Маркетингові дослідження ринку освітніх послуг в Україні - Маркетинг - Скачать бесплатно

Зміст

Вступ…………………………………………………….…………3

1.Теоретичні основи рейтингу

Анкетування в системі рейтингу...............................................4

Інтерв”ю і фокус-групи..............................................................10

1.3 Опитування ( експертне і масове).............................................11

1.4Основні показники, що використовуються в рейтингу..........17

1.5Методика розрахунку рейтингових місць.................................22

2. Рейтинг ВУЗів України

2.1 Система вищої освіти в Україні..........................................25

2.2 Рейтинг ВУЗів України.......................................................28

Висновок......................................................................................30

Список літератури.......................................................................31

Вступ

Система освіти в Україні є однією зі значимих і визнаних освітніх систем у світовому співтоваристві. У 2004 році мережа державних організацій системи освіти містила в собі 654 закладів вищої освіти з 1680 філіями, 2628 закладів середньої професійної освіти, 3789 закладів початкової професійної освіти, 63 закладів додаткової професійної освіти. Загальна кількість студентів і учнів, що навчаються на всіх рівнях освіти в Україні, складає 6 млн. чоловік, у тому числі 3 596 тис. студентів вузів, 1 650 тис. системи початкової освіти. Чисельність студентів вузів на 10 000 населення склала в 2003 р. 191 чол., з них 92 чол. на 10 000 населення навчалися за рахунок бюджетних засобів. Недержавний сектор освіти значимий і представлений тільки в системі вищої професійної освіти: питома вага недержавних вузів у загальному їхньому числі досягла 37,5%. Однак у недержавних вузах навчається тільки 13% від чисельності всіх студентів вищих навчальних закладів.

Мета даної курсової роботи-дослідити стан ринку освітніх послуг в Україні,провести аналіз вищих учбових закладів згудно методик,запропонованих Міністерством Освіти України.

Основним завданням-визначити рейтинги ВУЗів України. Маркетинг у сфері вищої освіти починає відігравати роль інструменту ефективної політики на ринку освітніх послуг, стає невід'ємною частиною менеджменту вузу. Поряд із проведенням спеціальних досліджень ринку, використанням різних засобів комунікації, маркетингових каналів, що займаються просуванням інформації про освітні послуги і їхню реалізацію, актуальним є питання про сегментування ринку споживчих послуг вищих навчальних закладів.

1.1 Анкета в системі рейтингу

Рейтинг вузу – це результат комплексної оцінки всієї його

діяльності. Причому, незалежно оцінюються два сумарних

показника: потенціал вузу й ефективність його використання.

Якісне поліпшення цих показників уможливило б істотне просування в рейтингу.

