Поширення кейнсіанства в різних країнах - Історія економічних вчень - Скачать бесплатно

Поява концепції Кейнса закономірно породила великий резонанс у капіталістичному світі та справила значний вплив на дальший роз­виток економічної теорії і економічної політики. Найбільш активні її прихильники зв'язують цю модель з початком нового етапу в роз­витку економічної науки.

Кейнсіанство зайняло провідне місце в політекономії в багатьох країнах розвинутого капіталізму, особливо у США та Англії, і три­валий час зберігало свої позиції. Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему ди­намічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динамі­чної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або цикліч­них коливань. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством.

У США ідеї Кейнса розвивали ще у 30-ті pp. його американські послідовники і передовсім економісти Гарвардського університету Е.Хансен та С. Харріс. Елвін Хансен (1887—1976) вів у Гарвард­ському університеті спеціальний семінар, який відвідували визначні урядові чиновники та бізнесмени. Цей семінар відіграв важливу роль у поширенні кейнсіанських ідей у США.

Характерною рисою економічних теорій післякейнсіанського пе­ріоду є те, що у поясненні найважливіших економічних проблем чі­льне місце надається інвестиціям. Послідовники Кейнса виходять з того, що причина циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає у «коливаннях динаміки інвестицій». «Приватні інвестиції та державні витрати — ось ті сфери, де слід переважно шукати пояснення змін зайнятості та доходів», — указу­вав Хансен. Західні теоретики надають капіталовкладенням власти­вість своєрідної незалежної змінної, від якої залежать інші змінні.

Розвиток неокейнсіанської теорії циклу зв'язують з іменами та­ких відомих економістів, як Р. Харрод, П. Самуельсон, Д. Хікс. У праці самого Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» проблема циклу відсутня. У книжці є лише певні вказів­ки на причину криз — зниження норми прибутку, посилене пси­хологічними обставинами. Неокейнсіанці не заперечували цикліч­ності капіталістичної економіки, але розглядали її як власти­вість, притаманну будь-якій динамічній системі. Вони прагну­ли знайти причини коливальних рухів економіки та встановити характер дії механізму переходу однієї фази в іншу на підставі ендогенних факторів, використовуючи при цьому кейнсіанські категорії «граничної ефективності капіталу», «функції споживан­ня», «поєднання мультиплікатора та акселератора». Взаємодія цих ендогенних факторів спричиняє спади і створює можливості для піднесення. Сповільнення приросту споживання впливає на дохід, а це, у свою чергу, призводить до зменшення приросту ін­вестицій і т. д.

Розроблена Кейнсом концепція мультиплікатора у застосуванні до національного доходу зв'язує приріст національного доходу з приростом інвестицій.

Неокейнсіанські теоретики циклу доповнили концепцію мульти­плікатора так званою концепцією акселератора, який характеризує зворотний зв'язок між національним доходом і інвестиціями. Аксе­лератор показує, у скільки разів мають збільшуватися капіталовкла­дення в результаті конкретних темпів зростання національного до­ходу. Якщо умовою розгортання мультиплікаційного процесу є наявність вільної робочої сили та незайнятих виробничих потужно­стей, то для акселераційного — необхідні інші умови. Зростання національного доходу потребуватиме збільшення виробничих поту­жностей та капіталовкладень (за умови, що існуючі виробничі по­тужності використано повністю або майже повністю). У свою чергу, зниження або хоч сповільнення темпів зростання національного до­ходу призведе до спадання темпів капіталовкладень і, навіть, до дезінвестування.

Велике значення у неокейнсіанській теорії циклу має поділ капі­таловкладень на автономні та похідні. Похідні інвестиції — це такі, що зв'язані з розширенням споживання внаслідок зростання нацюнального доходу. Саме цей тип інвестицій бере участь у моделі мультиплікатор — акселератор. Проте у процесі економічного зрос­тання є ціла низка інших факторів, що зумовлюють капіталовкла­дення незалежно від руху споживання або національного доходу, а саме: технічний прогрес та залежні від нього технічні перевороти, збільшення населення, політика держави та інші фактори автоном­ного характеру. Саме з дією цих факторів і зв'язані автономні інвес­тиції. Концепція двох типів інвестицій допомагає зрозуміти природу відносно незалежного від руху платоспроможного попиту розвитку виробництва засобів виробництва.

