Владимир (Ф. Прокопович) - Драматургія - Скачать бесплатно

Єдва ему, глаголють, обрітеся равен.
Іскусен в ученії, красномовством славен;
К тому же і страннії ізучи язики,
умієт і наш руський. Муж же сій толикий
Не кичиться, глаголють, но кроток єсть в нраві.
В л а д и м и р
Вірно слово: бесіда єго творить яві,
Яко славное его ім'я не єсть тощно,
з бесіди бо, каков кто внутр єсть, знати мощно.
В і с н и к
З гречеськой землі посел паки входа просить.
В л а д и м и р
Да прийдет зді, іже нам добру вість приносить.

ЯВЛЕНІЄ ТРЕТОЄ

Філософ, Владимир, Жеривол

Ф і л о с о ф
Первий мой приход, княже, велінний ми бяше
царем моїм, нині же величество ваше
Прийти веліл ми єси. Аз яко моего
царя і величества, такожде твоего
Творити волю готов: оному повинно,
тебі любовно должен, обоїм всечинно.
В л а д и м и р
Сіє ти усердіє і любов толика
велить ми потщатися, да цар і владика
Твой мене не побідить ниже да превзийдет
в любві своей ко тебі. Но да больший прийдет
Сей долг на мя любовний; молю тя, не буди
тяжек (аще хощеши, да не всуе труди
Пути твоего пойдуть), скажи нам подробну
глави ваших уставов; сотвори удобну
Увіренію бути віру нам Христову
да увіми, какову взяти і какову
Отвергти подобает.
Ф і л о с о ф
Во всякой потребі
должен тебі єсьм, в сей же найпаче єсть требі
Да служу неліносно; на діло бо сіє
не токмо мя цар посла, но і приліжніє
Сам бог завіщаваєт.
Ж е р и в ол
Что ми велить ваше
величество? Се прийдох.
В л а д и м и р
Давно ми мисль бяше
Призвати чесность твою; угодна обаче
не бі времені, нині єсть. Тебі найпаче
Достоїть се відати, кія ми совіти
преподает цар римський: закон ізмінити
Совітуєт, ти же нам закону начало.
Ж е р и в ол
Непотребна ізміна, ідіже ни мало
Зла не обрітаєтся. В нашем же уставі
кій порок єсть? Разві то відомо державі
Твоей буди? Большіє жертви приносити
богом должно єсть; зри-бо, что нам сотворити
За нелюбов прещають. В сію нощ до ложа
приступи ко мні нікто худ, сух, кость і кожа
Єдина; аз не познах, Купало же бяше.
І, скорбен, возрів на мя, рече; "Чесо
Беззаконіє растет, малить же ся зіло
боголюбство? Видиши, Жериволе, тіло
Моє коє єсть? Гді суть многотучні жертви?
Мните ли, яко бозі сильнії суть мертві?
І не требують ясти? І тебе самого
козлоядом назвати требі. Такового
Зла не терпим прочее! Не даєте ясти!
Ми убо вас жаждею сотворим пропасти.
Ізсушим Дніпр іли біг єго воспять пустим,
но і самий по малі род скупий опустим".
Се рек, мняшеся на Дніпр скоро отходити,
аз же остах трепетен. Что убо творити
Імами і коєй нам требі єсть ізміни?
Отсюду познай, княже!
Ф і л о с о ф
Соннія то сіни
Бяху і позорище трезвим не ужасно.
Слиши, что не от нощна примрака, но ясно
Пред всіми ти глаголю: не токмо вод річних
не ізсушать вам бозі, но, аще от вічних
Обителей бог призрить милостивно на ви,
в воді той богов ваших сокрушаться глави.
Ж е р и в о л
Да на твою-то прежде обратиться, мерзкий
хулниче, клеветниче!
В л а д и м и р
Что ти тако дерзкий,
Жериволе? Посел єсть і откуду, віси,
і до кого прислан єсть. їли в слові ніси
Іскусен? Словом чинним, не сваром преприся.
Же р и в о л
Аще тако велиши, княже, добрі случися
Час мні сей. Но что імам глаголати з вами?
Єдин вам токмо єсть бог?
Ф і л о с о ф
Єдного імами.
Ж е р н в о л
Слишах тако. Се же что? І како он нужди
всіх человік понесет? Како ему чужди
Скорби во сердце внійдуть? К тому аще бозі
вам кромі єдиного не суть, почто мнозі
Жерці во вас? Єдин ли всім тим довольствует
вол на жертву? Что се єсть? Сам же что готуєт
Ясти себі бог? Рци ми. Веліл єси, княже,
словом препиратися; аз нікоєяже
Не вижу в нем мудрості: молчить, не віщает.
Ф і л о с о ф
Таков слову твоєму отвіт подобает.
Ж е р и в о л
Таков і аз вім, ібо аще достизати
висоти моїх словес не можеш, молчати
Нужда ти єсть. Но рци ми, коей найбольш сласти
в яденії бог іщет? Что найпаче ясти
Любить он? Рци, молю тя.
Ф і л о с о ф
Аще би не тако
земен був, могл би єси знати, яко
Дух сокрушенний — богу жертва єсть любима.
Ж е р и в о л
Ха, ха, ха, ха! Слишіте! Слишіте славима
Бога християнського! Убо ниже пієт;
жаждний, гладний і бідний — дух ему довлієт,
Парею сит.

