речовин, які
викидаються в атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого
обладнання, споруд і об'єктів, нормативи використання атмосферного повітря
для виробничих потреб.
Ряд наукомістких проблем вченим та практикам довелося вирішувати при
підготовці законопроектів про охорону та раціональне використання
рослинного і тваринного світу. Найважливіші з них — питання про об”єкт
правового регулювання, взаємоузгодження права власності на земельну
ділянку та права загального і спеціального використання ресурсів
рослинного і тваринного світу.
(Правовій охороні, зокрема, підлягатимуть усі дикі тварини (ссавці,
птахи, плазуни, земноводні, а також молюски, комахи та ін.) в усій їх
видовій і популяційній різноманітності та на всіх стадіях розвитку, які
перебувают» у стані природної волі, а також їх частини і залишки, продукти
життєдіяльності й житло (нори, хатки, гнізда та ін.), шляхи міграції,
середовище перебування тварин у цілому.
В Законі визначається порядок надання об'єктів тваринного світу в
користування, права, обов'язки і гарантії користувачів та підстави
припинення права користувачів тваринним світом, а також види використання
об'єктів тваринного світу. Найважливішими названі використання тварин у
наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використання
корисних властивостей життєдіяльності тварин — ґрунтоутворювачів,
природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо; використання
тварин з метою одержання продуктів їх життєдіяльності; добування диких
тварин з метою утримання і розведення в неволі чи в напіввільних умовах
для комерційних й інших цілей. На відміну від попереднього закону (1981
р.) знижена пріоритетність з врахуванням екологічних вимог таких видів
користування тваринним світом, як мисливство, рибальство, включаючи
видобування водних безхребетних та морських ссавців;
добування тварин, які не належать до об'єктів мисливства і рибальства.
Серед заходів охорони тваринного світу визначаються як традиційні
(створення заповідників, заказників, встановлення особливого режиму
охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України), так і нові
(розведення в неволі рідкісних і таких, що є під загрозою знищення, видів
тварин, створення «банків» для збереження генетичного матеріалу цих
тварин; врахування питань охорони тваринного світу при встановленні
екологічних нормативів; встановлення науково обгрунтованих лімітів та
нормативів використання об'єктів тваринного світу; регулювання торгівлі
об'єктами тваринного світу; охорона тваринного світу від шкідливого впливу
продуктів біотехнології.
В Земельному кодексі України зберігся старий поділ на землі
сільськогосподарського призначення; населених пунктів; промисловості;
транспорту, зв'язку, оборони природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного
та історико-культурного призначення;
лісового, водного фонду та земельного запасу. Земельний кодекс України
встановив порядок надання землі у користування й передачі у власність,
визначив права і обов'язки землекористувачів і землевласників, гарантії і
захист їх прав. Цей законодавчий акт — явище в правотворчій роботі, однак
потребує окремого аналізу з врахуванням ряду дискусійних питань.
2. Формування екологічного законодавства — це не тільки створення нових
законів. Це тривалий процес кодифікації. Для створення основи
системи екологічного права України потрібно розробити і прийняти ще
ряд законів, указів Президента України і нормативних актів Кабінету
Міністрів України. Разом з тим кожний законодавчий акт передбачає
розроблення і прийняття ряду положень, правил, інструкцій, які
забезпечать його повну реалізацію. Тільки після завершення цієї
роботи можна приступати до наступного етапу кодифікації —
розроблення законів прямої дії шляхом інтеграції вимог закону та
розроблених на його виконання нормативних актів. Чи можна
підготувати закони прямої дії відразу ж? Звичайно, можна, але тоді
процес створення системи екологічного права затягнеться на
десятиліття. В США для підготовки одного закону в галузі охорони і
використання природних ресурсів витрачується 1,5—2 роки. Шляхом
залучення різних груп фахівців цей процес можна прискорити, якщо
розробляється більш загальний закон однією групою, а нормативні акти
до нього — іншими. Та й «пропускна можливість» Верховної Ради
України не дозволить створити у короткі терміни систему екологічних
законів прямої дії. Але я не вважаю доцільним створення законів
прямої дії, так як загальний декларативний принцип “ право на
здорове довкілля” та деякі інші, найбільш загальні, передбачені
Конституцієй України, і є нормами прямої дії.
3. Крім того, визначений шлях дозволить на другому етапі кодифікації
екологічного права — на етапі інтеграції законодавчих та нормативних
актів — значно скоротити кількість джерел екологічного права, що
сприятиме підвищенню ефективності його застосування. Видається, що
вся система екологічного права України тоді складатиме приблизно 200
законодавчих і нормативних актів..
