Лучшие автора конкурса
1. saleon@bk.ru (277)
4. patr1cia@i.ua (45)
Мир, в котором я живу:
Результат
Архив

Главная / База конкурсных работ /  Работы автора Смокоривский А. / выпрямительные диоды


выпрямительные диоды - Работы автора Смокоривский А. - Скачать


Название работы выпрямительные диоды
Объем работы 45
Тема Радиоэлектроника
Вид работы Диплом
Файл vypryamitelnye_diody.rar
Дополнительная информация
ФИО или псевдоним автора смокорівський А
E-Mail [email protected]

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЕЛЕКТРОФІЗИЧНІ  ВЛАСТИВОСТІ      НАПІВПРОВІДНИКІВ 4
1.1 ВЛАСНІ Й ДОМІШКОВІ  НАПІВПРОВІДНИКИ 4
1.2. ЕНЕРГЕТИЧНІ ДІАГРАМИ НАПІВПРОВІДНИКІВ 7
1.2. P-N – ПЕРЕХІД   ЯК  ОСНОВА    НАПІВПРОВІДНИКОВИХ   ДІОДІВ І ТРАНЗИСТОРІВ 9
1.3 СИЛОВІ  ДІОДИ. 12
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО НАПІВПРОВІДНИКОВІ 14
РОЗМИКАЧІ СТРУМУ. 14
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ  ТИПИ  НАПІВПРОВІДНИКОВИХ                                РОЗМИКАЧІВ  СТРУМУ. 20
3.1. ДРЕЙФОВИЙ ДІОД З РІЗКИМ ВІДНОВЛЕННЯМ. 20
3.2.  SOS-ДІОДИ. 27
3.3. РОЗМИКАЧІ СТРУМУ НА ОСНОВІ КАРБІДУ КРЕМНІЮ. 34
РОЗДІЛ 4. ПРОМИСЛОВІ  ГЕНЕРАТОРИ  ІМПУЛЬСІВ  НА                         ОСНОВІ  ДДРВ Й SOS-ДІОДІВ. 37
ВИСНОВОК. 41
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ. 45

 

 


Вступ
Для  проведення  досліджень  в  експериментальній  фізиці  широко  використовують  імпульсні  джерела  живлення  для  потужніх  лазерів,  прискорювачів  заряджених  частинок,  рентгенівських  апаратів. Але  для  створення  таких  імпульсних  джерел  живлення  потрібно  мати  потужні  перемикаючі  пристрої,  які  б  перемикали,  із  достатньо  високою  швидкістю  джерела  живлення  із  режиму  накопичення  енергії  в  режими  розряду  та  навпаки.  Такі  перемикаючі  пристрої  повинні  витримувати  напруги  порядку  103 - 106 В  та  струми  густиною  102 - 105  А/см2  та  мати  можливість  генерувати  імпульси  із  частотою  104 Гц  і  вище.  Таким  параметрам  відповідають  певні  типи  напівпровідникових  діодів.   
У  роботі  розглянуто   напівпровідникові діодні  перемикачі струму для потужньої наносекундної імпульсної техніки. Особливу увагу  приділено дрейфовим  діодам  із  різким  відновленням  ДДРВ  та  SOS – діодам. Перший тип діодів був запропонований і розроблений у Фізико-технічному інституті ім. А. Ф. Іоффе РАН, другий  в Інституті електрофізики УрВ РАН. За допомогою ДДРВ вдається перемикати потужність до сотень мегаватів за наносекунду при щільності струму порядку 102 А/см2. SOS – діоди дозволяють перемикати потужності в кілька гігават за такі ж короткі часи при щільності струму більше 103 А/см2.  Ще  одною  позитивною  рисою  таких  напівпровідникових  пристроїв  є  їх  великий  строк  роботи. 
Розробка генераторів потужних наносекундних імпульсів та   напівпровідникових перемикачів струму сприятиме розвитку робіт з релятивістської надвисокочастотної  електроніки, широкополосної радіолокації, систем живлення лазерів, прискорювачів електронів.

 

