Економічні та соціальні наслідки інфляції - Макроекономіка - Скачать бесплатно

Зміст

Вступ 3

Походження, суть грошей та їх функції 6

Суть грошей та їх функції 6

Історичний досвід України у творенні національної 10 грошової одиниці

Інфляція: суть, причини та особливості 18

Поняття та типи інфляції 18

Загальні ознаки інфляції та її вимірювання 20

Причини інфляції 23

Особливості інфляції в Україні 29

Рівень цін і тарифів в Дніпропетровській

області 31

Економічні та соціальні наслідки інфляції 34

Наслідки інфляції 34

Хто і як страждає від інфляції 36

Хто і як виграє від інфляції 39

Антиінфляційна політика держави 41

Висновки 49

Список використаної літератури 52

Додатки 53

ВСТУП

Сьогодні кожного дня у новинах ми чуємо про інфляцію. Про неї кажуть, з нею борються, її бояться. Але що ж таке насправді означає це інтригуючи слово інфляція?

До розпаду великої держави СРСР пересічний громадянин нашої країни не зустрічався з такою проблемою як інфляція. Всі ціни встановлювала держава, вони були відносно стабільними, а головне запланованими, а отже передбачуваними. Боротьба з нею йшла, як правило, на державному рівні.

Нинішнє покоління людей, які живуть в Україні, добре розуміють всю гостроту проблеми інфляції. В 90-х роках, особливо у першій половині, Україна неодноразово відчувала інфляційні шоки – різкі збільшення загального рівня цін. Це був надзвичайно тяжкий період для сімей, підприємств, економіки та суспільства в цілому. Цінова нестабільність економічно та психологічно буквально вимотувала більшість людей, знищувала їх заощадження й рушила надії, паралізовувала діяльність багатьох підприємств, створювала величезну соціальну напругу в суспільстві.

Не викликає заперечень те, що нестабільність загального рівня цін в економіці є однією з найважливіших макроекономічних проблем. Більшість навіть схильна вважати, що з усіх макроекономічних негараздів інфляція шкодить найбільше. Крім того, боротьба з нею завжди важка та хвороблива.

У світі майже немає країн, де б у другій половині XX cт. не існувала інфляція. Вона ніби прийшла на зміну колишньої хвороби ринкової економіки, яка стала явно слабшати, – циклічним кризам. Інфляція була характерна для грошового обігу: Росії – з 1769 до 1895 р. (за винятком періоду 1843 – 1853 рр.); США – в період війни за незалежність 1775 – 1783 рр. і громадянської війни 1861 – 1865 рр. Англії – під час війни з Наполеоном на початку XIX в.. Франції – в період Французької революції 1789 – 1791 рр. Особливо високих темпів інфляція досягла в Німеччині після першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягала 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилася в трильйон разів. Наведені історичні приклади доводять, що інфляція не є породженням сучасності, а мала місце і в минулому.

Сучасній інфляції властивий ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз – повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала більший і менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз – хронічний; сучасна інфляція знаходиться під впливом не тільки грошових, але і негрошових чинників.

Інфляція була і буде в кожній країні, її неможливо повністю зупинити чи знищити, але можливо регулювати її. Тому темою моєї курсової роботи стала інфляції та її соціально-економічні наслідки. Метою курсової є дослідження самої інфляції. До завдань цієї роботи входять:

дослідження суті грошей, походження та їх функцій;

дослідження суті, причин та особливостей інфляції;

аналіз соціально-економічних наслідків інфляції;

ефективність проведення антиінфляційної політики держави.

При написанні курсової роботи я використовувала як підручники та навчальні посібники різних авторів, так і періодичну літературу, а також оперативну інформацію з Інтернету щодо рівня цін у Дніпропетровській області у 2006 році.

“Ленін говорив, що найкращий шлях знищити капіталістичну систему – це розладнати грошовий обіг. Тривалим процесом інфляції уряди можуть конфіскувати, таємно і непомітно, значну частину багатства своїх громадян”.

Д.М. Кейнс

Походження, суть грошей та їх функції

Суть грошей та їх функції

Вартість товару, виражена в грошовій формі, виступає як ціна. Гроші, маючи властивість загальної обмінюваності, дають змогу стихійно здійснювати як кількісний, так і якісний обмін затрат праці приватних товаровиробників. Цей обмін відбувається на ринку за допомогою коливання цін. Але коливання ринкових цін веде до нерівності між товаровиробниками, нагромаджує в руках конкурентоспроможніших з них гроші, а отже, сприяє концентрації економічної влади в їхніх руках. Цим самим гроші прискорили процес переростання простого товарного господарства в капіталістичне. За капіталізму вони перетворилися в капітал, у знаряддя експлуатації.

Найповніше суть грошей розкривається в їхніх функціях. Гроші виконують п’ять функцій: міру вартості; засіб обігу; засіб утворення скарбів і нагромадження; засіб платежу; світові гроші.