Одним з можливих варіантів кодифікації екологічного законодавства може
бути створення на другому етапі кодифікаційної роботи екологічного кодексу
як основи екологічного права. Такий екологічний кодекс міг би в загальній
частині містити завдання законодавства на предмет правового регулювання,
об'єкти та принципи правової охорони навколишнього природного середовища,
правове регулювання власності та ін., а в спеціальній — правовий режим
охорони й використання природних ресурсів. Очевидно, не слід боятися обсягу
цього законодавчого екологічного акта. Такий Кодекс був би вигідним і
зручним для використання у сфері застосування еколого-правових
відносин,вважає Костицькій В, з яким у цьому питанні я цілком згодна тому
що як студент зіткнулася з проблемою вивчення та узагальнення норм права
внаслідок їх великої кількості та несистематизованості.
На даний момент маємо масове поширення екологічного та еколого-
правового нігілізму. Керівники підприємств, установ і організацій та
громадяни або не знають еколого-правового законодавства, або ж свідомо
ігнорують його. Раніше «на догоду» плану, тепер — «в інтересах порятунку
народу України від економічної катастрофи». Часто можна почути, що краще
бути отруєним і ситим, ніж голодним у чистому навколишньому природному
середовищі. Найбільше вражає, що сім'ї, діти, онуки керівників підприємств
осіб, які можуть впливати на екологічну ситуацію — проживають частіше в
зоні впливу цих підприємств — забруднювачів довкілля. Навіть така ситуація
не є вирішальним чинником у прийнятті управлінських рішень, які часто
ігнорують екологічні вимоги.
У зв'язку з цим паралельно з підготовкою нагально потрібних
законопроектів про державний екологічний контроль, про статус зон
надзвичайних екологічних ситуацій необхідним є розроблення проекту Закону
України про екологічну освіту і виховання. В основу його має бути
покладено принципи комплексності та безперервності екологічної освіти й
виховання підростаючого покоління, починаючи з дитячих дошкільних закладів
і школи. Екологічне виховання дітей — один з обов'язків батьків.(
Ці ж принципи має бути закладено в систему підготовки фахівців (як у
системі професійної освіти, так і у системі вузівського навчання), а також
наукових і науково-педагогічних працівників і всіх видів підвищення
кваліфікації та перепідготовки кадрів. (Кожний випускник навчального
закладу повинен мати мінімум екологічних знань як обов'язкову умову (і для
навчального закладу, і для майбутнього фахівця) одержання диплому чи
іншого документа про здобуту освіту чи фах. Підприємства, установи і
організації зобов'язані виділяти кошти на екологічну освіту та виховання
їхніх працівників, проводити екологічну атестацію кадрів. Наявність знань
і вміння приймати екологічно виважені і обгрунтовані рішення мають
виступати умовою допуску до роботи. У зв'язку з цим і можливо доцільно
розробити Збірник кваліфікаційних екологічних вимог для всіх професій і
спеціальностей, який використовувався б на випускних іспитах, при
прийнятті на роботу та атестації кадрів- вважає Андрейцев В. І.
Таким чином, можна створити систему екологічного права, яка забезпечила
б врегулювання суспільних відносин у галузі охорони довкілля та формування
особи, готової до добровільного додержання законодавства.
Екологічне право та екологічне законодавство
Неможливо уявити собі людство поза природою, земними умовами його
існування. Життя людини тісно вплітається в систему взаємозв'язків явищ
природи, що створюють основу людського буття. Навіть незначні зміни
природних умов (температури, вологості, атмосферного тиску, хімічного
складу повітря, води тощо) впливають на людину.
(Руйнування навколишнього природного середовища викликало відповідну
реакцію суспільства. Фахівці наводяться такі аргументи: 1) якщо охорону
природи тлумачити в традиційному смислі, тобто визнавати, що ця охорона
визначається людьми для людей, то постає небезпека, що вона буде пов'язана
з їх господарськими інтересами, від чого навколишнє природне середовище
лише постраждає; 2) антропоцентризм призведе до того, що будуть враховані
інтереси лише нинішнього покоління, в жертву якому приноситимуться
інтереси прийдешніх поколінь.
