Море відноситься до середземноморського басейна Атлантичного океану і розташовано на півдні України та Росії між 45 град.16 хвил. і 47 град. 17 хвилин північної широти та 33 град. 36 хвилин і 39 град. 21 хвилина східної довготи. Його площа 38 тис. кв. км, об'єм 320 куб. км, середня глибина 7,4 м, а максимальна 15 м, що недостатньо для проходу великих океанських судів. Тому до портів України - Бердянськ, Маріуполь та Росії - Таганрог, Єйськ ведуть спеціальні канали по яким на протязі року (тому що море практично не замерзає) пливуть сюди кораблі з Турції, Греції, Італії, Іспанії, Югославії, Болгарії, Куби, Індії та багатьох інших країн. Щорічно ці канали поглиблюють, розчищають, чим завдають великої шкоди морській флорі та фауні.
Особливістю Азовського моря є його майже повна відокремленість від Світового океана. Через Керченську протоку довжиною близько 41 км при ширині від 4 до 45 км відбувається обмін водою з Чорним морем в незначній кількості. Головними джерелами постачання води є ріки і природні опади. Основні водні артерії Дон, який приносив у море біля 30 куб. км води та Кубань - 11 куб. км, а також ріки Приазов'я, які вносять біля 1 куб. км води щорічно. За рахунок опадів - біля 322 куб. км опрісненої води. Але випаровування відбирає майже 282 куб. км. Отже для моря лишається 40 куб. км води. В басейні Азовського моря нараховується близько 130 штучних водоймищ з загальною площею водного дзеркала 6000 кв. км і сумарним об'ємом 40 куб. км. Отже, можна вважати, що для моря це нульовий баланс. Але за рахунок господарської діяльності, особливо індустрії, безповоротні втрати води складають майже 15 куб. км. Зважаючи на те, що через ріки відбувається винос солей з сільськогосподарських полів - майже 2,5 млн. тон та за рахунок притоку чорноморської води у кількості біля 38 куб. км, що еквівалентно вносу 200 млн. т солей, сумарний приріст солоності води в Азовському морі складає біля 1 проміле відносно багаторічного середнього значення (10-11 проміле).
В акваторії щорічно накопичується біля 12 млн. тон речовин, з яких за рахунок річкового зносу твердих більше 8 млн. тон, органічних речовин фітопланктону та бентосу більше 2 млн. тон і майже стільки ж карбонатів. До цього слід додати 2,5-3 млн. тон продуктів абразії берегів. Все це сприяє осадконакопиченню на дні із швидкістю 2 мм за рік. Це один з факторів поступового обміління моря - за 1000 років майже на 2 метри. Але цьому процесу протистоїть інший процес - повільне прогибання дна, яке найбільш виражене у центральній частині моря. Це супроводжується поступовою абразією берегів. З-за цього відбувається їх розмив - для берега Керченського півострова не більше 0,2 м за рік, а для східного берега Бердянської коси біля одного метра за рік. З - за цьго маса абразії щорічно складає у мільйонах тон: на ділянці Білосарайської коси біля 13, а на Керченському півострові тільки 0,21.
Сучасні абразійно-акумулятивні явища посилюються або слабшають завдяки неотектонічним рухам, які відбуваються у прибережних смугах і сприяють накопиченню мулу на дні моря. Досліджуючи абсолютний вік донного мулу було встановлено, що він дорівнює 230-360 мільйонів років, що і визначає вік Азовського моря. За іншими даними їх вік 400-650 млн. років. Але море не завжди було таким як нині. Був час, коли воно перетворювалося на систему озер, по яким протікав палео-Дон. Геологічна історія Азовського моря розглядається в літературі (Андрусов М.І., Архангельський А.Д., Бондарчук В.Г., Страхов М.М., Федоров П.В.), як історія розвитку однієї з великих заток Чорного моря. В пізньому пліоцені (біля 2-3 млн. років тому) вода в морі була дуже прісною. У ранньочетвертинній епосі завдяки епейрогенічному підняттю Українського щита рівень води в Азово-Чорноморському басейні знизився майже на 100 метрів нижче сучасного, обумовлюючи посилення ерозійної діяльності. Ріки Північного Приазов'я мали вигляд гірських потоків, які виносили багато гірського матеріалу. Очевидно він приймав участь у формуванні сучасних кіс, про що писав І.М. Лобанов (науковий співробітник Бердянського державного педагогічного інституту) у 1940 році.
