" является понятие "действование", которое, в свою очередь, делает возможным познание. Это "действование", по Фихте есть продукт интуиции. Интуиция в то же время служит орудием разрешения противоречий, заключенных в исходном действовании.
Фихте считает, что в познании используется интуиция нечувственного характера. Именно через интеллектуальную интуицию абсолютного самодеятельного "Я" становится возможным понятие действования. Так, Фихте вводит в философию понятие интеллектуальной интуиции.
В интеллектуальной интуиции Фихте "Я" полагает самое себя. Поэтому субъективное и объективное в нем сливаются. Объект и субъект представляют собой диалектическое единство противоположностей, и только интеллектуальная интуиция, по мнению Фихте, снимает эту противоположность, являясь таким образом необходимым компонентом в познавательном процессе.
если у рационалистов интеллектуальная интуиция направлена на постижение умом объективного мира, то у Фихте интуиция представляет собой средство познания философом самого себя.
Таковы основные тенденции в учениях об интуиции XVIII в.
Науки того времени занимались преимущественно лишь собиранием и описанием фактов. Отсюда и умозрительные рассуждения, постоянное обращение к догадкам и интуиции.
С этого времени начинается новый этап развития науки: переход от аналитически замкнутых систем к синтетическим системам, центральной проблемой которых оказалась проблема развития. Принцип развития придавал научным исследованиям синтетический характер, а необходимость такого подхода вытекала из нового типа соотношения теории и практики.
Частое обращение философов к проблеме интуиции в этот период более чем когда-либо связано с гносеологическими проблемами естествознания. Повышение уровня абстракции в математике и других науках требовало серьезных преобразований в области методологии, И именно поиски единой методологии придают проблеме интуиции обобщенный характер. Это – уже не просто средство познания, а его специфическая форма, которой надо найти соответствующее место в теории познания той или иной философской системы, либо отказаться от нее совсем.
Артур Шопенгауэр (1788-1860) – "великий пессимист" буржуазной общественно-политической мысли XIX в. – весьма своеобразно и нетрадиционно трактует проблему интуиции. Его учение об интуиции и интуитивном знании явилось своего рода переходной ступенью от соответствующих классических теорий и концепций традиционной философии к одной из ее деградирующих ветвей – интуитивизму, получившему весьма широкое распространение на рубеже XIX-XX вв.
Ядро всей шопенгауэровской философской системы составляет учение о "Воле" – чистом и первичном сознании, основе всего сущего на Земле. Этот придуманный им феномен представляет собой в сущности не что иное, как трансформированную и приспособленную к нуждам собственной философской системы кантовскую "вещь в себе". Однако в отличие от своего духовного наставника Шопенгауэр объявил последнюю принципиально познаваемой, познаваемой исключительно через интуицию.
Для того чтобы понять суть шопенгауэровского учения об интуиции, необходимо прежде всего разобраться в основных принципах его гносеологической системы.
Интуиция – это то, что лежит в основе всякой мудрости, гениальности и в конечном счете истинности, представляя собой "величайшее наслаждение", какое только возможно для человека. Интуиция объемлет весь мир, проникает во все сущее; " .только то, что вытекает из интуиции . только это содержит в себе живой зародыш, из которого могут вырасти оригинальные и истинные творения ."41.
Мышление берет готовым то, что уже дала интуиция. Знания же, не подлежащие интуитивному подтверждению (т.е. абстрактные), есть не более чем "полузнания".
Интуиция, таким образом, есть чистое восприятие сущности, "вещи в себе". Общее для множества реальных объектов мыслится интуицией в едином понятии, а различное в них – как различие. Интуиция – это способность, определяющая сущность человека и его деятельность, ибо каждый индивид, согласно Шопенгауэру, создает себе свой мир и живет в нем: умный – в умном мире, глупый – в глупом.
Философ строго разграничивает интуитивное и рефлексивное (разумное) знание, рассматривая их как антагонизмы, антиподы. Весь мир рефлексии, по его мнению, "покоится на мире интуиции как своей основе"42. Прежде чем разум войдет в "рефлексию сознания", все должно быть воспринято рассудком, т.е. интуитивно.
Интуиция, равно как и фантазия, – удел и необходимый элемент гениальности, но не учености. Наиболее рельефно эти качества проявляются в искусстве, которое Шопенгауэр ставит превыше всего, в том числе науки и философии. В юные годы у человека, по его мнению, преобладает интуиция, в старости – мышление. Первое – время поэтики, второе – философствования.
В своей трактовке феномена интуиции Шопенгауэр постоянно стремится отмежеваться от "абсурдных идей" интуитивного знания, развиваемых Гегелем, Фихте, Шеллингом. Особенно резко он выступает против элементов мистики, фидеизма, приписывания интуиции "сверхчувственных" начал.
Шопенгауэр различает два типа интуиции: чувственную и интеллектуальную, но ни та ни другая не вписываются по существу в классические рамки соответствующих типов философских учений об интуиции. Обе они имеют то общее, что отражают нечто реальное, т.е. оказываются направленными на один и тот же объект познания. Различие же состоит в том, что чувственная интуиция – первична, условна, неглубока, в то время как интуиция интеллектуальная представляет особое, как бы "второе зрение" – наиболее глубокое и прозорливое, опосредствованное к тому же богатой гаммой человеческих эмоций.
