Роль фіскальної політики в умовах ринкової трансформації - Державне регулювання - Скачать бесплатно

План.

Вступ

1. Теоретичні основи аналізу фіскальної політики;

1.2 Інструментарій фіскальної політики;

1.2 Види фіскальної політики;

1.3 Завдання фіскальної політики.

2. Фіскальна політика в історичній ретроспективі;

2.1 Меркантилісти та класична школа про вплив держави на економіку;

2.2 Історичні умови виникнення кейнсіанства. Економічний дирижизм;

2.3 Кейнсіанські методи економічного втручання .

3.Вплив фіскальної політики на економічну рівновагу:

3.1 Модель IS-LM для закритої економіки;

3. 2 Модель Мандела-Флемінга.

4. Аналіз фіскальної політики в Україні:

4.1 Використання інструментів фіскальної політики упродовж 1990-2001 рр.;

4.2 Методи збалансування державного бюджету України;

4.3 Рекомендації щодо використання інструментів фіскальної політики.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Здобувши державну незалежність, Україна розв’язує надзвичайно важливе завдання - створення економіки, спроможної забезпечити гідне життя народові. Тому Україна здійснює перехід до ринкової економіки. В процесі цього переходу відбуваються глибокі зміни в різних сферах економічного життя. Однією з найвагоміших змін є перехід до нового типу макроекономічного регулювання, яке пов’язує окремі галузі та виробництва у національну економіку.

Основною економічною функцією уряду є стабілізація економіки. Стабілізація частково досягається завдяки законам фіскальної політики. Особливого значення фіскальна політика набуває у перехідній економіці. Проведення фіскальної політики в Україні відбувалося не завжди вдало внаслідок труднощів перехідного періоду. Це пояснюється багатьма обставинами, насамперед, непослідовністю економічної політики, мінливістю пріоритетів, слабкістю основних складових ринкової інфраструктури, монополізмом виробників, а також, тим, що більшість нормативних актів, які стосуються цієї проблеми не узгоджені між собою. Хоча за роки незалежності є певні здобутки молодої держави. Не слід зупинятися на здобутому. Для розбудови міцної держави необхідно вдосконалювати інструменти економічно політики. Усе це зумовлює необхідність вивчення і узагальнення досвіду проведення фіскальної політики в перехідній економіці України.

У вітчизняній науці ця проблема ще недостатньо розроблена, оскільки вона є відносно новою і відображає глибоко неоднозначний і суперечливий характер становлення ринкових відносин в українській економіці. Передусім, це відсутність економіко-математичної інтерпретації фіскальної політики. Водночас залишаються ще слабо вивченими теоретичні аспекти цієї проблеми. Зокрема, це стосується історичного аспекту фіскальної політики.

Інформаційну базу курсової роботи становлять наукові праці українських та зарубіжних вчених.

Актуальність даної теми курсової роботи зумовлена формування ринкових відносин в економіці України; нерозробленість даної проблеми, як в науковій, так і навчальній літературі.

Метою даної роботи - на підставі системного аналізу теорії і практики фіскальної політики, виявити роль фіскальної політики у становленні національної економічної системи України, з’ясувати суть, цілі, види фіскальної політики, проаналізувати фіскальну політику в історичній ретроспективі та з’ясувати вплив фіскальної політики на становлення внутрішньої та зовнішньої рівноваги.

1. Теоретичні основи аналізу фіскальної політики

1.2 Інструментарій фіскальної політики

Фіскальна політика, її ще часто називають бюджетно-фінансовою, або просто бюджетною, порівняно недавно використовується як інструмент макроекономічного регулювання.

Слово “фіскальна” латинського походження і в перекладі означає казенний [30, С. 206].

Фіскальна політика - це заходи уряду спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного виробництва[27, С. 404].

Можна твердити, що лише з часів Джона Кейнса почалося її активне, цілеспрямоване та безперервне застосування у цій якості[27, С. 400]

Фіскальна політика містить досить простий інструментарій свого впливу на господарське життя: податки і видатки. Саме шляхом зміни податків та видатків і забезпечується вплив на макроекономічні процеси.

