Понятие и виды цiнних паперiв - Гражданское право и процесс - Скачать бесплатно
неправомірність володіння або отримання повстки за позовом про повернення
майна.
Від власника в праві вимагати:
- добсовісний набувач – відшкодування проведених або необхідних витрат з
того часу, з якого власнику належали доходи;
- недобросовісний набувач – має право залишити за собою проведені
поліпшення, а якщо їх не можливо відділити від основної речі – то
вимагати відповідних відшкодувань, але не більше розміру вартості
речі[5].
Поряд з віндикаційним позовом не менш ефективним речово – правовим засобом
захисту є негаторний позов, що являє собою вимогу власника ( або титульного
володільця) усунути порушення у здійсненні його права, які не повязані з
позбавленням володіння майном.
Права на такий захист передбачене ч.2 ст. 48 Закону України «Про
власність», згідно з якою « власник може вимагати усунення будь – яких
порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням
володіння, і відшкодування завданих збитків». Подібна стаття містилася в
чинному ЦКУст.149.
Отже, негаторний позов предявляється у випадках, коли власник має свою річ
у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно її
використовувати або розпоряджатися нею. Позивачем цього позову може бути
власник або титульний володілець, у якого перебуває річ, щодо якої
відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження,
а відповідачем – лише особа, яка перешкоджає пзивачеві у здійсненні його
законного права користуватися чи розпоряджатися річчю.
Характерною особливістю цього позову є: відсутність спорів з приводу
належності позивачеві майна на праві власності чи іншому титулі;
протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним
повноважень розпорядження або користування належним йому майном; негаторний
позов має на меті усувати тривалі порушення зазаначених повноважень
власника, а не ті, що мали місце у минулому, що зумовлює непоширення на
вимоги за негаторним позовом строків позовної давності.
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до
третіх осіб про усунення порушень його права власності, що прешкоджають
йому належним чином користуватися і розпоряджатися цим майном тим чи іншим
способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на
належне йому право користуватися і розпоряджатися майном та факти, які
підтвержують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо
здійснення цих правомочностей1.
2.3 Зобовязально – правові засоби захисту права власності
Ці засоби забезпечують захист права власності та інших цивільних прав осіб,
між якими виникає цивільно – правове зобовязання, тобто між особами,
повязаними між собою певними правилами та обовязками. Зобовязальні засоби
захисту права власності та інших цивільних прав базуються на можливості
застосування примусових заходів у правовідносинах з цілком конкретно
визначеними учасниками відносинах правовідносин, у яких є уповноважена і
зобовязана особи.
Як відомо, усі зобовязання поділяються на договірні і задоговірні.
Відповідними особливостіми характеризуються засоби захисту субєктів
договірних і позадоговірних зобовязань5.
Так, у договірних зобовязаннях уповноважена особа (кредитор) може захистити
свої цивільні права та інтереси шляхом: а) примусу боржникавиконати
обовязоку натурі; б) розірвання договору; в) застосування мір
відповідальності; г) застосування інших заходів, передбачених договором або
законом (зокрема, статті 234, 263 і 269 ЦК).
Підставами виникнення зобовязань можуть слугувати заподіяння шкоди (
делікт) особі або майну громадянина, заподіяння шкоди організації та
придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх
підстав.
Деліктна (позадоговірна) відповідальність настає тоді, коли заповідач шкоди
і потерпілий не перебувають у договірних відносинах щодо блага, якому
заподіяно шкоду. Основними способами відшкодування шкоди, заподіяної майну
особи слегують: відшкодування її в натура ( надати річ того самого роду і
якості, виправити пошкоджену річ і т. ін) або повне відшкодування
заподіяних збитків (ст 453ЦК).
Як уже зазначалося, віндикаційний позов може бути поданий, якщо майно
збереглося у натура. Тому коли, наприклад, злочинець зіпсував, спожив,
відчужив невідомим особам вкрадену річ, власник про відшкодування вартості
цієї речі відповідно до ст 440 ЦК України.
Особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави,
встановленої законом або договором, зобовязана повернути його цій особі. У
разі невиконання цього обовязку безпідставно одержане майно підлягає
стягненню у примусовому порядку через суд або арбітражний суд.
