Правові відносини - Теория государства и права - Скачать бесплатно
Національна академія внутрішніх справ України
Інститут заочного та дистанційного навчання
КУРСОВА РОБОТА
з теорії держави та права
Тема: „Правові відносини”
Виконав: студент Гордієв О.П.
група 3 №03-055К
Науковий керівник: Осауленко О.І.
Київ – 2004
ЗМІСТ
|Вступ |2 |
|.....................................................................| |
|............................. | |
|Розділ 1. Правові відносини |4 |
|........................................................... | |
|1.1 Поняття, види та зміст правовідносин |4 |
|...................................... | |
|1.2 Ознаки правових відносин |7 |
|......................................................... | |
|Розділ 2. Складові елементи правових відносин .......................|10 |
|2.1 Суб’єкти правових відносин, юридичні властивості суб’єктів, види | |
|суб’єктів |10 |
|................................................................... | |
|2.2 Об’єкти правових відносин, види об’єктів |15 |
|............................... | |
|Розділ 3. Юридичні факти |17 |
|............................................................. | |
|3.1 Поняття юридичних фактів |17 |
|........................................................ | |
|3.2 Класифікація юридичних фактів |20 |
|............................................... | |
|Висновок |30 |
|.....................................................................| |
|...................... | |
|Список літератури |34 |
|.....................................................................| |
|..... | |
Вступ
Люди в процесі свого життя і діяльності вступають один з одним у
численні взаємини. Такі відносини бувають різного типу. Зокрема, суспільні
відносини можна розділити на матеріальні й ідеологічні. Матеріальні
спрямовані на підтримку існування людини. Ідеологічні – це лише надбудова
над першими. Відносини між людьми, що залежать від їхньої волі і
свідомості, досить різноманітні. Це сімейні (відносини чоловіка і дружини,
батьків і дітей), трудові (відносини робітника з адміністрацією свого
підприємства), майнові (наприклад, відносини, що виникають між продавцем і
покупцем) тощо. Люди вступають у ці відносини, як правило, по своїй волі,
хоча вона залежить від різних життєвих обставин, насамперед від умов
матеріального життя людей, від економічного ладу суспільства.
Так само, у свою чергу, усі види і форми відносин, що виникають і
функціонують у суспільстві між індивідуумами і їхніми об’єднаннями можна
розділити на суспільні або соціальні. Вони у свою чергу виникають з безлічі
різних відносин: економічних, юридичних, моральних, духовних, культурних і
багатьох інших. Саме людське суспільство – це сукупність відносин, продукт
взаємодій людей. Юридичні або правові відносини органічно зв’язані з
правом.
Право – особливий державний регулятор суспільних відносин. Регулюючи
ті або інші відносини, воно тим самим віддає їм правову форму, у результаті
чого ці відносини стають правовими.
У порівнянні з іншими соціальними регуляторами право найбільш
ефективний, владно примусовий і разом з тим цивілізований регулятор. Будь-
які відносини здобувають характер правовідносин лише в тому випадку, якщо
вони виникають на основі і відповідно до норм права, не суперечать волі
держави.
Отже, правовідносини можна в самому загальному змісті визначити як
суспільні відносини, урегульовані правом. Право не творець, а лише
регулятор і стабілізатор суспільних відносин. “Право саме по собі нічого
не створює, а тільки санкціонує суспільні відносини. ... Законодавство
усього лише протоколює, виражає економічні потреби”. Тим самим спочатку
виникають суспільні відносини, а потім, як наслідок, норма права. Але є і
такі правовідносини, що виникають тільки як правові й в іншій якості
існувати не можуть. Наприклад, конституційні, адміністративні,
процесуальні, карні й інші. Саме подібні правовідносини за формою і
змістом, “у чистому виді”, являють собою дійсно самостійний вид і тип
суспільних відносин. Лише в цьому змісті можна сказати, що право створює,
діє суспільні відносини, породжуючи нові зв’язки.
Розділ 1. Правові відносини.
1.1. Поняття, види та зміст правовідносин
Правовідносини – наслідок дії права як соціального і державного
інституту. Правовідносини – це суспільні відносини, урегульоване нормами
права, учасники якого мають відповідні суб’єктивні права і юридичні
обов’язки.
