Захист прав та iнтересiв вiдповiдача в цивiльному процесi - Государство и право - Скачать бесплатно
тому, що зустрічка вимога виключає
вимогу первісну. Після визнання шлюбу недійсним між Серкіним і
Сальниковою, остання залишила Серкіну дитину і поїхала до іншого міста.
Через три роки вона повернулася і стала вимагати передачі їй дитини на
виховання. Серкін звернувся до суду з позовом про те, щоб дитина залишилася
у нього. Сальникова пред'явила зустрічний позов про відібрання дитини.
Суд, розглянувши справу, позовну вимогу позивача задовольнив, а в
задоволенні зустрічного позову відмовив.
У даному випадку відповідачка просила визнати за нею наявність певних
прав, що мало спричинитися до відмов в позові первісному.
Отже, в цьому випадку відповідач переслідує мету не тільки відмови
позивачу в позові, а й присудження позивача до цілком певних дій.
У спорах, які випливають із житлових правовідносин, подібні випадки
зустрічаються тоді, коли позивач вимагає виселення відповідача , через
неможливість спільного проживання, а відповідач у зустрічному позову
вимагає виселення позивача як такого, що не має права на житлову
площу.
І тут ми бачимо , що задоволеная зустрічною позову спричиняється до
відмови в задоволенні позову первісного. Взаємна пов’язаність обох позовів
позовів може полягати і в тому, що зустрічний позов спрямований на підрив
підстав первісного позову.
Федотова пред'явила до Григор'євої позов про повернення майна, яке
залишилося після смерті батька. На підтвердження своїх позовних вимог
Федотова представила свідоцтво про правона спадщину. Григор'єва пред'явила
зустрічний позов про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.
Судом був задоволений зустрічний позов, в задоволенні первісного було
відмовлено.
У даному прикладі первісний позов був заснований на праві
спадкоємства. Визнання ж цього свідоцтва недійсним не тільки викликало
відмову у задоволенні первісного позову, а призвело до заперечення всіх
прав, заснованих на свідоцтві про право на спадщину і виключило повністю
всі майбутні домагання на цій же підставі. Взаємний зв'язок первісного і
зустрічного позову може виявлятися в тому, що обидва випливають з однієї
підстави. Припущення спільного розгляду обох позовів тут пояснюється тим,
що взаємний зв'язок підкреслює однорідність обставин виникнення взаємних
матеріально-правових вимог між позивачем і відповідачем. У даному
випадку для спільного розгляду обох позовів були однакові юридичні факти.
Степанова пред’явила позов до Смоленцової про виселення з будинку,
який їй належав, за мотивом особистої потреби в житлі. Смоленцева
пред'явила зустрічний позов про стягнення 900 карбованців — вартості
зробленого нею капітального ремонту будинку.
Тут у підставі первісного і зустрічного позову є спільні юридичні
факти, бо спір виник з приводу одного й того ж будинку. Первісний і
зустрічний позов можуть бути взаємозв'язаними і тоді, коли підстава
зустрічного позову паралізує підставу первісного позову , а тому
задоволення вимог відповідача виключає задоволення вимог позивача.
У судовій практиці подібні випадки зустрічаються досить часто.
Задоволення зустрічного позову про визнання неправильним запису
батьківства органами РАГСу паралізує вимогу первісного позову про
стягнення алиментів на утримання дитини. Такі характерні види зв’язку між
первісним і зустрічним позовом.
Зустрічний позов може бути прийнятий судом до спільного розгляду і
тоді, коли він спрямований до зарахування первісної вимоги Для здійснення
зарахування матеріально- правова вимога відповідача до позивача повинна
відповідати умовам, вказам в ст. 217 ЦК України.
Однак і за наявності цих умов не будь-яка вимога відповідача може
бути пред’явлена до зарахування. Так, наприклад, зарахування не
припускається для погашення вимог за позовами про стягнення аліментів.
