Форма кредиту синтизує зміст і організацію кредитних відносин. Вона визначається за такими функціональними ознаками: характером кредитних відносин; складом учасників (суб’єктів) кредитної операції, об’єктом і сферою кредитування, а також за іншими параметрами. До функціональних форм кредиту відносяться: комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.
1. Комерційний кредит.
Комерційний кредит ¾ це товарна форма кредиту, що надається продавцями для покупців у вигляді відстрочки платежу за продані товари, надані послуги.
Об’єктом комерційного кредиту слугує товарний капітал, а його суб’ктами виступають агенти товарної угоди (контракту): продавець ¾ кредитором, а покупець ¾ позичальником. Комерційний кредит може мати місце не тільки між продавцем та покупцем. Він широко застосовується і у взаємовідносинах підприємств-сумісників.
Призначення комерційного кредиту ¾ прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового відсотка, який включено в ціну проданих товарів. В цьому привабливість комерційного кредиту для фірми-продавця. У фірми-покупця завдяки комерційному кредиту досягається тимчасова економія грошових коштів, скорочується потреба в банківському кредиті.
В основі комерційного кредиту знаходяться договірні зобов’язання та господарчі зв’язки між контрагентами, які визначають умови кредитування. Наприклад, якщо покупець тимчасово неспроможний здійснити покупку за рахунок власних коштів, а продавець прагне реалізувати свій товар, то зобов’язання згідно дговору між контрагентами можуть бути виконані при умові, що товар буде проданий під боргові зобов’язання тобто з відстрочкою платежу. Кредитні відносини між контрагентами документально оформляються у вигляді комерційних векселів ¾ зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Комерційний вексель, як правило, виступає гарантією оплати товарів і свідоцтвом про надання комерційного кредиту. Тобто вексель є документом, який формалізує фінансово-господарські відносини між кредитором та боржником на основі реальної товарної операції.
Кредитні відносини перш за все грунтуються на засадах особистого довір’я між кредитором і позичальником та їх репутації на ринку. Визначальним фактором проведення кредитної операції є фінансовий стан контрагентів, оскільки розмір комерційного кредиту, з одного боку, залежить від фінансових можливостей кредитора та можливостей рефінансування тимчасово вилучених з господарського обороту обігових коштів і, з іншого, ¾ від кредитоспроможності позичальника тобто здатності погасити заборгованість за векселем. За цих обставин комерційний кредит вважається особливо ризиковим для кредитора.
Комерційний кредит обслуговує тільки процес обігу товарів і представляє собою кредит для завершення цього процесу, а тому сфера його функціонування обмежена. Водночас комерційний кредит стимулює і прискорює збут товарів і зменшує час перебування капіталу в товарній формі.
Комерційний кредит має короткостроковий характер (до 1-го року), оскільки він виступає атрибутом товарообміну. Конкретні строки і розмір кредиту залежать від виду та вартості товару, фінансового стану контрагентів та кон’юнктури ринку.
Погашення комерційного кредиту може здійснюватись шляхом:
сплати позичальником боргу за векселем тобто інкасації векселів;
передачі векселя іншій особі за допомогою індосаменту;
переоформлення комерційного кредиту на банківський (дисконт векселів), що означає перетворення товарної форми кредиту в грошову.
У разі несвоєчасного платежу або відмови від платежу за векселем кредитор (власник векселя) продає вексель до протесту.
Відродження та легалізація комерційного кредиту в Україні обумовлена активізацією формування ринкових відносин, демонополізацією банківської справи. В умовах розвитку приватного і акціонерного підприємництва, встановлення прямих зв’язків між суб’єктами господарської діяльності на основі договірних (ринкових) цін, комерційний кредит найбільш адекватний ринковій кон’юнктурі. Він дає можливість резидентам ринку самостійно розпоряджатись тимчасово вільними матеріально-фінансовими ресурсами і оперативно визначати необхідний вид платіжних засобів.
Запровадження комерційного кредиту на основі вексельного обігу розширює можливості платоспроможності покупця, так як відстрочка платежу одним або декількома продавцями дозволяє платнику маневрувати фінансовими активами, а обіг векселів викликає появу в господарському обороті додаткових платіжних засобів. Комерційний кредит дає змогу прискорити розрахунки і зменшити обсяг неплатежів між підприємцями.
