КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ КОМП’ЮТЕРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ. - Коммуникации и связь
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО
АЗАРОВ
Денис Сергійович
УДК 343.2.01
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ
У СФЕРІ КОМП'ЮТЕРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ - 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького
Національної академії наук України.
Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор
Музика Анатолій Ананійович,
Київський інститут внутрішніх справ, проректор з наукової роботи.
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Навроцький Вячеслав Олександрович,
Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри
кримінального права і кримінології юридичного факультету;
кандидат юридичних наук, доцент
Андрушко Петро Петрович,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач
кафедри кримінального права і кримінології юридичного факультету.
Провідна установа - Національна юридична академія України імені Ярослава
Мудрого Міністерства освіти і науки України, кафедра кримінального права,
м. Харків.
Захист відбудеться «___»___________2003 р. о ___ годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття
наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім.
В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ - 1, вул.
Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ - 1, вул.
Трьохсвятительська, 4.
Автореферат розісланий «___»____________2003 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат юридичних наук І.М. Кучеренко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Науково-технічний прогрес зумовив розвиток
та стрімке поширення комп'ютерних і телекомунікаційних технологій в усіх
сферах суспільного життя. Виникнення якісно нових відносин, що пов'язані з
комп'ютерною інформацією, супроводжується появою та розповсюдженням нового
виду посягань, які порушують ці відносини. Зазначені посягання отримали
назву “computer crimes” (“комп'ютерні злочини”), яка, незважаючи на явно
побутовий характер, була буквально перенесена спочатку на шпальти
вітчизняних періодичних видань, а звідти - до наукової літератури.
Базуючись на аналізі сутності та ознак цих посягань, для позначення
останніх ми використовуємо термінологічний зворот “злочини у сфері
комп'ютерної інформації” і відносимо до них злочини, передбачені ст. 361 -
363 КК, а також ч. 3 ст. 190 КК (шахрайство, вчинене шляхом незаконних
операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки) та ст. 200 КК
(використання підроблених електронних засобів доступу до банківських
рахунків).
Попри той факт, що перші норми про кримінальну відповідальність за злочини
у сфері комп'ютерної інформації з'явилися у вітчизняному законодавстві
близько десяти років тому, у кримінально-правовій доктрині існує значна
кількість проблем, пов'язаних з аналізованими посяганнями. Ці проблеми
вирізняються надзвичайною дискусійністю і потребують якнайшвидшого
вирішення. Зокрема, потребує глибокого вивчення характер і ступінь
суспільної небезпеки “комп'ютерних” злочинів, об'єктивні і суб'єктивні
ознаки останніх. Існує необхідність узгодження та вдосконалення
термінологічного апарата, який має використовуватися при формулюванні
відповідних кримінально-правових норм; відсутні дослідження санкцій,
передбачених за вчинення злочинів у сфері комп'ютерної інформації;
належним чином не проаналізований зарубіжний та міжнародно-правовий досвід
протидії зазначеним посяганням, не визначені ті надбання, які доцільно
було б врахувати у нашому законодавстві. Загалом вітчизняна
кримінально-правова наука заборгувала перед практикою: дотепер невідомо,
чи існують певні діяння у сфері комп'ютерної інформації, ступінь
суспільної небезпеки яких вимагає встановлення кримінальної
відповідальності за їх вчинення, і чи є такі норми, які доцільно було б
виключити з кримінального закону. Отже, залишаються невирішеними проблеми
криміналізації і декриміналізації аналізованих діянь.
Нагальна необхідність здійснення глибоких комплексних досліджень проблем
кримінальної відповідальності за злочини у сфері комп'ютерної інформації
задля створення належної правової бази, яка б забезпечила ефективну
протидію цим посяганням, й обумовила вибір теми дисертаційного
дослідження.
Потрібно зазначити, що наукові розвідки, присвячені цій проблематиці, вже
започатковані такими авторами, як П.П. Андрушко, Ю.М.Батурін, О.І.Бойцов,
О.Г.Волеводз, Б.В.Волженкін, В.Д. Гавловський, М.В. Гуцалюк, А.М.
