Формування двопартійної системи в Англії - Політологія - Скачать бесплатно
План
1) Вступ;
2) Виникнення і розвиток англійського парламенту;
а) Палата лордів;
б) Палата громад;
3) Формування і розвиток двопартійної системи;
а) Віги (ліберали);
б) Торі (консерватори);
4) Англійський парламент в XX ст.;
5) Висновок;
6) Література.
Вступ
Як свідчить історія, різні народні ради існували в усі часи, починаючи з V
століття до нашої ери, але всі вони виконували майже однакові функції. По-перше, всі ради допомагали правителям у мудрому вирішенні державних питань. По-друге, всі ради виконували волю суспільства, беручи до уваги вимоги громадян під час прийняття рішень.
Перехід таких дорадчих органів у самостійні, незалежні законодавчі інституції,
пов’язаний з такими явищами, як поширення освіченості, різноманітних заходів
комунікації, та з розвитком виборчих систем і політичних партій. Такі дорадчі органи отримали назву "парламент", саме завдяки англійському народу. Вчені говорять, що чим краще розвинута держава тим вона більше наближається до двопартійної системи парламенту, коли народні маси кажуть тільки "за" або "проти" якогось рішення. Такою країною є Великобританія.
Виникнення і розвиток англійського парламенту
Коли англійський король Іоанн Безземельний ще в 1215 році підписував під тиском бунтівних баронів Велику хартію вольностей (Magna Charta libertatum), він не думав, що це стане поштовхом до утворення й розвитку органу, якому протягом усієї подальшої історії випаде роль рушійної сили в процесі розвитку не лише британської, а й усієї західної цивілізації. Саме Хартія Вольностей, яка й по сьогодні є неодмінною складовою британської "конституції", заклала основи обмеженої монархії - форми державного правління, що з XVІІ ст. незмінно панує в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії.
На початку XІІІ ст. внаслідок непослідовної політики англійського короля проти нього зчинився бунт феодальної верхівки, яка змусила монарха власноруч обмежити свою владу шляхом розширення прав та вольностей його безпосередніх васалів. Для гарантування незмінності положень Великої Хартії повинен був утворитися виборний колегіальний орган. Нова інституція поступово здобувала назву "парламент" від давньофранцузького слова "parlеr" – говорити.
Парламент мав і має величезний вплив на політичні погляди і переконання та на розвиток нових ідей в суспільстві. Всі міністри є членами однієї з палат парламенту і відповідальні перед ним за свої вчинки та за дії своїх підлеглих. Будь-який уряд може залишатися при владі лише доти, доки йому забезпечена підтримка Палати громад, що володіє виключним правом на розгляд усіх законопроектів.
Британський парламент складається з трьох гілок: Палати лордів (House of Lords), Палати громад (House of Commons) та Корони (Sovereіgn).
Палата лордів
Саме початок спільних засідань лордів заклав основи плюралістичної системи у Великій Британії. Ще в ХІІІ ст. задля гарантій дотримання умов Великої хартії вольностей до складу спеціальної колегії, що грунтувалася на принципах станового представництва, спочатку повинні були ввійти 25 вищих феодалів. Проте, новостворений орган, який носив чіткий відбиток станового представництва, відігравав скоріше дорадчу роль при монархові. Однак на відміну від інших станово-представницьких установ середньовічної Європи колегія діяла на постійній основі.
Подальше суперництво Корони й підданих призвело до пропозиції 1265 року вищих феодалів доповнити склад нового органу представниками нижчих станів. До XІV ст. вони засідали разом з лордами. А з прийняттям в 1330 році Вестмінстерського статуту пери виокремились у самостійну палату. З розвитком нової інституції поступово виражалися її функції та повноваження як вищої судової інстанції.
Однак попри досить важливі функції верхня палата парламенту з часом зійшла на другорядні ролі в британській політичній системі. Цьому сприяла ціла низка історичних причин: загибель величезної кількості дворян під час війни Білої та Червоної троянд, а саме династії Йорків і Ланкастерів, відсторонення від реальних фінансових важелів впливу, невідповідність добі промислової революції та поступової демократизації публічної сфери. В той час, коли в нижній палаті починали формуватися партійні структури, коли тут розглядалися насущні проблеми законодавчого регулювання ділової активності буржуазії як рушійної сили британської економіки, Палата лордів залишалася елементом феодальної доби, а авторитет перів падав.
