Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства та зв`язку - Правознавство - Скачать бесплатно

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

План:

Ι. Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3-4

ΙΙ. Управління комунікаціями

Організаційно-правові засади управлінням комуікаціями. . . . . . . 5-7

Управління комунікацій у галузі транспорту

а) Залізничний транспорт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .7-8

б) Морський і річковий транспорт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8-10

в) Автомобільний транспорт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10-11

г) Цивільний повітряний транспорт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11-13

д) Трубопровідний транспорт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13-14

Коммунікаційне управління в галузі шляхового господарства 14-16

Управління коммунікаціями в галузі зв`язку . . . . . . . . . . . . . . . 16-18

ΙΙΙ. Суб`єкти правопорушень на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв`язку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19-21

ΙV. Загальна характеристика та види правопорушень на транспорті,

в галузі шляхового господарства і зв`язку . . . . . . . . . . . . . . . . . 22-26

V. Висновок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .27

VΙ. Список використованої літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .28-29

I. Вступ

Питання про адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства та зв`язку є складним за різноманітністю своїх складових та актуальним. Транспорт та зв`язок – це найнеобхідніши умови не тільки для спілкування та сполучення, але і для загального єкономічного розвитку країни. З научно-технічним розвитком людина все більш стає користувачем транспорту, шляхів та зв`язку. Таким чином, виникають правопорушення, які є результатом діяльності суб`єктів права. Разом з цим зростає необхідність в правовому регулюванні тих відношень, які виникають між їх суб`єктами.

Метою даної роботи є:

ознайомитись з категорією “комунікації”;

розглянути структуру галузей транспорту, шляхового господарства та зв`язку;

розглянути органи управління галузей транспорту, шляхового господарства та зв`язку;

вивчити організаційно-правові засади управління галузями;

розглянути суб`єкти адміністративних правопорушень;

охарактеризувати адміністративні правопорушення в галузі транспорту, шляхового господарства та зв`язку;

проаналізувати стан гулузі транспорту, шляхового господарства та зв`язку на сьогоднішній день;

зробити висновки.

Об’єктами дослідження наукової роботи є адміністративні правопорушення в галузі транспорту, шляхового господарства та зв`язку. Разом з цим виникає потреба розглянути таку провову категорію як “адміністративне правопорушення”.

При дослідженні даного питання була використана як література теоритичного характеру, так і практичного значення. Уваги заслуговує у першому випадку автор підручника “Адміністративне право України” Ю.Т. Битяга , який достатньо широко описав структуру, уповноваження та завдання галузі транспорту, шляхового господарства та зв`язку. Стосовно практичного надбання серед літератури можна виділити науково-практичний постатейний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення під редакцією Е.Ф.Демського, де була зібрана велика кількість нормативно-правових актів стосовно питання данної роботи. Потрібно зауважити, що питання “адміністративне правопорушення” більшістю авторів розглядається недостатньо глибоко, в результаті це питання потребує більшої уваги правознавців.

Перше питання про управління комунікаціями є складним, тому що охоплює такі підпункти як організаційно-правові засади комунікацій, де даються визначенні комунікації та її видів, а також управління комунікацій в галузі транспорту, шляхового господарства та зв`зку, де розглядається структура цих галузей, їх повноваження, завдання.

Друге питання про суб`єкти адміністративних правопорушень на транспорті, в галузі шляхового господарства та зв`зку розглядає категорію “суб`єкт”, але з урахуванням особливостей адміністративного права та відповідних галузей.

Третє питання – це характеристика адміністративних правопорушень в галузі транспорту, шляхового господарства та зв`зку, де наводяться приклади адміністративних правопорушень у цих галузях.

ΙΙ. Управління коммунікаціями

1. Організаційно-правові засади управління коммунікаціями.

У широкому плані під управлінням коммунікації розуміють управління транспортом, зв`язком, мережами і системами паливного, енергетичного та водного постачання, тобто управління всіма галузями господарства, що обслуговують сфери виробництва ( промисловість, агропромислові комплекси та ін.) та життєдіяльность людей.

Термін “коммунікації” означає шляхи сполучення, сукупність всіх видів шляхів сполучення, які підготовленні та влаштованні таким чином, щоб забеспечувати процес переміщення людей та вантажів різного призначення, і є складовою частиною кожного виду транспорту. Регулювання діяльності транспорту і зв`язку належить до різних галузей права: адміністративного, цивільного, фінансового та ін.

