Чего вы ожидаете от 2009 года?
Результат
Архив

Главная / Украинские Рефераты / Розміщення продуктивних сил / Природно-ресурсний потенціал України


Природно-ресурсний потенціал України - Розміщення продуктивних сил - Скачать бесплатно


Зміст

Зміст роботи

Вступ…………………………………………………………………………....4

Розділ 1. Сутність природно-ресурсного потенціалу………………………..6

1.1. Визначення природно-ресурсного потенціалу та його складові……6

1.2. Загальна характеристика структури ПРП……………………….…..10

1.3. Кількісна та якісна оцінка ПРП……………………………….……..11

Висновки до розділу………………………………………………………….13

Розділ 2. Характеристика ПРП України та її регіонів……………………...14

2.1. Характеристика ссоціально-економічного потенціалу України……..14

2.2. Характеристика потенціалу мінерально-сировинних ресурсів……15

2.3. Характеристика земельного та агрокліматичного потенціалу….…17

2.4. Характеристика потенціалу водних ресурсів…………………….…19

2.5. Характеристика лісового потенціалу………………………………..22

2.6. Характеристика потенціалу природно-рекреаційних ресурсів……23

2.7. Характеристика науково-технічного потенціалу……………………..27

2.8. Характеристика потенціалу трудових ресурсів………………………37

Висновки до розділу…………………………………………………….……38

Розділ 3. Ресурсозбереження - головний напрям використання природно-ресурсного потенціалу………………………………………………………..41

3.1. Основні негативні наслідки впливу людини на навколишнє середовище………………………………………………………………....41

3.2. Раціональне використання та ресурсозбереження природного потенціалу……………………………………………………………….…44

Висновки до розділу………………………………………………………….45

Висновки………………………………………………………………………46

Список використаної літератури…………………………………………….48

Додатки…………………………………………………………………….…..49

Вступ

Україна – одна з найбільших держав світу. Вона займає в Європі друге (після Росії) місце за територією – 603,7 км². Природні ресурси України значні і різноманітні, вони відносно добре вивченні, інтенсивно розробляються і використовуються у господарській діяльності. Цьому сприяє значна територіальна концентрація виробництва й населення, високий рівень розвитку продуктивних сил, вигідне економіко-географічне положення, унікальність природних ресурсів, зокрема мінеральних, земельних, рекреаційних.

Мета моєї курсової роботи – це визначення природно-ресурсного потенціалу, його складові, сутність; визначення специфічних особливостей розміщення ресурсів на території України, детальне розглядання кожного виду природних ресурсів, дослідження сучасного стану і забезпеченості країни різними видами природних ресурсів.

Природні умови, до яких відносять клімат, рельєф, геологічну будову, географічне положення, можуть в одному випадку гальмувати розвиток суспільного виробництва та вважатись несприятливими для людини, а в іншому - створювати сприятливі умови для технічного та матеріального прогресу: нормальне зволоження, достатня річна сума додатних температур, родючість рівнинного ґрунту, наявність тих або інших природних ресурсів, а також корисних копалин може бути одним із головних стимулів, поштовхом для розвитку економіки області, регіону, країни в цілому. Природні умови справляють істотний вплив по-перше на людину, яка буде в них працювати, структуру народного господарства країни, регіону та види виробництва, що залежать від природних умов. Присутність або брак якісь природних умов, диктує розміщення продуктивних сил на території. Але, інколи, через зміну природних умов - доводиться перерозподіляти продуктивні сили на території країни.

Природні ресурси є тим елементом продуктивних сил, на який спрямована праця людини. Вигідність чи невигідність використання природних ресурсів визначають за критеріями господарської віддачі цих ресурсів при порівнянні затрат на їх освоєння і переробку. Ці затрати залежать від виду ресурсу, його місця перебування і корисного вмісту. Вони не є постійними, а можуть зростати чи знижуватись залежно від об'єктивних економічних обставин.

З економічного погляду, вони виражають категорію оборотних фондів, тобто частини виробничих фондів, яка повністю споживається в кожному виробничому циклі і яка цілком переносить свою вартість на створену продукцію і для продовження виробництва відтворюється як у натуральній, так і у вартісній формі після кожного циклу.