Неокейнсіанську інвестиційну теорію циклу детально викладено у праці Е. Хансена «Економічні цикли та національний дохід» (1958). Ця теорія виявилася одним із перших плодів післявоєнної еволюції кейнсіанства. Вона ввібрала в себе основні положення тео­рії Кейнса, доповнила їх деякими новими положеннями, головним з яких є механізм акселератора. Рушійною силою, першопричиною виробництва, за Хансеном, є технічний прогрес, який потребує но­вих капіталовкладень, тобто автономних інвестицій. Результатом кожної нової порції автономних інвестицій є розгортання мульти-плікаційно-акселераційного процесу. Це означає, що інвестиції по­роджують доходи, сума яких тим вища, чим більша «схильність до споживання». Зростання доходів веде до похідних інвестицій, які ще збільшують національний дохід. У такий спосіб розгортається ку­мулятивне, самопідтримувальне піднесення, початковий поштовх якому дали автономні інвестиції.

На думку Хансена, технічний прогрес не тільки породжує авто­номні інвестиції, а й визначає рівень капітального коефіцієнта, ак­селератора. Тому інтенсивність та тривалість процесу зростання ви­значаються виключно характером технічного прогресу.

Процес зростання, що породжується зовнішніми факторами, зо­крема технічним прогресом та кумулятивним процесом, може, на думку Хансена, виявитися достатнім або, навпаки, недостатнім для того, щоб використати наявні ресурси зростання зайнятості. Остан­нє залежить, у свою чергу, від величини автономних інвестиційних можливостей і граничної схильності до споживання, що визначає величину мультиплікатора, а також від коефіцієнта акселерації, який не є раз і назавжди заданим і змінюється разом зі змінами в техніці.

Хансен називає причини, що можуть припинити процес зростан­ня і призвести до початку падіння. Перша група причин зв'язана з поступовим вичерпанням автономних інвестицій: зниження очіку­ваної норми прибутку у міру зростання інвестицій, підвищення цін капітальних товарів і позичкового процента. Друга група зв'язана з послабленням уже описаного «надкумулятивного процесу», що по­роджується дією мультиплікатора та акселератора. Тривалість та ін­тенсивність піднесення визначаються, головне, обсягом та інтенси­вністю автономних інвестицій. Але «...коли автономні інвестиції виснажуються, тоді скорочуються також стимульоване споживання та стимульовані інвестиції»1. Припинення або вичерпання причин, що зумовлюють зростання, призводить до скорочення капіталовкла­день та економічного спаду. Початок нового піднесення буде зумо­влений також автоматично завдяки тому, що споживання знижується повільніше, ніж дохід у цілому, і настане такий момент, коли споживання почне перевищувати дохід. Це, у свою чергу, спричи­нить значне скорочення запасів та капітальних благ, що буде стиму­лом до здійснення відновлювальних інвестицій. Увесь процес почне розвиватися у зворотному напрямку.

Хансен, натхненний, мабуть, статтею Франко Модільяні «Пере­ваги ліквідності, теорії процента і грошей» (1944), став головним популяризатором того варіанта кейнсіанської теорії, що грунтується на концепції доходів — витрат.

Рівновага ринкової системи, відповідно до теорії Кейнса, перед­бачає загальну або макроекономічну рівновагу ринку товарів, гро­шей, облігацій та робочої сили. Зрештою, макроекономічна рівнова­га зводиться до взаємодії двох ринків — товарів та облігацій, або товарів і грошей. Останній варіант зветься моделлю Хікса—Хансе­на і є найбільш поширеною інтерпретацією теорії Д. Хансена. Хан-сен, узявши за основу кейнсіанський варіант, включив до нього зна­мениту діаграму IS-LM, додавши до неї рівняння попиту та пропозиції на ринку праці.

