Владимир (Ф. Прокопович) - Драматургія - Скачать бесплатно

іну
Місту, світлу і злачну, но не вім, коего
страха полну, приведен — доселі моего
Покоїти не могу серця. К тому громи
зільнія слишах, потом весь от огня жгомий
Люті бих; отвсюду же пси лаяху мнозі.
Боюся, да не гнів свой поощряють бозі.
Г л і б
Істинна єсть, яко гнів поощряють біси,
но суєтний їх меч той. Віми, яко ніси
Сам устрашен. Нашего серця іспитати
хощеши, отче! Ми же тебі подражати
Во всем приобикшії, ни мало в сем ділі
не разнствуем от тебе; бісовськой же силі
Весьма поругаемся: во сні страх наводять.
Почто, аще сильні суть, яві не ісходять
На брань? Аки татіє, покровенни тьмою,
дерзають на спящого і сінь со собою
Ведуть на помощ. Лютий полк суть і ужасний,
лаяху же, яко пси, добрі; ібо гласний
Крик імуть, но ничтоже криком успівають,
не ложни в том, яко в пси себе притворяють.
Ми, отче, велінія от твоей держави
ожидаем; аз сею рукою їм глави
Покрушу, аки скудель.
Б о р и с
І о мні не іно
імі розумініє, отче! Непремінно
Согласіє наше єсть; ниже кров сродственна
тако нас вяжет, яко віра божественна.
В л а д и м и р
Радуюся, о чада, яко ко благому
преклонні єсьте зіло; обаче влекому
Волю ко желанному не всегда пользуєт
свободно простирати, но да совітуєт
Первіє трезвий розум на мнозі, і тогда
безбідно пойдет воля: она бо іногда,
Мняще бути вещ добру, ізбираєт злую.
Отидіте на время. Аз зді совітую
Наєдині зо мною. З воску імуть діти
серце, скоро їх на вся преклониш совіти.