Управління транспортом і зв`язком регулюється законами, кодексами, статутами, положеннями про окремі види транспорту і зв`язку. Організаційно-правові, економічні засади діяльності транспорту визначається Законом України від 10 листопада 1994 р. “Про транспорт”.

Транспорт України покликаний задовольняти потреби населення і суспільного виробництва в перевезеннях. Метою державноо управління в галузі транспорту є: своєчасне, повне і якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони держави; захист їх прав під час транспортного обслуговування; безпечне функціонування транспорту; додержання необхідних темпів і пропорцій та ін.

В Укрїні діє єдина транспортна система, яка повина відповідати вимогам суспільного виробництва і національної беспеки, мати розгалужену інфраструктуру, забеспечувати зовнішьоекономічні зв`язки України.

До єдиної системи належать:

1) транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також місцевий електротранспорт і метрополітен);

2) промисловий залізничний транспорт;

3) відомчий транспор;

4) трубопроводний транспорт;

5) шляхи сполучення загального користування.

Правовий статус залізничного транспорту визначається Законом України від 4 липня 1996 р. “Про залізничний транспорт”, а також Статусом залізниць України, затверженим постановою Кабінету Міністрів України, річковою – Водним кодексом України, авіаційного – Повівтряним кодексом України, автомобільного – Законом України від 30 червня 1993 р. “Про дорожний рух” (в редакції від 10 листопада 1994 р.), а також Статусом автомобільного транспорту України, трубопроводного – Законом України від 15 травня 1996 р. “Про трубопровідний транспорт”[ 2, 336-337].

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами і організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування .

У віданні виконавчих органів сілських, міських рад якє власні, так і делеговані повноваження.

До власних повноважень у сфері комунікацій належать: Управління об`єктами транспорту та зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад; забеспечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; прийняття рішень про організацію стоянок автомобільного транспорту та здійснення контролю за їх діяльністю; реєстрація гаражних кооперативів. Органи місцевого самоврядування також об`єднують на договірних засадах кошти місцевого бюджету та інших місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, установ та організацій.

До делегованих повноважень належать здійснення контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підпиємствами транспорту та зв`язку [3, 141].

2. Управління коммунікаціями в галузі транспорту

Залізничний транспорт

Через Мінтранс здійснюється управляння залізничним транспортом жержави . До складу залізниччного транспорту входять:

підприємства, що здійснюють преревезення пасажирів і вантажів;

рухомий склад залізничний транспорту ;

залізничні шляхи сполучення;

навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади;

заклади охорони здоров`я, фізичної культуриі спорту, культури;

науково-дослідні, проектно-конструкторські організації;

інші підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, що забеспечують функціювання транспорту.

Управління залізничного транспорту здійснює Державна адміністрація залізничного транспорту України (далі – Укрзалізниця). Діяльність Укрзалізниці регулюється Положенням про Державну адміністрацію залізничного транспорту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р., та іншими нормативними актами. Укрзалізниця – це орган управління залізничним транспортом загального користування, який підвідомчий Мінтрансу України. До сфери Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші об`єднанання, підприємства, установи і організації залізничного транспорту.

До основних завдань Укрзалізниці належать:

організація злагодженої роботи залізниць і підприємств з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях;

забеспечення ефективної експлуатації залізничного рухомого складу, його ремонту та оновлення;

розроблення концепцій розвитку залізничного транспорту;

вжиття заходів для забеспечення безпеки функціонування мобілізаційної підготовки і цивільної оборони на залязничному транспорті та його діяльність під час ліквідації наслідків аварій, стихійного або іншого лиха та ін.

Укрзалізницю очолює генеральний директор, який за посадою є першим заступником Міністра транспорту України. Генеральний директор має заступників, які за поданням Міністра транспорту України призначаються Кабінетом Міністрів України.

Для розроблення основних напрямків розвитку залізничного транспорту, а також вирвшення найважливіших питань цого господарської діяльності створюється рада Укрзалізниці. Склад ради та положення про неї затверджується Міністром транспорту України. Рішення ради втілюються в життя наказами генерального директора.

