Склад витрат підрозділ і порядок їх планування - Організація виробництва - Скачать бесплатно

Будь-яка діяльність, у тому числі й виробнича, потребує за­трат ресурсів. Затрати ресурсів підприємства у грошовому виразі для досягнення певної мети — це його витрати. Як відомо, витра­ти бувають інвестиційні (разові) і поточні. Інвестиційні витрати, чи просто інвестиції, спрямовуються на створення чи купівлю дохідних активів або соціальних благ. Ці особливі витрати роз­глядаються окремо.

Поточні виробничі та пов'язані з виробництвом витрати є ци­клічними або безперервними. Вони повторюються з кожним цик­лом виготовлення продукту (основні матеріали, технологічна енергія, зарплата виробничих робітників і тощо) або потрібні постійно для управління і підтримання виробничої системи в ста­ні готовності (зарплата управлінського персоналу, орендна плата, амортизація основних засобів та ін.). Поточні витрати (далі — витрати) формують собівартість продукції і таким чином безпо­середньо впливають на величину прибутку — головний показник діяльності підприємства. На рівні підрозділів внутрішньої коопе­рації, що є центрами витрат і не формують власного прибутку, витрати є основним показником ефективності їх діяльності (у зь ставленні з обсягом виготовленої продукції чи виконаної роботи).

Ураховуючи важливість рівня витрат для виробничої та іншої діяльності, їх формуванням слід управляти, у тому числі плану­вати за місцями, видами і носіями.

Планування витрат за місцями здійснюється для контролю за їх формуванням та для організації відповідальності за досягнутий рівень витрачання через порівняння фактичної і планової вели­чин. Цей аспект планування витрат стосується безпосередньо підрозділів підприємства, які з точки зору центрального апарату управління підприємством є концентрованими місцями витрат і Центрами відповідальності за їх рівень.

Планування витрат за їх видами, тобто однорідними економі­чними елементами, показує ресурсний аспект витрат, що має ва­жливе значення для аналізу собівартості продукції і виявлення резервів її зниження. До однорідних видів ві^пят (економічних

елементів) належать матеріальні витрати, заробітна плата, відра­хування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування на відшкодування зносу основних засобів, амортизаційні відраху­вання на відшкодування зносу нематеріальних активів, інші ви­трати. Це загальна номенклатура елементів витрат, властива всім рівням управління на підприємстві. В окремих підрозділах у їх складі є певна специфіка. Так, у більшості підрозділів відсутній такий елемент, як амортизація нематеріальних активів, до складу витрат внутрішньокоопераційних виробничих підрозділів вводи­ться додатковий елемент — послуги власних підрозділів (ремон­тного, інструментального, транспортного цехів тощо).

Планування витрат за носіями дає змогу визначити собівар­тість окремих видів продукції підрозділів, що є необхідною умо­вою організації внутрішньоекономічних відносин між ними, ви­значення рентабельності виробів підприємства й обґрунтування

його цінової політики.

Оскільки при плануванні йдеться про витрати у майбутньому

періоді, тобто очікувані витрати, їх величина є певною мірою ймовірною, хоча й обчисленою на обґрунтованій нормативній ба­зі. Ряд чинників обумовлює відхилення фактичного рівня витрат від запланованого. Це зміни в обсязі виробництва, цінах на ре­сурси, інші не передбачені в плані чинники впливу на виробни­чий процес. Такі відхилення докладно аналізуються і є підставою для прийняття відповідних управлінських рішень.

При плануванні витрат підрозділів важливе значення має їх розподіл на прямі й непрямі, змінні та постійні. Такий поділ здійс­нюється стосовно виготовлюваної продукції. Прямі витрати без­посередньо обчислюються на одиницю продукції (калькуляційну одиницю), тобто об'єкт їх формування — певний вид продукції. Непрямі витрати не мають безпосереднього зв'язку з конкретним виробом або такий зв'язок установити досить важко (наприклад, витрати на виробничу електроенергію, амортизаційні відрахування на устаткування та ін.). Їх об'єктом формування є місце витрат або, точніше, певний підрозділ як центр відповідальності.

Поділ витрат на змінні та постійні обумовлений реакцією їх загальної величини на зміну обсягу виробництва (ділову актив­ність). Змінні витрати залежать від обсягу виробництва, і їх за­гальна величина змінюється внаслідок зміни останнього. Постій­ні витрати в межах даної виробничої та організаційної структу­ри не залежать від обсягу виробництва. Такий поділ витрат сто­совно кожного підрозділу і підприємства в цілому дає змогу складати гнучкі кошториси щодо різних варіантів обсягу продук-

ції, оперативно перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції при оцінці діяльності підрозділів, аналізувати за­лежність прибутку від операційної активності підприємства.