Державний бюджет складається з доходної та видаткової частин. Доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, спрямування яких передбачено законодавством України.

Податками називають обов’язкові платежі, які держава стягує з фізичних та юридичних осіб. В Україні розрізняють загальнодержавні податки та збори[4, С. 190]. Податки - це частина доходу, що сплачують фірми, домогосподарства у розмірі встановленому законом, або це гроші в бюджет, засіб формування державного бюджету. Адміністрування податків - це комплекс заходів виконавчої влади щодо забезпечення виконання доходної частини бюджету усіх рівнів[8, С. 78]. Податки поділяються на прямі, непрямі, акцизи, мито[38, С. 403].

Сукупна база оподаткування повинна базуватися на реалістичній оцінці можливостей виробничо-комерційної діяльності, дбайливому ставленні до товаровиробника і розумінні того, що доходну частину бюджету можуть сформувати не жебраки та безприбуткові виробничі ланки, а заможні люди та високоефективні підприємства[12, С. 8-9]. Збільшення доходної бази бюджету є можливим лише за умови успішного функціонування виробництва в країні[44, С. 33]. Завдання полягає не в тому, щоб зібрати якомога більше податків, а в тому, щоб при цьому розширилася база податків[22, С. 72].

Видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом[1, С. 5]. Державний бюджет містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів[39,С. 405]:

національна оборона;

утримання державного апарату;

фінансування бюджетного сектора економіки;

соціальні видатки;

проценти у державний борг.

Тобто, державні видатки - це витрати пов’язані з діяльністю держави.

Отже, фіскальною політикою розуміють процес зміни у системі оподаткування та урядових видатків[14, С. 34].

1.2 Види фіскальної політики

Економісти виділяють два види фіскальної політики: стимулювальну та стримувальну. Перша передбачає збільшення урядових видатків, зниження податків або певне поєднання двох попередніх засобів. Стримувальна фіскальна політика передбачає зниження урядових видатків, збільшення податків або певне поєднання двох попередніх інструментів[38, С. 407].

Економісти виділяють також такі види фіскальної політики, як дискреційну і недискреційну.

Дискреційна фіскальна політика - це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків і податків, для впливу на обсяг національного виробництва і зайнятість, контролю над інфляцією та сприяння економічному зростанню. Термін "дискреційна" означає, що зміни у податках і державних видатках залежать від рішення парламенту чи уряду. Для аналізу фіскальної політики припустімо, що вона впливає лише на сукупний попит і ніяк не впливає на сукупну пропозицію[20, С. 329].

Нехай унаслідок різкого зменшення інвестиційних видатків національна економіка увійшла у фазу спаду. Крива сукупного попиту перемістилася вліво з AD1 до AD2 (рис.1). Це зменшення сукупного попиту супроводжуватиметься зменшенням обсягу національного виробництва і виникненням циклічного безробіття[С. 327 ].

Рис 1. Стимулювальна фіскальна політика [27, С. 292].

Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юридичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надходження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безробіття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати стимулювальну фіскальну політика, яка веде до виникнення дефіциту державного бюджету. Припустімо, уряд збільшує сукупні видатки, що показано на рис. 1 пунктирною лінією. Реальний обсяг виробництва зросте, а рівень безробіття знизиться. Щоб подолати спад, уряд може також знизити податки. Для подолання спаду уряд може також поєднувати збільшення видатків і зниження податків, щоб досягти бажаного початкового зростання споживання та збільшення сукупного попиту і реального ВВП. Стримувальна політика спрямована на подолання інфляційного попиту.

Вмонтований, або автоматичний, стабілізатор - це будь-який механізм національної економіки, що збільшує бюджетний дефіцит під час спаду та індукує надлишок у роки інфляції і не потребує додаткових заходів з боку державних інститутів. Автоматичні стабілізатори часто називають недискреційною фіскальною політикою[20, С. 329].

