Захист прав та iнтересiв вiдповiдача в цивiльному процесi - Государство и право - Скачать бесплатно
Відповідач вправі
визнати позов, сторони можуть завершити справу мировою угодою. Всі ці дії
знаходяться під контролем і при безпосередній участі судді.
Сторони користуються рівними процесуальними правами. На сторону, яка
недобросовістно заявила позов чи спір проти позову. З метою затягування
чи ускладнення процесу, судом може бути накладений обов’язок виплаті
іншій стороні винагороди за фактичну втрату робочого часу у відповідності
до середнього заробітку, але не більше 5% від задоволеної суми позову.
Ведення процесу від свого імені і в захист суб’єктивних прав та інтересів,
поширення на учасників процесу сили судових рішень, несення судових
витрат характерне також для “скаржників” і заявників з непозовних справа.
Відмінність складається в тому, що по справах які виникають з
адміністративно-правових відносин, не стягуються судові витрати, а по
справам окремого провадження, за загальним правилом захищається не
суб’єктивне право, а законний інтерес.
В справі можуть брати участь декілька позивачів чи відповідачів,
заявників, наприклад Пленум Верховного Суду СРСР в Постанові № 2 від
3.04.’87р - звернув увагу на те, що при розгляді позовних вимог громадянина
чи заяви прокурора про визнання ордера недійсним суд зобов’язаний
притягнути до участі з відповідачем і виконком на якого повинен бути
покладений обов’язок надати інше жиле приміщення основою для співучасті
служать однорідність вимог і їх тісний взаємозв’язок.
Ціль такої співучасті - економія часу, судових витрат і праці судді.
Однорідні рішення аналогічних питаннях не виносяться одне за іншим в
декількох провадженннях, сукупність справ розглядається одночасно.
Співучасть може бути необхідна, коли окремий розгляд однорідних вимог
неприпустимим. Основою обов’язковою співучасті є загальне право чи борг,
наприклад, при пред’явленні позову батьком, до одного із своїх дітей про
витребуванні коштів на прожиття, суд в якості відвідувачів може притягнути
і інших дітей.
Кожен з учасників-самостійний суб’єкт процесу, він не позв’язаний
волею інших і не зв’язує їх в свою чергу. Єдиний виняток- випадок, коли
один з співучасників оскаржив рішення, але воно в силу ст.296 ЦПК України,
може бути розглянуто і у відношенні осіб, не подавших скаргу. Крім того,
співучасники які виступили на тій стороні, що й сторона яка подала скаргу
можуть приєднатись до скарги, не вносячи відповідного державного мита.
Ще одним варіантом ускладнення процеса, крім участі в ньому
співпозивачів, а інколи і тих інших одночасно, являється заміна
неналежної сторони.
Пленум Верховного Суду СРСР в постанові № 8 від 18 04 ’86р “Про
застосування судами законодавства при розгляді спорів виникаючих із
авторських правовідносин”- вказав, що справам про авторство (співавторство)
на твір належним відповідачем, являється особа, яка по твердженню позивача
присвоїла твір, якщо до неї пред’явлена вимога про захист порушеного
авторського права. В необхідних випадках, організація , яка випустила в
світ твір, може бути притягнута до справи в якості відповідача і по
ініціативі суду.
Належна сторона - власник чи спірних прав чи спірних обов’язків.
Неналежна сторона - особа, по відношенні до якої по матеріалам справи
виключається твердження про те, що вона являється суб’єктом спірних
матеріалів правовідносин.
У відповідності до ст.105 ЦПК України суд встанов під час розгляду
справи, що позивач чи відповідач неналежні, може не зупиняючи справу
замінити зі згоди позивача первісного позивача чи відповідача - належним.
Якщо первісний позивач не бажає вибути із процеса, належного позивача суд
сповіщає про можливість вступу в справу в якості третьої особи з
самостійними позовними вимогами.
Коли первісний позивач не згідний вибути із процеса, а належний не
хоче вступити в нього, справа продовжується без заміни, суд в позові
відмовляє. При вступі нового позивача в процес суд веде процес з двома
позивачами і в залежності від обставин виносить рішення застосовуючи до
позивача належному; неналежному же позивачу відмовляє в позові.
При вибутті неналежного позивача із процесу і вступі в нього
належного в процес починається знову на заміну відповідача також
вимагається згода позивача, якщо вона отримана, суд звільняє первісного
відповідача від участі в справі і притягує нового. Процес починається
спочатку. Якщо позивач не погоджується на заміну відповідача, суд залишає
зі своєї сторони в справі, притягує належну, проводить процес з двома
відповідачами і виносить заключне рішення.
