Владимир (Ф. Прокопович) - Драматургія - Скачать бесплатно

ЯВЛЕНІЄ ТРЕТОЄ

Жеривол, Курояд, Піар

Ж е р и в о л
Скорб веліяі Люті мні! Скорб, братіє, зільнаї
К у р о я д
Что ти єсть, Жериволе? Престани! Бездільна
Толикая печаль єсть. Аще і что злое
случиться ти, сотворше совіт, можем тое
Ісправити і в добрий случай премінити.
П і а р
Скажи, да совітуєм.
Ж е р и в о л
Ничтоже совіти
Успіють, аще сами не потщаться бозі.
Не вісте ли, о друзі, яко зіло мнозі.
Супостати на богов і на нас возсташа?
Воводять Христов закон.
П і а р
Убо, чесность ваша,
Призови силу богов: твоїх они піній
слухати навикоша, ниже повеліній
Преступають.
Ж е р и в о л
Нині біх в дебрех непроходних
і созвах безчисленних, лютих, страхородних
Сонм духов неізчетний. Єгда же познаша
нужду мою, скоро всі равним совіщаша
Гласом, яко не требі вести всего полка.
"Ми — рекше — увидіхом от слов Ярополка,
Яко князь ваш Владимир, іже скорб толику
наводить, страсть імієт зільну і велику
Ко похоті тілесной і ко мирской власті.
Того ради цариков, іже тіми страсті
Владіють, звати треба. Тріє суть: біс мира,
біс плоті, біс противства божія. Тим віра,
Нам неблагоприятна, коліблется всюди.
Но тії где-сь странствують. Убо наші труди
Будуть в том, да поіщем і пришлем їх скоро".
Се рекше, полетіша поспішно і споро.
Тих на помощ аз чаю.
К у р о я д
Люті! Что се странно?
Ж е р и в о л
Что ти єсть, Курояде?
К у р о я д
Бозі нечаянно
Возтрепеташа.
П і а р
Ність то, разві примрак нікий
і мечтаніє ти бисть.
К у р о я д
О позор великий!
Смотри ж сам.
Же р и в о л
Знаменіє сіє єсть ужасно!
Пі а р
Зови сих, Жериволе! Труби велегласно!
П і с н ь Ж е р и в о л а
Аде, на помощ возстани,
спішно двигни твоя брани,
двигни сили, двигни власти,
твоя імат честь упасти.
Вітре пернатий, воскорі
преносяй корабль по морі,
помощной нам адской силі
подаждь воскоріє крилі.
Летіте, дусі, летіте
нам на помощ, не медліте!
Ізостріте гніва жало:
люто время нам настало.

