Мультиплікатор інвестицій - Макроекономіка - Скачать бесплатно

План.

Мультиплікатор інвестицій.

Рівноважний ВВП в умовах різного рівня зайнятості.

1. Попередній аналіз доводить, що рівноважним може бути тільки той рівень ВВП, який дорівнює СуВ. У дійсності фактичний ВВП рідко буває стабільним, піддаючись циклічним коливанням. Одним із найбільш мінливих елементів СуВ є інвестиції. Вплив інвестиційних змін на рівноважний ВВП можна показати за допомогою графіків (рис.1 і 2).

Із наведених графіків випливає, що рівноважний ВВП має місце за умови, коли лінія СуВ перетинається з бісектрисою (рис. 1), або коли лінія інвестицій перетинає лінію заощаджень (рис. 2). Перетин цих ліній у точці Т1 характеризує початковий рівень рівноважного ВВП, припустимо, що в кон’юнктурі інвестиційного ринку відбулися сприятливі зрушення і зросла очікувана відсоткова ставка. Результатом цього буде розширення попиту на інвестиції, що обумовить збільшення інвестиційних витрат і сукупних витрат взагалі.

На рис. 1 такі зміни в інвестиціях викликають зміщення лінії сукупних витрат угору від початкового рівня до СуВ3, а на рис. 2 – зміщення лінії ВІ1 до положення ВІ3. Кінцевим результатом цих змін є зростання рівноважного ВВП від О1 до О3.

Може мати місце і протилежна ситуація, коли очікувана норма чистого прибутку зменшується або підвищується ставка відсотка. Підприємці відреагують на несприятливі зміни в кон’юнктурі інвестиційного ринку скороченням запланованих витрат на інвестиції. В цьому випадку лінії сукупних витрат та запланованих інвестицій (СуВ1 до СуВ2 і ВІ1 до ВІ2), а рівноважний ВВП зменшиться від О1 до О2.

Емпіричний аналіз свідчить, що зростанню запланованих інвестиційних витрат на певну величину відповідає значно більша величина зростання рівноважного ВВП. Те ж саме, але в протилежному напрямку відбувається і при зменшенні запланованих інвестицій.

Зазначений характер залежності між запланованими інвестиціями і ВВП називається ефектом мультиплікатора, або просто мультиплікатором.

Мультиплікатор – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі виробництва.

Вперше дане поняття було введено в економічну теорію англ. економістом Каном у 1931 році. Кан відмічав, що збільшення державних витрат на громадські роботи призводить до мультиплікативного (у багато разів більшого) ефекту зайнятості. Далі дану теорію розвив Кейнс.

Економічна сутність мультиплікатора в теорії Кейнса полягає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій:

МІ = DВВП / DВІп, де МІ - мультиплікатор інвестицій, DВВП - зміна ВВП, DВІп – початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП.

Ефект мультиплікатора спирається на три принципові положення:

По-перше, витрати та одержання доходів – це дві сторони кожної ділової угоди. Тому будь-які витрати створюють доходи адекватної величини, які розподіляються на споживання та заощадження;

По-друге, будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні та заощадженні, але співвідношення між споживанням і заощадженням зберігається незмінним;

По-третє, споживання, яке випливає із доходів, одержаних на кожному попередньому етапі здійснення ділових угод, перетворюється у витрати для наступного етапу. Причому, величина цих витрат постійно зменшується в міру віддалення кожного нового етапу від початкового.

Таким чином, початкові зміни інвестиційних витрат породжують нескінченних ланцюг вторинних споживчих витрат, які зменшуються з кожним наступним циклом витрат, але у підсумку багаторазово змінюють ВВП.

Логічне обгрунтування ефекту мультиплікатора краще навести на числовому прикладі за умов, коли вилучення мають місце лише у формі заощаджень.

