Шпаргалка по политологии (на укр. языке) - Политология - Скачать бесплатно
1. Предмет, методи і функції політології.
Політологія - наука, об(єктом якої є політика та її взаємовідносини з
особистістю і суспільством Деякі науковці вважають, що політологія - це
наука про систему закономірних взаємозв(язків соціальних суб(єктів з
приводу політичної влади, боротьби за неї, про сутність методи та форми
політичного владування Ряд політологів продметом політології вважають
вивчення політичних систем як сукупності владних інститутів, а також
політичної влади як основи розвитку і функціонування політичних систем.
Інша група вчених вважає предметом політології вивчення системи
закономірностей розвитку і функціонування демократії, її змісту, місця і
ролі у політичній системі. Політології властиві різноманітні функції:
Теоретико-пізнавальна, що означає вивчення, систематизацію, пояснення,
аналіз, узагальнення і оцінку політичних явищ. Вона виступає теоретичною
основою політичної творчості, політичних реформ і реорганізацій. Теоретичне
пізнання дає змогу всебічно вивчити і дослідити досвід політичної
діяльності соціальних суб(єктів. Методологічна функція політології охоплює
способи, методи і принципи теоретичного дослідження політичної і практичної
реалізації здобутих знань.через світоглядну функцію утверджуються цінності,
ідеали, норми цмвілізованої політичної системи, політичної культури
соціальних суб(єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу у супільстві,
оптимальному існуванню політичних інститутів. Прогностична функція полягіє
у передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів
політичної поведінки. Прикладна функція забезпечує вироблення практичних
рекомендацій щодо шляхів реалізації політичних знань. Методи політології
-філософський, загальнонауковий, спеціальний. Широко використовуються
емтоди емпіричних соціологічних досліджень, математичні методи, аналіз
статистичних даних та ін.
2. Етапи становлення політичної науки. Розвиток політології в Україні.
Виникнення політології йшло такими стадіями: 1 - від чпсів Аристотеля до
середини ХІХ ст. (філософський період розвитку політології); 2 від середини
ХІХ ст. до закінчення другої світової війни (емпіричний період розвитку
науки, опора на практичний досвід); 3 - від закінчення другої світової
війни донині (період критисного переосмислення всього арсеналу накопичених
емпіричних і теоретичних знань та подільшого їх поглиблення). В 1903 році
було створено Американську асоціацію політичних наук, а в 1949 під егідою
ЮНЕСКО виникла Міжнародна асоціація політичної думки. У Радянському Союзі
до кінця 80-х років політологію називали лженаукою. Окремі політичні
дослідження якщо здійснювалися, то лише в межах історичного матеріалізму,
наукового комунізму, історії КПРС, теорії держава і права. Але й вони
зводилися до засилля догм офіційного марксизму. В Україні розвиток
політології став можливим лише з набуттям незалежності. З 1990 р
політологія як навчальна дисципліна почала запруваджуватися у вищих
навчальних закладах.
3. Політична думка в країнах Стародавнього Сходу (Конфуцій, Лаоцзи,
Заратустра)
Конфуцій створює правильну, на його думку, концепцію державного управління,
висловлює з цього приводу конкретні практичні поради, які можна і сьогодні
брати на озброєння, вчить правителів методам завоювання довіри народу,
обгрунтовує принципи керування суспільством, забезпечення всезагального
щастя на шляху чеснот і справедливості. Трактат «Лунь-юй» протягом багатьох
віків вважався основним предметом у китайських школах. Конфуцанство
розвивали Мен-цзи та Сунь-цзи. Мен-цзи одним з перших висловив сумнів у
абсолютності влади правителя, відкидав ідеї демократії. Вважаючи їх не
придатними для Сходу. Сунь-цзи стверджував природність зла у людині, а тому
закликав до її самовдосконалення у суспільстві. На його думку теза про
рівність людей - це направда, а застосуваня сили на основі права і закону
дає гарні наслідки. Основоположною категорією Лаоцзи є «дао», що символізує
природний, незалежний ні від кого і ні від чого перебіг подій, втілення
чеснот, природної справедливості та загальної рівності. Навіть перемога у
війні сприймається Лаоцзи як благо.основний принцип поведінки - можливість
діяти не відходячи від вимог «дао». Даосизм у всіх сферах орієнтувався на
поміркованість, стриманість, незміність природного стану справ. Моїзм -
найзначнішіми його досягненнями є:чітке обгрунтування теорії суспільного
договору виникнення держави; висунення ідеї федеративного устрою держави;
практичні пропозиції щодо побудови жорсткої адміністративної системи;
доктрина казарменого рівноправ(я. Легізм - держава виступає як найвища мета
і вінець діяльності людини, а право і закон як найліпший засіб досягнення
такої мети. Головні риси закону - верховенство, унівуерсальність,
жорстокість, обов(язковість для всіх. Основні методи побудови деспотичної
держави матеріальне стимулювання приватних власників, спрямованість їх на
землеробство; заохочення бідних до набуття власност, а багатих до
добровільної віддачі частини майна бідним;методм нагород і покарань, де
перевага надається покаранням.