Всі жерці сміються.

Ф і л о с о ф
О, сміх ваш достоїн слез многих.
Ж е р и в о л
Ми же богов імами не тако убогих:
Упиваються медом; гусей, курей страви
тучать їх, а найпаче тучнійшіє крави
І воли пожирають. Єще ти немногу
вещ реку: кое лице свойственно єсть богу,
Красное ли білоє? Кий шар їм приємний?
Ф і л о с о ф
Вім, кий вид богов ваших — черні суть і темнь
Ж е р и в о л
Ваш же каков?
Ф і л о с о ф
Не віми, єсть-бо невидимий.
Ж е р и в о л
Слишіте, что нам сказа? Се ли он хвалимий
Філософ? Чуждих богов вість, не вість своего!
Не вість, в кого віруєт. Княже, виждь коєго
Учителя імаши.
В л а д и м и р
Престани! Стижуся
красномовства твоего.
Ж е р и в о л
Владико, чуждуся
Твоєму величеству. Віруй ми, нігде же
тишайшія бесіди не суть, но понеже
Кратким словом істину хранити ність вольно,
ділом смирю хульника, а смирю довольно.

ЯВЛЕНІЄ ЧЕТВЕРТОЄ

Філософ, Владимир, Борис, Гліб

Ф і л о с о ф
Не буди величеству твоєму в досаду —
се ли в вас мудреці суть? Аз овчему стаду
Не дал би сицевого вождя,
В л а д и м и р
Сіє возписати
не требі єсть закону, ниже порицати
Державу нашу: род наш жесток, і безсловний,
і письмен ненавидяй — сему єсть виновний.
Но не во всем Жеривол глагола безумні:
како єсть бог невидим, не вім аз.
Ф і л о с о ф
Розумні
Отсюду начал єси. Аще бо видимий
був би бог чоловіком, не був би множимий
Собор многобожія, но ниже би вірі
возмогло тогда бути місто во всем мирі.
Віра єсть віровати во вещ таїнственну,
ниже єсть неприлично бути сокровенну
От очес смертних богу. Сонце, ходяй горі,
обаче дерзких очес не терпить: воскорі
Отвращает зіницу. І ви, земні суще
і тожде со іними естество імуще,
Честі ради не всім вас хощете являти,
многим на престол царський невольно взирати.
К тому бог дух єсть, ниже вещество імієт,
і тако до зрінія его не довлієт
Око плотськоє. Се же яві єсть отсюду,
яко і душі нашей не можем отнюду
Видіти, какова єсть.
В л а д и м и р
Како убо віми,
яко бог єсть, понеже нам єсть невидимий?
Ф і л о с о ф
Сей розум от естества імієт начало.
Древнії бо елліни, не суще ни мало
От бога ізученні, сіє іміяху
познаніє. Єгда бо весь мир розсуждаху,
ВиДяще в нем толь многу твар і толь различно
зданіє і всім вещем данное прилично
Свойство і согласіє, яко і в толиком
множестві не ратують на ся, но в великом
Мирі стоять і в един конець наміряють,
ниже когда данний їм чин свой ізміняють.
Свой путь імуть світила, свой брег знають води,
своє время відаєт земля, із ней плоди
Ісходять, кийждо от них во время подобно.
То зряще, філософи ріша: "Неудобно
Бути сим без начала і потребной власті.
Но нікто созда сія і держай упасти
Не дает і премудрим смотренієм строїть:
убо того і богом нарещи достоїть".
Тако всі мудрствоваху.
В л а д и м и р
Добрі се. Но кая
нужда єсть, да многія твари розсуждая,
Познаїм токмо бути єдиного бога?
Многих бо создателей твар требует многа.
Ф і л о с о ф
Ні, княже! Не может-бо что началом бути,
аще не єсть єдино: началу іміти
Первенство подобает. Убо аще мнозі
суть во вас; всі ли тіє первіє суть бозі?
Аще ні, един убо; аще же всі, како
в многом числі ність вторий, ні третій? І тако
Всім вину подобаєт іміти єдину.
В л а д и м и р
Но откуду вісно єсть, яко єще інну
Жизнь глаголете бути і вік іний, новий