Цивільні процесуальні кодекси союзних республік до прийняття нового
процесуального законодавства по-різному розглядали зустрічний позоз як
засіб зарахування.
Так, у цивільних процесуальних кодексах України, Азербайджану , Грузії
, Туркменії було прямо вказано, що для здійснення зарахування необхідно
пред'явлення зустрічного позову. Цивільний процесуальний кодекс Росії та
інших республік для здійснення зарахування не вимагали пред'явлення
зустрічного позову. Тут зарахування може бути здійснено шляхом
заперечення проти позову, якщо пред'явлення зарахування вимога була
меншою або рівнозначною первісному позову. Коли ж зараховувана сума була
більше ціни первісного позову, то зустрічний позов має бути пред'явлений на
суму, яка перевищує ціну первісного позову.
За діючим процесуальним законодавством для здійснення зарахування
обов’язкове пред'явлення зустрічного позову. Зарахування , як відомо, не
настає автоматично. Для припинення зобов’язання шляхом зарахування
необхідна заява про це хоча б одного учасника спірного правовідношення.
Згода іншої сторони не потрібна, бо зарахування- це одностороння угода. В
той же час зарахування не виключає і взаємної згоди сторін і зобов’язань з
цього приводу.[82]
У судовій практиці зарахування зустрічних вимог відбувається таким
шляхом: менша за сумою вимога погашається повністю, а більша припиняється в
частині, рівній меншій вимозі. Пред’явлення зустрічного позову відбувається
за загальними правилами позовного судочинства. У зустрічній позовній заяві
повинні бути вимоги про реквізити позовної заяви (ст.137 ЦПК України)
загальними правилами зустрічної позовної заяви. Велике практичне значення
має строк пред’явлення зустрічного позову. Необхідність встановлення строку
для пред’явлення зустрічного позову диктується інтересами судової
практики.. ст. 140 ЦПК України – встановлює загальне правило про те, що
зустрічний позов може бути пред’явлений не пізніше 3-х днів до судового
засідання по справі. Вказані в законі строки забезпечують можливість для
відповідача своєчасно подати зустрічний позов, попереджують необхідність
відкладання слухання справи, бо позивач може підготуватись до захисту за
зустрічним позовом. Припинення зустрічного позову після вказаного строку
залежить від розсуду судді або суду.
Отже: прийняття зустрічного позову за три дні до судового засіданняя
(при наявності необхідних умов)- це обов’язок судді. Прийняття зустрічного
позову пізніше- це вже не обов’язок судді, а право. Кінцевим строком
пред’явлення зустрічного позову буде, природно вихід суду до нарадчої
кімнати.
Висновки.
В руслі поступового розвитку всього права успішне розв’язання
завдань подальшого удосконалення норм цивільного процесу нероздільно
пов’язано з дослідженням важливих проблем науки цивільно-процесуального
права, до числа яких належить і проблема захисту відповідача проти позову
в цивільному судовому провадженні. Глибше і всестороннє дослідження
питання захисту цивільних прав стало особливо актуальним з прийняттям
Конституції України 28 червня 1996 року – де закріплено право громадян на
звернення за захистом (ст.51).Розмежовується право на звернення за захистом
і право на судовий захист від посягань на честь і гідності, життя і
здоров’я та ділової репутації, на особисту свободу та майно.
В науці цивільного процесуального права питанню судової цивільно-
правового захисту приділено велику увагу ( М.А. Гурвич, А.А.
Добровольський, Р.Е. Гукасян, П.Ф. Елісейкін, А.Ф. Козлов, С.В. Курильов,
А.А. Мельников, В.М. Семенов, Н.А. Чечина, Д.М. Чечот, М.С. Шаканян, В.М.
