Шпаргалка по политологии (на укр. языке) - Политология - Скачать бесплатно
формою
політичної діяльності є політичні відносини. Політичні відносини - це
реальні практичні стосунки, взаємозв’язки соціальних суб’єктів, у яких
відбиваються їхні інтереси і здійснюється політична діяльність -
співробітництво чи боротьба, вибори, референдуми, війни. Політичне життя
будь-якого суспільства характеризується багатоманітністю політичних
процесів, у яких розкривається спрямованість політичної діяльності
соціальних суб’єктів. У політичному процесі вирізняють суб’єктивний та
об’єктивний аспекти. суб’єктивний становлять ідеологія, політична програма,
система цінностей і норм. Учасниками політичного процесу є поліцтичні сили,
партії та рухи. Політичні конфлікти і кризи займають особливе місце
політичному житті. невід’ємним компонентом, нормою демократичного
суспільства є політична опозиція. Опозиція буває конструктивною і
деструктивною.
22. Політика і особа.
Політична діяльність індивідів може здійснюватися як політична участь і як
політичне функціонування. Політична учаксть - це здійснення або підтримка
певних акцій з метою висловлення інтересів, позицій, вимог, настроїв, що
панують у масах, формування їх у конкретні вимоги; здійснення тиску на
органи влади, аби домогтися їх виконання, заявити свій протест чи
підтримати певні рішення та дії. Політичне функціонуванням - забезпечення
участі політичних інститутів в управлінні спільними справами. Людина в
політиці може брати таку участь: 1) реакція на імпульси, що виходять з
політичної системи, епізодична участь у політиці; 2) діяльність, пов’язана
з делегуванням повноважень: участь у виборах, референдумах; 3) участь у
діяльності політичних і громадських організацій; 4) виконання політичних
функцій у рамках державних інституцій; 5) професійна, керівна політико-
ідеологічна діяльність; 6)участь у позаінституціональних політичних рухах і
акціях, спрямованих на докорінну перебудову існуючої політичної системи.
Розрізняють такі рівні участі в політиці: - рядовий член суспільства,
громадянин, який є членом громадянської організації, громадянин, який є
членом політичної партії, професійний політик.
23. Соціально-етнічні спільності й етнополітика.
До соціально-етнічних спільностей відносять народ, націю, етнос. Народ - це
біологічна єдність, група, поєднана кровними, біологічними зв’язками: з
сім’ї виросла родина, з родини - рід, рід перетворився на плем’я, плем’я -
на народ. Етнос - це стійка сукупність людей, яка належить до певного
народу, проживає на території чи в складі іншого народу, проживає на
території чи в чкладі іншого народу і зберігає свою культуру, побут, мовні
та психологічні особливості. Нація - політично, організованізований народ.
Етнонаціональні відносини - це відносини між суб’єктами національно-
етнічного розвитку - націями, народностями, національними групами та їхніми
державними утвореннями. Ці відносини бувають: рівноправні, відносини
панування і підлеглості, прагнення до знищення інших суб’єктів. Головними в
етнонаціональних відносинах є питання: про рівноправність і підлеглість;
про нерівність економічного і культурного розвитку; про міжнаціональну
воррожнечу. Національна політика - це науково обгрунтована система заходів,
спрямована на реалізацію національних інтересів, розв’язання суперечностей
у сфері етнонаціональнизх відносин. Національні відносини в сучасному світі
підпорядковані діїї двох взаємозалежних тенденцій: з одного боку,
формування й розвитку націй, їхньої боротьби за рівноправність і
самостійність, за створення держав, з іншого боку - на основі об’єктивного
процесу інтернаціоналізації всіх аспектів суспільного життя відбувається
злам національних кордонів, посилення зв’язків і взаємного співробітництва,
інтеграційних процесів.
24. Політична система суспільства.
