Глобальні екологічні проблеми - Географія - Скачать бесплатно

Відомо, що природа - єдина і неподільна, а сучасне господарство – результ взаємодії природи і суспільства. Отже, суспільство, господарство і природа -взаємопов'язані, зв'язок цей має глобальний характер, стан і доля кожного із компонентів - взаємозалежні.

Ця порівняно проста теза є відправною щодо розуміння низки глобальних геологічних проблем.

На жаль, протягом тисячоліть людина посилено втручалася в природу, не порушюючи про підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнилися відносини суспіль­ств і природи в XX ст., коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишнє середовище. Через різке збільшення кількості введення, інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення відновлення. У відносинах людини і природи настала криза, яка викликала Алогічні проблеми глобального характеру.

Зростання потреб сучасного господарства призводить до великих втрат у природі. Щорічно на земній кулі перетворюються на пустелю 6 млн гектарів родючих земель; 11 млн гектарів лісу вирубується, гине від пожеж або забруднення довкілля; внаслідок проживання в місцях інтенсивного забруднення хворіють десятки тисяч людей. Спостереження за кліматом дають змогу визначити зміни газової структури атмосфери, вивчати явище «парникового» ефекту, що посилюється внаслідок збільшення частки вуглекислого газ, випадання кислотних дощів, виснаження озонового прошарку, який оберігає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця.

Катастрофічних розмірів набуло забруднення морів і океанів. Стічні води промислових підприємств і міст, змиті з полів добрива і отрутохімікати потрапляють

у річки. Окремі акваторії Світового океану є місцем зберігання радіоактивних та високотоксичаих відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів j океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафтонативний. Через забруднення води гине рослинність тваринний світ морів, порушуються процеси глобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою.

Окреслились зміни глобального характеру, які можуть призвести до незворотних порушень у біосфері. Особливо значної гостроти екологічні проблеми досягають в густонаселених та індустріальних районах (мал. 40).

Негативні наслідки антропогенного впливу на географічну оболонку так значні і масштабні, що їх уже визначають як екологічну кризу.

Мал. Загальні риси глобальної екологічної кризи

Екологічна криза - це порушення взаємозв'язків в системі географічної обо­лонки або незворотних явищ у біосфері, що викликані антропогенною діяльністю і загрожують існуванню людини як виду.

Наприклад, погіршується енергетична, мінерально-сировинна та продовольча забезпеченість земної цивілізації, зростає забруднення довкілля, є небезпека зміни генетичного фонду людства. В підходах до висвітлення екологічної кризи є два на­прями наукової та суспільної думки: песимістичний та оптимістичний. Песимісти заперечують можливість поступального розвитку цивілізації за співвідношеннями народжуваності та смертності, темпів економічного зростання, умов забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи навіть зупинити техніко-економічний роз­виток людства.

Оптимісти відстоюють можливість збереження масштабів економічного розвит­ку за умови забезпечення суворих державних заходів захист географічного середо­вища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва і споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових техніч­них засобів і технологічних процесів, більш прийнятних з екологічної точки зору.

Найбільш логічний шлях подолання екологічної кризи полягає в усвідом­ленні того, що захист географічного середовища полягає в організації раціональнішого використання природи.

Життя географічної оболонки планети - не підвладне обмеженням, які ство­рює політичне розмежування держав. Однак, деякі природні ресурси і процеси е більш локалізованими, контроль та управління ними можливі з боку окремих держав. До них належать природні ресурси, пов'язані з державною територією і які є її елементами: земля, надра, внутрішні води, ресурси континентального шельфу, рослинність тощо.

Водночас є природні ресурси, контролювати і зберігати які неможливо зусил­лями окремих держав. Вони або знаходяться в міжнародному просторі (відкрите море, космос), або перемішуються між різними країнами і континентами. До них належать атмосферне повітря, ресурси Світового океану і прісної води, природні багатства Антарктиди, тварини, що мігрують. Охороняти їх можливо тільки за умови міжнародного співробітництва,

До цієї проблеми додаються й інші, пов'язані з організацією природокористу­вання, їх кілька.

Проблема раціонального використання мінеральних ресурсів у промисловості. В ній найбільш яскраво проявляється основнe протиріччя економіки - між необмеженістю пошт людини і обмеженістю на­явних ресурсів у природі. Є небезпека вичерпання або виснаження відомих і до­ступних для використання ресурсів Землі залізної руди, нафта й газу, руд міді, нікелю, марганцю, хрому, алюмінію, не кажучи вже про нафту і газ. Це змушує освоювати бідніші родовища, які часто розташовані у важкодостутпих районах або на шельфіюрів та океанів.

Розв'язання цієї проблеми вимагає комплексного використання сировини, впровадження ресурсозберігаючих технологій, регенерації вторинних ресурсів. Позаяк розвиток виробництва невід'ємно зв'язаний з експлуатацією природних ресурсів, то в економічних і технічних рішеннях мають враховуватися екологічні аспекти. Особливо гострою на цьому тлі є проблема раціонального розвитку енергетики.