4. Політична думка мислителів Стародавньої Греції (Платон і Аристотель).
Головні праці Платона «Політика», «Держава», «Закони». Найвидатніші заслуги
Платона було закладення основ політичної філософії, розробка концепції
ідеальної справедливої держави, політичної солідарності, колективізму і
рівності, аристократії, тимократії, олігархії, монархії, тиранії,
демократії, філософське обгрунтування теорій політики, політичного знання,
політичного мистецтва, ідеології, геніальне передбачення розмежування влад,
поділу праці, освіченого абсолютизму, скасування приватної власності,
оригінальні пропозиції системи державної влади.Держава виконує три функції
(радницьку, захисну і ділову), які покладаються на три стани (правителів,
вояків і виробників). Існує 8 типів держав:1) істинне правління; 2) законна
монархія; 3) незаконна монархія тиранія; законна влада небагатьох -
аристократія; 5) незаконна влада небагатьох - олігархія; 6) законна
демократія із законами; 7) незаконна демократія без законів;8) тимократія -
спартанський тип владування. Політика - це царське мистецтво, засноване на
знанні і таланті правити людьми. Аристотель - головні праці «Політика»,
«Афінська політія», «Риторика», «Етика». Розглядає людину як політичну
істоту, об(єктивне начало всіх політичних явищ. Держава - організація лише
тих людей, хто може брати участь в законотворчій, судовій і військовій
діяльності. Держава, що виникла природнім шляхом - це самодостатня для
існування сукупність громадян. Правильні форми держави ті, де правителі
турбуються про суспільне благо, неправильні - ті, де правителі турбуються
про приватні інтерси. Ідеальна форма - політія, поєднання демократії і
олігархії, де багаті замирюються з бідними шляхом швидкого зростання
чисельності середнього класу. Для запобігання політичних переворотів
принцип рівності політики доповнюють принципом справедливості. Політична
справедливість можлива лише у стосунках між вільними і рівними людьми і
втілюється у політичній формі владування. Право - це виключно політичний
інститут. Воно складається з природнього права і встановленого людьми
права. Всесвітньо історичне значення політичної концепції Аристотеля
полягає: у завершенні мислителем стародавньої політології, як науки наук;
вчення про найвище благо людини і держави; у започаткуванні політичної
етики, розумінні політики як високоморальної інтелектуальної справедливої
діяльності; у створенні політичної юриспунденції, обгрунтуванні
конституціалізму, право народу на законодавчу владу; у закладенні основ
майбутніх теорій держави; у збагаченні правових доктрин.
5. Політичні погляди Марка Туллія Цицерона.
Праці «Про державу», «Про закони», «Про межі добра і зла», «Про обов(язки».
