природньо вважати принципами екологічного права,
згодна також з таким визначенням - принципи екологічного права -
становлять виражені в еколого-правових актах основоположні юридичні
засади, положення, риси, які визначають спрямованість галузі права і
відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин, що
грунтуються на об'єктивно існуючих природних факторах.
Незважаючи на те, що до принципів екологічного права пристосовуються
загальні положення принципів права взагалі, еколого-правові принципи мають
особливості, притаманні лише їм.
. (Важливою особливістю є те, що, грунтуючись на екологічному
законодавстві, вони відображають сутність природних явищ, які
розвиваються за своїми законами. Отже, передумовою еколого-правових
принципів є сукупність правових явищ. Причому право (як самостійне
соціальне явище) не може не враховувати даного екологічного фактора.
Якщо екологічне право адекватно відображає сутність екологічних
факторів, його можна розглядати як ефективне. Ігнорування або
недооцінка цього фактора призводить до викривлень в екологічному
праві.
. Треба вважати специфічним і те, що принципи екологічного, права
забезпечують поєднання державного (владного) регулювання певних груп
екологічних відносин і автономного (юридичної рівності) правового
регулювання відповідних груп останніх, що характерно для
екологічного права і відрізняє його від будь-якої іншої галузі
права. Дана особливість обумовлена як об'єктивними, так і
суб'єктивними факторами. Необхідність загальнодержавного управління
багатьма питаннями, пов'язаними з екологією, обумовлена екологічними
факторами, а не бажаннями певних управлінських органів. Оскільки
правові явища розвиваються за своїми законами, управління з боку
держави повинно бути науково обгрунтованим і кваліфікованим, що не
під силу окремим індивідам, які перебувають у певних екологічних
відносинах, що грунтуються на принципах юридичної рівності.
Навіть в умовах розвитку ринкових відносин державне управління в сфері
екології повинно бути непорушним. Мова може йти про удосконалення системи
органів управління, методів останнього, з урахуванням потреб ринку. Треба
постійно пам'ятати, що багато екологічних відносин не підпадають під
ринкові відносини. Однак екологічному праву, властиві правила правового
регулювання відповідних видів екологічних відносин за принципами юридичної
рівності сторін. Це має місце, наприклад, у договірних відносинах,
пов'язаних з використанням природних ресурсів, у позадоговірних
відносинах, що виникають при експлуатації природних об'єктів тощо.
Викладена особливість закріплена у багатьох нормативних актах, які
регулюють екологічні відносини.
. Окреме місце посідає і така особливість, як нормативне закріплення
пріоритетності вирішення екологічних завдань перед економічними та
іншими. При дослідженні даної дуже важливої проблеми необхідно
зважати на те, що екологічні, економічні, соціальні та інші завдання
взаємопов'язані і взаємозалежні через об'єктивні закони природи,
економічні закони, закони розвитку суспільства та ін.( Тому потрібен
науково обгрунтований облік сукупності усіх факторів, оскільки вони
дуже важливі для життєдіяльності людей. Однак можливе виникнення
таких ситуацій, за яких постане необхідність пріоритету вирішення
певних завдань. При цьому важливо враховувати потребу розв'язання не
тільки поточних, а й перспективних завдань. У кінцевому підсумку
вирішення питання зводиться до того, яким інтересам віддати перевагу
— екологічним, економічним, соціальним тощо. Пріоритетність не
повинна прямолінійно протиставлятись іншим соціально-життєвим
явищам,і все-таки, вона повинна віддаватись екологічним проблемам.
(Ігнорування екологічних факторів може призвести і на практиці нерідко
призводить до серйозних прорахунків у галузі екології, що негативно
позначається на економічних, соціальних та інших питаннях. У зв'язку з цим
важко погодитись з твердженням про те, що на даному етапі розвитку нашого
суспільства було б передчасним оголошення пріоритету екології перед
економікою, оскільки економічний розвиток України в умовах побудови
ринкових відносин не дозволяє це зробити. Уявляється, що пріоритетність
вирішення екологічних завдань перед іншими має бути непорушною. Разом з
тим не можна до вирішення даного питання підходити прямолінійно.