З названих функцій найбільшу значущість має перша – міра вартості. Гроші виконують роль загального еквівалента; за допомогою грошей порівнюються величини вартості всіх інших товарів. І виконують вони цю функцію тому, що самі володіють вартістю, але виконують її уявно, тобто як ідеальні гроші. До них прирівнюються величини вартості всіх інших товарів.

Виконання грошима функції міри вартості передбачає визначення грошової одиниці, яка була б основою для порівняння цін різних товарів. Такою грошовою одиницею у США є долар, в Англії – фунт стерлінгів, які прирівнюються до різної вагової кількості золота.

Для зручності грошові одиниці шляхом їх поділу на кратні частини розкладаються в масштабі цін. Отже, через міру вартості гроші виражають кількість втіленої в товарах суспільної праці, а через масштаб цін – вагову кількість золота, яка міститься в грошовій одиниці та її складових частинах. Тому міра вартості – суспільна функція, а масштаб цін – розрахункова міра, яку може змінювати держава. Зменшення вагового вмісту золота в грошовій одиниці означає девальвацію, підвищення – ревальвацію.

Друга функція – засіб обігу – пов’язана з тим, що за умов розвинутого товарного обігу безпосередній обмін товарів переріс у товарно-грошовий обіг: товар – гроші – товар (Т – Г – Т). Гроші функціонують уже не уявно, а реально і обслуговують вони акт продажу купівлі.

Кількість грошей, яка може бути в обігу, визначає закон грошового обігу повноцінних грошей. Згідно з ним маса грошей, що функціонує як засіб обігу, прямо пропорційна сумі цін усіх товарів і обернено пропорційна числу оборотів однойменних грошових одиниць, тобто вона визначається трьома факторами: рухом цін на товари, кількістю товарної маси, швидкістю обігу грошей.

Швидкоплинне виконання грошима цієї функції і відокремлення змісту грошей від їх номінального значення створили умови для того, що уряди почали випускати в обіг неповноцінні монети, а це підготувало ґрунт для заміни металевих грошей паперовими. У ХI ст.. вони почали випускатись в Китаї, з 1690 р. – у США, в 1762 р. – в Росії. З 1914 р. майже в усіх країнах припинилася заміна банкнот на золото, а під час світової кризи 1929 – 1933 рр. припинився обіг золота взагалі.

Паперові гроші – це лише символи вартості, тобто грошові знаки, які замінюють повноцінні гроші в їхніх функціях як засіб обігу і засіб платежу. Урядом вони вводяться в обіг з примусовим курсом. Оскільки паперові гроші виникли із функціонуванням металевих грошей, раніше розглянутий закон грошового обігу є базою для специфічного закону паперово-грошового обігу. Суть його полягає в тому, випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, в якій справді оберталося б символічно представлене ними золото. Якщо випуск паперових грошей перевищить потребу товарообігу в золотих грошах, то купівельна спроможність первинних знаків упаде, а ціни на товари й послуги зростуть.

Знецінення паперових грошей унаслідок їх надмірного випуску урядом називається інфляцією. Знецінення грошей – це лише момент в інфляційному процесі. Інфляція проявляється в набагато більшому зростанні цін на різні товари і послуги порівняно з підвищенням заробітної плати. Це – свого роду прихований податок, котрий знижує життєвий рівень працівників. В кінцевому підсумку інфляційний процес призводить до розкладу господарства. Держава вимушена приймати відповідні заходи для зміцнення грошової системи шляхом девальвації грошової одиниці, обміну знецінених грошових знаків на нові тощо.

Незбіг актів продажу-купівлі містить у собі формальну можливість надвиробництва товарів, економічної кризи.

Третя функція – засіб утворення скарбів і нагромадження – пов’язана з наявністю повноцінних грошей поза сферою обігу. Цим товаровиробники захищаються від різних випадковостей стихійного ринку. Але такі гроші в будь-який час можуть знову повернутися в товарообіг.

При золотому обігу резервуари скарбів були стихійним регулятором обігу грошової маси. Паперові ж гроші не можуть перетворюватися в скарб і регулювати грошовий обіг. За капіталізму гроші нагромаджуються головним чином не у вигляді скарбів, а як капітал.

Четверта функція – засіб платежу – виявляється у зв’язку з потребою продажу товару і послуг при відкладанні платежу і викликається різницею в часі виробництва і реалізації ряду товарів або ж необхідністю купівлі товарів за відсутності наявних грошей. У даному разі продавець виступає як кредитор, а покупець – як боржник.

Врешті-решт розвиток кредитних відносин і банківської справи сприяв зменшенню потреби в наявних грошових знаках. Тому закон грошового обігу зазнав істотних змін. Кількість грошей, необхідних для обігу тепер, визначається за формулою:

КГ = ЦТ-К+П-ВР ,

О

де КГ – кількість грошей в обігу; ЦТ – сума цін товарів; К – сума цін товарів, проданих у кредит; П – платежі, за якими настав строк оплати; ВР – взаємні розрахунки; О – число оборотів однойменної грошової одиниці.