Він суттєво розвинув ідеї Платона та Аристотеля про державу як республіку,
тобто справу народу, згуртованого спільними інтересами і згодою у питаннях,
яке виростає згідно з божественною настановою природнім шляхом. Однак
погляди Цицерона суперечливі з одного боку рівність всіх людей, з іншого
рабство зумовлене природою. Цицерон досить виразно подає концепції
«істиного правителя» - мудрого, справедливого, обачного, обізнаного з
ученнями про державу, готового заради благополуччя держави на будь-які
кроки; «ідеального громадянина», що осягає істину, справедливість, зберігає
велич духу і благопристойність, не шкодить іншим і чужій власності, добре
працює і захищає вітчизну; «істинного права», яке виникло задовго до
держави, без втручання людей, яке повністю відповідає божественним
настановам, природі як джерелу і критерію справедливості, поширюється на
всіх без винятку індивідів і яке є вічним незмінним; «істинних законів» -
писаних актів, встановлених людьми, які не пурушують природній порядок.
Цицерон виходив з постулату під дію законів попадають всі і на такій основі
сам розробив проекти закоів про релігію і про магістрати тут детально
визначаються повноваження державних службовців, окреслюється міра їх влади
Ще однією видатною заслугою Цицерона є закладення ним правових основ
міжнародного політичного спілкування, міжнародного права шляхом
формулювання принципів гуманного поводження з полоненими, необхідності
дотримання міжнародних зобов(язань, поділу воєн на справедливі і
несправедливі.
6. Політична думка часів Середньовіччя (Фома Аквінський, Аврелій Августин).
Аврелій Августин у своєму вченні запропонував цілісну картину світу,
причому таку довершену, що протягом восьми століть Захід не зміг створити
нічого подібного. Під кутом зору політичної науки можна вирізнити два
найважливіші чинники його вчення. Передусім цінність Августина для історії
всього європейського мислення у відкритті ним теорії особистості, в центрі
якої ставлення людини до Бога і до світу. Августин утверджував віру в силу
людської особистості, спрямованої до істини і добра. Тема становлення
моральної особистості через подолання себелюбства в любові до Бога -
головна в усій його творчості. Зміст добра задається Заповідям. Віра -
єдине джерело істини і спасіння. У безпосередньому зв’язку з теорыэю
особистості перебуває і теорія християнської держави. Августин вважав, що
реальна держава - це різновид необхыдного зла, виправдання її у служінні
церкві. Августин вважав, що церква може користуватися силою держави для
того, щоб змусити інакомислячих покористися і з’єднатися з правовірними. В
такий спосіб він виправдовує насилля у справах віри. Основні праці Фоми
Аквінського «Сума теології», «Про правління володарів», а також у
коментаріях до творів Аристотеля. Аквінський розглядав державу як частину
універсального порядку, творцем і верховним правителем якого є Бог. Головну
мету держави він бачив у збереженні суспільної злагоди і громадянського
миру, які досягаються наданням кожній людини прийнятних умов для існування,
засобів для морального і розумового розвитку, що має допомогати державі у
вихованні справжнього християнина. Влада має божествений характер.
Аквінський віддавав перевагу монархічному правлінню. Влада монарха на його
думку повинна бути єднальним началом і спиратися на мудрість правителя,
який має ставитися до управління державою як до мистецтва. Але цю владу
належувало обмежувати законами, рахуватися з волею народу.
7. Нікколо Макіавеллі - представник політичної думки епохи Відродження.
Дав поштовх процесу виділення науки про політику в окрему галузь. Головні
праці»Володар», «Історія Флоренції». Протиставивши теологічному розумінню
державної влади юридичний світогляд, розуміючи силу як основу права, а
поняття держава як загальний політичний стан суспільства, Макіавеллі у
вченнях про людину виходить з її єдиної і незмінної природи для всіх часів
і народів, природи, яка втілює в особі злобність, агресивність,
властолюбство, жадобу, брехливість, боязливість, малодушшя, невдячність,
зрадництво, лицемірство, ненависть, нестриманість у потребах і бажаннях.
Такі негативні якості людини викликали до життя державу. Відстоюючи
пріоритет світської влади, М гостро критикує духовенство, а дворянство
пропонує знищити зовсім. Його ідеал держави - сильна, жорстко
централізована республіка, де владарюють представники народу, молодої
буржуазії та виборний глава держави. Його кредо - мета виправдовує засоби.