Жодзішський, В.О. Копилов, Ю.І. Ляпунов, В.Ю. Максимов, М.І. Панов,
О.І. Панфілова, А.М.Попов, А.М.Ришелюк, В.С. Цимбалюк та іншими. Дисертант
широко використовував отримані ними результати, а також спирався на
загальнотеоретичні положення кримінального права, які розроблялися такими
вченими, як М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Я.М. Брайнін,
Ф.Г. Бурчак, В.О. Глушков, Ю.В. Голік, В.К. Грищук, П.С. Дагель,
Н.Д. Дурманов, І.Е. Звечаровський, І.І. Карпець, І.Я. Козаченко,
В.С. Комісаров, О.І. Коробеєв, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко,
Л.М. Кривоченко, Л.Л. Кругліков, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова,
І.П.Лановенко, Т.О.Леснієвські-Костарєва, О.М.Литвак, Н.О. Лопашенко,
О.І. Лукашов, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, П.П.Михайленко, Р.І.Міхеєв,
А.А.Музика, В.О.Навроцький, А.В.Наумов, Б.С.Нікіфоров, М.І.Панов,
А.О.Пінаєв, А.А. Піонтковський, Е.П. Побігайло, О.І. Рарог, О.Я. Свєтлов,
В.В. Скибицький, В.В. Сташис, М.С. Таганцев, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій,
В.П. Тихий, А.Н. Трайнін, З.А. Тростюк, Б.С. Утєвський, Є.В. Фесенко,
Е.А. Фролов, М.І.Хавронюк, В.М. Хомич, В.А. Якушин, С.С. Яценко та інші.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження
виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем
кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України “Актуальні проблеми кримінологічної
безпеки України” на 2000 - 2003 роки .
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з'ясування характеру та
ступеня суспільної небезпеки злочинів у сфері комп'ютерної інформації,
створення доктринальної моделі системи норм про кримінальну
відповідальність за аналізовані злочини.
Відповідно до поставленої мети у дисертації вирішуються такі основні
завдання: визначення чинників, які зумовлюють необхідність криміналізації
суспільно небезпечних діянь у сфері комп'ютерної інформації; з'ясування
сутності та змісту ознак складів цих злочинів; аналіз кваліфікуючих та
особливо кваліфікуючих ознак відповідних суспільно небезпечних діянь;
дослідження видів та розмірів санкцій, передбачених за вчинення злочинів у
сфері комп'ютерної інформації; порівняльно-правовий аналіз кримінального
законодавства окремих зарубіжних країн у частині, що стосується злочинів у
сфері комп'ютерної інформації, а також міжнародно-правових документів з
цих питань; вироблення теоретичного визначення цього виду посягань;
визначення основних напрямів удосконалення чинного кримінального
законодавства щодо протидії злочинам у сфері комп'ютерної інформації;
створення проекту Закону України “Про внесення змін і доповнень до
Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини у сфері
комп'ютерної інформації”.
Об'єктом дослідження є проблеми кримінальної відповідальності за злочини у
сфері комп'ютерної інформації.
Предмет дослідження - норми про кримінальну відповідальність за злочини у
сфері комп'ютерної інформації, насамперед ст. 361 - 363 КК; ознаки складів
цих злочинів, а також основні теоретичні правила кваліфікації останніх.
Методи дослідження, які використовувалися у процесі здійснення
дисертаційного дослідження: історико-правовий, що застосовувався при
аналізі генезису “комп'ютерних” злочинів; формально-логічний метод (надав
можливість проаналізувати положення кримінально-правової доктрини,
зокрема, щодо злочинів у сфері комп'ютерної інформації); метод
системно-структурного аналізу (за його допомогою досліджено ознаки складів
цих посягань, а також санкції, які передбачені за їх вчинення); метод
формально-догматичного аналізу (з його використанням здійснено тлумачення
відповідних кримінально-правових норм та окремих термінів і
термінологічних зворотів); порівняльно-правовий метод (використовувався
при аналізі кримінально-правових норм законодавства окремих зарубіжних
країн, які передбачають відповідальність за злочини у сфері комп'ютерної
інформації, а також відповідних положень окремих міжнародно-правових
документів).