ЯВЛЕНІЄ ВТОРОЄ

Владимир, помисли гордиє

В л а д и м и р
помишленіем гордим

Коль многі совіти суть, їх же лице красно
мниться бути, но єгда розсмотриш опасно,
Інако являються. Первое се яві:
породиться от сего укоризна славі
Нашей. Не повергу ли гречеським под нозі
царем вінця моего? І їх же на мнозі
Усмирих побідами, тим сам подчиненний
буду? Не оружієм, єдним побіжденний
Словом філософовим! Інако же носить
обичай: да закону побіжденний просить
От побідника, сей же тому да владієт.
К тому мир знает, яко сили ми довлієт,
Да з римським царем сяду купно же і равно,
не тако, аще его ученик єсьм. Явно
Се всім укореніє. Но уже і время
мину ученичества; єгда мал бих, бремя
Сіє на мні не бяше — нині, на престолі
княжем сидяй, поддам мя учительской волі?
Доселі бих невіжа, і невіжи бяху
князі праотці мої; всі бо почитаху
Сих богов несумінно. "Убо от безумних
порожден єсть Владимир?" — Кто от
многоумних
Боляр не повість тако? І не токмо сіє
рекуть, но (что ми серце уязвить лютіє)
Рекуть, яко не ради віри приях віру,
но страха ради, хотя й завіщану миру
Кріпость дати, аки би страшна мні зо греки
брань була. Но что сія возмогуть вопреки
Оглашенной істині? Что сего порока
множає аз боюся, неже цар? Висока
Вельми і его слава. Но нам совітуя,
креститися не рече, да не аз, дряхлуя,
Творити се явлюся. Аще же і тоє,
єже аз мишлю, будет, что же се єсть? Коє
Зло єсть хулиму бути от рода лукава?
Дим єсть єдин — людськая і хула і слава.
А яко стар учуся, то ли будет бідно?
Учитися доброго во всяком не стидно
Єсть времени: "До смерті (обще гласит слово)
всяк человік учиться". Но на мні се ново
Явиться — от праотець нікто же не бяше
християнин. Что к тебі? Аще бо і наше
Не було би от князей сродство, князем бути
не требі би нам було! Како же смирити
Імами славу? Ні ли і во християнех
суть князі? Суть царіє, суть кріпкі во бранех
Воїни. Аще же то і не будет тако,
что єсть цвіт мира сего? Не видиш ли, како
Цвітуще увядает! Вся, аки дождевний
туман, аки дим, аки крин єдинодневний,
Аки сон іщезають! А і сіє благо
толь худоє колико імат в себі злаго,
Вражд, завситей, болізней, случаев различних!
Сія ли мя усладят? Сія от благ вічних
Удержат мя? Не буди! Но камо ідеши,
княже бідний? Триста жен гді суть? Не
брежеши?
Всіх отвращаєшися? Убо ти звір дивий,
а не человік єси; тако горделивий
Будеши, хотяй бути смиренний. І сію
мзду воздаси за любов? Уви мні! Весь тлію,
Жегом огнем сердечним, весь внутр ізгоряю,
пламень внійде в утробу. О горе! Не чаю
Жив бути, аще прийму закон нелюбимий,
іго тяжкое, ярем неудобносимий.
Аще же ми ісперва сіє повіданно
було би, когда еще не бі прив'язанно
Серце моє толь долгим обичаєм сластей,
удобніє було би. Нині же огнь страстей,
Толику силу вземши, како єсть удобно
угасити? Отсюду мниться неподобно
Ученіє Христово: учить утоляти
похоть плотськую. Како се єсть — уязвляти
Єстество? Єстеству се наноситься нужда.
Како убо он єсть бог? Воля его чужда
Єсть смотренія, богу отнюд не свойственна.
Аще он єсть создатель мира вещественна,
То почто созданію своєму противний
закон вносить? Аще же кто ін мир сей дивний
Проізведе в битіє, ін убо кто мира
начало єсть, убо єсть ложна о нем віра.
Владимире, что тако біснуєшся? Кія,
біси (о люті тебі!) наводять ти сія
І мислі, і глаголи? Тако єси краткой
пам'яті, забув уже проповіди сладкой
Філософа? Что бо он рече неізвісно?
Что противно розуму? Откуду безмісно
Помишленіє сіє? Єстества начало
ізвісно показася Христос, но ни мало
Он всякому єстеству не творить обиди.
Аще вождь дасть воїну меч, да тім побіди
Іщет, іли літ ему єсть употребити
на зло і вмісто врага тім друга убити?
Тако похоть плотськую бог всія во плоти
нашей, но да єй чинно, не яко же скоти,
В ситость употребляем. Здравому согласно
се єсть розсужденію, но мрачить мні страсно
Ум, обикновеніє, обичай зломити
обичаєм противним. Аще же се бити
Трудно мниться; трудно єсть, обаче возможно;
трудно, но удобіє зло єсть і безбожно;
Трудно, но мзди без труда никто не імієт;
трудно, но пом'янути на труд сей довлієт
Огнь вічний. О Христе мой! (Моїм нарицаю,
чужд тебе, окаянний!) В твоєй уповаю
Помощі; твоїм бути желаю всеціло,
тебі мою отдаю і душу, і тіло.
Угаси огнь, отжени і хульнія біси,
єдину ми сохрани славу, ібо віси,
Коль род мой горделивий княжеськой державі
поругається, аще вірую в тя яві.
Буди угодно тебі, да оттай крещуся.
О нечувства моего! Кого аз стижуся
І пред ким? Во студ мні єсть, безумну, цар
вишний?
Честен же мниться бути лукавий і грішний
Род сей? Не тако. Всюду да проходять вісти.
о мні: се яві іду Христа ісповісти.
Се іду, творю волю божества твоего,
і закон твой посреді чрева єсть моего.
Х о р
П р е л е с т ь
Возврати, Владимире, возврати біг спішний,
негли постой і слиши плач мой неутішний!

Познай, любезне,
Кто зовет слезне.
Кого любиши?
Камо біжиши?

В кія ідеш страни?
Откуду гнів на ни?
Плач тя не утолить,
Глас мой не умолить.

Тако єси твердий,
Тако жестосердий!
Любві ми єдина!
Кая се ізміна!

Пом'яни, Владимире, дні прежніє тіє,
когда тя об'ятіє іміяше сіє.
Кое тогда пространство, кая радость бяше!
Триста жен лобзаніє серце воміщаше.
Скоки і плясанія бяху непрестанно,
сласть всякая течаще в душу невозбранно.
Коїх тогда сладостей не бивахом сити!
Поминати сладко єсть, что ж ділом творити!

