Лучшие автора конкурса
1. saleon@bk.ru (96)
4. patr1cia@i.ua (45)


Вселенная:
Результат
Архив

Главная / Украинские Рефераты / Маркетинг / Організація та функціонування картелів


Організація та функціонування картелів - Маркетинг - Скачать бесплатно


Другий критерій визначення продуктивної і непродуктивної праці пов'язується з її матеріалізацією, уречевленням. Продуктивна праця — праця робітника — закріплюється і реалізується в певному предметі або товарі, що придатний для продажу. А^праця служника не закріплюється і не реалізується в товарах. Його послуги зникають у момент їх надання. Згідно з цим уся сфера нематеріального виробництва визнавалася непродуктивною. Такий висновок Сміта багато хто з його сучасників піддавав справедливій критиці. Проте К.Маркс сприйняв його, хоч і з певними застереженнями. Цим, головно, і пояснюється те, що саме такий підхід став основним критерієм розрахунків національного доходу в СРСР.
Капітал у Сміта — це головна рушійна сила економічного прогресу. Під капіталом він розуміє запас продукції (не використаний на споживання), що дає прибуток, або за допомогою якого працею створюються нові блага. Капітал він поділяє на основний
(машини, знаряддя праці, промислові й торговельні будівлі, «людський капітал» тощо) і оборотний (гроші, запаси продовольства, сировини, готової продукції на складах).
Великого значення Сміт надавав нагромадженню капіталу. Це, по суті, основна ідея його праці. Нагромадження капіталу, за Смітом, є результатом ощадливості. Ощадливість капіталістів збільшує фонд, призначений для утримування продуктивних робітників. Зростання кількості продуктивних робітників і підвищення продуктивності їхньої праці збільшує річний продукт нації.
Цінність річного продукту нації складається лише з доходів. Такий підхід Сміта до визначення мінової цінності сукупного суспільного продукту в марксистській літературі одержав назву «догми Сміта». Сміта звинуватили в тім, що він не включає перенесену вартість у вартість сукупного продукту. Проте Сміт виходив із того, що матеріальні витрати (перенесена вартість) — це не що інше, як чиїсь доходи, отримані на попередніх стадіях виробництва.
Сміт чітко розрізняє валовий і чистий дохід нації. Під валовим доходом він розуміє весь річний продукт країни. Чистий дохід — це нова цінність.
Як прихильник економічного лібералізму Сміт виступає за свободу міжнародної торгівлі, критикує протекціонізм. Він обґрунтовує теорію абсолютних переваг, відповідно до якої поділ праці також у сфері міжнародного обміну є важливою передумовою підвищення продуктивності та прибутковості виробництва. На його думку, існує природний розподіл виробництв між різними країнами, що відповідає їхнім взаємним інтересам. А протекціонізм перешкоджає отриманню з цього належного зиску.
У підсумку варто зазначити, що заслуга Сміта полягає не лише в тім, що він започаткував системний виклад політичної економії. Він підкреслив значення особистого інтересу як рушійної сили прогресу за умов, коли всім забезпечено однакові можливості. Коли власний інтерес намагаються реалізувати за рахунок інших, він набирає загрозливого для суспільства характеру, тобто ринковий механізм створює гармонію лише тоді, коли його обмежено відповідними правовими та інституціо-нальними рамками.
І не випадково англійський історик економічної думки М. Блауг писав, що «Сміту немає рівних ні у XVIII, ні в XIX ст., за глибиною і точністю проникнення в суть економічного процесу, економічною мудрістю...»


