Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка - Розміщення продуктивних сил - Скачать бесплатно

ВСТУП.

Україна – самостійна суверенна держава українського народу. Вона є однією із найбільших країн Європи, її площа 603,7 тис. км2., що становить 0,4 % площі земної суші. Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об’єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва. Всі землі України не залежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

За рівнем розвитку, природо-ресурсним та соціально-економічним потенціалом Україна належить до середньо розвинутих країн світу з перехідною економікою. Проте вона співмірна з такими найбільшими країнами Європи, як Німеччина, Великобританія, Франція, Італія.

Україна мало поступається названим державам за потенціалом виробництва багатьох видів промислової продукції, зокрема сталі, залізної руди, мінеральних добрив. Переважає Італію у виробництві електроенергії, посідає 2 місце у Європі за видобутком вугілля. За сільськогосподарським потенціалом і пов’язаними з ними галузями агропромислового комплексу посідає у Європі 1 і 2 місце по виробництві зерна, цукрових буряків, цукру-піску, молока і ін.

Головні недоліки в економічному потенціалі України:

А) низька ефективність виробництва;

Б) технологічна відсталість;

В) низька продуктивність праці;

Г) одностороння орієнтація.

У таких несприятливих зовнішніх і внутрішніх умовах піднімається господарство України, розбудовується її економіка, вдосконалюється структура національного виробничого комплексу.

Види природних ресурсів.

Ми розглянемо лише земельні, агрокліматичні, водні та лісові ресурси розвитку економіки України.

Земельні ресурси.

Земля – один з найбільш універсальних природних ресурсів, необхідний для всіх галузей господарства, і одночасно – предмет та засіб праці. Загальний земельний фонд України становить близько 603,6 тис. км2, з яких 71,2% становлять сільськогосподарські землі, головним чином сільськогосподарські угіддя, якими зайнято майже 70% території України (у тому числі: рілля – 55,1%, багаторічні насадження – 1,7%, сіножатні і пасовища – 12,5%). Лісами вкрито 17,2% загальної площі держави, під забудовами знаходяться 3,8%. Майже 4% території України вкрито водою, 1,5% зайнято болотами. Інші землі (яри, піски, зсуви, радіоактивно забруднені території тощо) займають 4,1% загальної площі України.

Структура сільськогосподарських угідь значно впливає на регіональні особливості розміщення сировинної бази агропромислового комплексу. Саме тому вони викликають особливий інтерес. Показник забезпеченості населення сільськогосподарськими угіддями вважають найбільш об’єктивним при економічних оцінках земельних ресурсів. В Україні він складає 0,8 га на одного жителя, з них 0,65 га становить рілля.

Сільськогосподарські угіддя сконцентровані на території нерівномірно. Їх площа зростає від 37% у гірсько-лісовому регіоні Карпат до 90% у степах. На орні землі (ріллю) у структурі сільськогосподарських угідь припадає близько 76%, що свідчить про високу розораність території України. За цим показником Україна займає перше місце в Європі.

Розподіл земельного фонду України за землекористувачами: державні та колективні сільгосппідприємства, кооперативи, акціонерні товариства, фермерство – 77,3% земельного фонду; лісогосподарські підприємства – 11,9%; підприємства промисловості, транспорту, зв’язку та ін. – 3,5%; землі держаної власності – 5,5%, всі інші – 1,8%. Найвища залученість земель у господарство є у Львівській, Донецькій, Тернопільській областях; найвища сільськогосподарська освоєність території – Запорізька (88.3%), Миколаївська(86,6%), Кіровоградська (85,7%), Дніпропетровська (82,8%), Одеська (83,2%) та Херсонська (81,4%) області.

Проте особливе значення має продуктивність земель, яка залежить від природної родючості ґрунтів.

У структурі ґрунтового покрову України домінують різновиди чорноземів, поширені майже на 55% площ орних земель. 10% орних земель займають опідзолені й деградовані чорноземи, 9% – каштанові, 7% – підзолисті, 6,7% – сірі лісові, 2,5% – солонцюваті, 2% – лужні та ін. В Україні зосереджено 25% покритих чорноземом площ світу.

Основні проблеми в сфері земельних ресурсів України є підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації ґрунтів та зростання їх родючості; досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування; формування продуктивної та високоефективної системи землекористування, як надійної основи розв’язання продовольчої проблеми.

Агрокліматичні ресурси.