Відповідно до ст. 471 ЦК України не вважається безпідставно одержаним і не
підлягає витребуванню: 1) майно, передане на виконання зобовязання до
настання строку виконання; 2) майно, передане на виконання зобовязання
після закінчення строку позовної давності, якщо таке виконання допускається
ст. 82ЦК України; 3) сплачена зайве або на підставі, що згодом відпала,
авторська нагорода на відкриття, винахід, раціоналізаторську пропозицію і
промисловий зразок, якщо виплату організація провела добровільно за
відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку
одержувача. За ст. 1269 проекту ЦК України цей перелік ( за винятком пункту
3) доведений ще таким видом: грошові суми та інше майно, надані фізичній
особі за відсутності недобросовісності з її боку як засіб для існування (
заробітна плата, відшкодування шкоди, завданої життю та здоровю, аліменти
тощо ) і використанні набувачем. Цей перелік проекту не є вичерпним.
Щодо безпідставного збереження, то воно має місце у випадках, коли певна
особа повинна була витратити частину своїх коштів, але не зробила цього,
тим самим збегігши їх внаслідок витрат іншої особи. Проект ЦК України (
глава81) цей спосіб захисту називає « безпідставним збагаченням», який
включає в себе лише безпідставне набуття майна.
У разі неможливості повернути майно в натурі має бути відшкодувати його
вартість, яка зазначається на момент придбання. Крім, того зобовязана особа
повинна повернути або відшкодувати усі доходи, які вона отримала або могла
отримати з того часу, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про
безпідставність одержання майна.
Стаття 470 ЦК України передбачає ще один із видів повернення безпідставно
придбаного майна, а саме – стегнення його в доход держави. Підставою для
застосування цього способу є наявність у діях особи мети, яка явно
суперечить інтересам держави і суспільства.
2.4 Загальна характеристика інших засобів захисту права власності
Позов про виключення майна з опису( звільнення майна з – під
арешту)відповідно до ст. 186 КПК України при общуку або виїмці можуть бути
вилучені предмети і документи, які мають значення для справи, а також
цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпеченння
цивільного позову або можливої конфіскації майна, які у встановленому
порядку перелічуються у протоколі обшуку або виїмки чи в даному до нього
опису. Опис майна здійснюється також у порядку вжиття заходів щодо охорони
спадкового майна державним нотаріусом або посадовими особами виконавчих
комітетів сільських, селищних, міських рад наролних депутатів, що
оформляється у встановленому порядку актом опису майна ( пункти 95 – 107
Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,
пункти 47 – 69 інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими
особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних
депутатів України) [6].
Позивачем за таким позовом можуть бути особи, які вважають, що описане
майно належить їм, а не боржникові, звернутись до суду з позовом до
стягувача і боржника про визнання права на описане майно і про виключення
цього майна з опису ( ст. 385 ЦПК України). Потреба у поданні такого позову
виникає тому, що накладання арешту на майно та виключення його до опису
супроводжується встановленням обмежень у його правовому режимі і, нарешті,
може призвести до звернення стягнення на нього, конфіскації тощо.
Опис майна боржника – громадянина проводить судовий виконавець ( нині ці
функції виконує створювана державна виконавча служба) в кількості,
необхідній для задоволення стягнення і покриття витрат, повязаних з
виконанням рішення. Описане майно передається на зберігання боржникові під
розписку на акті опису або спеціальним охоронцям.
З позовом про виключення майна з опису мають право звертатися особи, дії
яких не спричинили накладання арешту на майно, але, на думку яких, до опису
включено належне їм майно. Ними можуть бути члени сімї боржника,
обвинуваченого, інші особи. Щодо самого боржника, обвинуваченого, то вони
можуть захистити свої інтереси та оспорити законність опису майна в ході
розгляду справи, порушеної у звязку з їх діями.
У справах про виключення майна з опису завжди залучається два або більше
відповідачів: боржник; особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, в
необхідних випадках – особа, якій було реалізоване майно. Коли опис
проводиться доя забезпечення кофіскації чи стягнення майна на користь
держави, відповідачем притягується відповідний фінансовий орган ( п. 4
постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976р) [7].
