12. Світова валютна система. Міжнародні
розрахунки і платіжний баланс
12.1. Поняття і структура платіжного балансу
Загальний стан зовнішньоекономічних зв’язків країни характеризується її платіжним балансом.
Платіжний баланс – це співвідношення всієї сукупності надходжень з-за кордону та платежів за кордон за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць).
Якщо надходження платежів перевищує видатки, платіжний баланс вважають активним (таким, що має позитивне сальдо); у протилежному випадку – пасивним (таким, що має від’ємне сальдо).
Міжнародні поточні розрахунки між країнами здійснюються у відповідних національних валютах згідно з існуючими валютними курсами або у твердій, конвертованій валюті.
Основа платіжного балансу – групування всіх видів угод результати яких пов’язані зі зростанням потреб в товарах та послугах або з надходженням іноземної валюти в країну. Платіжний баланс складається згідно з принципом подвійного рахунка. Останній полягає у тому, що кожна угода записується на двох рахунках: дебетовому, який свідчить про надходження товару на даний рахунок, та кредитовому, який характеризує надання товару або виплату коштів з даного рахунку.
Експорт товарів та послуг дарів, приток капіталу фіксуються на кредитовому рахунку платіжного балансу зі знаком «+». Імпорт товарів, іноземних інвестицій, займів і кредитів, які відправляються за кордон, відображаються на дебетовому рахунку зі знаком «–».
Платіжний баланс складається з двох частин (рис. 12.1)
1. Баланс поточних операцій.
2. Баланс фінансових операцій з капіталом.
Міжнародний рух
підприємницького капіталу
|
Прямі іноземні інвестиції
|
Баланс послуг і
некомерційних платежів
|
Чисті факторні доходи з-за
кордону
|
Баланс поточних міжнародних трансфертів
|
Баланс експорту та імпорту послуг
|
Міжнародний рух
позичкового капіталу
|
Довгострокові та
середньострокові операції
|
Баланс фінансових
операцій з капіталом
|
Рис. 12.1. Структура платіжного балансу
Усі частини платіжного балансу взаємопов’язані. Дефіцит балансу поточних операцій означає, що експорт товарів та послуг є недостатнім для оплати імпорту товарів та послуг. Здійснити фінансування цього дефіциту можливо шляхом одержування займів з-за кордону або продажу іноземцям матеріальних та фінансових активів країни, що відображається в балансі фінансових операцій з капіталом.
Та навпаки, позитивне сальдо супроводжується купівлею закордонних матеріальних та фінансових активів і відтоком грошових коштів по другому балансу. Незбалансованість міжнародного руху поточних операцій та фінансових операцій з капіталом регулюється зміною офіційних резервів (запасів іноземної валюти у Центральному банку країни).
1. Баланс поточних операцій складається з:
1.1. Торгівельного балансу, який показує різницю між товарним експортом країни та її товарним імпортом
1.2. Балансу послуг та некомерційних платежів
Економічне значення активу або дефіциту торгівельного балансу залежить від становища країни в світовому господарстві, характеру зв’язків з партнерами та спільної економічної політики. Для розвинутих країн (Японія, США, Німеччина та ін.) активне сальдо торгівельного балансу використовується для створення другої економіки за кордоном. Для країн, що розвиваються активний торгівельний баланс потрібен для сплачення міжнародних зобов’язань за іншими статтями платіжного балансу. Пасивний торгівельний баланс оцінюється як ознака слабкості зовнішньоекономічних позицій країни.
Баланс послуг включає платежі та надходження з:
страхування;
транспортних перевезень;
міжнародного туризму;
експортних послуг;
обміну науково-технічним та виробничім досвідом;
рекламі та ін.
2. Баланс фінансових операцій з капіталом враховує надходження коштів за наступними категоріями:
2.1. Міжнародний рух підприємницького капіталу.
2.2. Міжнародний рух позикового капіталу.
Підприємницький капітал включає: прямі іноземні інвестиції та портфельні.
Міжнародний рух позикового капіталу класифікується за терміном дії (довго-, середньо- та короткострокові операції).
12.2. Розрахунок платіжного балансу
Платіжний баланс є систематичним підсумовуванням записів усіх економічних трансакцій з товарами, послугами та фінансовими активами протягом певного періоду між резидентами однієї країни та резидентами інших країн світу.