Духовні лорди- це вищі ієрархи англіканської церкви, які до XVІІ століття складали більшість верхньої палати. Однак бурхливі історичні події призвели до значного скорочення їх кількості у палаті: залишилися лише архієпископи Йоркський і Кентерберійський, а також деякі єпископи.
Ординарні лорди по апеляціях призначаються довічно. Ще з середньовічних часів Палата лордів виконувала функції вищої судової інстанції. Однак поступовий розвиток правової системи вимагав того, щоб юридичними питаннями займалися кваліфіковані спеціалісти. З кінця ХIХ ст. до складу Палати перів почали вводитися юристи, завдання яких полягало у розгляді конкретних апеляційних справ. Юрисдикція Палати лордів поширюється на всі цивільно-правові справи у Великій Британії та на всі кримінальні справи в Англії, Уельсі та Північній Ірландії. Палата не розглядає ці справи у повному складі, вона лише вимушена погоджуватися з думкою спеціалістів у цій галузі, тобто з ординарними лордами по апеляціях.
Палата перів має свого голову, якого називають лордом-канцлером. Він має менше повноважень, ніж спікер нижньої палати, хоча і може, на відміну від нього, брати участь у дебатах та голосувати, як й інші члени парламенту. Лорд-канцлер також є членом уряду, обіймаючи посаду міністра юстиції і беручи участь у розгляді справ ординарними лордами по апеляціях.
Щодо законодавчих функцій Палати лордів, то вони є дуже обмеженими і зводяться фактично до розгляду законопроектів по конкретних справах. Ще "Біллем про права" 1689 року за нижньою палатою було закріплено верховенство в галузі законотворчості - верхня палата не може втручатися до законодавчого процесу. Єдиним повноваженням лордів є право затримати прийняття закону до наступної сесії, тобто на один рік, а законопроектів, що стосуються фінансової сфери, - лише на місяць. Таким чином, законодавчі повноваження верхньої палати майже цілковито зводяться до консультативних функцій і функції стримування членів Палати громад.
Палата громад
На відміну від верхньої палати, Палата громад з часів прийняття "Білля про права" формально володіє надзвичайно широкою компетенцією і грунтується на принципі верховенства закону, тобто актів парламенту, що приймаються тільки громадами як представниками всього народу. Історично склалося, що тільки законами регламентуються конституційні засади державного ладу, головні аспекти функціонування фінансової сфери, затверджується бюджет, призначаються судді. Палата громад як виразник інтересів усього суспільства володіє правом контролю над урядом. Проте, усіма повноваженнями, через які саме нижню палату в більшості випадків вважають парламентом, вона була наділена не завжди.
Хронологія представництва громад у парламенті починається з кінця ХIII ст. В цей час король Едуард І, який потребував наповнення державної скарбниці, скликав у 1295 році парламент, що складався тільки зі світських та духовних лордів. Вони відмовилися визнати таке засідання правомірним і домоглися запрошення представників від громад і графств. За це парламент 1295 року скликання отримав назву "Зразкового".
Протягом довгої та складної історії британського парламенту його форма та структура піддавалася значним змінам. Проте головна його функція - наповнення королівської скарбниці - від самого виникнення парламенту і до буржуазної революції ХVІІ ст. залишалася незмінною. Обидві палати скликалися переважно з метою схвалення нових податків на користь Корони. Коли ж фінансові важелі внаслідок нових соціально-економічних умов перейшли до представників буржуазії, поступово зросли і їхні політичні вимоги. Це згодом призвело до сутичок з монархом, а потім і до громадянської війни. Перемога в цій боротьбі дісталася буржуазії, яка, фактично здійснивши революцію, значно підвищила роль Палати громад у вирішенні всіх державних справ. Поряд з обмеженням прав Корони, розвивалися повноваження та роль Кабінету міністрів як верхівки всієї виконавчої структури Британії.