Пріоритетність екологічних вимог обумовлена й тим, що вирішення багатьох
економічних та соціальних завдань безпосередньо залежить від екологічного
стану в державі.
Своєрідною особливістю є й те, що більшість еколого-правових принципів
спрямована на забезпечення екологічної безпеки в державі з метою створення
безпечного середовища для життя і здоров'я людей. У ст. 16 Конституції
України зазначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання
екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.
Розгорнуте розуміння екологічної безпеки подано у ст. 50 Закону «Про
охорону навколишнього природного середовища», де зазначено, що екологічна
безпека — це такий стан навколишнього природного середовища, за якого
забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки і виникненню
небезпеки для здоров'я людей. Екологічне законодавство України виходить з
пріоритетності захисту екологічних прав громадян перед їх іншими правами.
Ядерну безпеку треба розглядати як частину екологічної безпеки. У
законодавстві встановлено, що вона передбачає додержання норм, правил,
стандартів і умов використання ядерних матеріалів, які забезпечують
радіаційну безпеку. В екологічному праві на відміну від усіх інших його
галузей екологічна безпека дістає рельєфне відображення. Тому її правове
забезпечення зведено у самостійний принцип. Недодержання правил
екологічної безпеки нерідко тягне за собою появу серйозних екологічних,
економічних і соціальних негативних наслідків (приклад — Чорнобильська
екологічна катастрофа).(
Специфічність еколого-правових принципів дістає вияв у засобах
визначення збитків як форми майнової відповідальності за екологічні
правопорушення. Цей вид відповідальності обслуговує декілька галузей
права, включаючи й екологічне. І зміст найбільш повно розроблено у науці
цивільного права. Однак при встановленні відповідальності за екологічні
правопорушення треба враховувати екологічні фактори, оскільки розвиток
природних об'єктів відбувається під впливом як людських, так і природних
чинників. (Визначати розмір шкоди, заподіяної екологічним об'єктам,
складно, оскільки вартісна категорія виявляється у цих випадках не повною
мірою. Сутність майнової відповідальності полягає в тому, що на винну
особу покладаються несприятливі для неї майнові наслідки у межах,
встановлених законодавством. Ця відповідальність забезпечує одночасний
захист екологічних і майнових інтересів. Ось чому від правильного
визначення збитків залежить ефективність даної відповідальності.
У літературі та законодавстві вироблені відповідні засоби визначення
збитків, до яких належать такси, методики, правила. Такса становить
заздалегідь встановлену компетентними органами одиницю вимірювання
збитків, спричинених правопорушенням чи правомірно, а також вартості
відчужуваних природних об'єктів. Методики визначення збитків
застосовуються тоді, коли неможливо визначити кількість одиниць, що
постраждали, простим підрахунком (наприклад, масове отруєння риби у
великих водоймищах). В окремих нормативних актах визначені елементи, які
породжують збитки (знищення лісу пожежею, хімічними відходами тощо).(
Екологічне законодавство України: сучасний етап
Незаперечне, що Україну в екологічному аспекті слід розглядати у першу
чергу як постчорнобильську державу. Наслідки цієї катастрофи дуже значні і
охоплюють майже всю територію країни. Але екологічна ситуація в цілому
вимірюється значно ширшим спектром проблем.
(Тривалий час наше господарство велось нераціонально — і занедбана
економіка стала загрозливою для самого існування людини. Згадаймо цифри,
що характеризують місце України у колишньому Радянському Союзі, де вона
займала 2,7 % території. У різні роки це було по 17—20% продукції
сільського господарства та по 22—24% продукції промисловості, вона вміщала
30% атомних реакторів усього СРСР і фактично була житницею, яка давала
хліб і Росії, і Середньоазіатським республікам, де цілина, як ми знаємо, з
часом перестала годувати населення. На жаль, жорстока експлуатація
природних ресурсів тривала і в останні роки. В перехідний період, якому в
будь-якій державі властиві послаблення державного і суспільного контролю
за збереженням суспільних багатств, в українській аналогічно (як у
державному, так і в приватному секторах) переважали експорт сировини, в
кращому випадку після первинної обробки, насамперед лісу. Незважаючи на
значне зменшення темпів виробництва (до 50—70%), високими залишалися
показники використання електроенергії (зменшення лише на 10%).