На другому етапі при зборі первинних даних (інформації, зібраної вперше для якоїсь конкретної мети) вибирають метод дослідження. Зупинимося на опитуванні, тому що анкетування є одним з основних інструментів саме даного методу маркетингового дослідження.
Опитування може піти в усній або письмовій формі. Усні і телефонні опитування називають звичайно інтерв'ю. Опитування розділяються:
1) по колу опитуваних (частки особи, експерти, підприємці й ін.);
2) по кількості одночасно опитуваних (одиничне або групове інтерв'ю);
3) по кількості тим, що входять в опитування (одна або трохи (омнібус) );
4) за рівнем стандартизації (вільна схема або структурована, цілком стандартизована);
5) по частоті опитування (одне- або багаторазове опитування).
При письмовому опитуванні учасники одержують опитувальні аркуші, що вони повинні заповнити і відіслати по призначенню. У даному випадку використовуються переважно закриті питання, відповідь на які полягає у виборі одного з приведених варіантів. Питання підрозділяються в такий спосіб:
так - немає питання (іноді передбачається відповідь типу 'не знаю' або 'ні так, ні немає');
альтернативні питання, при яких потрібно вибрати з ряду можливих відповідей один, іноді трохи;
ранжирування об'єктів порівняння, наприклад автомобілів, на базі переваг, що суб'єктивно відчуваються; шкалирующие питання, що дають диференційовану оцінку подібності або розходження досліджуваних об'єктів.
Різні види питань задають різні рівні шкал, які можна застосувати надалі для виміру величини досліджуваної ознаки.
При розробці питань потрібно виходити з потреби в інформації і можливостей опитуваних дати правильна відповідь. Якщо дослідника цікавить тільки згода або незгода, то достатно питання виду 'так - немає'. Якщо ж потрібно зробити висновок про думки опитуваних, то необхідно використовувати шкалирующие питання.
Опитувальні аркуші можуть включати, крім питань власне кажучи справи, питання, що допомагають установити контакт з опитуваним, і питання, що контролюють правильність і дійсність відповідей. Крім того, використовуються статистичні питання, що стосуються особистості опитуваного.
Питання, що можуть викликати неприємні почуття, наприклад сором, невдоволення або бажання прикрасити реальність, найкраще ставити не в прямій, а в непрямій формі, наприклад: замість питання ' чиМаєте ви автомобіль?' можна поставити запитання 'Хто у вашій родині має автомобіль?'. При дослідженні реальних мотивів і думок часто використовуються методи проекції й асоціації. У першому випадку тестируемому особі пропонується описати яку-небудь ситуацію або виразити можливу реакцію третьої особи на цю ситуацію. Як правило, люди приписують іншим тієї особливості характеру, якими вони володіють самі, свої думки і представлення. На принципі асоціації заснований тест, що з'ясовує, що нагадує випробуваному те або інше слово, наприклад: що асоціюється зі словом 'літо' і т.д. (словесна асоціація). Ту ж основу має тест доповнення пропозицій, у ході якого опитуваному пропонується закінчити неповна пропозиція, наприклад: 'Спортивним автомобілем володіють люди, що...'. Час відповіді в обох випадках повинне бути обмежено, щоб одержати спонтанні судження.
У дослідженні найчастіше використовується усне опитування, або інтерв'ю. Якщо опитування проходить за строго заданою схемою, то говорять про стандартизований інтерв'ю. Репрезентативність подібної форми збору даних багато в чому залежить від імені, що проводить інтерв'ю. З одного боку, гарна його підготовка сприяє зменшенню частки осіб, що відмовляються брати участь у роботі. З іншого боку, потрібно враховувати вплив інтерв'юера на опитуваних, котре спотворює іноді результати опитування.
Переваги вільного опитування (мається только тема і ціль; конкретної схеми немає):
можливий індивідуальний підхід до кожного з опитуваних осіб, що допомагає підтримувати атмосферу довіри;
можливе одержання додаткової інформації.
Недоліки подібних опитувань: важко протоколювати відповіді;
погана порівнянність результатів; труднощі в обробці даних; високі витрати.
При зборі первинних даних у дослідників маркетингу є вибір із двох основних знарядь досліджень - ця анкети і механічні пристрої. Анкета - більш розповсюджене знаряддя. У широкому змісті анкета - це ряд питань, на які опитуваний повинний дати відповідь. Анкета - інструмент дуже гнучкий у тім змісті, що питання можна задавати безліччю різних способів. Анкета вимагає ретельної розробки, випробування й усунення виявлених недоліків до початку її широкого використання. У недбало підготовленій анкеті можна завжди знайти цілий ряд помилок. У ході розробки анкети дослідник маркетингу вдумливо відбирає питання, їхнє формулювання і послідовність. Самі звичайні помилки - постановка питань, на які неможливо відповісти, на які не захочуть відповісти, що не вимагають відповіді, і відсутність питань, на которые варто було б обов'язково одержати відповідь. Кожне питання потрібно перевірити з погляду внеску, що він вносить у досягнення результатів дослідження. Питання, що представляють собою просто дозвільний інтерес, варто опускати, оскільки вони затягують процедуру і діють опитуваним на нерви. Форма питання може вплинути на відповідь.
Дослідники маркетингу виділяють два типи питань:
-Закриті
-Відкриті
Закрите питання містить у собі всі можливі варіанти відповідей, і опитуваний просто вибирає один з них.
Відкрите питання дає опитуваним можливість відповідати своїми словами. Відкриті питання ставлять у самих різних формах. Відкриті питання часто дають більше, оскільки опитувані нічим не зв'язані у своїх відповідях.
Особливо корисні відкриті питання на пошуковому етапі дослідження, коли необхідно установити, що люди думають, не заміряючи, яке кількість з них думають тим або іншим певним чином. З іншого боку, на закриті питання дають відповіді, що легше інтерпретувати і зводити в таблиці.
Формулювання питання вимагає обережності. Дослідник повинний користуватися простими, недвозначними словами, що не впливають на напрямок відповіді.
Особливої уваги вимагає і встановлення послідовності питання. Перший з них повинний по можливості розбудити в запитуваний інтерес. Важкі або особисті питання варто задавати на початку анкети, поки опитувані не встигли замкнутися в собі. Питання повинні задаватися в логічній послідовності. Питання, що класифікують опитуваних на групи, задають в останню чергу, тому що вони носять більш особистий характер і менш цікаві для що відповідають.
Розробка анкети.
Анкета повинна бути складена таким чином, щоб питання не могли уплинути на поводження особи, що буде опитано. Гарна анкета повинна:
- полегшити відповідь опитуваної особи;
- сформулювати питання з урахуванням його впливу на відповідь опитуваного;
- дозволити легко провести аналіз.
Перевірка анкети. Перш ніж починати опитування, потрібно перевірити анкету на невеликому числі осіб, щоб остаточно доробити її методом поступового наближення; таким шляхом можна уникнути багатьох помилок.
Збір відповідей. Потім потрібно узагальнити отримані відповіді на питання. Ця операція може бути легко виконана вручну при опитуванні декількох десятків і навіть декількох сотень людина. У випадку опитування значно більшого числа людей, особливо якщо питань більш 20, потрібно використовувати электронно-вычислитель-ную технікові. Аналіз відповідей. Кожна відповідь потрібно ретельно проанализиро-вать і у випадку потреби відкинути, якщо ясно, що він свідомо невірний, з нього неможливо що-небудь зрозуміти або ж якщо опра-шиваемый відповів просто "для галочки", не знаючи предмета.
Обробка результатів. Після того, як відповіді перевірені і випадку необхідності виправлені, потрібно обробити результати і представити них у формі настільки простий, наскільки це возмож-но, звичайно у формі таблиць, графіків.
Аналіз результатів.

