ЗМІСТ

                                                                                                                                

     ВСТУП                                                                                                                      3

     РОЗДІЛ 1 ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ТА ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ                                                        

1.1 Сутність банку та банківської системи                                                                       5

1.2 Операції банків                                                                                                              7

1.3 Показники оцінки фінансового стану комерційних банків                                     10

1.4Методика розрахунку показників фінансового стану банку                                   15

      РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ УКРСОЦБАНКУ 

2.1 Про банк                                                                                                                        30

2.2 Показники ліквідності                                                                                                  34

2.3 Аналіз платоспроможності                                                                                          40

2.4 Рентабельність Укрсоцбанку                                                                                       44

      РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ  БАНКІВ ПО ПІДВИЩЕННЮ ЇХ ФІНАНСОВОГО СТАНУ                                                                                                                                52

      ВИСНОВОК                                                                                                                 55

      СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                                        57

      ДОДАТКИ

 

 

 ВСТУП

Банківська сиcтема - одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.

         Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З’явились нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів.

         Українські банки змушені працювати в умовах підвищеного ризику, тому вони частіше, ніж їх закордонні колеги, бувають в кризових ситуаціях. Причому більшість таких випадків пов’язана з неадекватною оцінкою банками власного фінансового стану, а також надійності і стійкості їх основних клієнтів і партнерів по бізнесу.

         Мета, яку я ставлю при дослідженні цієї теми, полягає у вивченні методів, які використовуються у вітчизняній практиці при оцінці фінансового стану банку і порівняти їх із зарубіжним досвідом. Адже тепер ми маємо можливість співпрацювати із закордонними колегами не тільки на державному рівні, але і на рівні кореспондентських відносин банків. На Україні тепер склались специфічні умови як в економічній сфері в цілому, так і в банківській системі зокрема. Це пов’язано насамперед із нестабільністю законодавства, втратою довіри населення до держави і до банків зокрема. Саме тому зберегти добрий фінансовий стан банку і забезпечити його ефективну діяльність є досить складно. Це вимагає особливих зусиль як з боку керівництва, так і з кожного працівника зокрема. При дослідженні цієї теми я використовувала поряд із законодавчими актами Верховної Ради і Уряду нормативні акти Національного Банку України, спеціальні банківські документи, а також періодику і спеціальну літературу, що стосується даної теми.

         Важливість даної теми полягає, на мій погляд, у вивченні банківської системи через оцінки фінансового стану банку, аналізуючи його діяльність. Тепер надійність і фінансова стійкість - основні фактори, які впливають на свідомість клієнта при виборі банку.

Отже, за допомогою аналізу можна виявити тенденції діяльності, звернути увагу на слабкі місця і посилити розвиток ефективних напрямів роботи. Тож оцінка фінансового стану є потрібною як для керівництва банку,- щоб знати результати своєї роботи, так і для клієнта чи партнера, щоб знати свого контрагента.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

РОЗДІЛ 1 ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ТА ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Сутність банку та банківської системи

Сучасний банк – це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умови повної економічної самостійності, партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду.

Згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність”    банк – юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банк у правовому відношенні – це певний фінансовий посередник, який виконує одну чи декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

Згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність” банківська діяльність – залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банки – це основні ланки кредитної системи країни, фундамент, вершиною якої є центральний банк. Разом вони формують банківську систему країни.

Банківська система – це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю.

Сучасна банківська система України побудована за дворівневим принципом:

·        1 рівень - центральний банк (НБУ)

·        2 рівень - інші банки різних форм власності, спеціалізації та сфери діяльності, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

На Національний банк покладається відповідальність за розв’язання макроекономічних завдань в кредитній сфері, передусім – підтримання сталості національної грошової одиниці і забезпечення стабільного функціонування всієї банківської системи.

Національний банк України здійснює регулювання діяльності та банківський нагляд через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних банками операцій відповідно до положень Конституції України, Закону України “Про банки і банківську діяльність”, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Комерційні банки покликані обслуговувати економічних суб’єктів – учасників грошового обігу: юридичних осіб (фірми, підприємства, державні структури) та фізичних осіб.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Операції банків

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційного банку прийнято розділяти на:

-       пасивні операції;

-       активні операції.

Пасивні операції – це операції з мобілізації ресурсів банку.