Політична ситема суспільства - інтегрована сукупність політичної влади,
суб’єктів, відносин, політичних організацій і політичної культури
суспільства, яка забезпечує його соціальну стабільність, соціальний порядок
і яка має певну соціально-політичну орієнтацію. Головним елементом
політичної системи суспільства є політична влада - здатність, аправо і
можливість політичних суб’єктів приймати рішення, здійснення вирішального
пливу на діяльність і майбутнє окремих людей і їх обмєднань. Форми
реалізації влади: панування і координація, керівництво і організація,
управління і контроль - від консенсусу до насильства, від демократії до
тоталітаризму. суб’єкти реазізації влади: індивіди, соціальні спільності,
організації, держави. Найбільш динамічним елементом політичної системи
суспільства є притаманні їй політичні відносини. Зміст політичних відносигн
визначаються значною кількістю суб’єктивних і об’єктивних чинників, їх
структуру складають горизонтальні і вертикальні складові, а також політичні
принципи і процедури. Політична організація суспільства - система
інститутів, в межах яких відбувається його політичне життя. Центральним
елементом політичної організації є держава. Володіючи владою, вона
організує політичне, економічне, соціальне і духовне життя країни,
встановлює статус політичних інститутів політичної системи суспільства,
захищає інтереси суспільства на міжнародній арені. Вагомими елементами
політичних організацій є політичні партії, суспільні організації, ЗМІ.
Функції політичної системи супільства: обгрунтоване визначення мети,
завдань, шляхів розвитку суспільства і розробка конкретних програм його
діяльності; нормотворчість - формування юридичних, моральних та ін норм
людського співіснування; організація діяльності суспільства для виконання
цілей і завдань розвитку; визначення і розподіл матеріальних і духовних
цінностей; гармонізація інтересів держави, суспільства, індивіда;; духовно-
ідеологічний вплив на політичну свідомість; ствердження і зміцнення
політичного режиму; забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки
суспільства. Типи політичних систем: консенсусні - інтегративні - общинні;
відкриті - закриті; інструментальні - ідеологічні; традиційні - змішані;
сучасні; демократичні - тоталітарні - авторитарні; формаційні
(рабовласницькі-феодальні-капіталістичні-соціалістичні-перехідні).
25. Політичні режими і їх основні ознаки.
Політичний режим - сукупність характерних для певного типу держави
політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків
між державною владою і суспільством, домінуючих форм ідеології, стану
політичної культури. Будь-який політичний режим насамперед визначається
вживаними процедурами та способами організації установ влади і здійснення
владних функцій, стилем прийняття рішень, відносинами між державою і
громадянами. Сучасна політологія розрізняє такі типи політичних режимів:
демократичний, авторитарний, тоталітарний. Його різновидами можуть бути
фашистський, теократичний, ліберально-демократичний, анархістський та ін.
Ознаками виділення політичних режимів у самостіну одиницю класифікації є:
спосіб формування органів влади, співвідношення гілок влади, становище і
роль громадянських організацій та партій, зміст і співвідношення
забороненої політичної діяльності, рівень економічно-господарського
розвитку, політична стабільність суспільства, порядок функціонування
правоохоронних та каральних органів, історичні культурні традиції та звичаї
народу. Демократія - політичні режими, характерною особливістю якого є
децентралізація, розсередження влади між громадянами, надання їм можливочті
рівномірного впливу на функціонування державних органів. Це форма
організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах
рівноправнорсті його членів, періодичної виборності органів управління і
прийняття рішень у відповідності з волею більшості. До спільних рис
демократичних режимів відносяться: визнання народу джерелом влади,
рівноправність громадян, виборність законодавчих органів влади, пріоритет
права людини над правами держави. Тоталітаризм - режим всеохоплюючого
репресивного примусу громадян до виконання владної волі, цілковитого
державного контролю за діяльністю окремих громадян, їх організацій. У ньому
поширена практика надмірного одержавленого суспільного життя. Риси такого
режиму: цілковита відчудженість громадян від власності, розвиток органів
ідеологічного і фізичного приниження особистості, відсутність відкритих
виборів, ліквідація прав особистості. Варіанти тоталітаризму - деспотизм і
диктатура. Авторитаризм - режим, який характеризується значнии
зосередженням влади в руках однієї особистості, звуженням політичних прав і
свобод громадян, їх суспільно-політичних організацій, строгою
регламентацією їхньої активності, різким скороченням прерогатив та
повноважень демократичних інституцій. Це режим жорсткого примушування до
дотримування законів. Такий режим допускає існування деяких фрагментів
демократії (парламентські вибори). Проте його ознаками є щодення загроза
репресій, свавілля, використання армії, каральних органів.
26. Поняття держави, її визначальні ознаки і типи.
