Ограниченая материальная ответственность - Трудовое право - Скачать бесплатно
підприємством, а потім через вину працівника
стягненого з підприємства на користь бюджету, на наш погляд, не суперечить
ст. 130 КЗпП;
? виплати на користь інших суб'єктів у порядку покриття шкоди,
оскільки організація відповідає за шкоду, спричинену діями її
працівників[5]. Притягнення до матеріальної відповідальності при цьому
можливе, коли дії працівника кваліфіковані як невиконання або неналежне
виконання трудових обов'язків;
? нестягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість Її
стягнення втрачена у зв'язку з закінченням строку позовної давності чи з
інших причин (наприклад, у зв'язку з ліквідацією юридичної особи —
боржника);
? нестягнена з боржника шкода (за винятком тієї частки шкоди, яка
належить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягнення
втрачена.
Водночас нестягнена з боржника неустойка не може бути віднесена до
прямої дійсної шкоди. Це — типовий неодержаний прибуток. Саме як прибуток
стягнена неустойка відбивається у даних бухгалтерського обліку.
Було б неправильно під неодержаними прибутками, які названі у частині
четвертій ст. 130 КЗпП, розуміти валовий дохід — виручку від реалізації або
(у торговельних організаціях) суму торгових надбавок, скидок та націнок.
Аналогічним чином не можна під неодержаними прибутками розуміти дохід, який
у свій час законодавством визнавався об'єктом оподаткування і (схематично)
дорівнював валовому доходу з відрахуванням матеріальних затрат
підприємства.
Дійсна шкода має розумітися як шкода майну у більш широкому розумінні
(як майно та майнові права, котрі відображаються у балансі підприємства як
його активи). Пряма дійсна шкода означає безпосереднє зменшення цих
активів.
Неможливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності
за відсутності причинного зв'язку виражена в частині першій ст. 130 КЗпП
словами "працівники несуть... відповідальність за шкоду, заподіяну
підприємству... внаслідок порушення...". Порушення має бути причиною шкоди,
а шкода має бути наслідком порушення. Причинний зв'язок — це категорія
філософська, однак в юриспруденції вона має бути виражена цілком конкретно.
Наведемо приклад із практики. Згоріла продовольча база — це наслідок. Було
установлено порушення правил пожежної безпеки — використання саморобного
нагрівального приладу працівниками бази. Були установлені особи, винні у
порушенні правил пожежної безпеки. Проте пожежно-технічна експертиза не
змогла установити, що причиною пожежі є саме використання саморобного
нагрівального приладу. Хоч це порушення і було в наявності, експертиза не
виключила можливості виникнення пожежі не внаслідок використанім
саморобного нагрівального приладу, а з інших причин. Притягнення до
матеріальної відповідальності у цьому разі суперечило б закону.
Притягнення до матеріальної відповідальності можливе лише за наявності
вини працівника. Підставою матеріальної відповідальності може бути не лише
умисна, а й вина через необережність. Найчастіше працівники притягуються до
матеріальної відповідальності якраз за наявності вини в формі
необережності. Інколи форма вини є підставою диференціації меж
відповідальності працівників. Так, п. 1 ст. 133 КЗпП установлює обмежену
матеріальну відповідальність за зіпсуття через недбалість матеріалів,
напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а
також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших
предметів, виданих працівнику у користування. За умисне знищення та умисне
зіпсуття того ж майна установлена повна матеріальна відповідальність[6].
Стаття 130 КЗпП не припускає покладення на працівника матеріальної
відповідальності за шкоду, яка відноситься до категорії нормального
виробничо-господарського риску. "Шкода, яка відноситься до категорії ...
риску" — це, звичайно, зрозуміти важко. Ризик — це поняття, що характеризує
діяльність (вчинки) працівника. Риск як ознака діяльності працівника може
свідчити про порушення ним правил виконання робіт, порушення ним трудових
обов'язків, а може бути властивим правомірній поведінці працівника.