Варто зазначити, що який би природно-ресурсний потенціал на мала країна, регіон чи область, найважливішим критерієм його корисності є економічна оцінка, тобто уміння як найменше його витрачати, а отримувати максимальну віддачу від нього, та не приносити великої шкоди природно-територіальному комплексу.

Розділ 1. Сутність природно-ресурсного потенціалу, його структура та оцінка.

1.1. Визначення природно-ресурсного потенціалу та його складові.

Починаючи цій розділ, треба по-перше зазначити, що чіткого визначення “потенціал” та “ресурси” не мають. У різних тлумачних виданнях, з економічної та соціальної географії світу, можна знайти таке формулювання: природно-ресурсний потенціал (ПРП) території — це сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання, яка виражається у їх сукупній споживній вартості, У такому розумінні ПРП території посідає цілком певне місце в системі "суспільство — природа".

Сфера взаємодії природи й суспільства охоплює не лише безпосередньо експлуатовані, а й усі розвідані природні ресурси, що складають ПРП території.

Разом із поняттям ПРП території використовують терміни "потенціал ландшафтний", "потенціал природних ресурсів".

Потенціал ландшафтний характеризує фізичний стан і енергетичну забезпеченість географічних ландшафтів, які визначають їхню здатність виконувати природоохоронні та соціально-економічні функції, а також задовольняти суспільні потреби через різні види природокористування.

Потенціал природних ресурсів — це здатність природного комплексу або його окремих компонентів задовольняти потреби суспільства в енергії, сировині, здійсненні різноманітних видів господарської діяльності. Величина потенціалу природного і потенціалу ландшафтного, на відміну від природно-ресурсного, оцінюється в природних (натуральних) показниках.

За системним ученням, ПРП території – це цілісна система складно організованих об'єктів. Його цілісність визначається закономірним сполученням взаємно умовлених природних і соціально-економічних зв’язків і залежностей, що поєднують територіальне всі природні ресурси. ПРП — це об'єктивна дійсність і водночас — сукупність економічних відношень, що складаються на базі його використання.

Найважливішою властивістю ПРП території як системи є те, що він становить природний комплекс, у якому існують тісний взаємозв'язок та ієрархічна підпорядкованість усіх компонентів, що його складають. Зміни в одному з них викликають відповідні зміни в іншому, й навпаки.

Для ПРП території характерна наявність компонентної, функціональної, територіальної та організаційної структур.

Компонентна структура ПРП — це внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (лісових, земельних, водних тощо). Щодо цього ПРП території може бути поділений на такі групи ресурсів:

мінеральні (паливно-енергетичні й металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для металургійної промисловості, гірничо-хімічна сировина, будівельні матеріали);

водні (поверхневий стік, підземні води);

земельні (з урахуванням сільськогосподарського призначення й характеру ґрунтового покриву);

лісові (щорічний приріст деревини);

природно-рекреаційні (рекреаційні території, придатні для створення санаторно-курортних закладів, баз відпочинку, туристичних маршрутів тощо).

Функціональна структура ПРП відображає класифікацію природних ресурсів за їхньою здатністю до формування комплексів та участі в територіальному поділі праці, що втілюється в господарській спеціалізації окремих територій (видобуток вугілля, лісове господарство тощо).

Територіальна структура ПРП характеризує різні форми просторової організації природно-ресурсних комплексів ( вугілля + залізна руда для виплавляння металу тощо).

Організаційна структура ПРП розглядає природні ресурси під кутом зору їхньої самоорганізації, само відтворення, а також щодо ефективності їхньої експлуатації, охорони й відтворення.

Розвиток ПРП території в часі має циклічний характер і веде до формування ресурсних циклів, які відображають життєдіяльність потенціалу природних ресурсів. Під ресурсним циклом розуміється сукупність перетворень і просторових переміщень певної речовини або групи речовин, що присутні на всіх етапах використання його людиною (виявлення, підготовка до експлуатації, вилучення з природного середовища, перероблення, споживання, повернення в природу) в межах суспільної ланки загального кругообігу даної речовини на Землі.