Платіжний баланс реєструє джерела (надходження) і використання (платежі) коштів для зовнішніх трансакцій країни. Він не є ані балансовим звітом, ані звітом про результати господарської діяльності, це – форма звіту про джерела і використання коштів, яка відображає зміни в активах, пасивах та вартості майна з урахуванням зобов’язань протягом визначеного періоду. Джерелами коштів є експорт, доходи від інвестицій, отримані трансферні платежі з-за кордону, короткотермінові та довготермінові позики. Використанням коштів є імпорт, доходи від інвестицій, сплачені за кордон, трансферні платежі за кордоном, довготермінові й короткотермінові кредити та інвестиції за кордоном і збільшення офіційних резервних активів. Платіжний баланс складається згідно з принципами подвійного запису, прийнятого в бухгалтерії, коли кожна трансакція має два однакові записи – дебет і кредит. Будь-які трансакції, результатом яких є надходження з-за меж країни або збільшення чистих вимог до іноземців, записуються як кредит. Надходження, незалежно від їх форми, реєструються як дебет. І навпаки, будь-які трансакції, що їх результатом є платежі за межі країни або збільшення чистих зобов’язань перед іноземцями, записуються як дебет. Платежі реєструються як кредит. Якщо всі міжнародні трансакції в платіжному балансі поділити на вертикальні колонки дебету і кредиту, сума дебету має дорівнювати сумі кредиту. Між дебетом і кредитом завжди існує ідентична рівність, оскільки записам кредиту, які є результатом надходжень від продажу товарів, вимог чи офіційних резервів, мають відповідати запису дебету, які є результатом платежів за купівлю знову ж таки товарів, вимог чи офіційних резервів.
Платіжний баланс може бути поділений на три ширші частини: поточний рахунок, у якому записуються трансакції з товарами і послугами та трансферні платежі, рахунок руху капіталів, який відображає зміни у фінансових активах і пасивах країни, і офіційний міжнародний резервний рахунок, у якому записуються трансакції з монетарним золотом та іншими резервними активами, такими як конвертована валюта, «резервний транш» країни в Міжнародному валютному фонді і володіння спеціальними правами запозичення в МВФ. Зведений платіжний баланс наведено в табл. 12.1.
Таблиця 12.1
Зведений платіжний баланс
|
|
Дебет
|
Кредит
|
Сальдо
|
Сукупний баланс
|
|
1
|
2
|
3
|
4
|
5
|
|
Поточний рахунок
А. Товари і послуги
експорт товарів
імпорт товарів
витрати на транспортування
витрати на туризм
отриманні відсотки та дивіденди
Б. Односторонні перекази
отриманні приватні перекази
урядові трансфери за кордон
|
(-)100
-
-
-
-
|
(+)75
+
+
+
|
-25
|
Торговельний баланс
Баланс поточного рахунку
|
|
Рахунок руху капіталів
приплив довготермінового капіталу погашення довготермінових позик
відплив короткотермінового
капіталу (чистий)
|
-
-
|
+
|
+20
+5
|
Базовий баланс
|
Закінчення табл. 12.1
|
1
|
2
|
3
|
4
|
5
|
|
Офіційні резерви
приплив монетарного золота
офіційна купівля
іноземні валюти
розподіл отриманих СПЗ
резервна позиція в МВФ
|
-
-
|
+
+
|
∑=0
|
|
Таблиця складається з ілюстративних трансакцій. Сума дебету абсолютно ідентична сумі кредиту, а алгебраїчне підсумування сальдо поточного рахунку, рахунку руху капіталів та офіційних резервів дорівнює нулю. Поточний платіжний баланс має завжди дорівнювати балансові руху капіталу плюс офіційні резерви (з оберненим знаком), оскільки платіжний баланс складається як бухгалтерська форма. В показниках економічних трансакцій це означає, що коли зростання вимог до іноземців переважатимуть зобов’язання перед іноземцями хоч на якусь мінімальну величину, тобто коли країна спроможна інвестувати за кордоном, то експорт повинен переважати над імпортом. Якщо ж країна має дефіцит поточного рахунку, він повинен перекриватися інвестицією з-за кордону і/або за рахунок втрати резервів. У табл. 12.1 чистий поточний платіжний баланс вказує на те, що експорт є більшим за імпорт на 25 одиниць. Ця величина перекривається припливом капіталу (20) та відпливом резерву (5).
12.3 Міжнародні валютні розрахунки
Міжнародні розрахунки являють собою систему регулювання платежів за грошовими вимогами, які виникають між державами, організаціями, громадянами різних країн. Міжнародні валютні розрахунки здійснюються в основному через банки. Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків:
безпосередній (повний) розрахунок, тобто повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядних документів у розпорядження покупця;
розрахунок у кредит (з розстроченням), тобто спосіб надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі.
Зауваження: при експорті вигідно відразу брати гроші, а кредит є більш вигідним для імпортера.
Форми міжнародних розрахунків (подаються у напрямку спаду вигідності для експортера):
1. 100% аванс або авансові платежі (так звана передоплата). Це дуже рідкісне явище у нормальних міжнародних валютних розрахунках.