До переваг комерційного кредиту можна віднести його оперативність, технічну простоту оформлення. Він активізує механізм мобілізації фінансових активів, зменшує обсяги прямого банківського кредитування і відповідно, масу безготівкових грошей. Підвищується взаємоконтроль і взаємозалежність між суб’єктами комерційного кредиту. Доцільність використання комерційного кредиту аргументується ще і тим, що кредиторська та дебіторська заборгованості між суб’єктами виноситься в рамки договірних відносин і оформляється офіційним юридичним документом ¾ векселем.
Розширення сфери комерційного кредитування сприяє стабілізації грошового обігу шляхом відновлення товарного забезпечення грошової маси. Даний висновок грунтується на класичному законі товарного грошового обігу.
2. Споживчий кредит
Споживчий кредит ¾ кредит, який надається тільки в національній валюті для фізичних осіб ¾ резидентів на придбання споживчих товарів та послуг і який повертається в розстрочку.
Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання. Призначення споживчого кредиту ¾ засіб задоволення споживчих потреб широких верств населення. Видача споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, з другого боку, прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг.
У країнах з ринковою економікою споживчий кредит, як зручна і вигідна форма обслуговування населення надається для закупівлі предметів особистого користування, головним чином, для придбання дорогих предметів тривалого користування, до яких належать автомобілі, меблі, телевізори, холодильники тощо. Однак, за умови економічної кризи споживчий кредит різко скорочується, а якщо і видається, то під високі відсотки, що не дає змоги широким верствам населення ним користуватися.
Суб’єктами кредитних відносин виступають фізичні особи в якості позичальників, а в ролі кредиторів виступають комеріцйні банки, парабанки (ломбарди, кредитові спілки, кооперативи), підприємтсва та організації. Між кредитором і позичальником можуть функціонувати посередники, наприклад, торгові організації.
Комерційні банки можуть надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам, котрі звертаються у банк за позикою (прямі кредити), або через посередників (торгова фірма, прокат, ломбард), котрі продають товар споживачу, надають послуги або обслуговують їх під зобов’язання позичальника (непрямі кредити). Серед непрямих кредитів найбільш поширеними є позики, пов’язані купівлею товарів тривалого користування. В даному випадку обслуговування позичальника здійснюється спільно банком і торговельною фірмою. Для цього вони укладають між собою угоду про надання кредиту для купівлі товару з наступною виплатою (з розстрочкою). Клієнт (покупець товару спочатку оплачує до 30-40 відсотків вартості товару, а під неоплачену частину товару банк надає клієнту позику і перераховує тиорговій фірмі, залишаючи собі суму початкового внеску клієнта в забезпечення кредиту. Після погашення позики, початковий внесок клієнта перераховується на рахунок торговельної фірми.
Можливий інший варіант, коли на неоплачену частину виписуються векселі із строком, що відповідає строку відстрочки на купівлю товару. Банк обліковує векселі і перераховує гроші торговельній фірмі. Коли наступає строк погашення позичальник сплачує векселі і таким чином повертає позику.
У нашій країні банки надають кредити фізичим особам на комерційній основі на такі цілі (об’єкти):
інвестиційні кредити ¾ на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та інших будівель;
споживчі кредити ¾ на придбання споживчих товарів та послуг за викуп;
кредити на розвиток особистого господарства ¾ на придбання сільськогосподарської техніки, транспортних засобів, ВРХ, кормів, саженців, мінеральних добрив тощо.
Кредити на нагальні потреби;
цільові кредити для окремих соціальних груп ¾ це кредити для окремої верстви населення (молоді сім’ї, студенти, ветерани, пенсіонери та інші). Соціальний характер цих кредитів полягає у розв’язанні таких суспільних завдань: зміцнення матеріальної бази молодої сім’ї, надання матеріальної допомоги студентам, закріплення кадрів за місцем роботи тощо. Позики, як правило, видаються на пільгових умовах під заставу гарантій повернення за рахунок підприємств і організацій.