Від заміни неналежної сторони слід відрізняти процесуальне
правонаступництво. Основа його – правонаступництво в матеріальних
правовідносинах, які являються і предметом спору, перехід на протязі
процеса прав та обов’язків по спірних правовідносинах до іншої особи-
внаслідок спадку чи ліквідації юридичної особи, з переходом прав і майна до
іншої організації. Цей випадок носить назву загального правонаступництва.
Можлива і часткове правонаступництво по причині переводу боргу чи уступки
вимог права вимоги до іншої особи.
Правонаступництво допустиме в будь-якій стадії процесу. Процес
продовжується з того моменту, коли виник спір про правонаступництво, а не
спочатку.
3. Поняття принципів цивільно-процесуального права.
В принципах права відображається відношення людей до права в якості
соціальної цінності. Тому в них як у фокусі сконцентровано відображається
зацікавленість певної групи осіб наділити своє право такими рисами, які б
в найбільшій ступені могли задовільнити їх потреби принцити складають
основу будь-якої системи права і кожної його галузі.
Не являється винятком і цивільно-процесуальне право, яке є самостійною
галуззю права, і якій характерні як загальні риси так і визначена
специфіка, що характерна лише для окремої галузі.
Радикальні зміни в політичній і економічній системі України потребують
належного правового забезпечення. Одночасно і сама правова система вимагає
в обновленні змісту, організаційних форм і методів функціонування. Не
останню роль в цій роботі відводиться і тим основностворюючим началам, на
яких будуються судова система і її діяльність- принципам.
Про поняття принципів в науці цивільно-процесуального права висловлені
різні думки. Суть одного з них складається в тому, що принципи
визначаються основостворюючі начала, на яких будується цивільний процес і
які виражають завдання правосуддя по цивільним справам, характеризують
методи їх здійснення. З точки зору, наприклад, професора В.М.Семенова,
принципи - це якісні особливості, які складають ідейно-політичні начала
права і виражають класову направленість, конкретний соціальний тип,
специфічні особливі права.[10]
Всі принципи цивільного процесуального права отримали законодавче
закріплення в його нормах. Однак з позицій юридичної техніки вони виражені
в законах по-різному. Одні з них - їх більшість- сформулювані законом в
окремих статтях, наприклад принцип гласності судового розгляду,
незалежності суддів та інші. Деякі принципи виражаються в змісті окремих
норм та інститутів і випливають з них шляхом теоретичного аналізу та
узагальнення. Наприклад, суть принципу диспозитивності - наука цивільно-
процесуального права випливає із змісту ст. 160 ЦПК України та інших
статей.
4.Склад, система і класифікація принципів цивільного
процесуального права.
Сукупність принципів цивільного процесуального права в їх тісному
взаємозв’язку утворює чітку систему. Взаємозв’язок принципів проявляється
по-різному: одні з них розвиваються та доповнюють положення інших
принципів; у інших випадках одні принципи являються гарантіями інших,
сприяють перетворенню їх в практику і т.д. Повнота здійснення кожного
принципу залежить від послідовності дотримання інших однаково значимих
положень. Їх взаємозв’язок визначається єдністю вираженню в них ідеях,
цілеспрямованістю до досягненню єдиної мети.
В єдиній системі принципів кожен з них відіграє самостійну роль. Ті
чи інші принципи можуть мати певне значення і знаходять найбільше
проявлення в одній із стадій цивільного процесу або окремих інститутах,
але загальне значення кожного принципу визначається його взаємозв’язком з
іншими, комплексним впливом принципів на діяльність правосуддя по
цивільних справах.
Класифікація принципів цивільного процесуального права може бути
проведена по різним ознакам (критеріям) і в певній мірі має суб’єктивний
характер. Підтвердженню цьому - різні точки зору на проблему класифікацію
принципів. Однак, слід мати на увазі, що будь-яка класифікація принципів
цивільного права умовна, так як вони взаємопов’язані і взаємообумовлені.
В той же час класифікація принципів дає можливість визнати роль,
місце і значення кожного з них. Традиційною, вважається класифікація
принципів по джерелам їх нормативного забезпечення: відповідно виділяють:
. принципи, закріплені у Конституції України
. принципи закріплені в законодавстві про судоустрій та судове
провадження.