У процесі дослідження статистичних даних МВС України про “комп'ютерні”
злочини і опублікованої судової та слідчої практики, що в сукупності
становлять емпіричну базу дисертації, здобувач також використовував
статистичний метод і формальнологічні процедури.
Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що
дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблем
кримінальної відповідальності за злочини у сфері комп'ютерної інформації.
Базуючись на результатах здійсненного дослідження, дисертантом
сформульовані нові наукові положення, висновки та рекомендації, а саме:
1. Виявлені і систематизовані фактори, що визначають суспільну небезпеку
злочинів у сфері комп'ютерної інформації. Характер цієї небезпеки
зумовлений важливістю об'єкта відповідних посягань та великим розміром
шкоди, що її потенційно містить кожний з аналізованих злочинів, а
ступінь - передусім цінністю комп'ютерної інформації, впливаючи на яку
винний завдає шкоди об'єкту, та психічним ставленням суб'єкта до
наслідків свого діяння і мотивами злочинця.
2. Детальніше, ніж у раніше запропонованих у науковій літературі
підходах, розкриті ті властивості злочинів у сфері комп'ютерної
інформації, які зумовлюють їх міжнародний характер, зокрема,
можливість прояву різних ознак останніх у суспільному житті декількох
держав одночасно.
3. Оригінально в порівнянні з існуючими у науці кримінального права
концепціями визначений об'єкт цих злочинів - суспільні відносини з
приводу здійснення їх суб'єктом правомірної інформаційної діяльності
щодо предмета - комп'ютерної інформації.
4. Наведені додаткові аргументи на користь позиції щодо необхідності
разом із речами матеріального світу визнавати предметом злочину й інші
матеріальні утворення, зокрема, комп'ютерну інформацію. На підставі
цього обґрунтовується висновок про те, що предмет є обов'язковою
ознакою всіх складів аналізованих злочинів, яка поряд з деякими іншими
дає можливість відмежовувати ці посягання від суміжних. Аргументована
доцільність визнати предметом цих посягань виключно комп'ютерну
інформацію - відомості про оточуючий світ та процеси, що в ньому
відбуваються, які представлені у формі даних, зафіксованих в
електронному вигляді.
5. Комплексно охарактеризовані ознаки об'єктивної сторони складів
злочинів у сфері комп'ютерної інформації. Обґрунтована позиція про
необхідність визнавати знаряддя вчинення цих злочинів (ними завжди
виступає комп'ютерна інформація) обов'язковою об'єктивною ознакою
їхніх складів. Враховуючи, що різна комп'ютерна інформація виступає і
предметом аналізованих злочинів, і знаряддям їх вчинення, проводиться
розмежування зазначених ознак складів цих посягань.
6. Обґрунтовані положення про доцільність декриміналізації необережних
суспільно небезпечних діянь аналізованого виду, оскільки вони повністю
охоплюються складами злочинів, що передбачені іншими
кримінально-правовими заборонами (зокрема, ст. 367 КК). Зроблений
висновок про безпідставність існування в кримінальному законі норм про
відповідальність за порушення правил експлуатації автоматизованих
електронно-обчислювальних систем (ст. 363 КК).
7. Уперше запропонована кримінально-правова дефініція аналізованого виду
посягань. Злочинами у сфері комп'ютерної інформації мають визнаватися
лише умисні суспільно небезпечні дії, що посягають на суспільні
відносини щодо здійснення інформаційної діяльності стосовно
комп'ютерної інформації, предметом і знаряддям вчинення яких є така
інформація.
8. Виявлені значні вади санкцій, передбачених за злочини у сфері
комп'ютерної інформації (зокрема, види та розміри покарань, які ними
встановлені, є недостатньо суворими, вони не узгоджені з реальним
характером і ступенем суспільної небезпеки відповідних посягань; межі
цих покарань визначені не зовсім виважено). З метою усунення очевидних
недоліків уперше пропонується нова система санкцій за аналізовані
посягання.