Поступово парламент запровадив цілу низку заходів, що значно послабили королівську владу. Було встановлено порядок успадкування престолу. В парламентській практиці складаються важливі прецеденти, зокрема щодо партійної одноманітності складу Кабінету міністрів та обов'язкової наявності урядової більшості в парламенті, законодавчо встановлюється періодичність скликання палат (кожні сім, а з 1911 року - кожні п'ять років). Подальші кардинальні соціально-економічні перетворення та демократизація виборчого права призвели до небаченого зростання ролі представництва громад.
Формування і розвиток двопартійної системи
Як відомо виникнення парламенту в Англії пов'язується з підписанням Іоанном Безземельним Великої Хартії вольностей, що обмежувала владу короля і створювався виборний колегіальний орган, який поступово почав називатися “парламентом". У 1352 р. парламент було поділено на 2 палати – палату лордів і палату общин. До палати лордів входили аристократи: герцоги, маркізи, графи, віконти і барони, до другої набиралися представники шляхом виборів.
Палата общин як окрема парламентська структура оформлювалась поступово, на протязі другої половини XIV століття. Члени нижньої палати отримували за роботу заробітну платню. Палата общин засідала в капітулі Вестмінстерського абатства.
До кінця XVI ст. почали все більше погіршуватися відносини між швидко розвиваючимся капіталізмом і феодально-абсолютистським устроєм Англії. Розвиткові капіталізму заважали лише феодальні порядки і панівне становище феодальної аристократії в політичному житті держави. Тому цей конфлікт швидко переріс в буржуазну революцію XVII ст. Протистояння двох класів – буржуазії і феодальної аристократії прийняло форму боротьби двох релігій – нового протестантизму проти загальноєвропейського католицизму і державної англійської церкви, близької до католицизму, що також захищала феодалізм. В ході цієї боротьби англійський король Карл I був скинутий з престолу, а згодом страчений. Країна на недовгий час стала буржуазною демократичною республікою. Продовження революції і доведення її до кінця не відбулося, адже почали організовуватись революційно налаштовані маси народу, що хотіли серйозних, радикальних змін – це злякало буржуазію. Цим скористався в 1653 р. Олівер Кромвель і ввів власну воєнну диктатуру, що відзначилась деякими значними реформами і військовими кампаніями, та 1658 р. Кромвель помирає. Наростаюча криза і смерть лорд-протектора призвела до відновлення монархії і приходу до влади Карла II Стюарта. Але династія Стюартів схилялась до абсолютизму і католицької церкви, що визвало опозицію з боку буржуазії і нового дворянства. В парламенті оформлюються два крила – торі і віги. (між 1660 и 1680 рр.).
Спочатку свого створення ці перші партії носили віросповідувальний характер: віги – пуританці, торі – англіканці, а також доповнювались своїм відношенням до певних аристократичних династій: віги – противники короля Карла II і Якова II, торі – їх сторонники. Віги і Торі – одні з найдавніших партій і єдині, які пройшли 3 етапи розвитку партії (аристократичні кружки, політичні клуби, масові партії).
Віги (ліберали) – назва цієї партії вперше з'являється 1679 р. В цей час знову починала розгортатись боротьба між королем і парламентом, призвівша в 40-х роках до першої англійської революції. Згодом виявилось, що реставрація Карла II не примирила боротьбу між круглоголовими (віги) і кавалерами (торі). Зрадницька політика Карла II і Іоанна II, які намагалися розширити королівську владу шляхом підпорядкування Англії французькому королю Людовику XIV, підірвала авторитет торійської партії і змусила її лідерів взяти участь у революції 1688 р. Внаслідок перемоги революції віги втратили свій характер реформаторів, адже в період з 1689 по 1770 рр. вони лиш дуже рідко брали владу у свої руки і фактично установили кабінетне правління. На 1760-ті роки склад партії відповідав її програмі. Її сила основувалась на впливі найбільших землевласників і на міських засадах.