Лише тоді республіка стане дійсно могутньою, коли правитель відкине закони
і принципи моралі і встановить провову авторитарну диктатуру «великого
перетворювача». Держава - це вищий вияв людського духу, а служіння державі
- це зміст, мета і щастя людини. Він неодноразово вказує на полярність
інтересів багатих і бідних, говорить про справедливість і досконалий
державний устрій, який повинен забезпечувати політичну свободу. Мрія
Макіавеллі - сильна республіка, яка гарантує своїм громадінам не лише
розквіт свободи, а й рівність всіх феодальних привілей. Лише свобода і
рівність може розвивати здібності особистості. Вчення Макіавеллі породило
феномен макіавеллізму - своєрідного образу політичної діяльності, котрий не
вживає будь-які засоби для досягнення власної мети.
8. Д. Локк і Т. Гоббс - родоначальники класичного лібералізму.
Гоббс - головний твір «Левіафан». На його думку, людина - це не суспільно -
політична істота, а суто егоїстична тварина, рівність якої від природи
заперечує саме право, провокує війну всіх проти всіх. Держава відбирає у
людини природні права, окрім права на фізичне життя. Безмежні права держави
зосереджуються у руках монарха, а тому поділ влади на гілки недопустимий,
бо призведе до громадянської війни. Влада монарха не підлягає контролю, він
стоїть над законом. Гоббс впевнений, що держава це і є суспільство, а
суспільство це і є держава. Погляди Гоббса є консервативними. На відміну
від Гоббса Д. Локк є виразником ліберально-демократичних поглядів. Він на
перше місце поставив особу, на друге потреби і інтереси суспільства, і лише
на третє - держави.саме такий підхід був покладений згодом у доктрину
лібералізму. Держава на його думку виникла з первісного миру і злагоди
серед рівних і вільних людей, з метою забезпечення цих природніх прав і
приватної власності. Передані державі права, свободи людьми не втрачаються,
вони тільки зберігаються державою, найдосконалішою формою якої є
конституційна монархія. Гарантом запобігання політичної сваволі повинен
бути поділ влади на законодавчу, виконавчу (сюди включається і судова) та
союзну, яка займається зовнішньою політикою. Такий поділ здійснюється на
основі верховенства закону, якому підпорядковуються всі.
9. Політичні погляди французьких мислителів (Ш. Монтеск‘є, Ж.-Ж Руссо,
Вольтер, Гельвецій та ін.).
Головні праці Монтеск’є -«Персидські листи», «Роздуми про причину величині
і занепаду римлян», «Про дух законів» та ін. Він не ставить особистість над
державою, але він постійно підкреслює, що головне завдання держави -
забезпечити людині політичної свободи. монтеск’є стверджує, що умови для
гуманного кримінального законодавства, неухильного дотримання гарантованих
державою правил судочинства, недопущення зловживань можливе при поділі
влади на три гілки - законодавчу, виконавчу і содову. Саме їх незалежність
гілок влади стоїть у Монтек’є на першому місці. Мислитель пропонує ввести
виборність судів. Мислитель пропонує надати можливість законодавчого
владування двопалатному парламенту. Найважливішою рисою виконавчої влади
Монтеск’є вважає швидкість діянь, а така можливість інує лише тоді, коли
влада зосереджена у руках монарха. монтеск’є можна вважати одним із
засновників теорії правової держави. Головні праці Вольтера «Філософські
листи», «Трактат про метафізику». У системі відносин між людиною і державою
він ставить на головне місце державу, яка виникла з договору між людьми і
пройшла шлях від республіки до найдосконалішої форми - монархії на чолі з
освіченим монархам, який підпорядковується конституції. Вважає, що
політичну владу слід зосереджувати в руках меншості. Свобода особистості -
це залежність лише від законів, свобода совісті, свобода друку, свобода
мислення, свобода творчості. Жан-Жак Руссо стверджував, що постала потреба
регресу - повернення в «золотий вік», революційного повалення деспотизму,
побудови демократичної держави на основі суспільного договору, встановлення
дійсного народного сувернітету, прямого народоправства.
10. Політичні концепції представників німецької класичної філософії (І.
Кант, Г. Гегель).
