У відповідності зі статтею 28 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року держава перебування повинна надавати всі можливості для виконання консульською установою своїх функцій. Тому держава перебування на підставі норм міжнародного і внутрішньодержавного права надає консульській установі та її персоналу певні привілеї та імунітети для ефективного виконання ними своїх функцій.
Розрізняють два види консульських привілеїв та імунітетів:
1) привілеї та імунітети консульської установи як закордонного органу зовнішніх зносин держави;
2) привілеї та імунітети персоналу консульської установи (особисті привілеї та імунітети). Відповідно до розділу II Віденської конвенції про
консульські зносини 1963 року до привілеїв та імунітетів консульської установи належать такі:
— недоторканність помешкань консульських установ. Власті держави перебування не можуть вступати в консульські помешкання інакше як за згодою глави консульської установи. Проте, згода глави консульської установи може передбачатися у випадку пожежі або іншого стихійного лиха, що потребує невідкладних заходів захисту. Такий режим недоторканності зберігається навіть у випадку розірвання консульських відносин між двома державами:
а) держава перебування повинна навіть у випад ку збройного конфлікту шанувати й охороняти консульські помешкання, а також майно консульства, його архіви;
б) держава, що представляється, може довірити охорону консульських помешкань, а також архіви та майно, що знаходяться в них, будь-якій третій державі, прийнятній для держави, що акредитується;
в) держава, що представляється, може довірити охорону своїх інтересів та інтересів своїх громадян будь-якій третій державі, прийнятній для держави перебування.
У разі закриття консульства тимчасово або назавжди, вищевказані положення застосовуються також у тому випадку, якщо в держави, що представляється, в державі перебування немає ні дипломатичного представництва, ні іншого консульства. Якщо держава, що представляється, не має в державі перебування дипломатичного представництва, але має на її території інше консульство, цьому консульству може бути ввірена охорона архіву закритого консульства і, за згодою влади держави перебування, виконання консульських функцій в окрузі закритого консульства;
— фіскальний імунітет, що припускає звільнення консульських помешкань від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит, за винятком тих, що являють собою плату за конкретні види обслуговування;
— недоторканність консульського архіву і документів. Вони недоторканні в будь-який час незалежно від їхнього місцезнаходження;
— свобода пересувань — держава перебування повинна забезпечити всім працівникам консульської установи свободу пересувань і подорожей її територією;
— свобода зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. Суб'єктами таких зносин виступають уряд, дипломатичні представництва й інші консульські установи держави, що представляється, де б вони не знаходилися. При цьому консульська установа може використовувати всі засоби, які підходять, включаючи дипломатичних і консульських кур'єрів, дипломатичні і консульські валізи (поштова торба) і закодовані або шифровані депеши.
Консульська валіза, подібно до дипломатичної, не підлягає ні розпечатанню, ні затримці. Проте в тих випадках, коли компетентні влади держави перебування мають серйозні підстави думати, що у валізі міститься щось інше, крім передбачених Віденською конвенцією 1963 року предметів, вони можуть вимагати, щоб валіза була розкрита в їх присутності уповноваженим представником держави, що представляється. У тому випадку, якщо власті держави, що представляється, відмовляться виконати цю вимогу, валіза повертається в місце відправлення. Місця, що утворюють консульську валізу, повинні мати необхідні зовнішні ознаки, що вказують на характер вантажу, і можуть містити в собі тільки офіційну кореспонденцію, документи і предмети, призначені виключно для офіційного користування. Валіза доставляється частіше усього консульським кур'єром, який наділяється спеціальним документом, що вказує його статус і кількість місць, що утворюють валізу. При виконанні своїх функцій цей кур'єр знаходиться під захистом держави перебування. Він користується недоторканністю і не підлягає арешту або затримці в будь-якій формі. Перевезення консульської валізи може бути доручене командиру судна або цивільного літака, що повинні пришвартуватися в порту або приземлитися в аеропорті держави перебування. Він також наділяється офіційним документом, у якому вказується число місць, що складають консульську валізу. Але при цьому він не є консульським кур'єром. Консульство може направити осіб із своїх працівників для одержання валізи безпосередньо і безперешкодно в командира судна або літака;
— свобода зносин і контактів із громадянами держави, що представляється. Вона містить у собі таке: а) такі громадяни можуть вільно спілкуватися з компетентним консульством і їм відкритий вільний доступ у таке консульство; консульські посадові особи цього консульства можуть вільно спілкуватися з зазначеними громадянами і мають вільний доступ до них;
б) компетентні органи держави перебування по винні без зайвого зволікання повідомляти консульство держави, що представляється, якщо в межах її консульського округу якийсь громадянин держави, що представляється, ув'язнюється або береться під стражу в очікуванні судового розгляду, або затримується в якому-небудь іншому порядку, якщо цей громадянин цього буде вимагати. Всі повідомлення, що адресуються своєму консульству цією особою, також передаються цими органами без зволікання;
в) консульські посадові особи мають право відвідувати громадянина своєї держави, який знаходиться в ув'язненні, з метою співбесіди з ним, а також приймати належних заходів з метою забезпечення
йому представництва.
