Правоохоронні органи - Юриспруденция - Скачать бесплатно
З м і с т .
Вступ
2
Розділ I
Поняття та види правоохоронних
органів України
6
Розділ I I
Державний захист працівників суду
та правоохоронних органів
28
Висновки
32
Література
Вступ.
Поява на карті світу нової держави - України - підсумок
багатовікової боротьби її народу , який з покоління в поколі-
ння мужньо і жертовно добивався величної мети – свободи ,
самостійності , незалежності . Він же народ України , 1 грудня
1991 року вперше за свою історію виступив самостійним суб’-
єктом створення власної суверенної держави , бо саме народ ,
безпосередньо сам , а не через представників прямо і вільно
висловив свою волю з питання про волю України шляхом проведення
Всеукраїнського референдуму . Перше всенародне голосування на Україні ,
поза всяким сумнівом , втілює характеристики , сукупність яких дає
вагомі підстави оцінити його , як історичний еталон реального прояву і
вирішення верховенства народу над рештою суб’єктів , як державних ,
так
і не державних , у розв язанні доленосної проблеми - відродження
української державності.
Зазначене разом з тим категорично виключає думку про
те , що інші суб’єкти не є учасниками процесу створення
незалежної держави. Навпаки , - і це слід підкреслити - воля народу
України співпала з передуючими її волевиявленнями рішеннями
Верховної Ради , її президії , інших державних і недержавних структур
. Величезне значення мало прийняття Верховною Радою таких
історичних актів , як Декларація про державний суверенітет
України ( 16 липня 1990 року ) і постанова Верховної Ради “ Про
проголошення незалежної України ” ( 24 червня 1990 року ) , ухвала Акта
проголошення незалежності України ( 24 серпня 1991 року ). У жовтні
1991 року Верховна Рада прийняла спеціальну постанову “ Про
проведення Всеукраїнського референдуму з питання про проголошення
незалежності України ” якою затвердила текст бюлетня для таємного
голосування . Принципово істотним
стало положення про включення до бюлетня тексту Акта проголошення
незалежності України.
“ Повна самостійність та незалежність
є послідовним, логічним завершенням
запитів національного розвитку та само-
визначення будь- якої народності , що
займає певну територію і має достатні
задатки та енергію розвитку. ”
М.С. Грушевський.
1 грудня 1991 року народ України на референдумі одно-стайно
висловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу . Цифрові
результати референдуму загальновідомі . У голосуванні взяли участь
31891742 громадянина , або 84,18 % від загальної кількості включених
до списків . З них неза-лежності Україні сказали “ так ” 28804071
або 90,32 % . Таким
чином волевиявлення народу , що проводилося , як засвідчили
спостерігачі багатьох країн світу , вільно і гласно , демо-кратично і
без усяких порушень , підтвердило Акт прого-лошення незалежності
України .
Загальні риси нової української державності було окреслено
ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятий
Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року . Державний
суверенітет – важлива ознака , окреслена ще в Декларації про
державний суверенітет держави , верховентства державної влади всередині
країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері .
Можна без перебільшення сказати , що народ відіграв головну
і визначальну роль у розв’язанні фундаментальної проблеми , якою
займалося багато державних і недержавних структур , - проблеми
створення нової України . Поза всена-родним виявленням зусилля інших
суб’єктів на шляхах побу-дови справді суверенної держави ,
безперечно були б усклад-ненні . Вкажемо , зокрема , що загалом
іноземні держави офі-ційно визнали незалежність України тільки після
референдуму .
Викладене підводить до висновку , що має не лише теоретичне
значення , а й одночасно орієнтований на форму-лювання і розвиток
відповідної практики державно - правового будівництва . Він полягає у
визначенні необхідності подаль-шого забезбечення примату народу
України у вирішенні всіх центральних питань державного і
громадського життя як на сучасному етапі , так і на перспективу .
Гарантувати і забезпечувати на практиці істинність народного
суверенітету тепер уже у принципово інших умовах - умовах
відродженної народом державності - одне з глобальних завдань ,
розв’язання якого обов’язкове для демократичного розвитку молодої
держави і суспільства , досягнення нової якості життя людей .
Народний суверенітет – повновладдя народу , тобто наявність засобів і
механізмів , що забезпечують реальну участь населення в управлінні
справами держави і суспільства ; визнання народу єдиним джерелом
влади .
