Загальний огляд країн Центральної Європи - Географія - Скачать бесплатно

Країни Центральної Європи утворюють суцільний територіальний масив, розта­шований між Західною Європою та Північною Євразією, від Балтійського моря на півночі до Чорного й Адріатичного морів на півдні. Це території Польщі, Чехії, Сло­ваччини, Угорщини, Румунії, Словенії, Хорватії, Македонії, Боснії і Герцеговини, Союзної республіки Югославії, Албанії. А також - території молодих незалежних країн, колишніх європейських республік СРСР - Литви, Латвії та Естонії, Білорусі, України та Молдови (мал. 65).

Країни регіону досить відмінні за природно-ресурсним потенціалом, характерис­тиками населення, рівнем економічного розвитку. Проте мають тісно сплетену сув'язь історичної долі та взаємодоповнюючі структури господарства, що дає змогу розглядати їх як певну територіальну соціально-економічну єдність - Централь­ноєвропейський регіон.

Великі політичні та соціально-економічні зрушення 90-х років сформували нову політичну карту цієї частини Європи.

У результаті розпаду СРСР Україна, Білорусь, Молдова, Литва, Латвія та Есто­нія стали незалежними державами. Припинили існування Рада Економічної Взає­модопомоги (РЕВ) і військова організація Варшавського Договору, які були основними чинниками інтеграційних процесів у Центральній Європі за часів соціалізму.

Після розпаду СРСР виникло нове політичне утворення - Співдружність Не­залежних Держав (СНД). Литва, Латвія та Естонія не входять до СНД. Україна бере активну участь у двосторонніх економічних відносинах, утримуючись від участі в наддержавних політичних та військово-політичних органах країн СНД.

З карти Європи зникла Німецька Демократична Республіка (НДР), яка проіснувала з жовтня 1949 р. до жовтня 1990 p., до возз'єднання двох німецьких держав - ФРН та НДР в єдину німецьку державу.

На території колишньої Чехословаччини мирним шляхом утворилися дві нові суверенні держави: Республіка Чехія та Словацька Республіка.

Замість Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, яка розпалася в ре­зультаті міжнаціонального збройного конфлікту, утворилося 5 держав: Словенія, Хорватія, Македонія, Боснія і Герцеговина та Союзна Республіка Югославія (СРЮ), що об'єднує Сербію та Чорногорію. З них тільки Словенія є унітарною країною решта мають у своїх межах автономні утворення: в Хорватії - Республіка Сербська Країна, в Македонії - Албанська Автономна Ілірізька Республіка. На території Боснії і Герцеговини - Сербська Республіка, що тяжіє до Югославії, та Хорватська держава Герцеговина, що тяжіє до Хорватії, а також Республіка Герцеговина, на­селена здебільшого мусульманами.

Перебіг політико-географічних процесів привів до виникнення інтеграційного угруповання держав Центральної Європи - Центральноєвропейської Ініціативи, в межах якої співробітничають колишні соціалістичні країни Європи (крім Юго­славії), інші країни Європи (Австрія, Італія) та нові незалежні держави - Україна, Молдова. Таким чином у Центральній Європі виникають нові чинники інтеграції, але вже на іншій основі.

У 90-ті роки найактивніше інтегрувалися в Центральну Європу країни Балтії (Литва, Латвія та Естонія), тому в підручнику вони розглядаються в межах цього регіону. Білорусь і Молдова вивчатиметься разом з країнами Східної Європи, Північ­ної та Центральної Азії.

Географічне положення центральноєвропейських країн можна визначити як вигідне, що характеризується:

а) компактним розміщенням у центрі Європи між Заходом та Сходом. З одного боку знаходяться розвинуті країни Західної Європи, що значною мірою визначають економічну політику на регіональному та світовому ринку, з другого - країни СНД, передусім Росія й Україна, які є для Центральної Європи традиційними економічни­ми партнерами;

б) виходом до моря 11 з 15 країн регіону, що дає змогу їм здійснювати ши­рокі контакти із зовнішнім світом;

в) розвинутою системою транспортних комунікацій. Цю територію в усіх на­прямах перетинають залізничні та автомобільні магістралі, трубопроводи, лінії електропередачі. Інтегруюче значення для регіону має Дунайська водна система;

г) сусідським положенням. Центральноєвропейські країни є в основному не­великими за територією, що мають добру транспортну доступність. До того ж

кордони країн проходять по територіях, які за своїми природними характеристи­ками не створюють перешкод для транспортних сполучень.

