Грошово-кредитна система Німеччини - Гроші і кредит - Скачать бесплатно

Зміст

Розділ І

П.1. Історія створення Центрального банку 3

П.2. Форма організації Центрального банку 3

П.3. Функції та завдання Центрального банку 5

П.4. Грошово-кредитна політика Центрального банку 6

П.5. Особливості організації кредитної системи у Німеччині 7

Розділ ІІ

П.1. Організація готівкового грошового обігу 8

П.2. Становлення системи валютного регулювання 9

П.3. Центральний банк та діяльність банків 10

П.4. Центральний банк як фінансовий агент уряду 11

П.5. Валюта Німеччини та валютний курс 12

П.6. Контроль грошового обігу Центральним банком 12

Розділ ІІІ

П.1. Банківські фінансові установи 14

П.2. Небанківські фінансово-кредитні установи 16

Використана література 19

Розділ І

П.1. Історія створення Центрального банку. Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк - Bundesbank) є спадкоємцем Рейхсбанку, який було суттєво реорганізовано після Другої світової війни. Як відомо, в післявоєнний період союзники, симпатизуючи фе­дералістським настроям у Німеччині, підтримали організацію 11 центральних земельних банків (Landeszentralbank — L.Z.В.) за­мість розпущеного де-факто Рейхсбанка. Пізніше для забезпечення єдиної емісії у 1948 р. був створений Центральний емісійний інсти­тут (Вank Deutscher Lander — В.D.L.), що спочатку мав статус за­гальної філії 11 центральних земельних банків. Його керівний ор­ган — Рада Центрального банку (Zentralbankrat) — складався на той час із президентів центральних земельних банків, і лише інші його члени кооптувалися. L.Z.В. відігравали роль головних банків у сво­їх землях. Однак із часом В.D.L., крім свого привілею щодо емісії, став перебирати на себе повноваження із централізації резервів та рефінансування L.Z.В

Після того, як у 1957 р. ФРН набула повного суверенітету, на зміну В.D.L. прийшов Deutsche Bundesbank. У цьому ж році був прийнятий закон „Про Німецький федеральний банк” на основі об'єднання Банку німецьких земель (створений у західних окупаційних зонах 1948 р.) та центральних банків земель. До його складу входить 9 земельних банків як головні управління та майже 200 головних відділень і філій, які знаходяться у великих населених пунктах. Центральне правління Німецького федерального банку знаходиться у Франкфурті-на-Майні.

П.2. Форма організації та статус Центрального банку. Уставний капітал банку - 290 млн. німецьких марок - належить Федерації. На основі закону „Про Німецький федеральний банк” Бундесбанк має повну незалежність від уряду у проведенні грошової політики.

Органами управління Бундесбанка є :

• Рада Центрального банку — визначає ділову політику банку, складається з президента Бундесбанку, членів Ради директорів, президентів Центральних банків земель.

• Рада директорів - центральний виконавчий орган Бундесбанку, що відповідає за рішення Ради Центрального банка за виключенням питань, що є компетенцією Правління Центральних банків земель (операції з федеральними органами влади та їх фондами, операції з кредитними інститутами, міжнародні розрахунки, операції на відкритому ринку.

• Правління Центральних банків земель - керівництво Центральних банків федеральних земель. Кожний Центральний банк землі відповідає за операції, які здійснюються із кредитними інститутами та властями відповідної території. При кожному Центральному банку земель є консультативна Рада, яка обговорює з президентом Центрального банку землі питання валютної та кредитної політики, функції Центральних банків федеральних земель у забезпеченні кредитної політики, спрямованої на зростання їх економічної та інвестиційної привабливості, та функції державного управління на місцях та підприємництва. Юридичною основою банківського бізнесу та фінансових послуг є Банківський Акт 1961 р., що передбачає єдині норми регулювання банківської діяльності.

Органом, який здійснює ліцензування фінансової діяльності є Федеральний офіс банківського нагляду (ФОБН).