Простоювання значного числа застарілих основних засобів виробництва не
було використано для їх заміни на більш сучасні, менш ресурсомісткі. В
умовах відсутності достатніх державних коштів для здійснення
природоохоронних проектів зусилля державних органів, перш за все
Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної
безпеки, не були спрямовані на формування нормативної та організаційної
бази охорони довкілля, яка могла ефективніше запрацювати з поліпшенням
економічного становища в Україні.
(Справедливим був би висновок, що як економічна, так і екологічна сфера
стали заложницями політиків, які в гарячці політичних баталій почали
забувати про зміст боротьби. Фактично в Україні йде політична громадянська
війна, наслідком якої є економічна криза, знедолення людей і погіршення
екологічної ситуації. Нерозумне господарювання, велика розораність фунтів,
забрудненість водних ресурсів, нагромадження величезної кількості відходів
(в Україні ця цифра нині сягає вже 20 млрд. тонн — це величезна кількість,
яка до того ж щороку зростає приблизно ще на мільйон), забруднення
атмосферного повітря у більш ніж 50 населених пунктах, проживання в яких
пов'язане з ризиком для здоров'я людини, — всі ці фактори не могли не
призвести до того сумного стану здоров'я і народжуваності населення, що ми
сьогодні маємо. У розробках Всесвітньої організації охорони здоров'я
(ВООЗ) є дані, що з врахуванням рівня економічного розвитку країни стан
здоров'я населення залежить від екологічної ситуації на 20—80%. Для
України цей показник обраховано приблизно у 57%, тобто стан нашого
здоров'я залежить від довкілля десь на 60%.
(Зрозуміло, що впливовими є й інші фактори: стресові ситуації, сполучення
між роботою і місцем проживання, рівень харчування, психологічний клімат у
сім'ї. Але першочергове значення надається саме екологічному фактору. З
сумом можемо констатувати, що саме через нього в Україні з 90-х років
чітко намітився процес зменшення народжуваності — 1991 р. в нас народилося
на 33 000 чоловік менше, ніж померло, а у 1994 та 1995 роках ця цифра
сягнула вже 300 000. За 1990—1997 рр. населення України скоротилося на 1,3
млн. чоловік. Зникла ціла невелика європейська держава. Така ситуація є
дуже небезпечною. Незважаючи на сповільнення темпів економічного розвитку,
на зупинення ряду підприємств економіка залишається серйозним техногенним
фактором, що негативно впливає на здоров'я населення і життя людей. Тільки
20% наших юнаків допризовного віку і стільки ж дівчат є практично
здоровими, решта мають ті чи інші хвороби. Це означає, що над генофондом
української нації нависла серйозна загроза, пов'язана зі станом довкілля,
а екологічна ситуація в державі у зв'язку з цим може розглядатися як
кризова.
На жаль, трохи занедбали (а може й більше, ніж трохи) свою діяльність
українська екологічна асоціація «Зелений світ», партія «зелених» України.
Широкопланову роботу веде Українська екологічна академія наук, але ж її
завдання є більш науково-дослідницькими, ніж громадськими. Політичну,
громадську, лобістську діяльність у першу чергу мають проводити партія
«зелених» і «Зелений світ». Прикро, що навіть тягар історичної
відповідальності перед нинішніми і прийдешніми поколіннями не забезпечує
активізації роботи цих важливих представників громадянського суспільства.
Обнадійливішим фактом є прийняття 1996 р. Конституції України, в якій
визначено, на мою думку, всі основні засади для сприяння поліпшенню
екологічної ситуації в Україні. Першою такою засадою вважаю проголошення
того, що «Верховна Рада України від імені Українського народу,
...усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми,
нинішніми та прийдешніми поколіннями,...приймає цю Конституцію — Основний
Закон України». Кожна особа, звичайно ж, має право на чисте, придатне для
проживання навколишнє середовище.