За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених (депозитних) та позичених (недепозитних) ресурсів.

Операції з формування власних ресурсів передбачають:

o       операції з формування статутного капіталу банку;

o       операції з формування резервного капіталу банку;

o       операції з формування страхових фондів банку;

o       операції з формування інших фондів банку спеціального призначення, які створюються за рахунок прибутку банку і використовуються відповідно до рішення, прийнятого вищим менеджментом банку;

o       операції, пов’язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.

Операції з формування залучених ресурсів називають депозитними операціями.

Усі кошти залучені на банківські рахунки, називаються депозитами, а ці операції – депозитними. Вони забезпечують формування ресурсів банку понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності, ліквідності та одержання запланованого доходу. Сформовані в результаті пасивних депозитних операцій кошти становлять переважну частину всіх ресурсів банку.

З цією метою банки відкривають рахунки до запитання (поточні, бюджетні) та на строк (депозитні).

Депозитне залучення можна класифікувати так:

1)    за категорією вкладника:

o       залучення тимчасово вільних коштів юридичних осіб –                на поточні, бюджетні, депозитні рахунки;

o       залучення тимчасово вільних коштів фізичних осіб –                 на поточні, депозитні рахунки;

o       залучення тимчасово вільних коштів банків-кореспондентів – на кореспондентські та депозитні рахунки;

2)    за строком:

o       залучення на рахунки до запитання (поточні, бюджетні, кореспондентські) для проведення поточних розрахунків;

o       залучення на строкові депозитні рахунки для зберігання протягом певного періоду, обумовленого в договорі.

Крім мобілізації власних та залучення депозитних ресурсів банки використовують недепозитне залучення коштів. Ця частина банківських ресурсів є найоперативнішою щодо залучення.

1.     Отримання кредитів на міжбанківському ринку капіталів від інших банків строком від одного дня (кредити овернайт) до кількох місяців;

2.     Отримання кредитів від Національного банку як кредитора останньої інстанції, який сьогодні надає кредити під заставу держаних цінних паперів та комерційних векселів. НБУ також може здійснювати продаж банкам кредитів через кредитні тендери, проводити операції з переобліку комерційних векселів, що раніше були обліковані банком, та видавати кредити овернайт через постійно діючу лінію рефінансування.

3.     Випуск та розміщення власних незабезпечених боргових зобов’язань (банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань). Банки можуть емітувати облігації і поповнювати свої ресурси коштами інвесторів на строк обігу цих цінних паперів.

Недепозитні кошти частіше залучаються для підтримання ліквідності банку, тобто в надзвичайних ситуаціях, оскільки ці кошти більш короткострокові, ніж депозитні, а ціна на них може різко змінюватись в залежності від попиту і пропозиції на міжбанківському ринку. Тому розміщувати ці кошти в довгострокові проекти ризиково.

Активні операції – це операції з розміщення банками власних та залучених коштів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності з метою отримання прибутку і забезпечення своєї ліквідності.

До активних операцій належать:

§        Кредитні операції, пов’язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам та банкам.

§        Розрахункові операції, пов’язані з проведенням платежів клієнтів.

§        Інвестиційні операції, пов’язані з вкладенням коштів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк.

§        Фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів.

§        Касові операції з приймання та видачі готівки.

§        Валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках.

§        Депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та інших банках.

§        Операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому та міжнародному валютних ринках.

§        Операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

§        Операції з формування високоліквідних активів (залишків у касі та залишкових коштів на коррахунках в НБУ та інших комерційних банках) з метою підтримання ліквідності банку. Накопичення таких резервів кожним банком є обов’язковим і держава встановлює мінімальні норми обов’язкового резерву. Але цей вид активів не приносить банкам доход. Тому вони намагаються мінімізувати їх обсяг.

Активні операції банки здійснюють в межах наявних ресурсів, тобто в межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ та в касі.

Банківські послуги.Характерна риса – для їх надання банкам не потрібно додаткові ресурси. Надання послуг здійснюється в процесі виконання звичайних пасивних і активних операцій. Прибутки отримаються не у вигляді відсотка, а у формі комісійних виплат.

Банківські послуги об’єднані в декілька великих груп: гарантійні, посередницькі послуги; консультаційні, інформаційні, аудиторські послуги ведення обліку та ін.; трастові (довірчі) послуги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Показники, що використовуються в практиці оцінки комерційного банку.

