Выборы как форма непосредственной демократии - Право - Скачать бесплатно
ПЛАН
Вступ
3
Глава 1. Загальні положення інституту виборів
5
1.1. Вибори як форма безпосередньої демократії
5
1.2. Історичний розвиток інституту
виборів в Україні
7
1.3. Поняття та основні принципи виборів
9
1.4. Види виборів та виборчих систем
10
Глава 2. Принципи виборчого права в Україні
15
2.1 Суб’єктивне й об’єктивне виборче право
15
2.2.Принципи суб’єктивного виборчого права
16
Глава 3. Застосування виборчого законодавства в Україні 19
3.1.Відповідальність за порушення
виборчого законодавства України
19
3.2.Ефективність застосування й шляхи покращення
виборчого законодавства у сучасній Україні.
20
Висновки
25
Список посилань
26
Список використаної літератури
28
Анотація
29
Вступ
На сучасному етапі реалізації задач по удосконаленню системи
державного керування, з врахуванням прийнятої 28 червня 1996 р. Конституції
України, на перший план виступає науково-обґрунтована концепція формування
правової держави.
Демократичність держави і суспільства насамперед визначається рівнем
розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі процедури
виявлення і здійснення волі народу впливають на управління державними та
суспільними справами. Найбільш ефективно такий вплив може здійснюватись у
формі прямого (безпосереднього) народовладдя, під яким розуміється
безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади, їх пряме
волевиявлення під час прийняття державних рішень.
Першою в історичному плані була саме ця форма народовладдя. В умовах
первісного суспільства вона здійснювалась у вигляді загальних зборів
членів конкретної спільноти, а у перших державних утвореннях — у вигляді
народних зборів, в яких брали участь усі громадяни (крім рабів, які
громадянами, а подекуди і людьми не вважались, а тому до вирішення
загальнодержавних справ не допускались). Участь у народних зборах усіх
вільних громадян, в ідеалі, повинна була забезпечувати прийняття рішень,
які відповідали б інтересам більшості у даному державному утворенні.
Класичним прикладом народних зборів як форми прояву безпосередньої
демократії є організація державної влади в античних Афінах.[1]
Із розвитком та ускладненням суспільних відносин класичні зразки
прямого народовладдя внаслідок значного зростання кількості населення
держав стало важко, а то і неможливо здійснювати з суто технічного боку.
Крім того, народні збори стали перешкодою на шляху реалізації інтересів
панівної верхівки суспільства, що й зумовило виникнення нових форм прояву
безпосередньої демократії.
За допомогою виборів формується значна частина органів державної влади
та органів місцевого самоврядування. Інакше кажучи, саме завдяки виборам,
що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість
функціонувати на законних підставах органи представницької демократії.
Конституційний інститут виборів регламентує досить широке коло
суспільних відносин. Частина його, а саме норми, що встановлюють загальні
правила і вимоги до процедури виборів, та норми, які регламентують активне
виборче право, зафіксована у розділі III "Вибори. Референдум" та у розділі
XI "Місцеве самоврядування" Конституції України. Норми, які закріплюють
пасивне виборче право, вміщено у розділах Конституції, присвячених основам
організації та діяльності конкретних виборних органів.
Метою цієї роботи перш за все є детальний аналіз принципів виборчого
права в Україні. Для розкриття проблеми розуміння виборів, у роботі
поставлені наступні задачі: розгляд основних виборчих систем і ознайомлення
із розвитком інституту виборів в Україні. Важливою задачею є розгляд
виборчого процесу та його стадій й відповідальність за порушення виборчого
процесу
Завданням даної роботи є визначення ролі інституту виборів у
суспільному житті людини і держави взагалі. Класифікація, аналіз,
співвідношення і взаємодії інституту виборів з іншими соціальними й
правовими інститутами , їх функціонування в умовах різних політичних
режимів, та викладення і закріплення виборчого права у нормативно-правових
актах. У цьому дослідженні здійснена спроба порівняння точок зору різних
авторів по вище перерахованих питаннях. З метою найбільш детального і
повного висвітлення основних аспектів представленої теми та об'єктивного
аналізу проблем.