Метою опитування може бути пошук досить визначеної величини або ж перевірка гіпотези. У першому випадку важливо визначити коефіцієнт довіри (імовірність помилки і відповідний інтервал довіри). В другому випадку важливо скласти те, що статистики називають значеннєвим тестом.
Написання звіту. Остаточний звіт має на меті представити результати опитування в найбільш ясній і найбільш достовірній формі. У будь-якому випадку автор не повинний піддаватися впливові своїх власних переконань. Мова йде не про докази, але про виклад фактів зі скрупульозною точністю.

1.2 Інтерв”ю і фокус-групи

Інтерв'ю у фокус-групи дозволяють вам опитати користувачів щодо їх вражень і переваг стосовно вашого продукту. Обидва методи

являють собою формальні, структуровані заходи, на яких ви прямо взаємодієте з користувачами і просите них озвучити свої думки і враження, що стосуються вашого продукту.

Ми починаємо з формулювання питань про досліджуваний продукт, відштовхуючи від того, якого роду інформацію вам необхідно одержати. Для того, щоб довідатися більше про розробку ефективних питань, автор рекомендує звернутися до спеціалізованої літератури, частина з якої ви можете знайти в англомовній бібліографії. Після цього ви просто задаєте ці питання вашим користувачам.

При роботі з інтерв'ю і фокусами-групами — на відміну від роботиз анкетами—нам необхідно організувати взаємодію з користувачами і дискусію, що стосується моментів і проблем, порушених нами питаннями.

Ця методика може бути використана на будь-якій стадії розробки — розходження полягає в тім, які питання задаються користувачам. Часто інтерв'ю або фокуси-групи проводяться вже після того, як продукт надійшов у продаж

— для того, щоб визначити, наскільки він задовольняє споживача. Хоча ще більш часто ці методики використовуються на самих ранніх стадіях розробки, коли потреби користувачів ще недостатньо точно визначено і зафіксовані. Фокус-групи в такому випадку проводяться для потреб ще до створення первісного дизайну.

1.3 Опитування ( експертне і масове)

Визначення рейтингу вищих закладів освіти III, IV рівнів акредитації започатковано в 1995 р. за ініціативою Міжнародної кадрової академії. Відтоді проводяться щорічні рейтингові дослідження. На початок 2000р. Академією наук вищої школи України, Інститутом вищої освіти Академії педагогічних наук України, Конфедерацією недержавних вищих закладів освіти України, Міжнародною кадровою академією та Українським інститутом соціальних досліджень засновано рейтинг вищих

закладів освіти України "Софія Київська" та визначено перших

переможців рейтингу за підсумками 1999р.