Фінансовий аналіз в комерційному банку як складова частина управління його операціями включає:

·     визначення значень показників, які визначають виконання нормативів діяльності комбанків, які встановлюються регулюючими органами;

·     визначення і аналіз показників ефективності процесу управління капіталом (власними засобами) банку;

·     визначення і аналіз показників, які характеризують процес управління активами і зобовязаннями банку в цілому і управління окремими видами його активних операцій з врахуванням забезпечення ліквідності вкладених в нього засобів;

проведення розрахунків, повязаних з визначенням доходності різних активних операцій банку, як на етапі їх планування, так і при поточному управлінні.

При проведенні фінансового аналізу в комерційному банку слід враховувати, що, по-перше, суть і кількості значення показників, які характеризують обмеження, введені регулюючими органами на діяльність комерційних банків, в різних країнах різні і можуть змінюватися. По-друге, крім показників, які характеризують виконання нормативів регулюючих органів, при фінансовому аналізі в комерційних банках можуть визначатись і аналізуватись різні додаткові внутрішні показники і нормативи, повязані, наприклад, із структурою активів і зобов’язань, плановим прибутком комерційного банку в цілому і по окремих видах його операцій, підрозділах. Показники, які характеризують результати управління активами і зобовязаннями банку, залежать від різних зовнішніх і внутрішніх факторів. Тому при фінансовому аналізі слід розглядати ті впливові внутрішні фактори, вибором котрих можна керувати. Зовнішні фактори, які безпосередньо не залежать від банку, повинні використовуватись при аналізі шляхом їх можливих (прогнозованих ) значень - мінімальних, максимальних, найбільш ймовірних і ін. Основним показником при аналізі результатів діяльності банку є одержаний прибуток за звітний період. Прибуток визначається як різниця між отриманими доходами і понесеними витратами, тому узагальнюючими факторами,які впливають на його суму, є сума доходів і сума витрат.

Отже, в процесі проведення аналізу слід розрізняти дистанційний нагляд і інспекторські перевірки на місцях. Дистанційний нагляд, чи моніторинг- це метод раннього розпізнавання негативної поведінки банку і раннього повідомлення про негативну ситуацію, яка склалася, органи банківського нагляду. В основі дистанційного нагляду лежить аналіз фінансової звітності банку (місячної, квартальної, піврічної і річної). Дистанційний нагляд здійснює НБУ з одного боку, а також комерційні банки здійснюють міжбанківський нагляд. Причому для виявлення проблем в діяльності банків, як відзнаяають західні експерти, необхідно використовувати розумний банківський нагляд. Світова практика останніх 15-20 років свідчить про ріст популярності банківського нагляду.

Основні обєкти дистанційного нагляду за діяльністю банку:

·     порядок чи заходи по формуванню капіталу банку;

·     якість активів;

·     доходність, ефективність роботи банку;

·     ліквідність банку;

·     темпи росту (розвитку) банку;

·     чи чутливий банк до зміни процентних ставок;

·     ризики.

У світовій практиці форми фінансової звітності комерційних банків представлені такими основними документами: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух джерел фінансування, рух і зміни в акціонерному капіталі, пояснення до фінансової звітності і аудиторський висновок.

Основний документ для аналізу фінансового стану - це баланс комерційного банку. Баланси, які публікуються, складені за уніфікованою системою, яка діє в Україні. Для аналізу балансу необхідно співставити різні частини активу і пасиву, доходи по різних активах і пасивах (витрати на різні групи). Доцільно проводити аналіз банківського балансу в динаміці, в порівнянні з іншими комерційними банками.

 

 

 

Таблиця 1- Аналіз балансу банку.