Керівник сільськогосподарського підприємства не може бути притягнений до
матеріальної відповідальності за пряму дійсну шкоду, заподіяну вимерзанням
озимої пшениці. Й сіяли у цих краях споконвіків. І посіяна вона була у
терміни, котрі рекомендує наука. Та збіг тяжких погодних умов призвів до
знищення посівів, до марних затрат, до прямої дійсної шкоди. Керівник у
цьому разі не порушив трудових обов'язків. І шкода, яка виникла, є
наслідком риску, що був властивий вчинкам керівника. Але цей риск був
нормальним виробничо-господарським риском.
Інший приклад: терміни посіву озимих керівник підприємства затягнув.
Озимі увійшли в зиму слабкими і загинули через звичайні для цієї місцевості
морози. Тут керівник теж рискував. Але припустився порушень, не зумів
правильно організувати роботу підприємства. У результаті його вчинків,
котрі за змістом мають ознаку риску, підприємству заподіяна пряма дійсна
шкода. Керівник, що припустився порушень, має бути притягнений до
матеріальної відповідальності. Риск, якого припустився пін, не с нормальним
виробнично-господарським риском.
Розділ IX КЗпП, котрий починається зі статті, яка коментується,
називається "Гарантії при покладенні на працівників матеріальної
відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації".
Тому частина друга ст. 130 КЗпП і перелічує, які гарантії держава
установила для працівників на випадок їх притягнення до матеріальної
відповідальності.
Крім переліку всіх юридичних фактів (протиправна поведінка працівника,
пряма дійсна шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою
працівника і шкодою, вина працівника), що складають підстави матеріальної
відповідальності і відсутність яких виключає притягнення працівника до
матеріальної відповідальності, у цій статті вказано на установлення
законодавством межі матеріальної відповідальності працівників , обмеження
ії визначеною частиною заробітку працівника[7], неприпустимість того, щоб
матеріальна відповідальність перевищувала повний розмір заподіяної шкоди.
Слова "повний розмір заподіяної шкоди" не означають нічого іншого окрім
можливості стягнення з працівника, у передбачених випадках, суми, рівної
прямій дійсній шкоді. Отож, повний розмір заподіяної шкоди у контексті ст.
130 КЗпП є синонімом поняття прямої дійсної шкоди.
Ця стаття припускає у визначених випадках притягнення до матеріальної
відповідальності у розмірі, що перевищує повний розмір заподіяної шкоди
(пряма дійсна шкода). Про це див. коментар до ст. 135 та ст. 1353 КЗпП.
Аби запобігти питань стосовно притягнення працівника за одне й те ж
порушення до матеріальної та інших видів відповідальності, у частині третій
ст. 130 КЗпП пояснюється, що одночасне притягнення до матеріальної та інших
видів відповідальності цілком припустимо, лише якщо є підстави .для
притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної
відповідальності. Це правило узгоджується зі статтею 61 Конституції
України, котра забороняє притягнення за одне і те ж правопорушення двічі до
юридичної відповідальності лише одного виду.
Працівнику надається право добровільно покрити шкоду, заподіяну
підприємству, установі, організації повністю чи частково. Проте навіть
такий спосіб відшкодування шкоди не виключає проведення службового
розслідування, належного установлення факту заподіяння шкоди та видання за
результатами службового розслідування наказу. У наказі винуватим особам
може бути запропоновано добровільно покрити шкоду. Такий наказ і буде
підставою для приняття касою підприємства грошових сум у порядку покриття
шкоди. У наказі може бути виражена згода власника на передачу працівником
для покриття заподіяної шкоди рівноцінного майна чи полагодження
пошкодженого, як це передбачено частиною п'ятою ст. 130 КЗпП.
Проте покриття працівником прямої дійсної шкоди у добровільному
порядку шляхом передачі підприємству рівноцінного майна чи полагодження
пошкодженого можливе тільки за згодою власника. Інакше кажучи, переважно
формою покриття прямої дійсної шкоди є грошова форма. За згодою власника
відшкодування може чинитися у формі, яка у цивільному праві називається "в
натурі".