Розділ 1. Електрофізичні  властивості  напівпровідників

Напівпровідниками є речовини, що займають по величині питомої провідності проміжне положення між провідниками й діелектриками [1,2,3]. Ці речовини володіють як властивостями провідника, так і властивостями діелектрика. Разом з тим вони володіють рядом специфічних властивостей, що різко відрізняють їх від провідників і діелектриків, основним з яких є сильна залежність питомої провідності від впливу зовнішніх факторів (температури, світла, електричного поля і т. п.). До напівпровідників відносяться елементи четвертої групи періодичної таблиці Д. І. Менделєєва, а також хімічні сполуки елементів третьої й п'ятої груп типу AIII BV (GaAs, InSb) і другої й шостої груп типу AII B VI (Cd, B, CdFe). Провідне місце серед напівпровідникових матеріалів, які  використовуються у напівпровідниковій електроніці, займають кремній, германій й арсенід галію GaAs.  Хоча  у  наш  час  у  наукових  установах  ведеться  пошук  нових  напівпровідникових  матеріалів,  розробляються  органічні  напівпровідники.
1.1 Власні й домішкові  напівпровідники
Власними напівпровідниками або напівпровідниками типу i (від англійського intrinsic - власний) називаються чисті напівпровідники, що не містять домішок. Домішковими  напівпровідникам називаються напівпровідники, що містять домішки, валентність яких відрізняється від валентності основних атомів. Вони підрозділяються на електронні й діркові. Власні напівпровідники мають кристалічну структуру, що характеризується періодичним розташуванням атомів у вузлах просторової кристалічної решітки. У такій решітці кожен атом взаємно пов'язаний із чотирма сусідніми атомами ковалентними зв'язками (мал. 1.1), у результаті яких відбувається усуспільнення валентних електронів й утворення стійких електронних оболонок, що складаються з восьми електронів. При температурі абсолютного нуля (T=0°K) всі валентні електрони перебувають у ковалентних зв'язках, отже, вільні носії заряду відсутні, і напівпровідник подібний до діелектрика[2,3]. При підвищенні температури або при опроміненні напівпровідника світловою енергією,  рентгенівським  випромінюванням валентний електрон може вийти з ковалентного зв'язку й стати вільним носієм електричного заряду (рис. 1.2). При цьому ковалентний зв'язок стає дефектним, у ньому утвориться вільне (вакантне) місце, що може зайняти один з валентних електронів сусіднього зв'язку, у результаті чого вакантне місце переміститься до іншої пари атомів. Переміщення вакантного місця усередині кристалічної решітки можна розглядати як переміщення деякого фіктивного (віртуального) позитивного заряду, величина якого дорівнює заряду електрона. Такий позитивний заряд прийнято називати діркою.
 
Процес виникнення вільних електронів і дірок, обумовлений розривом ковалентних зв'язків, називається тепловою генерацією носіїв заряду. Його характеризують швидкістю генерації G, що визначає кількість пар носіїв заряду, що виникають в одиницю часу в одиниці об'єму напівпровідника. Швидкість генерації тим більше, чим вище температура й чим менша енергія, яка затрачується на розрив ковалентних зв'язків. Утворені  в результаті генерації електрони й дірки, перебуваючи в стані хаотичного теплового руху, через деякий час, середнє значення якого називається часом життя носіїв заряду, зустрічаються один з одним, у результаті чого відбувається відновлення ковалентних зв'язків. Цей процес називається рекомбінацією носіїв заряду й характеризується швидкістю рекомбінації R, що визначає кількість пар носіїв заряду, що зникають в одиницю часу в одиниці об'єму. Добуток швидкості генерації на час життя носіїв заряду визначає їхню концентрацію, тобто кількість електронів і дірок в одиниці об'єму. При незмінній температурі генераційно – рекомбінаційні процеси перебувають у динамічній рівновазі, тобто в одиницю часу народжується й зникає однакова кількість носіїв заряду (R=G). Ця умова називається законом рівноваги мас. Стан напівпровідника, коли R=G, називається рівноважним; у цьому стані у власному напівпровіднику встановлюються рівноважні концентрації електронів і дірок, які позначають ni й pi . Оскільки електрони й дірки генеруються парами, то виконується умова: ni=pi . При цьому напівпровідник залишається електрично нейтральним, тому що сумарний негативний заряд електронів компенсується сумарним позитивним зарядом дірок. Ця умова називається законом нейтральності заряду.  Для  знаходження  концентрації  носіїв  струму  запропонована  формула:
  (1.1)