Вспомни, когда ко серця охладі
бих з тобою в красном вертограді,
Єстество цвіт являше различний;
аз представлях жени краснолнчни.
Красно місто от цвітов тих бяше,
но краснійше позорище наше;
Стидашеся всюду цвіт червленний,
живих цвітов лицем побіжденний.
Гді дні тіє? Зайдоша в дол подзємний,
помрачи їх вечер темний,
Померче день світозрачний,
найде — люті! — облак мрачний.
Владимире, возлюбленна главо!
Кто тя сведе так лукаво?
На самого себе лютий
хощеши гнів воздвигнута.
О мої люди!
То вам не буди,
путем Христовим не ідіте!
Жесток єсть зіло,
удручить тіло,
тяжкого іга не носіте!
Кая лютось, о княже!
Благ моїх новий враже!
Аще тебе самого
мучити мниться благо,
Что інних тебе ради
жаль мучить без отради!
Триста сердець вздихаєт,
шестьсот очес ридаєт.
Се аз умножаю всує плач безмірний,
не слишить той каменний, той і зловірний.
Не от княжа он єсть рода,
но от тигров лютих плода, весь єсть
звірний,
Весь каменний, весь желізний, весь жестокий,
нечувственний, страховидний, яроокий!
Хулить он наша совіти
і побіди мнить-то бути верх високий.
Воістину отмщу тебі, звіре дивий,
отмщу тебі сей наш укор горделивий.
Увіси от месті данной,
како любві поруганной
жаль гнівливий.

ДІЙСТВІЄ 5.

ЯВЛЕНІЄ ПЕРВОЄ

Курояд, Піар

К у р о я д
Ясти мні хощется, о ясти! Горе! Ясти!
Ястп хочу. Горе мні! Приходить пропасти.
П і а р
Курояде, гді ти був? Гді був єси нині?
К у р о я д
Даби тако не жив був князь наш (наедині
З тобою бесідую), яко богом жертва
чрез него вся оскуді! О, аще би мертва
Слишах єго, слишах би вість радосну, нову.
П і а р
Кая вина?
К у р о я д
Увірив філософа слову,
Запріти приносити жертву по всім градом.
П і а р
Мала се єще злоба.
К у р о я д
Убивати гладом
Малу злобу зовеши? А єще пречесних
жерцов і молебников за весь мир незівстних!
Се аз ходих на село курей куповати.
І когда сіє бяше!
П і а р
Горшее слишати,
Вижу, ти не случися? Что глаголють мнозі,
молю тя, кто болій єсть — жерці іли бозі?
К у р о я д
Вім, что вопрошаєши: аки би скорб сію
о мні іміл. Ні, друже! Мене не жалію,
Жалію богов. Ібо аще оскудіет
жертва, аз куплю м'яса, но бог не іміет
Пінязей і не пойдет на село: глад убо
нам — єму смерть готова. І сіє сугубо
Печалива мя творить.
П і а р
Єще ти не віси
злоби єго горшія? Како єго біси
На богов воз'яриша? Повелі повсюду
крушити боги. Видіх, како уд от уду
Отторжен валяшеся, многим носи, нозі
урізаніє видіх. О благіє бозі!
Болію за вас зіло. Чи не скорб се, друже?
Ладо не может уже плясати, єму же
Сіє діло от богов всіх єсть порученно,
но токмо лакти движет всує недійственно.
Мошко же отнюд кадил не возможет чути,
Позвізд (О скорб моя! О жалю мой лютий!)
Пребиту голень імат і храмлет стеная.
Но слиши множайшія і крайняя злая.
Что видіх, окаянний! Зри вещ неподобну:
діти студнії, кумир розсікши подробну,
Во главу, аки в сосуд, ізпразняють стомах.
К у р о я д
Что главі творять?
П і а р
Стомах ізпразняють.
К у р о я д
Ах, ах!
Да како їх не пожрет земля, се видяще!
Вість ли сіє Жеривол?
П і а р '
Курояде, аще
Увість сія Жеривол, предасть духа богу.
К у р о я д
Но гді он єсть? Не віси?
П і а р
Впаде во премногу
Болізнь от скорбей многих і едва возможет
убіжати от смерті. Зіло бо не может
Ясти, ні вкуса чует; третій день минаєт,
отнель он єдиного токмо пожирает
Бика на день.
К у р о я д
О люті! Всі ми ізмрем гладом!
О княже беззаконний! Да би ти над адом
Царствовал, не над нами, не над руським родом!
П і а р
Молчиї Тішимся твоїм, господи, приходом.

