Політична економія в Англії у ХІХ ст - Історія економічних вчень - Скачать бесплатно

компаній та асоціацій, а відтак до процесу усуспільнення ви­робництва та споживання. Прогрес суспільного виробництва, на його думку, забезпечує соціальне самовдосконалення, в якому бра­тимуть участь усі суспільні верстви: система найманої праці припи­нить своє існування, наймані робітники перетворяться на виробників, котрі самі розподіляють прибутки, «колективними зусиллями створюють капітал ...і працюють під керівництвом менеджерів, яких самі ж призначають та звільняють»'.

Мілль аналізує вплив кожного з цих факторів на прогрес суспі­льства й на основні економічні явища, зокрема на заробітну плату, ренту, прибуток. Саме у зв'язку з теорією прогресу він формулює закон-тенденцію норми прибутку до спадання і закон-тенденцію до зростання заробітної плати, особливо — ренти.

Мілль стверджує, що основою прогресу суспільства є зростання діючого капіталу, яке не стримується тяжінням до заощаджень через низьку норму прибутків, а стимулює вкладання грошей у виробниц­тво. За розвиненої системи доходів можна бути гарантованим відно­сно постійного зростання вкладання коштів у виробництво. Цей процес регулюється нормою прибутку: мінімальна його норма буде стримувати зростання капіталів та поступальний розвиток суспільс­тва і штовхати до пошуку шляхів підвищення норми прибутків, а отже, до динамічних змін.

Підходи, застосовані Міллем для аналізу факторів динамічного розвитку суспільства, дають підстави вважати його одним з заснов­ників теорії економічного зростання. Він визначив основні пробле­ми, вказав на умови та наслідки прогресивного розвитку суспільства.

Роль держави. Розглядаючи проблеми впливу держави на про­грес суспільства, Мілль виділяє обов'язкові та необов'язкові її фун­кції, зробивши багато винятків із принципу невтручання держави в економіку.

Основним економічним важелем впливу держави на процеси ви­робництва та розподілу Мілль уважає податки. Визначивши раніше диференційну ренту як незароблений наддохід, отриманий в резуль­таті перерозподілу частки прибутків та заробітної плати на користь землевласника через особливості ціноутворення в сільському госпо­дарстві, він пропонує частину цього доходу оподатковувати спеці­альним податком. Мілль у цьому питанні фактично поділяє погляди свого батька і вважає, що абсолютна рента, як дохід землевласників, має привласнюватися державою, тобто пропонує, по суті, націоналі­зацію землі.

Податкова система, на думку Мілля, — це єдиний економічний важіль впливу держави на економіку. Використовуючи його, держа­ва повинна провадити політику, яка не шкодила б підприємництву та сприяла б прогресу нових галузей, а також забезпечувала конку­рентоспроможність товарів на світовому ринку.

Водночас Мілль рішуче заперечує втручання держави в економі­чні процеси, якщо необхідність цього не доведено у кожному окремому випадку. Він посилається на великий об'єктивний закон — за­кон особистої заінтересованості (гедоністичний принцип), згідно з яким усе раціональне через зіткнення інтересів торує собі шлях. Різ­ниця інтересів — це і є свобода, що стає гарантом інших свобод:

конкуренції, праці, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, норми про­цента, банківської діяльності. Саме індивідуалізм протидіє будь-якому втручанню держави в економічну сферу.

Джон Стюарт Мілль був переконаним послідовником Рікардо, але його теорія в багатьох аспектах відхиляється від класичних тра­дицій. Його можна вважати засновником теорій економічного зрос­тання, попиту та пропозиції, теорії корисності, автором оригіналь­ного трактування суті капіталу та процента. Він зробив значний внесок у розвиток економічного аналізу, теорії ренти та теорії утри­мання Сеніора. Ліберальні погляди Д. С. Мілля на економічне зрос­тання, заробітну плату, майбутнє робітничого класу, місце та функ­ції держави були підхоплені й розвинуті далі послідовниками не самої тільки класичної школи.