При  кімнатній  температурі  в  кремнії  ni=pi=1,4•1010 см-3, а в германії ni=pi=2,5•1013 см-3.  Різниця  в концентраціях пояснюється  тим, що для розриву  ковалентних зв’язків  в кремію потрібно більше витратити  енергії, чим в германію. Із  ростом температури, концентрація  електронів  та  дірок зростає  по  експоненційному  закону, що видно із (1.1.)
  Електронним напівпровідником або напівпровідником типу n ( від латинського negative - негативний) називається напівпровідник, у кристалічній решітці якого (рис. 1.3) крім основних (чотирьохвалентних) атомів утримуються домішкові п’ятивалентні  атоми, які  називають донорами. У такій кристалічній решітці чотири валентних електрони домішкового атома зайняті в ковалентних зв'язках, а п'ятий (“зайвий”) електрон не може вступити в нормальний ковалентний зв'язок і легко відокремлюється від домішкового атома, стаючи вільним носієм заряду. При цьому домішковий атом перетворюється в позитивний іон. При кімнатній температурі практично всі домішкові атоми виявляються іонізованими. Поряд з іонізацією домішкових атомів в електронному напівпровіднику відбувається теплова генерація, у результаті якої утворюються вільні електрони й дірки, однак концентрація виникаючих у результаті генерації електронів і дірок значно менша  за концентрацію вільних електронів, що утворяться при іонізації домішкових атомів, тому що енергія, необхідна для розриву ковалентних зв'язків, істотно більша енергії, затрачуваної на іонізацію домішкових атомів. Концентрація електронів в електронному напівпровіднику позначається nn, а концентрація дірок - pn. Електрони в цьому випадку є основними носіями заряду, а дірки - неосновними.
Дірковим напівпровідником або напівпровідником типу p ( від латинського positive - позитивний) називається напівпровідник, у кристалічній решітці якого (рис. 1.4) утримуються домішкові тривалентні атоми, які  називають акцепторами. У такій кристалічній решітці один з ковалентних зв'язків залишається незаповненим. Вільний зв'язок домішкового атома може заповнити електрон, що покинув один із сусідніх зв'язків. При цьому домішковий атом перетворюється в негативний іон, а на тому місці, звідки пішов електрон, виникає дірка. У дірковому напівпровіднику, також як й в електронному, відбувається теплова генерація носіїв заряду, але їхня концентрація в багато разів менша за концентрацію дірок, що утворюються в результаті іонізації акцепторів. Концентрація дірок у дірковому напівпровіднику позначається pp, вони є основними носіями заряду, а концентрація електронів позначається np, вони є неосновними носіями заряду.
1.2. Енергетичні діаграми напівпровідників
Відповідно до постулатів квантової фізики електрони в атомі можуть приймати строго визначені значення енергії або, як говорять, займати певні енергетичні рівні. При цьому, відповідно до принципу Паулі, у тому самому енергетичному стані не можуть перебувати одночасно не  більше  чим   два електрони  із  протилежними  спінами. Тверде тіло, яким є напівпровідниковий кристал, складається з безлічі атомів, які взаємодіють один з одним, завдяки малим міжатомним відстаням. Тому замість сукупності дозволених дискретних енергетичних рівнів, властивих окремому атому, тверде тіло характеризується сукупністю дозволених енергетичних зон, що складаються з великого числа близько розташованих енергетичних рівнів. Дозволені енергетичні зони розділені інтервалами енергій, якими електрони не можуть володіти і які називаються забороненими зонами. При температурі абсолютного нуля електрони заповнюють кілька нижніх енергетичних зон. Верхня із заповнених електронами дозволених зон називається валентною зоною, а наступна за нею незаповнена зона називається зоною провідності. У напівпровідників валентна зона й зона провідності розділені забороненою зоною. При нагріванні речовини електронам надається додаткова енергія й вони переходять із енергетичних рівнів валентної зони на більше високі енергетичні рівні зони провідності. У провідниках для здійснення таких переходів потрібна незначна енергія, тому провідники характеризуються високою концентрацією вільних електронів (порядку 1022 см-3). У напівпровідниках для того, щоб електрони змогли перейти з валентної зони в зону провідності, їм повинна бути надана енергія не менша за ширину забороненої зони. Це і є та енергія , що необхідна для розриву ковалентних зв'язків. На рис. 1.5 представлені енергетичні діаграми власного електронного й діркового напівпровідників, на яких за  допомогою EC позначена нижня границя зони провідності, а через EV – верхня границя валентної зони. Ширина забороненої зони ΔEз= Ec- Ev. У кремнію вона дорівнює 1,1 еВ, у германію - 0,7 еВ.
 