Кредитні відносини між банком і позичальником, тобто питання, що торкаються порядку видачі на погашення кредиту, вирішуються на підставі кредитних договорів. Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються, виходячи з вартості товарів і послуг, які є об’єктом кредитування. Розмір інвестиційних кредитів визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення та сумою поточних доходів позичальника за винятком обов’язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється залежно від об’єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника. Причому строк кредиту не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.
Позика може видаватись під заставу цінних паперів: облігацій, акцій, сертифікатів чи депозитів. Заставодавцем можуть виступати в даному випадку і треті особи. Банк приймає закладенні цінні папери на збереження. Повернення їх позичальнику проводиться тільки після повного погашення заборгованості по позиці. Якщо заборгованість не погашена вчасно, банк може реалізувати заставленні цінні папери. Тому важливо для банку правильно оцінити ліквідність цінних паперів, тобто те, наскільки якісно і швидко вони будуть реалізовані. В умовах сьогодення банки надають перевагу облігаціям внутрішньої державної позики та векселям, які авальовані першокласними банками. До актуального в сьогоднішніх умовах слід віднести такий вид кредитування, як іпотечні кредити. Позики надаються на купівлю квартир чи під заставу нерухомості. В обох випадках важливо провести реальну ринкову оцінку предмету застави, тому в більшості випадків запроваджують нові підрозділи ¾ відділи заставних операцій.
Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів через банк з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.
Комерційні банки постійно намагаються надавати нові послуги з метою розширення спектру кредитних операцій та залучення нових клієнтів. До нових видів споживчого кредиту відносяться чековий кредит і кредитні картки.
Чековий кредит ¾ це одна із форм споживчого кредиту, що надається комерційними банками дляб своїх клієнтів згідно їх запиту і переважно на основі відстрочки платежу. Процес кредитування пов’язаний з наявністю поточного рахунку клієнта з використанням овердрафту (з від’ємним сальдо на поточному рахунку) або з відкриттям спеціального чекового рахунку. У першому варіанті виплата чеків здійснюється з поточного рахунку клієнта. У випадку відсутності коштів на рахунку банк покриває від’ємне (дебетове) сальдо кредитом у межах визначеного ліміту. Погашення кредиту здійснюється за рахунок поточних надходжень або спеціальних внесків.
В іншому варіанті банки використовують спеціальні чекові рахунки, які емітують для своїх клієнтів спеціальні чеки певної вартості. Такі чект можуть мати особливу форму і код, який забезпечеє ідентифікацію при їх опрацюванню в банку ¾ емітенту. Використання клієнтом чеків призводить до вичерпання ліміту кредитування, а поступлення платежів (внесків) на чековий рахунок відтворюють ліміт.
Кредитна картка ¾ одна із форм споживчого кредиту. Власника кредитної картки обслугову. Банк, котрий її видав, та торговельна організація. Для останньої кредитна картка служить гарантією відкриття покупцю кредиту в банку.
Кредитна картка видається клієнту при умові, якщо стан його депозитних і позичкових операцій з бнком задовільний. На кожну картку встановлюється ліміт кредитування у вигляді ліміту покупок ( ), який періодично може змінюватись залежно від кредитоспроможності клієнта. Обслуговування клієнта за допомогою кредитної картки здійснюється за такою схемою. Торговельні організації передають в бпнк рахунки за товари продані власникам карток. Банк їх оплачує, тобто переказує гроші на поточний рахунок торговельної організації. Паралельна торговельна організація щомісячно надає власнику картки рахунок за куплені на протязі місяця товари. Протягом першого строку рахунок може бути оплачений безпроцентно, а по його закінченні ¾ конвертується в позику. Таким чином виникають зобов’язання власника кредитної картки перед банком. Кредит періодично погашається клієнтом і тим самим відновлюється ліміт кредитування. Якщо погашення боргу відбувається неакуратно і виникає просрочка, банк може вилучити кредитну картку або зменшити ліміт кредитування.
Запровадженння кредитних карток вважається найбільшою новинкою у банківській справі. Вони забезпечують надання споживчого кредиту і служать засобом обігу і скорочують потребу в готівці. Окрім цого, вони можуть служити як дебетові картки, тобто їх можна використовувати як засіб доступу до рахунків клієнтів. Наприклад, їх можна використати для отримання готівки круглодобово з допомогою касових автоматів, а також депонування чеків, переказу грошей з поточних рахунків на строкові вклади і погашення позик.