Д. Рікардо (1772—1823) — видатний представник класичної політичної економії. Його перші економічні праці було присвячено проблемам грошового обігу. 1827 р. було опубліковано його головну працю «Основи політичної економії та оподаткування». У цій праці (і не тільки в цій) Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Він розробляє економічну програму буржуазного розвитку, бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії із землевласниками.
Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу багатства між класами. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства (тобто економічного зростання), то Рікардо — розподіл багатства на заробітну плату, прибуток і ренту і вплив його на зростання багатства. Отже, розподіл він уважає фактором зростання. Вихідним пунктом дослідження в нього, як і в Сміта, є мінова вартість.
Теорія вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну і мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоч і є абсолютно необхідною для визначення останньої. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкісності і кількості праці, потрібної для їх добування. Перше джерело — рідкісність, стосується незначної кількості товарів (мистецькі твори тощо). Мінова цінність переважної більшості товарів визначається тільки працею.
Рікардо підтримує Сміта в його поясненні цінності працею і критикує за її визначення «працею, що купується». Не сприймає Рікардо і тлумачення Смітом цінності як суми доходів. У Рікардо цінність є первинною величиною, що визначається працею і розподіляється на доходи. Водночас Рікардо заявляє, що на цінність товарів впливає не лише праця, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві. Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Проте (на відміну від Сміта) він трактує цю категорію позаісторично. У нього все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини, стає капіталом.
У Рікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Він уважає, що зміни в заробітній платі не спричиняють відповідних змін цінності товару, а позначаються лише на величині прибутку.
Рікардо, як і Сміт, натрапив на значні труднощі, коли розв'язував проблему цінності на капіталістичній основі. Він бачив, що
прибуток на капітал визначається його розмірами, а норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б неможливо, якби товари обмінювались лише відповідно до затрат живої праці. Тоді у галузях, де переважала б ручна праця і були більшими її витрати, створювалась би більша цінність, ніж у галузях зі значним основним капіталом. Щоб подолати цю суперечність Рікардо відмовляється від твердження, що заробітна плата не впливає на ціни. Він висновує, що зростання номінальної заробітної плати збільшує цінність благ, виготовлених за допомогою капіталу з коротким строком служби, або з допомогою малої кількості техніки, і навпаки. Саме в такий спосіб вирівнюється норма прибутку, незалежно від статей витрат.
Рікардо в основному дотримувався трудової теорії вартості, хоч і розумів, що вона не може повністю пояснити співвідношення товарних цін. Але вона була зручною для аналізу проблеми протягом нетривалих часових періодів.
Підхід Рікардо до визначення цінності зазнав гострої критики з боку економістів, які підкреслювали працезатратний характер його концепції. Слід звернути увагу на це питання, адже в СРСР саме ця затратна концепція в теорії виявилася як розтратна практика в народному господарстві.
Рікардо також розрізняє «природну» й «ринкову» ціну. Під «природною» він фактично розуміє цінність, під «ринковою» — ціну. Ринкові ціни відхиляються від природних під впливом попиту і пропозиції.
Гроші. Теорію грошей Рікардо будує на засадах своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото, цінність котрого, як і будь-якого іншого товару, визначається затратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Використання золота Рікардо вважає дорогим і нерозумним і розробляє проект системи паперового грошового обігу.
Теорія розподілу. Основною проблемою політичної економії, як уже зазначалось, Рікардо вважає розподіл. Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку й ренти.
Заробітна плата в Рікардо — це дохід робітника, плата за працю. Праця як товар також має природну й ринкову ціну. Природна ціна визначається цінністю засобів існування робітника і його сім'ї. Вона змінюється з часом і є різною в різних країнах. Рікардо притаманна тенденція обмежувати природну ціну праці ціною мінімуму засобів існування.
Ринковою ціною праці є та, що фактично виплачується робітникам. Рікардо ставить її в залежність від попиту і пропозиції, тобто узалежнює рух заробітної плати від руху народонаселення. З розвитком суспільства становище робітників буде погіршуватись. Це зумовлюватиметься, на думку Рікардо, зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського господарства, що спричинятиме зростання цінності останніх. А грошова заробітна плата коли й зростатиме, то значно повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Він виступає проти втручання держави у функціонування ринку праці й наполягає на необхідності скасування законів на захист бідних.
Прибуток у Рікардо — це перевищення цінності над заробітну плату. Він виступає в нього то як породження капіталу, то — як праці.
Велику увагу приділяє Рікардо проблемі зниження норми прибутку. З розвитком суспільства вона має тенденцію до зниження. Ця тенденція зумовлена тим, що продуктивність праці в сільському господарстві зменшується (дія «закону спадної родючості ґрунту»), що призводить до зростання цін на продукти харчування і зростання заробітної плати. Відповідно відбувається зниження прибутку. Фактором, що протидіє спаданню норми прибутку, Рікардо вважає розвиток продуктивних сил.
Земельна рента. Ренту Рікардо визначає як «частку продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування першо-початковими й такими, що не руйнуються, силами ґрунту». Ренту він пов'язує з приватною власністю на землю. Основний постулат Рікардо полягає в тім, що рента виплачується за користування землею лише тоді, коли кількість землі обмежена, а її якість неоднакова. Зі зростанням кількості населення починається обробіток і менш родючих та гірше розміщених земельних ділянок. У такому разі зростатимуть витрати виробництва сільськогосподарської продукції. Це відбуватиметься доти, доки на найгіршій земельній ділянці витрати виробництва не зрівняються з ринковою ціною. Така ділянка ренти не дає. Однак обробіток гірших земель забезпечує зростання ренти на ліпших ділянках.
Аналізує Рікардо і можливість збільшення витрат виробництва на одній ділянці для одержання такої самої величини додаткового продукту, що й на іншій. Розглянуті Рікардо види ренти К. Маркс назвав диференційною рентою. Величина ренти в Рікардо — це перевищення цінності над середній прибуток.
Теорія ренти Рікардо відіграла велику роль у боротьбі промислової буржуазії проти землевласників. Буржуазії імпонував висновок Рікардо про те, що в підтриманні високих цін на хліб заінтересовані лише землевласники, бо це забезпечує їм високу ренту. Промислова буржуазія використала теорію ренти Рікардо для обгрунтування вимоги скасування хлібних законів.
Проблема відтворення і криз. Рікардо поділяє погляди Сея, який заперечував можливість надвиробництва і криз. Посилаючись на Сея, Рікардо стверджує, що попит обмежується лише виробництвом. Кожна людина виготовляє продукцію або