 

Види операцій	Зміст операцій	Методи аналізу, які використовуються
Структурування     Контроль       Калькуляція           Аналіз       Експертна оцінка	І. Попередній етап 1.  Попереднє групування статей активу і пасиву 2.  Перевірка відповідності окремих груп статей активу і пасиву за різними критеріями 3.  Розрахунок оціночних і нормативних абсолютних і відносних показників   ІІ. Аналітичний етап. Опис одержаних показників.   ІІІ. Заключний етап. Викладення результатів аналітичного етапу, надання рекомендацій.	Метод групування     Метод порівняння       Метод коефіцієнтів, економіко-математичні і статистичні методи

 

Аналізуючи рівень фінансової стійкості банку, особливо важливо правильно вибрати необхідні аналітичні показники. Залишається предметом наукових дискусій корисність показника, що характеризує відношення залучених засобів (зобовязань банку) до власного капіталу (тобто його платоспроможності). Не слід наділяти його універсальною здатністю оцінювати економічну незалежність, надійність і ліквідність банку. Поліпшення зазначених показників прямо не коригується зі зниженням припливу залучених засобів. Навіть за умови ізоляції від грошово-кредитного ринку і залучення депозитів в обсязі, меншому або навіть рівному капіталу, не можна виключити можливість різкого зменшення фінансової ствйкості банку і його банкрутства.

Об’єктивну оцінку фінансової стійкості банку, на наш погляд, можна зробити лише на основі аналізу розміщення залученіх засобів, здатності активів приносити доходність і підтримувати ліквідність. Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної та інвестиційної діяльності. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу характеризується зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.

Комплексний аналіз ролі банківського капіталу охоплює і питання оцінки його рентабельності. Ключовим показником, що дістав у світовій практиці назву ROE, є відношення чистого (після оподаткування) прибутку банку до власного (акціонерного) капіталу. Одержаний коефіцієнт у розкладеному на частини вигляді виражає собою результат множення показника прибутковості сукупних активів (ROA) на мультиплікатор власного капіталу банку, тобто :

чистий прибуток (доходи-витрати-податки) / власний капітал =

= чистий прибуток/сукупні активи*сукупні активи/власний капітал

Показник ROE відображає фундаментальну залежність між прибутковістю й ризиковістю, він найчутливіший до джерел формування ресурсів банку і залежить від того, яких засобів банк використовує в обороті більше- власних чи позичкових. Навіть банк із низькою нормою одержання прибутку з активів може досягти витсокої рентабельності власних засобів за рахунок зростання мультиплікатора капіталу, гранична величина якого визначається керівними менеджерами банку. Розбивка показника ROE на його складові - це прийом, який дає широкий вибір напрямів для аналізу обсягу й вартості припливу фінансових засобів, активів, які приносять доходи, витрат на утримання апарату управління та інших затрат, що впливають на обсяг і норму прибутку - головних факторів фінансової стійкості комерційного банку й збільшення його капіталу.

У Великобританії, наприклад, контроль над банківською діяльністю залишається менш формальним і строгим, ніж в інших країнах. Прикладом іншої ситуації є США, де протягом багатьох років склалася розгалужена бюрократична система контролю і регулювання банків як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Регулювання банків в цій країні переслідує дві цілі:

·     забезпечення стійкості і запобігання крахам банків;

·     обмеження концентрації капіталу в руках небагатьох кредитних установ і недопущення монопольного контролю над банківським ринком.

Для запобігання кризових ситуацій, які тягнуть за собою ланцюгову реакцію банківських крахів, в США здійснюються два типи регулювання. По-перше, законодавчо обмежуються операції, які для банку небезпечні підвищенням ризику і зниженням ліквідності (наприклад, встановлюється гранична величина кредиту одному позичальнику). По-друге, з метою запобігання небезпеки масового вилучення вкладниками депозитів і виникнення паніки на грошовому ринку в 1934 році була заснована загальнонаціональна система страхування депозитів.

Загальне соціально-економічне і політичне становище на Україні призвело до крайньої нестійкості на фінансовому ринку, становище ускладнилось тим, що зростаюча неспроможність комерційних банків здійснювати платежі, видавати довгострокові кредити для розвитку реального капіталу незворотньо відобразиться на платоспроможності підприємств і спровокує подальший спад виробництва. У стані економічного спаду комерційні банки працюють з підвищеним ризиком. Про це свідчать найпоширеніші причини банкрутства банків:

·     невдалі пошуки учасників нового капіталу;

·     надання «поганих» кредитів;

·     невдала торгівля заставними цінними попереми;

·     операції по торгівлі облігаціями;

·     корупція в рядах вищого менеджменту;

·     некваліфіковане керівництво, яке не вміє вчасно розпізнати ризик втрати активів, зростання банківських видатків;

·     перевищення пропозиції над попитом;

·     неякісний аналіз інформації про ситуацію на фінансовому ринку і клієнтах банку.

