Соціалісти-асоціаціоністи Шарль Фур'є і Роберт Оуен - Історія економічних вчень - Скачать бесплатно

Шарль Фур'є (1772—1837) народився в Безансоні в купецькій родині. Фур'є, як і його батько, був купцем, торгував у Ліоні коло­ніальними товарами. За часів Великої французької революції Фур'є втратив своє майно і найнявся до іншого торговця.

Над своєю системою Фур'є почав працювати з 1799 p., але осно­вна його праця «Теорія чотирьох рухів і загальних доль» з'явилася лише в 1808 p. 1828 року вийшов «Трактат про домашню і земле­робську асоціації» (у другому виданні 1838 p. — «Теорія всесвітньої єдності»). 1828 року — «Новий промисловий і суспільний світ», 1835 — двотомна збірка статей «Фальшива промисловість, роздроб­лена, відразлива, брехлива, і протиотрута — промисловість природ­на, злагоджена, приваблива», в якому відображено основні його економічні погляди.

Основним змістом його праць є ідея соціальної гармонії, що мо­жлива лише в суспільстві, побудованому на засадах справедливості й рівності. Він негативно ставився до революцій, які «грабують ба­гатих, щоб збагатити інтриганів», але, на його думку, капіталізм, в основу якого покладено приватну власність, що породжує конкуре­нцію, анархію і соціальну нерівність, потребує обов'язкового ре­формування.

Вихід він бачить у запровадженні суспільної власності на засоби виробництва.

Метод дослідження. Концепція Фур'є — двоїста. З одного бо­ку, він виходить у своїх концепціях з нібито постійної і незмінної «природи людини». З іншого — погляди Фур'є пройняті історизмом ще більше, ніж погляди Сен-Сімона: в доктрині Фур'є ідея розвитку суспільства і генетичного прогресу його форм займає одне з ключо­вих місць. Сен-Сімон поділяє історію суспільства на органічний та критичний періоди, Фур'є йде далі: для нього капіталізм — лише одна з численних і аж ніяк не остання фаза, з тих, що їх пройшло людство на своєму довгому історичному шляху.

За основу періодизації історичного розвитку Фур'є бере рівень розвитку промисловості. Він пропонує схему, що, на його погляд, досить точно відображає економічний розвиток людства. Увесь попередній хід історії людського суспільства він поділяє на чотири стадії розвитку: дикість, патріархат, варварство і цивілізацію.

Оригінальним є вчення Фур'є про змішані періоди, названі ним «гібридами». Гібриди утворюються в результаті впливу народів більш високої культури на народи, що стоять на нижчому щаблі розвитку. Фур'є ілюструє це на прикладі Оттоманської імперії, яка багато запозичила в європейців, але водночас зберегла чимало сво­го, самобутнього.

Однак не всі гібриди, за Фур'є, є позитивними, часто вплив на­родів більш високої культури на народи нижчої культури буває для останніх глибоко шкідливим і навіть згубним. Він полемізує із захи­сниками колоніальної політики і вказує на «порочне коло» нездо­ланних і вічно відновлюваних суперечностей, що ним рухається су­спільство, завжди досягаючи результатів, протилежних тим, яких воно прагне.

Спираючись на історичний метод дослідження, Фур'є робить висновок, що в кожному суспільстві існують (у більшій або мен­шій мірі) риси, запозичені з минулих або майбутніх періодів. То­му, комбінуючи їх, можна свідомо формувати суспільство.

Іншим наріжним камнем його соціальної концепції є вчення про природу людини, яке Фур'є виклав у так званій теорії пристрастей. Пристрасті перебувають у певній відповідності між собою, у певній гармонії. Але в цивілізованому (капіталістичному) суспільстві при­страсті діють хаотично і вносять до нього безладдя. Природний по­рядок має постати в майбутньому і буде можливим лише тоді, коли на зміну цивілізації прийде новий, гармонічний суспільний лад.

Із самої природи людини випливає потреба у знищенні конкуре­нції і налагодженні організованого виробництва, бо тільки тоді при­страсті стануть силою, що цементує й регулює всю суспільну діяль­ність. Тільки цей лад зможе зробити працю привабливою.