Щеглов, К.С. Юдельсон та інш.). Однак потреба в подальшій розробці питання
захисту цивільних прав не тільки зберігається, а й стає більш
актуальною. Теоретична розробка проблеми захисту проти позову відстає від
рівня дослідження позову, права на позов. Правове забезпечення функції
захисту відповідача проти позову значно слабші правового забезпечення
фукції підтримки позову, що проводиться позивачем. Вивчення практики
показує, що судові органи мають потребу у вирішенні цілого ряду питань,
пов’язаних із здійсненням права відповідача на захисні дії проти
позову.
Все вищевикладене і привело мене до до вибору цієї теми моєї
дипломої роботи. Проблема захисту відповідача проти позову достатньо
широка, якщо вирішити її стосовно до всіх стадій процесу, до всіх
юридичних органів. Своє завдання я обмежив дослідженням захисту
відповідача в цивільному судовому провадженні. Правосуддя по цивільним
справам являється основною, найбільш досконалою формою захисту порушених
як прав які оспорюється так і прав, що охороняється законом інтересів
громадян і організацій.
Метою дослідження являється удосконалення теоретичних положень
захисту відповідача проти позову в цивільному судовому провадженні,
виявлення ефективного правового регулювання захисної діяльності
відповідача в суді першої інстанції.
В ході дслідження я спробував вирішити слідуючі завдання – на
основі чинного законодавства та практичного матеріалу проаналізувати
судовий захист суб’єктивних матеріальних прав і охороняючих законом
інтересів, питання закінчення справи без винесення судового рішення, а
також право відповідача на захисні дії проти позову і процесуальні засоби
захисту відповідача;
Аналіз норм цивільного судового провадження і судової практики
приводить до висновку, що одним із способів цивільно правового захисту
виступа є відмова у позові. Визнання захисту прав і інтересів являється
складовою частиною захисту цивільних прав і поглиблює знання про механізм
цивільно-правового захисту, допомогає вирішенню спірних питань про
співвідношення захисту цивільних прав і охорони цивільних прав, про
поняття об’єкту, способах реалізації цивільно-правового захисту,
передумовах здійснення права на захист в матеріальному змісті.
Існування права на захист в матеріальному змісті, пов’язується з
наявністю цивільної охоронюючої правоздатності. Дослідження передумов
виникнення і умов здіснення права на захист в матеріальному змісті має
пряме відношення до науки цивільного процесуального права, чи приводить до
необхідності розглядати ефективність функціонування цивільного
процесуального правовідношення як умови на реалізаію права на захист в
матеріальному змісті. Висновки про про існування в цивільному процесі
захисту в процесуально-правовму змісті дозволяє розкрити суть і
значення провадження по справі і залишення позову без розгляду і уточнення
основи позову ст.139 ЦПК України.
Розглядаю захист як висновок суду по існуванню правового спору,
необхідно відрізняти судовий захист від захисних дій відповідача. Захисні
дії відповідача в суді першої істанції можуть бути направлені на повне
чи часткове відхилення заявленого позову, чи на відхилення процесу без
винесення судового рішення. Право відповідача захищатись проти позову
розглядається в його динаміці, починаючи з порушення цивільної справи і
до відправлення складу суду у нарадчу кімнату для винесення рішення. При
цьому потрібно підкреслити, що здійснення права відповідача захищатись
проти позову в значній мірі залежить від діяльності суду по роз’ясненню
прав і сприяння відповідачу, як і позивачу, в застосуванні їх прав.
Застосовуючи до цілей функціонування відповідача в суді першої
інстанції виділяють три групи процесуальних засобів захисту відповідача :
. Матеріально- правові заперечення і зустрічний позов;
. Процесуальне заперечення (процесуальний відвід);
. Інші процесуальні засоби.
Захист судом суб’єктивного матеріального права чи охоронюваного законом
інтересу являється складовою частиною цивільно-правового захисту. Захист
права являє собою висновок юрисдикційного органу про визнання права
позивача чи застосування в його користь інших передбачених законом
способів захисту, висновок юрисдикційного органу про відмову в прийнятті
поданого позову, а також дії по примусовому виконанню винесеного рішення..