У зарубіжній практиці поширений ще поділ витрат на основні та накладні. До основних відносять витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом. Це насамперед витрати на сировину, основні матеріали, зарплату виробничих робітників, тобто прямі витрати. Складом цих основних витрат в більшості випадків і обмежуються. Але є ще витрати, які за їх сутністю теж можна віднести до основних, однак цього не роблять для спро­щення зазначеного поділу, бо вони належать до непрямих (витра­ти на технологічний інструмент, електроенергію для приведення в дію машин і устаткування та ін.).

До накладних належать витрати на обслуговування виробни­чого процесу й управління. Їх поділяють на виробничі та невиро­бничі накладні витрати.

Виробничі накладні витрати — це витрати виробничих підроз­ділів, які не мають безпосереднього зв'язку з виробничим процесом, а пов'язані лише з його обслуговуванням і створенням для нього необхідних умов (амортизаційні відрахування з вартості виробни­чих основних фондів, орендна плата, утримання апарату управління підрозділу тощо). Як уже зазначалось, для спрощення цього поділу сюди відносять непрямі витрати виробничого призначення, які за своєю сутністю належать до основних. За звичним для наших під­приємств поділом витрат за калькуляційним призначенням до на­кладних витрат цеху з деякими корективами можна віднести витра­ти на експлуатацію машин і устаткування та витрати на організацію й управління виробництвом (загальновиробничі витрати).

До невиробничих накладних витрат належать витрати на утримання центрального апарату управління підприємством (ад­міністративні витрати), загальнозаводську виробничу інфрастру­ктуру, комерційні та деякі інші витрати. Приблизно їм відпові­дають загальногосподарські та позавиробничі витрати за традиційною вітчизняною номенклатурою витрат. Згідно з таким поділом витрат собівартість продукції підрозділу рівня цеху на­зивають виробничою собівартістю, яка містить основні (прямі) і виробничі накладні витрати. Ці термінологічні та класифікаційні особливості щодо витрат слід мати на увазі при роботі з зарубіж­ною літературою. Вони враховуються також новими положення­ми (стандартами) бухгалтерського обліку в Україні.

Склад витрат, що плануються підрозділу, залежить від специ­фіки його діяльності й місця у структурі підприємства. Найбільш

повний і розгорнутий склад витрат властивий відносно самостій­ним підрозділам, що випускають готову продукцію на ринок. Він наближається до складу витрат підприємства в цілому. Для під­розділу рівня цеху цей склад обмежується цеховими прямими (основними) й непрямими (виробничими накладними) витратами. Виробничим дільницям і бригадам плануються, як правило, окремі елементи витрат, що залежать від їх роботи (витрати на

матеріали, енергію, інструмент та ін.).

План витрат у складі показників кошторису (собівартості про­дукції) і планових калькуляцій виробів розробляється на основі Виробничої програми підрозділу і норм витрат ресурсів. Загальна схема цієї процедури показана на рис. 6.1. Для кращого сприй­няття схема істотно спрощена, на ній не показано взаємозв'язків між підрозділами в процесі розроблення плану й особливо між основними і допоміжними структурними одиницями. Одним із проявів таких зв'язків є метод формування внутрішніх витрат,

Рис. 1. Загальна схема складання плану витрат підрозділу підприємства (цеху)

а саме напівфабрикатний і безнапівфабрикатний. У першому ви­падку до складу витрат підрозділів входить вартість напівфабри­катів і продукції, виготовленої іншими підрозділами підприємст­ва. Такий порядок обов'язковий, коли між підрозділами існують справжні чи умовні ринкові відносини.

За безнапівфабрикатного методу, який найбільш поширений у вітчизняній промисловості, вартість напівфабрикатів власного виробництва не заноситься до собівартості продукції виробничих підрозділів. Їх передання за технологічним маршрутом контро­люється системою не бухгалтерського, а оперативного обліку. У цьому випадку сума витрат основних виробничих підрозділів до­рівнює витратам підприємства, оскільки внутрішній оборот тут не враховується.

При цьому треба мати на увазі, що вартість продукції і послуг допоміжних і обслуговуючих підрозділів завжди входить до собі­вартості продукції основних підрозділів. Для цього здійснюється розподіл витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів між ос­новними підрозділами пропорційно обсягу наданих ними послуг.

Рис. 2. Спрощена схема складання плану витрат підприємства

Отже, планування витрат, як і їх фактичне формування, здійс­нюється знизу вверх, починаючи з місць витрат і центрів відпові­дальності. Закінчується цей процес складанням загального кош­торису підприємства і визначенням собівартості продукції. Схе­матично це показано на рис. 2. При цьому слід враховувати, як ьідшкодовуються витрати на утримання апарату управління, за-ґальних відділів і служб: відносяться на собівартість продукції (калькулювання за повними витратами) чи розглядаються як ви-

трати періоду і повністю відшкодовуються в розрахунковому пе­ріоді безпосереднім відніманням їх суми від виручки періоду. Перший варіант був традиційним для нашої промисловості. Дру­гий упроваджується з 2000 р. згідно з новими положеннями бух­галтерського обліку, що відповідають міжнародним стандартам.