Юридичні особи як суб'єкт цивільних правовідносин - Юриспруденция - Скачать бесплатно
Національна Академія Внутрішніх справ України
ФАКУЛЬТЕТ ЗАОчНОГО НАВчАННя
Курсова робота
з цивільного та сімейного права
тема: Юридичні особи як суб’єкт цивільних правовідносин.
Виконавець:
м. Київ 1998 рік
План.
|1. Поняття юридичної особи та її ознаки. |3 |
|2. Порядок виникнення, припинення та реорганізації |10 |
|юридичних осіб. | |
|3. Види юридичних осіб. |20 |
|4. Список використаної літератури |31 |
1. Поняття та ознаки юридичної особи
Суб’єктами цивільних правовідносин та носіями майнових та особистих
немайнових прав і обов’язків можуть виступати не тільки фізичні особи, але
й різні колективні утворення, а саме господарські товариства, підприємства
і організації, виробничі та споживчі кооперативи та інші. Але для того, щоб
мати можливість вступати у цивільні правовідносини і бути їх суб’єктами, ці
колективні утворення наділяються за наявності певних ознак, так званим,
статусом юридичної особи. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є
живими істотами і тому не мають природної волі, однак в них діє об’єднана
людська воля і об’єднана людська сила в певному напрямі, зумовленому метою
створення юридичної особи. В силу цього за юридичною особою і визнається
можливість бути суб’єктом права.
Юридична особа є самостійним суб’єктом правовідносин і існує незалежно
від фізичних осіб, які її утворили, і хоча це колективне утворення і
визнається суб’єктом правовідносин, однак як юридична особа вона може бути
носієм лише таких прав і обов’язків, які не пов’язані з природними
властивостями людей.
Дія юридичної особи обумовлена товарно-грошовими відносинами,
суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту
майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. Наділення
підприємств і об’єднань майном, надання їм господарської самостійності є
неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення
правових актів по реалізації продукції, розпорядження грошовими коштами,
тобто виступу в обороті як самостійного суб’єкта цивільних прав і
обов’язків.
Поняття та ознаки юридичної особи розкриваються в ст.23 ЦК України:
Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене
майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових
прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному
суді або в третейському суді.
З цього визначення можна виділити такі істотні ознаки юридичної особи:
Організаційна єдність.
Юридична особа — це колективне утворення, певним чином організований
колектив людей (організація). Принципи формування цього колективу можуть
бути різноманітними: укладення трудових договорів (контрактів) робітниками
і службовцями з адміністрацією державного підприємства, добровільне
об’єднання громадян на основі членства в кооперативі тощо. Але кожна
організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних
взаємозв’язків її членів, внутрішньою структурною і функціональною
диференціацією.
Наприклад, у складі кооперативу можуть створюватися структурні
підрозділи, в тому числі територіальне відокремлені:
відділення, цехи, майстерні, ательє, магазини та інші, що діють, як
правило, на засадах колективного, сімейного або індивідуального підряду.
Структура кожного окремого кооперативу закріплюється його статутом. Проте
незалежно від особливостей своєї внутрішньої структури кооператив у
зовнішніх відносинах виступає як єдина організація.
Наявність відокремленого майна.
Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна
членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави
чи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці; по-третє,
від майна інших організацій, в тому числі вищестоящих органів.
Майно кооперативних, інших громадських організацій і колективних
утворень належить їм на праві власності. У державних підприємств є право
повного господарського відання належним їм майном, а у державних установ —
право оперативного управління (ст.38 Закону «Про власність»). Здійснюють
його також і ті кооперативні та громадські організації — юридичні особи,
які мають відокремлене майно, яке при цьому належить на праві власності
кооперативу чи громадській організації, що їх створили.
Виступ у цивільному обороті від свого імені.