Отже, економісти виділяють такі види фіскальної політики, як дискреційну і недискреційну. В межах дискреційної виділяють ще такі два підвиди фіскальної політики: стимулювальну та стримувальну.

1.3 Завдання фіскальної політики

Стимулювальну фіскальну політику проводить уряд з метою зниження рівня безробіття і зростання ВВП. Стримувальна фіскальна політика передбачена для зниження рівня інфляції. Завдання фіскальної політики зводиться до збільшення обсягів виробництва і зайнятості чи зниження темпів інфляції.

Основне завдання політиків і економістів у сфері фіскальної політики полягає в тому, щоб так відрегулювати систему оподаткування, щоб вона не стримувала економічного зростання і не спотворювала пропорцій, встановлених між окремими секторами або галузями економіки в результаті дії ринкових сил. Завдання полягає не просто в тому, щоб зібрати якомога більше податків, а в тому, щоб при цьому розширювалася база податків[22, С.72]. Фіскальну політику проводить уряд, як механізм суспільства в цілому. Тому у певних межах урядові рішення щодо видатків та оподаткування можуть змінюватися, щоб впливати на рівноважний реальний ВВП в інтересах загального добробуту.[27, С. 290] Отже, основним завданням має стати формування такої фіскальної політики, що дасть поштовх до зростання національної економіки, та можливість вирішення соціальних проблем. Крім того за допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшити циклічне коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляцією[38, С. 404].

2. Фіскальна політика в історичній ретроспективі

2.1 Меркантилісти та класична школа про вплив держави на економіку

Теорія державного регулювання бере свій початок ще в період середньовіччя, коли для заохочення тих чи інших виробництв або ремесел надавались пільги в оподаткуванні. Але у ті далекі часи використання податкових важелів як інструментів впливу на економічне життя мало спорадичний характер.

Меркантилісти були першою школою, яка у своїй теоретичній системі відвела податкам суттєву роль, як інструменту впливу держави на економіку. Згідно з їхньою теорією, держава повинна стимулювати надходження золота в країну, що забезпечить їй стабільне положення в світі, а її громадянам - достойний рівень життя[23, С. 41]. Представники цієї течії вважали, що податки є тим інструментом, за допомогою якого можна одночасно досягнути двох цілей - поповнити державну скарбницю шляхом оподаткування імпортних товарів, а також підтримати вітчизняного товаровиробника, що, в свою чергу, також сприятиме нагромадженню золота в країні, позитивному торговельному балансу.

Однак до середини ХІХ ст. держава мало втручалася в господарське життя, а фірми не могли впливати на основні параметри ринку. У кожній галузі функціонували тисячі дрібних і середніх виробників, взаємозв’язок між якими здійснювався через ринок у вигляді конкуренції. За таких умов ринковий механізм регулював розподіл ресурсів, територіальні пропорції, ув’язував між собою вартісні пропорції, окремі фази відтворювального процесу. Економічна могутність фірм була ще недостатньою, щоб впливати на макроекономічні процеси, а економічна роль держави зводилася до функцій «нічного сторожа», тобто охоронця власності[19, С. 108]. Отже, економісти піднімали питання регулювання економікою, бо в цьому не було потреби.

А.Сміт дав не вельми схвальну оцінку схемі, яку запропонували меркантилісти. Справедлива її критика була пов’язана з тим, що вона, по-перше, поставила дохід держави у пряму залежність від митних зборів, а по-друге, «високі мита, якими обкладався ввіз багатьох іноземних товарів, в багатьох випадках слугували тільки для заохочення контрабанди і у всіх випадках зменшували доходи від мита порівняно з тим, які б приносили значно менші мита». Ще один великий економіст минулого Д.Рікардо вважав, що податки ніколи не можна розподілити так рівномірно, щоб впливати однаковою мірою на вартість всіх товарів і зберегти їх відносну вартість на одному рівні. Застосування урядом високих податків веде до відпливу капіталу в такі галузі виробництва, в які він при природному ході речей не скеровувався би, що призводить до вкрай згубного перерозподілу коштів суспільства. «Тому, - робить висновок Д.Рікардо, - Там найкращий податок - це найменший податок»[41, С. 147].