В останні десятиліття кліматичні умови все частіше оцінюються як природні ресурси, насамперед, – агрокліматичні. Температурний режим повітря і ґрунту в поєднанні з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи в ґрунті формують агрокліматичні ресурси.

Територія України лежить у помірно континентальній області помірного кліматичного поясу. Значні зміни висоти сонця над горизонтом, тривалості дня, циркуляція атмосфери, а також характеру підстилаючої поверхні у різні пори року в помірному поясі визначають закономірне чергування сезонних типів погоди.

Зволоження території зменшується з північного заходу на південний схід. На півночі в природній зоні Полісся в багатьох місцях ґрунти заболочені і потребують осушення. У зоні лісостепу коефіцієнт зволоження дорівнює 1, але у результаті неоднорідності рельєфу тут посилено розвивається водна ерозія ґрунтів, з якою теж необхідно боротися, щоб зберегти їх родючість. У зоні степу зволоження недостатнє, важливим є правильне зрошення ґрунтів, яке б не призводило до їх засолення.

В.Попов, взявши за основу головні кліматичні показники, що безпосередньо впливають на умови розвитку сільськогосподарських культур, насамперед, зволоження та тривалість вегетаційного періоду, виділив на території України наступні агрокліматичні зони: українське Полісся, західний лісостеп, центральний і східний лісостеп, північний степ, Донецький кряж, південний степ, Карпатські та Кримські гори.

Клімат України є в цілому сприятливий для життя і діяльності людини. Кліматичні умови враховують коли вибирають місця для будівництва житла, господарських об’єктів, транспортних шляхів. Однак для клімату країни характерні деякі несприятливі погодні явища, а саме: град, туман, зливи, посухи у літку, пилові бурі.

Від клімату залежить також рівень, тривалість використання родючості і продуктивності ґрунтів. Теоретичною основою високої продуктивності ґрунтів є врахування біологічних вимог культур. Беручи до уваги потреби сільськогосподарських культур у теплі і опадах та агрокліматичне районувань території України, можна зробити висновок, що в північно-західних районах можуть визрівати найвимогливіші до тепла ярі культури, озима пшениця, а на південному заході і сході –вимогливіші до тепла культури.

Водні ресурси.

У цілому запаси водних ресурсів із розрахунку на одиницю площі і на одного жителя України займає одне з останніх місць у Європі, та й по території держави розміщені нерівномірно.

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.

Під терміном «водні ресурси» розуміють усі води даної території (поверхневі – річки, озера, водосховища, ставки і підземні), придатні для господарського використання.

Забезпечення одного жителя країни водою місцевого стоку становить 1000 м3, що у 18 разів менше, ніж у Росії.

На території України нараховується більше 70 тис. річок. З 210 км3 річкового стоку найбільше (в середньому) припадає на Дунай – 123 км3, Дніпро – 53 км3, Дністер – 9 км3, Тису – 6 км3, Сіверський Донець – 5 км3 і Південний Буг – 3 км3.

Три тисячі озер України акумулюють у собі 11 км3 води. Найбільше з прісних – Світязь, солоних – Сасик, Ялпуг. Ресурси прісних озерних вод становлять 2,3 км3, солоних – 8,6 км3.

В Україні збудовано більше тисячі водосховищ, загальним об’ємом понад 55 км3. Найбільший каскад водосховищ створених на Дніпрі. Ставки становлять найчисленнішу групу (близько 28 тис., об’ємом більше 3 км3) штучних водойм, які здавна споруджувалися на малих річках, у балках та ярах.

Запаси більш чистих, порівняно з поверхневими, підземних вод перевищують 20 км3 і знаходяться, в основному, на півночі і заході. Глибина залягання їх коливається від 100 м на півночі до 600 м на півдні України. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені у 84 родовищах, з них 35 експлуатуються. У гірських регіонах України є термальні води, які залягають на глибині понад 500 м і ще недостатньо вивчені.

У цілому за запасами водних ресурсів Україна займає одне з останніх місць у Європі. Найбільшими споживачами води є промисловість, сільське і комунальне господарство.

Альтернативним джерелом водних ресурсів є моря, бо їх води вимагають опріснення. Найбільше господарське значення Чорного і Азовського морів, довжина берегової смуги яких становить майже 2 тис. км, полягає в тому, що вони є основою для розвитку морського транспорту, рибальства, відпочинку і лікування людей.

Лісові ресурси.