М.А. Гурвич, поділяючи погляди угорського процесуаліста Л.Неваі, за
основу класифікації принципів цивільного процесуального права взяв критерій
- роль цих принципів в здійсненні правосуддя. В залежності від неї він вів
розмову про організаційні та функціональні принципи судового
провадження[11]. Пізніше, удосконаюючи дану класифікацію, він запропонував
інший критерій-об’єкт врегулювання, виділив дві групи принципи загального
значення: принципи визначаючі демократизм цивільного права, і принципи,
які виражають законність в процесі. К.С..Юдельсон стосовно до принципів
цивільного процесуального права виразив класифікацію принципів,
запропоновану С.С. Алексєєвим в загальній теорії права, в
залежності від того, яку область правових відносин вони поширюються[12]:
. загально-правові принципи, виражаючі склад цивільного
процесуального права;
. міжгалузеві принципи, одночасно характерні цивільно-процесуальному
праву та суміжним з ними галузями;
. принципи цивільно- процесуального права, які виражають зміст саме
цієї галузі права (галузеві принципи);
. принципи правових інститутів, які виражають зміст і особливості
кожного інституту цивільно- процесуального права.
В учбовій та науковій літературі можна зустрітити і інші варіанти
класифікації приципів. Класифікація принципів цивільного процесуального
права по джерелу їх закріплення (а саме виділенні конституційних
принципів) має певний зміст, оскільки вказані принципи впливають на весь
зміст цивільно-процесуального права, так як Конституція України - це
юридична база для всього українського законодавства. Однак виділення
конституційних принципів не означає приниження інших, прямо сформулюваних в
Конституції. Всі принципи однаково важливі та обов’язкові.
Конституційними принципами цивільного процесуального права
являються:
. здійснення правосуддя по цивільним справам тільки судом;
. незалежність суддів і підкоренню їх тільки Закону;
. гласність судового розгляду;
. рівність перед законом та судом
. змагальність
. рівність сторін.
До галузевих принципів цивільного процесуального права,
закріпленні в законодавстві про судопровадження відносять:
. врахування одноособового та колегіального розгляду цивільних справ
в судах;
. національна мова судового провадження;
. участь громадськості в судовому провадженні ;
. безпосередність в дослідженні доказів;
. безперервність судового розгляду.
4а. Конституційні принципи цивільного процесуального права.
Здіснення правосуддя по цивільним справам тільки судом Правосуддя в
Україні здійснюється тільки судом (ст.124 Конституції України). Судову
систему в Україні складає Коституційний Суд Укрїани, суди загальної
юрисдикції та арбітражні (господарські) суди. Їх діяльність направлена на
розгляд кримінальних та цивільних справ і тому завжди пов’язана з
необхідністю застосування державного примусу. В цьому полягає особлива
роль суду серед інших правозастосовуючих та правоохоронних органів.
Крім того, судові органи в силу специфіки організації і процесуальної
форми діяльності поставлені в особливі умови, що дає їм можливість
розібратись в найскладніших ситуаціях кримінального злочину, чи цивільного
правопорушення, правильно тлумачити і застосовувати закон, та винести
законне, обгрунтоване, справедливе рішення. Все це має важливе принципове
значення для виконання функцій правосуддя. Оскільки держава поклада
здійснення правосуддя тільки на судом, вона категорично забороняє кому б то
не було займатись судовою діяльністю і застосовувати примус до
правопорушників в формі правосуддя.
Розгляд деяких категорій цивільних справ у випадках, вказаних в
законі, третейськими судами, а також іншими державними органами і
громадськими організаціями не явлється правосуддям, тому що суд і тільки
суд- єдний державний орган, здійснюючий правосуддя в певній процесуальній
формі, чітко регламентуючих законом, тільки суд має право позбавити
громадянина його особистих, майнових та інших прав.
Чітко визначений процесуальний порядок розгляду та вирішення
цивільних справ характерний лише для судового провадження розгляд цивільних
справ іншими органами і організаціями не обмежується жорсткою
процесуальною формою.
Дія даного принципу проявляється :
1. В праві контролю суда за законністю дій адміністративних органів
і посадових осіб у випадку застосуваннням ним цивільного
законодавства;
2. В контролю суду за законністю рішення третейських судів при їх
виконанні;
3. В примусовому виконанні, як правило, судовим виконанням під
контролем суду рішень і постанов всіх органів, здійснюючих
захист прав;
4. У винесенні заключного рішення судом у випадках розгляду
певного спору про право декількома органами, в число яких
входить і суд.
Незалежність суддів і підкоренню їх тільки Закону.