Позов про визнання права власності
Такі позови можливі як за участю громадян, так і за участю юридичних осіб.
Позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді,
коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна,
створюється неможливість таких сумнівів чи втратою належних
правовстановюючих документів на жилий будинок, автомашину тощо. Зп таких
обстивин коли субєктивне право власності інші особи не порушили, особа може
звернутися до суду з позовом про визнання права власності. У такому випадку
навіть відсутьня така сторона, як відповідач.
Водночас можливі позови про визання права власності, в яких є конкретні
відповідачі. Такими можуть бути позови одного з подружжя про визнання права
розподільної чи спільної власності на те чи інше майно, позови про визнання
права власності на майно, створенен відповідно до договорів про сумісну
діяльність7.
Захист права спільної власності
У співвласників може виникнути потреба у припиненні права спільної
власності. Вони можуть це зробити, зокрема, шляхом виділення своєї частки у
спільному майні ( його поділу). Згідно зі ст. 115ЦКУкраїни кожний з
учасників спільної часткової власності має право вимагати виділення своєї
частки зі спільного майна. Якщо угоди про спосіб виділення не буде
досягнуто, то за позовом учасника майно ділиться в натурі, коли це можливо,
а якщо це неможливо, то власникові, що виділяється, присуджується грошова
компенсація.
Законодавець встановлює для учасників спільної часткової власності
додаткові гарантії на випадок відчуження одним з них частки у спільному
майні стороннім особам. Так, при продажу частки в спільній власності
сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право
привілеєвої купівлі частки, що продається за ціною, за якою вона продається
іі на інших рівних умовах, крім продажу зприлюдних торгів.
Відповідно до ст. 114ЦКУкраїни продавець частки спільній власності
зобовязаний повідомити у письмовій формі інших учасників спільної власності
про намір продати свою частку сторонній особі, зазначивши ціну та інші
умови продажу. Продавець має право продати свою частку сторонній особі, у
таких випадках: 1)коли всі інші учасники спільної власності відмовлявся від
здійснення права привілеєвої купівлі; 2) коли співвласники не здійснять
цього права протягом 1 місяця – стосовно будинку чи 10 днів – стосовно
іншого майна з дня одержання ними повідомлення. Продавець має право вибору
покупця у разі, коли кілька учасників виявили бажання викупити його частку.
У разі якщо продавець частки у спільному майні порушив зазначений порядок
продажу, іншій учасник спільної власності має право звернутися до суду з
позовом про переведення на нього прав власності та обовязків покупця
протягом трьох місяців. 1
Спільна власність подружжя може бути припинена шляхом її поділу відповідно
до вимог статей 28 і 29 Кодексу про шлюб та сімю України. За загальним
правилом, у разі поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя,
їх частки визнаються рівними. Водночас суд може відступити від засад
рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або
інтереси одного подружжя, що заслуговують на увагу.
Захист права власності осіб, визнаних безвісно відсутнім або оголошених
померлими.
У разі визнання громадянина безвісно відсутнім над його майно
встановлюється опіка. З майна особи, визнаної безвісно відсутньо видається
утримання громадянам, яких ця особа зобовязана була за законом утримувати
погашається заборгованість за іншими зобовязаннями.
Отже, вживаючи заходи з охорони майна безвісно відсутнього, суд здійснює
захист прав, допускаючи можливість його зявлення. Тому у разі зявлення чи
виявлення місцяперебування безвісно відсутнього, суд скасовує своє
попереднє рішення ( ст. 20 ЦК) і знімає опіку над майном.
Стаття 22 ЦКУкраїни передбачає наслідки, повязані зі зявленням громадянина,
оголошеного померлим. У цьому разі суд скасовує своє попереднє рішення, а
громадянин набуває право вимагати:
1. поверененя майна, що збереглося і безоплатно перейшло до особи після
оголошення громадянина померлим;
2. повернення майна, що збереглося і перейшло за сплатними угодами до інших
осіб у разі коли вони знали, що громадянин, оголошений померлим, є
живим;
3. у разі переходу майна до держави в порядку спадкування і його реалізації
– повернення суми, вирученої від реалізації цього майна.
