Лучшие автора конкурса
1. saleon@bk.ru (141)
4. patr1cia@i.ua (45)


Мир, в котором я живу:
Результат
Архив

Главная / Учебники / Учебники на украинском языке / Социология, философия / Соціологія - Теремко / Соціальні інститути і спільноти


Соціальні інститути і спільноти


Типи соціальних інститутів та їх роль у життєздатності суспільства
У реальному житті люди, групи людей, які займають різне становище у суспільстві й беруть неоднакову участь в економічній, політичній, духовній сферах життєдіяльності, вступають між собою у різноманітні стосунки. Щоб забезпечити сталість соціальних відносин, суспільство виробило своєрідну систему, яка узгоджує взаємодію його елементів. У цій системі особливо важливу роль виконують соціальні інститути — досить стійкі форми організації та регулювання спільної діяльності людей.
Термін «соціальний інститут» почав активно вживатися в соціології XIX ст., особливо наприкінці, коли на Заході стала розвиватись інституціональна соціологія, яка вивчає сталі форми організації та регулювання суспільного життя. Поняття «соціальний інститут» прийшло у соціологію з юридичних наук, де воно позначало комплекс юридичних норм, які регулюють соціально-правові відносини (інститут власності, сім'ї, шлюбу, успадкування тощо). У соціології поняття «інститут» набуло ширшого значення і позначає широкий спектр соціально-регульованої та організованої поведінки людей.
Соціальний інститут (з лат. — устрій, установа) - це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин.
Це поняття широко використовується у вітчизняній і зарубіжній літературі. Воно втілює в собі чотири основні значення:
1. Відносно складна соціальна практика, яка підлягає широкому соціальному контролю за допомогою системи позитивних і негативних санкцій (інститут приватної власності, інститут шлюбу).
2. Будь-яка складна організація великого розміру (університет, лікарня тощо). Однак соціальний інститут слід відрізняти від конкретних організацій чи соціальних груп. Так, поняття «інститут моногамної сім'ї», тобто сім'ї, заснованої на шлюбі одного чоловіка й однієї жінки, має на увазі не окрему сім'ю, а комплекс заходів, що реалізуються у безлічі сімей цього типу.
3. Складна система дій і відносин, яка виконує певні соціальні функції (економічний інститут, інститут освіти тощо).
4. Нормативна і відносно стабільна соціальна практика. Таке тлумачення соціального інституту властиве працям із структурно-функціонального аналізу.
Соціальний інститут створює можливість членам суспільства задовольняти різні потреби, регулює дії людей у межах соціальних відносин, тобто забезпечує виконання бажаних дій і здійснює репресії щодо небажаних дій, забезпечує сталість суспільного життя, інтегрує наміри, дії, відносини індивідів, забезпечує внутрішню згуртованість спільноти. У сучасному суспільстві кожна людина належить до безліччі різних інститутів. Вона народжується в сім'ї, навчається в школі, працює на виробництві, користується громадським транспортом тощо.
Соціальні інститути можна поділити на формальні й неформальні. Формальні соціальні інститути регулюються законами, іншими нормативними актами. Коли ж функції, засоби соціального інституту не знаходять втілення у формальних правилах, маємо неформальний інститут.
Соціальні інститути класифікують на основі змісту, функцій, які вони виконують, — економічні, політичні, виховні, культурні, релігійні, а також соціальні інститути у вузькому значенні цього слова.
До економічних соціальних інститутів належать ті, які займаються виробництвом і розподілом благ, послуг, регулюванням грошового обігу, організацією праці тощо.
Політичні соціальні інститути пов'язані із встановленням, виконанням, підтриманням влади. Політичними інститутами є, наприклад, уряд, парламент, поліція.
Виховними та культурними є інститути, створені для розвитку культури, соціалізації молодого покоління, передачі йому культурних цінностей суспільства. До них відносять сім'ю як виховний інститут, школу, інші навчальні, наукові, художні заклади.
Релігійні соціальні інститути допомогають задовольняти запити, потреби, пов'язані з розумінням того, що вважається надприродним і священним.
Соціальними інститутами у вузькому значенні слова є ті, які створюються добровільними об'єднаннями, а також виконують «церемоніальну» роль, тобто встановлюють способи взаємної поведінки членів певної спільноти. Ці інститути регулюють щоденні особистісні контакти, полегшують взаєморозуміння, забезпечують рівномірний плин повсякденного життя (святкування днів народження, шлюбних торжеств, способи звертання до вищих або старших осіб тощо).