Матеріал підготовлений за результатами соціологічного дослідження, проведеного з 16 по 25 квітня 2003 р. на замовлення Міжнародної кадрової академії Українським інститутом соціальних досліджень в межах проекту "Визначення рейтингу вузів України в 2003 році'". У 2000 р. за ініціативою Українського інституту соціальних досліджень запропоновано визначати рейтингові місця згідно з інтегрованим показником, вибудованим на результатах двох паралельних опитувань — експертів та молоді. Опитування, на основі якого розраховується рейтинг, передбачає отримання репрезентативної інформації не тільки від експертів, але й від цільової групи молоді. У межах першого опитування (експертного) було збережено методики експертних опитувань попередніх років та вдосконалено методику відбору експертів шляхом розширення їхнього кола. Друге опитування, на основі якого розраховувався рейтинг, передбачало отримання репрезентативної інформації від цільової групи молоді, яка навчалася, навчається або має намір навчатися у вищих закладах освіти III, IV рівнів акредитації. Було визначено віковий діапазон опитуваної мол оді — 16-25 років.

Масове опитування молоді охоплює респондентів, що за своїми характеристиками становлять визначену цільову групу:

• за віковими параметрами це є респонденти віком 16 — 25 років;

• усі опитані зорієнтовані стосовно системи вищої освіти (мають намір отримати вишу освіту, отримують вищу освіту або вже отримали її);

• опитування здійснюється відповідно до територіально-поселенської вибірки, репрезентативної для зазначеного вікового діапазону.

Усього в дослідженні 2003 р. опитано 2512 молодих мешканців України.

Експертами виступили:

• керівники вищих навчальних закладів України (ректори, проректори, вчені секретарі);

• представники міністерств;

• представники управлінь (відділів) освіти (на рівні міст та

областей);

• представники управлінь (відділів) праці та зарплати, центрів

зайнятості (на рівні міст та областей);

• представники великих підприємств, установ, організацій (керівний склад, начальники відділів кадрів).

Усього в опитуванні 2003 р. взяли участь 500 експертів. Проведенню дослідження у низці вузів подекуди заважало небажання їх керівництва брати участь в експертному опитуванні. Незважаючи на те, що потенційним експертам було надано інформацію щодо результатів попередніх досліджень, які є цілком прозорими та доступними, дослідники подекуди стикалися з невмотивованими відмовами керівництва вузів щодо участі в опитуванні, недоступністю вищого керівництва на рівні ректорів та проректорів та очікуванням "вказівок згори" їхніх заступників.

Дослідження 2003 р. підтвердило тогорічну тенденцію, згідно з якою переважна більшість опитаних, відповідаючи на запитання анкети: "На підставі чого у Вас, насамперед, сформувалися уявлення про більшість вузів, які були Вами названі під час інтерв'ю?", — зазначили, що формували своє уявлення про вуз на основі розповідей знайомих, друзів, родичів. У милому році так відповіло 65% опитаних, у цьому - 66%. Як і минулого року, матеріали у ЗМ1 та власний досвід були названі важливим джерелом інформації про вузи приблизно однаковою кількістю респондентів: 15% респондентів сформували своє уявлення про вузи на основі власного досвіду та близько 16% — за повідомленнями засобів масової інформації. Близько 3% опитаних вагалися з відповіддю щодо джерела, з якого вони отримали інформацію про вищі навчальні заклади. Рівень поінформованості стосовно закладів освіти є одним із формоутворювальних факторів, що визначають ставлення молодої людини до вузу та, відповідно, впливають на його рейтинг. Аналіз анкет вказує на той факт, що саме ті вузи, про діяльність котрих людина поінформована найбільшою мірою, було названо як найкращі й за іншими параметрами рейтингу.

Досвід попередніх досліджень засвідчив доцільність саме такого вікового обмеження для визначення кола опитуваних молодих людей, зумовленого тим, що саме у віковій групі від 16 до 25 років айчастіше виявляється зацікавленість до навчання у вищих закладах освіти. Тому представники саме цієї цільової групи суб'єктивно найбільш зацікавлені у зборі інформації стосовно можливостей, які надають своїм студентам різні вузи. Крім того, молодь віком до 25 років становить найбільшу частину студентів вищих закладів освіти.

До вибірки не включалися ті молоді люди, які належать до зазначеної вікової категорії, але не навчалися, не навчаються і не планують навчатися у вузах III, IV рівнів акредитації (або не визначилися з цього питання). Це зумовлено тим, що такі молоді люди в силу своєї особистої незацікавленості рідко є достатньо компетентними, щоб адекватно відповідати на запитання з цієї тематики, а до цільової групи включалися носії необхідної інформації.

Ступінь уваги опитаних респондентів до різноманітних джерел інформації коливається залежно від того, чи є в них власний досвід навчання у вузах. Серед тих, хто вже отримав вищу освіту, більшість вказала на те, що основним джерелом надходження інформації були розповіді друзів та знайомих (51%). Минулого року цю позицію обрали 52%. Орієнтуються на повідомлення в засобах масової інформації 17% респондентів, що закінчили навчання у вищих навчальних закладах.