9. Здійснений порівняльно-правовий аналіз кримінально-правових норм
законодавства ФРН, Франції, Іспанії, Великої Британії та США, які
передбачають відповідальність за злочини у сфері комп'ютерної
інформації, а також відповідних положень Модельного Кримінального
кодексу для держав-учасниць СНД, низки рекомендацій Ради Європи з цих
питань та Конвенції про кіберзлочинність, прийнятої 23 листопада 2001
р. у м. Будапешті. На цій підставі обґрунтований висновок щодо
необхідності якнайшвидшої її ратифікації українським парламентом та
імплементації положень цього міжнародно-правового документа у
вітчизняне законодавство.
10. З урахуванням результатів аналізу зарубіжного і міжнародно-правового
досвіду протидії злочинам у сфері комп'ютерної інформації визначено
основні шляхи подальшого вдосконалення відповідних положень чинного
кримінального законодавства України. Зокрема, пропонується по-іншому
сформулювати назву розділу XVI Особливої частини КК України, назви та
диспозиції ст. 361 - 363 КК, внести зміни до ч. 3 ст. 190, ст. 200 та
ст. 301 КК, а також доповнити кримінальний закон чотирма новими
статтями, які б передбачали відповідальність за посягання
аналізованого виду.
11. За результатами дослідження розроблена доктринальна модель системи
норм про кримінальну відповідальність за аналізовані злочини. Для її
втілення підготовлений законопроект “Про внесення змін і доповнень до
Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини у сфері
комп'ютерної інформації”, який направлений до Верховної Ради України.
Практичне значення одержаних результатів. Одержані в процесі дослідження
висновки та конкретні пропозиції щодо змін і доповнень чинного
кримінального законодавства, можуть бути використані: при вдосконаленні
Кримінального кодексу України в частині, що передбачає відповідальність за
злочини у сфері комп'ютерної інформації, а також за деякі інші посягання;
для подальшого дослідження сутності та ознак злочинів у сфері комп'ютерної
інформації; у правозастосовній діяльності; при викладанні Загальної та
Особливої частин “Кримінального права України”.
Особистий внесок здобувача у двох опублікованих у співавторстві статтях
становлять результати його власних наукових розробок проблем, пов'язаних
із характером і ступенем суспільної небезпеки злочинів у сфері
комп'ютерної інформації, об'єктивними і суб'єктивними ознаками їх складів,
а також обґрунтування того, що розв'язання зазначених проблем належить до
пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі кримінального права і
кримінології.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки
дисертаційного дослідження доповідалися, зокрема, на науково-практичній
конференції “Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття:
проблеми протидії злочинності” (27 - 28 жовтня 2000 р.,
м. Дніпропетровськ), науково-практичній конференції “Теорія і практика
застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального
законодавства у сучасних умовах” (25 квітня
2002 р., м. Київ), науковому семінарі переможців конкурсу № 5 в рамках
Програми малих грантів Харківського центру вивчення організованої
злочинності при Національній юридичній академії України імені Ярослава
Мудрого (20 грудня 2001 р., м. Харків).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднені у
семи статтях (дві - у наукових журналах і п'ять - у збірниках наукових
праць) та двох тезах виступу на конференціях. П'ять статей опубліковані у
наукових фахових виданнях України.
Структура дисертації. Праця складається зі вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел (329 найменувань) та чотирьох
додатків. Повний обсяг дисертації становить 246 сторінок, з них обсяг
основного тексту - 198 сторінок, обсяг використаних джерел і додатків - 48
сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі розкривається стан наукової розробки проблем кримінальної
відповідальності за злочини у сфері комп'ютерної інформації, значущість
цих проблем, обґрунтовується необхідність їх дослідження. Подається
загальна характеристика дисертації, зокрема, визначені її мета і завдання,
об'єкт і предмет, сформульовані положення, що містять наукову новизну,
висвітлено практичне значення результатів дослідження.