Ліси становлять основу рослинних ресурсів. Лісових ресурсів в Україні недостатньо. Середня лісистість її території становить 14% (8,6 млн. га). Лісо-надлишковими районами є Карпати (лісистість – 40%) і Полісся (26%). 75% лісових площ мають високопродуктивний деревостан. На хвойні ліси припадає 54% запасів деревини, у тому числі на сосну – 35%, вона, в основному, поширена на Поліссі. Майже 40% запасів деревини – твердолистяні породи: дуб – 22%, бук – 13%, граб – 2%. Серед листяних порід переважають береза, осика, вільха, липа, тополя. За рахунок власних лісів Україна задовольняє 25% своїх потреб у деревині.

За господарським значенням і функціями ліси України поділяють на дві групи:

І група – водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі, а також ліси спеціального цільового призначення (48 % площі усіх лісів держави).

ІІ група – ліси, що мають захисне та експлуатаційне призначення (52 % площі усіх лісів держави).

Неабияка роль лісу в заготівлі ягід, грибів, плодів, лікарських трав. З лісом пов’язують великий спектр народногосподарської діяльності (лісова і деревообробна, меблева та паперово-целюлозна промисловість, лісохімія, фармакологія, харчова промисловість, побутове паливо тощо).

Нерівномірність розміщення лісових ресурсів є наслідком різних природних умов, але більшого впливу господарської діяльності людей, яка звелася до варварського винищення лісів.

Важливим напрямом збереження лісів є вишукування резервів деревинної сировини на основі її більш раціональної хіміко-механічної переробки, застосування замінників дерева, комплексне використання листя, гілок, стружки, тирси, коріння тощо.

Кольорова металургія.

На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу не­можливо обійтися без кольорових металів, які є незамінними в машинобудуванні і особливо широко використовуються в таких його галузях, як електронна, електротехнічна, радіотелевізійна, приладобудівна та ін. Порівняно з чорною металургією кольорова менш розвинена.

Розвиток кольорової металургії, як галузі металургійного комплек­су почався з введенням у дію в 1933 р. алюмінієвого, а в 1936 р. — магнієвого заводу в Запоріжжі, а також з організації виробництва цинку в м. Костянтинівці (Донецька обл.). Комплекс підприємств цієї галузі в Україні здійснює видобу­ток, збагачення і металургійну переробку руд кольорових і рідкіс­них металів. До його складу входить виробництво сплавів, прокат кольорових металів і переробка вторинної сировини.

Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено пе­реважно двома основними факторами — сировинним і енергетич­ним. Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів та ін.) Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве) розміщуються в місцях дешевої електроенергії, як правило, поблизу потужних електростанцій.

У розміщенні підприємств кольорової металургії в Україні ви­діляються два основних райони: Донецький і Придніпровський.

На території Донецького району знаходиться Микитівський ртутний комбінат, який включає завод, рудники і збагачувальну фабрику. В Артемівську працює завод по оброб­ці кольорових металів, який випускає латунний і мідний прокат. В м.Свердловську знаходиться завод алюмінієвого прокату.

В Запоріжжі зосереджені титано-магнієвий і алю­мінієвий заводи. Титано-магнієвий завод одержує магнієву сиро­вину з Калуша, Стебника і Сиваша, а титанову — з Іршанського родовища. Алюмінієвий завод працює на імпорт­них бокситах з Уралу та інших територій зарубіжних країн, тому що запаси бокситів на території України незначні. Для ви­робництва глинозему, яким забезпечується Запорізький алюмініє­вий завод, біля Миколаєва побудовано великий глиноземний завод.

Родовища бокситів відкриті, але до кінця не роз­відані на півдні Дніпропетровської області, в Приазов'ї, Карпатах. Цінною сировиною для виробництва алюмінію є алуніти. Значні запаси їх відкриті в Закарпатській області (родовища Берегівське, Беганське). Нефелінові сієніти, як сировина для виробництва алю­мінію є в Приазов'ї і Дніпропетровській області. Дуже важливою сировиною для виробництва алюмінію є каолін. Його родовища є в багатьох областях України, а видобувається він переважно у Він­ницькій, Хмельницькій, Дніпропетровській і Запорізькій областях.

Головними родовищами калійно-магнієвих солей на Україні є Стебниківське і Калушське у Прикарпатті та сполук магнію — Сивашське родовище в Криму.