Д.Рікардо також підкреслював, що своїми опосередкованими впливами податки нерідко ведуть до наслідків, які не відповідають намірам законодавців. З початку ХІХ ст. у Франції широкого поширення набула теорія дифузії, основоположником якої був А.Канар. Суть цієї теорії зводиться до того, що кожний новий податок приносить нові тертя і коливання цін. Збурення викликаються не самим податком, а порушенням рівноваги, яке той викликає. Вважалося, що старий податок добрий, а новий - шкідливий. Тому основною вимогою до податкової політики стала її стабільність[46, С. 7]. Сучасне тлумачення теорії «дифузії» дали Ф.Кідленд, Е.Прескотт та Р.Барро, які довели, що якщо податки будуть стабільними протягом ділового циклу, то спотворення або розбалансованість, які вони викликають, будуть мінімальними.

Отже, теорія державного регулювання бере свій початок ще в період середньовіччя, однак меркантилісти були першою школою, які обгрунтували загальні риси впливу держави на господарські процеси. Однак до середини ХІХ ст. держава мало втручалася в господарське життя, тому представники класичної школи відстоювали “доктрину laissez-faire”.

2.2 Історичні умови виникнення кейнсіанства. Економічний дирижизм

В останній третині ХІХ ст. в економіці передових країн відбуваються глибокі зміни. Галузеве виробництво зосереджується в руках все меншої кількості фірм, зокрема, в таких нових галузях, як автомобільна, нафтова та деякі інші. Скорочення або припинення виробництва такою фірмою уже серйозно впливає на всю національну економіку. За таких умов механізм державного регулювання, в якому задіяні винятково базові елементи - ціни, попит та пропозиція, втрачає здатність державної координації. Ринкове регулювання повинно доповнюватися регулюванням фірм, а також посиленням втручання державного сектора в господарське життя до такого висновку прийшли деякі економісти цього періоду[19,С. 110].

Великі фірми можуть впливати на основні параметри ринку, що відображається в теоріях монополії та олігополії. Ці крупні фірми підривають великою мірою функціонування ринкового механізму. У той час зміцнюють свої позиції профспілки, які обмежують ринковий механізм у визначені заробітної плати. У результаті посилюється розбалансованість економіки, що проявляється в поглибленні циклічних коливань, збільшенні кількості банкрутств, посиленням інфляційних тенденцій. Особливо руйнівною став спад 1929-33 рр., який увійшов в історію під назвою Великої депресії. Ця криза підтвердила, що ринкова економіка сама по собі не може забезпечити економічну рівновагу. Слід зазначити, що однією із передумов становлення теорій державного регулювання був успіх економічної системи Радянського Союзу (який виконав перший п’ятирічний план)[15, С. 338].

В цих умовах виникає необхідність зрозуміти і розкрити закономірності капіталізму і запропонувати практичні рекомендації, які забезпечать його розвитку. Пошук різноманітних варіантів державного контролю над економікою - особливість буржуазної політекономії ХХ ст. З’являється напрям у економічній теорії, що об’єднує прихильників регульованої економіки, цей напрям отримав назву економічний дирижизм. Слід зазначити, що сутність дирижизму як напрямку економічної науки полягає у обгрунтуванні необхідності використання різних засобів (уряду, права, вартості, ціни,..) для державного контролю над економікою. Дирижисти одні із перших виступили з ідеєю державного регулювання і в теоретичному аспекті підготовили відповідну платформу для кейнсіанства[15, С. 338]. Однак дирижизм не має якихось загальних теоретичних засад. Об’єднують дирижистів методологія і критичне ставлення до ортодоксальної класичної і неокласичної теорії. Дирижисти не шкодують чорної фарби, щоб змалювати негативні риси капіталізму. Критикували класиків за те, що вони зводять усе до механічних законів попити та пропозиції і не торкаються інших проблем. На їх думку державне регулювання з використанням фінансів, грошового обігу, кредиту не тільки врегульовує економічний розвиток, але і запобігає циклічним коливанням. Державне регулювання в змозі розв’язати суспільні суперечності капіталізму.