Кожна юридична особа має своє найменування (ім’я). Від свого імені
вона набуває майнових і особистих немайнових прав і несе обов’язки,
вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями
та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за
її згодою (наприклад, на основі довіреності). Так, спілка (об’єднання)
кооперативів може представляти інтереси кооперативу і діяти від його імені
у відповідних державних та інших органах, а також в міжнародних
організаціях.
Здатність нести самостійну майнову відповідальність.
Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних
правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і
нести обов’язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної
особи за своїми зобов’язаннями.
Відповідно до ст.203 ЦК України:
В разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником
він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або
пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він
одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.
Формою цивільно-правової відповідальності юридичних осіб є також
неустойка, відповідно до ч. І ст.179 ЦК України:
Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором
грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання
або неналежного виконання зобов’язання, зокрема у разі прострочення
виконання.
Юридична особа відповідає по своїх зобов’язаннях належним їй
(закріпленим за нею) майном, на яке за ст.7 Закону «Про власність», ст.32
ЦК та іншими актами законодавства України може бути звернене стягнення.
Держава не відповідає по зобов’язаннях державних організацій, які є
юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов’язаннях
держави.
Умови і порядок відпуску коштів на покриття заборгованості установ та
інших державних організацій, що перебувають на державному бюджеті, якщо ця
заборгованість не може бути покрита за рахунок їх кошторису, встановлюються
законодавчими актами (ст.33 ЦК). Відповідно до п.3 ст.39 Закону «Про
власність» державна установа (організація) відповідає по зобов’язаннях
грошовими коштами, які є в її розпорядженні. При недостатності коштів
відповідальність по зобов’язаннях державної установи несе власник
відповідного майна (держава чи автономна республіка, адміністративно-
територіальна одиниця). Державна, кооперативна або інша громадська
організація не відповідає по зобов’язаннях підприємства, що входить до її
складу і є юридичною особою, а це підприємство не відповідає по
зобов’язаннях організації, до складу якої воно входить. У цивільному
законодавстві чітко розмежовується відповідальність кооперативного
об’єднання (спілки) і кооперативних організацій, що входять до його складу,
а також відповідальність державно-кооперативної або громадської організації
та її членів. Для окремих видів кооперативних організацій законом або
їхніми статутами може бути передбачена відповідальність членів
кооперативної організації по її зобов’язаннях (ст. ст. 35—36 ЦК України).
Здатність бути позивачем або відповідачем в суді, арбітражному чи
третейському суді.
Широка участь господарських організацій в майнових і особистих
немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової
відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяння майнової шкоди іншим
особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв’язку
з цим і необхідність звернення з позовом до суду, арбітражного чи
третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною позивачем
або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейському
розгляді цивільною спору.
Згідно з ч. 2, ст.102 ЦПК України:
Сторонами у цивільному процесі можуть бути державні підприємства,
установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх
об’єднання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної
особи.
Сторонами у спорах, які розглядаються арбітражним судом, можуть бути
підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, а також
їхні вищестоящі органи, інші державні органи (ст. 1 Арбітражного
процесуального кодексу України). Оскільки в третейському суді розглядаються
спори, віднесені до компетенції арбітражного суду, то сторонами в них
можуть бути лише організації, наділені правами юридичної особи.
Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємообумовлені і повинні
розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть
юридичної особи. До ознак юридичної особи відносять іноді право організації
мати рахунок в банку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не є істотними,
вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як
юридична особа, то вона в силу закону повинна звернутись до установи банку
із заявою про відкриття рахунку для зберігання своїх коштів і проведення
безготівкових розрахунків з іншими організаціями. Цей обов’язок стає вже
елементом цивільної правосуб’єктності організації як юридичної особи.
1.1. Правоздатність юридичної особи
Як суб’єкт майнових і особистих немайнових відносин юридична особа
наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю. На відміну від
громадян, у яких спочатку (в момент народження) виникає правоздатність, а
дієздатність в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після
досягнення 18-річного віку, у юридичних осіб цивільні правоздатність і
дієздатність виникають водночас, тому в законі (ст. 26 ЦК України) йдеться
лише про цивільну правоздатність юридичної особи, якій за змістом тотожна
цивільна дієздатність. А саме:
Юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених
цілей її діяльності.
Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її
статуту або положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі
загального положення про організації даного виду, - з моменту видання
компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягає
реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.
Тобто правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної
реєстрації (ст. ст. 5, 6 Закону про підприємства), а у випадках,
передбачених законодавчими актами (наприклад, ст. 13 Закону «Про свободу
совісті та релігійні організації»), — з моменту реєстрації статуту. В цей
самий момент виникає й цивільна дієздатність юридичної особи, тобто
здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе
цивільні обов’язки.
Якщо цивільна правоздатність громадян є загальною (ст. 10 ЦК України),
то правоздатність юридичної особи є спеціальною: вона має цивільну
правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності (ч. І ст.26
ЦК. України).
У сьогочасних умовах значно розширено господарську самостійність, а
отже, й цивільну правоздатність підприємств, господарських товариств,
кооперативів як основної виробничої ланки народного господарства. Так,
відповідно до ст.1 Закону про підприємства незалежно від форм власності на
засоби виробництва та інше майно підприємство може здійснювати будь-які
види діяльності, якщо вони не заборонені законодавчими актами України і
відповідають цілям, передбаченим у статуті підприємства. Окремими видами
діяльності, перелік яких визначається Законом «Про підприємництво»,
підприємство може займатися лише на основі спеціальною дозволу (ліцензії).
Цивільні права та обов’язки юридичних осіб виникають з різних підстав,
насамперед з угод (договорів). Так, у п.1 ст.21 Закону «Про підприємства в
Україні» зазначається, що відносини підприємства з іншими підприємствами,
організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності
здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета
договору, визначенні змісту зобов’язань, будь-яких інших умов господарських
взаємовідносин, що не суперечать законодавству.
Майнові права та обов‘язки юридичної особи можуть виникати із
односторонніх угод (заповіту, оголошення конкурсу тощо), а також із
неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за
рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо).
У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також
здатність її мати особисті немайнові права та обов’язки. До них відносяться
права на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право
на честь, гідність і ділову репутацію та інші.
Юридична особа має своє найменування (ч. І ст.27 ЦК України). Воно
присвоюється організації в момент її створення і виступає засобом
індивідуалізації цього творення в цивільному обороті, бо має містити
реквізити, які дозволяють відрізняти її від інших юридичних осіб.
Найменування юридичної особи визначається в установчих та інших її
документах.
Юридичні особи, які здійснюють комерційну діяльність, повинні мати
особисте найменування з вказівкою на її вид та організаційно-правову форму,
місце знаходження і спеціальну назву. Місцем знаходження юридичної особи є
місце знаходження її постійно діючого органу (ст.30 ЦК України).
Господарська організація має право виключного користування особистого
найменуванням в угодах, на вивісках, в оголошеннях, рекламах, рахунках; на
товарах, їх упаковці тощо.
Виробнича марка як засіб індивідуалізації юридичної особи та
продукції, що нею виготовляється, включає в себе найменування організації,
вказівки на сорт виробу, номер стандарту, ціну та інші відомості. Зокрема,
при поставці товарів вони підлягають маркуванню відповідно до вимог
стандартів, технічних умов або договору.
Знаки для товарів і послуг — це зареєстроване в установленому порядку
позначення, яке служить для відрізнення товарів (послуг) одних фізичних чи
юридичних осіб від однорідних товарів інших осіб. Як знаки для товарів і
послуг можуть бути зареєстровані словесні, зображувальні, об’ємні та інші
позначення та їхні комбінації. На зареєстрований знак Держпатентом України
видається свідоцтво.
Організації — юридичні особи — мають право на честь, гідність і ділову
репутацію та їх захист в судовому порядку (ст.7 ЦК України), а також можуть
набувати інших немайнових прав і обов’язків.