сему преставшу?
Ф і л о с о ф
Сіє ізвіщенно слови
Пророков нам єсть; ниже віру невозможно
от'яти, ібо о них многажди неложно
Собитіє познахом. Но і сіє вісно
бисть древним любомудрецем. Платон 9 бо
ізвісно
Творить в єдной бесіді, яко душа наша
єсть безсмертна, і єго розум всі прияша;
Єдин токмо Епікур 10 не хощет прияти.
Єще же і отсюду тожде само знати
Мощно єсть. Бог, всякоя вещі сій начало,
імат всі совершенства, от них же ни мало
Видим в различной тварі. Аще убо цвіти
красния зрим, должно єсть тожде розуміти
І о бозі, яко єсть всей красоти полний.
Видим світила, убо світа єсть довольний
Істочник бог. Чудимся величеству мира:
велик убо і бог єсть, і ність ему міра
Равна в тварі словесной. Знаем всемогуща,
видяще кріпость мужей; знаем всеімуща,
Зряще на власть царськую; мудра бути знаем
от мудрості созданной. Сице устрояем
Правди его ізвіти; сіє же едино
довольно показуєт, яко імать інно
Житіє бути кромі временного, єже
во различних случаях преходить. Понеже
Не равна діла нині творять человіці:
ін добронравен, ін єсть лукав; в сем же віці
Не всі по ділом своїм мзду і казнь приємлють;
многожди добрі страждуть, лукаві же
вземлють
Честі превисокия, убо не вінчаєт
на землі бог праведних, ні злих осуждает.
Како убо сам прав єсть, аще зді кончати
всю нашу жизнь імами, ні іной чаяти?
Обаче не тако єсть: бог, правди хранитель,
ін вік нам уготова, в нем же і отмститель
Злим будет, а праведним воздасть мзду сторичну;
сим радость безконечну, оним же казнь вічну.
В л а д и м и р
Прежде твоей бесіди сим образом тоє
порозумівах всегда: єгда бо что злое
Аще і втай сотворих, совість мя мучаше.
Розмишлях, что боюся: все житіє наше
Зді кончается, мні же кто зді может бути
судія? Но так внутрней скорбі утопити
Не могох. Скажи еще: како о сем мирі,
како о человіці, како о сей вірі
Христовой мудрствуете?
Ф і л о с о ф
Прежде всего віка
бог, сии доволен в себі, созда человіка
Во Бремені, от своей благості, единой,
не да зді живет присно, но ко лучшей інной
Жизні да свой путь творить. Мир же сей всеродний
дал ему в напутіє, даби путь угодний
Іміл, і того ради лице понуренно
іним даде животним, нам же возвишенно,
Да ідіже отчество, тамо ум возводим.
Сего і от елліиськой мудрості доходим.
Но человік, своєя не розумів честі,
ні познав благодати, сведен же от лесті;
Скотом, от них же лицем разнствует, тім страсно
серцем уподобися. I мню, яко ясно
Віси, яже о падшем Адамі обично
повіствуєт: тебе-бо со всяким различно
Общество есть народом, і со християни
бесідуєши часто. І оттуду на ни.
Аки от істочника, вся нужди і скорби
істекоша, болізні, распрі, брані, борби,
Глади і губительства; сама смерть тогожде
корене і, что смерті лютійше єсть, тожде
На розум наш наведе облак нікий темний,
ім же був осліпленний человік, весь земний
Сотворися; горі же мало кто возводить
серце, і сим ідолом честь скверную родить.
Сим себе весь мир тако обезумил бяше,
яко кромі іудей весь род почиташе
Мертво діло рук своїх. Но смотри, коликий
бог наш есть во милості; не терпить вовіки
Мир тако погибати, хощет возвигнути
лежащих от падежа, не відущих пути
Ісправити, пліненних з ада свободити,
еще же да і правді удовлетворити
Божієй за преступство человік возможет.