Припустимо, що інвестиційний клімат у країні сприяє зростанню сукупних витрат (завдяки зростанню запланованих інвестицій) на 10 млрд. грн. Тоді, згідно з першим розглянутим вище положенням, доход інших суб’єктів ринку також зросте на 10 млрд. грн. Тобто на початковому етапі певні витрати одних перетворились в адекватні доходи інших: DВІ1 = DВВП = 10 млрд. грн. Припустимо, що гранична схильність до споживання (ГСС) дорівнює ¾, а гранична схильність до заощаджень (ГСЗ) дорівнює ¼. Тоді, згідно з другим положенням ефекту мультиплікатора, за умов будь-яких змін доходу співвідношення між споживанням і заощадженням збережеться на рівні ¾:¼. З урахуванням цих умов і третього положення ефекту мультиплікатора складемо таблицю 1.

Табл. 1. Мультиплікативний вплив приросту інвестицій на приріст доходу.

Хоча ефект перших і наступних витрат початкового приросту запланованих інвестицій з кожним черговим циклом витрат зменшується, підсумковий приріст доходу становить 40 млрд. грн., за умови, що процес іде до останньої копійки. Тобто, в кінцевому підсумку початковий приріст запланованих інвестицій на 10 млрд. грн. відповідно призводить до зростання рівноважного ВВП на 40 млрд. грн.

Отже, мультиплікатор інвестицій в цьому прикладі дорівнює:

МІ = DВВП / DВІп = 40/10 = 4.

Аналіз даних таблиці дає змогу зробити два висновки.

Перший висновок полягає у тому, що дія ефекту мультиплікатора закінчується тоді, коли сума всіх заощаджень (10 млрд. грн.), які будуть спричинені початковим збільшенням інвестицій (на 10 млрд. грн.), компенсує цей початковий приріст запланованих інвестицій. І це не випадково. Тільки так компенсується нерівновага в економіці, спричинена зростанням інвестиційних витрат. У такому випадку доходи (DВВП) мають зрости на 40 млрд. грн., щоб стимулювати додаткові заощадження на 10 млрд. грн. Тобто доход має збільшитись у чотири рази порівняно з початковим перевищенням інвестицій над заощадженнями, тому що заощадження становлять ¼ частку доходу.

Таким чином, початкові інвестиції у 10 млрд. грн. спричинили ланцюгову реакцію вторинних споживчих витрат і призвели до зростання ВВП на 40 млрд. грн.

Другий висновок полягає у тому, що існує зв’язок між мультиплікатором і граничними схильностями до споживання і заощадження. Доля приросту доходу, що спрямовується на заощадження (ГСЗ), визначає сумарний ефект від послідовних циклів витрат, які викликані початковою зміною доходів. Мультиплікатор і гранична схильність до заощаджень обернено залежні:

МІ=1/ГСЗ.

Згадаємо також, що ГСС+ГСЗ=1. Звідси: ГСЗ = 1-ГСС, тоді

МІ=1/ (1-ГСС).

З таблиці 1 видно, що МІ=1/ГСЗ=4.

Отже, чим менша частка доходу, яка заощаджується, тим більші чергові витрати в кожному діловому циклі і більший мультиплікатор.

Початково економіка знаходилась в стані рівноваги. Якщо приватний сектор економіки збільшує інвестиційні витрати, то нові збільшені інвестиції перевищують рівноважні заощадження. Це означає, що обсяг ВВП уже не є рівноважним. Виникає питання, на скільки повинен зрости ВВП, щоб рівновагу було відновлено? Мабуть настільки, щоб стимулювати додаткові заощадження для компенсації приросту інвестицій. Тобто:

DВВП=МІ*DВІп=(1/ГСЗ)* DВІп.

Для остаточних висновків необхідно схематично показати дію мультиплікатора:

Якщо скласти всі доходи, створені початковою зміною інвестиційних витрат, одержимо приріст ВВП (DВВП). В умовах рівноваги приріст доходу дорівнює приросту витрат. Відношення між приростом доходу, як наслідком, і початковим приростом інвестицій, як причиною, і є мультиплікатор інвестицій.

Отже, висновки:

мультиплікатор залежить від того, яка частка доходу перетворюється у споживчі витрати, тобто від ГСС. Чим вища ГСС, тим більший мультиплікатор і навпаки;

мультиплікатор знаходиться в оберненій залежності від ГСЗ. Чим вища ГСЗ, тим нижчий мультиплікатор.