Окремо можна зазначити, що в цій групі респондентів дещо зростає значущість власного досвіду, порівняно з іншими опитаними — таких 29%.

Майже повну ідентичність із загальною тенденцією демонструє та частина молодих людей, які зараз навчаються у вузах: для цієї групи респондентів значущість розповідей друзів, знайомих, родичів відіграє найбільшу роль (62% респондентів, які репрезентують цю групу молоді, відповіли, що формують свою точку зору щодо вузів на основі розповідей друзів, знайомих та родичів). Значно більше значення для них має власний досвід, порівняно з інформацією в засобах масової інформації (відповідно, 31% та 6%).

Вплив ЗМІ щодо формування уявлень про вузи у молоді, яка тільки-но збирається навчатися у вищому закладі освіти, вимірюється на рівні 16%. Переважна більшість молодих людей цієї категорії користується інформацією, яка надходить від їхніх друзів, знайомих та родичів (63%), у той час як власний досвід має значення для 8% респондентів.

Орієнтація на таке джерело отримання інформації, як власний досвід, збільшується із підвищенням рівня освіти, а значення розповідей друзів, знайомих та родичів, навпаки, знижується. Орієнтація на ЗМІ має приблизно однакове значення для респондентів з усіма рівнями освіти. Так, 78 % тих, хто ще не має середньої освіти, формує свою точку зору на основі розповідей знайомих, друзів та родичів; трохи менший відсоток (68%) молодих людей, які вже мають свідоцтво про середню освіту, використовують друзів знайомих та родичів як основне джерело інформації про вищі заклади освіти України, серед молодих

людей із професійною технічною середньою освітою 68% основним джерелом інформації назвали розповіді друзів, знайомих та родичів.

Подальше зниження важливості цього джерела інформації для молодих людей з більш високим рівнем освіти стає помітнішим. Так, серед бакалаврів, а також з-поміж спеціалістів приблизно однакова частка молоді (відповідно, 63% та 50%) зазначила, що розповіді друзів, знайомих та родичів для них є одним із основних джерел інформації про вищі навчальні заклади; тільки 43% майстрів дали таку ж відповідь.

Важливість інформації від друзів, знайомих та родичів практично не змінюється залежно від типу населеного пункту, в якому мешкає респондент. Що ж стосується ЗМІ та власного досвіду, то тут слід зазначити, що в селах засоби масової інформації відіграють більшу роль, ніж у містах (приблизно 16% мешканців обласних центрів та міст і майже 19% мешканців сіл використовують засоби масової інформації як основне джерело інформації про вищі заклади освіти).

Гендерні ознаки не впливають на пріоритетність джерел отримання інформації, а зафіксовані відмінності не є значущими: 17% чоловіків користуються ЗМІ; 65% — покладаються на розповіді друзів, знайомих, родичів; 15% — на власний досвід; серед жінок: 16% — користуються засобами масової інформації; 67% — покладаються на знайомих, друзів родичів і 15% — на власний досвід.

1.4. Основні показники, що використовуються в рейтингу

Які ж показники враховуються при складанні рейтингу вузів?

Звичайно, враховуються співвідношення студентів і викладачів,

оснащеність комп'ютерних центрів і бібліотек, обсяг вкладених у

оснащення засобів, умови навчання, відсоток випускників, що одержали дипломи першого і другого ступеня, працевлаштованість випускників.

Звичайно, у першій десятці показники вище, а тому, можна сказати,самі університети краще. Але рейтинг вузів складається щороку, і університети в них часом за рік устигають переміститися на десять, а те і двадцять позицій. Тому багато університетів відносяться до рейтингові як до лотереї, до гри, у которую приходиться грати.

Рейтинги бувають різні. Різними бувають і наслідки їх обнародування. Рейтинг відразу може і прославити, і серйозно зіпсувати репутацію, причому часом зовсім незаслужено - якщо його укладачі недостатньо компетентні в своїй справі. Сьогодні багато видань беруть на себе сміливість публікувати рейтинги українських вузів, складені на власний розсуд. Може бути, саме тому один і той же вуз займає в подібних списках різні місця: де лідера, а де й аутсайдера.Порівняльну оцінку діяльності вузів там проводять уже більше десяти років, але тільки торік міністр Міносвіти підписав наказ, що затвердив офіційну методику збору й обробки інформації для визначення рейтингів вузів. І якщо колись ректор міг і проігнорувати міністерський запит про необхідні показники, те тепер усі тепер зобов'язані надавати потрібну інформацію в термін

Одна з головних умов довіри до рейтингу те, що його розроблювачі повинні бути не просто професіоналами, але ще і людьми, не зацікавленими в якомусь конкретному кінцевому результаті. Багаторівневу модель порівняльної оцінки ВУЗів України і їхніх філій - комп'ютерну програму "Рейтинг вузів" – було створено Мінестерством Освіти України.