Крім того, припиняється виплата пенсій, поновлюється шлюб, а разі його
розірвання – шляхом його нової реєстрації. 1
Засоби захисту прав власності у випадках втручання державних органів у
здійснення власником його правомочностей та видання державними органами
актів, які порушуть права власників.
Ці засоби права власності застосовуються як при неправомірному, так і при
правомірному заподіянні державними органами збитків власникам.
Особливостями даного способу захисту є те, що відповідачами виступають
державні оргшани, наділені владними повноваженнями. Даний позов
започаткований Законом України «Про власність»1. Наведемо декілька
прикладів.
У ст. 55 Закону України «Про власність» конкретизовано випадки позбавлення
права власності і закріплюється загальний принцип оплатності вилучення
майна. Так, за обставини надзвичайного характеру ( стихійного лиха, аварій,
епідемій) майно в інтересах суспільства за рішення органів державної влади
може бути вилучено ( реалізовано) у власника в порядку і на умовах,
встановленого законодавчими актами України, з виплатою його вартості.
Відповідно до п. 4 ст. 48 Закону «Про власність» у разі прийняття Україною
законодавчого акта, який припиняє право власності, держава відшкодовує
власникові заподіяні збитки у повному розмірі відповідно до реальної
вартості майна на момент припинення права власності, включаючи і неодержані
доходи.
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про власність» припинення права
власності на будтнок, інші будівлі, споруди або насадження у звязку з
вилученням земельної ділянки, на якій вони розташовані, допускається лише у
випадках і порядку, встановлегих законодавчими актами України, іі з
попереднім відшкодуванням збитків, причому лише иза згодою власника. У разі
незгоди власника на вилучення земельної ділянки, рішення не може бути
виконано до вирішення спору судом, арбітражним судом або третейським судом.
Відповідно до ст. 56 закону не допускається втручання державних органів у
здійсненні власниками чи титульними володільцями їх правомочностей щодо
володіння, користування та розпорядження своїм майном або встановлення
непередбачених законодавством додаткових державних органів, на них
покладається відповідальність в обсязі, передбаченому в п. 4 ст. 48 Закону
України «Про власність».
3. ЗАХИСТ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ
3.1. Передумови і правові відносини основи захисту особистих немайнових
прав в Україні
Права людини є важливим інститутом, за допомогою якого визначається і
регулюється правовий статус особи, визначаються засоби впливу на неї
встановлюються гарантії реалізації та захисту прав і свобод.
Прагнення створити демократичне суспільство, необхідність всебічного
запезпечення прав і свобод людини виявилися у Декларації про державний
суверенітет України. Задовго до цієї події вперше цивілььно – правовий
захистчесті і гідності бело врегульовано в ст. 7 Основ цивільного
законодавства Союзу РСР та союзних республік у 1961р.
Визнання та захист прав і свобод сьогодні є спільною турботою держав, які
розглідають їх як загальнокультурну цінність, обєкт міжнародно – правового
регулювання. Україна зобовязана додержуватися загальноприйнятих міжнародних
принципів у галузі прав людини,які закріплено в Міжнородному пакті про
економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р., Загальній
декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня
1984р., у Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини
від 4 листопада 1950 р та Декларації глав держав – учасниць Співдружності
незалежних держав про міжнародні зобовязання у сфері прав людини і основних
свобод від 24 вересня 1993 р., Законі України «Про повноваженого Верховної
Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р та Постанові Кабінету
Міністрів України «Про уповноваженого у справах дотримання конвенції про
захист прав і основних свобод людини» від 23 квітня 1998 р. Ці злбовязання
відповідають членству України в міжнародному та європейському
співтоваристві, зокрема Раді Європи [8] .
Важливим законодавчим актом у названій сфері є також Закон України «Про
ратифікацію Крнвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р.,
першого протоколу і протоколів №2, 4, 7 і 11 до конвенції» від 17 липня
1997р.1
Інституту прав і свобод людини належить центральне місце в Конституції
України 1996 р., якій значну кількість статей становить розділ 2 « Права,
свободи та обовязки людини і громадянина» . зміни, що відбулися протягом
останніх років в Україні, дали можливість розробити проект ЦКУ, в якому є
спеціальна книга – « Особисті немайнові права фізичної особи».