ЯВЛЕНІЄ ЧЕТВЕРТОЄ

Біс мира, Жеривол

Б і с м и р а
Что се тако нужное і кая потреба
тако скорой помощі, Жериволе?
Ж е р и в о л
З неба
О господіє мої, послаша вас бозі.
Не вісте ли, в Кієві что твориться? Мнозі
Лжемудрці, лжепророки, хульники возсташа:
пасти імат закон ваш, пасти віра наша.
Б і с м и р а
Кто таких злих навітов вина?
Ж е р и в о л
Князь вельможний.
Б і с м и р а
Не бойтеся, дерзайте! Ні ли он, безбожний,
Приймет моїх совітов, аз отмщу сторично.
270
Обаче не мню тако: князю ли прилично.
Да свою розп'ятому і нищему вию
Христу приклонить? Люті! Аз недоумію
Об'яти се мислію, ниже помисл умний
может сіє сказати. І аще безумний
Сотворить тако, аще от греков прельстися,
вісте ли ви, кому он в сем уподобиться?
Константину2 оному, іже риболова
Петра, всіх худійшого, і з ним неістова
Шатерей ділателя Павла, во сні п'яний
узрів, тако восприять совіт їх поганий,
Аки би був болярский, і себе в неславу
толикую воверже, яко злату главу.
Не усрамися старцю Сильвестру худому
преклонити смиренно. Всі царського дому
Возсміяшася тогда; ми же наєдині
на мнозі плакахомся і даже донині
Плачем, толику его погибель помняще.
О Христе! Аще прельстиш і сего і аще
Поймеши Владимира, буди (яко лживий
твердить о тебі народ), буди бог правдивий!
Аз же да не буду цар, да не буду чесний,
да не буду всесильний. Калугеров лестний
Вождь, о мой Жериволе, язик да устроїть
і да много глаголет; мні же надостоїть
Словом прельщати, ділом хощу показати
что могу.
Ж е р и в о л
Равно тебі благодарствовати
Не можем ми, о царю! Твоя будет слава,
але твоя сих лестцов побідить держава.
Б і с х у л и
Не менш о сем потщуся і аз, Мире златий!
Зріте же, аще любить істинну розп'ятий.
Яко сам злодій бяше (не бо среді двою
злодію розп'ят би був), тако зо собою
І полки злодійськія вести зіло любить.
Кому се ність ізвісно? Сам он гласно трубить
В своем євангелії. "Не прийдох призвати
праведников — глаголет — но грішних
взискати".
Тожде ділом являет. Донелі державний
Владимир ім'я іміл доброе і славний
Мужеством бі, і Христу он мняшеся бити
непотребен. Но єгда сродную пролити
Дерзну кров і княжеський сан сотвори мерзкий —
сотвори себе Христу любима, да дерзкий
Будет оттоль розбойник: убо богов сила
ненавидить всячеськи толь скверного діла.
Но недолго гріх ходить вольний і безказний,
во слід злодіянія пойдет неприязний
Гнів мой: вложу в мисль ему христоненависні
помисли, на язик же наведу безвісні
Хули. Мняшеся тебі, о тектонов сину,
яко Владимир будет равен Константину —
Будет противу тебе Іуліян вторий.

ЯВЛЕНІЄ ПЯТОЄ

Біс тіла і Жеривол

Б і с т і л а
Простіте, аще мало закосних; аз скорий
Всегда на сицевую помощ, днесь єя же
іщеши, Жериволе!
Ж е р и в о л
Ні, о любві княже,
Не на мя пущай стріли; вім, яко твоего
лука язви сладкі суть, но тіла моего
Всі уди, всі утроби твоїх ран суть полни.
Язви князя нашего.
Б і с т і л а
Но он весь єсть больний
От стріл моїх: триста стріл, ядом напоєнних,
внурих ему во серце, триста жен сочтенних
Біситься любовію.
Ж е р и в о л
Но вся отринути
хощет уже.
Б і с т і л а
Кто тако жестокий і лютий
Любов ему от'ємлет?
Ж е р и в о л
Єдин, убо віси,
един безчеловічний всесладкія біси
Христос от душ ізгонить і всім єсть противний.
Б і с т і л а
Не скорбіть. Покажу вам образ зіло дивний
Християнськой чистоти. Яко к вам позванний,
не скор прийдох; не вісте, чим бих удержаниий.
В далекой страні, Христа держащей устави,
двоє суть княженія особной держави.
Двоїм їх князем любов ко единой діві
вліях в серце; недолго убо в тайном гніві
Прибиша зо собою, скоро ярость звірну
откривше, лютую брань і силу безмірну
Двигнуша і единой жени ради тако
кров людей безчисленних проливають, яко
Троянськая іногда брань 3 долго ліяше,
когда греком Єлена похищенна бяше.
Тако мя побіждають християне!
Ж е р и в о л
Убо
со Владимиром тебі братися сугубо
Удобнійша брань будет: понеже бо зіло,
яко повіствуєш, єдной жени тіло
Двох мужей побіждаєт; колми паче триста
зв'язати єдиного могуть і од міста
Двигнутися не дадуть, аще приложиши
о том попеченія.
Б і с т і л а
Всує ся трудиши,
Жерйвояе! Наша в том печаль, наші труди.
Ти отсел і, молим тя, безпечал"н буди. —
Ж е р и в о л
Братія, радуймося: еще не уможет
Христос торжествовати, ні ему поможет —
Многорічіє жерцов єго.
П і а р
Нам прилично
еще пред побідою піти краснолично.
К у р о я д
Прилично воістину.
Ж е р и в о л
Устройтеся спішно,
спішно до скаканія, аз же вам утішно
Явлю зде знаменіє: понеже імами
сладкіє піти пісні, бозі же зо нами
Будуть скакати, токмо первіє їм мушу
пришептати і дати коємуждо душу.
Ідоли зо жерцями, поющими піснь, скачуть.