В Україні є значні запаси ртуті. Основне її родовище — Микитівське, яке розташоване в межах м. Горлівки. Родовища ртуті є також в За­карпатті та Криму. Родовища з промисловими запасами молібде­ну, свинцю і цинку в Україні відсутні, а підвищені концентрації ванадію є тільки в Керченських залізних рудах, які можуть бути основною сировиною для його отримання. В Кіровоградській, Донецькій і Закарпатській областях відкриті ро­довища золота. Налагоджено випуск золота, платини та срібла із вторинної сировини. На південному машинобудівному заводі у Дніпропетровську, об’єднанні «Свема» у Шостці, на хімзаводі у Дніпродзержинську в 1996 р. отримали майже 0,5 т золота і кілька тонн срібла із вторинної сировини. Також налагоджено виробництво цирконію, кобальту, ніобію, гафнію. Їх виробляють у Київі, Одесі, Харкові, Донецьку. Само­стійні родовища ніобію і гафнію відсутні. Ці метали зустрічають­ся тільки в комплексних рудах з іншими металами.

В Кіровоградській області, на базі недавно відкритого родовища нікелевої руди, діє Побузький нікелевий завод. Основна його продукція – нікель і феронікель – використовується на металургійних і машинобудівних заводах Придніпров’я і Донбасу.

У просторовій структурі кольорової металургії України виділяються Донецький район (цинк, ртуть), Запорізький (алюміній, титан, магній), Побузький (нікель) центри, які взаємодіють з районами чорної металургії, утворюючи потужні вузли загальметалургійного міжгалузевого комплексу.

В останні роки металургійний комплекс переживає глибоку кризу, викликану застосовуванням застарілих технологій, низьким технічним рівнем, перебоями у постачанні підприємств коксівним вугіллям, металобрухтом, електроенергією, недостатньою фінансовою забезпеченістю впроводження необхідних інновацій.

Машинобудівний комплекс.

Машинобудування — важлива галузь промисло­вості розвинутих країн світу. Воно значною мірою визначає не лише галузеву структуру промисловості, а й її розміщення. Рівень розвитку машинобудування є одним з основних показників економічного, і насампе­ред, промислового розвитку країни. З кінця 70-х років машинобудування стає провідною галуззю промисловості. На нього припадає понад 40% усього промислово-виробничого потенціалу індустріального виробництва. Частка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості становить 29%. Роль машинобудування в економічному розвитку країни визначає його обслуговуюча функція в усіх міжгалузевих комплексах – паливно-енергетичному, агропромисловому, будівельному, лісовиробничому тощо; участь у територіальному поділі праці (внутрішньодержавному та міждержавному). Саме від частки машинобудівної продукції в експортному секторі залежить, багато в чому, статус країни, її місце в міжнародних економічних інтеграційних процесах.

Багатогалузева структура машинобудування і металообробки, його техніко-економічні особливості (конструкційна складність машин, широкий розвиток процесів спеціалізації та кооперування, метало- і трудоємність, мало-транспортабельність тощо) зумовлюють специфіку розміщення різних галузей. Вирішальне значення при їх розміщенні мають такі фактори, як споживчий, сировинний, трудовий, науковий і, особливо, зручне транспортно-географічне положення або поєднання всіх зазначених факторів. У найбільш узагальненому вигляді машинобудування поділяється, перш за все, за металоємністю на важке, загальне, середнє та точне. Кожна з цих груп має певне призначення та специфічні принципи розміщення.

Важке машинобудування – це сукупність галузей машинобудівного комплексу, які випускають великогабаритні та металоємні машини, обладнання для енергетики, металургії, гірничодобувної та хімічної промисловості. Воно об’єднує виробництво металургійного, гірничо-шахтового, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Для такого машинобудування характерними рисами є: випуск продукції невеликими серіями; висока метало - і енергоємність; розташування поблизу сировинних (металургійних) баз і споживача.