1.Загальні положення інституту виборів
1.1.Вибори як форма безпосередньої демократії
Чинна Конституція України визначає, що носієм суверенітету і єдиним
джерелом влади в Україні є народ. Здійснення влади народом відбувається, за
Конституцією, як безпосередньо, так і через органи державної влади та
органи місцевого самоврядування. Тобто Конституція України проголошує
всебічне і повне народовладдя.
З правової точки зору, народовладдя означає приналежність усієї
суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільне здійснення
народом цієї влади відповідно до його суверенної волі в інтересах як всього
суспільства, так і кожної людини й громадянина. Визнання народу верховним
носієм державної влади є вираженням народного суверенітету. Це означає, що
народ, не поділяючи ні з ким своєї клади, здійснює її самостійно і
незалежно, виключно у своїх інтересах. Право народу на встановлення і
здійснення влади є його природним правом, а відтак народний суверенітет —
невідчужуваний і недоторканний. Іншими словами, як проголошено у ст. 5
Конституції України, ніхто не може узурпувати державну владу. Право
визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно
народові і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими
особами [2].
Залежно від форми волевиявлення народу розрізняють інститути
представницької і безпосередньої демократії.
Проголошуючи народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні
(ст. 5 Конституції), Конституція України надала безпосередньому
волевиявленню пріоритетного значення, що стало об'єктивним відображенням
суспільно-політичної практики незалежної України. Таким чином, влада народу
може розглядатися як провідна правова категорія, ключове поняття сучасного
конституціоналізму. В юридичному сенсі це передовсім виявляється в тому, що
установча влада українського народу є первинною щодо всіх гілок державної
влади, які похідні від народного суверенітету [3]. Вищими формами
безпосереднього здійснення народом влади визначено вибори і референдуми, на
основі яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження й
координування цих інтересів, прояв волі народу як через формування
представницьких органів держави та органів самоврядування і прийняття ними
відповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття
рішень безпосередньо громадянами.
Закономірно, що третій розділ чинної Конституції України “Вибори.
Референдум”, присвячений безпосередньому народовладдю, зокрема, його
пріоритетним формам — виборам і референдумам, є наступним після розділів
першого і другого Конституції України, де визначаються загальні засади
конституційного ладу України і правовий статус особи, права, свободи та
обов'язки людини й громадянина.
У наступних IV, V, VI, XXI розділах Конституції України визначаються
повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування щодо
призначення виборів та референдумів в Україні, ініціювання референдуму,
здійснення суб'єктивного пасивного виборчого права громадян України,
формування Центральної виборчої комісії, судового захисту виборчих прав
громадян України тощо, які також входять до механізму реалізації прямого
народовладдя.
У сучасній науковій юридичній літературі немає єдності щодо розуміння
безпосередньої демократії. Найбільш загальновідомим у попередні часи було
визначення, що дав В. Ф. Коток, який під безпосередньою демократією розумів
ініціативу й самодіяльність народних мас в управлінні державою, їхнє пряме
волевиявлення при розробці і прийнятті державних рішень, а також пряму
участь у реалізації цих рішень, здійсненні народного контролю[4].
На думку М. П. Фарберова, "пряме народовладдя означає пряме
волевиявлення народних мас при розробці й прийнятті державних рішень, а
також їх пряма участь у впровадженні цих рішень в життя, здійсненні
народного контролю"[5].
Г. X. Шахназаров розуміє під безпосередньою демократією порядок, при
якому рішення приймаються на основі прямого і конкретного волевиявлення
всіх громадян [6]. Досить часто в науці конституційного права вживаються
загальні визначення безпосередньої демократії, такі як пряма участь
народних мас у вирішенні справ держави і суспільства.