Важливу роль в Азовському морі відіграють течиї, на які впливають три основні причини: впливи вітрів, охоплюючих всю або значну частину моря; компенсаційні явища, які відновлюють нормальну рівневу поверхню моря та береговий водний стік . Перший фактор вирішальний і визначає як систему течій, так і середню циркуляцію водних мас. Компенсаційні течиї - наслідок сгінно-нагінних явищ, які мають суттєве значення для окремих районів моря. Вплив берегового стоку домінує лише при тривалих штилях і малій швидкості вітрів або при наяві льодового покриву. Змінність течій - специфічна риса гідрологічного режиму Азовського моря. Вони швидко виникають і втягують до руху всю товщу води, досягаючи в окремих випадках значних швидкостей, і також швидко згасають з припиненням дії причин, які викликали їх - в основному вітру.
Для Азовського моря найбільш характерні дві системи течій, які створюються найбільш часто повторюваними вітрами північно-східного та південно-західного напрямків. Тривалість вітрів інших напрямків, як правило, не перевищує трьох годин на добу і тому якихось інших стійких систем течій не виникає. В залежності від швидкості та тривалості дії вітру, рух водних мас в мілководних частинах моря декілька відрізняється. На мілководді, особливо уздовж північного та західного берегів моря, течія від поверхні до дна має один напрям і при помірному, 3-5 балів вітрі, виникає одна черга швидкостей. При вітрах силою 5-7 балів і тривалістю більше ніж 8-10 годин швидкість течиї в шарах, що знаходяться нижче, на 0,35-0,75 км за годину менше, ніж на поверхні.
У глибоководній частині моря на початку впливу вітру рух усієї товщи води також спрямований за вітром, але вже через кілька годин (в залежності від сили вітру) виникає двушарість. У поверхневому шарі течія продовжує рухатися за вітром, а в шарах, що лежать нижче - проти вітру, заповнюючи зменшення води біля підвітрених берегів. Чим триваліший і потужніший вітер, тим міцніший струм компенсіційної течії. Якщо швидкість вітру зменшується, рух водяних мас в поверхньому шарі приймає напрям руху нижніх шарів води.
При помірних вітрах північно-східних та південно-західних напрямів тривалістю 4-6 годин в навигаційному шарі води (0-5 м) утворюються власні системи течій. При цьому чітко виділяються течії, які проходять уздовж берегів (не заходячи до заток) широкою смугою до 37-36 км. Цей основний потік створює замкнене коло течій із підвищенними швидкостями (0,2-0,75 км за годину) по відношенню до центральної частини моря. При вітрах 5-7 балів, триваючих біля 8-10 годин, швидкість течії в навігаційному шарі в північно-західній частині моря досягає 1,0-1,3, а в південно-східних 0,75-0,9 км/год. При потужних і штормових вітрах швидкість течій в північно-західному напрямку сягає 3,7 км/год, в північно-західному - 2,8 км/год.