Як правило, у важкому машинобудуванні більше підприємств повного циклу, на яких відбувається заготовка і обробка деталей та складання готових виробів. Виробництво металургійного устаткування майже повністю (95,5%) зосереджено в Донецькому і Придніпровському економічних районах. Найбільшим підприємством такого типу в Україні є Новокраматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пресове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні листові стани, важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості. Реконструйовано Старокраматорський машинобудівний завод. Великими виробниками металургійного устаткування є Дебальцевський машинобудівний завод, Кадіївський ливарно-механічний завод, Маріупольський завод важкого машинобудування, а також заводи міст Дніпропетровська, Кривого Рогу, Марганцю. Заводи гірничо-шахтового і бурового устаткування розміщені поблизу споживачів – вугільної промисловості Донбасу, рудної бази Придніпров’я, районів видобутку нафти і газу. Враховується фактор металоємності, оскільки споживачі машин і металу розташовані в тих же районах. Основними центрами цієї галузі є Дружківка, Горлівка, Ясинувата, Донецьк, Харків, Луганськ, Красний Луч, Кривий Ріг, Чернівці, Дрогобич. Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані в Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках, Дніпропетровську; середні – у Слов’янську, Золотоноші (Черкаська обл.) та Коверцях (Волинська обл.). Металоємним, але й орієнтованим на висококваліфіковані кадри, є енергетичне машинобудування. Воно спеціалізується на виробництві парових гідравлічних турбін, генераторів, котлів і потужних дизельних моторів, устаткування для атомних електростанцій, електроапаратури й кабелю. Центрами енергетичного устаткування є Харків (дає 40% усього енергетичного устаткування України), Запоріжжя, Київ, Дніпропетровськ, Мелітополь, Львів, Тернопіль, Полтава, Нова Каховка, Токмак (Запорізька обл.), Одеса. Найважливішими центрами виробництва важких верстатів і ковальсько-пресового обладнання є Краматорськ, Харків, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Марганець.

Галузі загального машинобудування характеризуються середньою металоємністю, невисокою працеємністю й транспортабельністю готової продукції за невеликих обсягів її випуску (виробництво обладнання для нафтової й деяких галузей хімічної промисловості; будівельних, шляхових, транспортних і сільськогосподарських машин). Вони розміщуються, як правило, у районах споживання продукції. Так, машини та обладнання для хімічної промисловості виробляють у Сумах, Полтаві, Сніжному; залізничне машинобудування, зокрема тепловози, виробляють у Луганську, вагони – в Дніпродзержинську, Кременчуці і Стаханові, цистерни – в Маріуполі. Суднобудування розвинене в Миколаєві, Херсоні, Києві. Найбільшими центрами сільськогосподарського машинобудування є Харків (мотори для самохідних комбайнів), Кіровоград (сівалки), Дніпропетровськ, Тернопіль (бурякозбиральні комбайни), Херсон (зернові і кукурудзозбиральні комбайни), Одеса (тракторні плуги). Заводи з випуску різних сільськогосподарських машин і запчастин є в Києві, Миколаєві, Бердянську, Чернівцях та інших машинобудівних центрах.

Галузі середнього машинобудування випускають продукцію з високою працеємністю й фондоємністю (транспортне машинобудування, тракторобудування, устаткування для легкої, харчової, комбікормової та поліграфічної промисловості) розміщуються в центрах машинобудівної промисловості з наявністю кваліфікованих кадрів.

Досить розгалужена в Україні структура транспортного машинобудування, яке об’єднує підприємства з виробництва тепловозів, вагонів, (загальне машинобудування) легкових і вантажних машин, мікроавтобусів, тролейбусів і, що головне для експортної ланки країни, морських суден і літаків.

Автомобільні заводи України випускають великовантажні автомобілі (Кременчук), автобуси та автонавантажувачі (Львів), легкові автомобілі (Запоріжжя), легкові автомобілі для сільської місцевості (Луцьк), автомобільні мотори (Мелітополь), мікроавтобуси (Сімферополь).

Авіаційна промисловість виробляє літаки та вузли, прилади і запчастини до них. Найбільшого розвитку вона набула у Києві та Харкові, де виробляють пасажирські й транспортні літаки, у тому числі один з найбільших у світі – АН-225. Останнім часом у зв’язку з конверсією виробництва ця промисловість стала випускати багато продукції широкого вжитку.

Тракторобудування у своєму розміщенні орієнтується на споживача. Найважливішим його центром є Харків, де діють заводи: тракторний, тракторних самохідних шасі, моторобудівний. Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську, тракторні агрегати – у Вінниці. Ряд великих підприємств з виробництва деталей і запасних частин для тракторів працює у Сімферополі, Кременчуці, Чугуєві, Києві, Білій Церкві, Луганську, Одесі. Верстатобудування зосереджене у великих містах (Києві, Харкові, Краматорську, Одесі, Запоріжжі, Львові, Житомирі).