ЯВЛЕНІЄ ВТОРОЄ

Мечислав, вождь Храбрий, Піар, Курояд

М е ч и с л а в
Кое зде діло, жерці? Воістину дивний
упор сей! Ви єдині імате противні
Бути волі княжеськой? О столпи безумні!
Скоти безсловеснія! Старці дітоумнії
К у р о я д
Что толиким, господи, движеши нас страхом?
М е ч и с л а в
Ні ли слиша-сьте волі княжей? .
К у р о я д
Не слишахом
Воістину. Кая єсть?
Храбрий
Убо єста глуха?
Трубний глас ізвіщаше.
П і а р
Но не дойде слуха
Нашего. Ми зде равно прийдохом от пути;
не бихом днесь в Кієві. Но воспом'янути
Ізвольте, господіє, кой указ єсть княжий.
Ми творим волю єго. Воістину вражий
Дух би був, аще би кто противился волі
толикого владики.
М е ч и с л а в
Убо вам дотолі
Ність вістно, яко всюду крушити кумири
князь повелі, .наставшей християнськой вірі?
П і а р
Се новое слишим ми.
К у р о я д
Ниже нам чаянно.
М е ч и с л а в
Како? Вся вість Росія, вам же неслиханно
Доселі єсть. Лжете, пси!
П і а р
О господи, буди,
яко же глаголеши; обаче ми люди
Простії, не сдишахом.
К у р о я д
Да не прогнівиться
власть твоя, ваша повість отнюд бути мниться
Неудобвірительна: наш боголюбивий
князь єсть.
М е ч и с л а в
О горе тебі! Тті ли мні, псе лживий,
Лгати велиши? Убо от твоего ж діла
явлю істину; круши ідоли.
К у р о я д
Січила
Не імам зо собою.
М е чи сл а в
Воїни, дадіте
оружіє.
К у р о я д
Милості прошу, не мучіте
Больного. Внждте, яко не ногу под'ятя.
М е ч и с л а в
Уд непослушний мечем достоїть от'яти.
К у р о я д
Люті мні!
М е ч и с л а в
Достизайте! Ти на місце друга
наступи. Ні ли і ти тогожде недуга
Вредом ослаблен єси?
П і а р
Послухай мя мало,
владико! Се Ладо єсть бог, а се Купало,
А се Перун великий; з тіми убо, яко
хощете ви творіте, сего же нікако
Не вредіте, молю вас. Ах, з коликим страхом
поминаєм, что о нем от древних прияхом.
Прорекоша древніє жерці, яко аще
вредить кто бога сего, тогда, то видяще,
Сонце лучі закриєт. Дніпр же возп'ятиться,
Кієв, трусом низвержен, во прах обратиться.
Молю вас, не дерзайте.
Х р а б р и й
Друзі, дерзнім сіє
увідати: діло нам страх сей явственніє
Покажет. О великий! О боже преславний!
Не прогнівайся на ни: что велі державний
Князь достоїть творити. Аще погибаем,
яко же прещаєши, обаче дерзаєм.
П і а р
Не дерзайте, молю вас. О люті! О горі!
Зріте: трясеться земля, паде град воскорі.
Паде град! Что творите? Не могу стояти
на ногах.
М е ч и с л а в
Лживий лестче! Не досить ти лгати?
П і а р
Сонце ізміняється.
М е ч и с л а в
О колико бяше
лщеніє! Колико же невіжество наше!
Кая сліпота! Камень і древо бездушно,
аки бога, лживого, усердно, вседушно
Умильно почитати і тих рабом бути,
їх же раб мой, художник, обиче творити.
Христе, світе істинний! Что тебі імами
воздати за толику милость, юже з нами
Нині сотворил єси!
Х р а б р и й
Но не ізволися
власті вашей видіти, како князь крестися?