У спеціальній літературі небезпідставно система законодавства
визначається єдністю об'єктивного і суб'єктивного. Об'єктивне — це
суспільні відносини, які регулюються юридичними законами, а суб'єктивне —
методи регулювання: імперативний, диспозитивний тощо. Оскільки природа має
надзвичайну соціальну цінність, її захист повинен здійснюватись переважно
імперативним методом, якому притаманний найбільш високий потенціал
дієвості. Певну роль у захисті природи відіграє мета, яку переслідує
юридичне законодавство екологічного змісту (дозволити, обмежити,
заборонити відповідно до потреб природи).
Величезне значення має проблема співвідношення між системою
екологічного права (в нашому розумінні права природи) і системою
екологічного законодавства. Екологічне право — це відображення прав
природи, яких вона не може бути позбавлена під будь-яким приводом. Це її
життєве право, від якого залежить і добробут людей. Екологічним
законодавством треба вважати сукупність правил, вироблених і прийнятих з
додержанням належної процедури відповідними компетентними органами.
Екологічне право в основному дістає вияв в екологічному законодавстві.
Однак воно може відображатись і в різних формах суспільної свідомості: в
екологічних звичаях, моралі, соціальних уявленнях про природні об'єкти як
про естетичні цінності тощо.
Якщо система екологічного законодавства — це категорія юридична, то
система екологічного права — необхідна умова збереження і здорового
розвитку природи, тобто це система належного буття останньої, категорія
цілком природна. Проблема співвідношення між екологічним законодавством і
екологічним правом повинна завжди вирішуватись на науковій основі. Йдеться
про взаємодію різних галузей наукового знання — гуманітарного і
природничого.
Система екологічного права визначається системою об'єктів природи,
розвитком суспільства і рівнем, навантаження на системи природи, а система
екологічного законодавства — розвитком юридичної думки в її співвідношенні
з розвитком суспільства. Остання система свідомо створюється людьми.
Системи екологічного права і екологічного законодавства перебувають у
постійному русі, зазнають змін, оскільки розвиток суспільства призводить
до зростання антропогенного навантаження на природу в цілому й на окремі
природні об'єкти.
Система екологічного законодавства має більш-менш стабільний характер. Це
пояснюється тим, що у співвідношенні з екологічним правом, яке треба
розглядати як деякий зміст, екологічне законодавство є формою, що завжди
консервативна. Ось чому за темпами руху вона відстає від руху екологічного
права. Якщо новація в екологічному праві під впливом зрощування
антропогенного навантаження на довкілля, техногенних катаклізмів тощо може
привести до більш-менш значної перебудови всієї екологічної політики, то
новація в екологічному законодавстві до його внутрішньої перебудови не
приводить. Нові екологічні закони включаються в систему законодавства, яка
вже, як правило, склалася. Це не веде до системних змін.
Основоположним елементом системи екологічного права треба вважати її
природний зміст. Таким елементом в системі екологічного законодавства є
юридична норма. Ми виходимо з того, що системою екологічного законодавства
необхідно вважати цілісність, яка складається з окремих законодавчих
актів, що перебувають між собою у взаємодії. Як правило, екологічний закон
діє не сам по- собі, а у взаємовідносинах і на підставі інших законів,
причому не лише екологічного змісту.
Первісним елементом екологічного законодавства треба вважати його
норму. Вона відіграє базову роль в системі цього законодавства, оскільки
перебуває у найбільш нижчому, фундаментальному рівні системи. Якщо підійти
до екологічного законодавства під кутом зору його застосування, то
з'ясується, що ареал його дії значно перевищує ареал дії багатьох інших
галузей законодавства.
Екологічні акти юридичного значення мають різну юридичну силу залежно
від того, яким державним органом вони прийняті чи затверджені. Юридична
сила екологічних актів обумовлюється тим, який природний об'єкт береться
державою під охорону, тобто сила юридичного захисту цього об'єкта залежить
від його екологічної цінності, поширеності чи, навпаки, помітного
зникнення, наслідком чого є занесення того або іншого об'єкта до Червоної
книги. Проте системний аналіз сучасного екологічного законодавства дає
підстави для висновку, що юридична сила захисту природних об'єктів
залежить від місця цих об'єктів в системі навколишнього природного
середовища та їх стану.
* Система екологічного законодавства України в основному повинна
відповідати системі екологічного права. Право того чи іншого об'єкта
природи визначається його місцем в ній. Від системи природи залежать
система екологічного права, а отже, і система екологічного
законодавства.
Важливою структурною ланкою екологічного законодавства треба вважати
нормативні акти екологічного змісту, що приймаються місцевими органами
державної влади і управління. Вони більш безпосередньо відображають
екологічні ситуації взагалі і стан конкретних екологічних об'єктів.