> Ст. 50 Конституції передбачає, що «кожен має право на безпечне для життя
і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права
шкоди».
> АНАЛІЗ :
> ст. З - «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави», що «держава відповідає перед людиною
за свою діяльність», а «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є
головним обов'язком держави». Таким чином, ми бачимо конституційне
створені додаткові умови для того, щоб держава почала більш ефективно
виконувати екологічну функцію як один з основних напрямів своєї
діяльності.
> ст. 50 Конституції гарантує кожному «право вільного доступу до інформації
про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а
також право на її поширення», а така інформація «ніким не може бути
засекречена». Ці права є дуже важливими для реалізації, і Конституція
створила всі умови для успішної роботи цих інститутів.
> Ст. 8 Основного Закону України проголошує, що «норми Конституції України
є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав
і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції
України гарантується». Отже, тепер кожен громадянин України вправі
звертатися до суду, щоб захистити свої екологічні права і свободи. Це
дуже важливо.(Норми Конституції, які регулюють відносини, пов'язані з
охороною довкілля, цим, звичайно, не вичерпуються. )
> ст. 13, яка визначає: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші
природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні
ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної
зони» є об'єктами права власності Українського народу», від імені якого
всі правомочності власника можуть здійснювати органи державної влади та
місцевого самоврядування. же «Кожний громадянин має право користуватися
природними об'єктами права власності народу відповідно до закону». Але
при цьому власність і зобов'язує (ч. 3): вона «не повинна
використовуватися на шкоду людині і суспільству», тобто власник має
використовувати свою правомочність з урахуванням інтересів як окремих
людей, так і всього суспільства.
> Ст. 14 проголошує землю «основним національним багатством, що
перебуває під особливою охороною держави» і гарантує право власності
на землю, яке «набувається і реалізується громадянами, юридичними
особами та державою виключно відповідно до закону»,всі суб'єкти
права власності проголошуються рівними перед законом, то побачимо,
що, нарешті, ми побороли безвідповідальність у природокористуванні.
АЛЕ, НАЖАЛЬ, ВСЕ ЦЕ Є ДЕКЛАРАТИВНИМ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ
України, хоча дуже важливо з правової точки зору.
(Фактично держава мала й має різні важелі впливу на природокористувачів,
аби примусити їх не порушувати вимог екологічної безпеки, вести екологічно
збалансоване господарство. Звичайно, ще треба багато зробити по
впорядкуванню законодавства з цього питання, але слід подбати й про те, щоб
додержання екологічних вимог було вигідним для підприємств — лише тоді вони
його виконуватимуть. Застосуванням тільки засобів адміністративного впливу
(контроль, адміністративна відповідальність конкретних керівників
підприємств) ще ніколи не вдавалося забезпечити ефективного дотримування
законодавства. Під економічними ж важелями впливу слід розуміти не тільки
плату за використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього
середовища, за складування відходів, але й впровадження податкових пільг за
впровадження екологічних технологій, збалансованого виробництва.
В умовах державної монополізованої економіки ні штрафи, ні економічні
санкції не могли бути достатньо ефективними — гроші, які нібито мали
спрямовуватись на екологічні проекти, перекладалися з однієї державної
кишені до іншої.
> Лише плюралізм власності, наявність різних природокористувачів, рівність
їх перед законом відповідно до ст. 13 Конституції дали державі можливість
ефективно впливати на стан справ в охороні довкілля, держава має
можливість ставати на позицію особи і захищати її права, оскільки за всіх
природокористувачів, які є суб'єктами комунальної чи приватної власності,
держава вже не відповідає. Не можна від неї вимагати надмірно багато:
держава не зможе одночасно виробляти автомобілі, ракети, танки, взуття,
харчі і саму себе контролювати, щоб при виробництві усіх цих життєво
необхідних для людини речей дотримувались екологічні нормативи. Якщо ж
держава позбавляється цього виробничого тягаря — вона дійсно може стати
на позицію особи і захищати її екологічні права.