Особливіcть банківського бізнесу повязана з високим ризиком, керуванням ризиками. Банки працюють у сфері керованого ризику.

 

 

 

1.4 Методика розрахунку показників фінансового стану банку

Україна перейняла досвід США з рейтингу банків за системою зведеної оцін­ки «CAMEL», адаптувавши її до вітчизняних умов бухгалтерського обліку, зако­нодавства, оподаткування, визнання банків-боржників банкрутами тощо. У роз-шифровці абревіатура «CAMEL» означає:

— С (capital adequacy) — адекватність (достатність) капіталу, тобто оцін­ка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності;

— A (assets) —якість активів, тобто спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кре­дитів на загальний фінансовий стан банку;

—М (management)—якість управління, тобто оцінка методів управління бан­ком з точки зору ефективної діяльності, встановленого розподілу праці, методів кон­тролю за дотриманням існуючих нормативних актів та чинного законодавства;

— Е (earning)— доходність, тобто оцінка банку з точки зору достатності до­ходів для перспективи його розвитку;

          — L (liquidity)—ліквідність, тобто спроможність банку з точки зору вико­нання як звичайних, так і непередбачених зобов'язань.

 Комерційні банки надають фізичним особам, приватним комерційним установам та уряду широку гаму кредитних депозитних, інвестиційних, посередницьких та інших послуг. У зв'язку з цим, вони відіграють значну інтегруючу роль у стабільності та розширенні економічної діяльності на місцевих, регіональних, національних та міжнаціональних рівнях. Виконувати ці функції та задовольняти потреби у фінансових послугах вони спроможні тоді, коли працюють надійно та обачливо, дотримуються вимог відповідних законодав­чих та нормативних актів.

В Україні на сьогодні більшість банків мають галузевий принцип побудови, а тому оцінюються за критеріями, що є характерними для її конкретної галузі. У цих умовах спеціальні стандарти, принципи та нормативи діяльності окремих бан­ків продовжують визначати існуючі структурні, операційні та нормативні відмін­ності між різними типами банківських установ. У зв'язку з цим, визначення ком­плексної рейтингової оцінки за системою «CAMEL» допомагає направити уніфі­ковану та послідовну наглядову увагу у такому руслі, що не залежить від характе­ру та природи статутної діяльності банківської установи.

Звідси стає зрозумілим, що метою рейтингової системи «CAMEL» є відобра­ження в однаковій та зрозумілій формі фінансового стану комерційних банків, до­тримання ними вимог законодавчих та нормативних актів, оцінка загальної надій­ності їх функціонування. Це допомагає у виявленні тих установ, чиї фінансові, операційні недоліки, або порушення вимог вимагають привернення спеціальної уваги з боку нагляду, або виправдовують вищий, ніж нормальний рівень наглядо­вого занепокоєння. На шляху досягнення названої мети, рейтингова система вияв­ляє певні банки, чиї фінансові, операційні або управлінські недоліки настільки суттєві, що становлять серйозну загрозу подальшій фінансовій життєдіяльності.

За кожним з компонентів рейтингу: достатність капіталу, якість активів, якість управління, доходність і ліквідність, вираховуються бали від 1 (сильний) до 5 (незадовільний). Для отримання сукупної рейтингової оцінки бали за кожним з компонентів підсумовуються і діляться на п'ять. Сукупний рейтинг чітко вказує, чи є загальний фінансовий стан банку сильним, задовільним, посереднім або неза­довільним. Характеристика ознак рейтингу банків України наглядовими органами за системою «CAMEL».

Комплексна рейтингова оцінка 1 присвоюється банкам, які є базово надійни­ми майже у всіх відношеннях, а будь-які критичні зауваження чи висновки носять незначний характер і можуть бути вирішені в загальному порядку. Такі установи протистоять зовнішнім економічним та фінансовим коливанням і мають більшу здатність переносити несприятливі ділові умови, ніж установи з нижчим рейтин­гом. У результаті такі банківські установи не дають підстави для наглядового за­непокоєння.