2. Рівновага в економіці може забезпечуватися за різних умов: при повній або неповній зайнятості, на інфляційній або безінфляційній основі. Ці умови залежать від співвідношення між сукупними витратами і потенційним обсягом виробництва (ВВП). Рівновага в економіці не гарантує такого рівня сукупних витрат, за яких економіка може перебувати в стані повної зайнятості й без інфляції. Але саме в цьому стані економіка працює найефективніше. Тому потрібно розглянути ВВП в умовах різного співвідношення між фактичними сукупними витратами й тими, які відповідають потенційному ВВП.

Розглянемо спочатку варіант, коли сукупних витрат не вистачає для досягнення потенційного ВВП. Звернемося до рис. 3.

	СуВ       СуВ2     СуВ1
				ВВП1 ВВП2 ВВП

Це означає, що в економіці спостерігається дефіцит сукупних витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім для того, щоб повністю використовувати наявні потужності, що характеризує економіку в стані неповної зайнятості. Недостатність сукупних витрат, їхня неспроможність забезпечити досягнення потенційного ВВП, який відповідає умовам повної зайнятості, називається рецесійним розривом. Іншими словами, рецесійний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково збільшитися, щоб забезпечити досягнення потенційного ВВП.

Розрив називається рецесійним тому, що він зумовлює в економіці рецесію, тобто скорочення виробництва порівняно з її потенціалом.

На графіку (рис. 3) рецесійний розрив – це відстань по вертикалі між лінією фактичних сукупних витрат (СуВ1) і лінією потенційно необхідних сукупних витрат (СуВ2).

В умовах рецесійного розриву економіка потенційно втрачає, недовиробляє певну величину ВВП (це різниця між ВВП2 і ВВП1). Обсяг цих витрат визначається як добуток рецесійного розриву (необхідного початкового приросту сукупних витрат) на мультиплікатор витрат:

DВВПр=DСуВп*Мв і навпаки, якщо рівень ВВП за умов повної зайнятості є відомим, то величина рецесійного розриву (необхідного початкового приросту сукупних витрат (+DСуВп)) визначається за формулою (в умовах стабільних цін):

+DСуВп=+DВВПр/Мв, де +DВВПр – реальний приріст ВВП, необхідний для досягнення ВВПп (+DВВПр=ВВПп-ВВПф); Мв – мультиплікатор витрат.

Протилежні результати мають місце в тому випадку, коли фактичні сукупні витрати перевищують їхню величину, яка відповідає умовам повної зайнятості (рис. 4).

На графіку (рис. 4) потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ2. Але фактично економіка витрачає більше – СуВ1. Отже, має місце надлишок сукупних витрат: СуВ1 більше СуВ­2. Тому фактичний ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП1 більше ВВП2. Таке явище називається інфляційним розривом.

На графіку 4 величина інфляційного розриву дорівнює відстані по вертикалі між лініями СуВ1 і СуВ2. Іншими словами, інфляційний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково зменшитись, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості.

Розрив називається інфляційним тому, що він викликає в економіці інфляційний надлишок ВВП. Величину інфляційного розриву (-DСуВп) – необхідного початкового зменшення сукупних витрат – можна визначити за формулою (без урахування цінового фактора):

-DСуВп=-DВВПі / Мв, де -DВВПі – інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості (-DВВПі =ВВПп-ВВПф).

	СуВ       СуВ1     СуВ2
				ВВП2 ВВП1 ВВП

Інфляційний розрив виникає у зв’язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням виробництва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фізичних обсягів виробництва. Для цього потрібен певний час. Єдиним природним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву викличе лише зменшення номінального ВВП без зміни реального ВВП.

Література:

Будаговська С., Кілієвич О. та ін. “Мікроекономіка і макроекономіка”. К.: “Основи”. 1998.

Комісарук М.П. “Макроекономіка: курс лекцій”. Коломия - 1999.

Макконел, Брю. “Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд.. – М.: Республика, 1992.

Павловський М. “Макроекономіка перехідного періоду”. К.: “Техніка”. 1999.

Савченко А. та ін. “Макроекономіка”. К.: “Либідь”. 1999 с. 136-148.