ДОПОВІДЬ на тему: «Сучасні лідери. Про заступника голови громадської організації УНА-УНСО Миколу ЛЯХОВИЧА».
В кінці 80-их на початку 90-их років XX століття Україна увійшла в новий етап свого розвитку. Він характеризувався значним посиленням державницьких настроїв серед населення, що в кінцевому результаті призвело до створення омріяної незалежної Української держави. Те, чого прагнули і за що проливали свою кров наші предки, стало реальністю.
Після 24 серпня 1991 року в Україні почалися масові суспільно-політичні перетворення, одним із яких була відмова від єдиної комуністичної ідеології. Це стало підґрунтям для створення різного роду об’єднань громадян. Одним із таких об’єднань стала громадська організація УНА-УНСО.
В основі діяльності організації лежить національна ідея, яка ґрунтується на засадах українського націоналізму. У бік організації постійно лунають обвинувачення щодо її неофашистського скерування. Однак, достатньо один раз прочитати програму діяльності організації і відразу стає зрозуміло що такі обвинувачення по меншій мірі є безпідставними. На сьогоднішній день керівником організації є народний депутат України Андрій Шкіль. Посаду заступника керівника організації обіймає Микола Ляхович, який є одним із лідерів УНА-УНСО. Власне на його постаті і буде акцентована наша увага.
Народився Микола у місті Дубровиця що на Рівненщині. Вже в дитячих роках він відрізнявся від своїх однолітків високим рівнем національної свідомості. На її формування значною мірою вплинули розмови із дідусем, який за приналежність до ОУН відсидів у радянських таборах довгий період часу. Дідусь Миколи проживав на Івано-Франківщині, однак відстань не заважала юнакові його відвідувати. Одного разу після повернення від дідуся, Микола прийшов до школи із жовто-блакитним значком на грудях. Побачивши це, учителька зі злістю на обличчі зірвала цей значок і насварила школяра, якому напевно не до кінця була зрозуміла причина її люті.
Черговим проявом національної свідомості юнака була категорична відмова вступати до комсомолу в час, коли однолітки хлопчака активно це робили. Через це його батькам довго довелося пояснювати співробітникам КДБ вчинок їхнього сина.
Лідерські якості Миколи Ляховича почали формуватись приблизно в той же самий час. Однак активно проявити їх Миколі значною мірою вдалося, коли він очолював у рідній Дубровиці районний осередок організації УНА-УНСО. Зарекомендувавши себе із найкращої сторони, Микола Ляхович згодом стає заступником керівника обласного осередку УНА-УНСО у Рівненській області. Після цього він стає керівником обласного осередку організації у Волинській області. На сьогоднішній день, як уже зазначалося вище, Микола Ляхович є заступником керівника організації УНА-УНСО. Таким на даний час є кар’єрний шлях Миколи в організації. Відразу стає зрозуміло, що для того щоб в такий короткий проміжок часу з такою успішністю просунутись по кар’єрних сходинках в організації необхідно володіти неабиякими рисами характеру. Члени організації описуючи їх найчастіше називають хоробрість, цілеспрямованість, принциповість та жагу до перемоги.
Відносини між Миколою Ляховичем та членами організації не обмежуються відносинами впливу та підпорядкування, а насамперед ґрунтуються на повазі. Члени УНА-УНСО добре пам’ятають події 9 березня 2001 року у Києві, де Микола проявив себе як справжній лідер і завжди перебував у перших рядах демонстрантів. Завдяки йому багатьом хлопцям із організації вдалося уникнути проблем із правоохоронцями, адже перебуваючи у перших рядах Микола закликав їх не відповідати на провокації вчинені працівниками органів внутрішніх справ. Як відомо під час тих подій правоохоронці різними способами провокували демонстрантів на вчинення „масових безпорядків”, з метою подальшого їх арешту та порушення кримінальних справ. Однак провокації не дуже добре вдавалися, адже організатори мітингу ще на початку заявили про виключно мирний його характер. Не зважаючи на все це правоохоронці арештували велику кількість учасників акції „Україна без Кучми”. При цьому не важко здогадатися чию вказівку вони виконували, і в цьому немає нічого дивного, адже в авторитарній державі, якою була Україна на той момент, подібного роду акції є явищем не припустимим. В той день фактично усі райвідділи міліції міста Києва були заповнені учасниками акції, і не тільки. Досить часто міліція арештовувала людей, які розмовляли українською мовою, або ж мали жовто-блакитні прапорці. В цьому правоохоронці напевне і вбачали їх „правопорушення”. Однак перші арешти переважно застосовувались до членів УНА-УНСО. Одним із арештованих в той день був і Микола Ляхович. При арешті працівники міліції завдали йому тяжких тілесних ушкоджень. Після цього Микола переніс дві складні операції.