Важливе значення в системі раціонального природокористування мас природно-ресурсне районування. Воно базується на економіко-географічному вивченні ПРП і відображає підсумки еколого-економічної оцінки ПРП, дає змогу встановити не тільки якісні, а й певні кількісні межі ресурсу. Крім цього, природно-ресурсне районування розкриває особливості організаційної структури ПРП як системного утворення в компонентному, функціональному й територіальному аспектах. У практичному аспекті природно-ресурсне районування може слугувати науковим обґрунтуванням для схем комплексного використання, охорони й відтворення ПРП, тобто природокористування в цілому.

Раціональне використання та охорона ПРП — найважливіша проблема сучасності в багатьох регіонах світу. Під охороною ПРП розуміють систему заходів, що спрямовані на підтримання якісних і кількісних параметрів його продуктивності в інтересах розвитку суспільства. Відтворення ПРП можна розглядати як процес відновлення попереднього стану й збільшення продуктивності природних ресурсів території.

Охорона і відновлення ПРП охоплює широкий комплекс заходів щодо функціонування природокористування — технологічних, відтворювальних, господарських.

Важливим завданням природокористування є також відновлення природних ресурсів, родючість ґрунтів, відновлення рибних ресурсів, продуктивності лісів та ін. Господарські заходи пов'язані з удосконаленням територіальної організації в природокористуванні, розробленням схем комплексного використання, охорони природних ресурсів (їх окремих компонентів), провадженням ефективної цінової політики, викликаної введенням плати за користування природними ресурсами.

Високий рівень концентрації промисловості в багатьох регіонах світу, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, не завжди виважена з економічного погляду, політика в розміщенні й розвитку окремих галузей виробництва призвели до надмірних техногенних навантажень на природні ресурси. Іноді вплив господарської діяльності на довкілля зрівняний з природними катаклізмами.

В умовах ринкової економіки найважливішою проблемою в системі природокористування є відпрацювання механізму фінансування природо захисних заходів. У багатьох країнах світу для вирішення цієї проблеми вводяться екологічні податки, плата за користування природними ресурсами, пільги при кредитуванні ресурсозберігальних технологій тощо. Корисним ринковим механізмом стимулювання виробництва альтернативної екологічної продукції є екобанки.

Обмін речовиною між суспільством і природою поділяється на основні ресурсні цикли й підцикли:

цикл енергоресурсів і енергії з енергохімічним і гідроенергетичним підциклами;

цикл металорудних ресурсів і металів з коксохімічним підциклом;

цикл неметалевої викопної речовини з групою підциклів — гірничо-хімічних, мінеральних, будівельних матеріалів, особливо цінних і рідких нерудних корисних копалин;

цикл лісових ресурсів і лісоматеріалів з лісохімічним підциклом;

цикл ґрунтових і кліматичних ресурсів та сільськогосподарської речовини;

цикл ресурсів фауни й флори з серією підциклів, що розвиваються на базі біологічних ресурсів вод, ресурсів мисливського господарства та корисних дикоростучих плодів і рослинності.

Діяльність людини додає до ПРП території якісно нову ознаку: поряд із самоорганізованою вона стає керованою системою, спрямованість функціонування якої підпорядкована не лише саморегуляції потоків речовини, енергії та інформації, а й економічним інтересам. Маючи безпосередній зв'язок із суспільним виробництвом, із задоволенням потреб людей, ПРП території великою мірою є фактичним потенціалом усього подальшого прогресу суспільства.

Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять:

географічне положення;

кліматичні умови;

особливості рельєфу;

розміщення ресурсного потенціалу.

1.2. Загальна характеристика структури ПРП.

Розрізняють компонентну, функціональну, територі­альну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу [1, с. 154—155]. Компонентна структура ха­рактеризує внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна характеризує різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна характеризує мож­ливості відтворення та ефективної експлуатації при­родних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виді­ляють такі його складові:

мінеральні,

земельні,

водні,

лісові,

біо­логічні,

рекреаційні,

кліматичні

космічні ресурси.

За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологіч­ною класифікацією, вони поділяються на групи:

невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо;

вичерп­ні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо;

вичерпні невідновлювані: міне­ральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси: виробничого й невиробничого, галузевого й міжгалузевого, промислового й сільськогосподарського, одноцільового та багатоцільового призначення.