Положення Кодексу законів про працю за аналогією слід застосовувати до
випадків зворотної (регресної) вимоги держави до посадових осіб місцевої
державної адміністрації про відшкодування шкоди, заподіяної державі в
зв'язку з відшкодуванням за рахунок держави шкоди, що заподіяна незаконними
рішеннями голів місцевих державних адміністрацій, наказами керівників
управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних
адміністрацій, діяльністю або бездіяльністю посадових осіб цих
адміністрацій. Справа в тому, що відповідно до ст. 56 Конституції держава
зобов'язана відшкодувати матеріальну і моральну шкоду, завдану громадянам
незаконними діями органів державної влади, їх посадових і службових осіб.
Держава, у разі відшкодування шкоди, одержує право регресної вимоги в
розмірах і порядку, що визначаються законодавством (ст. 49 Закону "Про
місцеві державні адміністрації"). Оскільки спеціальне законодавство з цього
приводу не приймалось, на мій погляд, було б доцільно застосовувати в таких
випадках за аналогією норми КЗпП про матеріальну відповідальність.
3.Види матеріальної відповідальності
Трудове законодавство передбачає два види матеріальної
відповідальності працівників: обмежену і повну[8]. Деякі правознавці також
виділяють: підвищену матеріальну відповідальність і відповідальність у
межах середнього місячного заробітку.
Обмежена матеріальна відповідальність.
Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шкоди працівником
полягає в обов'язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі
прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Цей вид відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чинним
законодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування. Названа
відповідальність є обмеженою тому, що вона обмежується розміром середнього
місячного заробітку працівника. Її не можна назвати неповною, оскільки при
заподіяні шкоди меншого розміру, ніж середня заробітна плата працівника,
він буде нести відповідальність у повному розмірі шкоди. Ця
відповідальність не є і частковою, оскільки розмір відшкодування
визначається не часткою шкоди, а залежно від розміру середньої місячної
заробітної плати працівника. Розмір середнього заробітку становить
заробітну плату за два останні календарні місяці роботи працівника, що
передували дню виявлення шкоди, а якщо шкода виявлена після звільнення —
дню звільнення. В разі, коли працівник пропрацював на даному підприємстві
менше двох місяців, середня заробітна плата обчислюється із заробітку за
фактично відпрацьований час.
Обмежена матеріальна відповідальність на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП
настає у випадку, коли шкода заподіяна зіпсуттям або знищенням через
недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) працівником в
ході трудового процесу. На інших працівників з числа службових осіб
(наприклад майстра, технолога), якщо шкода від зіпсуття або знищення
матеріальних цінностей сталася через недбалість, заподіяна внаслідок їх
службових дій чи бездіяльності, матеріальна відповідальність може бути
покладена також у межах середнього місячного заробітку, але не на підставі
п. 1 ст. 133 КЗпП, а на підставі ст. 132 КЗпП. Відповідальність у тому ж
розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів,
вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається
на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування в
зв'язку з виконанням трудових обов'язків.
На підставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими
виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи
грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям,
випускові недоброякі-. сної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю
матеріальних чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах
прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть
винні у цьому директори, начальники та інші керівники підприємств та їх
заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів,
передбачених статутом підприємства чи іншим відповідним положенням.
До зайвих грошових виплат відносяться суми стягнених штрафів,
заробітної плати, виплачені звільненому працівникові в зв'язку з затримкою
з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним
формулюванням причин звільнення, а також заробітної плати, виплаченої
працівникові за зайве надані дні чергової відпустки без виключення днів
прогулу. При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди, викликаної
виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям матеріальних цінностей, вони
зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством.
Керівні службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в
межах свого середнього місячного заробітку за ту частину шкоди, що не
відшкодована її безпосередніми заподіювачами. При цьому загальна сума, що
підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. На керівних
працівників може бути покладена матеріальна відповідальність у межах
середньомісячної заробітної плати, якщо з їх вини не було своєчасно вжито
заходів до стягнення шкоди з безпосередніх її заподіювачів й таку
можливість підприємство втратило.