З погляду зонної теорії під генерацією вільних носіїв заряду слід розуміти перехід електронів з валентної зони в зону провідності (мал. 1.5,а). У результаті таких переходів у валентній зоні з'являються вільні енергетичні рівні, відсутність електронів на яких слід трактувати як наявність на них фіктивних зарядів - дірок. Перехід електронів із зони провідності у валентну зону слід трактувати як рекомбінацію рухомих носіїв заряду. Чим  ширша заборонена зона, тим менше електронів здатно перейти  через  неї. Цим пояснюється більше висока концентрація електронів і дірок у германію в порівнянні із кремнієм. В електронному напівпровіднику (рис. 1.5,б) за рахунок наявності п’ятивалентних  домішок у межах забороненої зони поблизу дна зони провідності з'являються дозволені рівні енергії ED. Оскільки один домішковий атом припадає приблизно на 106 атомів основної речовини, то домішкові атоми практично не взаємодіють один з одним. Тому домішкові рівні не утворюють енергетичну зону і їх зображують як один локальний енергетичний рівень ЕD, на якому перебувають "зайві" електрони домішкових атомів, не зайняті в ковалентні зв’язках. Енергетичний  інтервал ΔEи= Ec-ED називається енергією іонізації. Величина цієї енергії для різних п’ятивалентних  домішок лежить у межах від 0,01 до 0,05 еВ, тому "зайві" електрони легко переходять у зону провідності.
У дірковому  напівпровіднику введення тривалентних домішок веде до появи дозволених рівнів ЕA (pис.1.5, в), які заповнюються електронами, що переходять на нього з валентної зони, у результаті чого утворюються дірки. Перехід  електронів з валентної зони в зону провідності вимагає більших витрат енергії, чим перехід на рівні акцепторів, тому концентрація електронів np виявляється менше концентрації ni, а концентрацію дыpок pp можна вважати приблизно рівною концентрації акцепторів NA.
1.2. P-N – перехід як основа напівпровідникових діодів і транзисторів
В основі більшості напівпровідникових діодів і транзисторів лежить контакт двох напівпровідників з різним типом електропровідності. Такий контакт називають електронно-дірковим переходом або p-n-переходом. Він може бути отриманий, наприклад, шляхом дифузії донорної домішки в напівпровідник p-типу. Структура  p-n-переходу зображена на рис. 1.6,а. Включений в електричний ланцюг p-n-перехід має однобічну провідність, тобто його вольтамперна характеристика нелінійна. Будемо  вважати, що концентрація легуючої домішки в областях n- і p- типу розподілена рівномірно, причому концентрація донорної домішки ND в n-напівпровіднику значно 
Рис. 1.6.                             більша, ніж концентрація акцепторної домішки NA в p- напівпровіднику (ND>>NA). Назвемо n-область із більшою концентрацією домішки емітером, а p-область із меншою концентрацією домішки   базою. Це допущення дозволяє вважати, що повний струм через            p-n-перехід визначається переважно електронною складовою. Діркова складова струму через p-n-перехід мала й нею можна знехтувати. Можна  вважати, що зовнішні контакти до структури ( вони по своїй природі повинні мати двосторонню провідність із дуже малим опором ) вилучені від контакту на відстань, що значно перевищує дифузійну довжину електронів Ln  у базі й дірок Lp в емітері. Коефіцієнт  дифузії  електронів  в  напівпровіднику  можна  визначити  за  дапомогою  формули:
   (1.2)
Коефіцієнт дифузії залежить  від зміни температури  і  дану зміну описує формула:
   (1.3)
Тоді  дифузійна довжина  руху електронів  складе:
  (1.4)
 Це допущення дозволяє вважати, що  p-n-перехід локалізований поблизу границі x0. Позначимо границі p-n-переходу через xn й xp. Розподіл концентрації електронів уздовж осі x показане на рис. 1.6,б. Оскільки концентрація електронів в n-напівпровіднику nn (основні носії заряду) значно перевищує концентрацію електронів в p-напівпровіднику np (неосновні носії заряду), то в площині контакту виникає дифузія електронів з n-області в p-область. Аналогічні міркування приводять до дифузії дірок з p-області в n-область. У такий спосіб через p-n-перехід протікають дифузійні потоки основних носіїв заряду.  Ідучи з напівпровідника n-типу, електрони залишають у приконтактній області n-напівпровідника нескомпенсований позитивний нерухомий заряд іонів донорів QD+. Аналогічно в приконтактной області p-напівпровідника з'являється рівний по величині нескомпенсований негативний нерухомий заряд іонів акцепторів QA-. На рис. 1.6,б відповідні області заштриховані й позначені. У такий спосіб в області контакту з'являється  електричне поле локалізоване поблизу границі x0. Будемо характеризувати його контактною різницею потенціалів φK0. Утворене поле перешкоджає руху основних носіїв через перехід й є причиною появи зустрічного дрейфового руху електронів з p-області в n-область.  Таким чином, потоки неосновних носіїв заряду по своїй природі є дрейфовими. Розподіл потенціалу в структурі наведене на рис. 1.6,в.  При зростанні концентрації легуючих домішок ND й NA  контактна різниця потенціалів зростає , а ширина p-n-переходу зменшується.   Необхідно відзначити, що область p-n-переходу збіднена рухомими носіями заряду, тому що будь-який, виникший у цій області або потрапивший в неї, рухомий заряд виштовхується з  області переходу електричним полем. Тому опір p-n-переходу значно вище, ніж опір n-  і p- областей.  Для основних носіїв заряду це поле створює потенційний бар'єр, а, отже, величина потоку основних носіїв заряду через перехід залежить від величин цього бар'єра.  Для неосновних носіїв заряду поле в переході створює потенційну яму, а, отже, потік неосновних носіїв заряду не буде залежати від глибини потенційної ями: всі електрони (неосновні носії), що з'явилися в краю потенційної ями, упадуть у неї.  Поле в p-n-переході можна змінити шляхом подачі на структуру зовнішньої напруги. Якщо полярність зовнішньої напруги спрямована проти поля в переході, то гальмуюче для основних носіїв заряду поле в переході ( або потенційний бар'єр), зменшується, і потік основних носіїв заряду через p-n-перехід збільшується й значно перевищує існуючий потік неосновних носіїв. Така напруга на p-n-переході називається прямою.  При  прямій напрузі прямий струм визначається потоком основних носіїв заряду  й  при  прямому  струмі    nn >> pp   , то дірковою складовою прямого струму можна знехтувати. При зворотній напрузі зворотний струм визначається потоком неосновних носіїв заряду;  оскільки pp >> nn.    
1.3 Силові  діоди.  
Діоди,  які   використовуються  в електричних пристроях для перетворення змінного  струму  в струм однієї полярності називаються випрямними. На   вольтамперній  характеристиці (ВАХ)  (рис. 1.7) видно, що значення прямого й зворотного струмів відрізняються на кілька порядків, а пряме спадання напруги не перевищує одиниць вольтів у порівнянні зі зворотною напругою, що може становити сотні й більше вольтів. Тому діоди мають однобічну провідність, що дозволяє використати їх як випрямні елементи. З малюнка також можна  зробити  висновок, що з ростом температури зворотний струм зростає. У більшості діодів цей струм при температурі 125ºС може збільшиться на 2-3 порядки в порівнянні зі струмом при 25ºС
 