Середній багаторічний рівень Азовського моря дорівнює 0,328 м в балтийській системі відміток. Зміна рівня обумовлюється закономірностями його багаторічних, річних і добових рухів, які у великій мірі обумовлюються сгінно-нагінними явищами. Останні залежать в основному від форми та положення акваторії відносно домінуючих вітрів і мають першорядне значення при короткочасних рівневих змінах. Сгінно-нагіні явища спостерігаються на всій акваторії Азовського моря протягом всього року, однак в різних районах вони проявляються по-різному. Сильні вітри напрямків із сходу, північного сходу та із заходу, південного заходу складають приблизно 80 % загальної кількості штормів усіх напрямів. Напрям їх збігається із тривалістю хвилювання моря, що призводить до максимальних рухів рівня в Таганрогзькій затоці (амплітуда 5 м) та біля Арабатської стрілки. Повторюваність штормів північно-західних румбів 12 %. Найбільший їх вплив проявляється у Темрюкській затоці. В районі Сивашу переважають вітри східного і північно-східного напрямів, які зумовлюють визначений гідродинамічний режим в межах Сивашу та прилягаючий частині Азовського моря (сгін і нагін води і т.п.).
Всі вище вказані фактори - температурні градієнти, швидкість і напрямки вітрів та течій сприяють біоекологічній рівновазі у морі. Важливим показником цього є концентрація планктону і донних організмів. Так, за нашими даними біомаса фітопланктона складає в середньому 250-295 г/м3, при загальній біомасі майже 35 млн тон при перерахунку на суху вагу, з якої діатомові складають 52,5 %, перидинієві - 42, а синьо-зелені - 5,5 %. Середня біомаса бентоса складає біля 325 г/м2, або майже 21 млн тон. Органічні речовини у загальному балансі Азовського моря складають майже 3,6 млн т, з яких розчинних біля 3 і взважених - 0,6 млн. тон. Все це повинно було б сприяти збільшенню рибних запасів, але з-за інтенсивного хімічного забруднення (ріки Дон, Кубань, малі річки, комунальні стоки), спостерігається загибель риб, зміна більш організованих екосистем менш структурованими, але більш стійкими. Це чорноморські медузи, атлантичний гребневик, а також інші інтродуценти, які руйнують аборигенні екосистеми.
Берегова лінія сучасного моря порізана затоками та косами, територія яких є заповідними або курортно-рекреаційними зонами. Комплексні геолого-геофізичні дослідження показали, що всі вони приурочені до грабенів, а не до горстів. При цьому Ногайський та Обіточенський розломи контролюють Обіточенський грабен, Бердянський та Новопетрівський - обмежують Бердянський грабен, Білосарайський та Кальміуський - Білосарайський грабен. Це передбачає відносну нестійкість берегових ліній кіс, особливо при необміркованих антропогенних діях - видобуток піску, будівництво великих об'єктів, що призводить до руйнування перед усім геологічних структур, а також екосистем. Є також в морі і невеликі острови, які слугують місцями гніздування водоплаваючих птахів, їх відпочинку при перельотах.
Морське узбережжя - це чудові пляжі з кварцового піска золотисто-жовтого кольору. Комфортний клімат - купальний сезон починається у квітні, а завершується у вересні, велика кількість безхмарних сонячних днів - біля 250 на рік, висока температура морської води - від 25 до 28 градусів за Цельсієм у липні, ваблять сюди сотні тисяч людей на відпочинок та лікування. На узбережжі є неглибокі (до 1 м) солоні озерця, більшість з яких містять лікувальні грязі, які є основним лікувальним фактором Приазов'я. Одним з перших їх почав вивчати Бурксер В.С.
Приазовські озера та лимани
На берегах Азовського моря знаходиться багато солоних озер. Основні лимани і лагуни, в тому числі і з лікувальними грязями, зосереджені в береговій зоні Азовського моря, в західній частині (Сиваш), на Таманському півострові (Ахтанизовський, Курчанський), на східному узбережжі (Приморсько-Ахтарська група лиманів та ін.) і в Північному Приазов'ї (Молочний лиман, Бердянська затока). Багато лікувальних озер-лиманів поблизу міст Приморська, Бердянська - основного курортного центра на Азовському морі. Грязі використовують для лікування багатьох захворюваннь: опорно-рухової системи, нервової, статтевої. Загальна площа водоймищ лиманного типу близько 4200 км кв., що складає дев'яту частину площі акваторії Азовського моря. В західній частині моря вони мають лагунне походження з-за переміщення донних відкладень, які і сприяли відокремленню деяких заток з подальшим їх перетворенням у закриті водойми.