ФОБН видає інструкції, які є обов'язковими до виконання. Банківським Актом передбачена щомісячна звітність банків, яка надається Бундесбанку для складання зведеної звітності для ФОБН.

Для здійснення перевірок кредитних установ запрошуються зовнішні аудитори,

які не є співробітниками центральних органів банківського управління. Звіти про перевірку надаються до ФОБН.

Грошово-кредитну і валютну політику банку визначає Рада центральних банків— вищий орган Бундесбанку. До її складу входять президент Бундесбанку (голова Ради), віце-президент (заступник голови Ради), члени Ради директорів і президенти Центральних банків земель. Федеральний принцип побудови Бундесбанку проявляється в тому, що до Ради центральних банків входять як призначені центром члени Ради директорів, так і пред­ставники регіонів, кандидатури котрих висувають уряди земель. Рішення Ради приймаються простою більшістю голосів. Рада видає директиви, які відносяться до керівництва та управління банком, розмежовує сфери компетенції інших органів банку, якщо це не приписано Законом про Федеральний банк. Рада центральних банків призначається президентом за поданням Федерального уряду, а президенти банків земель — за пропозицією Федеральної Ради.

Вищим виконавчим органом Бундесбаку, який відповідає за практичну реалізацію рішень Ради центральних банків, є Рада директорів. Вона відповідає за операції з державою та її грошовими фондами, з кредитними установами, а також за валютні операції, операції на відкритому ринку. До складу Ради директорів входять президент Бундесбаику, віце-президент та інші його члени (до 6 осіб). Головою Ради директорів є президент Бундесбапку. Члени Ради директорів призначаються на термін 8 років Президентом Німеччини за пропозицією і за поданням Ради центральних банків.

П.3.Функції та завдання Центрального банку. Бундесбанк є кредитором для комерційних банків та держави. До його компетенції належить управління золотовалютними резервами країни. Головним завданням банку, визначеним Законом, є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - німецької марки.

З 1 січня 1999 р. Бундесбанк, виконуючи положення Маастрихтської угоди про створення Європейського валютного та економічного союзу та уніфікації інструментарію грошово-кредитного регулювання, передав значну частину своїх повноважень, особливо що стосується грошово-кредитної політики, спеціально створеному Європейському центральному банку, увійшовши до системи європейських центральних банків (ЄСЦБ).

Банк повністю відмовився від касового кредитування державних органів федерального рівня, надавши їм можливість вести свої бюджетні рахунки за вибором: або в системі центрального банку, або в приватних комерційних банках (до цього часу рахунки державних установ були лише в Бундесбанку). Основні функції Бундесбанку:

1. Емісія банкнот. Ця функція реалізується так, як і в більшості країн. Бундесбанк здійснює емісію банкнот, що випускаються в обіг через комерційні банки.

2. Керування золотовалютними резервами. Фетишизм стосо­вно золота не є характерним для Німеччини; золото складає лише бі­ля 15 % від загальної суми резервів. Однак до запровадження євро німецька марка була стабільною валютою та використовувалась як інструмент для розрахунків із центральними банками інших країн.

3. Керування валютними курсами. Бундесбанк здійснює цю функцію в рамках угоди між розвиненими країнами про недопущен­ня вільного коливання обмінних курсів, особливо стосовно долара. У цій сфері забезпечується висока конфіденційність від­носно прибутків і збитків від валютних операцій.

4. Функція Державного банку. У ФРН рух надходжень на ра­хунки і виплат із державних рахунків здійснюється через Казначей­ство, а Бундесбанк лише реєструє їх. Разом з тим він відіграє пряму і непряму роль у фінансуванні органів державної влади і управління. Уряд має доступ до пільгових кредитів.