З розвитком товарно-грошових відносин функції грошей як засобу платежу дедалі більше витісняє функцію засобу обігу. Остання виявляється лише у сфері роздрібного товарообігу.

Розширення товарно-грошових відносин за межі національних ринків привело до формування п’ятої функції грошей. Це – світові гроші. Виходячи на світовий ринок, гроші скидають з себе локальні форми (масштаб цін тощо) і виступають у своїй початковій формі, тобто у вигляді зливків благородних металів.

Проте, обслуговуючи міждержавні ринкові відносини, світові гроші головним чином використовуються як засіб платежу. Торгові й фінансові операції опосередковуються не наявними грошовими знаками, а шляхом зарахування боргових зобов’язань через банки. Якщо під час цих розрахунків виникає заборгованість, вона покривається золотом чи валютою тієї держави, якій сплачується борг. Світові гроші виступають як загальний платіжний і міжнародний купівельний засіб.

Світові гроші функціонують і як загальна матеріалізація суспільного багатства. Ця їхня властивість виявляється, коли видаються зовнішні кредити, переміщуються нагромаджені багатства (золоті запаси в іноземні банки), сплачуються воєнні контрибуції. [1]

Історичний досвід України у творенні національної грошової одиниці.

Процес створення національної грошової одиниці України має давні традиції. Як свідчить історія нашої країни, в часи Київської Русі, козацької республіки, Української Народної Республіки діяли свої фінансові системи, карбувалися гроші, що було одним із ознак суверенності держави.

В Київській Русі існували так звані кунні гроші. Після прийняття християнства за князювання Володимира Святославовича карбувалися золоті і срібні монети.

Як правило, вони карбувалися на знак приходу до влади князя і слугували засобом відображення урочистості події. Головним же в карбуванні монет з економічної точки зору є те, що вони надходили в канали товарного обміну, виконували функцію грошей і становили основу їх кунної системи. До того ж князі брали данину грошима, що свідчило про достатній рівень товарно-грошових відносин.

Кунна система включала гривні – срібні та золоті злитки та вевериці, векші – ймовірно, хутра або шкіри тварин (куниці і білки).

Відомо, що з другої половини ХI ст. до початку ХIV ст. всі кунні номінали були грошима-хутрами або шкірами, тому що ніяких металевих грошей, окрім важких срібних злитків (гривень), у тогочасний період в Україні в обігу не було. Тим часом для великих торгівельних операцій потрібна була стабільніша, твердіша за кунні гроші валюта. Тому і виникають в обігу срібні гроші у вигляді гривні. Гривня була основною лічильною одиницею кунної системи грошей. Про це переконливо свідчать неодноразові згадки в такому важливому документі, як «Руська правда».

У XII-XIII ст. гривні використовувалися для ведення значних фінансових операцій. Досить часто вони мали різноманітну форму та вагу. Зокрема, гривні київського ґатунку, карбовані в XI-XII ст., мали вигляд шестигранного зливка срібла вагою близько 160 г. Дещо іншої форми шестигранник карбування XIII ст. важив 196 г. Чернігівські гривні ромбовидної форми з розплесканими язичками теж мали вагу 196 г.

Гривні карбувалися також із золота, але зустрічаються вони рідко; тому вважається, що золоті гривні з’являлися, як правило, на знак приходу до влади князя. Срібні ж гривні вживалися при проведенні великих торговельних і фінансових операцій.

Починаючи з XIII ст. назва «гривня» поступово замінюється на «рубль». Через 150 років карбованець цілком витіснив з ужитку гривню і став панівною грошовою одиницею аж до наших днів.

Цікавою сторінкою нашої історії є розвиток товарно-грошових відносин у період козацької республіки. Військові досягнення козацтва, розвиток ремісництва і торгівлі, митниці активно сприяли зростанню авторитета Війська Запорізького і створення незалежної української держави. Цьому найбільше сприяла розумна фінансова політика Богдана Хмельницького. Так, за часів його гетьманування було, по-перше, організовано «Скарб» (державну скарбницю) з відповідною структурою його поповнення та використання; по-друге, розроблено і запроваджено необтяжливу для народу податкову систему, яка давала змогу нагромаджувати ресурси у населення, а не розоряти його.

Головним джерелом прибутків і поповнення скарбу козацької держави стала митна служба та податки з іноземного купецтва, якому водночас гарантувалися прибуткові операції. Цих коштів цілком вистачало для функціонування державного механізму, а надалі – й для карбування власної української монети в Чигирині. Вона мала такий вигляд: на одному боці зображено лич – символ військової могутності Війська Запорізького, а на другому – викарбовано ім’я гетьмана.

Українські гроші карбувалися також за гетьмана П. Дорошенка, І. Самойловича, та І. Мазепи. Тогочасним фінансам України були властиві високий рівень розвитку, повна самостійність і незалежність організації.