У додержавному родовому суспільстві правовідносин не було, тому що там
не було права. Це означає, що правовідносини не мислимі поза правом або без
права. Є лише відносини, що об’єктивно вимагають або не вимагають
потребуючого правового опосередкування. Якщо норма права – статистичний
стан правового врегулювання, то правовідносини – динамічний. Категорія
“правовідносини” є однією з центральних у загальній теорії права і дозволяє
усвідомити, яким образом право впливає на поводження людей.
Під виникненням правовідносин розуміють умови, що породжують правові
відносини.
Виділяються два види передумов виникнення правовідносин:
- Матеріальні (загальні)
- Юридичні (спеціальні)
До матеріального відносяться життєві інтереси і потреби людей, під
впливом яких вони вступають у відповідні правовідносини. У широкому
розумінні під матеріальними передумовами вважається система соціально-
економічних, культурних і інших обставин, що обумовлюють об’єктивну
необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин. До
матеріальних передумов можна віднести також наявність об’єкта правовідносин
(того, із приводу чого особи вступають у дані юридичні зв’язки), не менш
двох суб’єктів і відповідне поводження учасників правовідносин. “Інтерес –
от що скріплює членів цивільного суспільства ... Ніхто не може зробити що-
небудь, не роблячи цього разом з тим, заради яких-небудь своїх потреб”.
Потреби можуть бути матеріальними, духовними або фізіологічними.
Прагнення до задоволення названих потреб і викликає до життя відповідні
правовідносини, у цьому їхня першопричина. У більш широкому змісті під
матеріальними передумовами розуміється сукупність економічних, соціальних,
культурних і інших факторів, що обслуговують об’єктивну необхідність
правового регулювання тих або інших суспільних відносин.
Однак одних загальних передумов не досить, щоб у конкретних випадках
практично виникли і діяли реальні правові відносини, для цього потрібні ще
формально-юридичні.
До юридичних передумов відносяться:
- норма права;
- правосуб’єктність;
- юридичний факт (як реальна життєва обставина).
Без названих передумов правовідносини неможливі.
Правовідносини – це суспільні відносини, що представляють собою
двосторонній конкретний зв’язок між соціальними суб’єктами, що виникає на
основі норм права. У правовідносинах виникає зв’язок між особами за
допомогою суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, причому цей зв’язок
носить вольовий характер.
Інакше кажучи, правовідносини, перш ніж скластися, проходять через
свідомість і волю людей. Лише в окремих випадках суб’єкт може не знати, що
став учасником правового відношення, наприклад, виявившись спадкоємцем за
законом після смерті родича, що проживає в іншому місті.
Правовідносини, як і право, на базі якого вони виникають, охороняються
державою. Інші відносини такого захисту не мають. Охорона законності і
правопорядку означає й охорону правовідносин, тому що останні у своїй
сукупності й утворять правовий порядок як результат законності. Також
правові відносини відрізняються индивідуалізованістю суб’єктів, строгою
визначеністю і взаємністю, персоніфікацією прав і обов’язків. Це завжди
конкретне відношення “когось” з “кимсь”. Сторони (фізичні і юридичні
особи), як правило, відомі і можуть бути названі по саме, їхні дії
скоординовані. Це не спостерігається в інших суспільних відносинах,
наприклад, моральних, політичних, естетичних, що не настільки формалізовані
і керовані.
Найбільший внесок у розвитку в правовідносинах внесла цивілістична
наука. На її висновках і положеннях значною мірою ґрунтується і загальна
теорія держави і права. Однак, вторгати з цими готовими мірками в інші
соціальні сфери й аналізуючи механізм правового опосередкування суспільних
відносин більш загального і більш високого рівня, у неї виникають
утруднення.
Юридичний інструментарій, відпрацьований за тисячоріччя, успішно
застосовуваний у своїй області, не завжди без усяких застережень може бути
використаний в іншій області. Звідси потреба доповнити цей механізм,
зробити більш гнучким, уніфікованим, для того щоб з його допомогою можна
було упорядкувати, регулювати й інші відносини.
Відносини типу держава – держава, держава – громадянин, федерація –
суб’єкт федерації, президент – парламент, депутат – виборець, а також
відносини і форми взаємодії різних структур, інститутів і галузей влади,
тощо виступають як правові, оскільки регулюються правом. У них своя
специфіка і ці правовідносини можна розділити на окремі види по різних
підставах:
1. у залежності від предмета правового регулювання правовідносини
поділяються на конституційні, адміністративні, карні, цивільні і т.п.
