Ограниченая материальная ответственность - Трудовое право - Скачать бесплатно
порядку судочинства.
Встановлення солідарної відповідальності кількох осіб за заподіяну
підприємству шкоду означає, що ця шкода може бути стягнута з одного із
притягнутих до солідарної матеріальної відповідальності, який пізніше
вимагатиме від інших осіб, які спільно з ним завдали шкоду, відшкодування в
рівних долях, за винятком частини, що припадає особисто на нього.
Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 29 грудня 1992 р.
роз'яснив, що при вирішенні позовів, у яких об'єднано декілька вимог про
відшкодування працівником шкоди, розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню,
визначається по кожній з об'єднаних вимог з урахуванням відповідного їй
виду і меж матеріальної відповідальності. Визначена в такий спосіб сума
відшкодування по кожному випадку заподіяння шкоди включається до загальної
суми, яка підлягає стягненню з працівника з урахуванням передбаченого ст.
233 КЗпП річного строку для заявлення позову по кожній вимозі й поважності
причин його пропуску.
При визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної працівниками
самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів
(автотракторів, тракторів, автокранів тощо), що належать підприємству, з
яким вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така
шкода, заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає
відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства, зокрема ст.
ст. 203, 453 Цивільного кодексу України. У цих випадках шкода
відшкодовується у повному розмірі, включаючи і неодержані підприємством
прибутки від використання працівником технічних засобів.
В разі матеріальної відповідальності в межах середнього місячного
заробітку він визначається виходячи із заробітку за два останні календарні
місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шкоди, якщо шкода
виявлена після його звільнення. В разі, коли працівник працював на даному
підприємстві менше двох місяців, його заробіток обчислюється із заробітку
за фактично відпрацьований час.
2.Порядок відшкодування шкоди
Законодавство про матеріальну відповідальність надає працівнику, який
завдав шкоду, можливість добровільно відшкодувати збитки повністю або
частково. Це відшкодування працівник може здійснити шляхом внесення певної
грошової суми в касу підприємства або відшкодувати збитки в натурі. Для
останнього необхідна згода власника або уповноваженого ним органу.
Відшкодовуючи шкоду в натурі, працівник може передати власнику або
уповноваженому ним органу рівноцінне майно на заміну втраченого або
відремонтувати пошкоджене.
Якщо працівник добровільно не відшкодував завданих збитків,
законодавством передбачений примусовий порядок відшкодування шкоди шляхом
утримання суми збитків із заробітної плати працівника за розпорядженням
власника або уповноваженого ним органу.
Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього
місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника підприємства
або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати.
Керівниками підприємств та їх заступниками покриття шкоди в межах середньої
місячної заробітної плати може здійснюватись за розпорядженням вищого в
порядку підлеглості органу.
Розпорядження власника підприємства або уповноваженого ним органу, а
також вищого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох
тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання
не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Ці сім днів
надаються для того, щоб в разі незгоди з відрахуванням або його розміром
працівник міг оскаржити це розпорядження до органу по трудових спорах: в
комісію по трудових спорах, а в разі її відсутності — до районного
(міського) суду.
У випадках, коли розмір шкоди перевищує середню місячну заробітну
плату, її відшкодування провадиться шляхом заявлення позову до районного
(міського) суду.
Судовому розгляду підлягають заяви власника підприємства або
уповноваженого ним органу до працівника про відшкодування шкоди в розмірі,
що перевищує середній місячний заробіток. Шкода може перевищувати й середню
місячну заробітну плату, але відповідно до законодавства працівник може
нести відповідальність тільки в межах свого середнього місячного заробітку.
До суду власник або уповноважений ним орган повинен звертатись також у
випадку, коли розмір шкоди не перевищує середнього місячного заробітку, але
відшкодування не може бути проведено за розпорядженням власника або
уповноваженого ним органу в зв'язку із закінченням строку на видання
розпорядження або у випадку припинення працівником трудових відносин з
даним підприємством.
Питання про відшкодування завданої шкоди може розглядатись судом за
заявою працівника, який не згодний з розпорядженням про відрахування,
зробленим власником або уповноваженим ним органом, чи з розміром цього
відрахування після розгляду його в комісії по трудових спорах або
безпосередньо в суді.
Позов про обгрунтованість розпорядження власника або уповноваженого
ним органу щодо відрахування шкоди працівником може бути заявлений і до
реалізації розпорядження про відрахування. Працівником може бути заявлений
також позов про повернення суми, зайво виплаченої ним добровільно на
відшкодування шкоди, коли відсутні підстави і умови для матеріальної
відповідальності, збитки ним відшкодовані у більшому розмірі, ніж це
передбачено законом, та в інших випадках.
Виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України, суд у кожному випадку
зобов'язаний з'ясувати обставини, чи завдані діями працівника матеріальні
збитки підприємству; чи становлять ці збитки пряму дійсну шкоду працівника;
чи заподіяні вони неправомірними діями працівника; чи входять до функцій
працівника обов'язки, належне виконання яких призвело до шкоди; в якій
конкретно обстановці підприємству завдані збитки і чи є в цьому вина
працівника; чи були створені працівнику умови, які б забезпечували
збереження матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними.
За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків працівник
несе відповідальність перед підприємством, з яким перебуває у трудових
правовідносинах. За вимогами інших осіб, що грунтуються на неналежному
виконанні працівникам своїх трудових обов'язків, внаслідок статті 441
Цивільного кодексу України відповідає підприємство, перед яким винний
працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами
трудового законодавства.
Якщо суд встановить, що шкода заподіяна з вини не лише працівника, до
якого заявлено позов, а й службових осіб підприємства, він повинен
притягнути цих осіб відповідно до ст. 109 ЦПК України до участі в справі як
співвідповідачів.
Для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу ст. 233
КЗпП встановлений річний строк з дня виявлення заподіяної працівником
шкоди. Днем виявлення шкоди вважається день, коли власнику або
уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної
працівником. Днем встановлення шкоди, виявленої внаслідок інвентаризації
матеріальних цінностей, ревізії або перевірки фінансово-господарської
діяльності підприємства, слід вважати день підписання відповідного акта або
висновку.
Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати
підприємством сум третій особі, і з цього часу обчислюється строк на
заявлення регресного позову.
Висновки
В кінці я хотів би зробити кілька висновків по зробленій роботі.
Матеріальна відповідальність працівника – це обов'язок працівника
відшкодувати прямий дійсний збиток, заподіяний їм роботодавцю
протиправними винними діями чи бездіяльністю.
Матеріальна відповідальність має місце лише при наявності
визначених умов:
а) прямий дійсний збиток;
б) протиправне поводження працівника;
в) наявність провини працівника в заподіянні збитку;
г)причинно-наслідковий зв'язок між протиправним поводженням працівника
і виниклим збитком.
Існує два види матеріальної відповідальності:
а)обмежена;
б)повна.
Збиток може бути відшкодований:
а) добровільно;
б) в адміністративному порядку;
в) у судовому порядку.
Список літератури:
Конституція України, від 28 червня 1996 р.;
1. Кодекс законів про працю України, від 10 грудня 1971 р., станом на 1
вересня 2000 р.;
2. Стичинський Б.С. Науково-практичний коментар до законодавства України
про працю, Київ, 1997 р.;
3. Цивільний кодекс України ( Київ, 1998 р.;
4. Закон СРСР "Про державне підприємство (об'єднання)", 1987 р.;
5. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від
6. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від
7. Закон України "Про місцеві державні адміністрації" від
8. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. №116 про
порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення
(псування) матеріальних цінностей;
9. Трудове право України: Курс лекцій/ за ред. П.Д.Пилипенка,Львів,Вільна
Україна,1996 р.;
10. Постанова Правління Національного банку України від 2 лютого 1995 р №
21 (в редакції від 13 жовтня 1997 р.);
11. Інструкція про порядок ведення касових операцій у народному
господарстві України, затверджена постановою Правління Національного
банку України від 2 лютого 1995 р. № 21;
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику по
справах про відшкодування шкоди, заподіяного підприємствам, установам,
організаціям їх працівниками” від 29 грудня 1992 р. № 14 із змінами й
доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від
29 березня 1997 р. № 3, Право України.— 1993.— № 5-6; Вісник
Верховного Суду України. — 1997.— № 2
13. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування
судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди,
заподіяного злочином і стягненні безпідставно нажитого майна” від 31
березня 1989 р. № 3;
14. Постанова пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в
справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам,
організаціям їх працівниками" від
15. Болотіна Н.Б.,Чанишева Г.І. Трудове право України, Київ, 1998 р.;
16. Прокопенко В.І. Трудове право України, Харків, 2000 р.;
17. Гирич О.Г. Трудове право, Київ, 1997 р.;
18. Матишевський П.С. Кримінальне право
України, Київ, 2000 р.;
-----------------------
[1] Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 року// Відом. Верхов. Ради України. – 1996. - №30. – Ст.141.
[2] Пилипенко П. Окремі зауваження до проекту Кодексу України про працю//
Право України.- 1996.- №9.- С. 41-44; Карпенко Д., Хуторян Н. Особлива
частина проекту Кодексу України про працю потребує удосконалення //Право
України. – 1998. - №6. – С.54-58.
[3] Право України.— 1993.— № 5-6; Вісник Верховного Суду України. — 1997.—
№ 2
[4] ст. 138 КЗпП України
[5] ст. 441 Цивільного кодексу
[6] п. 5 ст. 134 КЗпП
[7] ст. 132-133 КЗпП
[8] Болотіна Н.Б.,Чанишева Г.І. Трудове право України, Київ, 1998 р.-
стор.321.
[9] ст.133 КЗпП
[10] ст. 134 КЗпП
[11] Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116.
|