Модель Хікса—Хансена відкриває великі можливості для дослі­дження взаємодії ринків товарів та грошей. Зокрема, можна довіда­тися, наскільки стійкою є їхня рівновага, чи вона зберігається, як на ній відбиваються ті чи інші варіанти державного регулювання, інфляція і т. п.

Так, наприклад, якщо в період рівноваги ринкової системи від­булося поліпшення інвестиційного клімату, що можливе у добу ма­сового використання передових технологій, у результаті цілеспря­мованих дій держави та з інших причин, то підприємці, опти­містично оцінюючи перспективи виробництва і орієнтуючись на існуючу норму процента, збільшать капіталовкладення, використо­вуючи з цією метою наявні заощадження.

Зростання інвестицій приведе до розширення виробництва, що, у свою чергу, збільшуватиме обсяг сукупного доходу. Ці зміни зачі­пають грошовий ринок, але оскільки пропозиція грошей залишаєть­ся незмінною, а частина доходу перетворюється на додатковий по­пит на гроші, то ринок реагуватиме підвищенням норми процента. Тепер знову запрацює механізм ринку товарів: підвищення норми процента і зниження під її тиском очікуваної норми прибутку змен­шить інвестиційний попит. Відбудеться гальмування зростання ін­вестицій, виробництва і сукупного доходу, у ринковій системі вста­новиться нова рівновага.

Розуміння цих процесів має велике значення для з'ясування суті й динаміки ринкової системи. Виявляється, що, сприймаючи імпу­льси ззовні, ринкова економіка здатна пересуватися з одного рівно­важного стану в інший. Дуже суттєво, що рушійний імпульс негайно дає сплеск господарської активності, а потім взаємодія ринків товарів і грошей гасить її та стабілізує стан.

Аналітичним апаратом моделі Хікса—Хансена з успіхом корис­туються представники найрізноманітніших напрямків сучасної еко­номічної науки.

Інвестиційна теорія циклу стала засадною для побудови неокей-нсіанських антициклічних програм, які зосереджували увагу на ди­наміці капіталовкладень, її регулюванні з боку держави. Типові тлумачення такого регулювання дав Хансен, назвавши два методи боротьби з циклічними коливаннями. Один метод полягає у стабілі­зації безпосереднього обсягу інвестицій, інший — у компенсації коливань приватних інвестицій заходами фіскальної та кредитно-грошової політики.

Неокейнсіанці стверджують, що за сучасних умов цілком мож­ливо обмежувати розмах циклічних коливань, стримуючи зростання виробництва у фазі піднесення та стимулюючи його у фазі рецесії. Органом, здатним це зробити, є держава, що має у своєму розпоря­дженні багато важелів для заохочення приватних інвестицій напере­додні спаду або послаблення інвестиційної діяльності у період «пе­регрівання» економіки.

Значне місце в концепції американських неокейнсіанців нале­жить так званим вбудованим стабілізаторам, тобто автоматичному застосуванню податкової та бюджетної політики для регулювання циклу. На їхню думку, за умов швидкого економічного зростання необхідно підвищувати податки, щоб ослабити функцію «спожи­вання» та стримати інвестиції, а у період спадів, навпаки, знижувати податки та збільшувати витрати, не оглядаючись на дефіцит бю­джету, штучно підтримуючи попит. Одним із факторів, який також повинен сприяти зростанню попиту, є державне споживання, зокре­ма військові закупівлі.

Поруч з неокейнсіанством виникли й інші різновиди теорій держа­вного регулювання, на котрі вчення Кейнса справило значно менший вплив. До них належить передовсім так звана стокгольмська школа. Представників цієї економічної течії неправомірно було б називати послідовниками Кейнса, оскільки ще в 30-ті pp. група молодих швед­ських економістів незалежно від нього дійшла аналогічних висновків.