1.3. Кількісна та якісна оцінка ПРП.

Використання в економічній системі природних ресурсів ви­магає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: тех­нологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виража­ється в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок:

перша — характеризує економічні ре­зультати використання природних ресурсів;

друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного се­редовища).

Для економічної оцінки природних ресурсів застосо­вують передусім методичні підходи, засновані на категоріях рен­ти та ефективності.

При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві; за додатковими за­тратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобі­гання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додатко­ві витрати з соціальних фондів тощо.

Для розміщення галузей народного господарства велике зна­чення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За на­родногосподарським значенням запаси корисних копалин поді­ляють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якіс­тю сировини і гірничотехнічними умовами експлуатації; позаба­лансові, які при наявному рівні технології експлуатувати еконо­мічно не вигідно. В геології виділяють такі категорії запасів ко­рисних копалин:

А — докладно розвідані та вивчені;

В і С1 — розвідані менш докладно;

С2 — оцінені попередньо і приблизно.

Запаси корисних копалин за категоріями А, В, С1, С2 разом з прог­нозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експ­луатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва.

Висновки до розділу:

В першому розділі я розглянув загальну характеристику природно-ресурсного потенціалу України, визначив його складові частини, найважливіші властивості природно-ресурсного потенціалу території. Розглянув раціональне природокористування. Надав кількісну і якісну оцінку природно-ресурсного потенціалу;

Отже я можу зазначити, що “Природно-ресурсний потенціал України” - має важливий характер, тому що природні умови істотно впливають на особливості й засади територіальної організації виробництва, а що головне, на людей.

Розділ 2. Характеристика ПРП України та її регіонів.

2.1. Соціально-економічний потенціал України

Соціально-економічний потенціал України складається з багать­ох компонентів, які можуть бути названі відповідними потенціалами, число яких залежить від ступеня деталізації, особливостей розвитку економіки та впливу останніх на функціонування, соціально-еко­номічні явища й процеси суспільного господарства.

Незалежно від форм господарювання, основними компонентами соціально-економічного потенціалу є природно-ресурсний, соціаль­но-демографічний, виробничий, аграрний, трудовий, рекреаційний, інформаційний та інші.

При аналізі сучасного соціально-економічного потенціалу Украї­ни обмежимось характеристикою тих компонентів, які справляють вирішальний вплив на розвиток економіки у перехідний період. Ос­новні показники соціального та економічного становища України на­ведені у таблиці 3.1.

Розвиток соціального та економічного становища України впро­довж 1995-99 рр. характеризувався низкою суперечливих показників. Так, за доволі помітного зростання обсягів промислової продукції (го­ловне, за рахунок галузей важкої промисловості), виробництво сільськогосподарської продукції скоротилося. Остання тенденція сто­сувалася й динаміки роботи транспорту. Водночас, мало місце різке збільшення (більше, ніж у 12 раз) обсягів реалізації платних послуг і дещо менші темпи зростання були притаманні для роздрібного това­рообігу (більше, ніж у 3 рази). Також зріс випуск яєць (61,2 рази), зер­на (на 14%), соняшнику (на 14%), картоплі (майже на 13%) тощо. За­значимо, що соціально-економічний потенціал України має великі резерви для свого подальшого зростання хоча б за рахунок сільсько­господарського виробництва, яке за останній час переорієнтовується на ринкові форми господарювання.

Розвиток соціального та економічного становища України впро­довж 1995-99 рр. характеризувався низкою суперечливих показників. Так, за доволі помітного зростання обсягів промислової продукції (го­ловне, за рахунок галузей важкої промисловості), виробництво сільськогосподарської продукції скоротилося. Остання тенденція сто­сувалася й динаміки роботи транспорту. Водночас, мало місце різке збільшення (більше, ніж у 12 раз) обсягів реалізації платних послуг і дещо менші темпи зростання були притаманні для роздрібного товарообігу (більше, ніжу 3 рази). Також зріс випуск яєць (61,2 рази), зерна (на 14%), соняшнику (на 14%), картоплі (майже на 13%) тощо. Зазначимо, що соціально-економічний потенціал України має великі резерви для сво­го подальшого зростання хоча б за рахунок сільськогосподарського ви­робництва, яке за останній час переорієнтовується на ринкові форми господарювання.