ДІИСТВІЄ З

ЯВЛЕНІЄ ПЕРВОЄ

Владимир, Борис, Гліб

В л а д и м и р
Борисе, чадо моє!
Б о р и с
Что, отче, велиши?
В л а д и м и р
Виділ єси от греков посла? Что ти мниши
О єго віщанії?
Б о р и с
Закон свой прията
совітуєт, но требі боліє слишати
О том, да вся ізвісна будуть.
Г л і б
Аще вольно
что мниться мні сказати, о отче?
В л а д и м и р
Довольно
Глаголи, чадо Глібе!
Г л і б
Аз отнюд не знаю
в чем стоїть закон Христов; обаче не чаю,
Даби не любве ради посла сицевого
послал цар візантійський. Аще бо би злого
Був он ухищренія, з лукавим навітом,
не то би своїм тебі представлял совітом,
Что самим їм свято єсть, велико і чесно.
Но егда что сам любить, то давать не лестно
Мниться дарованіє. К тому кой зде бити
может подзор лукавства? Єгда-бо змісити
Кров їх з нами хощеши, чаю, видять ясно,
яко мир їм даєши, ниже что ужасно
їли враждебно от нас себі ожидають.
Враги не сим образом кров свою змішають.
Убо молю, не спішно і не без отвіта
отслиши філософа, но его совіта
Не возгнушався, вели ему, да подробну
закон Христов із'яснить і віри удобну
Покажет віру свою.
В л а д и м и р
Аки би єдино
серце імами, Глібе! Аз ничтоже іно
Помишляю; прочее віруйте ми, чада:
мнозі к нам прихождаху з Візантії-града
Царськії посланници, обаче єднако
іміх серце, ниже что внутр іміх. Інако
От сего сотворися: єдва-бо он слово
прорече ми і Христа пом'яну, что-с ново
Не вім і дивну в серці ощутих ізміну
і, что всіх єсть дивніє, аки не єдину
Річ слишах, двоїх ніких устен слово бяше.
Філософ убо, стоя, своя глаголаше.
В мислі же моей нікто тайним си язиком
(отселі, мню, не слишан бисть он чоловіком)
Повість філософову кріпкими ізвіти
утверждаше. Моя же утроба горіти
Мняшеся, і страх нікий пронзе мя; оттолі
не вім, како ко моей приліпися волі
Ім'я християнськеє, наші же мні мертви
бозіє мняться бути і мерзкі їх жертви.