Аналіз дирижизму дозволяє зробити висновок, що теоретики цього напрямку обгрунтували необхідність державного регулювання економіки, через недосконалість ринкового механізму. Однак вони не дали серйозних практичних рекомендацій щодо реалізації регулювання економіки[21, С. 236]. Дирижизм вважається основною теоретичною платформою кейнсіанства.

Отже, в останній третині ХІХ ст. в економіці передових країн відбуваються глибокі зміни: утворились монопольні об’єднання, успіх економічної системи Радянського Союзу, сильна позиція профспілок. Сутність дирижизму як напрямку економічної науки полягає у обгрунтуванні необхідності використання різних засобів для державного контролю над економікою та критиці основних положень класичної школи.

2.3 Кейнсіанські методи економічного втручання

Потрясіння ринкової економіки в 30- х рр. підштовхнули економістів до висновку, що економіка не може успішно функціонувати без державного регулювання. Найвідомішим серед цих економістів є Дж.М.Кейнс з його революційною працею «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей», яка з’явилась у 1936 році[53, С. 216]. Книга Кейнса справила глибокий вплив як на економічну науку так і практику. Кейнс не заперечував: що саме меркантилісти здійснили великий вплив на його погляди[53, С. 217 ].

На зміну неокласичній теорії прийшла інша, яка більше відповідала новим реаліям економічного життя. Такою теорією стало кейнсіанство - це напрям економічної теорії, метою якого є обгрунтування необхідності державного регулювання економіки[15, С. 337].

Насамперед Кейнс поставив під сумнів положення класиків про гнучкість цін і заробітної плати і також те, що процентна ставка зрівноважує заощадження та інвестиції, що заощадження визначають зміни в доходах. Він твердив, що в економіці може досягатися макроекономічна рівновага, але, водночас існуватиме велике безробіття, інфляція це і є теоретичною інновацією, яку ввів Кейнс[7, С. 607]. Кейнс визнає, що безробіття - органічно притаманне капіталізму явище, яке “неминуче супроводжує сучасний капіталістичний індивідуалізм”[25, Г. 2].

Найрозумніша політика, - пише Кейнс, - полягає, зрештою у підтримування стійкого загального рівня грошової заробітної плати[23, С. 41].

Головною метою, яку ставив перед собою Кейнс - збільшення ефективного попиту, а отже і зайнятості[25, Г. 3]. Недостатність ефективного попиту можна усунути лише через сучасну економічну політику, а не через автоматичні стабілізатори економіки. Звідси кейнсіанцями робиться висновок, що найефективнішим впливом є фіскальна політика. Уряд, стимулюючи сукупний попит, переміщує криву сукупного попиту праворуч, в результаті чого економіка наближається до потенційного ВВП[7, С.196].

Уряд повинен здійснювати вплив на схильність до споживання, частково через податки, частково через процентну ставку[25, С. 428]. Держава повинна брати на себе пряму організацію інвестицій. Ефективність регулювання урядом економічним процесом залежить від пошуку засобів під державні інвестиції, досягнення повної зайнятості населення, зниження і фіксація норми процента[7, С. 220].

Кейнс підкреслював на дотриманні таких запобіжних заходів при проведені політики стимулювання державних інвестицій[25, Г. 6]:

слід уникати такого методу фінансування інвестицій, який супроводжується збільшенням процентної ставки з наступним сповільненням темпів інвестування в інших напрямках;

не слід допускати, що збільшення вартості капітального обладнання супроводжувалось зниженням граничної ефективності обладнання для тих хто здійснює приватні інвестиції;

необхідно уникати ефективного впливу цієї політики на настрої в ділових колах, що може супроводжуватися збільшенням ставки процента, зниженням приватних інвестицій.