2.2. Характеристика потенціалу мінерально-сировинних ресурсів.

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвива­ються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хі­мічна промисловість та ін.

Потенціал мінерально-сировинних ресурсів формують промислові запаси паливно-енергетичних ресурсів, металічних, нерудної сирови­ни для чорної металургії, гірничо-хімічної сировини, будівельних ма­теріалів.

Сукупна продуктивність мінерально-сировинного потенціалу України, розрахована В.П. Руденком, оцінюється в 17,3 млрд. дол. США. Переважну частину цієї вартості складає природно-ресурсний потенціал паливно-енергетичних ресурсів (71,9%), частка металічної сировини становить 16,6%, будматеріалів — 6,9%, нерудної сировини для металургійної промисловості — 2,3%, гірничо-хімічної сировини -2,2%.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого за категоріями А + В + С1 станом на 1997 р. складають 45,7 млрд. то і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд.т. умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів стано­вить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд.т. умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінка­ми ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють збіль­шити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ тор­фу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Жито­мирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С, оцінюються в 27,4 млрд.т., а прогнозовані — у 20 млрд.т. Основ­ні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марган­цю, які становлять 2,28 млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси ні­келю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кірово­градській та Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і За­карпатті; титану — в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовсько­го морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Унікальні родовища сиро­вини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елемен­тів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Роз­робку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: ку­хонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-маг­нієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франків­ській та Львівській областях.

Високою забезпеченістю паливно-енергетичними ресурсами відзначається Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Львівська області. Значні поклади металічних корисних копалин розвідані у Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській областях, а також у Ав­тономній Республіці Крим. Природно-хімічна сировина інтенсивно ек­сплуатується господарським комплексом Львівської, Сумської, Івано-Франківської областей та Автономної Республіки Крим. Будівельна сировина розповсюджена рівномірно по всій території країни, однак у структурі мінеральних ресурсів найбільша її частка має місце у До­нецькій, Львівській, Луганській, Рівненській і Тернопільській облас­тях та Автономній Республіці Крим. [Додаток 1]

2.3. Характеристика земельного та агрокліматичного потенціалу.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх ці­льового призначення, господарського використання і особ­ливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Рівень, тривалість використання родючості та продуктивність ґрунтів залежать від їх властивостей, клімату, соціально-економічних умов гос­подарювання, розвитку науки і техніки. Теоретичною основою високої продуктивності ґрунтів є врахування біологічних вимог культур, що ви­рощуються, до тепла, вологи тощо. Агрокліматичні умови продукування окремих сільськогосподарських культур наведені у таблиці. [додаток 2]

Беручи до уваги потреби сільськогосподарських культур у теплі й опадах та агрокліматичне районування території України, можна зро­бити висновок, що в північно-західних районах можуть дозрівати найвимогливіші до тепла ярі культури (ячмінь, овес), озима пшениця, а на південному заході та південному сході — вимогливіші до тепла (ку­курудза і соняшник).

Структура посівних площ, що склалася тепер, не завжди відпові­дає біологічним вимогам культур до ґрунтово-кліматичних умов, що істотно впливає на продуктивність ґрунтів. Урожайність сільськогос­подарських культур певною мірою залежить від рівня потенційної родючості ґрунту і забезпечення вологою території. Виявлена загальна закономірність: найнижчі урожаї отримують на бідних дерново-підзо­листих ґрунтах Полісся, вищі — на потенційно родючих ґрунтах зони недостатнього зволоження Степу і найвищі — на потенційно родючих ґрунтах достатнього і нестійкого зволоження Лісостепу.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фон­ду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первин­ним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економіч­ного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якіс­ного стану та правового статусу. Власне земельна площа (суша) становила на початок 1998 р. 57,9 млн. га; її сільськогосподарсь­ка освоєність досягла майже 70,0%, розораність — 57,1%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь переви­щила 79%.

За цільовим призначенням земель та функціональним викорис­танням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9млн. га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%); забудовані землі під промис­ловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті поверхневими водами, — (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%).