Приваблива праця — основа системи Фур'є. У так званих циві­лізованих суспільствах, так само як і у варварських чи рабовласни­цьких, праця залишається відразливою. Людина працює лише через примус, намагання задовольнити власні інтереси або через загрозу бідності. Фур'є вважає ворожим природі людини суспільний стан, який примушує її працювати. За наявності забезпеченого кожному мінімуму засобів до існування праця втрачає свій примусовий хара­ктер. Асоціаційоване виробництво з високим рівнем поділу праці дасть змогу кожному знайти собі місце за здібностями.

Фур'є стверджує, що асоціації — єдиний суспільний лад, для якого із самого початку створено людину.

Користуючись своїм методом, Фур'є доводить, що необхідно і можливо створити суспільні відносини, які відповідатимуть вимо­гам людської природи, тобто встановити соціальну гармонію. Лю­дина за своєю природою завжди готова до цього, необхідно лише організувати її.

Характеристика капіталізму. Капіталізм разом з патріархатом і варварством Фур'є відносить до тієї епохи, промисловість якої ха­рактеризується як ворожа людині.

Досліджуючи капіталізм, Фур'є часто звертається до сфери обі­гу. Якщо меркантилісти джерело збагачення бачили в обігу, в торгі­влі, то Фур'є схильний бачити в торгівлі джерело всіх пороків су­спільства. На його думку, 'торговельний капітал — це провідна фор­ма капіталу. Суть суперечностей третьої фази цивілізації — капіта­лізму, полягає у боротьбі між виробниками і торговцями. Фур'є об'єднує фабрикантів і робітників в один клас, оскільки вони є об'єктом експлуатації агентів обігу, тобто торговців та банкірів.

Характеризуючи цивілізацію, Фур'є наголошує на ролі вироб­ництва. Він уважає, що його роздробленість зумовлена формою власності, і, у свою чергу, є причиною панування торгівлі. Під роздробленістю він розуміє не дрібномасштабне виробництво, а на­впаки, капіталістичний спосіб виробництва, за якого відбувається розпорошення суспільного виробництва між окремими особами. Саме з цього він робить висновок про неминучість анархії, криз, безробіття.

Капіталістична індустріалізація, на думку Фур'є, поглиблює ан­тагонізм між інтересами індивідуума й колективу. Індустрію капіта­лістичного суспільства він називає «антисоціальною», тобто такою, що не приносить користі суспільству. Вона є результатом вільної конкуренції і причиною монополізації. Монополізація виробництва, у свою чергу, призводить до дальшого розшарування суспільства, зубожіння більшості населення, економічних криз.

Фур'є формулює цілком логічне для свого часу вчення про кон­центрацію та централізацію виробництва, стверджуючи, що третя фаза цивілізації розвивається через витискання дрібних і середніх підприємств великими й найбільшими, а також через злиття капіта­лів унаслідок організації акціонерних товариств. Він робить висно­вок, що розвиток концентрації і централізації призведе до нової фа­зи, яку він називає «промисловим або торговельним феодалізмом», тобто до панування об'єднаного фінансового капіталу над усім суспільством. Тим самим формуються передумови трансформації су­спільства, його корпоратизація, що забезпечує підстави для усуспіль­нення власності, виникнення асоціацій. Загибель капіталістичної цивілізації Фур'є розглядає як невідворотний наслідок дії закону соціального прогресу.

Майбутній суспільний лад. Сам Фур'є головним здобутком свого творчого життя вважав відкриті Пювої форми організації су­спільства — асоціації, яку він називав Соціальною Гармонією.

Первинною господарською одиницею асоціації, за Фур'є, є фалангау Для неї характерні суспільна форма виробництва на підставі спільної власності та розподіл відповідно до внеску кожного у ви­робництво. Фаланга займає площу близько однієї квадратної милі і складається приблизно з 1500 осіб. Господарською основою фалан­ги є агровиробництво в різних його видах, з особливим ухилом у бік землеробства і садівництва. Різні види промисловості є лише підсо­бними промислами для сільського господарства.

Проте фаланга Фур'є — це не просто кооперація, яка передбачає поділ праці і спеціалізацію. Це щось на зразок акціонерного товари­ства, але частину витрат фаланги становлять витрати на суспільні потреби — виховання дітей, утримання дитячих дошкільних закла­дів та шкіл.