В 1770 р. Георг III наніс лібералам значного удару, призначивши міністерство Норта до складу якого входили партії середнього і мілкого землеволодіння. До такого кроку змусило зрадництво деяких членів вігів своїм ідеям. Ці кроки короля були швидко підтримані партією консерваторів, а згодом і народними масами. Тепер поступово торі почали ставати більш авторитетнішими ніж вігів. Епоха правління консерваторів починається 1784 і тягнеться до 1830 р. Після краху своєї політики партія лібералів розпалася, організувалися самостійні групи: аристократичну і ліберальну.
Після падіння Наполеона, наближається час невідворотних реформ, торі розуміють це і віддають владу вігам.
Знову продовживши свою діяльність віги починають реформи і розширюють виборче право. З переходом Європи на нову республіканську течію, поступово старі назви англійських партій відходять Тепер членами парламенту стають ліберали і консерватори. Правда старі терміни не були повністю замінені і продовжували застосовуватись, але вже не на офіційному рівні.
Торі (консерватори) офіційно почала свою історію з кінця 1670-х років, як помірно-права політична організація. З плином часу партія торі поступово реформувала свою політику і вже з середини XVIII ст. остаточно оформилась як партія, що виражає інтереси земельної аристократії і верхівки англіканського духовенства, малого і середнього дворянства і частини мілкої буржуазії. З 1780-х до 1830 торі постійно знаходились при владі. Протидіючи революційним подіям в Англії, торі були змушені провести певні буржуазні реформи, але при цьому протидіяли реформам парламенту.
На початку XIX ст. репресивна політика торі в особі прем'єра Р. Карслі підірвала їх вплив на маси. Ліберальне крило партії почало пошук компромісу з буржуазією, що призвело до загострення внутрішніх партійних відносин. Остаточного удару по політичним позиціям торі нанесла парламентська реформа 1832 р., що відкрила доступ до парламенту представникам промислової буржуазії.
В середині XIX ст. на основі партії торі сформувалась Консервативна партія Великобританії, що існує до нашого часу. Після реформи 1832 р. почали виникати місцеві організації консерваторів, що у 1867 р. об'єдналися в Національний союз консервативних і конституційних асоціацій. Велику роль в формуванні партії зіграв Б. Дізраелі – лідер консерваторів 1846-1881, що був прем'єр-міністром в 1868 і з 1874-1880. З 1870-х до 1880-х років на Консервативну партію, яка виражала інтереси аристократів-лендлордів, стали покладатися все більш широкі кола промислової буржуазії. Поступово консерватори, продовжуючи захищати права лендлордів, почала разом з тим перетворюватися в основну партію англійського монополістичного капіталу.
Англійський парламент в XX ст.
Подальший розвиток капіталістичної системи в Англії призвів до появи нової політичної сили соціал-демократичного спрямування, яка одержала назву робітничої (labour) партії. Поступово лейбористи на політичній арені зайняли нішу вігів і сьогодні складають більшість у парламенті.
Лейбористська партія сформувавшись 1900 після злиття профспілок, соціалістичних груп і радикальних лейбористських товариств, через шість років партія проголосила свою офіційну назву - Лейбористська (1906). Різні ідейні підходи її неоднорідного соціального складу обумовили внутрішню фракційність партії - від соціалістичних фракцій, котрі покладають надії на результативність класової боротьби і зміцнення робочого контролю, до поміркованих реформаторів, прихильників активного співробітництва з профспілковим керівництвом в сенсі поступового покращення життєвого рівня і умов праці робітників.
Окрім урядової більшості, до складу Палати громад входить Опозиція її Королівської Величності, яка має офіційний статус і формується на основі партії, що на виборах здобула друге місце.
В новітній час в Британському парламенті пожвавились менші націоналістичні партії, здебільшого це представники Шотландії, Ірландії та Уельсу.
До 80-х років у Великобританії встановлюється трипартійна система, що стала результатом активізації ліберального руху і оформлення його в новий політичний альянс із соціал-демократичною партією (СДП). Ця новостворена партія вперше впевнено заявила про себе 1983 року, здобувши 25,9% голосів під час загальних парламентських виборів.