Земельний фонд України становить 60 млн. га, більшу частину його на кінець 2002р. складали сільськогосподарські угіддя (41800,4 млн. га). Землі під ріллею становили 32,5 млн. га, або 53,9% земельної площі країни. У структурі земельних угідь України переважають родючі чор­ноземи (типові, звичайні і південні), які займають 55% площі орних земель. Біля 10% ріллі мають опідзолені і деградовані чорноземи, 2,5% - солонуваті ґрунти, 6% - чорноземні і дерново-чорноземні ґрунти на супісках і піщаних породах. Підзолисті ґрунти займають 7% ріллі, опід­золені - 5%. Біля 7% ріллі вкрито сірими лісовими ґрунтами. Розпо­всюджені також каштанові, лучні ґрунти, буроземи тощо.

Сумарна оцінка потенціалу земельних ресурсів України (за розра­хунками В.П. Руденка) складає 13946,3 млн. грн.

Розподіл земельного фонду України за землекористувачами характеризується такими співвідношеннями: державні та колек­тивні сільгосппідприємства, кооперативи, акціонерні товариства, фермерські господарства — 46,7 млн. га, або 77,3% земельного фонду; лісогосподарські підприємства — 7,2 млн. га, або 11,9%; підприємства промисловості, транспорту, зв'язку та ін. — 2,1 млн. га, або 3,5%; заклади науки, культури, освіти, охорони здоров'я та ін. — 0,2 млн. га, або 0,3%; установи природоохорон­ного та рекреаційного призначення — 0,3 млн. га, або 0,5%; водо­господарські підприємства — 0,5 млн. га, або 0,8%; житлово-експлуатаційні організації — 0,1 млн. га, або 0,2%; землі держав­ної власності — 3,3 млн. га, або 5,5%.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів Украї­ни є досить диференційованим у територіальному розрізі. Най­вища залученість земель у господарський обіг склалася у Львів­ській, Донецькій, Тернопільській областях. В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага ґрунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктив­ного землеробства. Найвищу сільськогосподарську освоєність тери­торії мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.

2.4. Характеристика потенціалу водних ресурсів.

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку, який фор­мується у річковій мережі на її території, та транзитного, що надхо­дить із сусідніх територій по Дніпру і його допливах, Сіверському Дон­цю, Дунаю тощо. За межами України утворюється близько ЗО км3 сто­ку (загальний його обсяг становить 210 км3).

Основним показником водних ресурсів річок є пересічна багато­річна величина, або норма річного стоку. В середньому за водністю році ресурси місцевого стоку України складають 50 км3, а транзитний стік — 159 км3. Загальні водні ресурси держави сягають 209 км3. Тран­зитний стік більше ніж у 3 рази переважає місцевий, що значно обме­жує використання водних ресурсів для внутрішніх потреб. Отже, ос­новне джерело використання водних ресурсів України — місцевий стік річок і частина транзитного. Іншою обставиною, що обмежує викори­стання водних ресурсів, є їхній нерівномірний розподіл по території держави, внаслідок чого водозабезпеченість окремих адміністратив­них областей не однакова.

Найбільшу кількість води мають західні області, де на 1 км2 площі припадає від 100 до 600 тис. м3 місцевого стоку. Найменше забезпе­чені водою південні області. Так, у Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській і Херсонській областях на 1 км2 території припадає від 5-10 до 40 тис. м3 води на рік, а на одного жите­ля — від 130 до 400 м3. В областях Полісся на 1 км2 території нарахо­вується від 75 до 100 тис. м3 на рік, а на одного мешканця — від 1500 до 2000 м3. В областях лісостепової зони на 1 км2 площі водні ресурси скла­дають 50-70 тис. м3 на рік, збільшуючись до 100-125 тис. м3 у східній і західній частині зони. На одного жителя тут налічувалось від 500 до 1500 м3 води на рік.

Значні водні ресурси зосереджені в озерах України, які поширені по всій території. Об'єм води у прісних озерах досягає понад 2,3 км3.

Великі території України займають болота, заболочені і перезво­ложені землі, в яких зосереджено біля 30 км3 води.