Отже, господарську систему нового суспільства він бачив як су­купність окремих, економічно відособлених одиниць — фаланг, хо­ча й підкреслював, що для загальносуспільних великомасштабних робіт будуть створюватись міжфалангові «промислові армії».

Економічною основою майбутнього ладу Фур'є вважає суспі­льну власність на засоби виробництва, але трактує її досить оригі­нальне.) Державними засадами організації суспільства він поступає­ться на користь об'єднань, що перебуватимуть між собою у товарних відносинах. Власність усуспільнюється не державою, а окремими товариствами — фалангами, які і стають реальними влас­никами. Але і в фалангах Фур'є зберігається приватна власність. Вона визначає пропорції розподілу продукту, хоч і не впливає на виробництво, що функціонує в суспільній формі. Хазяїном вироб­ництва є весь колектив фаланги, він управляє виробництвом, планує спільну діяльність.

Розподіл здійснюється відповідно до внеску кожного, кожен отримує свою частку прибутків на зразок того, як це робиться в ак­ціонерному товаристві. Капіталіст отримує винагороду за капітал, утілений в акціях^ Фур'є впевнений, що продуктивність праці в асо­ціації буде настільки високою, що кожен матиме заощадження, які будуть інвестовані, а отже, даватимуть право на отримання прибут­ку. Відтак власниками у фаланзі будуть не тільки багаті, власність матимуть усі.

Але розмір доходів визначатиметься не лише часткою майна ін­дивіда у спільній власності, а й кількістю витраченої ним праці, йо­го здібностями й талантом. У Фур'є розподіл прибутку відбувається за капіталом, працею і талантом. Таке трактування розподілу має особливий зміст: намагаючись обгрунтувати свій підхід до пробле­ми справедливого розподілу, Фур'є залучає до цього фактори вироб­ництва. Визначивши пропорції розподілу продукту у співвідношенні 5:4:3 (відповідно до часток праці, капіталу й таланту у виробниц­тві), Фур'є тим самим дає суспільну оцінку значущості кожного з цих факторів.

Найманих робітників у фаланзі не буде, тому не буде й заробіт­ної плати. Фур'є припускав, що якщо й не всі, то переважна маса членів фаланги матиме частку в прибутку, котра визначатиметься водночас і працею, і капіталом, і талантом (знаннями). Крім того, частина спільного прибутку відраховуватиметься у фонди суспіль­ного споживання, забезпечуючи гарантований рівень доходів.

Справедливий розподіл зробить працю привабливою для всіх.

Фур'є твердо переконаний у перевагах вільної праці. Він дово­дить, що продуктивність її буде невимірно вищою, і що в асоціації буде повністю знищено бідність. У фалангах використовуватимуть­ся не лише матеріальні стимули до праці, а й моральні, організову­ватимуться змагання. Завдяки свідомості і високому рівню продук­тивності праці, на думку Фур'є, буде досягнуто суспільної рівності, яку він розуміє як рівність стосовно засобів виробництва.

Шляхи переходу до нового суспільного ладу. Основною рушій­ною й організуючою силою суспільства Фур'є вважає сильну владу, яку на період формування нового суспільства буде, на його думку, репрезентувати держава. Саме держава примусить робітників і капі­талістів до спільних дій із трансформування суспільства, сприятиме організації фаланг. Спрямовуюча роль держави з остаточним фор­муванням фаланг поступово відімре, але сильна влада в фалангах зберігатиметься.

Кошти на формування фаланг дадуть капіталісти—акціонери фаланг.

На думку Фур'є, з часом усе світове господарство перетвориться на систему фаланг.

Фур'є не бачив можливості одразу побудувати Світ Гармонії. Він передбачав існування перехідного періоду, який називав гарантизмом, коли кожному гарантуватиметься прожитковий мінімум, неза­лежність та комфорт, тобто майже все, що становить предмет тур­бот робітничого законодавства.

Фаланга Фур'є — це сприятливе середовище, де люди зможуть мати всі умови для праці й усебічного розвитку. Саме тому, що вона не дотримується комуністичних принципів, крім одного — суспільного споживання, — вона може стати прийнятною для всіх госпо­дарською формою.