Судді незалежні і підкоряються лише Конституції та Законам України (
ст.8 ЦПК України). Їм забезпечуються умови для безперешкодного та
ефективного здійснення своїх прав і обов’язків. Будь-яке втручання в
діяльність суддів по здійсненню правосуддя недопустиме і тягне за собою
відповідальність по Закону.
Незалежність суддів і підкоренню їх тільки закону-це два погодженні,
органічно пов’язані між собою начала. Вони складають єдиний принцип, так
як незалежність суддів зумовлена їх підкоренню тільки Закону, а підкорення
Закону в свою чергу, можливе лише при умові, що судді дійсно незалежні.
У відповідності з даним принципом ніхто не вправі впливати в судову
діяльність по рішенню конкретних справ ніякі державні органи, громадські
організації чи посадові особи не мають права здійснювати будь-який прямий
чи непрямий вплив, давати вказівки суддям, як вирішити конкретну судову
справу. Таке втручання в правосудну діяльність антиконституційне.
Основні правові гарантії незалежності суддів передбачені в в ст. 126
Конституції України та Законом України “Про статус суддів”.
Незалежність судді забезпечуються передбачена Законом:
. процедурою здійснення правосуддя, забороною під погрозою
відповідальності по здійсненню правосуддя;
. встановленим порядком зупинення та закриття повноважень судді;
. правом судді на відставку, недоторканістю судді;
. системою органів судівської спільності;
. надання судді за рахунок держави матеріального та соціального
забезпечення, відповідно до його високого статусу.
Ряд правових гарантій незалежності суддів, закріплений в цивільно-
процесуальному законодавстві, регулюючому діяльність суддів при розгляді
цивільних справ: порядок розгляду всіх питань цивільної справи і право
судді на окрему думку; таємниця нарад суддів (ст. 210 ЦПК України)
Будь-яке втручанння в діяльність суддів по здійсненню правосуддя
переслідується по Закону. У відповідності з Законом України “Про статус
суддів” передбачена відповідальність за вплив у будь-якій формі на суддів
з ціллю протидіянню всесторонньому, повному і об’єктивному розгляду
конкретній справі чи досягти винесенню незаконному судовому рішенню
Закріплення розгляду принципу незалежності є відміна строку
повноважень судді і правила про незміність та неприторканність судді.
Гласність судового розгляду.
Розгляд судової справи у всіх судах відкрите (ст.129 Конституції
України та ст. 10 ЦПК України). Розгляд справи в закритому засіданні суду
допускається лише у випадках, встановлених Законом, з дотриманням при цьому
всіх правил судового провадження.
Принцип гласності судового розгляду важливий для забезпечення виховних
функцій правосуддя по відношенню як до присутніх в залі судового
засіданя, так і учасників судової справи. Разом з тим, в силу даного
принципу громадяни мають можливість контролювати діяльність суду, а виборці
– ще й за діяльністю народних засідателів. Гласність судового розгляду
являється одним із яскравих виявів демократії в області здійснення
правосуддя. Досягнення таких завдань, як захист прав громадян, виявлення
причин, породжуючих правопорушень, попередження правопорушеь і становить
можливість завдяки гласності судових процесів
Закритий судовий розряд цивільних справ допускається у відповідності
зі ст.10 ЦПК:
1. В цілях запобігання розголошенню державної таємниці
2. В цілях запобігання розголошенню даних про інтимні сторони життя
осіб, що беруть участь в справі, а також забезпечення таємниці
усиновлення (ст.112 Кодексу законів про шлюб і сім’ю
України).
В цих випадках виноситься мотивована ухвала з вказанням обставин,
які свідчать про необхідність проведення закритого судового засідання.
Інших випадків закритого розгляду судових справ закон не передбачає, і
тому не допускається видалення із залу судебного розгляду громадян,
якщо ними не порушений порядок
Слухання справи в закритому засідання ведеться у всіх випадках
публічно.
Рівноправність перед судом і законом.
В Конституції України стаття 129- закріплено положення про рівність
всіх перед законом і судом і конкретизує, що на рівність громадян не
впливають їх походження, соціальне та майнове положення національна та
расова приналежність, вік, освіта, мова, відношення до релігії, характер
занять, місце проживання та інші обставини.
Рівність перед закономі судом забезпечується тим, що кожна судова
справа розглядається в одному і тому ж порядку, в одних і тих же
процесуальних формах і однаковий об’єм гарантій для осіб, які беруть
участь в справі. Цим досягається можливість рівного задоволення законних
вимог громадян, зацікавлених в результаті справи і рівна для них
можливість відстоювати свої права перед судом.