Держава - базовий інститут політичної системи і політичної організації
суспільства, який створюється для налагодження життєдіяльності суспільства
в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення у
соціально-неоднорідному суспільстві з метою забезпечення його цілісності і
безпеки, задоволення загальносоціальних потреб. Виникнення та існування
держави пов’язується з будь-яким соціальним розшаруванням суспільства,
ястини якого нерідко мають протилежні інтереси. Поділ суспільства на класи
- найбільш причина виникнення держави. Будь-яка соціальна неоднорідність
суспільства зумовлює необхідність держави. Ознаки держави: відділення
публічної влади від суспільства, її нетотожність з організацією всього
населення, поява професіональних управлінців, класовий характер, монополія
на легальне застосування сили, право на збирання податків. Розрізняють дві
функції держави - внутрішню і зовнішню. Сучасні держави відрізняються між
собою за формою врядування (монархії та республіки), формою устрою
(унітарні, федерації, конфедерації), формою політичного режиму
(парламентські, президентські, авторитарні, тоталітарні).
27. Типи державного устрою і форми правління.
28. Держава і громадянське суспільство.
Громадянське суспільство - суспільство громадян із високим рівнем
економічного, соціального, політичного, культурного і морального розвитку,
яке спільно з державою державою утворює розвинені правові відносини;
суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але
взаємодіє з нею заради загального блаша. Громадянське суспільство є базисом
держави, воно ініціює в ній необхідні зміни. Держава в свою чергу, захищає
принципи самоврядування всіх недержавних організацій, які формують
громадянське суспільство. Але якщо державі властиві рзіні форми правління,
то громадянське суспільство існує виключно за умов демократії. Високий
рівень розвитку громадянського суспільства забезпечує демократичність
держави. Нерозвиненість громадянського суспільства є однією з умов
існування тоталітарного й авторитарного режимів. Сутність громадянського
суспільства полягає в забезпеченні законних прав людини. Особистість має
гарнтію вільного вибору тих чи інших форм економічного чи політичного
буття, ідеології, світогляду, можливість вільно висловлювати і відстоювати
свої погляди та інтереси. Становлення громадянського суспільства являє
собою невпинний процес удосконалення громадянина, суспільства, влади,
політики, права, які охоплює всі без винятку сфери життєдіяльності. Поняття
громадянського суспільства знаходимо в Аристотеля. Цікаві погляди виклав
Макіавеллі: громадянське суспільство, як спільність людей протилежну
державі, яка прагне підірвати будь-яку діяльність суспільства, щоб самій
піднестися над ним. Макіавеллі дові, що окрім держави є щось самостійне,
самодостатнє, що живе за своїми законами. На його думку, це і є
громадянське суспільство. Громадянське суспільство має під собою економічну
основу. Його формування супроводжується появою різноманітних форм власності
та перевагою приватного капіталу. У розвиненому суспільстві діє розгалужена
ринкова інфраструктура, що підлягає регулюванню. Зазначені чииники
спричиняють ділову активність, заповзятливість людей, створюють передумови
плідної роботи. У політичній сфері громадянське суспільство забезпечує
громадянам вільну участь у державних і громадянських справах. Головним
суб’єктом такого супільства виступає людина.
29. Партія як політичний інститут виникнення та еволюція політичних партій.
Партія - добровільне об’єднання людей, які прагнуть домогтися здійсненню
ідей, які вони поділяють, задоволення спільних інтересів; організована
певним чином частина якоїсь соціальної верстви класу, покликан висловлювати
і захищати інтереси цієї спільноти, домагатися їх дотримання і виконання,
бути її політичним «голосом», «уособленням» окремих групових інтересів.
Дехто партії розуміють як своєрідні штаби для підготовки до чергових
виборів, як засоби перетворення волі індивідів на колективну волю, як
знаряддя для участі громадян у формуванні політики держави, як засіб впливу
політичної та державної еліти на маси. Феномен партій досліджували Дюверже,
Сарторі. Неодмінною умовою існування будь-якої партії є протистояння їй
інших партій. Партії, будучи створенні як засіб осягнення соціально-
групової мети, партії скоро стають метою самих себе, починають дбати про
власний добробут і успіх. Сучасні партії є одним з найдієвіших важелів
впливу громадянства на державну владу. Прийнято вважати, що громадсько-
політична організація стає партією тоді, коли ставить своєю метою боротьбу
за владу. Партія може брати участь у державних справах, але вона не може,
не повинна сама перетворюватися на державу, підміняти її, мати
загальнодержавне значення, державне значення.
30. Поняття і типи партійних систем Проблеми розвитку багатопартійної
системи в
Україні.