Укрзалізниця є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Наступною ланкою управляння залізничним транспортом є управіння залізницями, в яких функціонують відділення залізниць. Очолюють управіння і відділення залізниць начальники. Низовою ланкою Залізничного транспорт у є залізнична станція (пасажирська, вантажна, сортувальна). Очолює її начальник станції [2, 339-340].

Морський і річковий транспорт.

Морський і річковий транспорт України є комплексною галуззю законодавства. Його діядьність регулюєтьсясистемою норм, що зачіпають як адміністративно-правові, так й інші відносини (цивільно-правові, земельні, трудові та ін.). Основним нормативним актом, що регулює управління морським і річковим транспортом, є Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р.

Державне регулювання управління водним транспортом на законодавчому рівні здійснюється відповідно до Закону України “Про транспорт”, Кодексу торгового мореплавства України, Водного кодексу України та Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, інших нормативних актів. Аналіз цих актів свідчить про те, що що робота органів виконавчої влади на морському і річковому транспорті передусім спрямована на управління господарською діяльністю підприємств, що не дозволяє створити оптимальну і ефективну систему управління вводним транспортом України.

Нині судна під Державним Прапором України перебувають: у загальнодержавній, комунальній, коллективній і приватній власності юридичних та фізичних осіб.

Специфіка регулювання діяльності водного транспорту полягає в розмежування функції відповідальності держави перед світовим співтовариством і функцій відповідальності за господарську діяльність конкретних підприємств.

Управління морським і річковим транспортом здійснюється органами державчої влади, підвідомчими Мінтрансу України. До об`єктів їх управління належать об`єднання, підприємства, установи і організації морського і річкового транспорту. Всього в Україні понад 240 організацій і підприємств різних форм власності.

Мінтранс здійснює функції управління відносно державних морських пароплавств і портів, підприємств тощо, а також організує роботу з підготовки і підвищення кваліфікації кадрів.

Місцевими органами управління є порти (морські, річкові). Україна має 18 портів.

Правовий статус морського порту полягає в тому, що - це державно транспортне підприємство, яке призначене обслуговувати судна, пасажирів та вантажі. На теріторії порту можуть діяти підприємства і організації усіх форм власності.

На теріторії України існують торгові, рибні та інші спеціалізованні морські порти.

Управління морським портом здійснює начальник порту. Він розглядає справи про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Низовою носподарською одиницею є з погляду управління морське судно.

Управління річковим транспортом загального користування також перебуває у віданні Мінтрансу України. [2, 340-342]. До складу річкового транспорту входять підприємства, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажі, порти і пристані, судна, суднобудівно-ремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприєства шляхового господарства, а також підприєства зв`язку, навчальні заклади, заклади охорони здоров`я, проекно-конструкторські органіації та інші уснанови і організації незалежно від форм власності, що забеспечують роботу річкового транспорту [9, Ст.24].

Автомобільний транспорт

Автомобільний транспорт є однією з важливих галузей господарства, забеспечує поряд з іншими транспорту виробництва та обіг продукції промисловості і сільского господарства, потреби будівництва, задовольняє потреби населення в перевезеннях, а також сприяє зміцненню оборони України [3,343].

До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобяльного транспорту, шо здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонті і шиноремонтні підпрємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприєства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забеспечують роботу автомобільного транспорту [9,Ст.-30]. Управління автомобільним транспортом здійснює Мінтранс України. До сфери його управління належать об `єднання, підприємства, установи і організації автомобільним транспорту. Основні завдання, функції та права органів управління автомобільним транспортом передбаченні в Положенні про Департамент автомобільного транспортуУкраїни. Затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 30 березня 2000 р., а також у Статуті автомобільного транспорту України, який визначає обов`язки, прав та відповідальність транспортних підприєств, організацій, незалежно від її відомчого підпорядкування, а також громадян, що еористуться автомобільним транспортом.

Укравтотранс у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними органами державної виконавчої влади, органами АРК, органами місцевого самоврядування, а також відповідними органами інших держав. Укравтотранс у межах своїх повноважень на основі законодавства України видає накази, організує та контролює їх виконання [2, 345].

Цивільний повітряний транспорт

Українській державі належить повний та надзвичайний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України [2, 345]. До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аерожроми, аероклуби, транспортні засоби, истеми управляння повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забеспечують роботу авіаційного транспорту [9, Ст.32].

Органом, що здійснює управління цивільною авіацією, є Державний департамент авіаційного транспорту, Положення про який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2000 р.