М. Ф. Чудаков визначав, що "безпосередня демократія — це суспільні
відносини, в межах яких здійснюється широкий комплекс засобів участі
громадян в управлінні справами держави і суспільства, в результаті чого
воля громадянина (колективу) безпосередньо, тобто без обов'язкової допомоги
обраних (призначених) в державні органи представників впливає на формування
державної політики і її здійснення, а також створює представницьку систему
і вирішальне впливає на її функціонування"[7].
З точки зору сучасних російських учених Ю. А. Дмитрієва, В. В.
Комарової, "безпосередня демократія становить собою суспільні відносини, що
виникають у процесі розв'язання певних питань державного та суспільного
життя суб'єктами державної влади, правомочними виражати їх суверенітет
шляхом безпосереднього владного волевиявлення, яке підлягає у загальному
виконанні (в масштабах питання, що вирішується) і не потребує будь-якого
затвердження"[8].
В.Ф.Погорілко вважає що найбільш адекватним сучасному розвиткові
суспільних відносин могло б виступати наступне визначення безпосередньої
демократії. “Пряме народовладдя — це система форм безпосереднього вільного
волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в
Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких органів
державної влади та органів місцевого самоврядування і безпосередньому
прийнятті владних рішень з передбачених Конституцією та законами України
питань”[9].
Наукою конституційного права питання форм реалізації безпосередньої
демократії розробляється досить давно, проте єдності в тому, що все ж таки
вважати формами безпосередньої демократії, поки що немає. Залежно від
власного розуміння прямої демократії сучасні вчені включають до її системи
ті чи інші форми. Зокрема, Г. X. Шахназаров визнає тільки вищі форми
безпосередньої демократії — голосування і референдум[10]. В.Ф.Коток
зараховував до форм безпосередньої демократії революції, з'їзди, наради
трудящих, вибори у представницькі органи влади, імперативний мандат (накази
виборців, звітність депутатів перед виборцями, право відкликання
депутатів), референдум[11]. М. П. Фарберов вказує (поряд з іншими) на
наступні форми народовладдя: наради трудящих з питань державного
управління, звітність депутатів та інших посадових осіб перед народом,
робітничий контроль над виборами, сільські сходи, народні зібрання,
всенародні обговорення найважливіших законопроектів і обговорення проектів
рішень місцевих рад[12]. За радянських часів іноді відкремлювали як
особливий вид демократії здійснення влади народу через громадські
організації.
Мабуть найбільш слушним є підхід, запропонований вченими Ю.А. Дмитрієвим
і В.В.Комаровою, який полягає в тому, що формами прямої демократії
вважаються тільки ті її прояви, які інституюють безпосереднє власне
волевиявлення господаря повноти державної влади — народу. Ні листи, ні
звернення громадян, ні громадські організації не виражають суверенітету
народу, не інституюють його безпосереднє державно-владне волевиявлення.
Отже, беручи за системотворчий критерій право народного суверенітету, до
системи прямого народовладдя треба включити референдуми і вибори, як
основні форми, а також народні обговорення, плебісцити, відкликання
депутатів, загальні збори населення. Виділення цих форм прямого
народовладдя має досить об'єктивний характер, вони можуть застосовуватись у
різних правових системах, різних сферах суспільного життя.[13]
Вибори як найдавніша форма прямого народовладдя, що передбачалась,
зокрема, в Європі вже у перших конституціях як спосіб обрання структур
парламентського типу, застосовуються і зараз у більшості країн світу, то
інші форми безпосередньої демократії використовуються вибірково і не всюди.
1.2.Історичний розвиток інституту виборів в Україні
Виборність на території сучасної України існувала ще до виникнення
держави. Елементи виборності спостерігаються, зокрема, у слов'янських
племен. Провід у цих племенах належав кращим людям, які обиралися. Це були
переважно представники визнаних родів, що здобули пошану своєю діяльністю.
Вони збиралися на "віче" — ради, де вирішували важливі питання життя
племені, війни та миру.
З утворенням і зміцненням Київської держави принципи виборності набули
загального характеру, хоча публічна влада в Київській Русі ще не мала
парламентських форм.