Наведена класифікація належить відомому польському соціологові Я. Щепаньському. Проте вона не єдина й не вичерпна. У сучасному суспільстві є інститути, не охоплені нею, але вона охоплює так звані «головні» інститути, що регулюють основні суспільні функції, властиві цивілізації.
Необхідність соціальних інститутів зумовлена суспільними потребами, насамперед необхідністю підтримання цілісності суспільства, що забезпечується комунікацією між членами суспільства (суспільства, які не мають розмовної, усної мови, науці невідомі); виробництвом товарів і послуг, необхідних для виживання членів суспільства, розподілом цих товарів і послуг; постійним відновленням членів суспільства як біологічним шляхом, так і за допомогою соціалізації індивідів у межах певної культури; контролем за поведінкою членів суспільства для гарантування виконання соціальних функцій. Всі ці соціальні потреби задовольняються не автоматично, а тільки організованими зусиллями членів суспільства, тобто за допомогою соціальних інститутів.
Формування різних типів соціальної практики як соціальних інститутів називається інституціалізацією. Найважливішими передумовами цього процесу є не тільки виникнення певних суспільних потреб у нових типах суспільної практики, а й відповідних їм соціально-економічних, політичних, ідеологічних умов, розвиток необхідних організаційних структур і, нарешті, інтерналізація засвоєння індивідами нових соціальних норм та цінностей, формування на їх основі системи потреб особистості, ціннісних орієнтацій та очікувань. Завершенням процесу інституціалізації є інтеграція нового виду суспільної практики в існуючу структуру соціальних відносин.
Соціологія вивчає інституціалізацію переважно з двох точок зору: як історичний процес зародження і встановлення
нових соціальних Інститутів, що дає змогу розкрити причини та умови їх виникнення; як одну із сторін функціонування соціальних інститутів в соціальній системі у зв'язку з адаптацією індивідів, колективів до її нормативних вимог, у процесі якої формуються соціально-психологічні механізми, що забезпечують стабільність і стійкість суспільної організації.
Успішне функціонування соціального інституту залежить від того, чи відповідає він певним загальним вимогам. Насамперед йдеться про необхідність чіткого визначення мети, кола завдань, дій, які він буде забезпечувати. Якщо функція інституту визначена не чітко, він не може без конфліктів включитися у глобальну систему інститутів даного суспільства й наштовхуватиметься на різні протидії. Важливо також, щоб він раціонально організовував діяльність. Соціальний інститут має бути деперсоналізованим, тобто незалежним від інтересів людей, які виконують інституційні функції. В іншому разі він втратить свій суспільний характер, загальний престиж.
Однією з функцій соціальних інститутів є упорядкування діяльності різних людей шляхом зведення їх до завбачуваних зразків соціальних ролей.
Роль — модель поведінки відповідно до статусу людини.
Наприклад, у сім'ї існують такі ролі: чоловік, дружина, батько, мати, син, дочка, брат, сестра тощо. Всі вони втілюють у собі різноманітні види прав і обов'язків, які завжди стосуються взаємодії людей, що утворюють даний інститут і передбачають певні стандарти цієї взаємодії. Кожний статус, звичайно, охоплює кілька ролей. Так, людина, яка у статусі викладача, по-різному поводиться зі студентами, іншими викладачами, ректором, тобто в житті існують певні ролеві набори, які має виконувати людина.
Взаємопов'язана система соціальних інститутів забезпечує задоволення потреб членів суспільства, регулює їх поведінку, гарантує розвиток спільноти як цілого, надає цьому розвиткові сталості. Завдяки соціальним інститутам здійснюється соціалізація індивідів. Відбувається вона насамперед під впливом таких інститутів, як сім'я, школа, засоби масової інформації.
Соціалізація — процес становлення особистості, засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, властивих суспільству, до якого він належить.
Отже, соціальні інститути визначають орієнтацію соціальної діяльності й соціальних відносин через узгоджену систему стандартів поведінки. Кожен такий інститут характеризується