5. Функція головного банку. У Німеччині Бундесбанк викори­стовує традиційні інструменти регулювання грошового ринку — здійснення інтервенцій та контроль за діяльністю комерційних бан­ків. Варто, однак, підкреслити, що контрольна функція здійснюється в тісному співробітництві з Федеральним управлінням з контролю над банківськими установами, заснованим згідно із законом від 1961 р. Це — державна служба, що працює в тісному співробітництві з Бундесбанком та спира­ється на професійні структури, у числі яких — Асоціація німецьких банків (об'єднує 11 регіональних банківських асоціацій і 2 спеціалізованих — Асоціацію іпотечних банків та Асоціацію банків для суднобудуван­ня). Членство в асоціаціях є факультативним. Крім того, існують Ні­мецька Асоціація ощадних кас, Асоціація німецьких народних банків і кас взаємного сільськогосподарського кредиту і нарешті, Асоціація банків дер­жавного сектора.

П.4. Грошово-кредитна політика Центрального банку. Німецький федеральний банк поряд з монопольним правом випуску банкнот зобов'язаний забезпечити стабільність німецької марки. Для цього він використовує традиційний набір інструментів грошово-кредитного регулювання.

Коли, як і які з них застосовувати, банк вирішує самостійно. Він встановлює свою облікову ставку в рамках угод рефінансування кредитних установ, а для конкретних кредит­них установ — певний контингент перерахування векселів, надає ломбардні кредити під заставу казначейських зобов'язань або цінних паперів на строк до 3 місяців. Умови банк може змінювати залежно від ситуації на грошовому ринку країни. Якщо потрібно вплинути на цей ринок, банк має право купувати або продавати певні векселі, коротко- і середньострокові казначейські зобов'язання, а також боргові зобов'язання, допущені до офіційної торгівлі на біржі.

Банк широко використовує політику обов'язкових мінімальних резервів, облікову політику, операції на відкритому ринку (тобто, операції з державними цінними паперами).

Банк здійснює касове виконання державного бюджету, операції з іноземною валютою і золотом, кредитує уряд і міжнародні організації.

П.5.Особливості організації кредитної системи у Німеччині. Головним завданням Європейський валютний інститут вважає стримування темпів інфляції в межах 0-2 %. Інші цілі — сприяння стійкому зростанню, високій зайнятості, високому ступеню конвергенції національних економічних систем, підтрим­ка економічного єднання й солідарності держав-членів ЄС — но­сять відверто допоміжний характер. Німецьку банківську модель було взято за основу функціонування Європейського центрального банку (ЄЦБ) у зв'язку із запровадженням нової валюти «євро» з 1 січня 1999р.

Німецька модель базується на основі норм мінімального резер­вування, усереднення цих норм і нечастих операцій на відкритому ринку з метою згладжування коливань ліквідності в банківській сис­темі і стабілізації відсоткових ставок.

Особливістю німецької банківської системи є універсальність банківських

установ незалежно від розмірів банків, різниці у правових формах та відносинах

власності. Кожна з них виконує для своїх клієнтів усі можливі банківські операції.

Незалежність Бундесбанку від уряду та досконалість законодавства у цій сфері - можна сказати, єдиний випадок у світі. Центральний банк не ставить собі за ціль отримання прибутку, як це роблять інші центральні банки. Бундесбанк функціонує як корпорація громадянського захисту.

Резюме

1. Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк - Bundesbank) є спадкоємцем Рейхсбанку. У 1957 році був прийнятий закон про Німецький федеральний банк на основі об'єднання Банку німецьких земель та центральних банків земель. Центральне правління Німецького федерального банку знаходиться у Франкфурті-на-Майні.

2. Уставний капітал банку належить Федерації. Органами управління Бундесбанку є: Рада Центрального банку, Рада директорів Правління Центральних банків земель. Органом, який здійснює ліцензування фінансової діяльності є Федеральний офіс банківського нагляду (ФОБН).

3. Головним завданням Бундесбанку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - німецької марки. Основні функції Бундесбанку: емісія банкнот, керування золотовалютними резервами, керування валютними курсами, функція Державного банку, функція головного банку.

4. Німецький федеральний банк використовує традиційний набір інструментів грошово-кредитного регулювання: встановлення облікової ставки в рамках угод рефінансування кредитних установ, політика обов'язкових мінімальних резервів, облікова політику, операції на відкритому ринку.