Глобальна проблема раціонального розвитку енергети­ки. У сучасній структурі енергобалансу світової енергетики переважають вуглевод, нові енергоносії - нафта та газ. Розміщуються основні види палива на планеті вкрай нерівномірно. То ж цілком очевидно, що основні проблеми цієї системи господарст­ва полягають у необхідності перебудови світової енергетики, зміни її структури, впровадження енергозберігаючих технологій, використання альтернативних джерел енергії. До того ж, розвиток енергетики, зокрема атомної, має загальмуватись, оскільки вже тепер помітне теплове забруднення - підвищення температури.

Проблема раціонального використання земельних ресурсів та виробництво продовольства стоїть немов би на стику різних за своїм характером завдань: освоєння та раціонального використання сільськогосподарських угідь, розвитку сільськогосподарської науки, пошуків вирішення організаційних політичних та соціально-еко­номічних питань. Розвиток агровиробничої сфери пов'язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне середовище і стимулюється загостренням демо­графічної ситуації на планеті. Розв'язання проблеми неможливе без використання науково-технічного прогресу.

В окремих регіонах Землі склалася напружена ситуація із забезпеченням населення продовольством, причиною якої є нерівність у соціально-економічному розвитку країн і подекуди стихійні лиха. Такими регіонами є: в Африці - зона Сахель (райони на південь від пустелі Сахара), східна та центральна частина материка; в Азії - південна та південно-східна частини Азії; в Південній Америці - гірські райони Анд і Амазонія.

Але проблема забезпечення світу продовольством полягає не в тому, що в світі не вистачає сільськогосподарських продуктів ( на планеті виробляється на душу на­селення достатньо зерна, м'яса, цукру, овочів тощо), а тому, що розміщення їх ви­робництва не збігається з географією попиту на продовольство. Північна Америка та Західна Європа мають надлишок сільськогосподарських продуктів. Водночас у країнах, що розвиваються, продуктивність сільського господарства все ще занадто низька. Отже, шлях до розв'язання проблеми полягає в пошуку можливостей підвищення продуктивності сільського господарства, передусім країнами, що розвиваються.

Важливою є проблема використання ресурсів Світового океану - біологічних, мінеральних, енергетичних. Океан - це також «легені» планети. Він забезпечує основну частину регенерації кисню (на суходолі таку я роль відіграють ліси) і є своєрідним регулятором температури на земній кулі.

Особливо посилилася господарська діяльність у Світовому океані в другій половині XX ст. Зріс видобуток мінеральних ресурсів (нафта, газ, залізо-марганцеві конкреції, магній та ін.), що супроводжується збільшенням забруднення океанів До гранично допустимих меж наближається вилов риби та інших морепродуктів Зменшився вилов червоної риби (кета, горбуша та ін.), крабів біля східного узбережжя Азії, анчоусів біля західного узбережжя Америки, тріски та оселедців Північній Атлантиці тощо. Особливо сильно забрудненими виявилися такі акваторії Світового океану, як зона Карибського басейну, Північного та Балтійського-Середземного й Чорного морів, Перської затоки, вод біля південного узбережжя Японських островів. Помітно зріс тоннаж флоту та обсяги перевезень. У еко­номічно розвинутих країнах відбулися зрушення виробничих потужностей до моря

- виникли великі приморські промислові комплекси. Зросло також рекреа­ційне навантаження на узбережжя морів і океанів. Щороку сотні мільйонів відпо­чиваючих їдуть до моря, на узбережжя популярних світових курортів.

Стає очевидним, що проблеми Світового океану є водночас економічними, соціальними, технічними, екологічними. Для їх розв'язання потрібні узгоджені міжнародні дії.

Усвідомивши наближення глобальної екологічної катастрофи, світове су­спільство вживає заходів щодо її відвернення. Екологічні питання стали актуаль­ними як для окремої країни, так і для всього міжнародного співтовариства.

В діяльності природоохоронних органів окремої країни поєднуються створен­ня системи природокористування, яка діє на засадах обраної екологічної політи­ки держави, і певної науково обгрунтованої системи захисту природи. Основни­ми еколого-господарськими напрямами охорони природи є такі: а) використання очисних споруд, в тому числі біологічних; б) відбір і вирощування рослин, які поглинають забруднювачі; в) створення маловідходних і безвідходних технологій виробництва; г) використання здатності природи до самоочищення.

Створені великі всесвітні і регіональні організації з охорони навколишнього середовища, їх налічується понад 200. Провідною є спеціалізована установа - Про­грама 00Н з навколишнього середовища (ЮНЕП) з штаб-квартирою в Найробі (Кенія), яка покликана координувати і частково фінансувати дії держав в цій діяльності. Важливу роль під час розробки екологічної політики має обмін інфор­мацією. Створена міжнародна довідкова система джерел інформації довкілля (ІНФОТЕРРА). Екологічні проблеми глобального характеру покликаний розв'язу­вати також Міжнародний союз з охорони природи та природних ресурсів з штаб-квартирою в Швейцарії. Саме він видає так звану Червону книгу, в яку заносять рідкісні та зникаючі види живих організмів, що потребують охорони.