2. Акредитивні розрахунки
Ця форма міжнародних розрахунків має вигляд доручення банку, (клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі фізичній чи юридичній особі в межах визначеної суми на умовах, указаних в акредитиві. Акредитив – це платіжний документ, за яким кредитна установа (банк, тощо) дає розпорядження іншій кредитній установі за рахунок спеціально заброньованих коштів оплатити товарно-транспортні документи за відвантажений товар чи виплатити пред'явникові акредитиву визначену суму грошей.
Механізм здійснення акредитивних розрахунків (схематично показаний на рис. 12.2.):
експортер та імпортер домовляються про здійснення платежу за посередництвом акредитиву;
іноземний покупець дає доручення банку, клієнтом якого він є, відкрити акредитив на користь експортера (якого називають беніфіціаром) на визначених умовах;
банк імпортера (банк-емітент) домовляється з банком експортера (авізуючим банком) про надання експортеру грошей після подання тим транспортних документів;
експортер відправляє товар і передає вантажні документи у свій банк, котрий переказує відповідну суму на рахунок експортера;
авізуючий банк передає документи в банк-емітент, котрий передає їх імпортеру.
Рис. 12.2. Схема акредитивних розрахунків
Акредитиви бувають грошовими і товарними (документарними).
Грошовий акредитив – це іменний грошовий документ, в якому зазначено розпорядження банку про виплату власнику вказаної суми повністю або частинами. При міжнародних розрахунках грошові акредитиви оплачуються або у зазначеній у них валюті, або у валюті країни, де акредитиви пред'являються, за курсом на день платежу.
Документарний акредитив передбачає, що покупець дає доручення банку, який його обслуговує, відкрити такий товарний акредитив. У даному документі вказуються:
назва й адреса постачальника;
сума акредитиву;
термін його дії;
рід товарів, які потрібно оплатити;
документи, які повинні бути пред'явлені постачальником для отримання платежу (транспортні документи, страхові поліси, сертифікати про якість товарів тощо).
Акредитив є вигідним для експортера, бо забезпечує надійність платежу і швидке його отримання, захищає експортера від валютних і політичних ризиків. Імпортеру ж акредитив не є таким вигідним, бо передбачає іммобілізацію на акредитивному ринку, а це гальмує оборотність його коштів.
Види товарного акредитиву:
відкличний (покупець має право в довільний час анулювати його або змінити умови);
безвідкличний (протягом встановленого терміну дія акредитиву не може бути анульованою без згоди постачальника);
підтверджений (авізуючий банк гарантує бенефіциару оплату відвантажених ним товарів; або є ще інший варіант: крім відповідальності банку експортера передбачається відповідальність ще й іншого банку, але для імпортера це не вигідно, оскільки виникають додаткові витрати);
непідтверджений (банк імпортера повідомляє про відкриття акредитиву, але робить застереження, що дане повідомлення не є підтвердженням; таке робиться тоді, коли хочуть зекономити на підтвердженні, але для експортера це є дуже невигідний спосіб фінансування);
покритий (банк-емітент переказує валюту в сумі акредитиву авізуючому банку; застосовується при розрахунках з фірмами окремих країн або при відкритті акредитивів банками, які не мають кореспондентських відносин з даним банком);
непокритий (банк-емітент не переказує валюти авізуючому банку на користь беніфіциара; цей вид акредитиву використовується частіше, ніж покритий);
трансферабельний (переказний) – це такий акредитив, який може бути переданий цілком або частково первісним бенефіциаром другому бенефіциару (чи декільком другим бенефіциарам); трансферабельний акредитив може переказуватись тільки один раз і не може переказуватись від другого бенефіциара до третього бенефіциара;
револьверний, роловерний, відновлювальний (сума акридитиву в міру виплати коштів автоматично відновлюється в межах установленого ліміту й терміну дії акредитиву).
Акредитивна форма розрахунків є досить складною й дорогою, оскільки за виконання акредитивних операцій (авізування, підтвердження, перевірку документів, платежі) банки стягують вищу комісію, ніж за операції при інших формах розрахунків. До того ж, для відкриття акредитиву імпортер бере банківський кредит, а сплата відсотків призводить до подорожчання форми розрахунків.
3. Інкасо – це банківська операція, згідно з якою банк за дорученням свого клієнта і на основі розрахункових документів отримує грошові суми від покупця з подальшим зарахуванням цих сум на рахунок свого клієнта. Розрахунки при інкасо здійснюються у відповідності до «Уніфікованих правил з інкасо», прийнятих Міжнародною торговою палатою.
Механізм міжнародних розрахунків при інкасо (рис.12.3.):
відвантаживши товар, експортер оформляє документи і передає їх у свій банк, доручаючи йому проведення інкасової операції;
банк-ремітент (банк експортера, довірителя) пересилає документи в банк імпортера (інкасуючий банк);
інкасуючий банк передає документи імпортеру, одночасно отримуючи від клієнта суму чи право на суму (якщо платежі здійснюються на умовах кредиту, банк забирає термінову тратту);
інкасуючий банк нараховує на кореспондентський рахунок банку-ремітента суму платежу й повідомляє його про це;
банк експортера розраховується з довірителем (експортером).