Україна має великі запаси підземних вод, які здебільшого вико­ристовуються для водопостачання і зрошення. Сумарна кількість підземних вод у зоні активного водообміну складає 18,6 км3 на рік. У межах України підземні води зосереджені в окремих артезіанських ба­сейнах, серед яких найбільші Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільській і Причорноморський.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостат­нім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю під­земних і морських вод. Потенційні ресурси річкового стоку оці­нюються у 209,8 куб. км, з яких місцевий стік на території Украї­ни становить в середньому 52,4 куб. км, приток — 157,4 куб. км. Запаси підземних вод, не пов'язаних з поверхневим стоком, ста­новлять 7 куб. км. Крім того, в господарстві України використо­вується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на одного жи­теля України поверхневий місцевий стік становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів — у за­хідних і північних областях України.

Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівно­мірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів — Донбас, Криворіж­жя, Автономна Республіка Крим, південні області України. Ос­новними споживачами води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське гос­подарство, комунальне господарство. Для пом'якшення територі­альних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ (повний об'єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.

Використання водних ресурсів поділяється на: водоспоживан­ня, тобто відведення води від джерела з наступним застосуван­ням у технологічних процесах (промисловість, сільське госпо­дарство зі зрошенням, комунальне господарство та ін.); водоко­ристування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурсу (гідроенергетика, водний транс­порт, рибне господарство, туризм).

Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоре­сурси — запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси ста­новлять близько 60% всієї енергії поверхневого стоку. Розрізня­ють потенціальні, технічно можливі (за даним рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використання гідро­енергоресурси. Потенціальні гідроенергоресурси України станов­лять 44,7 млрд. кВт • год.; з них технічно можливі для викорис­тання — 21,5 млрд. кВт - год.; економічно доцільні для викорис­тання становлять 16 млрд. кВт - год. [1, с. 141].

2.5. Характеристика лісового потенціалу.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навко­лишнього середовища та господарській діяльності людей, слугу­ють важливим сировинним фактором для розвитку галузей на­родного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8млн. га, в тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21—22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Площа лісового фонду країни на 1.01.2003 р. становила 10438,9 тис. га (лісистість 17,3%). У віковій структурі лісів переважають молодняки і середньовікові та пристигаючи насадження (понад 90% усіх лісовкритих площ). Із загального запасу насаджень (на 1996 р.), що склав 1319,9 млн. м3, на стиглі насадження припадало 122,8 млн. м3, з яких на можливі для експлуатації ліси II групи — лише 45,7 млн. м3.

Лісистість у різних частинах і регіонах держави нерівномірна. Вона значно вища на заході і півночі країни, особливо в Карпатах, а також у Кримських горах. Із просуванням на південь і південний схід лісистість поступово зменшується. У західній та північній частинах покрита лісом площа становить 20-40%, у Карпатах - понад 40%, на Поліссі — 25,7%. На півдні лісові площі невеликі (у Криму лісистість становить 10%, у степу - 4%).

В Україні є сприятливі умови для прискореного приросту дереви­ни, бо пересічний приріст її на 1 га лісопокритої площі становить 4 м3. Причому, на деревостани високої продуктивності припадає 75% по­критих лісом земель. Переважають хвойні породи (сосна, ялина) — 54% і твердолистяні (дуб, бук, граб) - 40%. Сосна (35%) зосереджена, в основному, на Поліссі, на ялину (смереку) припадає 16% загального за­пасу деревини (Карпати). Ялиця (також росте у Карпатах) займає третє місце (3%) щодо запасу деревини. Із твердолистяних порід дуб висо­костовбурний складає 18% загальних запасів деревини, бук— 13%, граб - 2%. Дуб переважає у Поліссі та Лісостепу, бук - у західній частині і в
Криму.

Потреби у деревині за рахунок власних ресурсів Україна задоволь­няє на 25-30%.

Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та ін­ших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За останні роки намітилася тенденція до скоро­чення обсягів лісокористування. Загальні обсяги заготівлі дере­вини зменшилися з 14,4 млн. куб. м у 1990 р. до 10,5 млн. куб. м у 1997 p., тобто майже на 30%.