Необхідно також враховувати, що екологічне законодавство, як і будь-яке
інше, являє собою ієрархічну структуру, де нормативні акти нижчого рівня
повинні відповідати за своїм змістом нормативним актам вищого рівня.
Останні відповідають більш узагальненим, таким, що охоплюють більшу
територію, екологічним потребам.
Екологічне законодавство не варто вважати галуззю законодавства. Право
природи поширюється на неосяжну різноманітність об'єктів, що вимагає
різних форм і методів їх захисту. Це не може бути обмежене потенціалом
якоїсь однієї галузі законодавства. Якщо галузь екологічного права — це
те, що реально існує, то наявність галузі екологічного законодавства
викликає заперечення, вважають Плотникова О. та Чаусова Л. Їх думка, на
мій погляд, є більш філософською, ніж правовою, але право теж соціальна
категорія, і тому з ними неможливо не погодитись.
Екологічне законодавство — це структура, що об'єднує екологічні
юридичні норми різного рівня і різної спрямованості. Ними можуть бути
норми конституційні, звичайні, норми, орієнтовані на соціальні відносини
різного змісту, з приводу охорони 'різних природних об'єктів. Вказане
законодавство є системою, що має більш-менш сталий характер. Його
реалізація породжує відносно сталі правові відносини(.
Поняття і особливості принципів екологічного права
Для кожної галузі права, у тому числі й для екологічного права,
характерні свої принципи, на яких грунтується сукупність її правових
приписів. Разом з тим кожна галузь враховує й загальні принципи права, але
під кутом зору специфіки правового регулювання певних груп суспільних
відносин. Саме ця специфіка визначає характер галузі права та сукупність
її принципів.
Екологічні відносини, які виникають з приводу належності природних
об'єктів відповідним суб'єктам, використання та відтворення цих об'єктів,
охорони навколишнього природного середовища, зумовлюють специфічність
екологічного права, що є юридичною формою цих відносин. Дана специфічність
визначається екологічними факторами, в основі яких лежать закони природи,
ігнорувати які неприпустимо.
Доводиться констатувати, що в еколого-правовій науці не приділено
достатньої уваги дослідженню принципів екологічного права. Однак оскільки
останнім притаманні й загальні принципи права, доцільно звернутися до їх
характеристики.
(В літературі з загальної теорії права, у галузевій правовій і
спеціальній літературі щодо розуміння загальних і галузевих правових
принципів висловлені певні міркування. З точки зору лінгвістики принцип у
перекладі з латинської означає «початок», «основа», що передбачає основне,
вихідне положення будь-чого: теорії, світогляду, науки тощо. У філософії,
філології, логіці, психології, етимології принцип розглядається як вихідне
положення, основоположне правило, першооснова реальної дійсності, хоч з
окремих питань існують розбіжності. Це обумовлено тим, що кожна з названих
наук має свою специфіку, а отже, й різні підходи до розуміння принципів.
Ще, на мою думку, визначення принципів залежить від позиції науковця, який
їх досліджує, наприклад, який він обрав метод дослідження, яке в нього
світосприйняття і , навіть, громадська позиція. Але важливо те, що у
головному серйозних розбіжностей щодо розуміння принципів, які існують у
різних сферах суспільного життя, немає. Зазначений підхід застосовується і
при аналізі загальноправових, галузевих, підгалузевих та інших правових
принципів, обумовлених соціальною роллю права як юридичної форми
суспільних відносин.
Разом з тим у загальній теорії права принципи останнього розкриваються
через такі категорії, як відправні засади, основні ідеї, провідні засади,
наскрізні ідеї, панівні основи, які відбивають основні устої суспільного
ладу, об'єктивно обумовлені існуючими екологічними відносинами. Треба
зважати на те, що загальна теорія права по відношенню до галузевих
юридичних дисциплін займає провідне становище, є узагальнюючою наукою, яка
має спрямовуюче та методологічне значення.( Вона становить теоретичну базу
для розробки спеціальних проблем, що стоять перед галузевими правовими
науками. Тому загальні принципи права повинні враховуватись останніми. При
цьому найважливіші риси змісту права, як правило, формулюються юридичною
наукою як його принципи. Значення принципів права допомагає його вивченню,
орієнтує нормотворчу діяльність і враховується в процесі застосування
права.
Правильними принципами треба вважати такі, які узгоджуються з природою,
суспільством, засновані на змісті права.
Галузеві правові принципи відображають головним чином ті суспільні
відносини, які регулюються відповідною галуззю права. До основних галузей
належать цивільне, кримінальне, трудове, екологічне, конституційне право.