Укравіація у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними органами державної виконавчої влади, органами АРК, органами місцевого самоврядування, а також відповідними органами інших держав. Укравіація у межах своїх повноважень на основі законодавства України видає накази, організує та контролює їх виконання.

Укравіацію очолює Голова, який несе відповідальність за виконання покладених на Укравіацію завдань та здійснення нею своїх функцій, визначає ступінь відповідальності заступників Голови та керівників структурних підрозділів.

Для погодженого вирішення питань, що належать до повноважень Укравіації, обговорення найважливіших напрямів її діяльності та розвитку галузі утворюється рада Укравіації у складі Голови Укравіації (голова ради, заступників Голови за посадою та керівників структурних підрозділів Укравіації. До складу ради можуть входити також преджставники інших центральних і місцевих виконавчих органів та керівники підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління цивільним повітряним транспортом.Членів ради затреджує Міністр транспорту України [3, 147].

Трубопровідний транспорт

Систему трубопровідного транспорту України складають: магістральний трубопровідний транспорт, що функціонує як єдиний технологічний комплекс з усіма об’тами і спорудами, за допомогою якого здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам;

Промисловий трубопровідний транспорт – весь інший немагістральний транспорт у межах виробництв, а також нафтобазові внутрішньопромисловів нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, меліоративні системи тощо.

Правові, економічні та організаційні принципи діяльності трубопровідного транспорту визначає Закон України “Про трубопровідний транспорт”.

Державне управління у сфері трубопровідного транспорту здійснюють Міністерства палива та енергеники України (далі – Мінпаливенергектики), а також місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх крмпетенції. Під час особливого періоду безпосереднє керівництво підприєства трубопровідного транспорту і контроль за їх діяльностю забеспечуються органами Міноборони України.

Питання взаємовідносин підприємств, установ і організацій трубопровідного транспорту з місцевими органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями побудовані таким чином, що місцеві органами державної виконавчої влади, представницькі органи та органами місцевого самоврядування в межах своїх повноважень узгоджують розміщення споруд та інших об`єктів трубопровідного транспорту на землях, що надані в користування підприємствам трубопровідного транспорту відповідно до Земельного кодексу України;

здійснюють заходи щодобезпеки експлуатації об`єктів трубопровідного транспорту ;

беруть участь у склдаданні та узгодженні планів захисту персоналу і населення, загальних заходів при виконанні робіт в умовах надзвичайного стану;

забеспечують повідомлення та інформування населення про заходи захисту і правила поведінки в умовах надзвичайного стану та ін [2, 347-348].

3. Комунікаційне управління в галузі шляхового господарства

Шляховий комплекс є однією з найважливіших складових кожної цивілізованої держави.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 1998 р. затверджено програму створення мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК), яка передбачає комплекс першочергових заходів, спряиованих на розбудову автомобільних доріг на період до 2005 р. Мережа МТК буде органічною складовою системи трансєвропейских транспортних коридорів, рішення про створення якої було прийнято у березні 1994р.

В Україні автомобільні дороги загального користування поділяються на два вида: автомобільні дороги державного значення і автомобільні дороги місцевого значення.

З метою забеспечення управління і належного функціонування, подальшого розвитку вдосконалення мережі автомобільних доріг 5 січня 1995 р. затверджено “Положення про Українську державну корпорацію по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг”[4, 159].

Українська державна корпорація по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг ( далі – Укравтодор) є виробничо-господарським комплексом, що входить до системи Мінтрансу України, йому підвідомчий та здійснює функції з управління дорожним господарством.

Основними завданнями Укравтодрому є: розроблення і реалізація державної стратегії розвитку дорожньго господарства та проведення єдиної технічної, економічної політики в дорожньому комплексі; розроблення та виконання державних програм, спрямованих на створення умов для надійного і безпечного руху на автомобільних дорогах загального користування; задоволення потреб суспільного виробниітва, населення та оборони країни в удосконаленні та раціональному розвитку дорожньої мережі та ін.

Голова Укравтодрому несе персональну відповідальність за виконання покладених на корпорацію завдвнь і здійснення нею своїх функцій.

Для погодженного вирішення питань, що належить до повноважень Укравтодрому, в корпорації утворюється колегія у складі Голови , заступника Голови за посадою, керівників структурних підрозділів корпорації, а також керівників підприєств, установ і організацій дорожнього господарства.