Основні політологічні ідеї Канта викладені у працях «Критика чистого
розуму», «Критика практичного розуму», «Критика здібності судження», «До
вічного миру» та ін. Виклав основи німецької суспільного договору,
природних прав людини, правової держави, громадянського суспільства,
свободи особистості, поділу влад. Пріоритетне місце у системі вчення Канта
посідає людина, котра виступає у двох видах: як істота емпірична вона
підпорядковується закону причинності і не може бути вільною, як річ у собі
вона цільковито вільна і діє згідно з законом свободи, моральним законом -
категоричним імперативом. За Кантом людина людина може бути засобом лише
для досягнення відносної мети, а сама людина є абсолютною метою. Мета
людства - розвиток і здійснення свободи, громадянської рівності і
справедливості, створення квітучого громадянського суспільства; мета
громадянського суспільства - цастя громадян; мета держави - торжество ідеї
права. Влада має належати народу, але не всі мають політичні права. Право
не залежить від суспільних відносин і має своєю основою природний
всезагальний закон свободи. Відміність права від моралі - примус, який
застосовується державою для відновлення справедливості. Форми політичного
правління Кант поділяє на деспотичні, автократичні, аристократичні,
демократичні і республіканські, віддаючи перевагу автократії у вигляді
абсолютної монархії. Демократія для Канта - дуже складна форма правління.
Перехід від абсолютної до конституційної монархії бажаний, але виключно за
умов дарування народу конституції монархом. Поділ влади на законодавчу,
виконувчу і судову повинен здійснюватися за принципами взаємопідготовки і
координації владних гілок, а не принципами стримування і противаг.
Найголовніший обов’язок держави - захищати приватну власність громадян.
Кант заснував ідеї нейтралітету, обгрунтував право коаліцій, право гарантій
у міжнародних відносинах. Основні твори Гегеля - «Енциклопедія філософських
наук», «Наука логіки», «Історія філософії» та ін. Людство проходить ступінь
розвитку, де його природню єдність втілює сім’я виникнення великої
кількості сімей викликає до життя громадянське суспільство. Найвищу
природню єдність індивідів, що примирює і знімає всі суперечності, втілює
держава. Народ, який на створив власної держави є позаісторичною людністю.
Універсальне людське право - реалізація індивідуальної волі. Громадянське
суспільство - суспільство власників, які пропонують один одному взаємне
визнання. Воно складається з вільних індивідів, котрі взаємодіють між собою
у процесі реалізації власних потреб та інтересів переважно у сфері
суспільно-економічної діяльності. Громадянське суспільство поділяється на
стани (корпорації) і включає поліцію і судові установи. Його члени рівні у
юридичному відношені, але нерівні від природи, у соціальних взаєминах, у
настроях, думках, духовних даруваннях, набутих знаннях. Держава - вінець
розвитку моральності. Гегель відкидає ідею Канта про вічний мир.
11. Еволюція соціально-політичних утопій (Т.Мор, Т.Кампанела, А.Сен-Сімон,
Ш Фур’є, Р.Оуен, К.Маркс, В Ленін ).
12. Основні течії та школи західної політології.
13. Сучасні футурологічні концепції (З.Бзежінський, Д.Нейсбіт,
С.Хантігтон,Ф.Фукуяма).
Футурологія розробляє і застосовує різноманітні методи і принципи аналізу
існуючих соціально-історичних тенденцій і вірогідних наслідків їх
реалізації з метою передбачення і прогнозування подій, перетворень,
катаклізмів, змін здатних радикально вплинути на умови життя людини і на
стабільність існуючих суспільних форм; моделювання певного образу
майбутнього - як альтернативи теперішньому. Футурологія спирається на весь
спектр природничо-наукового й гуманітарного знання. Термін футурологія
запропонував у 1943 році німецький соціолог Флехтрейм. У 60-ті цей термін
поширився у значенні історії майбутнього і науки про майбутнє. У цей же час
у працях «Комісії 2000 року», в доповідях Римського клубу футурологія
оформляється як спеціальний науковий напрям. Футурологічним прогнозам 60-70
- х властиве глибоке усвідомлення катастрофічності сучасної цивілізації.