для власного споживання, або на продаж. Отже, продукти завжди купують за інші продукти чи послуги. Гроші є лише «мірилом, за допомогою якого відбувається обмін». Рікардо допускав можливість надвиробництва в окремих галузях. Але його він розглядав як тимчасове і таке, що спричиняється неправильним розподілом ресурсів, прорахунками підприємців.
Теорія порівняльних переваг. Велика заслуга Рікардо полягає в розробленні теорії порівняльних витрат, як основи спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Він першим з економістів розробив теорію міжнародної торгівлі з теоретичного боку і показав, чим вона відрізняється від внутрішньої торгівлі: якщо внутрішня торгівля зумовлюється тенденцією вирівнювання норми прибутку, то зовнішня — «порівнянними витратами». Сміт сформулював тезу про «абсолютні переваги», а Рікардо довів, що взаємовигідна торгівля можлива навіть за умов, коли різні країни мають тільки відносні переваги щодо виготовлення тих чи інших товарів, тобто абсолютні переваги лише щодо якогось одного фактора виробництва.
Рікардо, як і Сміт, — видатна, хоч і суперечлива постать в історії економічної думки. Понад півстоліття його теорія панувала в економічному житті Англії. Аналізуючи економічні погляди Рікардо слід врахувати оцінку, яку дали йому видатні економісти. К. Маркс уважав праці Рікардо і Сміта вершиною класичної (наукової) політичної економії. Натомість Д. М. Кейнс популярність Рікардо назвав «явищем загадковим» і пояснював її тим, що теорія вченого імпонувала владі. Саму ж теорію Кейнс назвав непридатною для наукових прогнозів. Англійський економіст Бла-уг, порівнюючи внесок у розвиток економічної теорії Сміта і Рікардо, писав, що «Багатство народів» містить більше суттєвих узагальнень щодо функціонування економічної системи, ніж «Основи» Рікардо. Заслуга останнього в тім, що він «винайшов техніку економічної науки», заклав підвалини модельного підходу до побудови економічної теорії.

2. ВНУТРІШНІЙ І МІЖНАРОДНИЙ МАРКЕТИНГ:

ЗАГАЛЬНІ РИСИ І ВІДМІННОСТІ

На думку А. Олливье й А. Дайана, “маркетинг - це система заходів і сукупність технічних прийомів, що дозволяють підприємству завоювати, а згодом зберегти вигідну клієнтуру за допомогою постійного спостереження за ринком з метою надання впливу на його чи розвиток у гіршому випадку пристосування до нього”[1.c.480].

Процес реалізації маркетингу складається з 3 основних фаз:

вивчення ринку за допомогою спостереження й аналізу

попиту, конкуренції посередників, а також середовища - законодавчої технічної, економічної социокультурной;

визначення, за допомогою політики продукту цін і установлення визначених зв'язків, такої комерційної пропозиції, що буде відповідати обраній меті і бажаному положенню на ринку;

реалізація товарів і послуг завдяки проведенню рекламної і збутової політики.