наявністю мети діяльності, конкретними функціями, що забезпечують її досягнення, певною кількістю соціальних ролей.
Соціальні інститути виконують у суспільстві функції соціального управління та соціального контролю. Соціальний контроль дає можливість суспільству і його системам забезпечити додержання нормативних умов, порушення яких заподіює шкоди соціальній системі. Кожна соціальна спільнота виробляє свої цінності, правові й моральні норми, адміністративні розпорядження, рішення, звички, звичаї, різні санкції, які забезпечують певний соціальний порядок, тобто упорядкованість суспільного життя, соціальних дій. Для цього використовуються різні заходи (переконання, накази, заборони, примус, тиск аж до застосування фізичного насилля, система способів вираження вдячності, визнання, нагороди), за допомогою яких забезпечується конформізм членів суспільства. Конформістська поведінка забезпечує визнання і безпеку індивіда. Вся ця система називається системою соціального контролю. Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, звичаї, санкції. Вони виникають та існують завдяки дії соціальних інститутів.
Соціальна цінність — значущість явищ і предметів з точки зору їх відповідності чи невідповідності потребам суспільства, соціальних груп і особистості.
Соціальні цінності існують як у формі колективних уявлень, так і суб'єктивних уподобань, переваг, будучи орієнтирами життєдіяльності людини.
Ціннісні орієнтації забезпечують стійкість особистості, послідовність певного типу поведінки, діяльності, що виявляється у спрямуванні потреб та інтересів. Тому ціннісні орієнтації є важливим чинником, який регулює, детермінує мотивацію особистості. До них належать світоглядні, моральні, політичні,-інші переконання людини, глибокі й постійні схильності, різноманітні принципи поведінки. У будь-якому суспільстві, яке піклується про свій розвиток, ціннісні орієнтації стають об'єктом виховання, цілеспрямованого впливу, що забезпечується системою соціальних інститутів.
Соціальна норма (з лат. — керівне начало, правило, зразок) — загальновизнане правило, зразок поведінки, дій індивідів, соціальних груп.
Соціальні норми виконують функції інтеграції, упорядкування, підтримання функціонування суспільства як системи взаємодій індивідів і груп. За допомогою соціальних норм
вимоги суспільства переводяться в еталони, моделі, стандарти поведінки цих груп і в такій формі адресуються особистості. Соціальна поведінка людини, реалізація її як особистості, виконання соціальних функцій тощо забезпечуються засвоєнням і втіленням у поведінці саме соціальних норм, які диктує їй певна соціальна група.
Соціальні норми можуть бути універсальними (стосуються кожного індивіда суспільства) й окремими (стосуються певної сфери діяльності, наприклад, професійної, або пов'язні з певною статусною позицією чи соціальною роллю). Необхідна умова дієвості соціальних норм — їх відповідність усталеним у даному суспільстві цінностям.
Важливу роль у механізмі соціального контролю відіграють звички.
Звичка — встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не наштовхується на негативну реакцію соціальної групи.
Кожна людина може мати свої звички, наприклад, рано вставати, вітатися певним чином тощо. Існують звички, прийняті всією соціальною групою. Звички виникають на основі навичок, встановлюються традиціями, стають терпимими або шанованими. Деякі звички можуть бути пережитками давніх обрядів, колишніх професійних функцій. Загалом порушення звички не викликає негативних санкцій, хоча поведінці, яка відповідає звичкам, прийнятим у групі, завжди гарантовано визнання.
Іншу роль відіграє звичай, який є успадкованою стереотипною формою соціальної регуляції, що відновлюється у певному суспільстві чи соціальній групі і є звичною для їх членів.
Звичай — встановлений спосіб поведінки, з яким пов'язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції групи чи суспільства.
Термін «звичай» інколи ототожнюють з термінами «традиція» і «обряд» («ритуал»). Традиція (з лат. — передача) є ширшим поняттям і охоплює об'єкти соціальної спадщини (матеріальні та духовні цінності). Обряд є різновидом звичаю, символом певних соціальних відносин, а звичай може бути і засобом практичного перетворення.
Звичай передбачає певний примус у визнанні цінностей, наприклад, вимагає допомагати безпомічним, поважати достойних людей, відповідно поводитися щодо осіб, які займають високе становище в групі тощо. Таким чином, звичаї, як і норми, звички, пов'язані знову з системою цінностей, визнаних групою, стандартами поведінки щодо них. Дані цінності