5. Особливістю німецької банківської системи є універсальність банківських установ. Незалежність Бундесбанку від уряду не має жоден банк у світі. Німецька модель базується на основі норм мінімального резер­вування.

Розділ ІІ

П.1.Організація готівкового грошового обігу. Зіставлення грошової маси з розвитком валового національного продукту показує положення готівково-грошового обігу. Велику роль у регулюванні грошового обігу відіграє антиінфляційна грошова політика Бундесбанку. Грошові агрегати схожі до американських, але їх всього 3: М1 включає готівкові гроші в обігу та кошти на поточних рахунках; до агрегату М2 входить М1 та строкові і ощадні депозити у фінансових установах; до М3 належать М2 та депозитні сертифікати.

В Німеччині цільовий орієнтир встановлюється на більш "вузьку" грошову масу. В якості грошового орієнтира Бундесбанк обрав агрегат, який він назвав "Центральні банківські гроші (ЦБГ)". Даний агрегат, який наближається за своїм якісним складом до М3, має деякі особливості. ЦБГ включають в себе готівкові гроші і мінімальні резерви комерційних банків, депоновані в центральному банку. Ці резерви калькулюються на базі розроблених коефіцієнтів і відображають різні види банківських зобов'язань по відношенню до резидентів з врахуванням неоднакової ступені ліквідності різних видів депозитів. Головною перевагою використання ЦБГ в порівнянні з М3 є те, що центральний банк несе відповідальність за збільшення грошової маси, а також має можливість прослідкувати внесок самого Бундесбанку в створення грошової маси. Іншою перевагою цього показника є наявність необхідних статистичних даних для розрахунку на щоденний об'єм готівкових грошей і обов'язкових резервних вимог комерційних банків.

П.2.Становлення системи валютного регулювання. Розвиток системи валютного регулювання у Німеччині можна поділити на кілька етапів.

І етап - до 70-х років XIX ст. - срібний монометаліз­м: різні грошові сис­теми (грошові одиниці – пфеніг, грошей, геллер, талер, гульден), в обігу також використовувалися банкноти та паперові гроші.

ІІ етап – 1875-1924 рр. – золотий монометалізм: створення єдиної грошової системи, єдина валюта — рейхсмарка із золотим вмістом 0,358423 г золота, в обігу також були банкноти. Після Першої світової війни посилилась інфляція, яка переросла в гіперінфляцію.

ІІІ етап – 1924-1931 рр.- у 1924 р. проводиться грошова реформа: нова рейхсмарка обмінювалась на 1 трлн. старих. У результаті рефор­ми відбувся перехід до золотодевізного стандарту. Нова рейхс­марка забезпечувалась на 40% золотом та іноземною валютою.

IV етап – 1931-1948 рр. – скасовано золотий стандарт, утвердилася система паперово-кредитних грошей. Після Другої світової війни відбулося знецінення рейхсмарки, країна перебувала в глибокі економічній кризі.

V етап – 1948-2002 рр. - здійснено грошову реформу: в обіг було введено нову грошову одиницю — німецьку марку, переоцінка грошей відбулася у співвідношенні 6,5 нових марок до 100 старих. У 1949 р. в країні відповідно до вимог Бреттон-Вудської системи було встановлено золото-доларовий стан­дарт, курс німецької марки до долара становив 3,33 марки за до­лар США ( у вересні 1949 р. девальвація, курс - 4,2 марки за долар США). У 1953 р. ФРН вступила до Міжнародного валютного фонду, який зафіксував золотий вміст марки в 0,211588 г золота. 1958 р.- запроваджено часткову конвертованість марки.

VI етап – з 2002 р. – марку замінено на євро.