Члени колегії затверджуються Кабінетом Міністрів України. Рішення колегії проводяться в життя наказами корпорації.

Корпорація у разі потреби видає разом з центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Рішення Укравтодрому, прийняті у межах його компетенції є обов`язковими для підприємств установ і організацій дорожнього господарства, незалежно від форм власності.

У компетенціях місцевих державних адміністраціях також знаходиться вірішення питань щодо шляхового комплексу. Так, місцеві державні адміністрації здійснюють фінанасування підприємств, установ і організацій, переданих в управління вищими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, а також заходи, пов`язанні з розвитком благоустрою та шляховим будівництвом.

До шляхових сполучень також належать мости. Вони перебувають у віданні Укрзалізниці, Укравтодору та регіональної влади. Мости загального користування підпорядковані Укравтодору затверджено [14, п.1-4].

4. Управління комунікаціями в галузі зв`язку.

Органи управління

Сучасний зв`язок є однією з пріоритетених і найважливіших галузей в Україні та покликаний задовольняти потреби споживачів, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, оборони та безпеки держави у засобах і послугах поштового та електричного зв`зку. Відносини у галузі зв`язку регулюються Законом України “Про зв`язок” від 16 травня 1995 р., іншими актами законодавства України та нормативними актами міністерств та відомств. Правовий статус, повноваження і обов`язки операторів зв`язку, а також використання радіочастотного ресурусу визначається окремими законодавчими актами.

Дія Законом України “Про зв`язок” поширюється на відносини у галузі зв`язку, в яких беруть участь органи державної влади, органи місцевоо самоврядування, підприємства, установи і організації зв`язку та споживачів послуг зв`язку і радіочастот. Але дія цього закону не поширюється на державну систему урядового зв`язку, а також на мережі технологічного зв`язку і відомчі мережі зв`язку та відносини. Що забеспечують їх функціонування. В сучасний період засоби зв`язку також перебувають у віданні Мінтрансу, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Міноборони та інших відомств України.Державну політику в галуі зв`язку визначає Верховна Рада України. Управління єдиною національною системою зв`язку здійснює Кабінет Міністрів України [4, 167].

Центральним органом виконавчої влади в галузі зв`язку є Державний комітет зв`язку та інформації України (далі - Держкомзв`язку). Що стосується управління зв`язком, то воно регулюється Пооженням про Державний комітет зв`язку та інформації Україн, затвердженим Указом Президента України від 30 червня 1999 р.

Управління зв`язком полягає у визначенні основних напрямів розвитку галузі, а саме: розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку і вдосконалення єдиної національної системи зв`язку, підвищення її якості, доступності і сталого функціонування; регулюванні діяльності, спрямованої на задоволення потреб споживача; сприяти розвитку підприємництва на конкурентних засадах у сфері надання послуг зв`язку; проведенні державної антимонопольної політики у галузі зв`язку.

Держкомзв`язку України очолює Голова, який здійснює керівництво і несе відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів.

Для погодженого вирішення питань, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку галузі у Держкомзв`язку України утворюється колегія у складі Голови, його заступників, а також інших керівників працівників Держкомзв`язку України. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також підприємств, установ і оранізацій, що належать до цієї сфери. Членів колегії затверджує та увільняє від обов`язків Кабінет Міністрів України.

Поштовий і електричний зв`язок і єдиному технологічному процесі здійснюють державні підприємства зв`язку. Поштовий зв`язок – це приймання, оброблення, перевезення та доставлення доручень письмових відправлень, матеріальних цінностей, виконання доручень фізичних та юридичних осіб щодо грошових переказів, банківських операцій.

В Україні у серрі поштового зв`язку діють такі основні госрозрахункові підприємства: Українське державне підприємство поштового зв`язку України державне підприємство “Преса” та державне підприємство “Марка України”.

Українське державне підприємство поштового зв`язку України (далі – Укрпошта) діє на підставі її статуту і очолюється генеральним директором, який в межах своєї компетенції видає накази та затверджує положення про структурні підрозділи поштового зв`язку України.