2. у залежності від характеру на матеріальні і процесуальні
3. у залежності від функціональної ролі – на регулятивні й охоронні
4. у залежності від природи юридичного обов’язку – на пасивні, зв’язані зі
здійсненням заборон і активні, зв’язані зі здійсненням визначених
позитивних дій
5. у залежності від складу учасників – на прості, виникаючі між двома
суб’єктами і складні, виникаючі між декількома суб’єктами
6. у залежності від тривалості дії – на короткочасні і довгострокові
7. у залежності від визначеності сторін – на відносні, абсолютні і
загальні.
У відносних правовідносинах конкретно визначені всі учасники. В
абсолютних правовідносинах відомо лише управомочна сторона, а обов’язкові
особи – різні суб’єкти, покликані утримуватися від порушень інтересів
управомочного.
1.2. Ознаки правових відносин
Найбільш характерні ознаки правових відносин як особливого виду
суспільних відносин містяться в наступному:
1) Вони виникають, зникають або змінюються тільки на основі правових
норм, які неопосередковано породжують правові відносини і
реалізуються через них. Між цими явищами існує причинно-
наслідковий зв’язок. Нема норми - нема і правових відносин. Вони
представляють собою деяку єдність, цілісність. В них ще
встановлюються спроби забезпечення і охорони правових відносин
порушення. Зв’язок правових відносин з правовими нормами, які
знаходяться на законодавчих актах держави виражаються в тому, що
дані відносини в цілому і їх структура являється необхідною
частиною в суспільній системі правового регулювання суспільних
відносин. Саме в правових відносинах викладається ціль правових
норм.
2) Суб’єкти правових відносин взаємно пов’язані між собою юридичними
правами та обов’язками, які в правовій науці прийнято називати
суб’єктивними, цей зв’язок і є правовідносини, в рамках якого
права однієї сторони відповідає обов’язок іншої, і навпаки. Їх
можна назвати зустрічними. Учасники правових відносин виступають
по відношенню один до іншого, як управомочені і правозобов’язані
особи.
3) Правовідносини - це завжди двосторонній зв’язок. Тому, що сама
норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона
завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує.
Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників
одночасно має право і несе обов’язок.
4) Правові відносини мають вольовий характер. По-перше тому, що через
норми права в них відображається державна воля. По-друге, в силу
того, що навіть при наявності юридичної норми правові відносини не
можуть автоматично з’явитися, а потім функціонувати волі його
учасників, в крайньому випадку, одного з них. Необхідний вольовий
акт, який дає початок явищу.
5) Правовідносини, як правило, охороняються державою. Інші відносини
такого захисту не мають. Хоча, далеко не у всіх правових
відносинах держава зацікавлена і здавалося, не повинна їх захищати,
але інтерес держави стоїть в тому, щоб ці соціальні явища правильно
рішалися, винні несли покарання, тому вона тримає в полі свого
зору, забезпечуючи увагу виникаючих по цьому поводу юридичних форм
і процедур, право громадян. Охорона злочинності і правопорядку
визначає і охорону правових відносин і робить правовий порядок як
наслідок законності.
6) Правові відносини являють особою різновидністю суспільних відносин.
Це означає, що вони являють собою різнобічні зв’язки, які
виникають між людьми і організаційними формами взаємодії соціальних
груп, класів в процесі їх економічного, соціального, політичного,
духовного життя і діяльності. Їх основу складає закономірність
розвитку суспільства.
«....Правові відносини так само як і форми держави не можуть бути ні з
самих себе, ні з так званого суспільного розвитку людського духу....
навпаки вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах»
В деяких випадах важливе значення має і примусова сила державного
апарату. Правові відносини тримають в собі можливість застосування
державного примусу в цілях реального забезпечення суб’єктивних прав і
виконує юридичні обов’язки.
Крім того держава може перешкоджати виникненню різних негативних з
точки зору приписів соціального розвитку життєвих зв’язків або відносин.
Воно формулює відповідні правові заперечення, намагаючись з їх допомогою
зруйнувати подібні відносини, встановити конкретну міру відповідальності
особі за участь в цих відносинах.