П.3. Центральний банк та діяльність банків. З метою збереження довіри до банків у Німеччині створена система добровільного страхування вкладів та резервування коштів банків, є й інші методи регулювання діяльності банків. Фонд захисту депозитів створений під егідою Федеральної асоціації німецьких банків. Причому банки — учасники фонду мають бути членами Аудиторської асоціації німецьких комерційних банків, проходити аудиторські перевірки та дотримуватись ряду вимог щодо капі­талу, кваліфікації управлінського персоналу та прибутків. Щорічні відрахування у фонд становлять 0,03 відсотка від загального обсягу зобов'язань банку (за винятком міжбанківських кредитів).

Регулювання контролю за діяльністю комерційних банків у ФРН має суттєві особливості. Перш за все, це те, що Федеральний банк має тільки один засіб прямого впливу на комерційні банки — мінімальні ставки резервування, а також такі непрямі засоби, як політика облікових процентних ставок, ломбардні кредити та операції на відкритому ринку. Всі інші функції нагляду за діяльністю банківської системи викопує Федеральна служба кредитного контролю (ФСК), яка підпорядкована міністерству фінансів. Виведенням функції контролю за межі «банку банків» передбачено недопущення з його боку адміністративного тиску на кредитні інститути. Він має бути лише економічним органом.

Федеральний банк та ФСК тісно співпрацюють, обмінюються необхідною інформацією, тим більше, що Федеральний банк щомі­сячно отримує від банків детальну звітність і має широку мережу своїх відділень по всій країні. ФСК такої мережі не має, а тому звертається до центрального банку за консультаціями та інфор­мацією. ФСК видає дозволи на відкриття нових банків, встановлює обов'язкові вимоги для банківських установ, стежить за дотриманням ними законодавства. Вона може отримувати від банків будь-яку інфор­мацію, проводити позачергові ревізії, втручатись в операційну діяльність банків та видавати накази про негайне призупинення операцій. Банки мають інформувати ФСК про всі зміни в своєму юридичному статусі.

Бундесбанк активно кредитує-комерційні банки. Найбільш поширена форма кредитування - операції РЕПО (40% активів банку), на 2 місці - редисконтування векселів і надання ломбардних кредитів.

Дойче Бундесбанк згідно з Законом виконує й інші завдання; організовує та здійснює розрахунки всередині країни та з іншими країнами; разом із Федеральним відомством із контролю за кредитною справою через мережу своїх відділень контролює діяльність банків, регулює курс національної грошової одиниці до іноземних валют.

П.4. Центральний банк як фінансовий агент уряду. За Конституцією Німеччини, діяльність Бундесбанку регулюється публічним правом. Його статутний фонд належить уряду, якому й перераховується отриманий банком прибуток. Проте, згідно із законодавством, банк не зобов'язаний виконувати вказівки федерального уряду, але він має забезпечувати підтримку уряду щодо проведення загальної економічної політики. Для вирішення найважливіших заходів уряд залучає президента федерального банку. В свою чергу, уряд може брати участь в усіх засіданнях центральної ради банку, але не має права голосу. Проте уряд може подавати заяви або вимагати, щоб будь-яке рішення цієї ради не набирало чинності протягом двох тижнів.

Репутація Німеччини як провідного банківського центру світу насамперед пов'язана із досконалістю банківського законодавства. Закони, які регулюють банківську діяльність, поділяються на дві групи: загальні, тобто обов'язкові для кредитних установ на території всієї країни, та особливі - обмежені територією окремих федеральних земель.

До першої групи належать: "Закон про кредитну справу" (остання редакція 1993p.), "Закон про Німецький Федеральний банк" (в редакції 1992 р.) та ін. До другої групи входять закони, що видаються урядами федеральних земель (ландтагами) та регулюють діяльність кредитних установ регіонального рівня, наприклад Закони про ощадні каси, які перебувають у компетенції ландтагів.

П.5. Валюта Німеччини та валютний курс. Марка (Deutsche Mark) — одна з основних грошових одиниць на території німецьких держав починаючи з XVI століття. Вільноконвертована валюта ФРН до введення євро в 2002р. Нині в обороті є монети та банкноти наступної коштовності: монети (Münzen) - 1, 2 та 5 DM, паперові гроші (Banknoten) - 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500 та 1000 DM.

