-АПСВ ФПУ-
КУРСОВА РОБОТА
З ПРЕДМЕТУ
ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО УКРАїНИ
“ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО УКРАЇНИ : СУЧАСНИЙ ЕТАП”
Виконала: студентка 4 курсу
юридичного факультету 43 групи
Лукаш О.Л.
Науковий керівник: Якімець О.І.
-КИЇВ 1998-
ПЛАН
Вступ
ст. 3 - 4
Поняття екологічного права Укрїни ст. 5 - 16
Екологічне право та екологічне законодавство ст. 16 - 19
Поняття і особливості принципів екологічного права ст. 19 - 27
Екологічне законодавство України: сучасний етап ст. 27 - 32
Державна політика України у галузі охорони довкілля ст. 32 - 38
Заключення ст.
38 - 40
Література ст.
41
Вступ
Насьогодні дуже важливим курсом серед інших юридичних дісціплін є
екологічне право. Чому саме цей предмет вивчають майбутні юристи? Чи є в
цьому доцільність ? Перед тим, як обгрунтувати цікавість та важливість
вибраної теми, я хочу процитувати Андрейцева В.І. з яким повністю згодна:
“Підвищений інтерес до еколого-правової освіти зумовлений необхідністю:
1) ефективного застосування природоохоронного законодавства з метою
забезпечення екологічних прав громадян;
2) об'єктивного осмислення ролі та місця законодавчих і підзаконних
актів, кількість яких постійно зростає, у системі права; регулювання
екологічних правовідносин;
3) творчого обгрунтування низки нових законодавчих положень,
концептуальних підходів до врегулювання екологічних правовідносин;
проведення їх наукової класифікації за галузевими, функціональними,
інституційиими ознаками;
4) своєчасної систематизації та відтворення новаціиних процесів у
підручниках та інших навчально-методичних матеріалах; створення
оптимальної навчально-методичної бази для об'єктивного сприйняття
студентами й іншими категоріями освітян (магістрами, аспірантами,
докторантами тощо) еколого-правових явищ, специфіки їх відображення в
екологічному законодавстві та праві;
5) формування у студентської молоді виважених еколого-правових поглядів,
прогресивного еколого-правового світогляду;
оволодіння нею навичками вирішення сучасних еколого-правових питань на мак-
ро- і мікрорівнях за допомогою державно-правових засобів; створення
широкої мережі закладів по проведенню просвітницької еколого-правової
діяльності;»
Доцільність обраної теми зумовлюється тим, що екологічне право мов грати
повинно захищати людей та довкілля, і як щира ненька піклуватися про їх
розвиток та збагачення.
Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати
як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через
нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення
природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні
деформації народного господарства, за яких перевага надавалася
розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно
небезпечних галузей промисловості. Норми права носили декларативний
характер і не стримували занепад еологічного стану України, зараз, з
прийняттям низки суттєвих законодавчих актів, все рівно, ще рано казати про
належне правове регулювання, відсутній також механізм реалізації права на
здорове і безпечне довкілля, панує екологічний нігілізм, зумовлений
багатьма факторами.
(Економіці України притаманна висока питома вага
ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та
нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом - без
будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за
відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та
економічних механізмів природокористування та без урахування вимог
охорони довкілля, можливо це і зараз.
Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної
свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля
України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод,
повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях
шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.
Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого
погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та
збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і
біологічно-генетичною деградацією народу України.Я вважаю, що відношення до
екологічних проблем повинно стати частиною свідомості кожного, і
інтегрувати цей процес у наше світосприйняття допоможе екологічне право,
як механізм регулювання правовідносин, що виникають в галузі екології.
Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що
екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими
регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її
довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними
наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до
рівня глобальної екологічної катастрофи.