В областях функціонують дирекції Укрпошти, які єїї структурними підрозділами, філіалами. Що діють на підставі її довіреності. Дирекція має у своєму складі територіально відокремлені безбалансові виробничі структурні підрозділи – вузли зв`язку, поштамп. Дирекція неє юридичною особою і здійснює свою діяльність від імені Укрпошти та на підставі Положення про дирекцію, яке затверджуєтьсягенеральним директором. Головним завданням дирекції є своєчасне якісне та повне задоволення потреб споживачів у послугах поштового зв`язку.

В обласних центрах діють поштампи, а також нерайоновані відділення зв`язку; в районах - вузли зв`язку; в містах і селах - відділення зв`язку. Очолює їх відповідні начальники. Які приймаються на роботу та звіьняються з роботи директором дирекції.

Управління у сфері електричного зв`язкуна рівні держави і областей є аналогічним управлінню Укрпошти [ 8, Ст.2-6].

ΙΙΙ. Суб`єкти правопорушень на транспорті в галузі шляхового господарства і зв`язку

До суб`єктів адміністративного прав належать:

громадяни;

органи виконавчої влади;

органи місцевого самоврядування;

державні службовці;

підприємства і установи;

об`єднання [2, 518].

В адміністративно-правових відносинах як і у всіх інших відношеннях, урегульованих правовими нормами, приймають участь конкретні носії відповідних прав, обов`язків і відповідальності. Ці носії прав і обов`язків є учасниками адміністративно-правових відносин, які складаються у сфері державної виконавчої влади. Вони виступають у якості суб`єктів адміністративного права, тобто таких учасників правових відносин, які здійснюють визначенні права, виконують покладенні на них обов`язки й несуть встановленну законом відповідальність у сфері реалізації державної виконавчої влади. ншими словами, суб`єкт адміністративного права – це такий потенційний учасник адміністративно-правових відносин, котрий в силу особливостей свого правового статусу й комплексу соціальних умов свого функціонування взмозі бути носієм адміністративних повноважень, обовязків і відповідальності.

В юридичній практиці існують думки щодо питання про те, що є об`єктом правовідносин. Одна група авторів пропонує в якості об`єкта дії, поведінку людей, а інші підкреслюють об`єкт майнових відносин (матеріальні речі) та об`єкт немайнових відносин (дії, поведінка).

В загальній теорії права всіх суб`єктів поділяють на дві групи: громадяни та орнаназації. В науці адміністративного права корисніше було б казати про індивідуальні та колективні суб`єкти.

Колективні суб`єкти представляють собою організовані, відокремлені, самоврядовані групи людей, які наділенні правами вступати у відношення з іншими суб`єктами як єдине ціле. Колектив, зяк правило, об`єднаний якимось інтересом, метою, функціонільно диференційований, діє за законом, має свої механізми керування, в ньому визначенні ролі кожного.

За ступенем організаційної самостійності колективні суб`єкти поділяються на:

організації;

структурні підрозділи організацій;

трудові та інші колективи організацій та їх структурні підрозділи;

складні організації.

В групі організіцій за метою діяльності і особливістю правового статусу розрізняють:

державні органи;

підприємства;

установи та ін.

Структурні підрозділи можно класіфікувати за тими ж критеріями, що й організації. При цьому потрібно враховувати чії вони: державні організації, суспільні, релігійні.

Трудові, теріторіальні та інші колективи наділені державно- правовою правосуб`єктністю. Особливістю колектива є те, що всі його члени рівні.

В якості складної організації можна назвати залізничну дорогу. До її складу входять відділення залізничної дороги, а також промислові та будівельні, транспортні, науково-досліджувальні та інші підприємства (об`днання) та організації, установи народної освіти та охорони здоров`я, культури [1, 21-24].

До індивідуальних суб`єктів відносяться громадяни країни, громадяни інших держав та особи без громадянство. Такі суб`єкти складаються з таких ктегорій, як правоздатність та дієздатність.

Правоздатність – це здатність фізичної особи бути носієм громадських прав та обов`язків відповідної країни, що винвкає з моменту народження людини і може бути обмеженим лише судом [16, 468].

Дієздатність громадянина – це здатність громадянина своїм діями отримувати і здійснювати громадські права, створюючи для себе громадські обов`язки і виконуючи їх. Громадянин може бути обмеженим в дієздатності у випадках, передбачених законом (наприклад, при психічному розладі). Дієздатність громадянина буває частковою (від 14 до 18 років) та повною (з 18 років) [15, 142].