Національний суверенітет – повновладдя нації , її політична
свобода , право і реальна можливість визначати характер свого
національного життя , аж до відокремлення та утворення самостійної
держави .
Всі три види суверенітету , без наявності яких не може бути
справжньої демократичної держави , дістали своє закріплення в
Декларації про державний суверенітет України .
Вінцем багатовікових державотворчих пошуків українського народу
стало прийняття Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 року
Акта проголошення незалежності України .
У цьому історичному документі закріплювалися неза-лежність
України і створення самостійної української держави , яка дістала
офіційну назву “ Україна ”. Проголошувалися неподільність та
недоторканість території України , а також те , що віднині на цій
території мають чинність виключно Конституція і закони України .
Згідно з чинним на той час законодавством питання про
реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі
компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися включно
всеукраїнським референдумом . Тому того самого дня , 24 серпня 1991
року крім Акта проголошення незалежності України , було прийнято
постанову Верховної Ради УРСР “ Про проголошення незалежності
України ”.
Після проголошення результатів референдуму , коли “ так ” Акту
проголошення незалежності України сказали 90,32 % громадян , почалася
хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави .
Заснована в 1991 році нова українська держава мала свою
конституцію , роль якоі виконувала колишня Конституція УРСР 1978
року радикально доповнена і змінена у світлі нових реалій
державного будівництва .
Проте така Конституція України , створена на зовсім іншій
політико - правовій основі , навіть після всіх численних змін і
доповнень могла бути лише тимчасовим Основним Законом держави .
Тому в Україні активно йшов процес підготовки нової Конституції
України .
28 червня 1996 року о 9 годині 30 хвилин було прийнято
Основний Закон України . Від тоді 28 червня оголошено державним
святом - Днем Конституції України .
Після прийняття Конституції України її текст ще кілька днів
проходив мовно – термінологічну експертизу , і після чого був
офіційно оприлюднений . Але набула чинності Конституція України вже
з 28 червня 1996 року .
З прийняттям нової Конституції України процес юридичного
оформлення української державності можна вважати в основному
завершеним , хоча ряд важливих питань ще потребують свого вирішення .
Розділ I
Поняття та види правоохоронних органів України .
Механізм держави – це система органів і установ , посередництвом
яких здійснюється виконання внутрішніх і зовнішніх функцій держави .
Як правило це - представницькі установи або законодавча влада ,
виконавчо - розпорядчі органи, неурядові інстанції та судові інстанції
, органи громадського порядку та державної безпеки , збройні сили .
У механізмі нашої держави особливе місце посідають органи
держави спеціального призначення ( контрольні та правоохоронні органи
, місця позбавлення волі , збройні сили тощо ). Їх можна розглядати
як окрему ланку механізму держави , вже звичного поділу на
законодавчу , виконавчу , судову влади . Прихильниками чітких юридичних
конструкцій здебільшого вважають ці органи належними до сфери
виконавчої або в осному до виконавчої і частково до судової влади
.
Серед органів спеціального призначення юридична наука приділяє
особливу увагу так званим правоохороним органам . Звичайно у
дослівному розумінні “ правоохоронну діяльність ” ( забезпечення
законності та охорона правопорядку в суспільстві , боротьба з
правопорушниками , охорона законних прав та інтересів громадян ,
юридичних осіб , суспільства і держави в цілому ) мають вести
буквально всі - громадяни , юридичні особи , органи законодавчої ,
виконавчої і судової влади тощо . Але для переважної більшості
суб’єктів суспільних відносин подібна діяльність не є основною .
Отже правоохоронними органами слід вважати державні органи ,
основною ( спеціальною ) функцією яких є забез-печення законності та
охорона правопорядку , боротьба з правопорушеннями , охорона законних
прав та інтересів громадян , юридичних осіб , суспільства і держави
в цілому .
Характерними рисами правоохоронних органів є :
а) здійснення ними зазначених вище функцій , які в сукупності
називають правоохоронною функцією ;
б) наявність у них для виконання зазначених функцій відповідних
державно - владних повноважень , зокрема можли-вості видавати правові
акти ( в основному індивідуального характеру ) , обов’язкові для
виконання тими , кому вони адресовані ;
в) можливість безпосередньо застосовувати різні заходи примусу (
затримання особи , арешт , позбавлення волі тощо ) ;
г) перебування їх діяльності під особливим державним контролем і
наглядом , здійснення лише на основі закону й у встановленому ними
порядку .