Наприкінці 70-х - 80 - х футурологія зосереджує увагу переважно на
екологічних проблемах; розробляються концепції постіндустріального і
інформаційного суспільства. У 1990 р Фукуяма висловив ідею кінця історії -
як прийдешнього історичного затишшя внаслідок переваги ліберальної
демократії на геополітичному просторі планети. 1994 р С. Хантінгтон
передбачив «реванш Бога»: після руйнування двополюсного світу на людство
чекає загострення суперечностей на релігійному грунті.
14. Політичні концепції М.Вебера, М.Дюверже, Г.Алмонда.
Вебер висловив погляди на політику, як прагнення до участі у владі чи
здійснення впливу на її поділ, а також на державу як на спосіб панування
людей над людьми, що спирається на легітимне насилля. Вчений висунув три
типи легального панування: раціонально-легальний (правова держава);
традиційний (заснований на традиційно-існуючих порядках і системі влади);
харизматичний. Вебер значну увагу приділив бюрократії. Аналіз теорії
раціональної бюрократії Вебера дає можливість виділити три найважливіші
моменти: аналіз бюрократії як технічно досконалого апарату здійснення
влади; критику бюрократії; аналіз бюрократії як відображення класової
структури. З метою запобігання тиранії бюрократії Вебер запропонував
теорію, згідно з якою харизматичний лідер, вибраний шляхом прямого
голосування всього народу має доповнити недостатньо легітимну силу
парламентської демократії. Одночасно Вебер аналізував форми демократії без
вождя, які дозволили б звести до мінімуму панування людини над людиною.
15. Геополітичні концепції Ф.Ратцеля, К.Хаухофера, А.Мехена, Н.Спайкмена,
Р.Челлена та ін.
16. Політична думка мислителів КР
За часів Київської Русі українська політична думка розвивалась у
різноманітних виявах інтелектуальної, духовно-естетичної діяльності (в
художній літературі, історичних творах і т. д.) це пояснює ться слабкою
диференціацією інтелектуальної діяльності. Тому політичні ідеї вперше були
сформовані у творах державних діячі, церковних ієрархів, літописців,
стосувалися питань виникнення української державності, її суспільно-
політичного устрою, відносин влади і церкви, влади та особистості, місця
Русі серед інших народів та держав світу. Найбільш відомі серед цих творів
«Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона; «Руська Правда»
Ярослава Мудрого;»Повість минулих літ»; «Поученіє дітям» Володимира
Мономаха; «Слово о полку Ігоревім». У цих творах були порушені такі
політичні проблеми: забезпечення незалежності та єдності Русі; утвердження
рівноправного статусу Русі серед інших країн світу; закріплення норм права
і християнської моралі в суспільних відносинах; дотримання присяги і норм
права князями; верховенство світської влади над церковною; обгрунтування
відповідальності влади перед народом; засудження князівських міжусобиць,
народних заворушень, що дестабілізували обстановку в країні.
17. Політичні погляди мислителів другої половини ХІХ - першої чверті ХХ ст.
(М.Костомаров, М.Драгоманов, М.Грушевський, В.Винниченко, В.Липинський).