На мою думку головними причинами, що призвели до загрожуючого стану
довкілля, є:
. застаріла технологія виробництва та обладнання,
. висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два – три
рази відповідні показники розвинутих країн;
. високий рівень концентрації промислових об'єктів;
. несприятлива структура промислового виробництва з високою
концентрацією екологічно небезпечних виробництв;
. відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд,
оборотних систем водозабезпечення тощо),
. низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;
І саме те що є предметом мого дослідження
відсутність належного правового механізму,
який стимулював би розвиток екологічного права, безпечних технологій
та природоохоронних систем;
відсутність належного контролю за охороною довкілля….
( Всі ці питання в правовій державі повинно регулювати саме право, а не
виробничі інтереси деяких підприємців,недбайлість державних службовців,
байдужість населення. Тому екологічне право як наука, екологічне
законодавство та їх сучасний стан я і буду намагатися дослідити у своїй
роботі.
Поняття екологічного права України
Еколого-правова наука України та система екологічного права ще зовсім
молоді.
Еколого-правові погляди в українській науці мають вікову історію, яка
бере свій початок ще з давніх часів. Переважна більшість території
сучасної України на початок 1 тисячоліття нашої ери була вкрита лісом.
Безмежні лісові масиви вкривали територію сучасного Прикарпаття, Полісся.
Чернігівщина мала назву «лісної землі», ліси підходили аж до Києва.
Невелика густота населення при розвинутому на той час містобудуванні та
підземних комунікаціях не зумовлювали якоїсь суттєвої небезпеки для
природи з боку людської діяльності. В господарській діяльності переважало
хліборобство, рибальство, мисливство, скотарство, бджільництво.
(Першими книгами про природу були «шести днів» Василя Великого,
перекладена з грецької, в якій давалося тлумачення шести дням, протягом
яких Бог створив світ, а також десяти природним явищам. Ще в одній праці —
«Фізіолог» містилися популярна праці із зоології.
Наукові погляди завжди діставали своє відображення у чинному
законодавстві. Спочатку це — правові засади використання природних
ресурсів для господарських потреб і захисту права власності на природні
об'єкти.
Наукове обгрунтування проблема захисту довкілля з'являється тільки у XX
ст. Законодавче закріплення вона дістає лише в його другій половині.
Система екологічного законодавства, що склалася в Україні протягом
1960—1991 рр., значною мірою була або компіляцією союзного законодавства
колишнього СРСР, або наслідком конкретизації його з врахуванням деяких
місцевих умов. Ця система, окрім згаданого, характерна ще рядом інших
недоліків. Серед них — зайва декларативність, майже повна відсутність норм
прямої дії в законодавчих актах, наявність у них значної кількості
бланкетних норм права. Останнє потребує спеціальної застороги. Норми
законів часто відсилають до нормативних актів, екологічних нормативів і
стандартів, спільних для всього колишнього Союзу РСР. Зрозуміло, що при
великій інваріантності природно-географічних умов потрібні були б
екологічні нормативи і стандарти для окремих регіонів України паралельно з
більш загальними для всієї держави.
Законодавчі акти в минулому часто відсилали до нормативних актів
різної юридичної сили. Фактично ж регулятором суспільних відносин у галузі
охорони довкілля раніше (та й тепер) виступали саме останні. Таке явище
небезпечне як дискретизацією законів, так і можливістю обмеження їх
дієвості в процесі нормотворчості. Видається навіть небезпечним, коли в
адміністративному законодавстві передбачена відповідальність за порушення
норм і правил, які приймаються різними відомствами, тим більш, якщо
повторність адміністративної відповідальності криміналізується. Не
викликає сумніву, що побудова демократичної, правової держави вимагає
розроблення законодавчих актів прямої дії як однієї з умов реалізації
права, додержання законності та ефективності права.
(У зв'язку з відсутністю концепції розвитку права незалежної
Української держави, яка була б сприйнята парламентом, лягла в основу його
правотворчої діяльності та визначала загальні підходи, структуру, порядок
(черговість) розроблення і прийняття законів, зростає потреба, з одного
боку, в створенні Закону про правотворчу діяльність, а з іншого, — вимагає
розроблення теоретичних засад розвитку окремих галузей права.