Відповідно до ст.29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і
бере на себе цивільні обов’язки через свої органи, що діють у межах прав,
наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або
обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).
Органи юридичних осіб, залежно від їх видів, можуть бути
єдиноначальними або колегіальними. Так, відповідно до ст.14 Закону «Про
підприємства в Україні» управління підприємством здійснюється згідно з його
статутом на основі поєднання прав власника по господарському використанню
свого майна і принципів самоуправління трудового колективу. Підприємство
самостійно визначає структуру управління, встановлює штати. Власник
здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через
уповноважені ним органи. Ці права можуть делегуватись раді підприємства
(правлінню) або іншому органові, який передбачений статутом підприємства і
представляє інтереси власника і трудового колективу.
Керівник підприємства наймається (призначається) власником або
уповноваженим ним органом і з ним укладається контракт (договір). Керівник
підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за
винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління
цього підприємства. Власник майна не має права втручатись в оперативну
діяльність керівника підприємства.
Вищим органом таких видів господарських товариств, як акціонерне, з
обмеженою або додатковою відповідальністю є загальні збори акціонерів
(учасників). Виконавчими органами є правління або дирекція, які діють як
колегіальний орган юридичної особи. Правління (дирекція) обирається
загальними зборами. Повноваження правління (дирекції) визначаються Законом
України «Про господарські товариства» та статутом відповідного товариства.
В кооперативних організаціях вищим органом управління є загальні
збори, які обирають голову, а у великих кооперативах — також правління.
Правління (голова) кооперативу здійснює керівництво поточними справами і
приймає рішення з питань, що не віднесені до виключної компетенції
загальних зборів чи зборів уповноважених.
Виступаючи від імені юридичної особи, вищий орган виражає її волю,
волю всього колективу, тому дії органу — це дії самої юридичної особи.
Проте дії органів, які не пов’язані з цілями юридичної особи, не слід
визнавати діями самої юридичної особи. Відповідальність за ці дії повинна
нести особа (орган), що їх вчинила. Вчинення ж органами юридичної особи дій
від імені юридичної особи, але з перевищенням своїх повноважень, тягне
відповідальність юридичної особи у відповідності з чинним законодавством.
Цивільні права та обов’язки юридичної особи можуть виникати і внаслідок дії
її представників, належним чином уповноважених (наприклад, шляхом видачі
довіреності). Але виробничо-господарська, соціально-культурна, управлінська
та інша діяльність юридичної особи проявляється не лише в діях її органу і
представників, але й в діях і рішеннях всього трудового колективу в цілому,
і кожного працівника зокрема. Тому в Законі (ст.441 ЦК України) закріплено
правило про те, що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини
її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових)
обов’язків.
2. Порядок виникнення і припинення
юридичних осіб
Відповідно до ст.28 ЦК України юридичні особи утворюються в порядку,
встановленому законодавством. Громадські організації, порядок виникнення
яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку, встановленому
їх статутом.
Виникнення юридичної особи неможливе без певних установчих документів,
якими можуть бути: розпорядчий акт, або статут (положення), або установчий
договір і статут, або протокол зборів тощо. В установчих документах повинні
зазначатись найменування юридичної особи, місце її знаходження, цілі і
предмет діяльності, склад і компетенція її органів, а також інші відомості,
що передбачаються законодавчими актами про юридичні особи відповідного
виду. Установчі документи можуть містити й інші реквізити, які не
суперечать законодавству.
Законодавством передбачається декілька способів виникнення юридичних
осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб:
розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.
Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна або
уповноважений ним орган приймає рішення (розпорядження) про створення
організації та затверджує її статут або положення про неї. В такому порядку
виникають, зокрема, підприємства (ст.5 Закону «Про підприємства в
Україні»). У випадках, коли для створення і діяльності підприємства
потрібна ділянка землі, а також інші природні ресурси, дозвіл на їх
використання видається Радою народних депутатів, а в передбачених
законодавчими актами випадках — Верховною Радою України за наданням
первинного природокористувача при позитивному висновку екологічної
експертизи або відповідної Ради народних депутатів.
Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створення
юридичної особи зафіксовані у законі (нормативному акті) у вигляді
загального дозволу держави, але для виникнення конкретної організації
потрібні прояв ініціативи (явки) її організаторів і реєстрація у
відповідному органі. У такому порядку виникають кооперативи і громадські
об’єднання. Так, кооператив організується за бажанням громадян на
добровільних засадах. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою
ніж 3 особи. Статут кооперативу приймається загальними зборами громадян, що
бажають його створити. З протоколом загальних зборів і статутом орган
кооперативу звертається у виконком районної Ради народних депутатів з
письмовою заявою про державну реєстрацію кооперативу.
Відповідно до ст.ст.11, 14 Закону «Про об’єднання громадян» політичні
партії створюються за ініціативою громадян України, які досягли 18 років,
не обмежені судом у дієздатності і не тримаються в місцях позбавлення волі.
Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України,
громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а
молодіжних і дитячих організацій — 15-річного віку. Рішення про заснування
об’єднань громадян приймається установчим з’їздом (конференцією) або
загальними зборами. Легалізація (офіційне визнання) об’єднань громадян
здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. У
випадку реєстрації об’єднання громадян набуває статус юридичної особи.
Юридичні особи можуть утворюватись на договірній основі, тобто шляхом
укладення установчого договору громадянами чи організаціями, що добровільно
об’єднуються для досягнення певних цілей. В нинішніх умовах у такому
порядку виникають різноманітні господарські товариства, асоціації, концерни
та інші об’єднання підприємств, з метою координації їхньої діяльності,
забезпечення захисту їхніх прав, представлення спільних інтересів у
відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.
Установчий договір укладається між засновниками юридичної особи. В
ньому засновники зобов’язуються створити юридичну особу, визначають порядок
сумісної діяльності по її утворенню, умови передачі в її володіння,
користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності.
Договором визначаються також умови і порядок розподілу між засновниками
прибутків і збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу
засновників з її складу. Установчі договори про створення спільних
підприємств з участю зарубіжних партнерів підлягають нотаріальному
посвідченню.
Дозвільний порядок утворення юридичної особи означає, що однією з
необхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чи
підприємства. Так, підприємство може бути створене у результаті виділення
зі складу діючого підприємства чи організації одного чи кількох структурних
підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника
майна або уповноваженого ним органу і при цьому забезпечується виконання
раніше прийнятих підприємством договірних зобов'язань (п.2 ст.5 Закону «Про
підприємства в Україні»).
Для створення юридичних осіб, діяльність яких відповідно до установчих
документів пов'язана з громадською безпекою, забезпеченням правопорядку,
грошово-кредитним обігом, охороною здоров'я громадян, одержанням освіти,
необхідним є одержання дозволу від відповідних державних органів.
Іноді створення юридичної особи відбувається складнішим шляхом, коли
поєднуються одразу декілька названих вище способів: розпорядчий,
дозвільний, нормативно-явочний або договірний.
Неодмінною умовою виникнення юридичної особи є або її державна
реєстрація, або реєстрація її статуту.
Відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів
підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 29 квітня 1994 р. (у редакції постанови КМ від 25 січня 1996
р.), державну реєстрацію суб'єктів підприємництва незалежно від їх
організаційних форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів
підприємницької діяльності (банки, засоби масової інформації, фондова біржа
тощо), проводять виконкоми міських або районних Рад народних депутатів. Для
державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи
— власник (власники) або уповноважена ним особа (заявник) подає до органу
державної реєстрації:
1. Установчі документи:
а) рішення власника майна або уповноваженого ним органу про
створення суб'єкта підприємництва (якщо власників декілька, таким
рішенням є установчий договір);
б) статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної
форми суб'єкта підприємництва;
2. Реєстраційну картку;
|