Споживчі видатки, на думку кейнсіанців, є стабільною величиною, але держава може вплинути на них через зміну використованого доходу. Останній, як відомо залежить від шкали прибуткового податку. Підвищення або зниження ставки оподаткування впливає на обсяг сукупних видатків.

Кейнс здійснив справжню революцію у макроекономіці, а кейнсіанська концепція домінувала у 40-70-ті роки.

Отже, основоположником державного регулювання ввжається Дж.М.Кейнс з його революційною працею «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей», яка означала повний крах “доктрини laissez-faire”.

3. Вплив фіскальної політики на економічну рівновагу :

3.1 Модель IS-LM для закритої економіки

Початково розглянемо модель IS-LM, яка характеризує закриту економіку у короткостроковому періоді за умови незмінного рівня цін. За цією моделлю приховується “серце” кейнсіанської системи[7, С. 609]. У даній моделі крива IS відображає обернену залежність між процентною ставкою і рівнем доходу, яка виникає унаслідок встановлення рівноваги на ринку товарів і послуг. Крива IS описує усі комбінації доходу Y і процентної ставки i, для яких справджується така рівність:

Y = C( Y - T) + I(i) + G, (1)

де Y - обсяг виробництва (пропозиції) товарів та послуг в економіці або ВВП; C - споживання домогосподарств (обсяг споживання прямо пропорційний величині наявного доходу (Y) і обернено пропорційний сумі податків(Т)); I - інвестиції, обсяг яких залежить від зміни процентної ставки (і); G, Т - державні видатки та податки, як змінні фіскальної економічної політики, що у моделі розглядаються як екзогенні.

Крива LM відображає пряму залежність між процентною ставкою і рівнем доходу. Вона характеризує рівновагу на ринку реальних грошових залишків, що описується рівнянням:

(М/Р) = L( i, Y), (2)

М/Р - пропозиція грошей (реальних грошових залишків) зрівноважується із попитом на гроші (М/Р)d = L( i, Y), який прямо пропорційний до ВВП і обернено пропорційний до процентної ставки. Змінні монетарної політики - грошова маса М і рівень цін Р- також розглядаються у моделі IS-LM як екзогенні.

У поєднанні криві IS та LM визначають процентну ставку і національний дохід у короткостроковому періоді за умови незмінного рівня цін ( рис. 2).

Рис. 2. Рівновага у моделі IS-LM [54, С. 776]

На рис. 2 точка перетину кривих IS та LM характеризує стан рівноваги економіки, тобто визначає процентну ставку і рівень доходу, які задовольняють умови рівноваги, як на ринку товарів та послуг, так і на ринку грошей.

За допомогою моделі IS-LM можна проаналізувати, як фіскальна політика впливає на параметри макроекономічної рівноваги у короткостроковому періоді. Дію стимулювальної фіскальної політики, яка передбачає збільшення державних видатків та зниження податків, графічно можна зобразити переміщенням кривої IS праворуч ( рис. 3).

Рис.3. Фіскальна політика в моделі IS-LM [32, С. 310]

Рівновага переміщується із точки А у точку В. У результаті дохід збільшується із Y1 до Y2, а процентна ставка - з і1 до і2. При цьому необхідно відзначити, що вплив фіскальної політики може бути послаблений дією ефекту витіснення - зменшенням обсягу інвестицій унаслідок зростання процентної ставки. Стримувальна фіскальна політика призводить до зворотного результату - зростання інвестицій та падіння процентної ставки і унаслідок переміщення кривої IS1 ліворуч. При цьому дохід зменшується з Y1 доY3 (див. рис.3 ).

Отже, використовуючи модель IS-LM можна проаналізувати, як фіскальна політика впливає на параметри макроекономічної рівноваги. Якщо уряд використовує стимулювальну фіскальну політику, то крива IS переміститься праворуч. При використання стримувальної фіскальної політики крива IS переміститься ліворуч.