Програма, що мала на меті не експропріацію власності, а її коо­перування як форму усуспільнення і знищення найманої праці, не боротьбу класів, а асоціацію таланту, праці й капіталу, яка пропові­дувала примирення антагоністичних інтересів капіталіста та робіт­ника, виробника і споживача, кредитора і боржника, поєднуючи їх в одній особі, — така програма й справді привертала увагу багатьох сучасників Фур'є.

Серед учнів і послідовників Фур'є найбільш відомі Консідеран і Годен.

Віктор Консідеран був одним з найпалкіших пропагандистів фур'єризму і в своїй «Соціальній доктрині» дав найліпший виклад цієї системи. Він навіть робив спроби реалізувати її на практиці в Америці. Під час революції 1848 p. виступив з гаслом, що певною мірою передає суть фур'єризму — «право на працю» як «справедли­ва й необхідна компенсація за право власності».

Андре Годен відомий завдяки практичному втіленню ним ідеї Фур'є в життя — створенню знаменитого фамілістера — промисло­вого закладу, в якому робітники брали колективну участь не тільки у виробництві, а й у розподілі прибутків. На кошти фамілістера було збудовано кілька великих житлових будинків для робітників, шко­ли, притулки для бідних, навіть театр і кооперативні магазини.

Теорія Фур'є колись мала багато прихильників, вона і дотепер позначається на різноманітних солідаристських реформістських мо­делях суспільства.

Роберт Оуен (1771 — 1858) народився в родині дрібного реміс­ника, у невеликому англійському містечку Ньютаун. Після закін­чення початкової школи, у семирічному віці, стає помічником учи­теля, репетитором, пише проповіді на релігійні теми, заживши собі слави «маленького священика». У 9 років починає працювати в тор­гівлі, де протягом восьми років проходить шлях від продавця до ме­неджера великого торгового центру. Згодом він відкриває прядиль­ну фабрику, де виявляє неабиякі організаторські здібності. 1794 р, Оуен стає акціонером компанії «Чарльстон Твіст і К°», яку було за­сновано найстарішими лондонськими й манчестерськими фірмами, і очолює правління товариства.

1800 р. Оуен купує на кордоні Шотландії й Англії фабричне се­лище Ленарк з чотирма прядильними фабриками і створює зразкову колонію, завдяки якій стає відомим у всьому світі. Діяльність Оуена в Нью-Ленарку поділяється на два періоди: організація зразкового промислового товариства — колонії високої культури й високого рівня продуктивності праці та суспільно-реформаторська діяльність, коли він намагався її успіхи поширити на все суспільство. Другий період був невдалим, і 1824 р. Оуен від'їздить до США, щоб там реалізувати свій план кооперативної громади. З цією метою 1825 p. він купує 30 тис. акрів землі разом з будівлями і засновує сільсько­господарське товариство «Нью Гармонія». Воно проіснувало лише три роки.

Після повернення до Англії Оуен знову займається суспільно-реформаторською діяльністю, сподіваючись уже не на урядові кола, а на профспілковий рух. Тред-юніони він пропонує перетворити на об'єднання виробників для організації кооперативних громад, роз­робляє плани організації «Великої національної об'єднаної спілки виробництв» і «Банку справедливого обміну», що, на його думку, могло б стати вирішальним кроком до реорганізації суспільства.

У жовтні 1832 р. в Лондоні починає функціонувати оуенівський «Національний банк справедливого обміну праці», а 1833 р. в Бір­мінгемі його філія, які користувались успіхом доти, доки їхньою ді­яльністю керував сам Оуен. Через два роки після того як Оуен ві­дійшов від справ, Банк зазнав краху. 1834 p. був переломним пунктом у житті, діяльності та творчості Оуена. Хоч він прожив іще 24 роки, однак тримався осторонь не тільки від робітничого руху, а й від широких соціальних рухів узагалі. Поступово оуенізм пере­творився на суто теоретичне вчення.

Основні праці Оуена: «Про формування людського характеру» (1813), «Доповідь графству Ленарк» (1820), «Зауваження про вплив промислової системи» (1815), «Виклад раціональної системи суспі­льства» (1830). Він є автором проекту Фабричного закону, а після 1834 p. починає видавати журнал, в якому пропагує євангелістське вчення та пише праці на теми моралі, з яких головною є «Новий мо­ральний світ» (1845).