Під час економічної кризи 30-х pp. Швеція, як і більшість країн світу, опинилася на межі фінансового краху. Витрати на інвестиції почали скорочуватись і згодом зовсім зникли. Рестриктивна грошо­ва політика (обмеження грошових емісій, скорочення кількості грошей в обігу) знизила купівельну спроможність населення і спри­яла зростанню безробіття.

Проте криза в Швеції була менш тривалою, ніж в інших країнах, оскільки структурна перебудова національної економіки на той час уже розпочалася. Нові перспективні галузі промисловості з викори­станням новітніх технологій забезпечили Швеції швидке нарощу­вання економічного потенціалу, і через два роки країна перейшла до експансіоністської політики. 1932 р. на виборах до парламенту пе­ремогли соціал-демократи завдяки дуже вдалій програмі економіч­ного відродження.

Економічна програма шведської соціал-демократії базувалася саме на ідеях стокгольмської школи політичної економії, основними представниками якої були Ерік Ліндаль (1891—1960), Гуннар Мюр-даль (1898—1987), Бертіль Улін (1899—1979), Ерік Лундберг (1902—1987). Їхня теоретична концепція аналогічна висновкам Кейнса. Так само як і Кейнс, шведські економісти були впевнені, що існує ефективний спосіб розв'язання основних проблем економіки. Суть його полягає в тім, що держава повинна втручатися в госпо­дарське життя і проводити активну економічну політику з метою лі­квідації розривів безробіття та інфляції. Основним об'єктом держа­вного втручання є сукупний обсяг попиту.

Е. Ліндаль та Г. Мюрдаль побудували модель грошового обігу, яка демонструвала залежність економічної рівноваги від викорис­тання грошових ресурсів, зокрема від заощаджень споживачів. Б. Улін обгрунтував необхідність державних інвестицій і громадсь­ких робіт як засіб від безробіття. А інший представник стокгольм­ської школи Е. Лундберг побудував спеціальні моделі для аналізу величини розривів безробіття та інфляції.

Розроблену на засадах економічних концепцій стокгольмської школи програму шведської соціал-демократичної партії було покладено урядом в основу формування економічної політики 30-х pp. Її основні положення базувалися на таких принципах:

сильна держава регулює економічний процес, використовуючи для цього механізм саморегулювання, передовсім грошову сфе­ру; перспективний напрям розвитку — від економіки пропозиції до економіки попиту; соціальна сфера базується на сильній та стабільній економіці, її розвиток регулюється й контролюється державою.

Цю політику проводило і контролювало міністерство фінансів Швеції, що його очолював Ернст Вігфорс (1881—1977). Вігфорс визнав слушність того, що державні інвестиції і громадські роботи можуть підвищити купівельну спроможність населення, зменшити масштаби економічної кризи і послабити соціальне напруження.

Ці ідеї вперше було відображено в проекті бюджету 1933 p., a Гуннар Мюрдаль у додатку до нього подав теоретичне обгунтування нової «антицикл ічної» фінансової політики. Швеція, таким чином, стала першою в світі країною, що обрала шлях активної політики стабілізації.

Іншим прикладом поширення ідей кейнсіанства є програмування капіталістичної економіки, індикативне планування, що набуло роз­витку у Франції, де після другої світової війни державне регулю­вання економіки здійснювалося в широких масштабах.

Французьку концепцію індикативного планування опрацював Франсуа Перру. Не заперечуючи значення ринкового механізму та конкуренції у регулюванні капіталістичної економіки, прихильники концепції індикативного планування переважного значення надава­ли державному регулюванню через програмування економічного розвитку країни. Основу такого програмування становила система національних рахунків та державних планів індикативного (реко­мендаційного) характеру. Розробку та прийняття національних пла­нів розвитку необхідно здійснювати, на думку Перру, за допомогою узгоджень, компромісів та «соціальних діалогів» різних класів. Така система індикативного планування включала механізм як коротко­строкового (кон'юнктурного), так і довгострокового (структурного) регулювання національної економіки.

Концепція Перру справила значний вплив на практичну реаліза­цію програмування економіки Франції. 1947 p. було прийнято пер­ший п'ятирічний план. Така практика тривала й у наступні роки.