Працівники, які не є керівниками підприємства і структурних
підрозділів на підприємстві або їх заступниками, за шкоду, заподіяну
зайвими грошовими виплатами, викликаними неналежним виконанням ними
трудових обов'язків, несуть матеріальну відповідальність за ч. 1 ст. 132
КЗпП, крім випадків, для яких ст. 134 КЗпП передбачена повна матеріальна
відповідальність.
Якщо працівник уклав з підприємством письмовий договір про взяття на
себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна
та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей, але він
не віс носиться до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135' КЗпП
може бути укладений такий договір, матеріальна відповідальність такого
працівника у разі нестачі чи зіпсуття настає в обмеженому розмірі за умови,
що відсутні інші підстави для повної матеріальної відповідальності.
При заподіянні шкоди приписками та іншими викривленими даними про
виконання робіт до матеріальної відповідальності можуть притягуватись як
працівники, що вчинили ці дії, так і службові особи, через винне невжиття
якими заходів до їх запобігання вони вчинені. Залежно від обставин
заподіяння шкоди в цих випадках матеріальна відповідальність може настати
як в межах середньої місячної плати, так і в повному розмірі (п. п. З, 6
ст. 134 КЗпП).
У відповідності з законодавством [9] обмежену матеріальну
відповідальність несуть:
1) працівники - за зіпсуття або знищення через
недбалістьматеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі
при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не
більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі
працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення
через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального
одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою,
організацією працівникові в користування;
2) керівники підприємств, установ, організацій та їх
заступники, а також керівники структурних підрозділів на
підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі
заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного
заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації
заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку
і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям
необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної
продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових
цінностей.
Повна матеріальна відповідальність.
Повна матеріальна відповідальність працівника ( це покладення на
працівника обов’язку повністю відшкодувати заподіяну підприємству,
установі, організації чи фізичній особі (яка виступає власником як сторона
трудового договору) пряму дійсну шкоду без будь-яких обмежень.
Повна матеріальна відповідальність може бути індивідуальною і
колективною.
Відповідно до законодавства[10] працівники несуть матеріальну
відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини
підприємству, установі, організації, у випадках, якщо:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно
до статті 1351 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе
працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення
цілісності майна та інших цінностей, переданих йому на зберігання або для
інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за
разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь,
переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуванням
матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх
виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального
одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією
працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну
матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі,
організації при виконанні трудових обов’язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків;
8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні
працівника на іншу роботу.
У статті 134 КЗпП надається вичерпний перелік випадків, коли
працівники несуть повну матеріальну відповідальність. Проте, слід
врахувати, що п. 6 цієї статті має відсилочний характер: він передбачає
можливість притягнення до повної матеріальної відповідальності у випадках
передбачених законодавством (підзаконними актами такі випадки також можуть
бути встановлені).
Матеріальна відповідальність у межах середнього
місячного заробітку.
За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при
виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду,
несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди,
але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна
відповідальність понад середній місячний заробіток допускається
лише у випадках, зазначених у законодавстві(ст.132 КЗпП).
Підвищена матеріальна відповідальність.
Межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду,завдану
підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям,
недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також
у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний
розмір, встановлюються законодавством(ст.135 КЗпП).
РозділII
1.Порядок визначення розміру матеріальної шкоди
Для визначення розміру суми, що підлягає стягненню з працівника за
завдану шкоду, необхідно встановити дійсний розмір шкоди. Саме розмір
дійсної шкоди становить той критерій, за допомогою якого у подальшому з
урахуванням виду відповідальності, конкретної обстановки, за якої було
завдано шкоду, матеріального стану працівника точно встановлюється сума, що
підлягає відшкодуванню.
Розмір заподіяної підприємству шкоди щодо майна, яке було в
експлуатації і на яке передбачені амортизаційні відрахунки, визначається за
фактичними витратами на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з
балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням
фактичного зносу згідно з установленими нормами, але не нижче ніж на 50
відсотків від балансової вартості на момент встановлення такого факту з
урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Міністерство
статистики України, відповідно до розміру податку на додану вартість та
розміру акцизного збору.