Подальший розвиток інституту виборності в Україні пов'язується з
існуванням Гетьманської держави, Запорізької Січі і Слобідської України. Їм
притаманна одна й та сама форма державного управління — демократична
республіка. Носієм суверенної влади в цих республіках виступає весь народ.
Всі державні інституції без винятків формувались тільки шляхом виборів.
Акт, що має назву "Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вільностей
війська Запорожського", названий Конституцією України 1710р. гетьмана
Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого
права України, оскільки він вперше фіксував принципи діяльності органів
державної влади, порядок, терміни й періодичність скликання вищого
представницького органу тих часів — Генеральної Ради.
Особливе місце в історії становлення інституту виборності за умов
відновлення української державності посідають вибори до Установчих зборів
Української Народної Республіки. Норми Конституції Української Народної
Республіки, що формували засади виборчого права України на той час, разом
із Законом про вибори до Українських Установчих Зборів становлять значну
віху в історії відродження демократичних основ виборів до вищих
представницьких органів.
Особливий період розвитку виборчого права України становить радянське
виборче право. Концептуальним моментом щодо його розвитку виступає теза
Леніна про неприйнятність парламентаризму як моделі організації політичної
влади. Радянська виборча система, звичайно, не була сталою. У її розвитку
простежуються такі періоди: перший — з 1917 до 1936—1937 рр., другий — з
1936 до 1985 рр., третій — із 1985 до 1990 рр.
Основними ознаками першого періоду становлення "пролетарської" виборчої
системи були: запровадження виборів на принципах не загального, непрямого,
нерівного виборчого права при відкритому голосуванні; існування в
законодавстві відкритого переліку політичних, соціальних, економічних,
релігійних цензів щодо виборчих прав; відсутність встановленої законом
системи проведення виборів і підрахунків голосів; вибори проводились
аналогічно з виборами до партійних органів; відсутність систематизованого
законодавства; заснування специфічних форм контролю за проведенням
виборів, непередбачених законодавством, з боку партійних і репресивних
державних органів та інше.
Започаткування другого періоду розвитку радянської виборчої системи
пов'язане з Конституцією СРСР 1936 р. Виборчій системі цього періоду
властиві наступні ознаки: 1) вибори проводились на принципах загального,
рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні; 2) підрахунок
результатів виборів здійснювався фактично за мажоритарною виборчою системою
абсолютної більшості; 3) законом встановлювались умови дійсності виборів;
4) ліквідовувалися виборчі цензи, що існували раніше, окрім передбачених в
законі; 5) встановлювалось коло суб'єктів висунення депутатів тощо.
Останній третій період радянської виборчої системи почався у 1985 р. з
реформування всього масиву виборчого законодавства на території СРСР, в
тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988—1990 рр. можна назвати першими
демократичними, або , напівдемократичними виборами в СРСР.
Після здобуття Україною незалежності і створення власної державності
виборче законодавство зазнало змін. На сучасний момент систему чинного
виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актів:
1) Конституція України; 2) система спеціальних законів України про
вибори: Закон "Про вибори народних депутатів України"; Закон "Про вибори
Президента України"; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських,
селищних, міських голів"; Закон "Про вибори депутатів Верховної Ради
Автономної Республіки Крим"; Закон "Про Центральну виборчу комісію"; Закон
"Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у
виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим"; 3) нормативно-
правові акти конституційного законодавства: Закон "Про громадянство
України"; Закон "Про об'єднання громадян"; Закон "Про мови" та ін.; 4)
положення нормативних актів суміжних галузей, що регулюють виборчий процес.
Отже, становлення інституту виборів в Україні пройшло складний шлях.
Історичний аналіз свідчить, що українська нація здійснила свій внесок до
скарбниці загальнолюдських надбань, таких як безпосередня демократія,
свобода тощо.[14]
1.3.Поняття та основні принципи виборів
Найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори, які на відміну
від інших його форм — референдумів, плебісцитів, постійно і періодично
застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів формуються різні
органи публічної влади, як державні інституції — парламенти, посади глав
держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого
самоврядування.
У вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права існує розмаїття
точок зору з приводу визначення виборів. З дослідженнями суспільних
відносин останніх років пов'язане визначення професора М. Ї. Корнієнка,
який слушно визначає вибори як акт самоврядування народу[15]. В.В.Маклаков
визначає вибори як процедуру формування державного органу або надання
повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосування
уповноважених осіб при умові, що на кожний отриманий таким чином мандат
можуть претендувати в установленому порядку два чи більше кандидати[16].
Французький державознавець М. Прело визначав вибори як "змагання
кваліфікованих юридичних свобод задля цілі провести призначення"[17].
В.В.Кравченко дає таке визначення виборів – “це спосіб формування органів
державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення
повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те
осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю
голосів цих голосів за умов коли на здобуття кожного мандату, мають право
балотуватися два і більше кандидатів”[18]. В.Ф.Погорілко вказує що у
загальному вигляді вибори можна визначити як волевиявлення народу з метою
формування органів державної влади або місцевого самоврядування шляхом
голосування[19].
За умов демократичного суспільства вибори за своєю суттю — це прояв
реальної волі народу, процес виявлення і здійснення такої волі. Суспільство
як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оптимального
функціонування й постійного відтворення мусить певним чином
самоорганізовуватися і структуруватися. Таким чином, за умов саме
демократичного суспільства існує постійний і самостійний напрям у його
діяльності — періодичне формування власних владних структур, які б
задовольняли інтереси й прагнення кожного члена суспільства, а також
раціональне існування всього суспільства загалом. Волевиявленням народу
задається насамперед суспільний (або публічний) і політичний характер
інституту виборів.
Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в
тому, що саме волею народу здійснюється конституювання та відтворення
органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Це дає підстави
характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя.[19]
За формою здійснення вибори можна розглядати як специфічну, врегульовану
законом діяльність уповноважених органів і громадян, спрямовану на
формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Здійснення виборів з юридичної точки зору треба розглядати як процес,
найважливішою стадією якого є голосування.
Отже, вибори в Україні — це передбачена Конституцією та законами України
форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного
голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу
представницьких органів державної влади та органів місцевого
самоврядування.
Соціальне призначення виборів :
1. Вибори є вихідним принципом організації державного механізму та системи
місцевого самоврядування.
2. Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції України та міжнародних
стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного
характеру. Як підкреслює Г.Майєр, вибори – це “єдиний акт, в якому
політична воля народу безпосередньо втілюється у владні політичні
структури, найважливіший і єдиний акт, за яким народ може визначати , до
того ж в обов’язковій з позиції права формі, державну волю”[20].
3. Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політичної еліти
суспільства.[21].
1.4. Види виборів та виборчих систем
Вибори — надзвичайно багатогранне суспільне явище. Як зазначав німецький
державознавець Г. Майєр, у загальнонаціональному масштабі вибори — це
наймасовіший процес, який знає право[22].
Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів.
За територіальною ознакою вибори бувають:
1) загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території
всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;
2) місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними,
адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого
самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних,
обласних рад та сільських, селищних, міських голів).
За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які
обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:
1) вибори парламенту — вибори до Верховної Ради України;
2) вибори на посаду Президента України;
3) вибори представницького органу територіальної автономії — вибори
Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
4) вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських,
селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;
5) вибори на посади сільських, селищних, міських голів.
За часом проведення вибори поділяють на:
1) чергові. Вибори, що проводяться в період закінчення строку
повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України
для функціонування певного виду виборного органу або посади;
2) позачергові або дострокові. Вибори, що проводяться в разі
дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією
України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу
або посади;
3) повторні. Вибори, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому
окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;
4) вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських
рад), які вибули. Вибори, що проводяться у одномандатних виборчих округах у
разі втрати депутатського мандата або дострокового припинення повноважень
депутата чи сільського, селищного,
|