3. 2 Модель Мандела-Флемінга

Модель Мандела-Флемінґа, пояснює основні макроекономічні взаємозв’язки у малій відкритій економіці у короткостроковому періоді за умови незмінного рівня цін. На відміну від моделі IS-LM, дана модель враховує вплив на стан національної економіки іноземного сектора (наприклад, міжнародної торгівлі та фінансів). У моделі Мандела-Флемінґа робляться додаткові припущення:

1) обсяг експорту знаходиться у оберненій залежності від обмінного курсу (е). Інакше кажучи, при знеціненні національної валюти вітчизняні товари на світовому ринку стають дешевшими, а отже попит на них зростає;

2) обсяг імпорту знаходиться у прямій залежності від величини доходу (ВВП): чим вищий дохід , тим більший попит резидентів на всі товари, враховуючи імпортні. Тобто чистий експорт є функція від двох змінних Y та е:

NX=NX(e,Y) (3);

3) рух капіталу визначається різницею між процентною ставкою усередині країни та на світовому ринку (і-і*) [55, С. 337-340]. Інакше кажучи, чим вищою є віддача від вітчизняних активів у порівнянні із іноземними активами, тим більшим буде приплив капіталу, і тим меншим - його відплив.

У моделі Мандела-Флемінґа, як і в моделі IS-LM, розглядається ринок товарів та послуг і фінансовий ринок, стан рівноваги на яких можна описати за допомогою системи рівнянь:

Y = C(Y - T) + I(i) + G + NX(е, Y),

М/Р = L( i, Y) (4).

У даній моделі екзогенними вважають такі змінні: податки (T) і державні видатки (G), пропозицію грошей (М), рівень цін (Р) та світову процентну ставку (і*). Ендогенними ж є такі змінні, як дохід Y і обмінний курс е.

Крім того, у моделі Мандела-Флемінґа розглядається зовнішній сектор, що перебуває у стані рівноваги за нульового сальдо платіжного балансу (ВР). Тобто, будь-який дисбаланс у рахунку поточних операцій повинен компенсуватися відповідним значенням сальдо рахунку руху капіталу і фінансів:

ВР = NX(e, Y) + KА + k(i - i*)= 0 (5),

де KA - деяка постійна величина руху капіталу, що не залежить від рівня процентних ставок, k - ступінь мобільності капіталу [45, С. 209].

Із вказаної умови випливає, що при збільшенні, скажімо, доходу, дефіцит платіжного балансу не виникатиме лише за умови зростання процентної ставки, яке стимулюватиме приплив капіталу.

Важлива роль у моделі Мандела-Флемінґа приділяється мобільності капіталу (ступеню свободи, з яким капітал переміщується із однієї країни у іншу у відповідь на зміну процентної ставки). Розрізняють чотири види мобільності капіталу:

нульова мобільність капіталу, за якої міжнародні потоки капіталу не реагують на коливання процентної ставки усередині країни. Крива ВР у цьому разі графічно зображатиметься вертикальною лінією, оскільки обсяг чистих іноземних інвестицій не залежатиме від різниці (і-і*);

низький ступінь мобільності капіталу означає, що зміна величини (і-і*) суттєво впливає на зміну міжнародних потоків капіталу;

високий ступінь мобільності капіталу, за якого капітал є чутливим навіть до незначної зміни величини (і-і*);

абсолютна мобільність капіталу, коли капітал вільно переміщується із однієї країни в іншу, чутливо реагує навіть на незначні коливання у різниці між внутрішньою і міжнародною процентними ставками. У моделі малої відкритою економіки процентна ставка усередині країни збігається зі світовою: і = і*. Графічно випадок абсолютної мобільності капіталу зображається горизонтальною кривою платіжного балансу ВР.

Окрім ступеня мобільності капіталу, внутрішню процентну ставку певною мірою визначає світова процентна ставка. Слід враховувати також вплив різних видів валютного курсу (фіксованого чи плаваючого) на ефективність стабілізаційної політики.

Проаналізуємо, як фіскальна політика впливатиме на малу відкриту економіку за умови фіксованого валютного курсу та різного ступеня мобільності капіталу.