Ця постійно поновлюваний ланцюг заходів є предметом планування, враховується при складанні бюджету і підлягає контролю з погляду обґрунтованості вжитих заходів.

Перераховані фундаментальні правила маркетингу цілком залишаються в силі для того щоб орієнтувати комерційний розвиток підприємства за кордоном і очевидно, що не може бути ефективного міжнародного маркетингу на тім підприємстві яке не буде їх дотримувати.

Основні форми і методи практичного застосування маркетингу на підприємствах характерні для всіх його моделей можуть, в однаковій мірі бути використані в маркетингу як усередині країни, так і на зовнішніх ринках. Незалежно від сфери діяльності і географічного охоплення ринків підприємства компанії використовують ті самі методи дослідження попиту, пропозиції діяльності конкурентів аналізу власної діяльності, будують производственно збутову діяльність на основі тих самих стратегічних альтернатив.

Разом з тим міжнародний маркетинг має ряд відмінних рис обумовлених специфікою ринків окремих країн тому кожен етап маркетингової діяльності на світовому ринку вимагає обліку не тільки социальноэкономических,психологічних, але і національно історичних особливостей попиту. Так, при аналізі закордонних ринків і їхніх сегментів значне місце займає проблем пристосування (адаптації) параметрів продукції до умов її споживання в тій чи іншій країні.

Також він має специфічні особливості й аналіз конкурентної боротьби. У деяких випадках прогнози конкурентів виявляються неточними з тієї причини що підприємство експортер недоценилосильные позиції місцевих фермерських господарств із погляду їхнього впливу на органи державного регулювання в країні.

Відомо, що перед підприємством, що бажає вийти на закордонний ринок, устають крім загальних специфічні проблеми, зв'язані з вибором форм експансії. Вони дуже різноманітні, експорт, збут ліцензії на виробництво, утворення змішаних підприємство з виробництва і (чи) збуту продукції, відкриття власної справи за рубежем, приєднання закордонних фірм. Кожен варіант стратегії має свої достоїнства і недоліками. Основною задачею служби (підрозділу) маркетингу є проведення попереднього комплексного дослідження стану ринку країни, на який підприємство збирається виходити зі своїм товаром (послугами).

Міжнародний маркетинг відрізняє від внутрішнього і те, що для кожної країни необхідно виділяти зовнішнє і внутрішнє навколишнє оточення. Звичайно фірма, приймаючи рішення внутрішнього маркетингу, орієнтується і на зовнішню і на внутрішнє навколишнє середовище. Фактори внутрішньої обстановки представляють в основному, мети компаній, її організацію і структуру, приступність для неї ресурсів. Фактори зовнішньої обстановки включають конкуренцію, зміни в психології споживача, політичні умови, соціальні і культурні зміни, вимоги національного законодавства і т.д. Для задоволення вимоги оптимізації діяльності фірми на міжнародному ринку і вивчення факторів зовнішньої і внутрішньої обстановки використовується сегментація ринку [4, с.431.]

Трансакційні корпорації - Рокоча:1.1. Транснаціоналізація: геоцентричні підприємства

Однією з ключових характеристик сучасного розвитку світогосподарських процесів є транснаціоналізація. Вона розгортається переважно на двох рівнях: на рівні інтеграції національних економічних комплексів і на рівні комерційного середовища. Обидва рівні взаємопов'язані й зумовлюють один одного. З одного боку, транснаціоналізація на рівні відтворювальних комплексів країн має своїм результатом створення нових ринкових систем, ширших можливостей для розвитку великомасштабного спеціалізованого виробництва, що становить об'єктивні передумови розвитку міжнародного бізнесу та концентрації капіталів у рамках підприємницьких утворень. З іншого боку, транснаціоналізація за участю комерційних структур є економічним механізмом, який визначає нові пріоритети суспільного відтворення, цілі міжнародної політики держав, особливості й Динаміку інтернаціоналізації господарського життя.
Сучасні складні процеси і тенденції ринково-підприємницької діяльності можна охарактеризувати як усе відчутніші в кількісному співвідношенні етноцентричних і геоцентричних фірм, компаній, а також у якісних показниках їх господарської діяльності.
Під етноцентричними (від грецьк. ethnos - плем'я, народ і центр) компаніями розуміють підприємницькі структури, які зосереджують свою діяльність переважно на внутрішньому ринку своєї країни і для яких міжнародні торговельні операції (якщо вони існують) є разовими, нетиповими формами економічної активності. Під геоцентричними (від грецьк. geo - Земля і центр) - ті, які своєю ринково-збутовою політикою прагнуть охопити якнайширший спектр країн і регіонів світу.
Сучасні геоцентричні корпорації можна розглядати як організаційно-підприємницьку форму усуспільнення виробни