Реалізація судом мір цивільно-правової відповідальності являє
собою захист цивільних прав. Обов’язок суду захистити порушене чи
оспорюване суб’єктивне право чи охоронюваний законом інтерес несе суд чи
інший юрисдикційний орган- цим визначається охоронювана природа захисту
цивільних прав. Захист може бути реалізований тільки в рамках процесуальних
відносин, які при цьому і виникають.
Не погоджуюсь з думкою, що цивільно-правовий захист зводиться
тільки тому, хто за ним звернувся (позивач), можна прийти до висновку про
існування об’єкту захисту і у випадку пред’явлення необгрунтованого
позову. Для них це є – суб’єктивне право чи охоронюваний законом інтерес
відповідача. Відхилення позову може означати визнання відповідачем
володарем оспорюваного права, чи його підтвердження (заперечувальний позов
про визнання). Рішенням про відмові в закритті чи зміні правового
відношення захищається юридичний інтерес відповідача. Юридичний інтерес
відповідача подягає у відхиленні позову . Отже, в своєму змісті являє
собою захист чи суб’єктивного матеріального права, чи охоронюваного
законом інтересу. При такому захисті усувається спірність права,
підтверджується суб’єктивне право відповідача і відповідний обов’язок
відповідача, відновлюється правове положення відповідача, яке порушене
необгрунтованим позовом. Це дозволяє виділити відхилення позову в
самостійний спосіб захисту цивільних прав .
Цілями цивільно-правового захисту є :
. стійкість цивільних правовідносин, внесення ясності і правового
положення суб’єктів ;
. зупинення і видалення цивільних правопорушень;
. попередження правопорушень.
Розгляд цілей захисту цивільних прав і взаємозв’язку з способами її
здійснення, дозволяє зробити висновок, що надання стійкості цивільним
правовідносинам, внесення ясності в правове положення суб’єктів досягається
визнанням, зупиненням чи зміною правового положення і відхиленням позовів.
Присікання і вилучення цивільних правопорушень забезпечується
відновленням того стану, який існував до порушеного права, присудженням
виконання в натурі, стягнення спричинених збитків з правопорушника, а у
випадках, передбачених законом чи договором – неустойки (штраф, пеня) і
іншими способами. Попередження правопоршників досягається внесенням
ясності в правове положення суб’єктів (а) і усуненню цивільних
правопорушень, відновлення порушених прав (б). Виховання і перевиховання
правопорушників досягається застосування мір цивільно-майнової
відповідальності, а також гласностю процесу і активним участю
громадськістю в захист цивільних прав .
Право відповідача на захист в матеріальному змісту являє собою
можливість отримання рішення юрисдикційного органу повне чи чатскове
відхилення позову. Узагальнив погляди, які які були висловлені в
літературі по проблемі права на матеріально-правовий захист, можна
прийти до висновку, що право на захист в матеріальному змісті самостійне за
своїм характером.
Правоздатність суб’єктів цивільного процесу не вичерпується
здатністю стати володарем суб’єктивного матеріального права. Воно включає
можливість суб’єкта отримати захист у випадках порушення чи оспорювання
права, неясності об’єму і змісту цивільних правовідносин і у інших
випадках. Ці правові можливості існують не ізольовано один від одного.
Виникають і втрачається вони одночасно. Не виникає сумнів, що виявлення
права на захист в матеріальному змісті, як всякого суб’єктивного права,
можливо лише на основі правоздатності. Можливість домінування означає як
здатність мати права і обов’язки, так і здатність захистити своє право
чи охоронюваний законом інтерес.
Якщо охоронювана правоздатність являється першою передумовою права
на захист в матеріальному змісті, то другою передумовою складає
охоронювана правоздатність. Так, з виникненням права власності на річ, у
суб’єкта виникає охоронюване повноваження на захист шляхом визнання права
чи іншої потреби в його захисту у суб’єкта проявляється можливість отримати
захист іншими методами, поряд з визнанням, способами . На основі
розроблених в літературі критеріїв розглядаються такі категорії, як
правоздатність, суб’єктивне право і одностороння правоздатність ( М.А.