Правосуддя по цивільним справам здійснюється єдиним для всіх судом.
Принцип здійснення правосуддя начал рівності громадян перед
законом і судом і має двоякий зміст: в ньому виражається положення про
єдиний суд положення про єдність права. Встановлена Конституцією України
і законодавством про судоустрій судова система являється єдиною для всіх
громадян.
Матерільною основою рівності прав та свобод громадян служить те, що
всі вони юридично рівні по відношенню до знарядь і засобів виробництва. Це
визначає їх політичну рівність і рівноправність у всіх інших областях.
Змагальність
Судове провадження в Україні здійснюється на основі змагальності (
ст. 15 ЦПК України). Застосовуючи до правосуддя по цивільних справах це
означає, що судовий розгляд справи проходить у формі змагальності між
сторонами, джерелом якого являється протилежність їх матеріально-правових
інтересів. Процесуальне положення сторін характеризується пред’явлення їм
широких можливостей відстоювати свою точку зору шляхом активного участі в
судовому розгляді з використанням процесуальних засобів захисту.
Сторони та інші особи, які беруть участь в справі, в цілях захисту
своїх прав та інтересів посилаються на фактичні обставини справи,
представляють докази, беруть участь в їх дослідженні, виражають точку зору
на справу в цілому і по окремих питаннях. У
відповідності з принципом змагальності особам, які беруть участь в справі,
надається достатній об’єм процесуальних прав, які забезпечують кожному з
них реальність і дійсність судового захисту.
Даний принцип невід’ємний від процесуальної рівності сторін, який
є його основою, поскільки саме наділення рівними правами і обов’язками
дається сторонам можливість змагатись перед судом. Найбільш яскраво цей
принцип проявляється в стадії судового розгляду в суді першої інстанції,
але характерний і таким стадіям цивільного процесу, як касаційне
провадження, перегляд по нововиявленим обставинам та ін.
Принцип змагальності забезпечує повноту фактичного і доказового
матеріалу, наявність яких являється важливою умовою встановлення обставин
по справі.
В галузевому законодавстві закріплений ряд правил, розкриваючий зміст
принципу змагальності:
1. Кожна сторона повинна доказати ті обставини, на які вона посилається
як на основу своїх вимог і заперечень; відстоювати свою позицію в
справі;
2. Суд може запропонувати сторонами надати додаткові докази;
3. Сторони вправі посилатися на різні юридичні факти, які лежать в основі
їх вимог та заперечень
Рівність сторін.
Судове провадження здійснюється на основі рівності сторін (ст.129
Конституції України). Принцип рівності тісно пов’язаний з принципом
рівності перед законом і судом. Його суть виражається в установленому
законом і забезпечується судом рівних можливостей сторін реально
використовувати процесуальні засоби судового захисту прав та інтересів.
Завдяки дії даного принципу сторони можуть знайомитись з матеріалами
справи, робити з них виписки, задавати питання іншим учасникам процесу,
свідкам і експертам, давати усні та письмові роз’яснення суду, давати свої
висновки по всім питанням в судовому процесі, заперечувати проти доводів і
висновків іншої сторони, брати участь в судових дебатах, оскаржувати судові
акти у вищестоящий суд.
Зміст принципу рівності сторін розкривається в ряді статей ЦПК. Так
у відповідності зі ст.103 ЦПК України сторони користуються рівними
процесуальними правами. Їм забезпечується також інша рівна можливість брати
участь в розгляді справ в судовому засіданні: сторони повідомляються про
місце і час судового засідання або скоєнні певного процесуальної дії;
після викладенні справи справи по суті, суд заслуховує роз’яснення сторін
та інших учасників процесу ( ст.180 ЦПК України).
Маючи рівні процесуальні права, сторони несуть і рівні процесуальні
обов’язки. В ч.2 ст.99 ЦПК України. Це важливе положення
сформулювано так: особи, які беруть участь в справі, до яких закон
відносять і сторони, зобов’язані добросовісно користуватись всіма належними
їм процесуальними правами.
4б. Принципи цивільного процесуального
права закріплені в галузевому законодавстві.
Диспозитивність
Поняття “диспозитивність” походить від лат “dispositivus”- “маю в
розпорядженні”. Юридичний термін “диспозитивність” означає можливість особи
на свій розсуд розпоряджатись суб’єктивними правами. Принцип
диспозитивності заключається у можливості осіб, які беруть участь у справі,
мати в
|