Но понеже ні ангел, ні человік может
Ізвести сія в діло, созданну бо силу
превосходить, сам к тому (дивная вещ!) ділу
Знійде. І зри, коль мудрі! Сам плоть человічу
восприять на ся, прошед утробу дівичу,
І бисть бог і человік, єдинім связуєм
лицем в двою естеству. Того іменуєм
Христа; той-бо пострада і утоли за ни
гнів божий, той смертію своєю от страни
Адськоя возведе нас, той научи, како
о бозі да мудрствуем. І сказа нам, яко
Єдин єсть бог істинний, но лице тройственно —
отець, син і дух святий; отцю єсть свойственно
Рождати от нідр сина, духа ізводити,
онім же от єдина отця ісходити.
Син убо плоть ізволи нашу возприяти
от діви, в той пострада, на кресті розп'ятий,
Умре і погребен бисть, воскресе і явно
многим сіє сотвори, потом же, преславно
Возшед на небо, сіде одесную бога.
Суть же і інна, яже даде нам премнога;
Но не всім вся годствуєт повідати. Когда
обпечешся во Христа крещенієм, тогда
І інная увіси. Нині еще сіє
увідай і у пам'ять паче всіх сильніє
Водрузи: ми віруєм ізвісно і ясно,
яко будет день судний, страшно і ужасно
Время, день стенанія, день туги, день гніва
божія, вон же люта і неувітлива
Месть погубить грішников, блази же вінчаний
будуть во славі. Прежде убо нечаяпний
Глас труби пройдет землю, той мертвих возбудить
(дивна вещ воістину!) і на суд понудить
В єдино собратися; во огнь облеченний
судія сядет, зді же і полк безчисленний
Огненних слуг предстанет. Да і всім же вірний
свидитель — совість своя вся-бо наша знает
Тайная: той судія і серця пронзает.
Розлучить убо благих і злих на дві части:
Тих в радость воведет, а їм же мира сласти
препяша путь спасенний пошлет во огнь
вічний.
Вічний огнь! Се страшно єсть. Кто безчеловічний
тако будет, его же не устрашить сія!
Княже, добрі о себі розсмотри. Виждь, кія
совіти даю тебі. Первіє вся мира
Состави розверзуться, неже наша віра
ізміну приймет: сію нам предвозвістиша
Пророци неложнії, в піснех предгласиша
і древнія сівілли, еллінськіє діви,
Но вземшії от бога розум прозорливий.
Сію царіє, сію прияша всеціло
Премудрії людіє, і многія зіло
чудеса утвердиша, і мнозі за сію
Кров свою ізлияти, под меч нести вию,
нищету, ізгнаніє, темниці, окови
І вся нужди терпіти биваху готови.
Багатства, слава і чин княжеський великий
Минуть скоро і стати не могуть вовіки,
яко же і прочіїх минуша; но яже
Аз глаголю не імуть конця никогда же.
В л а д и м и р
Дар, его же нам посла цар ваш, честен бяше;
Но безцінний єсть бісер, єго же ми ваше
благородіє нині дарует. Той убо
Должна мя в любові моей творить, да сугубо
вірну приязнь утвержду, аки ко моєму
Брату; по за премудра словеса твоєму
благородію в том мя должна знаю бути,
Да буду тя отселі во отця іміти:
цареві-бо дар за дар отслати довлієм,
За твой дар равно дати ничтоже імієм,

ДІИСТВІЄ 4

ЯВЛЕНІЄ ПЕРВОЄ

Владимир, Борис, Гліб

В л а д и м и р
Імате ли нікоє сумнініє, чада,
во слові філософа?
Б о р и с
Мні еще отрада
Великая на серці; єгда-бо он слово
простираше, мниться мні, яко вино ново
Вливаше ми во серце.
В л а д и м и р
І аз таковую
радость іміх, но нині інну во мні чую
Ізміну: сон мя нікий устраши до зіла.
Нікиїм черним мужем ізведен от тіла
Мняхся бути і водим сквозі дебр пустинну,
потом ввержен в дол темний, потом же ко