Найбільшим таким утворенням можна вважати Сиваш або "Гниле море", який є західною частиною Азовського моря. Це мілководна водойма лагунного типу з солоністю води від 11 до 200 проміле, яка взимку замерзає. Влітку температура води коливається від 20 до 32 градусів. Розміри його з заходу на схід 160 км, а з півночі на південь - 117 км, загальна площа 2540 кв. км, максимальна глибина 3 метри. Із Азовським морем Сиваш поєднаний Генічеською (Тонкою) протокою шириною 80-120 м, глибиною 2,0-3,5 м та довжиною біля 5 км Чонгарський півострівв розділяє Сиваш на західну та східну частини, поєднані між собою Чонгарською протокою. Ширина протоки змінюється від 200 до 300 м, довжина досягає 1 км, а глибина - 0,5-1 м. Західна частина Сиваша простягається на 30 км від Чонгарського півострова до Перекопського перешийка при його ширині від 7 до 23 км. Східна гілка тягнеться від м. Генічеська до селища Рибацького уздовж коси Арабатська стрілка, яка відокремлює його від східної частини Азовського моря. Довжина Східного Сиваша 117 км, ширина складає від 2 до 35 км.
Береги Сиваша невисокі, розлогі, але берегова лінія надзвичайно порізана, особливо в тих місцях, де вони складені лесоподібними суглинками. Довжина берегової лінії Західного Сиваша складає 1195, Східного - 999 км. Така порізаність берегової лінії сприяє її руйнуванню, інтенсивному надходженню уламкового матеріалу в море, з якого формуються сучасні донні опади у Сиваші. Дно затоки вкрите 10-15 метровим шаром мулу сірого і сіро-зеленого кольору. Сивашська вода - джерело сировини для хімічної промисловості (отримують сполуки магнію, натрію, брому). В місті Красноперекопську працює хімічний комбінат з виробництва сполук титану, який використовує частину Сивашу як відстійник відходів. Для цього споруджені 2 дамби із шлюзами та насосною станцією, тому існує загроза прориву і забруднення всього Сивашу і східної частини моря отруйними сполуками.
Велику небезпеку являють собою дренажні води з рисових полів, які насичені отруйними агрохімікатами, і потрапляють у Сиваш. Щороку в нього потрапляє близько 700 млн. куб. м отруйних стоків. Крім хімічного забруднення спостерігається і опріснення затоки, що сприяє руйнуванню аборигенних біоценозів. Сиваш отримує опріснені води з річки Салгир (найбільша ріка Кримського півострова), Булганівки, Сухої, Мокрого Індолу, Чуруксу.
Між косою Бирючий острів - на сході, Арабатською стрілкою - на заході знаходиться Утлюкський лиман площею 700 кв. км при довжині 60 та ширині до 15 км. Глибина сягає до 6-6,5 метрів, південно-західні береги підвищені, урвисті, а південно-східні - низькі, піщані, місцями заболочені та порослі очеретом. В нього впадають дві річки - Великий Утлюк та Малий Утлюк, які разом з морем підтримують водний баланс лимана, солоність води в якому від 12 до 15 промілє. Тут, як і в Сиваші, водяться бички, кефаль. Водна флора представлена діатомовими, червоними і зеленими водоростями. Його береги є місцем гніздування багатьох видів птахів та рекреаційною зоною.
Північніше від Утлюцького лимана розташоване солоне Генічеське озеро площею 9,2 кв. км при довжині 4,5 та ширині до 2,9 км, глибині 0,5-0,6 метра. Улоговина озера - це колишня затока Сиваша, з яким воно сполучене каналом і живиться його водою. З-за незначної глибини та високої температури води влітку (+28-32о С) її солоність сягає до 150 г/л. Дно озера вкрито шаром темно-сірого мулу, перемішаного з самосадною сіллю, яку тут добувають. У воді поширені червоні, зелені водорості та окремі безхребетні.