СДП, котра вдихнула нове життя у відроджену Ліберальну партію, оформилася 1981 року з правого крила Лейбористської партії, таким чином, розколовши і ослабивши її.
У 80-х роках починається нова фаза розвитку трипартійної політичної системи Великобританії. Цей етап характеризується формуванням основних політичних сил, загостренням конфронтації між ними.
Крім згаданих, у Великобританії діє ще низка менш значимих і, як правило, локалізованих в окремих регіонах, політичних партій. Втім, з огляду на варіабельність і динаміку сучасних політичних процесів як в самій країні, так і на континенті загалом, присутність таких сил слід також розглядати як потенційно вагомий фактор.
Так, у 70-х роках сформувалася Шотландська національна партія, котра нині не справляє відчутного впливу на британську політику. Націоналістична партія Уельсу - Plaid Cymru - також не грає помітної ролі. Одначе, представники цих партій є в британському парламенті.
Політичні сили Північної Ірландії оформилися на релігійному грунті. Протестантська юніоністська партія Північної Ірландії 1974 року розкололася, внаслідок чого з'явилися дві самостійні супротивні сили - Офіційні юніоністи та Демократична юніоністська партія, як і раніше, протестантська. З іншого, католицького крила, було сформовано Соціал-Демократичну Лейбористську партії Північної Ірландії (СДЛП). Крім того, є ще й політичне крило ІРА - Шин Фейн. Дві останні партії обстоюють об'єднання Ірландії. Розбіжності між ними полягають в тому, що СДЛП пропонує мирні засоби розв'язання проблеми, а Шин Фейн радо підтримує будь-які, включаючи терористичні методи боротьби. Північно-Ірландська партія Альянсу займає центристську позицію, намагаючись стерти суперечності між цими партіями.
Дрібніші непарламентські крайні ліві партії представлені Троцькістською Революційною Робітничою партією та Комуністичною партією Великобританії. Партія Національний Фронт - авторитарна антиіммігрантська організація. Вона не має вагомого впливу й популярності.
Варто також згадати Партії Зелених, контра офіційно взяла цю назву 1985 року, а раніше називалася Екологічною партією. Партія не має одного лідера, покладаючись на кількох спікерів. Звичайно, діяльність, здебільшого, зосереджена на проблемах захисту оточуючого середовища. Втім, такі її програмні положення як заборона ядерної зброї, неприйнятність вступу Великобританії до ЄС, економічний перерозподіл, зближають партію до позицій лівих.
І все ж, незважаючи численність досить неоднорідних політичних організацій, Британію традиційно вважають державою з двопартійною політичною системою. Це не виглядає дивним, якщо взяти до уваги склад британського парламенту, 90 % якого є представниками двох основних політичних партій - Консервативної чи Лейбористської.
Висновок
Отже, англійський парламент був першим. Його називають "матір'ю" парламентів світу. Це правда, адже парламент Британії пройшов таку довгу історію, він пережив ліквідації, але прагнення народу до народовладдя відновлювало його знову. Так історично склалося, що за період парламентаризму в Англії виникли дві ідеологічні течії: торі і віги, які згодом отримали назви Консерваторів і Лібералів. Вони представляли англійський народ багато віків, і саме ці партії сформулювали ту систему правління, яка зараз існує в Великобританії. Двопартійна система це їх заслуга, не дивлячись на зміни правлячих пріоритетів в сучасній Англії.
Література
1) Асланян Г. Британський парламент: історія і сучасність // журнал "Часопис Парламент" №6/2001;
2) Яковенко Н. Політичні партії Великобританії: союзники та опоненти // журнал "Спостерігач" №7/1995;
3) Галанза П.Н. История государства и права зарубежных стран. – Москва.: 1980;
4) Остапенко Г.С. Британская монархия от Эдуарда VIII до Елизавети II // журнал "Новая и новейшая история" №6/1999
5) Електронна енциклопедія Wikipedia:
http://ru.wikipedia.org/wiki/Парламент_Великобритании
http://ru.wikipedia.org/wiki/Консервативная_партия_Великобритании
|