Роберт Оуен був одночасно і теоретиком, і практиком. Він ви­ступав за створення нового суспільства за допомогою просвітитель­ства й законодавства.

В основу його програми покладено теоретичну систему, провід­ною ідеєю якої є формування соціального середовища, сприятли­вого для ефективної праці та всебічного розвитку людини. Оуен проголошує, що людина — продукт середовища і що змінити її мо­жна, лише змінивши середовище, в якому вона існує. Це одна з го­ловних ідей теорії та практики Оуена.

Під середовищем він розуміє суспільно-економічні відносини, що впливають на поведінку людини. Основними складовими суспі­льного середовища, за Оуеном, є інституціональні (ідеологія, мо­раль, право, освіта) та економічні компоненти<Він уважає, що фун­кції з формування нового середовища має взяти на себе держава, силою своєї влади спонукаючи до створення прогресивних інститу-ціональних і економічних форм.

Оуен запевняє, що за допомогою виховання та законодавства, яке відповідає названим ним принципам, можна створити нове су­спільство, позбавлене будь-яких проблем. З цією метою з власної ініціативи він створює спілки банкірів та підприємців, проводить з ними «виховну роботу», закликаючи до свідомої перебудови соці­ального середовища, але, звичайно, зазнає тільки поразки.

У поняття соціального середовища він включає й економічні ос­нови організації суспільного виробництва. Оуен стверджує, що для перебудови економічного середовища потрібно насамперед знищи­ти приватну власність і прибуток, забезпечити еквівалентний обмін товарами за їхньою вартістю, замінити гроші «бонами праці», що стануть справжнім еквівалентом цінності.

Оуен намагається теоретично обгрунтувати структуру прогреси­вної економічної системи майбутнього. Він виходить з аналізу супе­речностей господарської системи капіталізму і, слушно (в цілому) визначивши їхню природу, наголошує, що формування нового еко­номічного середовища полягає в тім, щоб позбутись цих суперечно­стей, ліквідувавши їхню основу — приватну власність.

Характеристика капіталізму. Вихідним пунктом аналізу капі­талізму для Оуена була англійська фабрична система, що утвори­лась у результаті промислового перевороту. Він уважав її досить до­сконалою і такою, що могла б існувати автономно, поза існуючою системою економічних відносин, бо вона створює належні умови для раціональної організації праці, високого рівня її продуктивності і формування свідомого ставлення до неї.

Капіталістичне середовище перешкоджає раціональному поєднан­ню виробників та засобів виробництва в межах фабричної системи, раціональному розподілу факторів виробництва та продуктів праці.

Критикуючи капіталізм, Оуен характеризує його як нераціональ­ну систему, що породжує суперечності, злидні, нові форми рабства та війни.

Причиною недоліків капіталізму він уважає приватну власність, релігію та шлюб, освячений церквою.

Оуен виступає проти будь-яких форм приватної власності, оскільки бачить у ній першопричину всіх проблем капіталізму — криз, безробіття та злиднів.

Приватна власність зумовлює приватнокапіталістичну форму розподілу, що уособлюється в праві власника визначати рівень при­бутків і тим самим підривати основи матеріальних стимулів до пра­ці. Оуен доводить це, посилаючись на дію закону вартості.

Оуен визначає вартість по-рікардіанському, тобто працею, ви­траченою на виробництво товару, а не тією працею, що купується на товар. Він заперечує думку Сміта, що з нагромадженням капіталу і приватної власності на землю продукт праці розподіляється між трьома класами суспільства, а тому вартість визначається доходами. Оуен погоджується зі Смітом, що закон вартості за капіталізму по­рушується, але не вважає такі порушення нормальними. На думку Оуена, їхнім наслідком є швидке розшарування суспільства та зни­ження «ціни праці», що зменшує купівельну спроможність робітни­ків і звужує ринок збуту. У «Доповіді графству Ленарк» він пише, що сучасний устрій суспільства не дає робітникові належної вина­городи за його працю і внаслідок цього всі ринки виявляються не­достатніми. Звідси випливає і невідповідність між пропозицією та попитом.