В західній частині Утлюцького лимана, відокремлене від нього греблею, розташований лиман Болградський Сивашик. Його довжина 24 км, ширина до 4 км, а площа 14 кв. км, глибина до 3 метрів. Живиться водами Утлюкського лиману і частково - за рахунок поверхневого стоку. Мінералізація води близько 30 г/л із значним вмістом сірководню, що виділяється з донного мулу чорного кольору, який використовують для грязелікування.
На північний захід від коси Бирючий острів знаходиться Ямківський лиман довжиною близько 2 км, шириною понад 1 км, глибині до 2,5 м та площі 2,1 кв. км. Береги низькі, заболочені, порослі очеретом південним. Дно піщане, вкрите шаром мулу. В лимані водяться бички, кефаль, а на його берегах гніздяться дикі качки, гуси. Ямківський лиман, за Рамсарською угодою, має міжнародне значення як водно-болотне угіддя. Біля селища міського типу, між Утлюкським та Молочним лиманами розташоване Кирилівське озеро, площею 0,02 кв. км з солоністю води 40 г/л, яке, як і багато інших прибережних озер, живиться за рахунок фільтрації морської води. Дно озера вкрито шаром грязі, яку використовують для лікування і яка є субстратом для водоростей - червоних, зелених, діатомових.
Великим прибережним водоймищем Приазов'я є Молочний лиман - гідрологічний заказник державного значення з 1974 року. Це озеро розташоване на території двох районів - Якимівському та Приазовському Запорізької області, який займає затоплену морем пригирлову ділянку ріки Молочна. Через піщано-черепашкову пересип воно сполучається з Азовським морем. Довжина 35 км, ширина у південній частині біля 10 км, площа 168 кв. км, глибина коливається від 0,5 до 3 метрів. Західні береги глинясті, високі та урвисті, а східні - низькі та пологі, що підкреслює його річкове походження. Дно вкрите товстим шаром мулу, змішаним з черепашковими відладеннями, який має лікувальні властивості. Живиться Молочний лиман за рахунок водообміну з морем та річкового стоку. Прозорість води залежить від пори року і змінюється від 0,5 до 1,2 метри. Температура води в ньому влітку сягає +30 градусів за Цельсієм , а взимку утворюється льодовий покрив.
В лимані поширена прибережно-водяна рослинність - очерет південний, осоки, водорості, які є місцем гніздування багатьох видів птахів, місцем нересту та нагулу промислових видів прісноводних та морських риб. Тут водяться щука, лящ, судак, короп, 4 види кефалі, атерина, в останні роки - акліматизована дальньосхідна кефаль-піленгас, камбала, бички. Молочний лиман є і господарським об'єктом, в якому ведеться рибальство і рекреаційна діяльність.
Біля міста Приморська знаходиться Цілющий лиман, який відокремлений від моря піщаним пересипом. Довжина лимана 2,2 км, ширина 0,5 км з глибиною біля 1 метра та площею поверхні 1,1 кв. км. Береги піщані, низькі, крім південно-західних, які підвищенні, глинясті. Лиман живиться за рахунок морської води. Температура води +25-27о, іноді сягає +30-35о. Дно вкрито шаром лікувальної грязі чорного та сірого кольору, яку викрористовують для грязелікування.
На території Північного Приазов'я - від Генічеська до гирла Дона налічується від 245 до 253 озер. На ділянці від Генічеська до Бердянська налічується більше 100 солоних водоймищ. Хоча вони на протязі року значно змінюють об'єм, розміри та хімічний склад води, більшість з них ніколи не висихають до дна, бо вони є за генетичним типом лагунними. Утворення їх відбувається на акумулятивних ділянках узбережжя моря, його косах та пересипах за рахунок епізодичного або постійного зв'язку з ним. Епізодично гідрологічний зв'язок обумовлюється прямим нагоном води під час штормів. Постійний звязок відбувається за рахунок фільтрації морської води через піщані пересипи. Влітку вода в таких водоймах мінералізується і перетворюється у ропу, концентрація солей в якій залежить від пори року.