На даний момент така доктрина створена тільки щодо розвитку
екологічного права України, яку висунув Костицький В.( 1992 р. і назвав
концепцією «екологічного дерева». Ця доктрина визначає приблизний перелік
необхідних правових актів у галузі охорони навколишнього природного
середовища, їх взаємодію, загальні принципи їх підготовки та цілі системи
екологічного права. Стовбуром «екологічного дерева» є чинний Закон про
охорону навколишнього природного середовища України. Це свого роду
Екологічна Конституція України, комплексний закон, який визначає загальні
засади охорони довкілля і буде як основа «утримувати» на собі всю систему
екологічного права.
Кореневу систему «екологічного дерева» повинні становити акти
природоресурсового права. Це — земельний, лісовий, водний кодекси, кодекс
законів про надра, закони про охорону і раціональне використання
рослинного і тваринного світу, природно-заповідний фонд, про охорону
атмосферного повітря, а також прийняті на їх розвиток підзаконні й
нормативні акти. Запровадження економіко-правового механізму
природокористування, про що буде сказано пізніше, забезпечить
життєздатність «кореневої системи» «екологічного дерева». Йдеться про
механізм плати за спеціальне використання природних ресурсів.
Природоресурсове право виступає як основа, що «утримує» все «екологічне
дерево» і одночасно за рахунок платності спеціального природокористування
«живить» його, забезпечує дієвість всієї системи екологічного права. На
його думку також в ролі головного кореня слід розглядати економіко-
правовий механізм охорони навколишнього природного середовища. Це й
зрозуміло, оскільки право є лише надбудовою над економічними відносинами,
покликане їх регулювати, наголошує він, цитуя класиків.
(Крону «екологічного дерева» становлять законодавчі та нормативні акти
привентивного характеру, які, як і «листя дерева», покликані відігравати
«фільтруючу» роль, запобігати негативному впливу людської діяльності на
навколишнє природне середовище.
* Це, зокрема, Закон про екологічну експертизу, Закон про статус зон
надзвичайних екологічних ситуацій, контроль у галузі охорони
навколишнього природного середовища, Положення про громадський
екологічний контроль, Положення про порядок інформування в галузі охорони
навколишнього природного середовища, Положення про екологічний
моніторинг, інші нормативно-правові акти.
Сьогодні можна говорити, що в Україні вже виросло «екологічне дерево»,
що у нашій державі склалася національна система екологічного права як
комплексна галузь права, що об'єднує правові форми і правові відносини,
які виникають у процесі взаємодії суспільства і природи, але наскільки
вона діюча Науковці, виконуючи покладені на них завдання, та
за власними переконаннями розробляють методологічні засади екологічного
права, але цього , на мою думку не досить, саме органи виконавчої та
судової влади повинні контролювати і регулювати не тільки своєчасну
сплату податків за використання природних ресурсів, а і стояти на їх
захисті де-факто.
Обгрунтовано постає питання подальшого розвитку системи екологічного
права, аналізу і врахування сучасної еколого-правової думки у цій галузі.
Екологічне право сьогодні — це узагальнений інтерес, узаконена суспільна
потреба в збереженні, раціональному використанні та відтворенні природних
ресурсів, охороні ландшафтів, екосистеми та навколишнього природного
середовища в цілому як умови подальшого існування людської цивілізації.
З нормативної точки зору, екологічне право — це система норм і правил,
що регулюють відносини в галузі охорони, використання, відтворення всіх
природних ресурсів, екологічної безпеки, охорони навколишнього природного
середовища, життя і здоров'я людей від негативного впливу забрудненого
навколишнього середовища.
* Особливість екологічного права як комплексної галузі визначається
тим, що воно включає земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне,
флористичне, атмосфероохо-ронне, заповідне законодавство, які або
уже сформувалися в окремі галузі права (земельне, водне, лісове,
гірниче), або ж існують як галузі законодавства, але процес їх
формування у галузі права триває.
Комплексний характер екологічного права виражається не тільки в тому, що
воно об'єднує зазначені вище галузі права, кожна з яких включає як норми,
що регулюють відносини щодо охорони і використання конкретного природного
ресурсу, так і норми права, спрямовані на охорону довкілля в цілому.