Вікова структура лісів України характеризується такими співвід­ношеннями: молодняки займають 45,4% площі, середньовікові — 37,7%, достигаючи та стиглі — відповідно 10,1% та 6,8%, що в 1,5—2 рази нижче оптимальних величин. За останнє десятиліття в Україні значна частина лісових насаджень загинула від промис­лових викидів та постраждала від аварії на ЧАЕС. Крім того, за­гальний стан лісів України не відповідає еколого-економічним вимогам, а функціонування лісового господарства здійснюється в складних економічних умовах.

2.6. Характеристика потенціалу природно-рекреаційних ресурсів.

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездат­ності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу вхо­дять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ланд­шафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практич­но на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

Грязеві покладів функціонують найстаріші в Україні курорти — Бер­дянськ, Євпаторія, Куяльник, Сасикта інші. У північно-західних об­ластях поширені торфові грязі, які використовують на курортах у Мир­городі, Моршині, Немирові, Черче та інших.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси в Україні формують культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території тощо. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток у державі становить 49147 об'єктів. їхня цінність та чисельність у межах областей істотно відрізняється. Найбільше архітектурно-істо­ричних пам'яток у Львівській області (2934), Автономній Республіці Крим (3431), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні рекреаційні ресурси мають місце у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській об­ластях, Автономній Республіці Крим.

Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є со­ціальні та природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно по­в'язане з територією України та землями тієї зарубіжної країни, в ме­жах якої вони первісно виникли. На території України налічується кількасот таких об'єктів, окремі з них мають світове та європейське значення.

Україна володіє потужним природно-ресурсним комплексом, ос­нову якого складають земельні та мінерально-сировинні ресурси. До­статньо високий рівень забезпеченості території країни водними і рек­реаційними ресурсами.

У структурі рекреаційних ресурсів України виділяють дві складові частини: природну і соціально-економічну. Україна має різноманітні природні рекреаційні ресурси (кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі тощо). Загаль­на площа земель, придатних для рекреаційного використання, стано­вить 9,4 млн. га (або 15,6% території країни), у тому числі рівнинних рекреаційних ландшафтів - 7,1%, гірських - 2,3 (у Карпатах - 1,9, в Криму — 0,4). Близько 7,8 млн. га відносяться до умовно придатних до рекреації земель. Майже 10% усіх лісів державного лісового фонду ма­ють рекреаційне значення. Особливе місце в системі рекреаційного використання території України посідає Кримський півострів. Пересічнорічна тривалість сприятливого для рекреації періоду тут стано­вить 175-190 днів, комфортного — 65-80 днів. У рекреації можуть ви­користовуватися землі заповідників та природних національних парків, їхня чисельність в Україні.... зростає. Так, у 1985 р. нараховувалося 18 заповідників і природних національних парків із площею 368,7 тис. га, а вже у 2002 р. їхня кількість зросла до 33, тобто більше, ніж у 2 рази. Проте зростання заповідної площі було значнішим — у 2,75 рази (у 2002 р. - 1013,6 тис. га)

Мінеральні лікувальні води різного складу виявлені майже у всіх областях України, але найбільша кількість джерел зосереджена в західній частині. Зокрема, у Закарпатській області. Багато джерел міне­ральної води розвідано у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Рівненській областях, є також відкриті джерела в Івано-Франківській, Харківській, Житомирській, Вінницькій, Хмельницькій, Київській, Черкаській, Донецькій та Запорізькій областях.

Досить значні в Україні запаси лікувальних грязей, що зосеред­жені, переважно, у південних та північно-західних областях. На базі грязевих покладів функціонують найстаріші в Україні курорти — Бер­дянськ, Євпаторія, Куяльник, Сасикта інші. У північно-західних об­ластях поширені торфові грязі, які використовують на курортах у Мир­городі, Моршині, Немирові, Черче та інших.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси в Україні формують культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території тощо. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток у державі становить 49147 об'єктів. їхня цінність та чисельність у межах областей істотно відрізняється. Найбільше архітектурно-істо­ричних пам'яток у Львівській області (2934), Автономній Республіці Крим (3431), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні рекреаційні ресурси мають місце

назад |  1  | вперед


Назад
 


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

© il.lusion,2007г.
Карта сайта
  
  
 
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Союз образовательных сайтов