IV. Загальна характеристика та види правопорушень на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв`язку

Загальна характеристика

Транспорт є джерелом підвищенної небезпеки. Підприємствоа всіх видів транспорту забов`язані забеспечувати безпеку життя і здоров`я людей, безпеку експляатаціїтранспортнихзасобав та охорону довкілля. Порушення правил безпеки таїть в собі небезпеку заподіяння шкоди людини або господдарським інтересам.

Безпека руху – це унормований процес руху, експлуатації транспортних засобів, що включає можливість заподіяння матеріальної або фізичної шкоди. Ці норми містяться в правилах експлуатації різних видів транспорту, транспортних кодексах (наприклад, Кодексі торгового мореплавства України), статутах (Статут залізниц України), правилах (Правила дорожнього руху України), інструкціях заводів-виготовлювачів тощо. Адміністративні правопорушення на транспорті поділяються залежно від виду транспорту, а за змістом це в основному порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на транспорті [12, 145].

Правопорушення – родове поняття. Яке означає кожну дію, яка порушує які-небудь норми права. Розрізняють цивільні (нанесення шкоди особі, майну громадянина вбо організації), адміністративне (порушення правил дорожнього руху), дисциплінарні проступки (прогул). Найбільш небезпечним видом є злочин, за який законом передбачена відповідна цивільна, адміністративна, дисциплінарна та кримінальна відповідальність [15, 474].

Адміністративна відповідальність – відповідальність фізичних та юридичних осіб за скоєння адміністративного правопорушення [15, 23].

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яку законодавством передбаченно адміністративну відповідальність [15, 33].

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбаченна КпАП, наступає, якщо ці правопорушення за своїм характером не тягнуть за собой у відповідно з чинним законодавством кримінальну відповідальність [11, Ст.9].

Адміністративна відповідальність наступає для тих осіб, які досягли до моменту скоєння адміністративного правопорушення шістьнадцятирічного віку [11, Ст.12].

Адміністративними правопорушеннями на різних видах транспорту, за які настає адміністративна відповідальність

порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на залізничному транспорті;

порушення правил користування засобами залізничного транспорту;

порушення правил безпеки польотів;

порушення правил поведінки на повітряному судні;

порушення правил порушення правил міжнародних польотів;

порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на морському транспорті;

порушення правил користування засобами морського транспорту;

порушення правил по охороні і порядку і безпеки руху на річному транспорті і маломірних суднах;

порушення правил випуску судна в плавання або допуск до керування судном осіб, які не мають відповідного документа;

порушення правил , що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах, правил користування річковими і маломірними суднами, правил утримання баз (спору) для стоянки маломірних суден, правил користування засобами автомобільноо транспорту та електротранспорту (ст.109-119 КпАП).

До числа інших правопорушень, які а своєю природою є однозначними, але спрямовані на різні види діяльності, належать: порушення правил пожежної безпеки на транспорті (ст.120), а також порушення правил експлуатації транспортних засобів (ст.121, 128,133), правил проїзду залізничних переїздів (ст.123), правил дорожнього руху (ст.133, 134 КпКП) та ін.

За вчинення правопорушень на транспорті застосовуються такі адміністративні стягнення як попередження, штраф, оплатне вилучення,позбавлення спеціального права.

Адміністративна відповідальність за пошкодження шляхів та порушення правил по утриманню шляхів

пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд та технічних засобів регулювання дорожнього руху , створення перешкод для руху та невжиття заходів для їх усунення (ст.139);

порушення Правил охорони магістральних трубопроводів (ст.138);

порушення правил, норм і стандартів при утримання шляхів, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт (ст.140);

порушення правил охорони смуги відводу автомобільних шляхів (ст.141);

порушення землекористувачами правил утримання ділянок, прилеглих до автомобільних шляхів (ст.141 КпАП).

Адміністративні стягнення за ці правопорушення – штрафи, а правопорушення,передбаченні ст.ст.141, 142 КпАП, - попередження або штраф, який накладається як на громадян, так і на посадові особи.