Ломбарди ¾ кредитні установи, що позичають гроші під заставу рухомого майна. Вони дають можливість населенню збереження предметів особистого користування і домашнього вжитку, а також отримання позички під заставу цих предметів. Страхування прийнятого майна відбувається за рахунок заставодавця. Розмір і строки позики визначаються згідно договору в залежності від виду і суми оцінки закладених речей. Вартість застави, як правило перевищує суму кредиту. Оцінка предметів, що передаються на зберігання чи під заставу для отримання позики, встановлюється за домовленістю сторін. Якщо кредит не буде повернений в строк, право власності на заставлене майно переходить до кредитора. Після того, як мине пільговий строк, кредитор має право реалізувати майно і відшкодувати з виручки суму боргу разом з нарахованими відсотками.
3. Державний кредит
Специфічним різновидом кредитних відносин є державний кредит, при якому позичальником виступає держава, а кредиторами ¾ юридичні та фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником, так і кредитором.
Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів (позичкових капіталів) для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет є дефіцитним. Для кредиторів державний кредит слугує флрмою заощадження або інвестування коштів у цінні папери, що приносить їм додатковий гарантований дохід.
Державний кредит функціонує у вигляді випуску державних позик, які реалізуються, в основному, через фінансово-кредитні-установи, серед юридичних та фізичних осіб.
Державні позики поділяються:
1) в залежності від того, хто виступає у ролі позичальника (центральні чи місцеві органи влади) на:
централізовані (позичальником виступає уряд за його повноваженнями міністерство фінансів);
децентралізовані (позичальником виступають місцеві органи влади);
2) в залежності від місця одержання на:
внутрішні (розміщуються в середині країни);
зовнішні надаються МВФ, МБРР та іншими міжнародними і державними кредитними установами США, Німеччини, Канади та інших країн);
3) в залежності від строку погашення на:
короткострокові (до 1 року);
середньострокові (понад 5 років);
4) в залежності від порядку оформлення кредитних відносин на:
облігаційні (передбачають розміщення державних облігацій);
безоблігаційні (розміщуються під скарбницькі зобов’язання або шляхом прямого кредитування центральним банком державного бюджету).
Державні позики безпосередньо ралізуються шляхом розміщення державних цінних паперів: облігацій, скарбницьких зобов’язань, ощадних сертифікатів. Державні цінні папери можуть випускати як центральний уряд так і місцеві органи влади на основі спеціального рішення, в якому визначається емітент, умови випуску, порядок розміщення цінних паперів та порядок погашення боргових зобов’язань (державного боргу).
В окремих випадках, коли має місце хронічний зріст державного боргу,держава може вдатись до конверсії позик (від латинського “ “ що означає перетворення) ¾ зміна раніше встановлених умов державних позик (відсотка, терміну погашення, валюти позики) на нові. Конверсія державних позик може бути: добровільно, коли власник облігації має право погодитись на нові умови позики, або забрати суму позики назад; примусово, коли старі позики обмінюються на нові; факультативною, коли кредитор може погодитись чи відмовитись від зміни умов позики.
За сучасних обставин в Україні державний кредит, як правило, має цільове спрямування на покриття дефіциту бюджету, який хронічно зростає внаслідок розладнання економіки та різкого спаду виробництва. До 1996 року в Україні дефіцит державного бюджету перевищував допустимі межі (5-8 відсотків від обсягу ВВП) і покривався переважно за рахунок прямих кредитів Національного банку, тобто емісії грошей, що призводило, до зростання темпів інфляції. У 1995 році уряд України змінив політику щодо вибору джерел покриття дефіциту бюджету шляхом місії облігацій внутрішньої державної позики. Надалі урядом передбачено покривати дефіцит державного бюджету виключно за рахунок внутрішніх та зовнішніх державних позик, тобто в Україні запроваджено ринкові методи формування і регулювання державного боргу.
4. Міжнародний кредит
Міжнародний кредит ¾ це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах повернення, платності та строковості. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів. Суб’єктами міжнародного кредиту виступають банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об’єктом кредитування є передача кредитором товарних і валютних ресурсів у тимчасове розпорядження позичальника.