Природно-ресурсний потенціал країн регіону дуже різний. Мінерально-сиро­винна база представлена паливно-енергетичними ресурсами, рудною та нерудною сировиною. З-поміж паливно-енергетичних ресурсів найпоширенішими є буре вугілля, яке переважно добувають відкритим способом. На кам'яне вугілля багаті Польща і Чехія. Є воно і в Румунії. Нафтогазоносні провінції є на території Румунії (охоплює частково також Угорщину та Сербію), а також в Албанії та Хорватії.

Паливних ресурсів більше в північній частині регіону, рудних - на півдні. За­паси залізної руди незначні: більше їх у країнах Балканського півострова (Хор­ватія, Боснія і Герцеговина, Македонія), є вона в Словаччині, Угорщині, Румунії. Значно краще регіон забезпечений рудами кольорових металів: мідні та поліметалічні руди добувають як на півдні, так і на півночі. Найбільше мідних руд - у Польщі, бокситів - в Угорщині.

З-поміж нерудної сировини є запаси кухонної солі (Польща, Румунія) та природної сірки (Польща).

Різні грунтово-кліматичні умови спричинили істотні відмінності в якості зе­мельного фонду, що є основою розвитку агропромислового виробництва.

Населення Центральної Європи становить майже чверть населення усієї Європи. Країни регіону відмінні за основними характеристиками населення, але мають і де­які спільні риси. По-перше, демографічні процеси тут значною мірою зумовлені на­слідками Другої світової війни, що вплинуло на кількість населення. По-друге, пе­ребудова економіки на індустріальну основу зумовила розвиток процесів урбанізації і пов'язаних з цим змін у відтворенні населення, характері його розселення.

У цілому для країн Центральної Європи (крім Албанії) характерний перший тип відтворення населення. Після повоєнного значного приросту з 70-х років XX ст. намітилася тенденція до падіння темпів зростання населення. Це пояснюється на­самперед соціально-економічними причинами: поширенням міського способу жит­тя та відповідної суспільної орієнтації, міграційними процесами, широким залучен­ням жінок до суспільного виробництва тощо. В результаті змінилася статево-вікова структура майже всіх країн регіону в бік збільшення частки старших вікових груп, Що свідчить про загальноєвропейський процес «старіння» населення.

У регіоні відбувся значний перерозподіл міського і сільського населення. Кіль­кість міського населення постійно зростає і нині в усіх країнах регіону (крім Албанії) становить понад 50 %.

Центральна Європа - дуже добре освоєна і заселена територія. Розселення ха­рактеризуються нерівномірністю, значними відмінностями між країнами. Най­більшу густоту населення мають Чехія, Польща, Албанія, Угорщина, Словаччина, СРЮ, найменшу - країни Балтії.

Кількість міст майже в усіх країнах регіону зростає. Яскравим прикладом кон­центрації населення у великому місті є Будапешт в Угорщині (мал. 66). Тут зосе­реджено майже 40 % міського населення країни, тоді як у цілому густота міських поселень невисока. Крім Будапешта, у Центральній Європі розвиваються такі міські агломерації, як Бухарестська, Празька, Верхньосілезька, Софійська, Белградська.

У зоні впливу міських агломерацій спостерігається і найвища концентрація сіль­ського населення. Високу густоту сільського населення має Албанія та Македонія.

Населення країн регіону зайняте переважно в промисловості (40-50 %), у сільсь­кому господарстві (20-50 %) та у невиробничій сфері (15-20 %), роль якої постійно зростає. Водночас для більшості країн регіону зайнятість населення стає однією з гострих соціальних проблем. У середньому рівень безробіття в країнах регіону ста­новить 5-15 % і коливається залежно від інтенсивності впроваджуваних реформ.

Етнічний склад населення Центральної Європи порівняно не дуже строкатий. Тут проживають народи двох культурно-мовних сімей: а) індоєвропейської, до якої входить слов'янська (поляки, чехи, словаки - західні слов'яни, болгари, серби, хор вати, словенці та інші народи колишньої Югославії - південні слов'яни), балтій­ська (литовці, латиші), романська (румуни) та албанська (албанці) групи народів; б) уральської у складі угро-фінської групи (угорці, естонці).

У регіоні є як однонаціональні, так і багатонаціональні країни, але на сучасному етапі переважають процеси утворення однонаціональних держав. Загострю­ються міжнаціональні відносини, що в ряді випадків виникають через конфесійні відмінності.

Таким чином, країни Центральної Європи, незважаючи на природні, соціальне економічні та соціально-політичні відмінності, об'єктивно пов'язані спільністю історичної долі, умовами формування сучасної економіки і мають достатні умови для інтеграції в загальноєвропейський і світовий простір.