Костомаров - засновник Кирило-Мефодіївського товариства. Прихильник
самостійної, безкласової української нації. Політичну теорію створював під
впливом німецької класичної філософії, французьких мислителів. Ідеал
Костомарова - федеративна демократична слов’янська республіка, де будуть
втілені ранньохристиянські ідеї повної соціальної справедливості, свободи,
рівності і братерства, скасовано кріпацтво, станові відміності, де
правителі на засадах християнської моралі будуть неухильно дбати про освіту
та добробут народу. Федеративна держава мала управлятись обраним на чотири
роки президентом і конгресом, утримувати невелике спільне військо,
впровадити однакову грошову систему, здійснювати загальне керівництво
зовнішніми відносинами. За вченням Драгоманова громадянське суспільство
еволюціонує від первісного роду і племені завдяки розуму сім’ї,
матеріальному виробництву, класовій боротьбі і природнім шляхом досягає
політично форми общини. Держава нав’язується людській громаді зверху як
зовнішнє, штучне неприроднє утворення, а її різновиди пояснюються
природніми факторами. Головна ідея конституційного проекту, розробленого
Драгомановим - перетворення Російської імперії на децентралізовану
федерацію, де з українців створюється громада «Вільна спілка», що ставитьза
мету політичне, економічне і культурне звільнення не лише українського
народу, а й інших національностей. Головним завданням вільної спілки є
забезпечення прав і свобод громадян. Драгоманов вважав самоуправління
основою основ руху до повної справедливості, до соціалізму. З 1890 р
Драгоманов став ідейним натхненником першої української партії- Русько-
української радикальної партії. Багато з ідей Драгоманова втілювалися в
діяльності Центральної ради. Винниченко вважав, що головним є цілковите
радикальне знищення всякого національного і політичного поневолення,
самостійність України і демократія. Він пропонував заборонити найману
працю, поряд зприватноюм власністю повинна бути й колективна. Винниченко в
автобіографічних розповідях самокритачно повертається до років національної
революції, і головне виклав свої думки з приводу засобів і методів боротьби
за незалежність України в майбутньому. Винниченко вважав, що слід
припинити суперечки в емігрантських колах, зосередити увагу на боротьбі за
визволення України від сталінської диктатури. Грушевському належить значний
внесок у політичну теорію. Він доводив, що політичні процеси протікають під
впливом не лише економічних чинників, а й психологічних, особистічних,
культурних факторів. Багато в чому конституційні ідеї Грушевського виходять
з постулатів Драгоманова, кирило-мофодіївців, але значно їх збагачуючи з
урахуванням нових досягнень вітчизняної російської і світової
конституційної думки. Головні ідеї вченого: децентралізація держави, з
наданням широкої автономії; парламентське правління без застосування прямих
виборів до законодавчого органу; поділ влади; чітке визначення державного
характеру національних окраїн, їх територій, прав і свобод людини.
Липинський у своїх працях сформулював політичну доктрину української
монархічної державності, суть якої в наступному: 1) спадкова монархія на
чолі з гетьманом; 2) республіканська парламентська демократія є непридатною
для України 3) концепція аристократії, яка грунтується на принципі
територіального патріотизму, який є важливішим за національний чинник; 4)
концепція хлібороба-власника займає одне з центральних місць у доктрині
Липинського, хліборобство мало формувати союз з армією, що мало сприяти
союз зі східнослов’нськими народами.
18. Політичні концепції украйнського націоналізму (Д,донцов,
М.Сціборський).
Донцов закликав до періорієнтації українства на Захід, оскільки бачив
політичну несумісність українських і російських національних традицій,
національних звичаїв, способу життя. Спираючись на постулати географічного
детермінізму, стверджував, що росіянам притаманні абсолютизм, правовий
нігілізм, що значною мірою відрізнявся від українських національних
традицій. Донцов намагався ідеологічно обгрунтувати українську
самостійницьку політику: зовнішню (незалежність від Росії) і внутрішню
(виховання на засадах західної культури). Донцов сформував основні принципи
українського націоналізму: вольовий принцип; постійне прагнення боротьби за
незалежність: романтизм, непримиренність, фанатизм, аморальність у
національній боротьбі; синтез національного та інтернаціонального;
необхідність виховання власної еліти; орієнтація на примус у боротьбі за
незалежність. Донцов відстоював принципи Макіавеллі - мета виправдовує
засоби.
19. Основні етапи історії української державності ХХ ст.
20. Становлення і розвиток політичної думки в Закарпатті (М.Балудянський,
О.Духнович, А.Волошин).
21. Політика як соціальне явище.
Політика - організаційна, регулятивна й контрольна сфера суспільства, в
межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована на досягнення,
утримання і реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля
ствердження власних запитів і потреб. Політичне життя тісно пов’язане з
різними формами політичної діяльності. Політична діяльність - це
індивідуальна чи колективан, спонтана чи організована діяльність соціальних
суб’єктів, яка прямо чи опосередкована випливає з інтересів великих
соціальних груп і цінностей, що їх вони поділяють. Умовою і
|