Це , у свою чергу, відкриває переспективи розвитку України як держави,
основаної на цінностях прав людини, зобовязує до перебудови своєї правової
системи. Для цього вже існує конституцієне підгрунтя, але потребує
вдосконалення і чинне законодавчтво. Неповне регулювання особистих
немайнових відносин, не повязаних з майновими перешкоджає охороні особистих
прав та інтересів громадян.
3.2 Характеристика способів захисту особистих немайнових прав
Стаття 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи лидини і
громадянина захищаються судом». Будь – яка заінтересована особа має право в
порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного
або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відповідно до ст.
4 ЦПКУкраїни.
Реалізація права на захист здійснюється особою шляхом оскарження
правомірних дій, у результатіяких бело порушено її права та свободи, в
судовому порядку; звернення за захистом своїх прав до уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини; звернення за захистом своїх прав і
свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів
міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, у разі
використання всіх інших можливиз національних засобів правового захисту.
Право кожної осби звернутися до суду за захистом свого особистого чи
майнового права або інтересу закріплено в ч. 1 ст15 проекту ЦКУкраїни.
Право на захист особа здійснює на свій розсуд ( ст. 19 проекту ЦК).
Особисті немайнові права, які названо у проекті, на думку законодавців, не
залишаються декларацією завдяки ефективним засобом їх захисту. Крім
загальних засобів захисту, відомих цивільному законодавству протягом
багатьох років, таких як можливість особи, яка постраждала у разі порушення
особистих немайнових прав, вимагати відшкодування збитків та компенсації за
моральну шкоду, проект передбачає ряд нових.
По- перше, порушник зобовязаний негайно вчинити дії, які для поновлення
права. Невиконання ним цього додаткового обовязку може бути підставою для
вжиття за рішенням суду примусових заходів такого поновлення.
По- друге, пропонується нова для цивільного права міра відповідальності,
яку нині передбачає адміністративне і кримінальне законодавство, -
громадська догана. Вона може бути винесена особі (фізичній або юридичній),
з вини якої відбулося порушення особистого немайнового права і як не вжила
своєчасно заходів для усуненя цього порушення.
По- третє, способом захисту інтересів особи, про яку порушили неправдиву
інформацію, є її спростування. Тобто у проекті ЦКУкраїни прямо передбачено
презумпцію неправдивості негативної інформації, яка поширена про особу.
Крім того, запровадження ведення такої санкції, як заборона випуску у світ
твору, яким порушуються особисті права, і навіть вилучення і знищення
всього тиражу8.
Усі названі санкції є мірою цивільної відповідальності, яка може бути як
майнового, так і немайнового характеру, у разі порушення особистого
майнового права.
Як вже зазначалося раніше, цивільне право відстає від конституційного з
приводу захисту особистих немайнових прав. Так, право на імя, на особисту
недоторканість, особисту свободу, охорону здоровя, на таємницю особистого
життя і спілкування, а також право на недоторканість житла гарантується
Конституцією України та іншими міжнародно – правовими актами,
ратифікованими Україною. Але відсутність процедури ( способів) захисту цих
прав, окрім загального положення, що вони «можуть бути захищені всудовому
порядку», призводить до їх порушення і не можливості відстояти1.
В Україні нормативного закріплення дістало лише право на захист честі,
гідності та ділової репутації.
Згідно зі ст. 7 ЦКУ громадянин або організація мають право вимагати за
судом спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені
неправдиво, порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають
шкоди їх інтересам, якщо той хто поширює такі відомості, не доведе, що вони
відповідають дійсності. Вирішуючи цивільні справи про захист честі і
гідності та ділової репутації, суди керуються постановою Пленуму Верховного
Суду України «Про застосування судами законодавства, що регулює захист
честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» від 28 вересня
1990 р. №7.