Міжнародний редит функціонує в різноманітних формах. Залежно від того, хто є кредитором виділяють: фірмовий, банківський, урядовий. З точки зору об’єктів кредитування розрізняють фінансовий і комерційний міжнародний кредит.
Фірмовий (комерційний) кредит означає відстрочку платежу за продані товари в кредит. Кредитором виступає фірма ¾ експортер, а позичальником ¾ імпортер. З позиції позичалника фірмовий кредит є найменш зручним, оскільки сфера функціонування кредиту обмежена, а позичальник попадає у пряму комерційну залежність від кредитора.
Гнучкішою формою кредиту в міжнародних відносинах є банківський кредит, при якому одним із суб’єктів кредитних відносин виступає банк. Міжнародний банківський кредит за формою є фінансовим кредитом.
Фінансовий кредит ¾ це надання кредитів у грошовій (валютній) формі. Фінансові кредити можуть надаватися у валютах країни-кредитора, країни-боржника, а також у третіх валютх або взагалі в декількох валютах, як це буває на європейскому ринку, коли позика розміщується одночасно в кількох країнах. Однією з форм фінансових кредитів є облігаційні позики, які розміщуються іноземними позичальниками на міжнародному та національному ринках позичкового капіталу за допомогою банків. Крім того, міжнародні банки виконують гармонійні функції.
Урядовий редит (міжурядові позики) ¾ різновидність міжнародного кредиту, який надається однією країною іншій в товарній або грошовій формі, в рамках міжурядової угоди. В широкому розумінні до міжурядових позик належать кредити міжнародних валютно-кредитних організацій, які надаються через МВФ, групу МБРР, Європейський Інвестиційний банк та інші фінансово-кредитні інститути.
Для урядового кредиту характерним є те, що суб’єктами кредитних відносин виступають окремі держави, а об’єктом перерозподілу ¾ їх національний доход. Звичайно, урядовий кредит надається на більш пільгових умовах, ніж приватний. Він може бути безпроцентним, пільговим, може надаватись у вигляді субсидій. Найчастіше урядовий кредит є цільовим для опанування конкретних проектів, програм економічного та соціального розвитку. Міжурядові позики виступають у формі інвестиційного кредиту, який використовується для фінансування капітальних вкладень. Він може направлятись на збалансування платежів між країнами.
У міжнародному обороті кредит виконує функцію нагромадження та перерозподілу позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення з метою отримання максимальних прибутків. Міжнародний кредит відіграє важливу роль зокрема:
сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну;
сприяє зміцненню міжнародних економічних зв’язків;
підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі, стимулює та прискорює ріст світового товарообороту;
забезпечує безперервність міжнародних розрахунків та прискорює обіг коштів у міжнародному обороті;
слугує методом регулювання платіжних балансів;
посилює конкуренцію між країнами, оскільи використовується як знаряддя конкурентної боротьби за ринки збуту.
В Україну залучаються іноземні кредити для розв’язання проблем, що пов’язані з структурної перебудовою економіки, технічним переоснащенням і модернізацією виробничих процесів, а також для проведення конверсії і розвитку експортного потенціалу.
Міжнародні кредити залучаються на основі міжнародних угод, що заключаються між суб’єктами кредитних відносин. Для координації діяльності економічних агентів України з приводу залучення та цільвого використання іноземних кредитів створено Валютно-кредитну раду при Кабінеті міністрів.
Протягом останніх років Україна заключила низку міжнародних угод про відкриття кредитних ліній з оремими державами під конкретні проекти і програми. Набула сталого характеру співпраця Національного банку України (головного агента Уряду) з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком і Європейським банком реконструкції та розвитку. У 1995 році було підписано угоду про кредит “стенд-бай” Україні з боку МВФ, опрацьовано декілька проектів реструктуризації та підтримки фінансового сектору, що реалізуються із Світовим банком починаючи з 1996 року.У 1996 році набула чинності керована НБУ кредитна лінія з ЕБРР на підтримку малого та середнього підприємництва шляхом переуступлення кредитів через ряд комерційних банків.