Адміністративна відповідальність у галузі зв`язку

обладання та експлуатація установок проводового мовлення без належної реєстрації або дозвілу;

порушення умов і правил, що регламентують діяльність у галузі зв`язку, передбачену ліцензіями;

порушення правил виготовлення, придбання, реалізації, встановлення, будівництва та експлуатації радіоелектронних засобівв і використування радіочастот;

порушення правил користування місцевим телефонним зв`язком;

порушення порядку та умов надання послуг зв`язку в мережах загального користування;

порушення правил охорони ліній і споруд зв`язку;

пошкодження телефонів;

порушення правил користування місцевим телефонним зв`язком;

порушення поряку та умов надання послуг зв`язку в мережахзагальноо користування;

використування засобів зв`язку з метою, що суперечитьінтересам держави, порушує ромадський порядок та посягає на честь і гідність громадян;

використання технічних засобів та обладнання, що застосовується в мережах зв`язку загального користування, без сертифіката відповідальності або без погодження з Адмиіністрацією зв`язку України (ст.ст.144-148 КпАП).

На винних у вчиненні цих правопорушень накладається штраф, а в разі вчинення правопорушень, передбачених ст.146 АпАП, застосовується, крім штрафу, й конфіскація технічних засобів і обладнання. Розглядати справи про адміністративні правопорушення та накласти адміністративні стягнення за порушення законодавства про зв`язок (ст.ст.144.145, 147-148, 188 КпАП) мають право начальник Державної інспекції електрозв`язку Адміністрації зв`язку України, начальники регіональних державних інспекції електрозв`язку [2,349-351].

V. Висновок

Питання про адміністративні правопорушення на транспоті, в галузі шляхового господарства та зв`язку залишається достатнім для продовження наукового дослідження, тому що охоплює не лише велику кількість нормативно-правових актів, а також різноманітність правопорушень, які виникають в результаті правовідносин при умовах розвитку нової держави в правовому і економічному відношенні.

Велике значення має не тільки вивчання цього питання в межах теорії, а й аналіз правопорушень, які відбуваються в реальному житті: виявлення причин, за якими виникають адміністративні правопорушення в галузі транспоту, шляхового господарства та зв`язку; взаємозв`зку з управлінням даними галузями; способів поліпшення ситуції. Для аналізу такого плану важливо мати статистичні данні, які на сьогоднішній день, нажаль, показують лише частину картини правопорушень, тому що частина бізнесу залишається нелегальною. Причиною тому є недоскональність законодавства, великі налоги, незахищенність малого підприємця та споживача; гальмом економічного розвитку вцілому і в наведених галузях є корупція.

Таким чином, для зменшення кількості адміністративних правопорушень в усіх інших галузях, потрібна, по-перше, зміна мислення та поведінки людей, починаючи з державного службовця і закінчуючі споживачев. Мається на увазі підвищення культурного, морального рівня. Цей процес змін займає великий проміжок часу і, скоріше, не має багато умов для розвитку в нашій країні, тому що базісом йому є моральне виховання внутрі сім`ї, та навчальних закладах. Іншим способом зменшення правопорушень є більш жорсткі санкції, особливо по відношенню до корупції, також зняття відповідальності з особи, яка дає хабарь, і залишення її лише за тими, хто його бере, інакше населення буде продовжувати підтримувати корупцію, боячись цієї відповідальності.

VΙ. Список використованої літератури

1. Бахрах. Административное право. Учебник. Часть общая. – М.: Изд-во БЕК, 1993. –

2. Битяг Ю.Т. Адміністративне право України. Х: «Право», 2001-

3. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Административное право Украины (Общая часть). Учебное пособие. – Харьков.: «Одиссей», 1999. -

4. Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть). Учебное пособие. – Х.: «Одиссей», 2001. –

5. Демський Е.Ф. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами: Станом на 1 січня 2001 р. – К.: Юринком Інтер, 2001. –

6. Закон України “Про дорожній рух” від 30 червня 1993 р.

7. Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996р.

8. Закон України “Про зв`язок” від 16 грудня 1995 р.

9. Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. – ст.27

10. Закон України “Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р.

11. Кодекс України про адміністративні правопорушення ( із змінами та доповненнями на 1 січня 2000р.). Х: «Одиссей», 2000 –

12. Колпаков В.К. Адміністративне право України. Підручник – К.: Юринком Інтер, 2000. –

13. – Положення Кабінету Міністрів України “Про Державний департамент морського і річкового транспорту України” від 30 березня 2000 р.

14. Положення “Про Українську державну корпорацію по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг” 5 січня 1995 р.

15. Сухарева А.Я., Крутских В.Е. Большой юридический словарь. – М.: ИНФРА-М, 2001.