Працювати по ній почали з 1990 року. Головне в програмі те, що вона визначає рейтинг не серед усіх вузів узагалі, а лише серед родинних навчальних закладів: класичних університетів, технічних і технологічних, економічних, медичних і так далі. Усі вузи згруповані по відповідним профілям.

Оцінка роботи навчальних закладів виробляється по 24 основним показникам. Інформацію, необхідну для підрахунку рейтингу, вузи надсилають по запиті міністерства. Звичайно, у когось може виникнути бажання прикрасити свій портрет, але досвід

роботи дозволяє відразу помітити навіть невелике необґрунтоване

збільшення того або іншого показника. Утім, найчастіше такі проблеми виникають не "по злому намірі", а просто через великої завантаженості вузів усякого роду запитами і паперами.

Методика підрахунку місця в рейтингу складна і кропітка. У ній є багато підвідних каменів, несерйозне відношення до яких

може негативно позначитися на місці вузу в загальному списку.

Наприклад, співвідношення рівнів потенціалу й активності вищого навчального закладу. Це основа основ даної методики.

Аналізуючи будь-яку діяльність, ми звичайно виділяємо основні її показники: хто робить? у яких умовах і на якій техніці? як робить? Перші два питання характеризують потенціал вузу. Він залежить від рівня кваліфікації профессорсько-викладацького складу, матеріально-технічної бази, соціально-побутових умов життя студентів і т.д. Потенціал набирає силу і працює. Те, у чому виражається ця робота, входить у поняття "активність вузу": видавнича діяльність, наукові дослідження, підготовка аспірантів і докторантів, робота кандидатських і докторських рад, відрядження за рубіж, навчання іноземних громадян і ще багато чого іншого.

Потенціал і активність тісно зв'язані між собою. Здавалося б, росте потенціал, росте й активність. Трудися - і ти лідер! Але всі не так просто. Звичайно в рейтингах ці два показники

складають, але вірний результат може дати тільки їхнє співвідношення. Лише воно відбиває щире положення справ. Якщо у вузу високий потенціал, а активність роботи невелика - це відразу змістить його з перших позицій.

Допустимо, у вузу прекрасний потенціал: багато власних площ, "остепененных" викладачів, штатних кадрів, студентів, багаті бібліотечні фонди - словом, усі є. Але замість того щоб стрімко рухатися до перших місць, навчальний заклад опускається в рейтингу усе нижче. Чому? Активність низька. У розвиток навчального закладу гроші не вкладаються, аспірантура і докторантура працюють слабко або узагалі не працюють, кандидатські не захищаються... Не використовуючи свої можливості для розвитку і росту, чогось і сподіватися на перші місця

Показник співвідношення потенціалу й активності дозволяє використовувати систему не тільки як довідкову, але і як аналітичну. Вона стає діючим засобом керування вузами: варіюючи оцінну значимість того або іншого критерію, Міносвіти може впливати на політику керівників вузу.

Припустимо, необхідно збільшити число аспірантів у вузах країни. Варто підвищити значимість цієї категорії, і вузи, щоб не утрачати своє місце в рейтингу, почнуть нарощувати прийом в аспірантуру. Погано працюють кандидатські ради? Виходить, прийдеться збільшити значимість відповідного показника. Рейтинг Міністерства освіти - система, що постійно корегується і впливає на положення справ у вузах, висуваючи на перший план те, що необхідно в даний момент для удосконалювання державної освітньої політики. У цьому головна задача і, мабуть, головне відмінність програми "Рейтинг вузів" від інших подібних систем.

Ще один показник, що серйозно впливає на місце вузу в рейтингу, - робота його філій. Їхня кількість у багатьох навчальних закладів просто астрономічне, особливо у вузів економічного і юридичного профілів. Часто філії настільки слабкі, що серйозно тягнуть навчальний заклад назад. Усі показники рейтингу, наприклад, число штатних викладачів, розраховуються з урахуванням філій. Хтось йде на хитрість і не надає необхідної інформації з своїм підрозділам, іноді посилаючись на їхню молодість: мол, філія відкрита зовсім недавно - ще і випуск-те не було. Але, як уже було сказано, тепер, після офіційного твердження міністром методики підрахунку рейтингу, прийдеться надавати всі необхідні зведення цілком і в термін. Але життя є життя: деякі вузи - як у минулому, так і в цьому році - не дали необхідної для підрахунку рейтингу інформації. За розпорядженням міністра список "боржників" публікується окремо.