Машинобудування для легкої та харчової промисловості орієнтується на споживача. Ці підприємства розосереджені на території і розміщені як у великих (Київ, Донецьк, Харків, Дніпропетровськ, Одеса), так і в малих (Сміла і Кам’янка, Черкаська обл.; Калинівка, Вінницька обл.; Васильків, Київська обл.) містах.

До галузей точного і наукоємного машинобудування належать: електронна, радіотехнічна, приладобудівна галузі, виробництво комп’ютерної і космічної техніки тощо. Їм властива дуже висока працеємність, мала металоємність, підвищена фондоємність. Вони розміщуються у районах високої технічної культури, що мають висококваліфіковані кадри, експериментальні бази, науково-дослідні інститути. Найбільшими центрами такого машинобудування, зокрема, виробництва телевізорів, є Львів, Київ, Харків, Сімферополь; електронно-обчислювальних машин – Київ; приладобудування та інструментів – Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Львів.

Підприємства машинобудівного комплексу територіально зосереджені в усіх областях. На цьому фоні особливо виділяються вісім великих машинобудівних міст: Харків, Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Донецьк, Луганськ. На основі дії закону територіальної спеціалізації та комплексного розвитку в Україні сформувалося сім машинобудівних районів:

Харківський (основні центри – Харків, Полтава, Кременчук, Суми) зі спеціалізацією на енергетичному, транспортному, тракторному, сільськогосподарському машинобудуванні та випуску електротехніки і приладів;

Придніпровський (Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Мелітополь, Кіровоград) з провідними галузями важкого і середнього машинобудування, верстатів, транспортних, енергетичних, електротехнічних і сільськогосподарських машин; наукоємної космічної техніки;

Донецький (Донецьк, Краматорськ, Луганськ, Маріуполь, Горлівка, Дружківка) з виготовленням переважно металоємного обладнання: машин і устаткування для вуглевидобутку та чорної металургії, транспортних засобів; Центральноукраїнський (Київ, Житомир, Бердичів, Коростень, Чернігів, Черкаси) з випуском верстатів, устаткування для хімічної і будівельної індустрії, транспортних засобів, електротехнічних машин, приладів, ЕОМ;

Подільський (Вінниця, Хмельницький, Тернопіль) з розвитком сільськогосподарського й електротехнічного машинобудування, верстатів і приладобудування;

Західноукраїнський (Львів, Луцьк, Рівне, Івано-Франківськ, Чернівці, Ужгород, Мукачево, Дрогобич, Стрий) з приладобудуванням, виробництвом телевізорів, верстатів, підйомно-транспортних машин, автобусів, вантажних несучих конвеєрів, вантажопасажирських автомобілів, товарів електроніки, сільськогосподарських машин;

Південний (Одеса, Миколаїв, Херсон, Сімферополь, Ізмаїл, Керч), що спеціалізується на випуску суден, верстатів, сільськогосподарських машин, кранів, приладів, кіноапаратів.

В останні десятиріччя 20 століття, особливо з 1980 по 1990 рр., значно зросли обсяги виробництва найбільш наукоємної продукції, зокрема, приладів та засобів автоматизації, обчислювальної техніки, роботів, космічної техніки тощо. Проте в останні роки темпи її виробництва, як і іншої машинобудівної продукції, різко знизились. Це пов’язано із загальною економічною кризою, різким підвищенням вартості енергоносіїв, скороченням інвестицій у цю галузь (з 29% усіх інвестицій у промисловість у 1990 до 5,5% у 1995 році). Багато підприємств знаходяться на межі банкрутства.

Статистика.

Підприємства машинобудування у січні–вересні 2006р. збільшили обсяги виробництва на 11,9%. Найвищий приріст продукції отримано у виробництві автомобільного транспорту (36,8%), контрольно-вимірювальної апаратури (31,1%), машин для металургії (22,3%). Перевищено обсяги січня–вересня попереднього року у виробництві електричних машин і апаратури (на 10,1%), машин для перероблення сільгосппродуктів (на 9,7%), устаткування для радіо, телебачення та зв’язку (на 6,3%), побутових приладів (на 5,6%). При цьому зменшилися обсяги продукції на підприємствах з виробництва сільськогосподарських машин на 22,2%, верстатів – на 13%, машин для добувної промисловості та будівництва – на 4,4% і залізничного машинобудування – на 4,3%. За 9 місяців 2006р. випущено 546 тис. холодильників-морозильників побутових комбінованих з окремими зовнішніми дверцями, 152 тис. пральних машин, 2,1 тис. верстатів для оброблення дерева, 2,8 тис. тракторів для сільського та лісового господарства, 184 тис. легкових автомобілів, 5,4 тис. автобусів.