Найбільшого руйнування українська фінансово-грошова система зазнала за часів реформ Петра І, коли було остаточно ліквідовано в Україні Скарбницю, примусово вилучено з обігу наявні українські та іноземні західні монети, замість яких в обіг випускалися нижчої якості російські монети. Остаточно процес ліквідації українських фінансів завершила Катерина ІІ в 1774 р.

Після ліквідації українських грошей козацької доби справжніх українських грошей на території України не випускалося. Лише утворення Української Народної Республіки (УНР), започаткувавши відродження української державності й суверенності народу, дало можливість швидко віддрукувати й оперативно доставити з Берліна українські гроші – гривні – і ввести їх в обіг. Ще й зараз висока якість паперу, технічного й художнього виконання, широке використання символіки Київської Русі роблять тогочасну гривню добре захищеною від фальшування. Зважаючи на труднощі 1917-1920 рр., монет не карбували, в обігу перебували паперові гроші, на яких були зображені емблема держави та українські написи. Стверджуючи інтернаціоналізм і демократизм, перші банкноти в УНР друкувалися з надписами українською мовою – на лицевій стороні і російською, польською, та єврейською мовами – на звороті.

Основою грошової системи УНР стала власна грошова одиниця – гривня, яка у вартісному відношенні прив’язувалась до повноцінного довоєнного рубля царської Росії вартістю 0,7742 г чистого золота.

Після жовтня 1917 р. розпочалася реалізація однієї з найтрагічніших утопій марксизму – демонетарізація економіки. Заміна повноцінних грошей радянськими «грошовими знаками» означала скасування повноцінних конвертованих грошей, на місце яких в обіг запущено було квитки для обліку й контролю. На відміну від грошей їх можна друкувати в будь-якій кількості з власного розсуду уряду. Думалося також, що невпинною емісією можна покривати будь-який бюджетний дефіцит. Досить швидко з’ясувалося, що впровадження таких квитків збанкрутувало, а для підтримання відносин платежу та обміну потрібні нормальні грошові знаки.

Перші радянські гроші було введено в обіг 1919 р. у вигляді державних кредитних квитків («денежных знаков», або «совзнаков»), що й стало одним з важливих кроків на шляху до декларованої відміни грошей взагалі і становлення прямого розподілу матеріальних благ. Одночасно з цим робилися масові спроби щодо впровадження прямого продуктообміну і безгрошових відносин. Лише загроза ліквідації радянської влади й небачена інфляція змусили більшовиків відійти від свого експерименту й започаткувати карбування власного рубля. В 1922 р. розпочато емісію повноцінного паперового червінця, а з 1923 р. – і золотого червінця ваговим вмістом 8,6 г золота.

Внаслідок грошової реформи періоду непу знецінені «совзнаки» були витіснені, а в обігу залишилися: по-перше, червінець, що дорівнював 10 рублям і вище; по-друге, білети державної скарбниці номіналом 1, 3, 5 рублів; по-третє, дрібна розмінна срібна та мідна монета.

Розвал унітарної держави СРСР створив таку ситуацію, що його грошова одиниця ні національно, ні територіально не стала ідентифікованою. Намагання зберегти її означало тільки одне – зберегти певні переваги для тих, хто прагне володіти механізмом перерозподілу доходів і надалі. Водночас єдиний рубль прирікав інших на постійні втрати від інфляції та нееквівалентного обміну. Оскільки процес впровадження національної валюти довготривалий, вимагає глибоких структурних змін і радикальних економічних реформ, то наша держава змушена була вдатися до впровадження купоно-карбованця як паралельної тимчасової валюти.

Впровадження купонів багаторазового користування для тимчасового обігу як проміжної національної валюти було необхідним кроком до формування ефективної грошової системи. За умови відсутності стабільної грошової одиниці вони найкраще могли захистити внутрішній ринок і своєчасно вирішити проблему нестачі готівки.

Однак купон спочатку передбачався як захист від інфляції тих грошей що, були у населення, а також для захисту споживчого ринку України від зовнішніх негативних факторів. Чи міг він у такому вигляді ефективно функціонувати? Очевидно, ні, тому що купони охоплювали лише б частину грошового обігу, а його ефективність можна було б забезпечити тоді, коли б вони охопили усю його систему. Зваживши на це, від купонів як «продовольчих грошей» мусили відмовитися, тому що тоді в обігу водночас перебували б три види грошей, які б не були взаємоконвертовані. Лише після аналізу наслідків такого грошового обігу було впроваджено купоно-карбованець.

Український купон, тимчасово виконуючи роль національної валюти, об’єднав усе господарство країни. Забезпечивши його стабільний обіг, уряд міг збільшити виробництво товарів народного споживання і розпочати процес структурних змін, але цього не зробив. Більше того, він всіляко зволікав з радикальними реформами, і купон знецінився.