Рис. 12.3. Схема міжнародних розрахунків при інкасо
За характером документів інкасо поділяється на просте і документарне.
Просте (чисте) інкасо – це інкасо переказних і простих векселів, чеків, інших подібних платіжних документів, тобто це стягування платежу за фінансовими документами, які не супроводжуються комерційними документами.
Документарне (комерційне) інкасо – це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами, або це інкасо тільки комерційних документів (вантажних і страхових документів, рахунків, різноманітних сертифікатів). Іншими словами, документарне інкасо – це доручення експортера банку отримати від імпортера платіж напроти товарних документів з наступним перечисленням сум платежу експортеру.
Інкасо з негайною оплатою – це вид інкасо, при якому банк-ремітент, одержавши від клієнта платіжну вимогу та документи про відвантаження, без попередньої згоди імпортера негайно виплачує необхідну суму експортерові, а товарні документи направляє банку імпортера, котрий їх негайно передає своєму клієнту, стягуючи з його рахунку необхідну суму і переказуючи її на кореспондентський рахунок банку-ремітента, а якщо на рахунку покупця необхідних коштів немає, то інкасуючий банк надає імпортеру позику.
Телеграфне інкасо – це операція, при якій переказ суми платежу на рахунок експортера здійснюється негайно, як тільки отримується телеграфне повідомлення інкасуючого банку про прийняття товарних документів на інкасо.
Для експортера інкасо є вигідною формою розрахунків, оскільки такі операції до певної міри гарантують оплату до того, як імпортер отримає товар. Але при інкасо існує певний ризик, бо між відвантаженням товару, передачею документів банку і оплатою завжди буває перерва, під час якої може відбутися зміна кон'юнктури ринку чи платоспроможності імпортера.
Імпортери погоджуються на інкасові операції частіше, ніж на акредитивну форму розрахунку, і віддають перевагу документарному інкасо. А банки за виконання інкасо стягують комісійні.
4. Розрахунки при відкритому рахунку
Це форма розрахунків, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, котрий направляє на адресу покупця товар і товарні документи, а імпортер протягом обговореного терміну повинен переказати на рахунок імпортера гроші.
Відкритий рахунок використовується, як правило, при розрахунках між:
фірмами, пов'язаними традиційними торговими відносинами;
транснаціональними корпораціями та їхніми закордонними філіями при експортному постачанні;
змішаними фірмами за участю експортера.
Після вивірювання розрахунків кінцеве погашення заборгованості за відкритим рахунком здійснюється через банки, як правило, з використанням банківського переказу або чека, у зв'язку з чим банківська статистика часто включає розрахунки за відкритим рахунком до банківських переказів.
5. Банківський переказ
Це форма розрахунків, яка використовується при погашенні боргів за кредити, при видачі авансів, при врегулюванні рекламацій, при розрахунках за неторговельними операціями. Суть банківського переказу полягає в дорученні одного банку іншому виплатити переказоотримувачу визначену суму.
У формі банківського переказу здійснюється також оплата інкасо, тобто банківські перекази можуть поєднуватись з іншими формами розрахунків, а також з гарантіями.
6. Розрахунки з використанням векселів і чеків
У тих же випадках, що й банківські перекази, застосовують розрахунки чеками й переказними векселями (а останні – ще й при наданні комерційного кредиту).
Тратта (переказний вексель) – це письмовий беззастережний наказ кредитора (трасанта) позичальнику (трасату) про сплату визначеної суми ремітенту (третій особі, на яку виписано тратту і/або яка бере на себе зобов'язання платежу чи гарантує оплату за векселем).
Банківський акцепт – це переказний вексель, що виписується на банк, котрий його акцептує, тобто дає згоду на оплату цього векселя.
Чек – це спеціальний грошовий документ певної форми, який містить розпорядження банку видати або перерахувати певну суму з поточного рахунку особи, яка підписала чек.
Платіжне доручення – це письмове розпорядження покупця своєму банку про перерахування визначеної суми грошей з його рахунку на рахунок продавця.
Платіжна вимога – це письмове розпорядження продавця своєму банку про перерахування на його рахунок грошей, що надійшли чи надійдуть від покупця, супроти товарних документів.
Реквізити платіжної вимоги:
назва платника (покупця);
номер його рахунку і банк, в якому цей рахунок відкрито;
те саме і про постачальника;
станція відправлення і станція призначення вантажу;
дата і номер договору або замовлення на постачання;
загальна назва товару чи послуг;
сума платежу.