Партійна система - структура, що утворюється із сукупності політичних
партій різних типів з їх стійкими зв’язками і взаємовідносинами між собою,
а також з державою та іншими інститутами влади, характером, умовами
діяльності, поглядами на базові цінності політичної культури суспільства та
ступенем узгодження цих поглядів у ході реалізації прийнятих ними
ідеологічних доктрин, форм і методів практичної політичної діяльності.
Уполітології партійні системи характеризуються як невід’ємна складова
частина політичної системи суспільства в цілому, характер якої визначає
різновид політичного режиму, механізм та ефективність функціонування
демократичних інститутів суспільства. Під терміном партійна система
розуміють: право партій на формування власної системи правління; сукупність
політичних сил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до
представництвав ньому; сукупність відносин між легально діючими політичними
партіями, що виявляються у спільній боротьбі, або в суперництві за владу в
суспільстві; сукупність політичних партій, що існують у країні, незалежно
від форм діяльності та ступеня інституціалізації згідно з чинним
законодавством. Одним з найпоширеніших підходів до типології партійних
ситем є виділення одно-,двох- і багатопартійних систем. У нормально
функціонуючій державі цивілізованого типу загальним критерієм визначення
кількості партій є кількість партій, що мають своє представництво у
парламенті. У багатопартійній політичній системі парламентська більшість
побудована на комбінації основних партій, представлених і парламенті,
змінюється після кожних виборів відповідно змінюються і уряди. Найчастіше у
світі використовується система з трьох-п’яти партій, жодна з котрих не
перважає. Вони змушені ти на компроміси. При наявності великої кількості
дрібних партій, вони утворюють на час виборів блоки. Практика свідчить, що
у стабільних суспільствах існує тенденція до зменшення політичних партій,
концентрації політичних сил у невеликої кількості партій.
31. Громадські організації та Рухи. Групи тиску.
Громадські організації та рухи - добровільні масові об’єднання громадян, що
виникають внаслідок їхнього вільного волевиявлення на основі спільних
інтересів і завдань. У загальному значенні громадські організації та рухи є
суспільним феноменом одного порядку. Свідчення про об’єднання людей зі
спільними поглядами на природу, суспільство, літературу та мистецтво можна
знайти вже у стародавніх суспільствах. Починаючи з античних часів
з’являються об’єднання людей, які впливають на суспільно-політичний
розвиток. Такими об’єднаннями можна вважати численні філософські школи
Стародавньої Греції, середньовічні рицарські ордени, літературні та худржні
течії епохи Відродження, політичні клуби нового часу. Громадські
організації являють собою масові об’єднання громадян, які виникають за
їхньою ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мабть свій статут і
характеризуються чіткою структурою. Наприклад профспілки, фонди, спортивні
товариства. Громадські рухи - це структурно неоформленні масові об’єднення
громадян і організацій різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність
котрих як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на
виконання певних часткових завдань, після вирішення яких або розпадаються
або консолідуються в нові політичні партії чи рухи. Розрізняють п’ять
основних стадій у становлення політичних рухів: 1) створення пердумов руху;
2) стадія висловлення прагнень; 3) стадія агітації; 4) стадія розвиненої
політичної діяльності; 5) стадія затухання. Відносна відстороненість
громадських організацій та рухів від політики пов’язана насамперед з тим,
що держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її
відповідно до законодавства. до того ж вони на відміну від політичних
інститутів не наділені владними повноваженнями. Відрізняються вони і від
політичних партій, оскільки не ставлять метою оволодіти владою. Самі по
собі громадські організації та рухи не є політичними організаціями. Однак
сама по собі їх діяльність іноді набуває політичного характеру, вони
становлять потенційну базу для виникнення політичних партій. Групи тиску -
суспільно-політичних об’єднання, які прагнуть задоволення власних інтересів
засобом впливу на державну владу або політичні партії. Від партій групи
тиску відрізняє те, що вони безпосередньо не борються за владу і не беруть
участі у керівництві державою. Першими вивчали групи тиску А. Бентлі та Ж.
Мейно. Ознаки груп тиску: 1) існування і діяльність групи поза офіційними
структурами й органами влади; 2) здійснення тиску на політичні інститути з
метою прийняття державними органами певних рішень; 3) вимоги групи
відображають специфічні інтереси тієї чи іншої верстви або об’єднання
громадян. Найбільш відомі групи тиску - лобі, що являють собою розгалужену
систему агенцій і фірм, які впливають на законодавців та урядовців з метою
прийняття рішень в інтересах організацій, великих корпорацій і навіть
іноземних держав. Тактика груп тиску пов’язана з вибором засобів і методів
впливу на органи державної влади і варіюється від легальних до
протизаконних.