Оуен один із перших зробив соціалістичні висновки з рікардіан-ської теорії вартості. Для Оуена конкуренція і прибуток є двома сторонами того самого явища — виробництва, приватного за харак­тером. Капіталізм базується на прагненні отримання прибутку. Прибуток Оуен трактує як результат несправедливого обміну, до­даток до ціни. Він є причиною економічних криз надвиробництва, або, скоріше, недоспоживання, оскільки через нього робітник не може придбати продукт власної праці і, отже, спожити еквівалент того, що виробив. Оуен вимагав ліквідації нетрудових прибутків.

Гроші є другим недоліком капіталізму, вони спотворюють обмін і розподіл. Оуен твердить, що гроші є знаряддям прибутку. Завдяки грошам прагнення прибутку підкоряє собі обмін, і аномальний про­даж товару за ціною вищою ніж його вартість стає можливим. Тому потрібно ліквідувати гроші.

У поясненні криз Оуен виходив також з індустріалізації вироб­ництва: машинне виробництво сприяє розширенню пропозиції, але породжує безробіття і скорочення попиту. Оуен стверджував, що нова промислова система може існувати і без капіталістів. На під­ставі рівня розвитку техніки після промислової революції він робив висновок про те, що можна створити таку досконалу організацію виробництва й розподілу, яка б не зазнавала криз..

Релігію Оуен уважає третім недоліком існуючого суспільного ладу, оскільки вона не виконує функцій виховання нової людини, суперечить принципам суспільної справедливості, закріплює нерів­ність як моральний закон. Шлюб, освячений церквою, — одна з форм рабства, причому постійного, оскільки його не можна скасу­вати в межах релігійного законодавства. Він посягає на свободу особистості, суперечить людській природі.

Оуен вказує на скороминущий характер капіталізму. Він розуміє, що в межах капіталістичної системи вирішення цих проблем немо­жливе, але вважає, що шлях до трансформування капіталізму в соці­алістичне суспільство полягає у свідомому створенні умов, за яких вартість і справді визначалася б витраченою працею, гроші були б непотрібні, а машина служила б людині.

Шляхи реформування капіталізму. Створення соціального сере­довища — провідна ідея усіх практичних заходів Оуена. Сприяння у здійсненні цієї ідеї він очікував то від хазяїв, то від держави, то від кооперації. Виховання через асоціацію, що об'єднується на підставі економічного кооперування праці, рівноправної участі у виробництві й розподілі, Оуен оголосив наріжним каменем своєї доктрини.

0уен-реформатор. На фабриці Оуена (Нью-Ленарк) було ство­рено майже всі інститути соціалістичного суспільства: житло для робітників, дитсадки, їдальні, фабрично-заводські крамниці, ощадні каси і т.

Крім того, він на півстоліття випередив фабричне законодавство:

зменшив тривалість робочого дня для дорослих із 17 до 10 годин, заборонив працю дітей до 10 років і створив для них світські школи, відмовився від системи штрафів.

Оуен, працюючи в графстві Ленарк, спромігся на практиці полі­пшити організацію виробництва, підвищити трудову дисципліну та продуктивність праці, поліпшити умови праці, життя й побуту робі­тників, створити висококультурне середовище у межах окремого фабричного селища.

Успіхи, яких він досяг у Ленарку, Оуен мріяв поширити на все суспільство. Він починає розробляти програми реформування капі­талізму, ініціює і бере участь у розробці фабричного законодавства (щоправда, коли 1819р. з'явився так званий фабричний білль, Оуен відмовився від авторства, бо білль занадто спотворював його ідеї").

Оуен опрацював також цікавий план ліквідації безробіття, з до­помогою організації «кооперативних селищ» для безробітних. Кож­не селище мало бути самостійною господарською одиницею і виро­бляти все для задоволення власних потреб, і лише надлишки виробленого можна було продати. Селища функціонували б за принципами господарського та комерційного розрахунків. Створен­ня таких селищ мало зробити, на його думку, зайвим податок на ко­ристь бідних,

Цей план знаменував перехід Оуена з позицій реформатора фабрич­ної системи на позиції пропагандиста ідей соціалізму та кооперації.