Зміст цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації
становлять правовідносини, в яких морально по –перше сторона наділяється
правом вимагати за судом спростування відомостей, які порачать її честь,
гідність та ділову репутацію, а друга сторона, яка такі відомості поширила,
зобовязана дати спростування, якщо не доведе, щ відомості відповідають
дійсності.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 ЦПК України позов про спростування відомостей, що
порочать честь і гідність, може бути предявлено:
. Особою, про яку поширено такі відомості;
. Близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи посередньо їх
порочать;
. Заінтересована особа має право на судовий захист у зазначеному порядку
також у разі поширення таких відомостей щодо члена її родини або іншого
родича;
. Батьками, усиновителями, опікунами, піклувальниками, а також прокуром
щодо відомостей, поширених щодо неповнолітніх осіб абоосіб, визначених у
судовому порядку недієздатними;
. Юридичною особою у разі поширення відомостей, що принижують її репутацію.
Така можливість базується на положеннях ч.4 ст. 32 Крнституції Україн,
відповідно до яких кожен має право вимагати в судовому порядку
спростуваннянедостовірної інформації, що порочить честь і гідність членів
його смї.
Відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути:
1. фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що рочать позивача;
2. редакція, агенство або інший орган мсової інформації, що здійснив випуск
інформації;
3. організація або службова особа, які надали оспорювані позивачем
відомості;
4. при опублікувані таких відомостей без зазначення автора( наприклад, у
редакційній статті) відповідачем у справі виступає орган, що здійснив
випуск масової інформації, а у позовах про спростування відомостей,
викладених у характеристиках , довідкх та інших документах, відповідачами
визнаються особи, які їх підписали,та підприємства, установи, організації
від імені яких видано документ. За умови, якщо автор дасть згоду
нарозкриття свого імені, він притягується до участі у справі як
співвідповідач.
Відповідно до ст.7 ЦКУ обовязок позивача у цмвільній справі – довести лише
сам факт поширення відповідачем відомостей, що його порочать, особою, до
якої предявлено позов. Крім того, позивач має право подати докази
невідповідності дійснсті таких відомостей. Обовязок доведеня того, що
поширені відомості відповідають дійсності, покладається на відповідача.
Під поширенням відомостей слід розуміти поширеня їх засобами масової
інформації, викладення у характеристиках, заявах, листах адресованих іншим
особам, повідомлення у публічних висткпах, вивішування у громадських місцях
плакатів, лозунгів, інших творів, а також само розповсюдження серед людей
листівок, що за своїм змістом або формою порочать честь і гідність
громадянина або організації.
До відомостей, що порочать особу, слід віднести ті з них, які принижують
честь і гідність громадянина або організації у громадській думці чи думці
окремих громадян з точки зору дедеоження законів, загальновизнаних правил
співжиття та принципів людської моралі.
Відповідно до ст.7 ЦКУ громадянин або організація, відносно яких поширено
відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їхнім інтересам,
честі, гідності або діловій репутації, мають право поряд із спростуванням
цих відомостей вимагати відшкодування майнової іморальної шкоди, завданої
їх поширенням. Строк позовної давності щодо вимог про спростування цих
відомостей та компенсацію моральної шкоди – один рік.
Відості, які порочать честь, гідністьчи ділову репутацію повинні містити
інформацію щодо конкретних фактів поведінки певної особи або конкретних
обставин її життя; стосуватися певної сфери життя чи діяльності громадянина
або організації, а саме інтимної сфери, професійної діяльності; містити
загальну оцінку поведінки особи або конкретних обставин такої поведінки.
Засобом захисту честі і гідності та ділової репутації є спростування
відомостей, які порочать честь і гідність чи ділову репутацію людини або
організації, які встановлюються законом або судом.
За загальним правилом, відомості, що порочать особу, мають спростуватися у
спосіб, найбільш близький до способу їх поширення.
Захист за законом – відповідно до ч.2 ст. 7 ЦКУ, якщо відомості були
поширені через засоби масової інформації, вони мають бути спростовані у
тому сомому друкованому виданні, аналогічній – чи телеперадачі або іншими
адекватним способом. Якщо відомості, які не відповідають дійсності і
завдають шкоди інтересам, честі, гідності або ділової репутаціїгромадянина
чи організації, містить документ, що
|