Крім того, власті держави перебування стосовно консульства зобов'язані:
а) у разі смерті громадянина держави, що представляється, повідомити консульство, в окрузі якого відбулася смерть;
б) повідомити компетентне консульство без зволікання про будь-який випадок, коли призначення опікуна або піклувальника відповідає інтересам не повнолітньої або недієздатної особи — громадянина
держави, що представляється;
в) якщо судно, що має національність держави, що представляється, зазнало аварії або сіло на мілину в територіальному морі або внутрішніх водах держа ви перебування, або з літальним апаратом, зареєст
рованим у державі, що представляється, відбувся нещасний випадок на території держави перебування, то власті зобов'язані повідомити найближче до місця події консульство;
— користування своїм державними прапором і гербом у державі перебування. Консульству належить право користування державними прапором і гербом: на будинку, що займається консульством; на вхідних дверях цього будинку; на резиденції глави консульської установи; на засобах пересування глави цієї установи, коли це пов'язано з виконанням службових обов'язків.
Слід вказати на те, що згода, яка мається на увазі, глави консульської установи на вторгнення влади держави перебування в консульські помешкання при пожежі або стихійнім лиху була розцінена СРСР як порушення принципу поваги державного суверенітету, що перешкодило підписанню даної Конвенції Радянським Союзом у 1963 році. Водночас практика консульських відносин держав пішла усе ж шляхом отримання дозволу глави консульської установи властями держави перебування в усіх випадках, коли останні мають намір вступити в консульські помешкання.
На відміну від співробітників дипломатичних представництв, співробітники консульських установ користуються дещо меншими привілеями та імунітетами. До особистих привілеїв та імунітетів відповідно до даної Конвенції належать:
— особиста недоторканність консульських посадових осіб, що означає, що особа не підлягає ні арешту, ні попередньому ув'язненню інакше як на підставі постанов судової влади у разі вчинення тяжких злочинів. При цьому поняття «тяжкий злочин» визначається за законодавством держави перебування. В окремих двосторонніх конвенціях у якості тяжких злочинів визначені діяння, за вчинення яких може бути призначене покарання понад п'ять років позбавлення волі;
— імунітет від судової й адміністративної юрисдикції держави перебування у відношенні дій, вчинених консульськими посадовими особами і службовцями при виконанні ними консульських функцій. До дій, що чиняться ними як приватними особами, застосовна юрисдикція держави перебування. Працівники консульської установи можуть визиватися в якості свідків при виробництві судових і адміністративних справ, але вони не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із виконанням їхніх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію і документи. Вилучення з імунітету в сферах цивільної й адміністративної юрисдикції в консульських агентів такі ж, як і в дипломатичних агентів;
— фіскальний імунітет — консульські працівники, а також члени їхніх родин, за винятком обслуговуючого персоналу, звільняються від усіх видів податків, мит і зборів, крім непрямих податків, а також зборів, стягнутих за конкретні види обслуговування. Обслуговуючий персонал звільняється від податків на заробітну плату;
— митні привілеї, що надаються державою перебування для консульських посадових осіб і службовців, а також членів їхніх родин, практично еквівалентні аналогічним дипломатичним привілеям.
Слід мати на увазі, що обсяг консульських привілеїв та імунітетів, що закріплюються в двосторонніх консульських конвенціях і національному законодавстві держав, залежить від характеру взаємовідносин між конкретними державами. Так, якщо держави підтримують дружні та різнобічні відносини, вони можуть надати консульські привілеї та імунітети одна одній в обсязі, що відповідає дипломатичним привілеям та імунітетам Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Відповідно до ч. 2 статті 46 Конвенції 1963 р. штатні консульські посадові особи не повинні займатися в державі перебування якоюсь фаховою або комерційною діяльністю з метою одержання особистих прибутків. Якщо ж консульські посадові особи займаються такою діяльністю, то на них і членів їхніх родин не поширюються консульські привілеї та імунітети.
Всі консульські працівники, що користуються привілеями та імунітетами, зобов'язані шанувати закони і правила держави перебування і не втручатися у внутрішні справи цієї держави.