> ст. 16 Конституції, яка визначає «забезпечення екологічної безпеки і
підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання
наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу,
збереження генофонду Українського народу» обов'язками держави. Отже,
екологічна функція держави тепер має розвиватися значно ширше, ніж раніш.
> Ст. 49 передбачає не тільки право кожного на охорону здоров'я, але й
обов'язок держави дбати про санітарно-епідемічне благополуччя.
> У ст. 85 (п. 6) зазначено, що парламент затверджує загальнодержавні
програми охорони довкілля.
> Ст. 92 визначає, що тільки законами як правовими актами вищої юридичної
сили визначаються «правовий режим власності», основи екологічної безпеки,
«засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної
зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору».
Таким чином, як ми бачимо, держава нарешті дістала необхідні правові
норми на конституційному рівні для подальшого успішного вирішення тих
екологічних проблем, які є в Україні.
(Але, звичайно, одним лише Основним Законом створити повноцінну правову
базу для суттєвого поліпшення екологічної ситуації неможливо. Тут доречно
згадати, що ще 1992 р. було розроблено концепцію розвитку екологічного
права, яка тоді була названа «екологічним деревом Костицького». (дивись
розділ 1)
> Одна з основних проблема розвитку екологічного законодавства
сьогодні полягає у тому, що закони, які приймає Верховна Рада, ще
часто мають декларативний характер, вони не є законами прямої дії,
як Конституція. Закони приймаються, а в них міститься багато
посилань на інші законодавчі акти — і виникає необхідність у
прийнятті додаткових положень чи навіть змін. Але ж якщо ми
передбачили у Конституції України, що норми екологічної безпеки
вирішуються законодавчими актами, то вже ніякі постанови Кабінету
Міністрів чи рішення міністерств і відомств не можуть регулювати
цієї сфери.
Звичайно, під час роботи над екологічним законодавством треба
враховувати й зарубіжний досвід. Але Україна має й багато власних
відкриттів в галузі екологічного права, які ще невідомі в інших країнах.
Серед них — Закон про охорону атмосферного повітря, у якому йдеться про
оплату використання повітря у промислових потребах. Природний ресурс
використовується для виробництва, і ніхто за це не платить! На жаль, хоч
після прийняття закону і були дані вказівки про розроблення відповідних
нормативів по визначенню і нарахуванню платні, але саме через відсутність
цих методик згодом Мінекобезпеки поставило питання про скасування ряду
положень закону замість відкладення введення відповідних статей у дію.
Загалом же першочергова причина тієї екологічної ситуації, яку ми маємо
нині в Україні, — екологічний та еколого-правовий нігілізм, ігнорування
вимог екологічної безпеки у господарській діяльності…
“Ми повинні пам'ятати, що екологічне майбутнє нашого народу має
спиратися на три міцні стовпи: перший — це розвинута система екологічного
права другий — це ефективна система адміністративного контролю і
регулювання, а третій — екологічна культура, що має вирости на базі
загальної екологічної освіти”- наголошує В Костицький.
Державна політика України у галузі
охорони довкілля .
Основні напрями державної політики України у галузі охорони
довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення
екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції
України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і
підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання
наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного
масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком
держави.
(Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна
базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але ця
система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто
вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти
пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже
ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення
природоохоронної функції держави .
Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного
права.
Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої
цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості,
сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню
превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до
юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх
відходів і юридичної відповідальності за порушення
екологічного законодавства.
. Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування
законодавства про охорону навколишнього природного середовища
передбачається здійснювати у двох напрямах:
1. Складання і затвердження екологічних нормативів
природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря,
рослинності тощо);
2. Складання і затвердження комплексу еколого-економічних
показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю
господарчих структур.
. Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28
червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що
забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на
території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується
право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і
кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані
ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти
(про які вже йшлося раніше) :
. “Про охорону навколишнього природного середовища";
. "Про тваринний світ" ;
. "Про природнозаповідний фонд" ;
. "Про охорону атмосферного повітря" ;
. “Лісовий кодекс України” ;
. “ Водний кодекс України” ;
. ” Земельний кодекс України”
|