Гурвич, В.Н. Щеглов, Д.М, Чечот) я розглядаю охоронюване повноваження
тільки як можливість певної особи отримати захист. Його виділення
обумовлене принципом диспозитивності цивільного права: тільки з зверненням
до юрисдикційного органу заінтересованої особи виникає суб’єктивне право на
захист в матеріальному змісті. Виключенням складають випадки оспорювання
позивачем обов’язків в правовідношенні і звернення за захистом
охоронюваного законом інтересу. З порушенням цивільного права по
негаторному позову про визнання і притягненні особи в якості відповідача
його охоронююча правоздатність на захист трансформується в право на захист
в матеріальному змісті. У всіх інших випадках право відповідача на
матеріально-правовий захист виникає на основі цивільної охоронюючої
правоздатності. Розпоряджатись можливістю отримати захист порушеного чи
оспорюваного суб’єктивного права, чи охоронюваного законом зацікавленості
суб’єкту суб’єктивного права і після порушення цивільної справи, за
виключенням випадків, коли ці дії протирічать закону чи порушують будь-чиї
інтереси.
Право на матеріально-правовий захист виникає із звернення особи з
позовом чи зустрічним позовом, з зверненням з позовом прокурора, органів
державного управління і інших осіб, і про притягненні особи в ролі
відповідача. Право на захист являється категорією, що охороняє, оскільки
його існування обумовлено наявністю матеріального закону і передбачених
юридичних фактів.
Захист в процесуальному змісті являє собою закінчення цивільної
справи без винесення судового рішення. Ухвала суду про закриття справи чи
про залишенні позову без розгляду як акт захисту містить висновок суду по
питанню про захист по процесуальним підставам. Потреба в процесуально-
правовому захисті може бути обумовлена чи відсутністю у позивача права на
пред’явлення позову і помилкою судді по порушенні справи (п.9 ст.136 ЦПК
України) чи недотримання зацікавленою особою умов реалізації права на
пред’явлений позов(п.2 ст.136 ЦПК України), також які призвели до
помилкового порушення процесу. Процесуально-правовий захист може бути також
наслідком неможливісті продовження правомірно виникнутого процесу так як
позивач відмовився від позову, заключенню сторонами мирової згоди,
пред’явлення позову недієздатною особою і по іншим підставам (п.8 ст.136
ЦПК України). Об’єктом захисту в процесуальному змісті виступає інтерес
відповідача в закінченні справи без судового рішення, і тим самим до
залишення без вирішння матеріально-правової вимоги взагалі, чи в даному
процесі.
Аналіз діючого процесуального законодавства, судової практики і
судової практики і висловлених в літературі суджень приводить до висновку
, що потребують у виділенні в якості самостійних підстав закриття
провадження по справі обставин. Припинення провадження по справі по п1-9
ст. 136 ЦПК України настає або у вигляді неусвідомленості справи справи
судовим органам, чи у наслідок прямого заборонення закона приймає вимоги
до захисту, чи внаслідок відсутності у сторони цивільної процесуальної
правоздатності, чи відсутності юридичного інтересу у особи, яка
звернулась за захистом. Порушення правил підвідомчості робить рішення
незаконним. Приняття до провадження непідвідомчої справи може призвести
і до неправильного його розв’язання судом (ст.132 ЦПК України)
Захист інтересів відповідача припинення провадження по справі
прямої заборони законом приймати вимоги по захисту обумовлені тим, що
виносить рішення по неохоронюючим законом вимогам недопустимо.
Припинення провадження по справі може бути наслідком відсутності
цивільної процесуальної правоздатності у підприємства, організацій,
установ, при цьому навряд чи можна погодитись, що цивільна
процесуальна правоздатність юридичної особи являється специфічною - інакше
прийшлось би визнати право оспорювати об’єму процесуальної правоздатності
юридичної особи як сторону процесу.