В інших вищих навчальних закладах дотепер немає фахівців з інформатики, здатних перенести необхідну документацію на сучасні електронні носії. Але буває, що вуз занадто пізно подає необхідні дані, і тому його немає в списку.

Необхідну інформацію часто не надають вузи економічного профілю, думаючи, що в силу своєї популярності вони повинні автоматично одержати місце в списках лідерів.

Незважаючи на запити Міносвіти не представили інформацію і

деякі галузеві вузи: в апаратах багатьох міністерств поки просто немає фахівців, знаючих у цих питаннях.

Міністерство підводить підсумки не за навчальний, а за календарний рік, тому публикуемий рейтинг має індекс 2003. Ніяких значних переміщень у ньому не відбулося, хоча одні небагато піднялися, а інші небагато опустилися.

З огляду на, що підсумкові рейтинги вузів найчастіше відрізняються друг від друга в сотих і навіть тисячних частках від одиниці (максимальне значення рейтингу), у приведених таблицях вищі навчальні заклади об'єднані по підгрупах із приблизно однаковим рейтингом і представлені в них в алфавітному порядку.

1.5 Методика розрахунку рейтингових місць

Що стосується методики розрахунку рейтингових місць, то вона лишається незмінною протягом останніх чотирьох років. На першому етапі розраховуються рейтингові місця вищих закладів освіти України окремо для даних двох опитувань — опитування цільової групи молоді та опитування експертів. Для визначення рейтингового місця за оцінками молоді розраховується сума місць за 11 показниками, за оцінками експертів — за 13 показниками.

На другому етапі здійснювалося ранжирування вузів у порядку зростання суми місць. На основі суми місць визначалися, рейтингові місця (сумарні рейтинги) як за результатами опитування молоді, так і за результатами експертного опитування. Інтегрований рейтинг вищих закладів освіти враховує рейтингове місце за оцінками молоді та рейтингове місце за оцінками експертів. Таким чином, інтегрований рейтинг обчислювався на основі суми рейтингових місць за оцінками молоді та експертів

У частині дослідження, що стосувалася експертних оцінок, було

використано більше показників, ніж під час масового опитування

молоді. Це зумовлено тим, що рівень компетентності молоді щодо

деяких питань недостатній, і доцільніше обмежитись лише оцінками експертів.

За кожним із цих показників респонденти називали до десяти вищих закладів освіти III, IV рівнів акредитації, які вони вважали

найкращими. Запитання ставилося як "відкрите" (без "підказки"),

тобто респондент сам називав вузи. Кожен інтерв'юер мав повний

список вузів України, за яким звірялася назва вузу за відповіддю

респондента, і в разі необхідності уточнювалося, який саме вуз той

мав на увазі. За кожним з показників розраховувалося рейтингове

місце за такими критеріями: вузу, що називався за тим чи іншим

показником першим, надавалося десять балів, другим — дев'ять, і так до десятого місця — вузу, який називався десятим, надавався один бал. На основі суми балів розраховувалося рейтингове місце за

конкретним показником. Сумарне рейтингове місце за оцінками молоді визначалося на підставі суми рейтингових місць, одержаних кожним вузом за всіма вищенаведеними показниками.

Таблиця 1. Позиції, за якими оцінювали діяльність вузів III, IV рівнів акредитації експерти та молодь у 2001-2003 рр.

Позиція Експертне опитування Опитування молоді

Рівень поінформованості про вуз + +

Рівень професійної підготовки студентів вузів + +

Найкраща забезпеченість професорсько - викладацькими кадрами + +

Забезпеченість приміщеннями, обладнанням, технікою + +

Забезпеченість навчально-методичною літературою + +

Престижність диплома серед роботодавців + +

Добрі відгуки від колег, друзів, знайомих + +

Найкраща організація наукової роботи студентів + +

Розвиток міжнародних зв'язків у галузі освіти + +

Бажання навчатися у вузі серед абітурієнтів + +

Впровадження новітніх технологій навчання + -

Рівень організації підготовки науково-педагогічних кадрів

вищої кваліфікації + -

Рівень організації позанавчальної та виховної роботи + +

Сумарне рейтингове місце за оцінками експертів розраховувалося так само, як і за масивом опитаних молодих людей. За випадку, коли експертом виступав ректор, проректор, вчений секретар, декан або хтось із Інших керівників вищого закладу освіти або одного з його підрозділів і якщо він називав серед кращих вузів за тим чи іншим показником свій власний, його оцінка не включалася до розрахунків рейтингових місць.