Однак економічна програма Оуена не знайшла підтримки прав­лячих кіл.

Другу спробу реформування суспільства Оуен зробив після по­вернення зі США.

Необхідні умови для неспотвореної грошима дії закону вартості він сподівався створити, організувавши «Велику національну об'єднану спілку виробництв» (виробнича кооперація) та «Банк справедливого обміну» (кооперація зі збуту й обміну продукції"). Ці дві організації — а вони, за задумом Оуена, становили одне ціле — мали були забезпечити обмін за законом вартості.

В основу обміну покладалися так звані трудові гроші, тобто бони, що відображатимуть реальні витрати праці на виробництво товару і, відповідно, знищуватимуть можливість одержання будь-якого прибу­тку. На практиці це виглядало б так, що кожний, хто має товар, несе його в Банк обміну і після оцінювання експертами отримує бони, із зазначенням, скільки трудових годин витрачено на виробництво дано­го товару. Власник бонів міг отримати в банку будь-який інший то­вар, на виробництво якого витрачено стільки ж трудових годин.

Оуен має на увазі безпосередньо усуспільнену працю, тобто форму виробництва, протилежну товарній. Робочі бони лише конс­татували факт індивідуальної участі виробника в загальній праці і його частку в суспільному продукті, не спотворюючи економічних відносин.

Створений 1832 р. в Лондоні банк спочатку користувався успі­хом, його «трудові гроші» охоче приймали і приватні торговці. «Трудові (робочі) гроші» стали навіть предметом спекуляції.

Але в банк можна було здати товари, що не користувались попи­том, не знаходили збуту, і отримати необхідні. Крім того, банк існу­вав за принципами товарного обміну, а «трудові гроші» виконували функції звичайних грошей. Тому ця ідея зазнала поразки. Через два роки банк припинив існування. Невдалою виявилась і ідея «Великої національної спілки виробництв», яка разом зі згаданим банком ма­ла була утворювати одне ціле.

Комуністичне суспільство — головна мета теоретичної систе­ми Оуена. Реорганізацію всього суспільства на комуністичних заса­дах він уявляв як створення окремих громад. На відміну від Фур'є, Оуен не визнає приватної власності взагалі. Тому в громадах немає місця капіталістам та капіталістичному прибутку. Не передбачено також винагороди за здібності й талант. Усі спільно працюють і всі спільно користуються результатами своєї праці.

Господарською основою перших кооперативних громад мало стати землеробство. Оуен розумів, що з промисловості не можна починати реформаторську діяльність, оскільки вона працює на ве­ликі ринки й цілком від них залежить: ізолювати її від ринків — значить знищити. Інша річ землеробство. Хоча й воно залежить від ринків, однак забезпечує значно більше передумов для створення замкнутих, незалежних від ринку господарських одиниць, що могли б наочно довести можливість побудови комуністичного суспільства.

Аграрні кооперативні громади були для Оуена не ідеалом і не кі­нцевою метою, а тільки початком комуністичного перетворення су­спільства. Лише з часом його громада мала стати прообразом кому­ністичного суспільства, де існували б суспільна власність на засоби виробництва, свідоме ставлення до праці, розподіл за потребами, високий рівень освіти, моралі і культури.

Коли громада «Нью-Гармонія» зазнала краху, проіснувавши всього три роки, Оуен зрозумів, що суспільство не готове до глибо­ких перетворень, і обмежився організацією асоціацій, але своїх уто­пій не зрікся.

Оуен не залишив школи у прямому розумінні цього слова. Але в нього було кілька учнів, які прагнули втілити у життя його теорії. Найвідоміший з них — Вільсон Томпсон, котрий у праці «Дослі­дження найсприятливіших для щастя людини принципів розподілу багатства»(1824) глибше, ніж Оуен, обгрунтував думку про те, що робітник не отримує повного продукту своєї праці, підготувавши грунт для формулювання теорій «додаткової вартості» і «неоплаче-ної праці». Він не проповідував експропріації приватної власності, а лише пропагував організацію нових форм підприємств, що в них робітник міг би залишати собі весь продукт власної праці. Такою формою організації він уважав кооперативи.