Стійке епейрогенічне опускання узбережжя Азовського моря зумовлює затоплення низовин степових річок та балок. Саме на цих місцях утворилися озера лиманного типу, сягаючи іноді великих розмірів. Серед таких - Молочний, Утлюкський лимани, площа яких сягає сотні квадратних кілометрів.
Озера лиманного типу відкриваються або в сторону моря, або відокремлені від нього косами та пересипами. Сольовий склад таких озер залежить від концентрації хлорида натрія, магнія, сульфату кальція та магнію і гідрокарбонату магнія.У формуванні вод лагунних та лиманних озер приймають участь богаті сульфатами води степових річок та зливові води з поверхні степових угідь. Ранньою весною, коли вода в таких озерах значно опріснена, відбувається підвищення активності життєвих форм.
Серед солоних озер лагунного типу Північного Приазов'я за їх територіальною приналежністю можна виділити три основних групи - Молочанська, Обитічненська та Бердянська. В межах Бердянської коси налічується 23 озера, починаючись від Солодкого лимана - затоплене морем гирло річки Берда. Звідси такі озера простягнулися на відстань 8 км на південь до центрального тіла Бердянської коси. Їх можно розділити на дві групи - північні, опріснені, які можна використовувати для розведення риби та південні - солоні, як резервати лікувальної грязі. Обитічненська група озер розташована на південь від Приморська уздовж морського узбережжя Обитічної коси. На ній розташовано багато безіменних солоних озер, але серед них виділяються два великих - Солоне та Лікувальне, яке розташоване біля підніжжя коси і має довжину більше 3,5 км. Солоне озеро розташоване на південний захід від Лікувального і його відокремлює від моря широка пересип. У зв'язку з цим ропа в ньому більш концентрована і за хімічним складом відрізняється від морської води. Дно цього озера вкрито шаром чорного сульфідного мулу, який однак не використовується з-за складності його доставки до грязелікувальні.
Багато лагунних озер розташовано на обох берегах Молочного лимана. Найбільші з них - Солоний Татир та Катир. Малі озера тут не постійні і можуть влітку випаровуватися до випадіння солі. В деяких з них товща лікувальної сульфідної грязі досягає 3 метрів. За хімічним складом ці грязі не поступаються Бердянським, але поки що їх не використовують, хоча вони можуть конкурувати з кращими Куяльницькими зразками грезей Одеського курортного района. Проблема також в тому, що промисловість Мелітополя частково скидає стоки у Молочний лиман, верхів'я якого вже отруєні. Потерпає від цього і річка Тащенак, Тащенакська депресія з лікувальними грязями.
Майже все узбережжя моря, лиманів, озер особливо в місцях, де впадають ріки, покрито водно-болотною рослинністю, що має особливу екологічну цінність. Це природні біофільтри, місця гніздування птахів і тому такі території, згідно Рамсарської угоди 1971 року, повинні находитися під особливим наглядом та охороною.
Беручи до уваги важливість проблем існування та використання лиманів, їх екологічне значення для підтримки та збереження екосистем моря, а також системи ріка-море, необхідно регулювати еколого-економічні відношення. Лиман є ланкою у специфічній системі море-лиман-ріка, в якій лиман є перехідною зоною між солоноводними та прісноводними організмами. Як правило у лиманах формується перехідна зона з специфічними прикордонними біоценозами, спільноти яких часто являють собою суміш ендемічних видів, існування яких обмежено акваторією лимана. Лиман - це екотон, який легко піддається впливу факторів евтрофікуючого характеру, з-за чого досить швидко, набагато швидше ніж у морі, відбуваються зміни, часто катастрофічні. Скид хімічно забруднених стоків, штучне обмеження водообміну у рибогосподарських цілях завжди веде до масової загибелі флори та фауни.