Пасивне наслідування дій уряду Росії і вживання лише вимушених заходів зумовили небачене підвищення цін і бурхливий сплеск інфляції. Причому сумарна інфляція в Україні складалася з двох чинників – імпортованої інфляції та помилкових дій уряду, тому вона стала ще більш руйнівною, ніж у країнах, що експортували її.

Друга причина знецінення купона полягає в тому, що купон охоплював лише готівковий обіг. Але ж весь цикл формування цін на продукцію в Україні здійснювався в рублевому просторі, і лише в завершальній стадії – на споживчому ринку – з’являвся купон. За таких обставин він не міг не втягнутись в інфляційний рублевий обіг.

Третьою об’єктивною причиною швидкого знецінення купону стала діяльність самої державної системи, яка перетворила рубль в Україні на дефіцитний товар, придбати який законним шляхом стало надто складно. Чорний ринок зреагував на це негайно: російські гроші стали пропонуватися за спекулятивним ринковим курсом.

На черзі невідкладних заходів постала проблема запровадження національної валюти, проведення грошової реформи і формування української грошової системи. Основу сучасної національної системи складає гривня. [1]

Як бачимо, інфляція супроводжувала гроші з самого початку. Інфляція є невід’ємною частиною функціонування грошей. У кожному етапі розвитку грошової системи інфляція приймала велику участь, і тим самим вдосконалюючись та розвиваючись сама. Сьогодні стримати її майже неможливо. Її дії схожі на принцип ланцюгової реакції, немов фігурки доміно, де досить штовхнути лише одну фігурку, як інші впадуть по черзі лише за мить. Так само підвищення цін лише на один продукт викликає загальне підвищення рівня цін. А найцікавіше те, що залишити усі ціни на певному рівні неможливо. Природні ресурси скінченні, технології оновлюються, все змінюється, а отже інфляція буде завжди. І це ми побачили на тисячолітньому досвіді не лише України, але й інших країн. Цей досвід буде корисним нам в подальшому, при запровадженні нових шляхів втримання інфляції, обачності та не допущення старих помилок.

2. Інфляція: суть, причини та особливості

Поняття та типи інфляції

Інфляція – багатогранний складний процес, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення. Залежно від сили згубної дії на економіку розрізняють інфляцію: повзучу, галопуючу, і гіперінфляцію.

Повзуча інфляція – така інфляція, що досягає щорічно не більше одноцифрового числа (наприклад, 5%) і проявляється у постійному зростанні цін. За повзучої інфляції безгосподарність і марнотратство, некомпетентність та економічна неграмотність керівництва країни покриваються за рахунок народу.

Деякі економісти у нас і за кордоном вважають, що повзуча інфляція до 5% на рік не є серйозною загрозою, бо має такі позитивні наслідки, які абсолютно переважають негативні. До того ж вона піддається контролю, може бути регульована, за умов ринкової економіки непомітне зростання цін є важливим важелем збалансування попиту та пропозиції. З цим умовно можна погодитись, бо повзуча інфляція і справді не спричинює швидкоплинних і виразних негативних явищ в економічному житті. Водночас вона здатна виступати дійовим фактором збалансування грошово-фінансових і матеріально-речових ресурсів, прискорення технічного переозброєння виробництва. Стимулює товаровиробників постійно дбати про зниження матеріалоємності і затрат живої праці. Проте вказані переваги повзучої інфляції можна досягти лише за умов вільного ринку, конкуренції і підтримання рівноваги попиту-пропонування.

Галопуюча інфляція – це така інфляція, яка набуває розміру двозначного числа щорічно. Вона супроводжується стрімким, стрибкоподібним підвищення цін, охоплює всі сфери господарського життя й викликає серйозні негативні наслідки в економіці та соціальній сфері. Зростання індексів галопуючої інфляції практично не кероване і набуває хронічного характеру.

Гіперінфляція – надвисока і вкрай небезпечна інфляція, що , як правило, веде до економічного паралічу, провокування гострих соціальних конфліктів, та непередбачених катаклізмів. На передній план діяльності уряду висувається емісійна діяльність. Потужність друкарського верстата. За умов гіперінфляції гроші починають втрачати свої функції, падає їх роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв’язків на основі бартерного обміну, порушується механізм дії фінансів і к5редиту, розвиваються інші стихійні процеси в економіці.

Оскільки у комплексі інфляційного процесу в різні часи й періоди окремі фактори цього складного процесу проявляють себе неоднаково, то в багатьох країнах визначення типу інфляції робиться на основі визначення провідного з них. Залежно від цього розрізняють такі типи інфляції: інфляція грошової маси, інфляція зростання доходів, інфляція зростання матеріальних затрат виробництва, структурна інфляція, інфляція прибутків, інфляція податків, бюджетна інфляція, кредитна інфляція.