Традиційно до числа правоохоронних органів відносять суд ,
прокуратуру , органи юстиції , внутрішніх справ , державної безпеки
тощо . Досить часто суди як органи правосуддя згадуються в
нормативних документах окремо ( у слово-сполученнях типу “ судові і
правоохоронні органи ” ) .
До системи правоохоронних органів прилягають деякі інші
державні установи і громадські організації , які відповідно до
законодавства поділенні значними повноваженнями у сфері
правоохоронної діяльності , хоча в цілому їхні функції не зводяться
до останньої , а також не забезпечуюються можливістю застосування
державного примусу . Серед таких установ і організацій слід
звернути особливу увагу на органи юстиції та адвокатуру .
Прокуратура України .
Назва “ прокуратура ” походить від латинського procuro -
піклуюсь , забезпечую , запобігаю , що вже дає повне уявлення про її
завдання .
Прокуратура України становить єдину систему , на яку
покладаються :
- підтримання державного обвинувачення в суді ;
- представництво інтересів громадянина або держави в суді у
випадках , визначених законом ;
- нагляд за додержанням законів органами , які проводять опе-
ративно - розшукову діяльність , дізнання , досудове слідство ;
- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень .
Вищий нагляд за додержанням і правильним засто-суванням законів
Кабінету Міністрів України , міністерствами , державними комітетами ,
відомствами , іншими органами даржавного і господарського управління
та контролю , Урядом Автономної Республіки Крим , місцевими радами
народних депутатів , їх виконавчими і розпорядчими органами , військо-
вими частинами , політичними партіями , громадськими органі-заціями ,
масовими рухами , підприємствами , установами і організаціями ,
незалежно від форм власності , підпорядкова-нності та приналежності ,
посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором
України і підпорядко-вуваними йому прокурорами .
Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне
утвердження верховенства закону , зміцнення правопорядку і має своїм
завданням захист від неправомірних посягань :
1) закріплених Конституцією України незалежності республіки,
суспільного та державного ладу , політичної та економічної
системи , прав національних груп і
територіальних утворень
2) гарантованих Конституцією , іншими законами України та міжнародними
правовими актами соціально - економічних , політичних , особистих
прав і свобод людини та громадянина ;
3) основ демократичного устрою державної влади , правового статусу
місцевих Рад народних депутатів , органів терито-ріального
громадського самоврядування .
Основними функціями прокуратури є :
1) нагляд за додержанням законів усіма органами , під-приєствами ,
установами , організаціями , посадовими особами та громадянами ;
2) нагляд за додержанням законів органами , які ведуть боротьбу із
злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння що
містять ознаки злочину ;
3) розслідування діянь , що містять ознаки злочину ;
4) підтримання державного обвинувачення , участь у роз-гляді в судах
кримінальних , цивільних справ та справ про адміністративні
правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах ;
5) нагляд за виконанням законів у місцях тримання , затри-маних ,
попереднього ув’язнення , при виконанні покарань та застосування
інших заходів примусового характеру , які призначаються судом ;
6) нагляд за додержанням законів органами військового управ-ління ,
військовими об’єднаннями , з’єднаннями , частинами , підрозділами ,
установами і військовими навчальними закла-дами та посадовими
особами Збройних Сил , Прикордонних військ , Національної гвардії ,
Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших
військових формувань , дислокованих на території України .
Прокуратура бере участь у розробленні органами дер-жавної
влади заходів запобігання злочинам та іншим право-порушенням , у
роботі по вдосконавленню та розясненню за-конодавства . На
прокуратуру не можуть покладатися функції , не передбаченні
законами України .
Систему органів прокуратури становлять: Генеральна
прокуратура України , прокуратури Автономної Республіки Крим ,
областей , міст Києва і Севастополя , міські , районні , а також
військові прокуратури .
Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор
України , який спрямовує роботу всіх органів прокуратури і здійснює
контроль за їхньою діяльністю .
Органи внутрішніх справ .
Систему органів внутрішніх справ України складають Міністерство
внутрішніх справ України , та його головні управління , управління
і відділи в Автономній Республіці Крим , областях , районах ,
містах , а також
|