Клімат і погода на Азовському морі
Становище погоди на Азовському морі обумовлюється мірою впливу Сибірського (азіатського) та Азорського (атлантичного) антициклонів. Річні коливання температури повітря тут досить значні. Мінімальна температура простежується в січні - лютому - 30-320 С (1952 р.), при середній -4,2О, а максимальна у липні - серпні - до +380 С (1998 р.) при середній +23О С. Середньорічна температура повітря дорівнює 10,30 С. Кількість безморозних днів коливається від 205 до 240 - це майже на 100 днів більше, ніж в більш північних районах. Значення атмосферного тиску (мм рт. ст.) за сезонами розподіляються так: взимку - 766, весною - 761, влітку - 758, восени - 764. Отже, різкі його коливання не характерні. Опади не стабільні і для них характерні різкі коливання. Найбільша їх кількість спостерігається у холодних порах року взимку та навесні. Річна кількість опадів за багаторічними даними коливається від максимуму - 620 мм (1894 р.) до мінімуму - 180 мм у 1921 році, при середньому значенні 380 мм за рік. Кількість туманів складає 10 % від року. Найбільша їх кількість спостерігається у грудні - 8,2 %, найменше у червні - 0,3 %. Відносна вологість повітря найменша у серпні - 60 %, найбільша у жовтні-листопаді та березні - 80 %.
Зима починається в середньому 5-10 грудня, а закінчується на початку березня, коли встановлюється стійкий перехід середньодобової температури через ноль градусів від негативних значень до позитивних. Але вона не стійка і для неї характерні відлиги. Загальна кількість морозних днів складає в середньому 40-50 діб. Середня температура мінус 1-1,5 о С, січня - 4,1 О С, лютого - 5-5,5 О С.
За багаторічними даними весна розпочинається 10-12 березня, коли зникає сніговий покрив. Останні заморозки можливі ще на початку квітня (9-15 квітня). Середньодекадні температури складають у березні -1,6; 0,8; 2,8, у квітні 6; 8,5; 11 і у травні 14; 16 і 20 градусів за Цельсієм. Кінець весни спостерігається 5-10 травня, коли середньодобова температура переходить позначку +15 ОС, що характерно для літньої пори року. Отже, фенологічне літо розпочинається в середині травня. Середні температури у кожній декаді літніх місяців відповідно складають - у червні 20; 21; 22 О С, у липні - 23; 24 і 25 О С, а у серпні 24; 23; і 21 відповідно у кожній декаді. Середня тривалість сонячних днів у червні - 320 годин, у липні 355 і у серпні 332. Опади у мм складають - у червні 53, у липні 42 і у серпні 54. Відносна вологість коливається від 74 % у червні до 72 у серпні. Кількість днів з сильним вітром в середньому дорівнює 7 у кожному місяці. Закінчується літо, коли середньодобова температура становить менше +15 О С. В середньому це 4-6 жовтня. Отже літній сезон довгий (майже 5 місяців) і сприяє відпочинку, туризму.
Осінь, за фенологічними ознаками, триває майже 4 місяці - з жовтня і до середини грудня. Але перші приморозки можуть спостерігатися 17-20 листопада. Середньомісячні температури за період з 1991 по 1998 рік складають - у вересні 17, у жовтні 11, листопаді - 4 градуси за Цельсієм. Абсолютні максимуми спостерігалися у серпні 33 О С - 1923 рік, у жовтні 28 - 1918 рік, 21О С у листопаді і у грудні 1947 року - 12 градусів за Цельсієм. Отже осінь у Північному Приазов'ї досить м'яка, що сприяє оздоровленню та відпочинку на північному узбережжі Азовського моря.
|