Розділ 1 - “Суспільна небезпека злочинів у сфері комп'ютерної інформації”
містить аналіз статистичних показників злочинності у сфері комп'ютерної
інформації, обставин, що визначають її латентність, досліджуються та
систематизуються фактори, що зумовлюють суспільну небезпеку цих посягань,
міжнародний характер останніх.
Статистичні дані МВС України свідчать: у нашій країні поки що не виявлено
значної кількості злочинів у сфері комп'ютерної інформації. Протягом 1997
- 2001 р. було зареєстровано 52 таких посягання. Проте сама по собі
кількість злочинів далеко не завжди може визначати їх суспільну небезпеку.
До того ж, необхідно враховувати той факт, що аналізовані посягання
характеризуються надзвичайно високим ступенем латентності. Аналіз
результатів окремих зарубіжних досліджень і матеріалів вітчизняної слідчої
та судової практики надав змогу визначити основні чинники, які зумовлюють
латентність злочинів у сфері комп'ютерної інформації, а саме: 1) потерпілі
не повідомляють правоохоронні органи про те, що вони стали жертвами
“комп'ютерних” злочинів, через небажання розголосу або через зневіру у
можливість розкриття злочину; 2) наслідки цих злочинів відносять на
рахунок збоїв у роботі комп'ютерних систем, телекомунікаційних мереж,
програмного забезпечення; 3) розглядають наслідки окремих “комп'ютерних”
злочинів як шкоду, спричинену іншими видами суспільно небезпечних діянь.
Дисертант дійшов висновку, що характер суспільної небезпеки злочинів у
сфері комп'ютерної інформації зумовлений насамперед важливістю їх об'єкта,
а також великим розміром шкоди, яка потенційно може бути спричинена кожним
із цих посягань.
Ступінь суспільної небезпеки аналізованих посягань визначається цінністю
інформації, впливаючи на яку винний завдає шкоди об'єкту, а також
психічним ставленням винного до наслідків свого діяння та мотивами, якими
керується злочинець (очевидно, що корисливий мотив підвищує ступінь
небезпеки вчиненого).
При дослідженні суспільної небезпеки злочинів у сфері комп'ютерної
інформації необхідно враховувати, що останнім притаманний міжнародний
характер, оскільки існує міжнародно-правовий акт щодо протидії
аналізованим посяганням (Конвенція про кіберзлочинність 2001 р.);
відповідальність за вчинення злочинів цього виду настає згідно з
національним кримінальним законодавством; різні ознаки їх складів можуть
проявлятися у суспільному житті декількох держав одночасно; ці злочини, на
відміну від міжнародних, не посягають на мир, суверенітет держав,
існування націй.
Розділ 2 - “Кримінально-правовий аналіз складів злочинів у сфері
комп'ютерної інформації” складається з п'яти підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Об'єкт злочинів” розглядається сутність і структура
суспільних відносин, яким злочинами у сфері комп'ютерної інформації
заподіюється шкода або які ставляться під загрозу заподіяння такої шкоди.
Автор обґрунтовує висновок про невідповідність назви розділу XVI Особливої
частини КК України сутності тих суспільних відносин, які дійсно є родовим
об'єктом злочинів, передбачених відповідними статтями цього Кодексу.
Основний зміст цих відносин полягає у здійсненні їх суб'єктами
інформаційної діяльності щодо комп'ютерної інформації (тобто її створення,
збирання, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, розповсюдження,
використання, споживання, введення, копіювання, зчитування, знищення,
реєстрації тощо) та обов'язку інших учасників відносин цьому не
перешкоджати. Отже, родовим об'єктом аналізованих посягань слід визнавати
суспільні відносини у сфері комп'ютерної інформації. Спираючись на
зазначені висновки, дисертант пропонує викласти назву розділу XVI
Особливої частини КК України у такій редакції: “Злочини у сфері
комп'ютерної інформації”.