Якщо друкарському процесу немає меж, то соціальні межі інфляції вкрай тривожні, тому що вони спираються на відому закономірність, згідно з якою збільшення кількості грошей в обігу 4-5 разів порівняно з товарною масою означає, що держава вже вичерпала себе і на черзі непередбачені соціальні потрясіння.

Гіперінфляція неминуче веде до ще більшого скорочення промислового виробництва і падіння життєвого рівня населення. [1,3]

Загальні ознаки інфляції та її вимірювання

Найпершою ознакою переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових грошей та їх знецінення стало зростання цін. Воно може здійснюватися приховано чи стрибкоподібно. При цьому адміністративне підвищення цін так і не усунуло дефіциту товарів, не врівноважило попит і пропонування, бо для формування цін рівноваги за умов збереження сильних позицій адміністративно-командною системою не було простору. Таке підвищення цін, скорочуючи споживання товарів, не підвищувало і рівня їх виробництва, тому що переважали потужніші стимули: монополізм, незахищеність споживача і диктат виробників. Друга ознака інфляційного процесу також стало формування лажа на золото. Лаж – це підвищення ринкової ціни золота, вираженої в паперових грошах порівняно з кількістю знаків, які номінально представляють дану кількість золота. Наприклад, у роки першої світової війни 10-рублева золота монета продавалася за 16-17 паперових рублів.

Зворотна сторона лажа на золото – дизажіо паперових грошей, тобто падіння їх курсу в золоті нижче номіналу. Це найбільше проявляється в запровадженні кількох курсів валюти – офіційного, комерційного, спеціального, тепер ще й курсу аукціонів.

Дуже болючою ознакою інфляційного процесу є неухильне підвищення курсів іноземних валют і падіння курсу національної валюти.[1]

Отже, інфляція виражає підвищення середнього рівня цін в економіці. Середній рівень цін – це середньозважена ціна різноманітних товарів та послуг в економіці.

Рух середнього рівня цін, чи рівня цін в економіці, вимірюється за допомогою рівня цін. Індекс цін відображає узяте у відсотках|процентах| відношення|ставлення| вартості певного набору товарів і послуг в даному періоді до його вартості в базовому періоді. Цей фіксований набір товарів та послуг називається ринковою корзиною.

Таким чином, щоб розрахувати індекс цін, необхідно підібрати певну ринкову корзину, розрахувати вартість товарів та послуг, які входять в її склад, на яку-небудь дату. А далі кожного місяця, кварталу, року і т.д. можна визначати вартість цієї ж корзини, розділити її на вартість корзини в базовому періоді та отримати індекс цін.

Якщо, наприклад, потрібно визначити рівень цін в 2003 р. по відношенню до 2002 р., то формула для розрахунку буде мати наступний вигляд:

Індекс цін в 2003 р.= * 100

Припустимо|передбачимо|, індекс цін рівний 105%, це означатиме, що за рік ціни в економіці країни зросли в 1,05 разу, або на 5% (рівень інфляції). Період, за який вимірюється інфляція, може бути різним. Частіше його мінімальна тривалість складає місяць, іноді|інколи| можна зустріти повідомлення|сполучення| про зміну рівня цін за тиждень, а максимальна тривалість може вимірюватися десятиліттями.

Найбільш поширеним в світовій практиці індексом цін (індексом інфляції) є|з'являється,являється| індекс споживчих цін. З|із| назви видно|показно|, що роль товарів-представників при його визначенні відводиться певним споживчим товаром, тобто тим, які купуються домашніми|хатніми| господарствами. Кількість найменувань представників товарів, використовувана для розрахунку цього індексу, звичайно складає декілька сотень. Серед них – продовольство, одяг, взуття, житло, транспорт і ін. У споживчу корзину|кошик| ці товари потрапляють|попадають| не тільки|не лише| зі|із| своїми цінами за одиницю, але і зі|із| своїми вагами. Ваги товарів і послуг, що входять в споживчу корзину|кошик|, - це їх питомі ваги (долі) у витратах споживачів.

Пояснимо це положення|становище| на прикладі|зразку|. Припустимо, 50% витрат середнього споживача йде на придбання|надбання| продовольства, 30% – на інші споживчі товари, 20% - на оплату послуг. Якщо індекс цін на продовольство склав 95%, інші споживчі товари – 105%, послуги – 115%, то індекс вартості споживчої корзини|кошика| буде рівний:

95 * 0,5 + 105 * 0,3 + 115 * 0,2 = 102%

В Україні і в інших країнах використовуються також інші індекси цін. Наприклад, статистичні органи Україні періодично інформують про значення індексу цін промислової продукції і індексу закупівельних цін на продукцію сільського господарства. У їх основі лежать зміни цін, по яких виробники реалізують дану продукцію. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) по Дніпропетровській області у січні–березні 2006р. склав 103%, у тому числі на послуги – 103,6%, продовольчі товари – 103,4%, непродовольчі – 100,4%. Для обчислення|обчислення| темпу приросту середнього рівня цін за певний період часу використовується наступна|слідуюча| формула:

Наприклад, індекс цін звітного періоду рівний 110%, а індекс цін попереднього періоду – 105%. Тоді темп приросту цін складе (110 – 105) : 105 *100 = 4,8%.