Таким чином, розмір прямої дійсної шкоди спочатку визначається в
натурі, а згодом провадиться грошова оцінка вартості матеріальних
цінностей. Необхідність визначення шкоди в натурі відпадає тільки тоді,
коли має місце нестача грошових сум.
При розкраданні, нестачі, умисному знищенні або умисному зіпсутті
матеріальних цінностей шкода визначається за державними роздрібними цінами.
В разі відсутності на даний вид матеріальних цінностей роздрібних цін шкода
визначається за цінами, що встановлюються Державними комітетом України по
цінах.
Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 29 грудня 1992 р.
роз'яснив, що, визначаючи розмір шкоди, суд має виходити з вартості
матеріальних цінностей на день виявлення шкоди, а у випадку зміни цін —
застосовувати ціни, що діють на день прийняття рішення про її
відшкодування.
На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах)
і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або нестачею
продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу
(реалізації) цієї продукції і товарів.
Порядок визначення розміру шкоди повинен проводитись за формулою:
Рз = [(Бв ( А) * Іінф + ПДВ + Азб]* 2,
де Рз — розмір збитків (у гривнях); Бв — балансова вартість на момент
встановлення факту розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних
цінностей (у гривнях); А — амортизаційні відрахування (у гривнях); Іінф, —
загальний індекс інфляції, який розраховується на підставі щомісячно
визначуваних Міністерством статистики України індексів інфляції; ПДВ —
розмір податку на додану вартість (у гривнях); Азб — розмір акцизного збору
(у гривнях); 2 — коефіцієнт, установлений Порядком визначення розміру
збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних
цінностей[11].
При визначенні розміру шкоди, завданої внаслідок псування майна, слід
виходити з розміру зменшення його вартості. Якщо це майно було
відремонтованим, то розмір шкоди становлять витрати на ремонт для
поновлення майна в попередньому стані. Витрати на ремонт, що призвели до
поліпшення стану майна в порівнянні з тим, яким воно було до ремонту,
прямої дійсної шкоди не становлять і не можуть бути віднесені на рахунок
працівника.
Вже зазначалося, що при визначенні прямої дійсної шкоди повинні
враховуватись встановлені норми витрат, що розробляються і затверджуються
відповідними міністерствами і відомствами. Практика застосування норм
природних витрат свідчить, ці норми не можуть застосовуватись у випадках,
коли доведено, що матеріальні цінності були вкладені працівником.
При виявленні з вини працівника нестачі одних товарів і лишків інших
нестача підлягає стягненню з винного, а лишки — оприбуткуванню на користь
підприємства. Залік лишків та перекриття ними нестач допускаються як
виняток за один і той же період, що перевіряється, у однієї і тієї ж
матеріально відповідальної особи і відносно матеріально-товарних цінностей
одного і того ж найменування.
Матеріальна відповідальність за трудовим правом — це дольова
відповідальність, при якій кожна особа, яка завдала шкоду, відповідає
тільки за себе і відшкодовує збитки лише у певній частині (долі). Навіть
при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності настає дольова
матеріальна відповідальність. Частка (доля) відповідальності кожного члена
колективу (бригади) визначається залежно від терміну роботи в складі
бригади і пропорційно розміру заробітної плати працівника. Члени бригади
звільняються від відповідальності при доведеності вини когось із членів
бригади у заподіянні шкоди або коли встановлений факт крадіжки матеріальних
цінностей сторонніми особами.
Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови,
якщо вироком суду встановлено, що шкода підприємству заподіяна спільними
умисними діями кількох працівників, які мали спільну мету заподіяти шкоду і
винні у вчиненні злочину. Солідарна відповідальність означає, що особи,
винні у заподіянні шкоди, несуть матеріальну відповідальність у повному
розмірі, без визначення частки (долей) кожного. У порядку цивільного
судочинства суд має право зобов'язати цих осіб відшкодувати шкоду
солідарно, якщо при постановленні обвинувального вироку цивільний позов був
залишений без розгляду або коли вирок в частині цивільного позову скасовано
і справа в цій частині направлена на новий розгляд в
|