                                                          Рис. 1.7
Зі збільшенням зворотної напруги зворотний струм також росте, але повільніше, ніж з підвищенням температури. Лише при подачі зворотної напруги, більше нормованої, відбувається різке його збільшення, що може привести до пробою p – n-переходу.
Пряма напруга при малих прямих струмах, коли переважає спад  напруги   на переході діода, з ростом температури зменшується. При більших струмах, коли переважає спад на базі діода, залежність прямої напруги від температури стає позитивною. Точка, у якій відсутня залежність прямого спаду  напруги від температури або ця напруга міняє знак, називається точкою  інверсії. 
У більшості діодів малої й середньої потужності допустимий прямий струм, як правило, не перевищує точки інверсії, а в силових потужних діодів допустимий струм може бути вище цієї точки.

 

 

 

 

 

 

 


Розділ 2. Загальні відомості про напівпровідникові
 розмикачі струму.

Нано- і субнаносекундні електричні імпульси піковою потужністю від мегават до терават використовуються  в цілому ряді областей найсучаснішої техніки, таких як релятивістська надвисокочастотна  електроніка, широкополосна радіолокація, дослідження електромагнітної сумісності складних систем, підземна радіолокація, системи живлення лазерів і прискорювачів і т.п. Потужні короткі імпульси використовуються також й у цілому ряді напрямків сучасної експериментальної фізики, наприклад, в області керованого термоядерного синтезу й в інших широкомасштабних фізичних експериментах.
Для генерування потужних наносекундных імпульсів є два підходи, що розрізняються за способом нагромадження енергії – нагромадження  в ємнісних накопичувачах (малоіндуктивні конденсатори й формуючі лінії) з наступною передачею енергії в навантаження через замикаючий ключ і нагромадження в магнітному полі індуктивного контуру зі струмом; в останньому випадку для передачі енергії в навантаження необхідно здійснити наносекундне розмикання великого струму. Другий метод представляє дуже великий інтерес для потужної імпульсної техніки, оскільки густина накопиченої энергії в індуктивних накопичувачах на півтора – два  порядки більша, ніж у ємнісних, істотно менша вартість накопичувачів й, що теж істотно, імпульсна напруга на навантаженні при обриві струму може бути значно вища, ніж напруга на попередніх рівнях формування імпульсу. Однак швидкий обрив більших струмів, коли потрібно розмикати струми в десятки килоампер при імпульсній напрузі мегавольтного рівня, є значно більше складнішим, чим швидке замикання.
На стадії лабораторних експериментів ця проблема звичайно вирішується за допомогою плазмових  розмикачів з нано- і мікросекундним накачуванням, инжекційних тиратронів. Однак для реального застосування, особливо в області промислових технологій, така елементна база не може бути використана - в основному через малий термін служби розмикачів, нестабільності спрацьовування й неможливості їхнього використання в періодично.
Зі звичайних приладів, що випускаються промисловістю, розмикання струму за час порядку 10 нс може бути здійснене в спеціальних типах польових транзисторів. Такий транзистор являє собою, по суті, силову інтегральну схему із сотень тисяч паралельно працюючих мікротранзисторів з  розміром 10-15 мкм. Робоча напруга приладу  кілька сотень вольт, струм  десятки ампер, і для створення імпульсу потужністю, скажемо, 50 МВт розмикач повинен складатися з 104 транзисторів. Через очевидну складність і високу вартість таких систем питання про їхнє створення навіть не обговорювалося.
Найпростішим напівпровідниковим розмикачем струму є звичайний  діод. При проходженні через нього струму в провідному напрямку слабколегована п-база заповнюється електронно-дірковою плазмою внаслідок інжекції електронів і дірок через потенційні бар'єри п+п- і р+п-переходів. Потім через діод пропускається імпульс зворотного струму (мінус на р+-контакті), при цьому дірки із плазми витягаються зовнішнім полем через р+-, а електрони - через п+-контакти. Поки концентрація дірок поблизу р+п-переходу перевищує рівноважну, через діод протікає постійний струм, що обмежується опором навантаження - це фаза високої зворотної провідності (ВЗП).
Потім починає формуватися область об'ємного заряду (ООЗ), границя якої зміщується від р+п-перехода в п-базу, напруга на приладі зростає, а струм у ланцюзі зменшується - це фаза відновлення зворотного опору (ВЗО). Проблема, по суті, полягає в тім, як зробити цей процес досить швидким.
Вперше субнаносекундний напівпровідниковий розмикач був створений ще в 50-х роках минулого століття - це був так званий діод з нагромадженням заряду (ДНЗ). Конструктивно цей прилад надзвичайно простий: у пластині кремнію п-типу провідності, завдяки дифузії бору з поверхні, створюється р+п-переход і базова область із різким градієнтом концентрації, тобто із сильним вбудованим електричним полем. При протіканні прямого струму інжектовані цим переходом дірки при малому рівні інжекції гальмуються вбудованим полем поблизу інжектора. Потім через діод пропускається швидко наростаючий імпульс зворотного струму, накопичені дірки майже повністю виводяться на стадії високої зворотної провідності, після чого струм через діод різко, за  , обривається, переходячи на підключене паралельно діоду навантаження. ДНЗ, безумовно, гранично простий розмикач із дуже гарною швидкодією, але напруга лавинного пробою такого р+п-переходу з високолегованою базою лежить у межах 10-50 В, а робочий струм становить сотні міліамперів, чого  недостатньо для створення генераторів потужних високовольтних імпульсів.
Загалом кажучи, самий звичайний потужний високовольтний напівпровідниковий діод теж є розмикачем струму при перемиканні із прямого на зворотний струм, причому розмикає потужність, що для одиничного приладу може бути дуже великою,  порядку  мегавата, але у звичайних умовах тривалість процесу розмикання лежить не в нано-, а в мікросекундному діапазоні. Фізика цього процесу в умовах високої густини зворотного струму була детально розглянута в  роботах фізиків ще в 1967 р., і хоча нагромадження електронно-діркової плазми в п-базе р+пп+-структури при прямому струмі розраховувалося без врахування всіх нелінійних ефектів, а процес відновлення р+п-переходу при протіканні великого зворотного струму розраховувався з рядом нереальних наближень (сталість у часі зворотного струму, незалежність рухливості носіїв від поля й др.), основні фізичні особливості процесу були визначені дуже чітко[3,4]. Насамперед, було показано, що спад до рівноважного значення концентрації носіїв у  блокуючого р+п-переходу й початок формування там області об'ємного заряду не приводить до різкого спаду зворотнього струму, якщо на границі ООЗ є область, заповнена електронно-дірковою плазмою; характер спаду зворотного струму контролюється процесами "розсмоктування" плазми саме в цій області. Розрахункова форма розподілу плазми при високому рівні інжекції в п-базе кремнієвої р+пп+-структури при протіканні прямого струму   і потім зворотного струму   при співвідношенні   показана на рис. 2.1. Видно, що плазмовий "резервуар" на границі ООЗ (ліва частина структури) існує тривалий час, визначаючи повільний спад зворотного струму й затягуючи процес вимикання. Несиметричність розподілу плазми при протіканні прямого струму й більша швидкість процесу відновлення в лівої границі, в бік якої витягуються зовнішнім полем дірки, пов'язані з тим, що в кремнії рухливість дірок втроє менша рухливості електронів, .
 