До вимірювання|вимірів| інфляції застосовують «правило величини 70». Розділивши число 70 на щорічний темп приросту цін, можна визначити кількість років, протягом яких може відбутися подвоєння рівня цін. Так, при щорічному темпі приросту цін в 5% рівень цін подвоїтися через 14 років. Слід зазначити, що|слід відзначити , що,следует отметить | точність цього правила знижується в тих випадках, коли ми маємо справу|річ| з|із| вищими показниками темпів інфляції. [3]

2.3. Причини інфляції

З|із| надмірним|надлишковим| сукупним попитом пов'язують одну з причин інфляції. Це так звана інфляція попиту.

Надмірний|надлишковий|, або завищений, попит виникає тоді, коли виробничі потужності в країні практично повністю завантажені і виробництво не може реагувати на витрати споживачів, що ростуть|зростають|, збільшенням фізичних об'ємів|обсягів| виробництва, а починає|розпочинає,зачинає| «відображати|відбивати|» цей тиск|тиснення| попиту за допомогою підвищення цін.

Витрати, що ростуть|зростають|, не в будь-якій|усякій| ситуації обов'язково викликають|спричиняють| зростання|зріст| цін. На мал. 1 точка |точку| Q1 відповідає об'єму|обсягу| національного виробництва при повній|цілковитій| зайнятості, тобто|цебто| досягається повне|цілковите| завантаження|загрузка| виробничих потужностей (Q – реальний об'єм|обсяг| виробництва і зайнятість).

Так, якщо стан економіки відповідає характеристикам відрізка (безробіття, недовиробництво), то збільшення сукупних витрат практично не позначиться на рівні цін, оскільки відбуватимуться|походитимуть| збільшення зайнятості і зростання|зріст| фізичних об'ємів|обсягів| виробництва без підвищення цін на ресурси. На відрізку 2 ситуація виглядає вже трохи інакше: тут менший резерв безробітного населення, він поступово вичерпується, збільшення попиту на робочу силу при одночасному збільшенні пропозиції|речення| вільних рук веде до підвищення заробітної платні|плати| і зростання|зросту| цін – слідством цього є|наслідок| збільшення витрат підприємств. На відрізку 3 економіка вже досягла своєї межі в нарощуванні фізичних об'ємів|обсягів| виробництва, тут наступне|дальше| збільшення сукупних витрат веде до підвищення рівня цін.

Мал. 1. Рух об’ємів національного виробництва та рівня цін

Сукупні витрати формуються: а) домашніми|хатніми| господарствами; б) підприємствами; у) державою. Поведінка кожного з названих суб'єктів попиту може викликати|спричинити| певний інфляційний тиск|тиснення|. Так, споживчий попит домашніх|хатніх| господарств може збільшитися в результаті|унаслідок,внаслідок| зростання|зросту| заробітної платні|плати|, скорочення заощаджень|зберігань|, розширення користування кредитами. Підприємства шляхом збільшення своїх витрат можуть підвищити попит на інвестиційні товари. Держава може нарощувати попит шляхом збільшення бюджетних витрат. Причиною зростання|зросту| попиту може виявитися також діяльність іноземних суб'єктів. Така ситуація виникає, коли, наприклад, процентні|відсоткові| ставки комерційних банків в країні вище, ніж в інших країнах, і сюди спрямовуються грошові кошти іноземних суб'єктів.

Проте|однак| вирішальним|ухвальним| моментом в інфляції, як вважають|лічать| багато економістів, є|з'являється,являється| діяльність держави. І перш за все|передусім| сфера, пов'язана з бюджетною і грошовою політикою. Держава, як відомо, контролює грошовий обіг|звертання,ставлення,обіг| в країні і, зокрема, має можливість|спроможність| регулювати кількість грошей, що знаходяться|перебувають| в обігу. Між грошовою масою і рівнем цін в країні є|наявний| певна залежність. Тому, коли держава не може покрити свої бюджетні витрати за рахунок податкових і інших неінфляційних надходжень|вступів| і вдаються до грошової емісії, тобто збільшенню грошової маси, це викликає|спричиняє| інфляцію або прискорює її темпи. Поза сумнівом|безсумнівно|, такий характер|вдача| діяльності держави став однією з основних причин гіперінфляції в Україні в першій половині 90-х років.

При характеристиці зв'язку, що існує|наявний| між грошовою масою і рівнем цін, багато економістів звертаються|обертаються| до широковідомого «рівняння обміну» американського економіста І. Фішера, що плідно займався аналізом проблем інфляції. Це рівняння має наступний|слідуючий| вигляд|вид|:

MV = PQ

де М – кількість грошей в обігу; V – швидкість звернення|звертання,ставлення,обігу| грошей; Р – середній рівень цін; Q – фізичний об'єм|обсяг| вироблених|вироблених,справлених| товарів та послуг.