ЯВЛЕНІЄ ВТОРОЄ

Вісник, Владимир, Жеривол

В і с н и к
Жеривол входа просить, княже!
В л а д и м и р
Невозбранно.
Повіми ему о сем слово нечаянно.
Жер и во л
Іменем богов наших многих літ желаю,
княже, державі твоей.
В л а д и м и р
Что нового чаю
Слишати, Жериволе?
Ж е р и в ол
Вельможний владико!
Желал би лучшую вість носити. Велико
І страшно знаменіє бозі нам дадоша:
зіло розболішася.
В л а д и м и р
Но не у помроша?
Ж е р и в ол
Не буди то, господи!
В л а д и м и р
Се убо не тако
страшно, яко рекл єси.
Ж е р и в о л
Умирати всяко
Бозі не могуть, їх бо вредити ничтоже —
ні огнь, ні меч, ні вода, ні земля — не може.
В л а д и м и р
Не вім сего.
Ж е р и в ол
Єсть един вред смертний: от глада
умирають іногда, того ради стада
Тучнії їм на жертву обикоша слати
боголюбці, от них же первого тя знати
Должни єсьми, о княже!
В л а д и м и р
Но рци, в чем боліють
бозі твої.
Ж е р и вол
Первіє твої суть. Іміють
Сокрушенні нікіє кійждо своя уди.
Милостив убо буди їм, молю тя, буди
Милосерд.
В л а д и м и р
Что же творим? Послухай моего
совіта, Жериволе! Інного коєго
Большого взищім бога.
Ж е р и в о л
Бути се не может.
О княже, како един толиким поможет
Народом твоїм?
В л а д и м и р
Ні ли един аз владію
всім народом? Что се єсть, аз недоумію
Сказати.
Ж е р и вол
Ність се дивно, ність ни мало чудно.
Ти больш смисла імаши, їм же тако трудно
Мудрствовати. Ти, єгда ізийдеш от тіла
(не лгу, ні ласкательно глаголю), до зіла
Превознесен будеши і над всіх немало
богов болій: мал тебі Позвізд, мал Купало,
Мал Мошко, мал Коляда, мал Волос;
сравненний
з тобою і сам Перун будет умаленний.
В л а д и м и р
Аз толик сий, обаче от меча боюся
смерті. Богов же како (что се єсть дивлюся),
Богов како не может тоєжде вредити?
Ж е р и в о л
Ріх, яко кромі глада не могуть умріти.
В л а д и м и р
Вім убо, Жериволе, како тя сотворим
безпечальна, да гладом больних сих поморим.
Ж е р и в о л
Что слишу? Аз погибох. О княже всезлатий,
вседрагий, вселюбимий, всемощний, багатий!
Престани сих помислов! Буди милосердний!
Виждь слези, виждь трепет мой, виждь плач
мой усердний,
О княже! О господи! О владико! Кую
злобу богов видиши, яко сицевую
Ярость на них воздвиже?
В л а д и м и р
Аз от любви сіє,
не от ярості творю, да бозі благіє
В болізни не мучаться. К тому, что пользують
больні? На что погребні суть?
Ж е р и в о л
Ясти требують.
В л а д и м и р
Жериволе, вижу тя великого бити
боголюбца; но сіє нужно отложити
На інно время. Нині послушай моєя
потреби. Дойде ли вість чесності твоєя
О прибувшем к нам послі царськом?
Ж е р и в о л
Слишах, княже.
В л а д и м и р
Мню убо, яко віси і вину, єя же
Приход его єсть!
Ж е р и в о л
Не вім, но боюся зіло
прихода его сімо: імат бути діло
Ратно, немирное.
В л а д и м и р
Ні єще завіщанний
мир зо нами кріпчає хощет сей посланний
Утвердити: совіт же дает в кріпость мира,
да і от нас Христова восприйметься віра.
Ж е р и в о л
О княже! Что се слишу? Се мир? Се брань зільна,
яковой от літ древних Росія всесильна
Єще не іміяше,
В л а д и м и р
Не нанесет брани
цар, аще і не приймем віри їх. Престани
Всуе скорбіти. Твой же кой совіт єсть? Како
на се їм отвіщаєш?
Ж е р и в ол
Не хощем вас всяко
Послушати, ні ваша прияти совіти.
Ми больш богов імієм.
В л а д и м и р
Но на їх ізвіта,
Імя же нас приводять, что реши імами?
Ж е р и в о л
Вім, что се єсть: прітися словом хощут з нами.
Аще тако добрі єсть; всує уповаша,
яко ність ум в Росії, яко область ваша
Мудрецов не імієт Да урозуміють
невіжу Жеривола.
В л а д и м и р
Скоро зде іміють
Бути, аз бо їх просих. Ти же удалися
мало; їм же, пришедшим, паки возвратися.
Дерзок єсть, но не чаю, не препрін от слова
мудрець наш аще будет.
Г л і б
Обично такова
Дерзость величавая в ділі не бувает
многомощна і себе суєтну являет.
Б о р и с
Посел, яко же слишах, вельми єсть славимий
во Греції філософ, і между своїми