Наприклад, норми земельного права, що регулюють порядок вибору земельної
ділянки є нормами більш широкої дії і мають середовищно-регулюючий
характер. Поряд з цим екологічне право включає цілий блок законодавства,
яке регулює відносини в галузі охорони навколишнього природного
середовища. Це, зокрема. Закон про охорону навколишнього природного
середовища, постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. №
18, яка встановлює порядок стягнення платежів за забруднення навколишнього
природного середовища, та ін., які визначають можливість самого носія
суб”єктивного права діяти певним способом, і примусово забезпечити
виконання юридичних обов”язків.(
Екологічне право об'єднує правові норми, які регулюють правовідносини
на основі спільного предмета правового регулювання. (Предметом правового
регулювання екологічного права є відносини в галузі охорони та
використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного
середовища в цілому, цінних природних об'єктів і комплексів, екосистем і
ландшафтів, клімату, життя та здоров'я людей від негативного впливу
забрудненого довкілля.
Джерелами, тобто нормативно-правовими документами екологічного права,
виступають закони України, постанови Верховної Ради України, укази
Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні
документи Міністерства охорони навколишнього природного середовища (як
прийняті самостійно, так і спільно з іншими міністерствами і відомствами),
рішення місцевих рад народних депутатів.
Екологічне право взаємопов'язане з іншими галузями права і може бути
реалізоване тільки в такій взаємодії. В цьому проявляється єдність як
правової системи в цілому, так і екологічного права зокрема. Так, норми
лісового права встановлюють порядок заготівлі деревини на корені. Плата ж
за використання лісових ресурсів передбачена нормами загальної частини,
які встановлюють порядок стягнення та нормативи платежів за використання
пиродних ресурсів.
Еколого-правові норми регулюють порядок використання природних
ресурсів, порядок розміщення відходів у навколишньому природному
середовищі та визначають конкретний перелік екологічних правопорушень...
Санкції ж за екологічні правопорушення містяться в адміністративному та
кримінальному законодавстві.
(В Україні до 1982 р. діяв Адміністративний кодекс 1928 р., від якого
залишились чинними трохи більше десятка статей. А прийнятий 1982 р. Кодекс
Української РСР про адміністративні правопорушення важко віднести до
вершин правотворчої праці. Зокрема, розділ про правопорушення в галузі
охорони та використання природних ресурсів відзначався недосконалістю та
відсутністю системного підходу ще з часу прийняття цього законодавчого
акта.
На даний момент ми ще не готові до розроблення комплексного
законодавчого акта, який охопив би всі напрями адміністративно-правового
регулювання суспільних відносин, і цілком нормальним тут є використання
наробок інших галузей юридичної науки. Наприклад, зрозуміло, що в рамках
еколого-правової науки можна більш повно сформулювати всі склади
адміністративних еколого-правових порушень, які потім будуть додатково
включені в адміністративний кодекс.
З іншого боку, розвиток правової системи та правозастосовчої практики
вимагають прийняття норм прямої дії, наголошує Костицький В. На мою думку,
ця ідея потребує серйозного осмислення на рівні теорії права та теорії
правотворчості. Прийняття законодавчих актів прямої дії поряд з
позитивними моментами, пов'язаними із застосуванням норм даної галузі
права призведе до дублювання багатьох правових норм в інших галузях права
або ж навіть до звуження матеріальної частини таких галузей права, як
адміністративне і кримінальне.
Видається, що українській правовій думці ще треба віднайти оптимальні
засади взаємодії та розмежування галузей права.. Потрібна якась певна
кількість законів, щось на зразок «критичної маси» у фізиці, щоб
«запрацювала» вся правова система. Навіть у межах однієї галузі права
важко домогтися ефекту без прийняття відповідних новацій в інших галузях
права. Скажімо, недостатня дієвість Закону України про охорону
навколишнього природного середовища значною мірою обумовлена затримкою
внесення змін до Кодексу про адміністративні правопорушення та відсутністю
Закону про державний контроль у галузі охорони навколишнього природного
середовища.