Рис.4. Фіскальна політика в умовах фіксованого валютного

курсу [55, С. 422-423].

Стимулювальна фіскальна політика у випадку нульової мобільності капіталу (див. рис. 4-а) переміщує криву IS1 праворуч і зумовлює зростання внутрішньої процентної ставки і збільшення доходу та імпорту (точка В). Це призводить до виникнення негативного сальдо платіжного балансу і підвищує попит на національну валюту. Однак для підтримання фіксованого курсу центральний банк повинен зменшити пропозицію грошей, що перемістить криву LM1 ліворуч. У результаті дохід зменшиться з Y1 до Y2 (точка С). Отже, збільшення державних видатків або зменшення податків призводить до еквівалентного витіснення інвестицій. Подібний результат спостерігатиметься у випадку низької мобільності капіталу (див. рис. 4-б). Проте, певна чутливість короткотермінових потоків капіталу до рівня процентних ставок означає часткове витіснення інвестицій, тому має місце незначне збільшення величини доходу. Із збільшенням мобільності капіталу фіскальна політика стає дієвішою, спричинюючи суттєвіше зростання доходу, оскільки витіснення інвестицій зменшується (див. рис. 4-в). За умови абсолютної мобільності капіталу витіснення внутрішніх інвестицій повністю перекривається припливом капіталу. Величина доходу збільшується (див. рис. 4-г).

Перейдемо до аналізу впливу фіскальної політики на малу відкриту економіку в умовах плаваючого валютного курсу.

Рис.5. Фіскальна політика в умовах плаваючого валютного

курсу [55, С. 422-423].

Стимулювальна фіскальна політика переміщує криву IS1 вправо. У випадку нульової (низької) мобільності капіталу збільшення доходу і процентної ставки при цьому зумовлює дефіцит платіжного балансу, а також знецінення національної валюти. Знецінення переміщує криву ВР1 праворуч до рівня ВР2, сприяє збільшенню експорту і зменшенню імпорту, а це стимулює подальше переміщення кривої IS2 праворуч (до IS3). У результаті дохід збільшиться з Y1 до Y2, чи відповідно - до Y3 (див. рис. 5-а, 5-б). Із зростанням ступеня мобільності капіталу ефективність фіскальної політики знижується (див. рис. 5-в). Оскільки стимулювальний характер фіскальної політики спричиняє позитивне сальдо платіжного балансу, поцінування національної грошової одиниці, зростання імпорту і зменшення експорту, то крива ВР1 переміститься вгору, а крива IS2 - ліворуч. Вплив фіскальної політики частково нейтралізується (дохід збільшиться з Y1 до Y3, а не до Y2). У випадку абсолютної мобільності капіталу (див. рис. 5-г) поцінування повністю нейтралізує заходи фіскальної політики.

Отже, модель Мандела-Флемінґа, враховує вплив на стан національної економіки іноземного сектора

Підсумовуючи, слід зазначити, фіскальна політика в умовах фіксованого валютного курсу впливає на сукупний дохід, і, чим вища мобільність капіталу, тим ефективнішими є заходи фіскальної політики. За плаваючого валютного курсу інструменти фіскальної політики є дієвими лише у випадку нульової або низької мобільності капіталу[17, С. 118].

4. Аналіз фіскальної політики в Україні:

4.1 Використання інструментів фіскальної політики упродовж 1990-2001 рр.

Проведення фіскальної політики в Україні у перехідний період до ринку ускладнюється потребою одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції.

Розглянемо формування фіскальної політики в Україні, насамперед із з’ясування того, якою вона була протягом років незалежності. Аналіз фіскальної політики в Україні, почнемо із з’ясування того, наскільки послідовною вона була. Про послідовність фіскальної політики можна судити по структурі податкових надходжень і державних видатків, а також і по стабільності податкової системи в цілому.

Почнемо із податкових надходжень. (див. Таблиця 1).

Таблиця1. Доходи зведеного бюджету.