Припинення провадження по справі може бути обумовлено відсутністю у
особи, яка пред’явила позов процесуальної зацівленості. Заінтересованим
являється особа, яка звертається за захистом свого права чи охоронюваного
законом інтересу, або вимагаючого захисту прав іншої особи на основі
повноважень, яке надає повноваження довіреністю чи законом.
Звертаючись до процесуально-правової сторони позову захисту -то
ним не охоплюють всі випадки пред’являється судом захисту так як
тотожні заявлених вимоги. Спір в частині майнових стягнень може бути
вирішений в порядку кримінального судового провадження і третейсим судом,
але по діючому законодавстві вирок суду, що вступив в законну силу в
частині цивільного позову і рішення третейського суду по тотожному позову,
не являється перешкодою до порушення цивільної справи в суді і внаслідок
не тягунть припинення помилкового виникнення провадження по справі.
Підставами, які зумовлюють виникнення у відповідача права на захист
та залишення позову без розгляду, свідчать про помилкове виникнення справи
, чи неможливості продовження правомірно виникнувшого процесу.
Аналіз підстав процесуально-правової захисту залишення позову без
розгляду показує , що не осягненні всі випадки залишення судом позову без
розгляду у вигляді тотожності заявлених вимог заявлених вимог в справах
по спору між тими ж сторонами, по тому ж предметі і за тих же підстав:
може бути порушено, але ще не розглянуто третейськими судами. Можливо
також, після розв’язання особами, які беруть участь по справі їх прав і
обов’язків сторонам виражають згоду на передачу спору в третейський суд, і
укласти договір третейського запису. Передбачається, що обставина, яка
перешкоджає розгляду справи і відповідно, яка виступає в якості підстави
процесуально-правового захисту залишення позову без розгляду являється
порушення справи про розірвання шлюбу при відсутності згоди жінки на
на розлучення під час вагітності і на протязі одного року посля
народження дитини, виходя з цього положення потрібно доповнити ст 136 ЦПК
і доповнити цим положенням
Право відповідача в захист свого права чи охоронюваного законом
інтереса запезпечує відповідачу здіснити функції захисту захисту проти
позову, яка протистоїть функції підтримки позову, що здійснюється
позивачем. Право відповідача на захисні дії проти позову в цивільному
судовому провадженні необхідно вирівняти з правом услякої зацікавленої
особи з встановленням порядку в суді за захистом порушеного чи оспорюваного
права чи охороняючого судом інтересу. Проводячи опитування серед
відповідачів – лише 53% респондерам було роз’яснено їх процесуальні права
і обов’язки. Не в повній мірі використовують суди можливість письмового
роз’яснення відповідача, хоча воно являється одним з доказів по справі.
Необхідно передбачити надання відповідачем письмової відповіді по особливо
важким справам.
Ефективність захисної діяльності в цивільному судовому провадженні
залежить від забезпеченні відповідачу рівності в процесі, якщо справа буда
порушена за позовом прокурора.
Порушення цивільних справ по заяві прокурора і інших осіб, тобто
осіб, як правило, що мають спеціальні знання, досвідом ведення судових
справ і авторитетом державних органів- утруднює для відповідача захист
проти позову. По таким справам бажана участь представника із числа
колегії адвоката. Задача адвоката, як представника відповідача, буде
залючатись в тому, щоб використати всі передбачені законом засоби захисту
відповідача.
Захисні дії відповідача в суді першої інстанції – це його діяльність
з використанням наданих можливостей законом процесуальних засобів,
направлені на повне чи часткове відведення судом заявлених вимог чи на
закінчення процесу без винесення рішення. Захисні дії відповідача проти
позову базуються на багаточисельних повноваженнях. До числа яких
відносяться: право заявляти матеріально-правові чи процесуальні
заперечення, пред’являти зустрічний позов направлений на руйнування основи
первісного позову, наводити
|