Екологічне право як особлива галузь права взаємопов'язані з іншими
галузями права. Наприклад, порядок фінансування природоохоронних заходів,
кредитні та податкові пільги для підприємств, установ і організацій є
предметом правового регулювання як екологічного, так і фінансового права.
Питання стимулювання природоохоронної діяльності підприємств і організацій
входять до сфери як екологічного, так і господарського права. Правове
регулювання власності на природні ресурси — однаково важливі для
реалізації і цивільного права і для екологічного.
Таким чином, екологічне право — це комплексна галузь права, яка
об'єднує правові норми, що регулюють різноманітні відносини в сфері
охорони навколишнього природного середовища. Екологічне право існує і
реалізується у тісному взаємозв'язку з іншими галузями права.
(Не можна також не погодиться з Андрейцевим В.І., який визначає
еологічне право таким чином:
Поняття екологічного права
інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує
сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з
метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів,
забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування
екологічної безпеки, реалізації захисту екологічних прав.
Ознаки норм екологічного права
1. Сукупність еколого-правових норм, які утворюють інтегровану правову
спільність або комплексну галузь права
2. Правові норми, що регулюють або забезпечують реалізацію прав
суб'єктів екологічних правовідносин
3. Правові норми, що виконують екологічну функцію або забезпечують
реалізацію зовнішньої і внутрішньої функції держави
4. Еколого-правові норми утворюють три блоки (групи) нормативно-
правового регулювання і забезпечення:
а) природноресурсові норми
екологічної безпеки
б) природоохоронні(середовищеохоронні)
в) антропоохоронні (
5. Еколого-правові норми складають юридичну базу природноресурсового,
природоохоронного (права навколишнього природного середовища) права і
комплексного міжгалузевого інституту правової екології людини (правової
охорони життя і здоров'я людини від небезпечного навколишнього
середовища, або екологічної безпеки громадян (антропоохоронного) права.
Особливостями кодифікаційних процесів в галузі екологічного права на
думку Костицького В. є:
1. Прагнення зробити нові акти законами прямої дії. (Однак ні юридична
наука, ні правотворча практика та законодавча техніка ще не готові
до цього. В законотворчій роботі юридична наука спирається на
досягнення інших галузей науки, які теж не завжди спроможні дати
відповідь на запитання, які виникають у правотворенні. Це не
означає неспроможності науки. Розроблення законопроектів виявляє
ряд нових проблем, які потребують спеціальних наукових досліджень.
Так, при підготовці проекту Закону України про охорону
навколишнього природного середовища (прийнятого 25 червня 1991 р.)
одним із найбільш принципових питань було правове регулювання
використання атмосферного повітря для промислових потреб. Україна є
учасником ряду міжнародних конвенцій, зокрема, про охорону
озонового шару та запобігання впливу на потепління клімату.
Найбільшими споживачами кисню залишаються теплові електростанції.
Одночасно енергетика, зокрема теплова, яка є одним із найбільших
забруднювачів атмосферного повітря, постачає більше 27% енергії
України. В умовах загострення енергетичної проблеми в Україні
потрібно вимагати про запровадження жорстких заходів впливу на
підприємства енергетики і про стягнення з них плати за використання
повітря для промислових потреб, тим більше при збитковості цієї
галузі економіки.
До новацій цього Закону слід віднести нову його структуру, яка
відповідає новому змісту і завданням закону. Найважливіше з них —
створення правових умов для боротьби із забрудненням довкілля не «на
заводській трубі», тобто для боротьби не з наслідками, а з причинами
високого техногенного впливу промисловості на навколишнє природне
середовище, починаючи від технологічних процесів. Йдеться про систему
екологічних нормативів і стандартів. Це підтверджує вже перелік системи
екологічних нормативів. Окрім нормативів екологічної безпеки, нормативів
гранично допустимих видів забруднюючих атмосферне повітря стаціонарними
джерелами та нормативів викидів забруднюючих речовин пересувними
джерелами, визначаються нормативи утворення забруднюючих
|