Розширились також двосторонні зв’язки з центральними банками ряду країн. Підписано угоди про співробітництво з центральними банками Німеччини, Франції, Нідерландії, Китаю, Ірану. Триває співпраця з фінансовими установами США через Агенство міжнародного розвитку США.
Разом з тим зараз спостерігається різке зростання зовнішнього боргу держави та погіршення показників, що характеризують його обслуговування. Це можна пояснити за таких обставин:
по-перше, високими темпами зростає обсяг іноземних кредитів, що призводить до непомірного накопичення боргових зобов’язань перед іноземними кредиторами. Але така політика не завжди підкріплена потенційними фінансовими можливостями (внутрішніми джерелами) погашення зовнішнього боргу;
по-друге, ускладнюються умови використання кредитних ресурсів внаслідок внутрішньої економічної та соціальної нестабільності в країні, виникає недовіра окремих іноземних банків-кредиторів до кредитоспроможності позичальників. Низький економічний потенціал призвів до того, що кредитний рейтинг нашої країни значно понизився. Сьогодні Україна відноситься до груп країн з високим кредитним ризиком;
в-третє, допускається неефективне використання кредитів економічними агентами країни-позичальника. Допускаються нераціональні схеми визначення потреби в іноземних ресурсах, їх мобілізації та наступному погашенні. В Україні серед економічних агентів панує так званий “економічний романтизм”, внаслідок чого були допущені оптимістичні прогнози розвитку економіки. Тому потенційні можливості були дещо переоцінені і залучено більше кредитів порівняно із реальною можливістю їх обслужити. Зараз наша держава змушена обслуговувати свій зовнішній борг у деякій мірі за рахунок кредитів МВФ. Але погашати кредити за рахунок нових кредитів ¾ це ганебна практика. Можна застрягнути у “спіраль відсотків”; звалитися у “боргову яму”.
А тому, головними завданнями органів системи управління зовнішнім боргом полягають у здійсненні системного аналізу та контролю за ефективним використанням іноземних кредитів у відповідності з реальними можливостями країни обслужити свій зовнішній борг. Такий аналіз любої держави розпочинається з вивчення сукупного розміру заборгованості, рівня заборгованості, на душу населення, обсяг нето-заборгованості. При цьому розглядається динаміка, структура за строками, валютою та джерелами утворення зовнішньої заборгованості.
Потім аналізуються відносні показники, тобто абсолютні розміри заборгованості пов’язуються з показниками економічного розвитку країни. Наприклад, порівнюється сума зовнішнього боргу з обсягом ВВП або з обсягом експортних доходів тощо. Аналіз показує, яка частка експортних надходжень направлена на погашення боргу, тобто скільки років орієнтовано понадобиться для погашення зовнішньої заборгованості.
Серед розмаїття показників головним є норма обслуговування боргу. Вона виводиться як відношення суми платежів за обслуження зовнішньої заборгованості (сплата відсотків та погашення капітальної суми боргу) до загального обсягу експорта. Цей показник засвідчує, яка частка валютної виручки вилучається на певний період із економічного обороту країни і не може бути використана ні з метою нагромадження, ні споживання.
При аналізі міжнародної валютної ліквідності в розрахунок приймаються стан і тенденції платіжного балансу, співвідношення валютних резервів та обсягу імпорта і багато інших показників.
5. Банківський кредит.
Банківський кредит ¾ позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільвого характеру використання. Він відображає економічні відносини між суб’єктами кредитування: кредитором-банком, який надає кредити і позичальником ¾ суб’єктом кредитнх відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти. Позичальником можуть бути економічні агенти (фізичні та юридичні особи, держава), які відчувають потребу в кредиті. Кредитні відносини між банком і позичальником будуються на підставі кредитних договорів.
Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Банки можуть надавати редити як у національній, так і в іноземній валюті. Залежно від об’єкту кредитування банківський кредит надається безпосередньо тим позичальникам, хто має в цьому потребу на основі індивідуальних кредитних угод. Непрямий банківський кредит надається через посередника. Він може виступати у формі фінансових зобов’язань банка. Прикладом непрямого банківського кредиту може бути і облік векселів, факторингові операції, фондові лперації, гарантійні операції тощо.
Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу. Банківський кредит також тісно пов’язаний з емісією грошей в обіг.