Формула показує, що гроші, ціни і товари певним чином зв'язані між собою. Згідно рівнянню обміну, збільшення кількості грошей при постійних фізичних об'ємах|обсягах| виробництва і швидкості обігу|звертання,ставлення,обігу| грошей приведе до підвищення цін.

Наскільки жорсткий цей зв'язок? Як швидко зміна кількості грошей відобразиться|відбитися| на рівні цін? У відповідях на ці питання виявляються розбіжності|розходження|.

Так, монетаристи| вважають|лічать|, що цей зв'язок дуже тісний, що зміни грошової маси безпосередньо впливають на сукупний попит, а також що швидкість обігу|звертання,ставлення,обігу| грошей відносно постійна, тобто чинники, які|фактори| її визначають, змінюються поволі|повільно| і досить передбачено. Це означає|значить|, на їх думку|на їхню думку|, що можна досить точно передбачати|пророчити| реакцію об'єму|обсягу| виробництва на певну зміну грошової маси. В цілому|загалом| монетаристи| приходять до висновку|укладення,ув'язнення|, що зміни грошової маси є|з'являються,являються| головною причиною нестабільності рівня цін і об'єму|обсягу| виробництва.

Інший погляд на цю проблему у|в,біля| кейнсіанців|. Їх точка зору полягає в тому, що зв'язок між кількістю грошей, рівнем цін і об'ємів|обсягів| виробництва не такий жорсткий і набагато складніший в порівнянні з тим, яким його зображають|уявляють| монетаристи|. На думку кейнсіанців|, швидкість обігу|звертання,ставлення,обігу| грошей не стабільна, а навпаки, постійно коливається|вагається| і є|з'являється,являється| непередбачуваною. Багато економістів відзначають і складнощі визначення самої грошової маси; постійно виникає новий вид платіжних засобів|коштів| - платіжні і кредитні картки|карточки|, нові банківські рахунки|лічба| і т.п., а також труднощі у встановленні того, які з|із| них включають до складу грошової маси, а які ні. Кейнсіанці вказують|вказують| також, що різні елементи грошової маси володіють різною швидкістю обігу|звертання,ставлення,обігу|. І залежно від того, яке складається відношення|ставлення| між цими елементами, як воно трансформується в результаті|унаслідок,внаслідок| зміни грошової маси, може відбуватися|походити| як збільшення, так і зменшення швидкості обігу|звертання,ставлення,обігу| грошей, а отже, спостерігатиметься різна реакція рівня цін і об'єму|обсягу| виробництва на зміну грошової маси. Це означає відсутність стабільного зв'язку між даними явищами.

Виходячи з своїх уявлень про природу інфляції, монетаристи| і кейнсіанці| надають різне значення способам її «лікування». Перші упор роблять|чинять| на монетарну політику, другі – на фіскальну. Практична політика будь-якої розвиненої держави припускає|передбачає| використання і тих, і інших інструментів.

Зростання|зріст| цін в результаті|унаслідок,внаслідок| підвищення вартості виробництва товарів і послуг називається інфляцією витрат.

Проаналізуємо тепер зростання|зріст| витрат на одиницю продукції як другої причина інфляції.

Як відомо, будь-яке виробництво вимагає ресурсів – праці, капіталу, сировини, землі|грунту|. Витрати – це платежі, які необхідно здійснити, щоб одержати|отримати| в розпорядження необхідні для виробництва об'єми|обсяги| ресурсів. Витрати на одиницю продукції, або середні витрати, визначаються шляхом ділення|поділки,розподілу,поділу| загальних|спільних| витрат на об'єм|обсяг| виробленої|виробленої,справленої| продукції. Величина витрат є|з'являється,являється| одним з основних чинників|факторів| пропозиції|речення| товарів і послуг. Зростання|зріст| середніх витрат призводить до зниження доходів, скорочення об'єму|обсягу| продукції, пропонованої до продажу при існуючих рівнях цін. Зменшення пропозиції|речення| призводить|призводить,наводить|, при незмінних інших умовах, до зростання|зросту| цін. Якщо фізичний об'єм|обсяг| вироблюваних товарів зменшується, то при тому ж сукупному попиті ціни на товари зростають.

До основних чинників|факторів| підвищення витрат можна віднести наступні|слідуючі|.

1. Підвищення заробітної платні|плати|. Перш за все|передусім| тиск|тиснення| з боку найманих робітників. Що використовують, як правило, такі свої організації, як професійні спілки|спілки,сполучники|. Якщо профспілкам вдасться добитися від працедавців|роботодавців| більшого підвищення заробітної платні|плати|, чим зростання|зріст| продуктивності праці, то працедавці|роботодавці| несуть великі питомі витрати, втрачають|розгублюють| якусь частину|частку| прибутку і інтерес до збереження|зберігання|