Комплексна рейтингова оцінка 2 встановлюється тим установам, які також є фундаментальне надійними, але можуть мати незначні недоліки, яких можна по­збутися в ході нормальної діяльності. Однак характер, природа і суворість недолі­ків не вважається матеріальною, а тому такі установи є стабільними і здатними до­сить добре протистояти коливанням бізнесу. Хоча сфери недоліків можуть пере­рости до такого стану, що викликає більше занепокоєння, відповідні дії нагляду обмежені тим, що в нормальний процес діяльності вносяться незначні коригуван­ня і операції залишаються задовільними.

Комплексна рейтингова оцінка 3 виставляється тим установам, які демонст­рують комбінацію фінансових, операційних недоліків та недотримання вимог, що змінюються від помірно серйозних до незадовільних. Коли недоліки стосуються фінансового стану та умов, такі установи можуть бути вразливими від несприят­ливих ділових умов, і можуть легко зазнати шкоди, якщо заходи щодо виправлен­ня недоліків виявляться неефективними. Цей рейтинг може виставлятися також і тим установам, в яких є значні порушення законодавчих та нормативних актів. У загальному плані такі установи дають підставу для наглядового занепокоєння та вимагають більш, ніж нормального нагляду задля вирішення недоліків. Однак за­гальна надійність і фінансові можливості ще й досі роблять можливість краху не­великою.

Комплексна рейтингова оцінка 4 присвоюється установам, що мають вели­чезний обсяг серйозних фінансових недоліків, або комбінації інших умов, що є не­задовільними. Можуть існувати основні та серйозні проблеми чи небезпечні та не­надійні стан та умови, які не були відповідним чином вирішені чи виправлені. Як­що не вжити ефективних виправних заходів для їх розв'язання, вони, що цілком можливо, можуть перерости у ситуацію, яка може послабити майбутню життє­здатність і загрожувати інтересам вкладників. Існує великий потенціал краху, але його ще можна було б запобігти. Установи цієї категорії вимагають ретельного нагляду, фінансового оздоровлення та визначеного плану виправних заходів.

Комплексна рейтингова оцінка 5 виставляється установам із дуже великою ймовірністю негайного або скорого краху. Обсяг та суворість недоліків, або небез­печного та ненадійного стану є настільки критичними, що вимагають негайної невідкладної допомоги з боку акціонерів або від інших громадських чи приватних джерел фінансової допомоги. За відсутності негайних і глибоких виправних за­ходів ситуація перш за все вимагатиме ліквідації установи, компенсацію вкладникам, певну форму невідкладної допомоги, злиття або придбання її іншою уста­новою.

Загальну рейтингову оцінку кожного комерційного банку встановлюють ре­гіональні управління НБУ і ці результати разом з аналізом надсилають до департа­менту банківського нагляду.

Методика рейтингової оцінки за показниками «CAMEL» призначена тільки для службового користування і в пресу надходять тільки найкритичніші по­відомлення про стан банківської системи і діяльність окремих банків. Учасники фінансового ринку детальну і порівняно достовірну інформацію про позиції банків-партнерів чи конкурентів можуть отримати тільки за універсальними рей­тингами, що публікуються інформаційно-аналітичними фірмами та рейтинговими агентствами у засобах масової інформації чи надаються на замовлення.

Одним з широко використовуваних уніфікованих рейтингів є система оці­нок, що була запропонована групою російських дослідників під керівництвом к.е.н. В.С.Кромонова.

У цій методиці на базовому рівні використовується 7 параметрів: статутний фонд, власні кошти, зобов'язання до вимоги, сумарні зобов'язання, ризиковані (робочі) активи, ліквідні активи, розмір «захищеного» (нерухомістю і цінностями) капіталу. На рівні диференціальних показників розраховується 6 коефіцієнтів.

Генеральний коефіцієнт надійності є найбільш цікавим для кредиторів банку і показує міру забезпечення ризикованих вкладень банку його власним капіталом.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності найбільше цікавить власників поточних ра­хунків і показує, в якій мірі вони можуть розраховувати на отримання процентів по залишках на розрахункових і поточних рахунках і швидке покриття своїх пла­тіжних доручень.

Крос-коефіцієнт є цікавим для кредиторів і вкладників і являє собою співвід­ношення сумарних зобов'язань і виданих кредитів.

Генеральний коефіцієнт ліквідності орієнтований на інтереси кредиторів і показує забезпеченість заощаджень та інших депозитів клієнтури «живими» гро­шима —ліквідними активами, основними засобами і дорогоцінностями. Кое­фіцієнт захищеності капіталу демонструє «фундаментальність» банку і показує, наскільки він враховує інфляційні процеси, завдяки розміщенню частини своїх активів у нерухомість, цінності та обладнання.