Основним безпосереднім об'єктом цих посягань необхідно вважати окремо
взяті суспільні відносини у сфері комп'ютерної інформації, що виникли та
існують з приводу здійснення певною особою (особами) інформаційної
діяльності щодо комп'ютерної інформації, і яким заподіяна шкода даним
конкретним злочином або які поставлені ним під загрозу заподіяння шкоди.
Додатковим безпосереднім об'єктом цих злочинів є відносини власності щодо
комп'ютерної інформації. Факультативним безпосереднім об'єктом
аналізованих посягань можуть виступати ті суспільні відносини, у сфері
яких здійснюється інформаційна діяльність щодо комп'ютерної інформації.
Підрозділ 2.2. “Предмет злочинів: проблеми кримінально-правової доктрини”.
У цій частині дисертації здобувач наводить додаткові аргументи на користь
того, що поряд із речами матеріального світу предметом злочину необхідно
вважати й інші матеріальні утворення (зокрема, комп'ютерну інформацію),
впливаючи на які винний завдає шкоди об'єкту чи створює небезпеку
заподіяння такої шкоди.
Дисертант обґрунтовує доцільність визнавати предметом аналізованих
злочинів виключно комп'ютерну інформацію. Чинне українське законодавство
не містить визначення цього поняття, тому автор пропонує власну дефініцію
комп'ютерної інформації - це відомості про оточуючий світ та процеси, що в
ньому відбуваються, які представлені у формі даних, зафіксованих в
електронному вигляді. Одним із видів комп'ютерної інформації є комп'ютерна
програма. Це побудована за особливими правилами сукупність даних, що
забезпечує функціонування та керування комп'ютерними системами і/або
телекомунікаційними мережами, виконання ними певних завдань. Призначення
таких програм може бути різним, наприклад, запобігання протиправному
впливу на комп'ютерну інформацію (програмні засоби захисту - ст. 363 КК)
або, навпаки, здійснення несанкціонованих операцій із нею (наприклад,
комп'ютерні віруси - ст. 361 КК).
Основною ознакою комп'ютерних вірусів є здатність “автономно”, без участі
людини копіюватися в різні області пам'яті комп'ютера. Поняття
“комп'ютерний вірус” за своїм обсягом не може охопити всі види програм, що
призначені для несанкціонованих операцій з комп'ютерною інформацією, а
тому дисертант пропонує використати у законі термінологічний зворот
“шкідливі комп'ютерні програми”, зміст якого є більш об'ємним.
У підрозділі 2.3. “Об'єктивна сторона злочинів” досліджуються зовнішні
ознаки складів злочинів у сфері комп'ютерної інформації та механізм їх
скоєння.
Особливість аналізованих посягань полягає в тому, що вони вчиняються у
віртуальному середовищі. У ньому отримує свій прояв суспільно небезпечне
діяння, починають проявлятися суспільно небезпечні наслідки. Навіть
знаряддя вчинення злочину (ними виступає комп'ютерна інформація, як
правило, у вигляді програм) також є віртуальними. Їх необхідно
відмежовувати від предмета злочину. Сутність механізму вчинення злочинів у
сфері комп'ютерної інформації полягає в тому, що винний використовує одну
комп'ютерну інформацію (знаряддя) для здійснення злочинного впливу на іншу
комп'ютерну інформацію (предмет). Саме такий механізм надає цим посяганням
виключної специфічності, яка, зокрема, зумовлює необхідність створення
кримінально-правових норм про відповідальність за злочини у сфері
комп'ютерної інформації.
У випадках, коли комп'ютерна інформація є лише предметом або лише
знаряддям вчинення злочину, останній може кваліфікуватися за іншими
статтями КК (ст. 109, 110, 111, 114, 132, 145, 163, 168, 176, 177, 182,
199, 215, 216, 224, 231, 232, 238, 259, 300, 301, 318, 328, 330, 358, 359,
381, 387, 422, 436 тощо).
Очевидно, що існують такі суспільно небезпечні діяння (вони, зокрема,
передбачені у наведених вище статтях), і предметом, і знаряддям яких
одночасно може бути різна комп'ютерна інформація. Проте не всі ці
посягання можна віднести до категорії аналізованих злочинів, оскільки вони
не завжди спрямовані проти суспільних відносин у сфері комп'ютерної
інформації.