Порівняльна характеристика продуктивних сил Поліського та Подільського економічних районів.

Господарський комплекс будь-якої країни складається з окремих структурних одиниць – регіональних господарств. Саме вони і складають основу економічного розвитку. Тому Україна все більшу увагу приділяє стану та розвитку господарських комплексів своїх регіонів. З цією метою була створена концепція державної регіональної політики України, метою якої є всебічний розвиток регіонів держави.

Подільський і Поліський райони є невід’ємною і важливою структурною одиницею народногосподарського комплексу країни. Вони мають свою специфіку і займають важливе місце в загальнодержавному поділі праці.

До Подільського економічного району належать Вінницька, Тернопільська та Хмельницька області. Сільськогосподарські угіддя становлять 71% земельної площі, яка становить 60,9 тис. км2 або 10,1 % території. Населення - 4560,2 тис. чол. Лісові ресурси становлять 11,5% (800,5 тис. га) території. У районі залягають значні поклади природних, будівельних матеріалів. У Вінницькій області відкрито родовище залізних руд (0,8 млрд. тон).

Велике значення в районі мають джерела мінеральних вод, що мають лікувальне та рекреаційне значення (Хмільник, Житник, Липовець у Вінницькій області; Гусятинське, Настасівське, Конопківське у Тернопільській області; Полонське, Шепетівське у Хмельницькій області).

Район добре забезпечений водними ресурсами. Річки відносяться до басейнів Дністра, Південного Бугу та Прип’яті.

Провідною є харчова промисловість. Машинобудування обслуговує потреби сільського господарства, харчової промисловості. Підприємства природо - та верстатобудування є наступні: Вінницький завод тракторних агрегатів; Калинівський завод устаткування для цукрових заводів; Тернопільський завод бурякоцукрових комбайнів; Хмельницьк (трансформаторні підстанції, тракторні деталі, ковально-пресове устаткування); Кам’янець-Подільський (сільськогосподарські машини, деревообробний інструмент); Тернопільське виробниче об’єднання "Ватра" (електроапаратура); Шепетівка (тракторні деталі).

Сільськогосподарське виробництво спеціалізується на зерново-буряковій та м’ясо - молочній продукції.

Стосовно Поліського району, площина його складає 90,7 тис. км2 або 15% території, до його складу входять Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області. Природно-кліматичні умови сприятливі для ведення як сільського господарства, так і лісівництва. Проживає 93-94% етнічних українців.

У районі розвинуті харчова та легка промисловості, машинобудування, металообробна промисловість.

У Луцьку розміщений завод електроапаратури, приладобудування, автомобільний завод; у Рівному - завод приладобудування, високовольтної апаратури, торговельного устаткування, завод з виготовлення запасних частин для тракторів, виробниче об'єднання "Азот". У Чернігівській області ведуче місце займають легка і харчова промисловість. Розвинута також машинобудівна, металообробна і хімічна промисловість. Легка промисловість у регіоні представлена підприємствами текстильної, швейної, взуттєвої, шкіряно-галантерейної, льонообробної галузями. Харчова промисловість області – це підприємства цукрової, хлібопекарської, масложирової, спиртової, пивоварної, м'ясної, молочної і маслосироварної (Бахмацький молочноконсервний комбінат, заводи сухого молока в Бобровицях, Ічнянські й ін.) галузей. У Бердичеві знаходиться єдиний в Україні солодовий завод,

Найголовнішими транспортними вузлами Поліського району є Ковель, Здолбунів, Рівне, Житомир, Чернігів. На експорт в основному ідуть будівельні матеріали, цукор, консерви, а імпортуються паливо, чорні метали, прокат.

Висновок.

Як бачимо Подільський район характеризується потужно розвинутим сільським господарством з спеціалізацією рослинництво і м’ясо-молочне скотарство. Це четвертий за розмірами економічний район із значними лісовими, мінеральними, водними та рекреаційними ресурсами.

Поліський район характеризується високо розвинутими лег­кою, харчовою, машинобудівною, металообробною, деревообробною промисловістю та ін. Посівних площ тут значно менше, ніж у Подільському районі.