Любопытно то, что первый тип интуиции автор именует "бодрственной", второй, исходящий от внутренних, скрытых явлений, называет "органом сновидений". При этом Шопенгауэр ссылается на особый вид сна – сомнамбулическое состояние, изучению которого он посвятил сотни страниц своих сочинений и в реальность и эвристичность которого верит не менее страстно и ортодоксально, чем "фидеист" Шеллинг в божественный характер своей интуиции. При этом "сомнительный" авторитет великого романиста ни в коей мере не идет в сравнение с авторитетом "ясновидящих сомнамбул", имена которых вылетают из-под пера Шопенгауэра, пожалуй, чаще, чем имена философов.
Подобного рода "сомнамбулическая", "магнетическая" интуиция является высшей формой постижения истины. В этой связи особое внимание автор уделяет проблеме бессознательного, поскольку считает последнее изначальным и естественным состоянием вещей, предпосылкой сознания и "главной основой жизни". И вообще, как полагает Шопенгауэр, мышление человека совершается наполовину бессознательно. "Наши лучшие, богатейшие смыслом и глубочайшие мысли возникают в сознании внезапно, как бы по вдохновению и часто сразу в форме какой-нибудь значительной сентенции. Но они все же . – результат долгого бессознательного размышления ."43.
Правда, Шопенгауэр не решается последовательно и до конца довести развиваемые им идеи о неограниченной силе и возможностях чисто интуитивного постижения истины. Видимо, понимая двусмысленность и эклектичность своей позиции, он стремится смягчить ее, перебросить мосты хотя бы в некоторые классические философские системы.
С этой целью Шопенгауэр вновь обращает взор к человеческому разуму, дабы сгладить алогизм и агностицизм своей философии. Здесь он использует "уловку" (его собственный термин), состоящую в том, чтобы внезапно облить "живейшую интуицию" самой холодной, абстрактной рефлексией, той самой рефлексией, которая отделялась ранее от интуиции непроходимой пропастью и которая становится новым, возведенным на высшую ступень познанием, абстрактным отражением "всего интуитивного в неинтуитивном понятии разума".
Шопенгауэр все же вынужден был признать, что прочное сохранение всего познанного и возможность его передачи на практике полностью зависят от того, насколько интуитивно добытое сделалось знанием, трансформировавшись в некоторую абстракцию. Интуиция раскрывает лишь суть частного, единичного, ближайшего . Конечно, без интуиции, без рассудка нет и разума, но последнему недостаточно знания о единичном, здесь необходима абстракция, без которой не возможна никакая "продолжительная, связанная, планомерная деятельность". Истинное знание есть синтез "concreta" и "abstracta". "Конец и цель всякого знания – то, чтобы интеллект перевел все проявления воли не только в интуитивное познание . но и в абстрактное, следовательно, чтобы все, что есть в воле, было также и в понятии. К этому стремится всякое истинное, т.е. непосредственное, размышление и все науки"44.
Таким образом, учение Шопенгауэра об интуиции оказалось весьма непоследовательным, компромиссным и эклектичным, как и вся его философская система. Оно не внесло позитивного вклада в науку и не получило дальнейшего развития в более поздних философских учениях, но оказалось вполне пригодным в качестве одной из теоретических предпосылок интуитивизма.
Преувеличенное доверие к непосредственному созерцанию, к интуиции, которое проповедовал Шопенгауэр, опровергалось развитием естествознания и общественных наук того времени. И тем не менее именно идея об основополагающей роли интуиции в процессе получения нового знания была взята на вооружение буржуазным алогическим интуитивизмом XX в.
Влияние Шопенгауэра на распространение алогического понимания феномена интуиции было чрезвычайно велико, несмотря на то, что сам он предпринял в этом направлении лишь первые шаги. На его учении лежал еще благоприятный отпечаток интеллектуализма XVII-XVIII вв. Наполнив до краев рассудок интуицией, саму интуицию Шопенгауэр усиленно пытается наполнить интеллектом. Принижая роль разумного познания, он в то же время признает его необходимость и ценность. Подвергнув критике учения Фихте, Шеллинга, Гегеля, он выступает не только против диалектики, но и против мистики и алогизма в их учениях. Все это позволяет говорить о некоторой промежуточной позиции Шопенгауэра между учениями об интуиции XVII-XIX вв. и антиинтеллектуалистическими теориями интуиции в философии XX в.
Рационалисты рассматривали интуицию как форму рассудочного интеллектуального познания. Кант отказывает человеку в способности к интеллектуальной интуиции, но даже он оставляет такую способность за высшим существом. Фихте, а вслед за ним и Шеллинг возвратят ее человеческому разуму, объявив интуицию особой формой интеллектуального познания. Предвосхищая более поздние идеи об интуиции в буржуазной философии XX в., Шопенгауэр противопоставляет интуицию интеллекту, имея в виду при этом "обычный интеллект, порабощенный практикой", а не интеллект человека вообще. Таким образом, даже у Шопенгауэра интуиция остается формой рассудочного интеллектуального познания.
Иные очертания приобретает учение об интуиции в эпоху империализма. Интеллектуальное познание подвергается критическому рассмотрению. Интуиция уже выступает не как форма интеллектуального познания. Напротив, ее противопоставляют рассудку и интеллекту.
Проблема противоречия между материализмом и идеализмом приобретает еще большую остроту. И одна из очередных попыток разрешить ее была предпринята интуитивизмом. Претендуя на промежуточную позицию между материализмом и идеализмом, рационализмом и иррационализмом, между разумом и верой, интуитивизм пытается примирить эти противоположные по сути своей философские направления, стремится устранить "самую почву для возникновения спора, показывает, что он
|