Банк надає кредити на здійснення заходів, передбачених статутом позичальника, на підставі індивідуальної кредитної угоди з урахуванням кредитного ризику. Діяльність банків у галузі кредитування повинна бути спрямована на проведення єдиної грошово-кредитної політики в країні, зміцнення та стабілізацію національної валюти.
Кредити надаються позичальникам для здійснення заходів, пов’язаних з:
розвитком виробництва та товарообороту;
інвестиційною діяльністю;
приватизацією державного майна;
задоволенням споживчих потреб;
іншими напрямами функціонування господарської діяльності.
Забороняється використання позичальниками кредитів на:
покриття збитків;
формування та збільшення статутного фонду комерційних банків;
придбання цінних паперів будь-яких підприємств.
Кредити, які отримані комерційними банками за рахунок централізованих ресурсів Національного банку України не можуть бути спрямовані на:
конвертування національної валюти у валюту інших держав;
викуп державного майна;
використання в інших напрямах, які не обумовлені кредитною угодою.
У разі отримання централізованих ресурсів Національного банку України комерційні банки не мають права здійснювати операції з продажу власних кредитних ресурсів іншим банкам.
Класифікація банківських кредитів
У банківській практиці існує велике розмаїття кредитів, що надаються юридичним та фізичним особам. Їх можна класифікувати за певними ознаками:
1. За призначенням і характером використання розрізняють позики для фінансування:
інвестиційних проектів;
комерційних контрактів (угод).
2. В залежності від цільового спрямування кредит є виробничий та споживчий. Преважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту. Водночас населення теж одержує значну кредитну допомогу на споживчі цілі, насамперед це кредити на затрати, пов¢язані з покращенням житлових умов, на обзаведення підсобного домашнього господарства, на придбання товарів у кредит, а також на начальні потреби.
3. За терміном користування кредити поділяються:
короткострокові ¾ до одного року;
середньострокові ¾ до трьох років;
довгострокові ¾ понад три роки.
Банківські позики можуть використовуватись для формування як обігового так і основного капіталу. Грошові кошти, необхідні для погашення позики, виданих на ці цілі, акумулюються по-різному. Кошти залучені для формування обігового капіталу, звільняються після закінчення процесу його кругообігу, тобто, як правило, після реалізації продукції, і у позичальника з¢являється можливість повернути кредит. Цей кругообіг не перевищує одного року, тому позики, вкладені в обіговий капітал, належить до короткострокових. Якщо позика використовується на придбання обладнання, транспортних засобів та інших видів основних фондів, то кошти для її повернення будуть надходити у процесі тривалого періоду експлуатації, що далеко виходить за межі одного року, тому в цьому випадку потрібен довгостроковий кредит. Необхідно зазначити, що чим довший термін користування позикою, тим більший ризик, тим більша ймовірність того, що виникнуть непердбачені труднощі та клієнт не зможе повернути борг згідно домовленості. Комерційний банк змушений обмежувати кредитну позицію у галузі середньо- і довгострокових операцій, щоб забезпечити необхідну ліквідність балансу. В сучасній структурі кредитних вкладів переважають короткотермінові кредити, що пов¢язане з орієнтацією комерційних банків на одержання прибутку та розміщення коштів у межах коротких періодів за економічної нестабільності в країні.
4. За строками користування кредити розподіляються на:
строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк. Характерна особливість строкових кредитів полягає у наявності чітко визначеного порядку їх використання і фіксованого терміну чи термінів погашення.
до запитання ¾ це кредити, що видаються на невизначений термін і які погашаються за першою вимогою кредитора.
просрочені кредити ¾ це кредити за якими термін повернення, встановлений у кредитному договорі, закінчився, а борг ще не повернений кредитору.
відстрочені або пролонговані кредити ¾ це кредити, стосовно яких на основі клопотання позичальника банком прийняте рішення про перенесення на пізніший строк повернення боргу (пролонгацію).
5. За характером забезпечення:
забезпечені заставою;
гарантовані;
незабезпечені (бланкові).
Якщо кредити надаються під заставу, то вони називаються забезпеченими або ломбардними, а якщо без застави майна ¾ незабезпеченими або бланковими. Більша частина кредитів надається під різні форми забезпечення. Кредити, що видаються кредитором під гарантію (поруку) третьої особи, називаються гарантовані. Формою гарантії може бути: аваль банку, банківський акцепт, страховий поліс, фінанси чи майно третьої особи.