Коефіцієнт фондової капіталізації прибутку показує співвідношення власних ресурсів банку і засновницьких внесків, що поряд з оцінкою ефективності його ді­яльності характеризує його незалежність від окремих засновників.

Окрім цих коефіцієнтів, B.C. Кромоновим були введені наступні обмеження:

• не розглядалися банки з власним капіталом, що менше 5 млрд. руб. і які ма­ли зобов'язання до вимоги на цю ж суму;

• банк повинен був існувати не менше ніж п'ять років, що визначається за формулою: логарифм з основи 1,7 від віку банківської системи Росії мінус 0,6;

• «Фільтр Кромонова» — співвідношення власного капіталу і його позитив­ної частини, яке повинно бути більшим ніж задане число (зараз застосовується «фільтр» 0,1);

• співвідношення власного капіталу і сумарних зобов'язань повинно бути не більшим за одиницю.

Для складання загальної формули надійності експертами було введено по­няття оптимального банку. Оптимальним, з точки зору надійності, прийнято вва­жати банк, у якого обсяг виданих кредитів не перевищує власний капітал, кошти на розрахункових рахунках його клієнтів повністю покриваються ліквідними ак­тивами; ризику піддаються більше третини від усіх довірених йому коштів; су­марні зобов'язання банку покриваються ліквідними активами, нерухомістю і цін­ностями; капітал інвестовано у нерухомість та цінності; сума, що скеровується на розвиток, перевищує внески засновників. При цьому відповідні коефіцієнти ма­ють наступні граничні значення: К1 =1; К2=1; К3=3; К4=], К5=1; К6=3.

Перед тим, як вирахувати загальний бал, кожному коефіцієнту присвоюється питома вага його значущості для клієнтів (з точки зору авторів методики). Вираху­вання підсумкового балу надійності банку здійснюється за наступною формулою:

N=45-KI:l+20-K2:l+10-K3:3+15-K4:l+5-K5:l+5-K6:3

Якщо отримане значення вище 40-50 балів, то банк вважають достатньо на­дійним, якщо нижче 25-30 балів, то надійність банку є сумнівною.

Цікавою є рейтингова методика «Кредитімпекс Банку'», що була запропо­нована О.Б.Ширінською. Ця методика пропонувалася не тільки для рейтингу бан­ків, але й для вироблення банком власної лімітної політики.

Зміст лімітної політики полягає у тому, що ні один банк не почне працювати зі своїм банком-контрагентом, доки не прорахує на нього ліміт. Ліміт показує: на стільки банк довіряє своєму партнерові, на скільки він готовий ризикувати і роз­міщувати у нього свої активи. Чим більше лімітів (ліній) банк отримує на себе від своїх банків-колег, тим більш високою вважається надійність і сталість його фінансового становища.

Ліміт розраховується, як правило, за інструментами — на депозитні операції, конверсійні (For Ex) операції, акредитивні та інші. У світовій практиці вважається, що міра ризику конверсійних операцій істотно нижче ніж депозитних, оскільки чим віддаленішим є термін розрахунків за угодою, тим вище ризик того, що кре-дитоздатність банку-контрагента зміниться до гіршого. Через це ліміт на конвер­сійні операції може у 2-3 рази перевищувати ліміт за депозитними угодами.

«Кредитімпекс Банк», як кліринговий банк для банків країн колишнього Со­юзу, розробив і уважно лімітує відкриті лінії своїх партнерів. Цими заходами він, зокрема, забезпечує захист коштів у залишках на рахунках банків-кореспондентів тощо.

Ця методика враховує позитивні напрацювання відомих рейтингів. Вона адекватно віддзеркалює стан будь-якого банку і дозволяє вирахувати оптимальні ліміти на депозитні операції. Інформаційною базою для розрахунку лімітів є ба­лансові дані контрагентів, економічні нормативи, розшифровки окремих балансо­вих показників.

Алгоритм цієї методики передбачає визначення дванадцяти основних пара­метрів балансу кожного банку. Балансові рахунки другого порядку групуються у ній, як і в методиці В.С.Кромонова у економічно однорідні групи. Визначається п'ять видів диференційованих коефіцієнтів, що