                                                  Рис. 2.1
На  рис. 2.1 показано  форму розподілу електронно-діркової  плазми в п-базі кремнієвої р+пп+-структури при протіканні постійного прямого струму   (t = 0) і потім при протіканні зворотного струму   . Товщина           п-базы d, дорівнює амбіполярній дифузійній довжині  , де Dn- коефіцієнт амбвполярної дифузії, τ час життя носіїв у п-базі при високому рівні інжекції; п — середня концентрація плазми.
 
                                                       Рис. 2. 2
Схематичне зображення розподілу носіїв й утворення плазмових фронтів у п-базі з товщиною Wп при протіканні великого зворотного струму    у р+пп+-структурі  наведено  нам  на  рис. 2.2. ООЗ - область об'ємного заряду. Нам  показана  також  спрощена картина руху плазмових фронтів при протіканні зворотного струму після появи ООЗ. Фронти тут вважаються різкими, а концентрація плазми - постійною по координаті. Звичайно середня концентрація п плазми досить велика (1016 -1017 см-3 і час релаксації порушення нейтральності в ній малий (10-12 с), тому процеси виносу дірок вліво й електронів вправо жорстко взаємозалежні. Було показано, що в цих умовах швидкість руху лівої границі  описується  формулою 2.1:
  (2.1).
А  лівої  формулою 2.2:
  (2.2)
і в кремнієвому діоді, де  , ліва границя рухається втроє швидше. Якщо щільність зворотного струму  , де   - концентрація рівноважних електронів у п-базе, а  - їхня насичена швидкість, то поле в ООЗ праворуч і ліворуч контролюється зарядом рухомих носіїв,  тобто залежить від щільності струму.
В принципі, такий рівень розуміння процесу відновлення потужного діода при великій густині зворотного струму вже в  60-ті роки дозволяв сформулювати основні принципи створення потужного наносекундного діодного розмикача, однак це зроблено не було. Причиною був недостатній рівень розвитку потужної напівпровідникової імпульсної техніки того часу в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Основні  типи  напівпровідникових  розмикачів  струму.

На  даний  час  створено  декілька  основних типів  напівпровідникових  розмикачів великих  струмів.  У  даній  роботі  ми  розглянемо  їх  основні види.  І  почнемо  даний  розгляд  із  дрейфових  діодів  із  різким  відновленням    

3.1. Дрейфовий діод з різким відновленням.
Цілеспрямована робота зі створення потужного діодного наносекундного розмикача була розпочата на початку 80-х років минулого століття у Фізико-технічному інституті ім. А.Ф. Іоффе РАН (ФТІ РАН). Поштовхом послужили результати роботи [11], у якій досліджувалася можливість створення високовольтного силового  діода із накопиченням заряду і було показано,  що тривалість фази ВЗП збільшується, а фази ВЗО зменшується до величини менше 0,1 мкс у міру збільшення глибини залягання дифузійного р+п-переходу (рис. 3.1).
 