Водночас ідеї Оуена та його діяльність справили величезний вплив на суспільну думку. Як у Лондоні, так і в провінціях виникла ціла низка товариств, організованих за принципами Оуена. 1827 p. було створено «Асоціацію фонду» з метою зібрати капітал для ство­рення кооперативної громади в околицях Лондона, виникло також кооперативне товариство обміну — прообраз майбутнього «Банку справедливого обміну». У 1830 р. в різних частинах Англії існувало вже близько 300 кооперативних громад. Видавалося кілька коопера­тивних оуенівських журналів і газет.

Сам факт нехай тимчасового, але реального існування «Великої національної об'єднаної спілки виробництв» та «Банку справедли­вого обміну» свідчить про те, що ідеї Оуена справді мали серйозну підтримку в суспільстві.

Оуен не був революціонером: він відмовився брати участь в чартистському русі, ніколи не виступав за експропріацію приват­ної власності, обмежуючись лише ідеєю соціалістичного реформу­вання суспільства з допомогою найсвідоміших його представників та уряду.

Створені Сен-Сімоном, Фур'є та Оуеном моделі «справедли­вого» суспільства різнились між собою.

За Сен-Сімоном, соціалізм — це колективізм, що передбачає со­ціалізацію суспільних відносин. Соціалізацію автори доктрини ро­зуміють як утворення асоціації суспільного масштабу через одержа-влення, націоналізацію власності. Вона передбачає залучення до колективної організації всіх членів суспільства, і в цьому розумінні Сен-Сімон і його учні справді були засновниками теорії того суспі­льного ладу, який пізніше називатимуть комунізмом.

Фур'є, Оуена та їхніх послідовників називають асоціаціоністами, оскільки вони шукали вирішення всіх проблем сучасного їм капіталізму у вільній асоціації (інтегральній кооперації), організованій свідомо, за наперед складеним планом.

Асоціаціонізм, індивідуалістичний за своєю природою, передба­чає добровільне об'єднання самостійних агентів і зберігає цю са­мостійність. Асоціаціоністи, так само як і ліберальні економісти, намагалися з'ясувати причини, що перешкоджають вивільненню економічного потенціалу індустріального суспільства, і вважали, що існуюче соціальне середовище є штучним, воно спотворює дію еко­номічних законів.

Але асоціаціоністи відрізняються від економістів ліберальної школи тим, що вони беруть собі за мету шляхом асоціаціювання ви­робників створити нове суспільне середовище. Саме тому їхній со­ціалізм і називають утопічним.

Разом з тим асоціаціонізм Фур'є та Оуена відрізнявся за формою: у Фур'є кооперація будується на корпоративних началах, зберігає­ться приватна власність, хоча й обмежуються її функції у сфері роз­поділу, доходи формуються за суспільною вартістю факторів та че­рез суспільні фонди споживання; в Оуена кооперація базується на суспільній формі власності, передбачає розподіл за працею і також через суспільні фонди споживання.

Ідея соціалістичної організації суспільства — це винахід XIX століття. Про «справедливу» організацію суспільства люди мріяли давно. Але раніше «справедливість» розуміли тільки як рівність у споживанні та користуванні благами. Соціалісти-утопісти вперше поставили питання про соціалізм, як про нову систему організації виробництва, висунувши ідею, що соціалізм забезпечить значно вищу організацію виробництва і продуктивність праці, а це створить умови для якісно нового рівня забезпечення потреб.

По-новому соціалісти-утопісти ставили й питання про рівність. Вони трактували її як право на працю, тобто можливість для всіх без винятку членів суспільства працювати і за працею отримувати доходи, як можливість мати гарантовані блага із суспільних фондів споживання.

Розглядаючи вплив приватної власності на розподіл та виробни­цтво багатств, соціалісти-утопісти дійшли висновку про необхід­ність її знищення, що буде головною умовою прогресивного розви­тку суспільства.

Усі без винятку соціалісти-утопісти не визнавали ні рівності по­треб, ні рівності здібностей, так само як економісти-класики бачили мету економічної організації суспільства в досягненні максимуму виробництва, але, на відміну від класиків, засуджували приватну власність і на цьому грунті створили теоретичну систему, що міс­тить у собі майже всі ті ідеї та формули, які стали обов'язковими для пізніших соціалістичних доктрин XIX—XX століть.