На думку дисертанта, при створенні статей розділу XVI Особливої частини КК
України не було враховано особливостей механізму вчинення злочинів у сфері
комп'ютерної інформації, внаслідок чого у формулюваннях аналізованих норм
існує значна кількість недоліків та протиріч. Так, суспільно небезпечні
наслідки у вигляді перекручення чи знищення носіїв комп'ютерної інформації
(ст. 361 КК) та викрадення, перекручення, знищення технічних засобів
захисту комп'ютерної інформації (ст. 363 КК) не можуть бути спричинені
самим лише впливом на комп'ютерну інформацію. До того ж, носії
комп'ютерної інформації і технічні засоби її захисту вже захищені нормами
про кримінальну відповідальність за злочини проти власності. Враховуючи
зазначене, автор вважає зайвою вказівку на аналізовані суспільно
небезпечні наслідки в текстах ст. 361, 363 КК. У ст. 362 КК не передбачена
відповідальність за незаконне копіювання або перехоплення комп'ютерної
інформації, при вчиненні яких остання не вибуває з володіння власника.
Тому здобувач пропонує внести зміни до ст. 362 КК, аби криміналізувати
зазначені суспільно небезпечні дії. Незаконне обернення комп'ютерної
інформації на користь винного або інших осіб, а так само її знищення чи
пошкодження, вчинене шляхом безпосереднього впливу на її носій, на думку
дисертанта, має оцінюватися як злочин проти власності (його предметом
виступатиме певний носій, на якому матеріалізована комп'ютерна інформація,
а розмір шкоди визначатиметься насамперед з огляду на вартість
комп'ютерної інформації).
У даному підрозділі досліджуються також об'єктивні ознаки шахрайства,
вчиненого шляхом незаконних операцій з використанням
електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190 КК) та використання
підроблених документів (електронних) на переказ чи платіжних карток (ст.
200 КК). Обґрунтовується необхідність віднесення цих посягань до злочинів
у сфері комп'ютерної інформації, оскільки їх основна сутність зводиться до
введення, зміни, пошкодження, знищення чи блокування комп'ютерної
інформації у комп'ютерній системі чи телекомунікаційній мережі, чи іншого
втручання в процес обробки комп'ютерної інформації, що вплинуло на
результати такої обробки та завдало матеріальної шкоди іншій особі, з
метою отримання незаконної вигоди.
У результаті аналізу понятійного апарата, який використовується при
формулюванні
ст. 361 - 363, 200 та ч. 3 ст. 190 КК, виявлено його значні вади.
Основними з них є застарілість і неузгодженість термінів, використання
різних термінів для позначення одного й того самого поняття, а також
використання таких термінів, які не вживаються у сфері відповідних
спеціальних знань.
У підрозділі 2.4. “Суб'єктивні ознаки злочинів” аналізуються питання,
пов'язані із суб'єктом та суб'єктивною стороною злочинів у сфері
комп'ютерної інформації.
Деякі з цих злочинів можуть вчинятися лише спеціальним суб'єктом. Це -
привласнення комп'ютерної інформації (особа, якій ця інформація була
ввірена або перебувала у її віданні), заволодіння нею шляхом зловживання
службовою особою своїм службовим становищем (службова особа), а також
порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних
систем (особа, яка відповідає за їх експлуатацію). Суб'єкт інших посягань
- загальний.
На думку автора, вчинення злочинів у сфері комп'ютерної інформації
особами, які відповідають за експлуатацію комп'ютерних систем і
телекомунікаційних мереж (адміністраторами цих систем та мереж) вимагає
встановлення посиленої кримінальної відповідальності. Із цією метою
пропонується доповнити відповідні статті (за виключенням ст. 363 КК) такою
особливо кваліфікуючою ознакою, як вчинення злочину адміністратором
комп'ютерної системи чи телекомунікаційної мережі.
|
