Планування соціально-економічного розвитку країни - Макроекономіка - Скачать бесплатно

План.

1.Суть та значення індикативного планування.

2.Держконтракт та держзамовлення як ефективніінструменти ДРЕ

У період становлення ринкових відносин директивне планування, як одна з форм державного регулювання економіки, замінюється індикативним. Вперше ідея індикативного планування була висвітлена К. Лапдауром у праці "Теорія національного економічного планування". Суть його полягає у тому, що уряд діє на соціальний економічний розвиток не шляхом вказівок і затвердження директивних обов'язкових завдань для товаровиробника, а за допомогою координації діяльності і забезпечення інформацією.

Індикативна форма планування увійшла до світової господарської практики у зв'язку з економічною кризою 1929—1933 рр. — як засіб, за допомогою якого можна запобігати виникненню в економіці кризових явищ. Індикативне планування є системою необов'язкових для суб'єктів ринкових відносин рекомендацій;

характерною рисою його є закладена 'можливість здійснювати ко­ригування програми (плану) розвитку економіки відповідно до змін у розвитку ринку;

містить ряд індикаторів (пріоритетів), які мають максимальну дер­жавну підтримку.

Індикативне планування — як адекватна ринковим відносинам форма макроекономічного планування — принципово відрізняється від директивного способами реалізації поставлених планом цілей.

Метою індикативного планування є реалізація цілей державного впливу на соціальний розвиток на базі обгрунтування та розробки відповідної стратегії, тактики і політики із засобами їх вирішення.

Основним призначенням індикативного планування є розробка, обгрунтування і здійснення заходів щодо державного регулювання соціально-економічного розвитку країни.

Індикативне планування за умов ринку здійснюється державою з метою формування уявлень про майбутній розвиток і структуру народ­ного господарства через розв'язання таких завдань:

обґрунтування поведінки самостійних суб'єктів ринкових відносин;

забезпечення основи для державного контролю над економікою шляхом визначення сфер, де наявність гострих і невідкладних проблем потребує активного державного втручання і регулювання;

обгрунтування, розроблення і реалізація шляхів та засобів цього втручання та регулювання економічних процесів.

Індикативний народногосподарський план — це ор­ганізаційно-економічний інструмент втілення економічної політики держави у практичні дії суб'єктів господарювання, який базується на системі економічних, науково-технічних і соціальних прогнозів, мас орієнтуючий, рекомендаційний характер і служить основою для вироб­лення регуляторів ринку.

Показники, які є в індикативному плані, виражають основні на-прями економічного і соціального розвитку, не є адресними і виступають орієнтирами, досягнення яких повинні добиватися державні органи шля­хом застосування різних стимулюючих заходів і економічних важелів. Уряд реалізує основні положення цього плану через систему державного підприємництва, державного замовлення, цільові комплексні програми, через бюджетне фінансування (бюджетне планування) та грошово-кре­дитний механізм.

Певна частина плану повинна бути директивною. Це стосується заходів, що фінансуються з бюджету. Таким чином, індикативне пла­нування включає в себе і бюджетне планування. Бюджетне планування — це, по суті, ресурсне планування, яке визначає державні витрати у бюджеті на розв'язання важливих проблем, що з об'єктивних причин не можуть реалізуватися ринковим механізмом. Через бюджетне пла­нування здійснюється розподіл централізованого фонду грошових коштів на проведення соціальних, науково-технічних, екологічних та інших національних програм.

З огляду на цілі, завдання, зміст і засоби реалізації індикативного плану його основні функції включають:

прогнозування і обгрунтування цілей, темпів та умов збалансованого економічного і соціального розвитку ре­спубліки;

розроблення системи прямих державних адміністративних регуляторів;

визначення економічних важелів і стимулів (економічних регуля­торів) ;

формування цільових комплексних програм, раціональне поєднання інтересів республіки із внутрішніми та зовнішніми суб'єктами ринкових відносин шляхом координації їх планово-економічної діяльності й економічного впливу;

координацію і взаємопов'язання розроблення індикативного плану з бюджетом держави;

застосування як інструменту поточного аналізу та координації виконання окремих елементів, завдань, програм і досягнення основних цілей, затверджених Верховною Радою України у складі індикативного плану;

вироблення і реалізацію пріоритетів у розвитку економіки. Слід зазначити, що конкретний склад показників індикативною плану, структура та методи їх визначення можуть змінюватися залежно від стану народного господарства, цілей та завдань державного регулю­вання.

Для розрахунку показників і подання інформації використовується уже впроваджена в Україні автоматизована система планових розра­хунків (АСПР), побудована на основі використання електронно-обчис­лювальної техніки і сучасних засобів телекомунікаційного зв'язку. Нині в ній уточнюються програми відповідно до особливостей розрахунків індикативного плану і розвитку нових форм господарювання.

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНИХ ЗАМОВЛЕНЬ І КОНТРАКТІВ

Державні замовлення і контракти належать до засобів прямого впливу держави на виробника.

Державні замовлення містять ме­ханізми формування складу необхідної державі продукції (робіт, послуг) і розміщення відповідних угод серед підприємств усіляких форм влас­ності, фінансування і контролю за їх виконанням, механізм конкурсних торгів. Механізм державних замовлень широко використовується як засіб впливу на економіку у багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою.

Державне замовлення упроваджується на виробництво та поставку для державних потреб промислової продукції, сг си­ровини та продовольства, виконання робіт, надання послуг, створення виробничих потужностей, проведення фундаментальних та найваж­ливіших прикладних наукових досліджень, освоєння нових технологій, підготовку спеціалістів, розв'язання соціальних проблем.

Для підприємств державне замовлення є одним із орієнтирів фор­мування їхньої виробничої програми. Водночас державне замовлення своїм складом окреслює зону впливу центральних органів державної виконавчої влади на формування структури виробничої програми підприємства.

Контракт — угода між двома сторонами.

Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету, поповнення держав­ного резерву. При цьому держава гарантує оплату продукції, виконання робіт, надання послуг.

Обсяги поставок продукції, виконання робіт, надання послуг за державними контрактами формуються на основі пропозицій замовників і мають бути збалансовані з можливостями державного бюджету,тому що фінансування за державними контрактами здійс­нюється замовниками за рахунок державного бюджету у межах коштів, передбачених на ці цілі.

Замовник(Міністерство еко­номіки, Міністерство соціального забезпечення, Міністерства культури, енергетики, оборони, облвикон­коми, Службу безпеки,Національну гвардію) укладає державні контракти, виступає від імені держави гарантом фінансування поставок продукції, виконання робіт, надання послуг, передбачених контрактом, у межах асигнувань, виділених йому на ці цілі.

Якщо є можливість вибору виконавців, завдання за держав­ними контрактами розміщуються замовниками на конкурсній основі. Підприємства-монополісти не мають права відмовлятися від укладання державного контракту і виконання державного замовлення.

Замовники державних контрактів щомісячно подають до Міністерства статистики звіти про виконання державних контрактів відповідно до затверджених форм.