32. Політичні еліти і політичне лідерство.
Політична еліта - меншість суспільства, що становить собою достатньою мірою
самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену особливими
психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню
участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов’язаних з використанням
державної влади або впливом на неї. Терміном політична еліта наділяються
люди, що оволоділи найбільшою кількістю позитивних якостей, цінностей і
пріоритетів, займають панівні або найбільш впливові позиції в суспільній
ієрархії. Теорії еліт в сучасному вигляді були розроблені Парето, Москою,
Міхельсом. Сеть їх полягає в тому, що людське суспільство завжди поділялось
на привілейований, відносно нечисленний клас тих, хто управляє, та на
переважну більшість суспільства - клас тих, ким управляють. Основу
належності до еліти становлять особливі індивідуальні і насамперед
організаторські здібності, а також матеріальна та інтелектуальна перевага,
які виділяють людину в коло вибраних. До загальнис рис теорії еліт
належать: підхід до історії як до сукупності соціальних циклів, які
характеризуються пануванням відповідних їм типів еліт; критика ідеї
народного сувернітету як утопічного міфу романтиків; стведження, що
нерівність є основою соціального життя; абсолютизація політичних відносин,
визнання політичної влади однією з первісних причин соціального панування.
У сучасній політології мають місце два підходи до визначення політичної
еліти та її ролі в суспільстві - функціональний та ціннісний. Прибічники
функціонального підходу головною ознакою політичної еліти визначають
соціальний статус людини, її місце і роль в системі владних управлінських
структур. Це меншість населення, котра приймає важливі рішення в
суспільстві і керує більшістю. Прихильникиціннісного підходу визначальною
ознакою політичних еліт вважають духовний аристократизм, заслуги, особисту
перевагу одних людей над іншими. Політичне лідерство - процес взаємодії між
людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють
легітимний вплив на суспільство, котре добровільно віддає йому частину
своїх повноважень. Макс Вебер розрізняє традиційне лідерство, засноване на
звичаях, раціонально-легальне, лідери обрані демократичним шляхом,
харизматичне, засноване на вірі в особливий дар лідера.
33. Політична свідомість і політична культура.
Політична свідомість - опосередковане відображення політичного життя
суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування, розвиток і
задоволення інтересів та потреб політичних суб’єктів; сукупність поглядів,
оцінок, установок, які відображають політико-владні відносини, набувають
відносної самостійності. Структура політичної свідомості складна і
суперечлива. Згідно з функціональним принципом класифікації в ній можна
виділити такі аспекти: політико-ідеологічний, політико-дійовий. За
суб’єктом політичну свідомість класифікують на політичну свідомість нації,
класу, групи, особистості, масову. За ставленням до влади розрізняється
автократична свідомість і демократична свідомість. У гносеологічному
відношенні класифікують свідомість на емпіричномі та теоретичному рівнях,
буденну і наукову політичну свідомість. Політична свідомість складається в
процесі пізнання кожної форми політико-владних відносин: законодавчої,
виконавчої і судової влади, а також сукупності політичних інтересів
суб’єктів, установки і цінності яких синтезовану в колективну волю,
виражену в меті й завданнях політичних дій і самоуправління. Важливим
фактором формування політичної свідомості є політичне виховання. Політична
свідомість покликана адекватно відображати процеси демократизації в
зовнішньополітичному і міжнародному розвитку, прагнення народів жити в мирі
і злагоді, виключити війни із життя суспільства, досягти на ділі пріоритету
загальнолюдських інтересів і цінностей, свободи соціального і політичного
вибору. В Україні на сучасному етапі розпочався і постійно відбувається
складний і тривалий процес формування демократичної політичної свідомості.
Політична культура - частина загальної культури, яка формується і
виявляється в процесі політичного життя; історично соціально зумовлений
продукт політичної життєдіяльності людей, їх політичної творчості, який
відбиває процес опанування суспільством, націями, класами та індивідами
політичних відносин, а також розвиток їх власної сутності і здібностей як
суб’єктів політичного життя. Політична культура включає в себе культуру
політичного мислення і поведінки індивидів і соціальних спільнот, культуру
політичного мислення і поведінки індивидів і соціальних спільнот, культуру
організації та функціонування політичних інститутів і всього політичного
життя в суспільстві. За структурою політична культура складається з
політичних знань, політичної ідеології і психології, політичного досвіду і
традицій, політичних інститутів, норм, зразків і засобів політичної
діяльності. У політичній культурі особи, поряд з політичними знаннями
велике значення мають емоційно-психологічні компоненти.