                                                   Рис. 3.1
Залежність tвзо (1, 2) і tвзп  (3, 4) від глибини залягання рп-перехода хр. Параметри діодів: питомий опір бази  50 Ом/см, товщина бази  100 мкм, час життя носіїв тр = 20 мкс.  Тут слід зазначити, що діоди в цій роботі були створені за технологією для силового напівпровідникового приладобудування. Основною особливістю технології є те, що глибокі р+п-переходи виготовляються за допомогою спільної дифузії в повітряному середовищі бору й алюмінію з їхніх оксидів. Поверхнева концентрація А1 у цьому процесі має строго визначену величину (5-7)•1016см-3, і тому дифузійний шар складається із двох областей: сильно легованої (~ 1019 см-3) "борної" р+-області глибиною 10-20 мкм і протяжної (80-120 мкм), відносно слабко легованої "алюмінієвої" області із плавно зменшуваним градієнтом концентрації домішки. Шоклі-рідовський час життя неосновних носіїв tп у цій області  зменшується з ростом концентрації основних носіїв р і  описується  формулою (3.1):
  (3.1)
Значення  часу  життя  рівне  порядку  десятка мікросекунд. Тому при протіканні прямого струму через такий р+рпп+-діод р-область виявляється "залитою" електронно-дірковою плазмою. При перемиканні відбувається швидке зменшення концентрації плазми в р+р-переході, однак, на відміну від ситуації з різким р+п-переходом, це не приводить до утворення ООЗ, оскільки в проведенні струму беруть участь основні носії р-шару. Плазмовий фронт переміщається по р-шару в бік рп-переходу, і лише при наближенні до нього цього фронту починає формуватися ООЗ і зменшуватися зворотній струм. Таким  чином, збільшення глибини р+рп-переходу приводить до збільшення тривалості фази ВЗП і зменшенню тривалості ВЗО, оскільки до моменту утворення ООЗ значна частина заряду виявляється виведеною з діода. Саме така конструкція р+р-переходу надалі використовувалася у всіх потужних наносекундних діодних розмикачах.
Як  вже відзначалося вище, присутність електронно-діркової плазми на зростаючій границі ООЗ, гальмує процес розширення, тобто зменшує швидкість наростання напруги на діоді й затягує спад струму. Тому, відповідно до сучасних уявлень, процес відновлення повинен протікати так, щоб рухомий плазмовий фронт в р-области від р+р- до рп-переходу, і фронт, що рухається по п-базе від п+п- до рп-переходу, зустрілися точно в площині рп-переходу. У цьому й тільки в цьому випадку протікання зворотного струму й розширення ООЗ буде відбуватися за рахунок швидкого руху тільки основних носіїв у протилежних напрямках від рп-переходу.
Однак тільки конструктивними засобами це здійснити досить складно. Так, якщо конструювати прилад з робочою напругою, наприклад, 1,7 кВ на основі кремнію п-типа провідності, звичайно використовуваного для потужних приладів, то максимальна ширина ООЗ й, отже, товщина п-бази повинна бути більше 140 мкм, а товщина р-області, виконаної дифузійним методом, не може бути більше, ніж 100-120 мкм. Тоді при більш-менш однорідному розподілі плазми в р- і п-областях приладу зустріч фронтів відбудеться в п-базі (оскільки швидкість руху фронту в р-області втроє більше), і обрив струму буде досить повільним. Наносекундний  обрив струму в кремнієвому  р+рпп+-діоді можна здійснити, якщо зробити тривалість імпульсу прямого струму досить малою для того, щоб більша частина загальної кількості виведеної плазми була зосереджена в р-області.
Основний  експериментальний  результат  цих  робіт  наведний  на  рис. 3.2.
 
                                 Рис. 3.2
Через зразок проходив імпульс прямого струму IF з амплітудою 3 А і тривалістю  від 0,4 до 1,2 мкс, а потім  прикладався імпульс зворотної напруги, що наростає до 1,7 кВ за 40 нс (крива 4,  IF = 0). Добре видно, як у міру зменшення tF скорочується час наростання напруги на діоді  до ~ 2 нc при  tF = 400 нc.  Процеси, що відбуваються при цьому, схематично показані на рис. 3.3.