Звичайно, і досі марка реально забезпечувалася не запасами золота і срібла в підвалах Бундесбанку, а гарним станом німецької економіки. Понад 2/3 паперових грошей припадає на 100- і 1000-марочні купюри. Останні через свою компактність користуються особливою популярністю у тіньовому готівковому обороті. А фальшивомонетники марку не люблять. Складну технологію виготовлення німецької валюти відтворити непросто.

З 1 січня 1999 р. Німеччина увійшла до числа країн Європейського Союзу, що запровадили до безготівкового обігу спільну європейську валюту "євро". Передбачалося, що з 1 липня 2002 р. німецька марка повністю припинить своє існування, поступившись "євро".

Курс німецької марки ( DEM, DM, D-Mark ) щодо евро : 1 EUR = 1,95583 DEM

П.6. Контроль грошового обігу Центральним банком. З моменту створення ЄСЦБ Бундесбанк визначає своє завдання так: "Бундесбанк як Центральний банк ФРН є складовою ЄСЦБ. Він бере участь у цій системі, забезпечує цінову стабільність євро та здійснює платежі в країні та за її межами. Бундесбанк як центральний банк проводить спільну монетарну політику ЄСЦБ в Німеччині".

До функцій Бундесбанку належить монопольне право емісії грошей. Щорічно банк вирішує у якій мірі та у якому напрямку змінюється грошова маса у країні. Результати рішень банку зажди висвітлюються у засобах масової інформації. За допомогою відсоткових ставок банк має змогу у тій чи іншій мірі змінити кількість готівки в обігу.

Банк виконує забезпечення виконання платіжного обігу та контроль за діяльністю інших банків та впливу на них – прямо (участь у контрольних радах) та опосередковано (використання інструментів грошової політики).

Що стосується підтримки стабільності цін, то вона може здій­снюватися двома способами. Перший — це регулювання коротко­строкових відсоткових ставок. Його недолік полягає в існуванні тимчасового лага ( він становить близько 2-х років) між здійсненням заходів регулювання та їх ре­зультатом — впливом на ціни й обсяг виробництва.

Другий спосіб полягає в тому, щоб доповнити регулювання від­соткових ставок проміжним регулюванням грошової маси. Однак і цей метод має свої недоліки. Як показує практичний досвід, у дина­міці саме грошової маси присутній значний елемент невизначеності, пов'язаної з не передбачуваними змінами в політиці приватних фі­нансових інститутів і в настроях населення. Це робить контроль над грошовими агрегатами з боку Бундесбанку не досить надій­ним. Крім того, і цьому методу регулювання властиві деякі тимчасо­ві лаги.

Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) заявив про свій намір зберігати наступність і використовувати всі форми кредитно-грошової політики національних центральних банків, що зарекомендували себе з позитивного боку.

Резюме

1. Велику роль у регулюванні грошового обігу відіграє антиінфляційна грошова політика Бундесбанку. Грошові агрегати схожі до американських, але їх всього 3: М1 включає готівкові гроші в обігу та кошти на розрахункових рахунках; до агрегату М2 входить М1 та строкові і ощадні депозити у фінансових установах; до М3 належать М2 та депозитні сертифікати.

2. Розвиток системи валютного регулювання у Німеччині можна поділити на кілька етапів. І етап - срібний монометаліз­м, ІІ етап - золотий монометалізм, ІІІ етап - грошова реформа: нова рейхсмарка обмінювалась на 1 трлн. старих, IV етап -скасовано золотий стандарт, утвердилася система паперово-кредитних грошей, V - етап проведено грошову реформу: в обіг було введено німецьку марку, VI етап - марку замінено на євро.

3. З метою збереження довіри до банків у Німеччині створена система добровільного страхування вкладів та резервування коштів банків. Бундесбанк активно кредитує-комерційні банки, організовує та здійснює розрахунки всередині країни та з іншими країнами.