У кожній галузі на основі законодавства сформульовані її принципи.
Галузеві правові принципи грунтуються на положеннях, які становлять
основу загальних принципів, та врахуванні особливостей сукупності норм
права кожної галузі.
Важливо пам'ятати, що галузеві принципи, як і принципи взагалі, не є
статичними. Вони динамічні, оскільки в суспільному житті, природі, праві
відбуваються відповідні зміни, які дістають вияв у тому, що якісь явища
або зникають повністю, або зазнають істотних змін, з'являються нові явища.
Необхідно зупинитись у загальних рисах на розумінні екологічного права,
тому що стосовно даного питання існують різні судження. У літературі
здійснено аналіз пов'язаних з цим наукових концепцій. Визначились два
напрями.
> Перший зводиться до визнання того, що екологічне право належить до
комплексної галузі, яка включає в себе самостійні галузі права,
зокрема земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, атмосфсрно-
повітрянс, охоронні. Не випадково у переліку юридичних,
психологічних наук, які вводяться до номенклатури спеціальностей
наукових працівників, здобута спеціальність включає в себе знання в
галузі земельного, екологічного, природноресурсового та аграрного
права. (
> Згідно з другим напрямом екологічне право не розглядається як
комплексна галузь права, а є самостійною галуззю, що регулює єдині
екологічні відносини. Крім того, на думку В.Попова, воно містить в
собі такі підгалузі, як гірниче, повітряне, лісове, фауністичне,
атмосферно-повітряне, охоронне та інше право(.
Уявляється, що при підході до розуміння і визначення принципів
екологічного права треба виходити з єдності самостійної (некомплексної)
галузі права, враховуючи чинне законодавство. Принципи екологічного права
потребують більш глибокого дослідження. Однак наведені у навчальній
літературі визначення не розкривають їх специфіки. (Так, Б.Єрофєєв
визначає ці принципи як керівні засади екологічного права, які окреслюють
його спрямованість та основні риси, що є свого роду мікросхемою галузі
права. Це визначення є неповним і дуже загальним. Воно не відображає
специфічних рис еколого-правових принципів, хоча, з точки зору правового
аналізу це, безперечно вірно. Адже відомо, що правові принципи
закріплюються, дістають вияв у законах та інших правових нормах.
Наприклад, в ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного
середовища викладені основні принципи цієї охорони:
Основними принципами охорони навколишнього природного середовища є:
а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість
додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів
використання природних ресурсів при здійсненні господарської,
управлінської та іншої діяльності;
б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я
людей;
в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього
природного середовища;
г) екологізація матеріального виробництва на основі
комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного
середовища, використання та відтворення відновлюваних природних
ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;
д) збереження просторової та видової різноманітності і
цілісності природних об'єктів і комплексів;
е) науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та
соціальних інтересів суспільства на основі поєднання
міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і
технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного
середовища;
є) обов'язковість екологічної експертизи;
ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких
впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у
населення екологічного світогляду;
з) науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої
діяльності на навколишнє природне середовище;
и) безоплатність загального та платність спеціального
використання природних ресурсів для господарської діяльності;
і) стягнення плати за забруднення навколишнього природного
середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди,
заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього
природного середовища;
ї) вирішення питань охорони навколишнього природного
середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня
антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів,
що негативно впливають на екологічну обстановку;
й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони
навколишнього природного середовища;
к) вирішення проблем охорони навколишнього природного
середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.
Зазначені загальні положення повною мірою відображаються і в принципах
екологічного права, які можуть офіційно закріплюватись у законодавстві або
ж виводитись з його змісту. Однак у деяких визначеннях відсутній юридичний
аспект. (Зокрема, В.Петров визначає екологічні принципи як основні
положення, керівні засади, що знаходяться в основі взаємодії суспільства і
природи. Як бачимо, у цьому визначенні розкривається поняття принципів
екології взагалі, але нічого не говориться про правовий зміст принципів
екологічного права. Деякі дослідники, аналізуючи питання загальної теорії
екологічного права, не торкаються принципів останнього, що не можна
визнати виправданим.
(Принципи екологічного права, закріплюються легально, або виводяться із
законодавства. Функція екологічного права, як більш загальна спрямованість
забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи, в літературі
розглядається як правове регулювання екологічних відносин.
> Я вважаю, нормативно закріплені принципи (Закон Про охорону навколишнього
природного середовища)
|