Після цього підраховувалася сума рейтингових місць молоді та експертів, проводилося ранжирування від меншого до більшого і

визначався інтегрований рейтинг вузів.

До переліку вузів, рейтинг яких визначався (усього 413 вузів), не включено навчальні заклади, що забезпечують післядипломне навчання (наприклад, Академія післядипломного навчання, Національна академія оборони України), а також філії вузів III, IV рівнів акредитації.

Рейтинги регіональних філій вузів розглядалися не окремо, а як складова рейтингу того вузу, філією якого вони є.

2. Рейтинг ВУЗів України

2.1 Система вищої освіти в Україні

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.

Вища освіта є складовою системи освіти України, що визначена Законом України "Про освіту". Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: "Молодший спеціаліст", "Бакалавр", "Спеціаліст, магістр".

Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів "Молодший спеціаліст" і "Бакалавр", а також "Спеціаліст, магістр" як післядипломна.

Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.

Прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - ін-ститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;

бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;

спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.

Виходячи із структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня "Молодший спеціаліст"; другий - "Бакалавр" (базова вища освіта); третій - "Спеціаліст", "магістр" (повна вища освіта).

Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.

Вищі навчальні заклади певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації.

В системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади державної та інших форм власності. До мережі входить 979 вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети).

Мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 664 вищих навчальних заклади, у тому числі 593 державної форми власності та 71 інших форм власності, із загальною чисельністю 528 тисяч студентів.

Мережа вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації налічує 315 закладів, у тому числі 223 державної форми власності. Серед них функціонує 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Статус національного мають 48 університетів та академій. В університетах, академіях, інститутах навчається 1403 тис. студентів, серед них здобувають вищу професійну освіту 1086 тис. студентів віком від 17 до 24 років включно, що складає 90 відсотків до загальної чисельності студентів.

Мережа вищих навчальних закладів забезпечує навчання 392 студентів на 10 тис. населення.

2.2Рейтинг Вузів України

Отже, наводимо першу десятку вищих закладів освіти з найбільшим сумарним рейтингом (серед вузів усіх форм власності). Інтегрований рейтинг першої десятки вищих закладів освіти, заснованих на державній формі власності, розподілився.

Таблиця 2. Перша десятка вищих закладів освіти з найбільшим сумарним рейтингом (серед вузів усіх форм власності)

Київський національний університет імені Тараса Шевченка 1

Національний університет "Києво-Могилянська академія" 2-3

Національний технічний університет України «Київський

політехнічний інститут» 2-3

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

(Харків) 4

Львівський національний університет імені Івана Франка 5

Національний університет "Львівська політехніка" 6-8

Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова 6-8

Київський національний економічний університет 6-8

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна 9-10

Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) 9-10

На окрему увагу заслуговує входження до списку двадцяти кращих вищих закладів освіти двох вузів: Київського національного

торговельно-економічного університету та Одеського національного політехнічного університету, які в минулому році не увійшли до двадцятки лідерів і посідали, відповідно, 29-те - 32-ге та 28-ме місця в інтегрованому рейтингу вузів України за всіма показниками.

Натомість дещо знизився рейтинг інших двох вищих навчальних закладів: Одеська державна юридична академія (13-Н-тс місце за результатами опитування 2002 р.) та Національна академія внутрішніх справ України (20-те місце в 2002 р.), які за результатами

опитування 2003 р. вже не входять до першої двадцятки, хоча й

знаходяться досить близько біля неї: на 21 - та 23-му місцях,

відповідно. Створення престижного іміджу вузу, високої його репутації, як серед абітурієнтів, так і серед фахівців та роботодавців, безумовно, є справою багатьох років, або й десятиріч наполегливої та послідовної праці колективу вищого навчального закладу. Цьому є свідченням стабільність складу лідерів рейтингу вузів, якими є переважно освітні заклади з усталеними багаторічними традиціями. Проте ми живемо в час швидкого розвитку технологій і від вміння оперативно впроваджувати кращі з них в освітній процес, від розроблення перспективних та тривалих технологій формування громадської думки та підтримки сформованого позитивного іміджу вузу залежатиме те, як будуть змінюватися