Після арешту Миколі Ляховичу було висунуто обвинувачення в організації масових заворушень, через що він був засуджений до п’яти років ув’язнення (найдовше з усіх засуджених по даній справі). Ознайомившись з матеріалами справи, які опубліковані у книзі „Справа 9 березня”, стає зрозумілою вся абсурдність з якою вона була порушена. Це до речі стосується не тільки Миколи Ляховича, а й усіх засуджених по справі за організацію так званих масових заворушень. Серед засуджених по даній справі був і молодший брат Миколи – Григорій, і це неабияк психологічно тиснуло на Миколу. Дану ситуацію вміло використовували слідчі СБУ, які вимагали дачі свідчень проти Ю.Луценка.
Зважаючи на сфабрикованість справи виникає запитання: „За що ж ці молоді хлопці проводили кращі роки свого життя у в’язниці ?” Судячи з усього причиною цьому є ідея, яка привела їх усіх до лав УНА-УНСО, і яка вимагала непокори і протесту існуючому антинародному режиму Кучми.
У в’язниці Микола Ляхович дуже підірвав своє здоров’я. Однак в цей час йому дуже допомагали друзі, члени організації які залишились на волі та батьки. Взагалі Микола дуже тепло і з любов’ю розповідає про своїх батьків. Говорить, що це єдині люди перед якими йому соромно. Соромно за те, що заставив стільки пережити. Загалом Микола ні про що не шкодує і вважає, що в тій політичній ситуації він вчинив правильно. Він, разом з іншими хлопцями з УНА-УНСО, які перебували в ув’язненні вважають себе політв’язнями, і чекають визнання з боку держави.
Після виходу із в’язниці Микола знову долучився до активної діяльності в організації. Окрім цього він став помічником-консультантом народного депутата України Андрія Шкіля, яким є і по сьогодні.
Під час розмови я запитав у Миколи, про його відносини з А. Шкілем, на що він відповів що вони є насамперед дружні. А.Шкіль після обрання його народним депутатом у 2002 році і звільнення із в’язниці всіляко допомагав Миколі і всім хлопцям загалом. Також Шкіль значною мірою допоміг Ляховичу із достроковим звільненням по амністії, за це Микола залишається йому дуже вдячний.
Великою мірою мене цікавило як приймаються рішення в УНА-УНСО: чи вони приймаються виключно керівництвом і є обов’язкові до виконання нижчими осередками, чи все ж організації притаманний демократичний характер прийняття рішень. Микола розповів, що усі важливі рішення приймаються виключно на з’їздах керівників обласних осередків організації. Таким чином організацію не можна звинувачувати в її авторитарному характері.
Як і в більшості громадських організацій в Україні, в УНА-УНСО існують певні проблеми. Так, великою мірою відчувається брак фінансування, а також є проблема ідентифікації організації громадянами. На сьогоднішній день існує декілька об’єднань громадян, які також використовують відомий бренд УНА-УНСО і значною мірою поділяють неофашистську ідеологію. Завданням організації на даний момент, зазначає Микола Ляхович, є дистанціювання від них і сприяння подальшому розвитку організації. Щодо самого Миколи, то він продовжуватиме свою активну роботу в організації, керуючись кличем серця і національною ідеєю, до моменту, коли Україна не стане процвітаючою, національною державою.
Марчук Богдан, студента ІІІ-го курсу, Львівського Національного університету ім.І.Франка, Філософський факультет кафедра Політології
м.Львів-2006р.
|