чої діяльності, оскільки вони концентрують значну масу капіталу - раніше створених суспільних цінностей виробничого призначення. Власний капітал корпорацій формується засобами акціонування, тобто залученням коштів інвесторів в обмін на реалізовані їм акції.
Такі компанії виступають на ринковій арені не лише як підприємницькі структури. Вони виконують суспільно регулюючі функції, які є наслідком їх впливу на перерозподіл виробленого у світовому масштабі продукту. Порівняно з іншими підприємницькими структурами на базовому рівні економічного життя геоцентричні компанії уособлюють найбільш повне матеріальне втілення ідей і цілей інтернаціонального усуспільнення у виробничій сфері, підвищення комерційної ефективності міжнародної економічної діяльності, передусім за рахунок структурної оптимізації відтворювального процесу.
Домінування тенденції до зростання ваги геоцентричних компаній є очевидним: відбувається значна активізація міжнародної торгової діяльності підприємницьких організацій. Дедалі більшою мірою великі компанії обирають об'єктом своєї діяльності зарубіжні ринки. Вони намагаються активно розширювати міжнародний маркетинг, створювати глобальну конкуренцію. І, природно, основна рушійна сила у здійсненні цих змін - розгалужені підприємницькі об'єднання транснаціонального типу.
Для інтернаціональних за характером корпорацій типовою є особливо виразна концентрація на тих видах господарської діяльності, які пов'язані з міжнародним обміном. Зокрема, це стосується фірм, які мають штаб-квартири за межами країн, у яких вони створені й працюють. Наприклад, для Ірландії показники експорту іноземних та місцевих компаній становлять 89% та 34% відповідно, для Нідерландів - 64% та 37%, для Франції- 35,2% та 33,6%, для Японії - 13,1% та 10,6%. Однак така закономірність існує не у всіх країнах. Так, у США перший показник вищий за другий - 10,7% та 15,3%.
Відносно більша "прив'язка" великих корпорацій, які акумулюють значні виробничі ресурси й виробляють левову частку ВВП, до експортної діяльності не є випадковою. Нарощування експорту - результат поглиблення спеціалізації, яка, у свою чергу, спричиняє збільшення обсягів виробництва. В економічній теорії зв'язок між розвитком експортної спеціалізації та економічним зростанням країни добре відомий: збільшення експорту країни на 1% зумовлює 0,1% приросту ВВП.
Транснаціоналізація у підприємницькій сфері, яка є однією з найхарактерніших рис сучасної системи міжнародних економічних відносин, реалізується в діяльності великих геоцентричних компаній, що функціонують як міжнародні корпорації (МНК). Найзагальніше визначення МНК таке: МНК - міжнародні за складом і характером діяльності суб'єкти господарського життя, які функціонують на принципах корпоративної власності з акціонерною формою управління та розподілу прибутків у міжнародному масштабі.
У доповіді Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) у 2000 році зазначалося, що діяльність таких компаній поширюється практично на всі сфери економічної діяльності, що перетворює їх на провідну силу в сучасній світовій економіці. Серед пріоритетів у діяльності МНК і лідируючих галузей виробництва світу, за даними доповіді, є автомобільна промисловість, видобуток і транспортування нафти, виробництво електронного та електричного обладнання. До цих галузей поступово наближаються компанії комунальної сфери й телекомунікаційного сектора.
Підтвердженням такої оцінки є рейтингові листи, які виводяться аналітичними виданнями за результатами діяльності компаній за рік. У Таблиці 1.1 наведено рейтинг двадцяти провідних компаній світу за величиною доходів відповідно до переліку 1000 МНК - лідерів світової економіки, який було складено американським журналом "Fortune" у 2000 році.
Таблиця 1.1. Провідні компанії світу (за рейтингом 2000 р.)



назад |  2 | вперед


Назад
 


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

© il.lusion,2007г.
Карта сайта
  
  
 
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Союз образовательных сайтов