мають для соціальної групи певну важливіеть, і неповага до звичаїв означає підрив внутрішньої єдності групи. Щодо тих, хто відхиляється від прийнятих норм, звичаїв, суспільство, спільнота можуть застосувати санкції (з лат. — непорушна постанова).
Санкція — продукт спільноти, необхідний для керівництва поведінкою своїх членів, для стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної, для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.
Санкції бувають негативними (покарання) і позитивними (заохочення), хоча звичайно в буденній мові чомусь під словом «санкція» частіше розуміють негатив.
Санкції поділяють на формальні (реакція формальних інститутів на певну поведінку) і неформальні (реакція, джерелом якої є громадська думка, коло товаришів, сусідів, неформальні інститути). З огляду на зміст тиску, який виявляють санкції, виділяють: правові санкції (система покарання і заохочення за певні дії, передбачені законом); етичні санкції (система заохочень, доган, зауважень, які випливають із визнаних моральних принципів); сатиричні санкції (система насмішок, глузувань, яких зазнають люди, що поводяться інакше, ніж прийнято); релігійні санкції (нагороди і покарання, передбачені системою догматів, вірувань будь-якої релігії за їх додержання чи порушення). Перелічені санкції доповнюють одна одну. Якщо між ними виникають протиріччя, ефективність їх знижується.
У цивілізованому суспільстві застосовується широкий спектр спеціальних видів санкцій.
Неформальні негативні санкції — висловлення подиву, незадоволення, відмова подати руку, підтримувати товариські стосунки тощо. Ці санкції передбачають важливіші соціальні наслідки у вигляді позбавлення певних вигод, виключення з певних захисних соціальних відносин. Формальні негативні санкції — покарання, передбачені законом (застереження, зауваження, штрафи, арешт, ув'язнення, позбавлення громадянських прав, конфіскація майна, смертна кара та ін.). Ці покарання діють через погрози, але водночас і як потенційне застереження, яке попереджує, що чекає за вчинення антисоціальних, асоціальних діянь. Вони є виразом самооборони соціальної групи від агресії, порушення її інтересів, незалежно від того, чи це інтереси всього суспільства чи тільки панівного класу.
Неформальні позитивні санкції — реакція соціального середовища на позитивну поведінку, яка відповідає зразкам і
системам цінностей і вигідна для групи. Вони ґрунтуються на визнанні та заохоченні (мовчазне визнання, висловлювання поваги, визнання авторитету даного індивіда у певних питаннях, похвала знайомих, у пресі, слава, пошана). Формальні позитивні санкції — публічне схвалення з боку властей, вручення почесної грамоти, грошової нагороди, нагородження орденами, медалями, спорудження пам'ятників тощо.
Описана система санкцій ґрунтується на постійному комбінуванні правових, етичних, сатиричних, релігійних санкцій. Причому деякі з неформальних санкцій можуть бути особливо ефективними, як, наприклад, сатиричні санкції, оскільки люди бояться висміювання й презирства, що болісно зачіпають особистість.
Система контролю, заснована на системі інститутів, забезпечує таке становище, коли соціальні контакти, взаємодії, соціальні відносини протікають у межах, сформованих спільнотою. Вони не надто жорсткі, допускають індивідуальну «інтерпретацію» ролі. Деякі ролі та пов'язані з ними функції, обов'язки, які випливають із сутності соціальних відносин, визначені досить суворо, інші — значно м'якше, що зумовлено значенням, яке вони мають для групи як цілого. Кожен колектив надає індивідам певну сферу приватної свободи у виконанні нонконформістських дій.
Отже, соціальні інститути виконують у суспільстві функції соціального управління й соціального контролю. За допомогою соціальних інститутів підтримується соціальний порядок або певна рівновага в процесі суспільного життя. Стабільність у суспільстві залежить від задоволення потреб у межах, визначених системою соціальних інститутів. За тотального незадоволення інтересів, порушення процесу функціонування соціальних інститутів у суспільстві настає криза, система контролю розладнується.


Назад
 


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

© il.lusion,2007г.
Карта сайта
  
  
 
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Союз образовательных сайтов