4. Статутний фонд Бундесбанку належить уряду, якому й перераховується отриманий прибуток. Проте банк не зобов'язаний виконувати вказівки федерального уряду, але він має забезпечувати підтримку уряду щодо проведення загальної економічної політики.

5. Марка (Deutsche Mark) — вільноконвертована валюта ФРН до введення євро в 2002р. Курс німецької марки ( DEM, DM, D-Mark ) щодо євро : 1 EUR = 1,95583 DEM.

6. До функцій Бундесбанку належить монопольне право емісії грошей. Щорічно банк вирішує у якій мірі та у якому напрямку змінюється грошова маса у країні.

Розділ ІІІ

П.1. Банківські фінансові установи. Другий рівень кредитної системи Німеччини складають універсальні та спеціалізовані банки. За формою власності вони можуть бути приватними, кооперативними або публічно-правовими інституціями. Лише приватні банки, як і раніше, ставлять собі за мету насамперед виробничо-господарську діяльність. Саме вона є головним джерелом їхніх прибутків. Кооперативні банки спрямовують діяльність на заохочення своїх членів з метою створення сприятливих умов для вкладників.

Формальною метою публічно-правових кредитних установ є заохочувати накопичення заощаджень і сповна забезпечувати приватних клієнтів, а значить і економіки, дешевими банківськими послугами.

Універсальні банки посідають здійснюють усі види банківської діяльності (у тому числі операції з цінними паперами). До них належать приватні комерційні банки ("гросбанки", регіональні банки, приватні банкіри та філії іноземних банків), кооперативні кредитні установи ("Райфазен" та "Фольксбанк"), державні кредитні установи (ощадні каси та жироцентралі).

Головні серед них - "гросбанки": "Дойче банк", "Дрезднер банк" і "Коммерцбанк". Це акціонерні товариства, кожне з яких має від 200 до 300 тис. акціонерів. Ці банки мають досить розгалужену мережу філій - 3,5 тис., їх діяльність виходить далеко за межі надання кредитів.

Усі банки прямо або через філії виконують весь набір банківських операцій. Крім того, зазначені вище три великі банки мають обов'язкові окремі філії в Берліні. Різноманітні міжнародні послуги великих банків здійснюються через потужні банківські відділення в самій Німеччині, які виконують операції за кордоном, і дочірні організації, розташовані в усьому світі, а також їхні філії та представництва в інших країнах.

Сектор приватних комерційних банків ФРН охоплює близько 350 більш-менш універсально діючих приватних установ, які мають більше як 7 тис. філій і більше 200 тис. співробітників. До складу цього сектора входять, окрім "гросбанків", близько 200 регіональних та інших банків, близько 80 приватних банкірів і приблизно 60 філій іноземних банків. Приватні банки часто мають форму повного торговельного товариства або командитного товариства. Основною діяльністю приватних банків є операції з цінними паперами, управління майном, операції з нерухомістю і спеціалізоване фінансування.

До групи приватних комерційних банків входять також філії іноземних банків. Загальний рівень діяльності інших країн на фінансовому ринку Німеччини досить високий. Про це свідчить той факт, що у ФРН функціонують більше як 300 іноземних кредитних установ з понад 50 країн. Вони мають майже 1000 філій, які функціонують у формі дочірніх кредитних установ, філій та представництв, участі в інших підприємствах.

Регіональні та інші комерційні банки - провінційні банки, їх діяльність донедавна була обмежена якимось регіоном або галуззю, нині вона поширюється на всю територію Німеччини та за її межі.

Функції універсальних банків також виконують державні кредитні установи: ощадні каси та жироцентралі. У пасивах ощадних кас - ощадні вклади, в активах - довгострокові іпотечні кредити. Важлива риса їх діяльності - кредитування комерційних банків. Установи ощадних кас ведуть 36,4 млн. жирорахунків. Жироцентралі, або земельні банки (12), також є філіями Німецького федерального банку, центрами ощадних кас та великими комерційними банками (наприклад, "Вестдойче ландесбанк", "Байерише ландесбанк"). Очолює систему ощадних кас та жироцентралей Німецька жироцентраль - "Німецький комунальний банк" ("Дойче жироцентрале - Дойче Комунальбанк"). Усі вони мають статус публічно-правових установ.