6. За характером повернення:
одноразове повернення позики. За цим методом заборгованість повинна повністю погашатись на дату, вказану у кредитному договорі, або достроково за заявою позичальника; на вимогу кредитора ¾ з попереднім повідомленням позичальника.
поступове повернення кредиту рівномірними внесками, або його ще називають “амортизаційне”.
За поступового повернення кредиту передбачається рівномірне часткове погашення боргу, пов¢язане із надходженням грошової виручки від реалізації продукції (виконання робіт або надання послуг) та інших доходів. Одночасно з останнім внеском суму кредиту погашають. Кожен внесок містить виплату основної суми боргу і відсотку. У кредитному договорі може бути зазначений умовний термін погашення кредиту, проте його конкретні строки встановлюються на підставі фактичної позикової заборгованості, специфіки діяльності позичальника та його позицій на ринку.
поступове повернення кредиту періодичними внесками (“повітряна куля”); погашення періодичними внесками передбачає погашення рівними внесками частин основного боргу протягом періоду кредитування і значної частини боргу ¾ після закінчення терміну дії кредитної угоди.
7. За характером і способом оплати відсотків виділяють кредити з:
фіксованою ставкою відсотку характерні для стабільної економіки. Кредитам, які надаються на дуже короткий термін ¾ не більше 2-3 місяців, частіше притаманна фіксована ставка відсотку з можливістю збільшення її розміру у випадку пролонгації позики.
плаваючою ставкою відсотку надаються особливо в умовах інфляції з метою зменшення ризику недоотримання прибутку або уникнення збитків при наданні позик на тривалий період.
дисконтні позики ¾ за яких виплата відсотків здійснюється у момент надання позики. Така схема виплати застосовується до особливо ризикованих кредиторів.
Ставки відсотку за кредит складаються з двох частин: базової ставки і надбавки (маржі банку), яка, власне, і є предметом договору між позичальником і кредитором. В США для орієнтиру використовуються ставку “прайм-рейт” (prime-rate) ¾ ставку по незабезпеченим кредитам першокласним позичальникам, ставки для решти позичальників визначаються у вигляді надбавок до цієї ставки. Економічні труднощі, які переслідували у 30-90-х роках країни Заходу, призвели свого часу до різких коливань ставок на грошових ринках. Так, у США ставка прайм-рейт зросла на початку 80-хроків до 20% річних. Наприкінці 1990 року вона впала до 10%. Різкі коливання ставок відсотку негативно вплинули на готовність банків видавати середньо- та довгострокові кредити.
На міжнародному ринку позичкових капіталів базовою ставкою найчастіше вважається ЛІБОР ¾ ставка по короткострокових кредитах, на лондонському грошово-кредитному ринку, хоча загалом “ціна” міжнародного кредиту базується на ставках відсотку країн ¾ провідних кредиторів. Маржа може коливатися від 0,1 до 2% річних і залежить від рівня ризиковості кредитної операції для банку.
8. В залежності від кількості кредиторів розрізняють:
кредити, які надаються одним банком;
консорціальні кредити, що надаються консорціумом банків (нулом), у якому один із банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків ¾ учасників потрібну клієнту суму ресурсів, укладає з ними кредитну угоду, надає позику та розподіляє відсотки, отримуючи певну винагороду. Консорціальні кредити можуть надаватися позичальнику такими способами:
а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у банку-менеджера з подальшим наданням кредитів суб¢єктам господарської діяльності;
б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;
в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумі операції.
паралельні кредити надаються одному клієнту кількома банками на однакових завчасно погоджених договірних умовах.
У Положенні Національного банку України “Про порядок формування і розміри страхового фонду комерційних банків” за ступенем ризику кредити розподіляються на: стандартні, задовільні, граничні, сумнівні та безнадійні, що підлягають списанню.
Слід зазначити, що в економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості складу ознак класифікації видів кредиту. Наведені вище ознаки є неповними. крім того в літературі та нормативних актах має місце змішування понять “види кредиту” та “форми кредиту”, з чим не можна погодитися.
|