34. Політична ідеологія. Основні ідеологічні течії сучасності (лібералізм,
консерватизм, соціал-демократизм, фашизм, комунізм, націонал-соціалізм та
ін).
Політична ідеологія - система концептуально оформлених уявлень, ідей і
поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали,
настрої людуй, класів, націй, суспільства, політичних партій. Політична
ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості і як явище
культури. Лібералізм - об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного
підприємництва і демократичних свобод (Д. Локк, Ш. Монтеск’є, Кант, Гегель,
Джеферсон, Драгоманов). Консерватизм - політична ідеологія і практика
суспільно-політичного життя, що орієнтуються на збереження і підтриманняя
існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-
правових засад. Соціал-демократизм - виступає за здійснення ідей
демократичного соціалізму в усіх сферах життя суспільства; важлива складова
політичних лівих сил сучасності, впливова серед робітничих і демократичних
кіл перусім Західної Європи. Фашизм - сформувався як політична течія в 1919
році на базі категоріального синтезу концепту нації як вищої і одвічної
реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості (Дж.
Джентіле); екстремістський політичний рух, що виник в Італії на початку 20-
х років. Ідеологія фашизму передбачає усунення всіх чинників, які
загрожували здійсненню принципу колективної етно-культурної ідентичності;
індивідуалізму і лібералізму; абстрактних демократичних цінностей,
асоціальних проявів. Комунізм - вчення і теорії, які стверджують ідеал
суспільного устрою, заснованого на суспільній власності в різноманітних
формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ
і духовних цінностей в залежності від затраченої праці, на основі соціально
забезпеченої свободи особистості. Націонал-соціалізм (нацизм) - для нього
характерні расизм, шовінізм, антидемократизм, елітизм, зовнішньополітичний
експансіонізм, марення про світове панування.
35. Політика і засоби масової інформації.
До ЗМІ відносять: періодичні друковані видання, які мають постійну
нумерацію і періодично виходять у світ; різноманітні технічні засоби і
способи передачі на відстань звукової або візуальної інформації. Функції
ЗМІ в конкретному суспільстві залежать від багатьох соціально-політичних
чинників: загальні функційї (гносеологічні, функцію контролю і
спостереження за діями суб’єктів влади у суспільстві, функцію формування
культури населення); специфічні функції (функції вибору і коментування
інформації, оціносну функцію, яка істотно впливає на формування громадської
думки). ЗМІ забезпечують розширену функцію людської комунікації, становлять
нетрадиційні інститути прямого зв’язку з громадськістю, найважливіші засоби
реалізації політичного процесу. У тоталітарних та авторитарних суспільствах
ЗМІ перебувають під контролем держави. На думку багатьох дослідників,
найвищим і найбільш дієвим прикладом використання ЗМІ в політичних цілях
була радянська пропегенда, з опорою на яку протягом кількох десятиріч
забезпечувалося тотальне комуністичне виховання практично всіх вікових груп
населення і в першу чергу молоді. У демократичних суспільствах ЗМІ діють в
умовах послабленого державного контролю. Вони мають набагато ширші
можливості незалежного висвітлення проблем політики і влади, здійснення
контролю за діями держави та недержавних впливових інститутів. У
суспільствах такого типу свобода діяльності ЗМІ відбиває одну з
найважливіших цінностей демократії - вільний обмін інформацією, що сприяють
перетворенню плюралізму в гарант стійкості всієї політичної системи, її
еволюційного розвитку. Умовою ефективної реалізації пляралістичної природи
ЗМІ є формування і підтримка їх політичної культури, створення специфічних
інститутів, спрямованих на забезпечення взаємодії і діалогу різних
політичних сил з опорою на ЗМІ, нейтралізацію спроб їх надмірної політичної
конфронтації. Необхідність такої умови пояснюється тим, що навіть у у
суспільствах з давніми демократичними суспільствами взаємодія ЗМІ,
предствників держави, активних політиків міє характер боротьби, в ході якої
різні сторони довільно трактують рамки своєї політичної і моральної
відповідальності. Виникнення нових комунікаційних можливостей ЗМІ,
зростання їх впливу на всі сфери життя і поведінку людини,
|