Статистика Німецького федерального банку до комерційних банків відносить також і приватні банкіри. Це приватні комерційні банки, які не мають статусу акціонерних товариств. Такі кооперативні установи, як сільськогосподарські кредитні банки - "Райфазен" та народні - "Фольксбанки", а також центральні кооперативні банки виконують функції універсальних банків. Вони обслуговують дрібних та середніх підприємців, конкуруючи з іншими банками, обмежуються прийманням депозитів та здійснюють розрахунки.

П.2. Небанківські фінансово-кредитні установи. До небанківських фінансово-кредитних установ належать: ощадні каси, будівельні ощадні каси, кредитні товариства, інвестиційні компанії, страхові товариства, пенсійні каси.

Ощадні каси.Майже всі ощадні каси у ФРН є державними. Їх пасиви становлять заощадження населення. Основні активні операції ощадних кас зводяться до довгострокових іпотечних та житлових кредитів. Надлишки прибутку ощадних кас надходять до бюджету міста. Сьогодні налічується близько 650 ощадних кас. Вони поступово розвиваються в малі універсальні банки.

Будівельні ощадні каси. Їх діяльність пов'язана з фінансуванням будівництва. У 90-х роках у Німеччині діяло 18 приватних і 13 державних будівельних ощадних кас. Це спеціальні ощадні каси. Акумулюючи надходження вкладників до загального фонду, вони надають вкладникам за планом розподілу коштів кредити на будівництво житлових об'єктів і квартир. Вкладник повинен у визначений термін вносити певні суми до загального фонду. Тільки після цього він отримує право на позику.

Кредитні товариства. Виникли у XIX ст. Процес індустріалізації країни викликав великий попит на кредити, їх гостро потребували малі та середні підприємства через обмежений доступ до ринку позичкових капіталів. Основний вид їх операцій —короткострокове кредитування торговців, дрібних промисловців, ремісників. Центральним закладом є Німецький банк кредитних товариств.

Інвестиційні компанії. Специфіка операцій інвестиційних товариств полягає в тому, що вони реалізують свої сертифікати (або акції) і на залучений капітал купують акції промислових та інших підприємств. Крім того, інвестиційні компанії за законом 1957 р. зобов'язані мати не менш як 0,5 млн. марок основного капіталу. У ФРН налічується 35 інвестиційних компаній, що мають понад 700 різних фондів. Більшість фондів у ФРН працюють за принципом "відкритої системи".

Страхові товариства. Страхові компанії ФРН мають великі активи, значну частину яких надають у кредит. У ФРН діє близько 10 тис. страхових закладів, з них понад 9 тис. невеликі. Переважно до їхніх операцій відносять: страхування життя, страхування майна, перестрахувальні операції.

Пенсійні каси. На даний момент у ФРН діє 114 пенсійних кас. Вони активно займаються кредитуванням (переважно довгостро­ковим та іпотечним) та інвестиціями у цінні папери підприємств.

Резюме

1. Другий рівень кредитної системи Німеччини складають універсальні та спеціалізовані банки. За формою власності вони можуть бути приватними, кооперативними або публічно-правовими інституціями.

2. До небанківських фінансово-кредитних установ належать: ощадні каси, будівельні ощадні каси, кредитні товариства, інвестиційні компанії, страхові товариства, пенсійні каси.

Використана література:

1. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн./ Під ред. проф. Івасіва.Б.С. – Київ.:1994

2. Іванов В.М., Софіщенко І.Л. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн – київ:2001

3. Інтернет-джерела: www.infopravo.ru/banger.htm

www.libr.org.ua/book/96/2735.html

www.referaty.com.ua/ukr/details/4955.html