Рис. 3.3.
а) будова напівпровідникової структури; штриховою лінією показаний розподіл плазми після протікання короткого імпульсу прямого струму,
б) рух плазмових фронтів при протіканні імпульсу зворотного струму,
в) утворення ООЗ після закриття  фронтів.
Досліджені р+рпп+-структури (рис.3.3а) виготовлені за допомогою спільної дифузії А1 і В у п- Sі з концентрацією донорів 1014 см-3, глибина рп-переходу 120 мкм, товщина р+-шару 50 мкм, товщина п-бази 200 мкм, робоча площа 0,3 см2. п+-область виготовлена за допомогою дифузії фосфору на глибину 50 мкм. Форма розподілу плазми при накачуванні коротким (400 нс) імпульсом струму показана на рис. 3.3а штриховою лінією. Поблизу р+-шару формується тонкий шар електронно-діркової плазми з концентрацією порядку 1017 см-3, товщина якого зростає внаслідок  дифузії. 
 Перед цим шаром утвориться концентраційна хвиля, фронт якої в умовах біполярного дрейфу (при концентрації ~ 1015 см-3) швидко переміщується до п+-шару.
У результаті формується різко неоднорідний розподіл - більша частина (~ 75 %) плазми зосереджена в р-шарі. Коли через прилад проходить швидко наростаючий імпульс зворотного струму, фронт концентраційної хвилі швидко рухається у зворотну сторону від п+-шару до рп-переходу (рис. 3.3б). Одночасно поблизу р+р-переходу концентрація плазми зменшується через винос дірок вліво, і концентраційний фронт, що утворився, рухається  вправо до рп-переходу. Співвідношення між параметрами імпульсів прямого і зворотнього струмів для конкретної конструкції р+рпп+-структури вибирається так, щоб фронти зустрілися поблизу рп-переходу. Починаючи із цього моменту в діоді вже немає плазми, а протікання зворотного струму здійснюється за рахунок переміщення основних носіїв у протилежних напрямках від рп-перехода (рис. 3.3в). При цьому поблизу рп-переходу утвориться ООЗ, напруга на діоді різко зростає, а струм через нього обривається. Швидкість цього процесу визначається в основному швидкістю переміщення границі ООЗ у п-базі. Процесс нагромадження плазми при протіканні струму через діод вивчений досить докладно. Фундаментальним процесом, що обмежує гранично можливу концентрацію плазми в кремнії, є рекомбинація, через яку  τпр   різко знижується з ростом концентрації від ~7•10-5  при п<< 1017 см-3 до 10-9 із при п <<1019 см-3. Ще більш істотним обмеженням є те, що кремнієві р+р- і п+п-гомопереходи є далеко не ідеальними інжекторами дірок й електронів. З ростом густини струму коефіцієнт інжекції знижується через відхід нерівноважних носіїв через потенційні бар'єри у високолеговані р+- і п+-шари з дуже високою швидкістю рекомбінації. Потік через бар'єр приблизно пропорційний квадрату концентрації плазми, що обмежує можливість збільшення кількості накопиченої плазми в діоді шляхом збільшення густини прямого струму. Звичайно ця густина становить 30 - 50 А/см2 , а накопичений заряд у плазмі при тривалості імпульсу, наприклад, 400 нс дорівнює (10 - 15)х10-6 Кл/см2. Тоді при лінійному наростанні імпульсу зворотного струму необхідна робоча густина його (~ 200 А/ см2) буде досягнута за 100-150 нс, після чого струм обірветься, тому що плазма буде повністю виведена з діода. На практиці через різні  втрати заряду цей час повинен бути істотно меншим. Описаний вище прилад був названий дрейфовим діодом з різким відновленням (ДДРВ).
Діапазон робочих напруг ДДРВ звичайно лежить у межах від 500 до 1700 В, що відповідає рівню легування вихідного кремнію  від 1015 см-3  до 1014 см-3  і граничній швидкодії від ~ 0,6 до ~ 2 нс; при більшому рівні  легування  утруднюється процес одержання глибоких дифузійних рп-переходів з малою поверхневою концентрацією домішки, а при п0<<1014 см-3 спадання напруги на п-базі після проходження заднього фронту концентраційної хвилі стає занадто великим. Виявилося, що, незважаючи на порівняно малу робочу напругу одиничних приладів, створення на їхній основі високовольтних – на сотні кіловольтів – збірок не є серйозною проблемою. Оскільки висока напруга прикладається до приладу тільки в процесі обриву струму, тобто на кілька наносекунд, протягом яких поверхневий пробій не встигає розвитися, то немає необхідності ні в дільниках напруги, ні в спеціальній конструкції крайового контуру приладу, що значно спрощує конструкцію збірок.
Принципово важливе значення для генерації високовольтних наносекундних імпульсів має синхронність процесу відновлення великої кількості діодів, з'єднаних послідовно. Зрозуміло, амплітуда й тривалість імпульсу прямого струму, а також швидкість наростання імпульсу зворотного струму є строго однаковими для всіх діодів збірки, однак загальна кількість плазми, введеної в р- і п-області імпульсом прямого струму, і форма її розподілу, у принципі, можуть відрізнятися від діода до діода через розброс часу життя носіїв у р- і п-шарах. Це може привести до неузгодженості відновлення діодів у часі, і сумарний процес обриву струму сповільниться. Виявилося, однак, що розроблені технологічні процеси забезпечують достатню відтворюваність цих параметрів для одержання наносекундного обриву струму в збірці, оскільки тривалість імпульсу прямого струму (сотні наносекунд) багато менше середнього часу життя τПР нерівноважних носіїв у р- і п-шарах, а коефіцієнт інжекції р+р-переходу практично однаковий у всіх приладів.
Амплітуда імпульсу зворотного струму одиничного елемента ДДРВ може бути дуже великою, оскільки простота технології дозволяє виготовляти прилади на кремнієвих пластинах будь-яких діаметрів,

назад |  1  | вперед


Назад
 


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

© il.lusion,2007г.
Карта сайта
  
  
 
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Союз образовательных сайтов