Правові відносини як форма існування права займає важливе місце в
правовому регулюванні суспільних відносин. Подібно тому, як не можливо в
практичній діяльності вважати думку об’єктів самим об’єктом, неможливо і
юридичні формули поведінки суб’єктів права, вирощених на мові законодавчих
актів, вважати дійсним правом.
Цінність і значення правових відносин, як форми права заключається в
їх реальності. Саме з правовими відносинами пов’язана дійсність права.
Відповідної реальної поведінки людей-суб’єктів права - в процесі
реалізації ними своїх юридичних прав і обов’язків юридичному змісту законів
являється окремим завданням правового врегулювання. Тільки реальні правові
відносини можуть розглядатися в якості критерія істини при оцінці
відповідальності юридичних законів об’єктивним закономірностям життя
суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і
втілених в дійсність. Правові відносини являються правовою діяльністю
практики, практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних
груп, класів і т.п. По реалізації ними своїх індивідуальних і суспільних
цілей і задач. Таким чином ефективність права може бути виміряне тільки на
основі відношення змісту юридичних актів з їх реальним втіленням в
дійсність і в кінцевому рахунку з тими реальними успіхами суспільного
розвитку, які закладені законодавцем.
Отже правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які
знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких
виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних прав і
обов’язків.
Розділ 2. Складові елементи правових відносин.
2.1. Суб’єкти правових відносин,
юридичні властивості суб’єктів, види суб’єктів;
Елементи правових відносин складають визначені зв’язки, сукупність
права і обов’язкову суб’єктів. Вона різнобічна і визначена, як характером
так і ціллю задля якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних
відносинах дії особи взаємно пов’язані і держава намагається ці відносини
закріпити, то вона наділяє сторони взаємними правами обов’язками. Якщо не
відносини такого роду, то держава намагається зруйнувати негативний
зв’язок, припинити дані відносини. в цьому разі держава встановлює
заборону на таку діяльність, притягуючи до такої відповідальності або
обидві сторони даних відносин.
Під елементами правових відносин розуміють сукупність складників -
його елементів і способів їх взаємодії. До елементів правових відносин
відносять:
- суб’єктів правових відносин;
- об’єктів правових відносин;
- змістовні правові відносини.
Суб’єкти правових відносин - це учасники правових відносин, що мають
суб’єктивні права і юридичні обов’язки.
Суб’єкти правових відносин - це правоздатні суб’єкти суспільного
життя, які є носіями юридичних прав і обов’язків.
Для того, щоб бути суб’єктом права, організація або індивіди
повинні володіти правосуб’єктивністю. У державних і громадських
організаціях правосуб’єктивність знаходить свій вираз у компетенції її
органів, тобто в сукупності права і обов’язків, що надаються їм для
виконання відповідних функцій. Що ж до право-суб’єктивності індивідів, то
юридичною передумовою набуття статусу суб’єкта правовідносин є наявність у
нього правосуб’єктивності, дієздатність.
Під праводієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність
суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. У людини
правоздатність виникає з моменту її народження і припиняється зі смертю.
В сучасному цивілізаційному суспільстві немає і не може бути людей не
наділених спільною правоздатністю. Вона витікає з міжнародних пактів про
права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов’язком
кожної держави - належним чином гарантувати і захищати цю якість.
Головне в дієздатності - не право, а принципіальна можливість або
здатність їх мати.
Вперше поняття правоздатності було оформлено і введено в практику
буржуазними кодексами ХІХ ст. (французький громадянський кодекс 1804р.;
германський громадянський пакт, 1894р.). Відмінність правоздатності від
суб’єктивного права в тому, що вона:
- невід’ємна від особи - не можна людину лишити правоздатності;
- не залежить від кола, віку, професії, національності, майнового
стану або інших життєвих обставин;
- невід’ємна - її не можливо віддати іншим;
- по відношенню до суб’єктивного права, вона первинна;
- суб’єктивне право - конкретне, а правоздатність - абстрактна.
Всезагальність правоздатності зводиться до того, що державна влада з
самого початку наділяє всіх своїх громадян спільними особливостями -
юридичною можливістю бути носієм відповідних прав і обов’язків.
Правоздатність організацій, юридичних осіб виникає в час створення і
реєстрації тієї чи іншої організації і припиняється в час її ліквідації.
Дієздатність - це
|
